І. Поняття, зміст та система правової охорони конституції.

Тема лекції

«ПРАВОВА ОХОРОНА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ»

План

Вступ.

1.  Поняття, зміст та система правової охорони конституції.

2.   Загально-теоретична характеристика основих елементів системи

правової охорони конституції.

3.  Становлення інституту правової охорони конституції в Україні.

Система правової охорони Конституції України.

4. Порядок внесення змін до Конституції України.

5. Конституційна відповідальність - як та елемент системи правової            

охорони Конституції України.

6. Конституційний контроль в Україні - як центральна ланка системи.

охорони Конституції України.

 

 

Вступ

       На попередній лекції ми говорили про поняття, сутність та зміст конституції держави, зокрема Конституції України. При цьому досить детальну увагу зверталося на ті характерні ознаки, які власне і відрізняють конституцію від інших нормативно-правових актів. Ми звертали увагу на те, що конституція є законом, але не звичним. Це основний закон держави, це закон, що має найвищу юидичну силу, це закон для якого спеціально встановлюється своя (окрема) процедура внесення змін, оскільки сама Конституція, її положення повинні бути більш сталі, більш незмінні ніж всі інші нормативно-правові акти. Тільки в такому випадку можна говорити про те, що Основний Закон держави є дійсно фундаментом, основою, стрежнем і так далі всієї нормативно-правової системи держави.

       Саме тому, як тільки виникла конституція, - перед державою повстало питання про забезпечення стабільності її політико-правового положення. Насамперед мова ішла про збереження її як основного закону держави, як закону що має вищу юридичну силу та закону з підвищеною степеню стабільності.

Розуміння того, що порушення специфічного статусу Конституції може потягти за собою руйнацію всієї правової системи держави, - привело до ідеї створення у державі системи заходів правового характеру направлених на збереження непорушності політико-правового змісту Основного Закону держави.

Окреслена вище проблема, - є предметом сьогоднішньої лекції, яка так і називається «Правова охорона Конституції».

Перед  початком викладу безпосереднього лекційного матеріалу, коротко ознайомлю Вас з основаними спеціальними роботами (науковими статтями, монографіями, іншими публікаціями) по сьогоднішній темі, а також новими роботами:

1. Монографії, підручники, навчальні посібники:

- монографія російського автора Хабрієвої „Правова охорона Конституції”, м.Казань, 1995. ( Звичайно в даній монаграфії нас цікавить насамперед загально- теоретичні напрацювання, а не конкретне законодавства Російської Федерації);

- монографія українських авторів Кресіна І.О., Коваленко А.А., Балан С.В. „Інститут імпічменту”, Київ, Юридична думка, 2004;

- дві невеликі монографії молодих українських вчених –

 Ігоря Слідченка „Тлумачення Конституції: питання теорії та практики в контексті світового досвіду. – Одеса, 2003.

та Юрія Барабаша „Парламентський контроль в Україні (конституційно-правовий аспект).- Харків, 2004.;

- аналітичний збірник „Правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях та висновках”, Київ, „Атака”, 2003. (У Збірнику подано аналіз актів КСУ за статтями та положеннями Конституції України;

Із наукових статей опублікованих у журналі „Право України”, інших періодичних виданнях, варто ознайомитись із статтями присвяченими проблемам конституційної відповідальності

Ольги Майданик ( Право України, № 2, 2001 – „Конституційно-правова відповідальність: ознаки, підстави, суб’єкти”),

київського професора Лідії Тарасівни Крищенко („Віче”, 2001, № 10 – „Конституційна відповідальність Глави держави”),

молодого львівського вченого Зоряни Лунь „(Право України, № 7, 2002 – „Правова охорона конституції: до питання про постановку проблеми”),

 

Інша джерела, разом із відповідними розділами та параграфами підручників з „Конституційного права України”, є рекомендовані Вам у наших методичних виданнях.

Конституційна відповідальність – це особливий самостійний вид юридичної відповідальності, передбачений Конституцією та іншими законами, зміст якого полягає в наступленні негативних наслідків для порушників конституційно-правових норм.

В спеціальній юридичній літературі говориться, що підставою виникнення конституційної відповідальності насамперед є порушення норм Конституції. Такою підставою може бути і порушення інших конституційно-правових норм. При цьому, конституційна відповідальність може мати місце тільки тоді, коли в законодавстві буде чітко визначено умовно кажучи свого роду „міру покарання” (конкретні негативні наслідки) за порушення конституційно-правової норми  

Суб’єктами (т.б. тими на кого поширюється конституційно-правова відповідальність), – є виключно учасники конституційно-правових відносин.

Конституційна відповідальність має місце тоді, коли за порушення конституційно-правових норм настають негативні наслідки що не містять в собі ознак кримінальної, адміністративної, цивільної відповідальності. Хоч іноді ці види відповідальності можуть наступати для окремих суб’єктів як паралельні.

Яскравим прикладом конституційної відповідальності в сучасному світі є імпічмент глави держави в демократичних країнах з республіканською формою правління: 1) Президент порушує Конституцію; 2) його притягують до конституційної відповідальності; 3) наступають негативні наслідки – дострокове позбавлення повноважень.  

Суб’єктами конституційної відповідальності сьогодні як правило сьогодні є:

- глава держави;

- парламент;

- уряд;

- представницькі органи місцевого самоврядування;

- посадові особи органів державної влади та місцевого самоврядування;

- депутати парламенту;

- політичні партії;

- засоби масової інформації та інші суб’єкти конституційно-правових відносин.

Санкціями конституційно-правовій відповідальності (негативними наслідками для порушників конституційно-правових норм) є наступне:

- дострокове позбавлення конституційних повноважень посадових осіб;

- розпуск (припинення діяльності) державних органів та органів місцевого самоврядування;

- позбавлення або зміна конституційного статусу політичних партій та інше.

 

Конституційний контроль.

Явище конституційного контролю вважається центральним (основним) елементом системи правового захисту конституції. Конституційний контроль фактично був і історично першим реальним засобом забезпечення верховенства та стабільності конституції. Тому від самих початків на органи конституційного контролю – покладалався обов’язок не тільки звертати увагу на неконституційність дій та актів різних суб’єктів, а й безпосередньо втручатися в їх діяльність з метою недопущення появи неконституційних актів та призупинення неконституційних діянь.

       Звідси, конституційно-правова практика в частині забезпечення недопущення появи неконституційних актів виробила два основні варіанти дій:

n призупинення дії неконституційного акту

n відміна неконституційного акту.

В першому випадку (мова іде про застосування варіанту  «призупинення дії неконституційного акту»)орган конституційного контролю призупиняє на певний час дію неконстиуційного акту і дає можливість суб’єкту який прийняв даний акт привести його у відповідність до положень Конституції. В другому випадку (використання варіанту «відміни неконституційного акту») орган конституційного контролю визнавши той чи інший акт неконституційним - просто відміняє його, оголошує його не чинним. Як правило, оголошення такого акту (акту який є не конституційним) нечинним робиться з часу його видання.

       В науці конституційного права з самого початку становлення інституту правової охорони Конституції іде дискусія на тему «Хто повинен здійснювати конституційний контроль в державі?».

Іншими словами, на який саме орган держави (орган законодавчої, виконавчої, судової влади) має бути покладено цю функцію - функцію конституційного контролю чи конституційного нагляду. З цього приводу є різні міркування, відповідно і різні моделі практичної реалізації механізму правової охорони Конституції. Ще один із творців американської Конституції Олександр Гамільтон говорив (ми про це сьогодні вже згадували), що «Обов’язком суддів є проголошення недійсними всіх законів які суперечать Основному Закону». Тобто, для нього і його прихильників було однозначним те, що саме звичайні суди повинні стати на сторожі Конституції. Ця думка, пізніше вже як офіційна доктрина і лягла в основу побудови сучасної системи конституційного контролю США. В США, як відомо, функція конституційного контролю покладена на Верховний Суд.

       Саме тому, на сьогоднішній день устійнились дві основні моделі (системи) конституційного контролю:

1.  т.з. - американська модель;

2.  т.з. - європейська модель (інша назва - асвтрійська або кельзенівська) модель.

    Історично (по часу виникнення) першою була американська модель конституційного контролю. Назва походить від назви держави - США (Америка), де ця модель виникла і де має застосуваня по сьогоднішній день.

      Зміст американської моделі конституційного контролю полягає в тому, що функцію останього (т.б. конституційого контролю) покладається на звичайні суди (суди загальної юрисдикції). «Амерриканська» модель конституційного контролю має декілька різновидів пов’язаних з тим, кому все таки надано право визначення конституційності нормативних актів, а саме:

а) коли таке право маю усі суди (т.з. американська дифузна модель);

б) коли таке право має тільки Верховний Суд;

в) коли таке право має спеціальна палата Верховного Суду.

      Зміст європейської моделі конституційного контролю полягає в тому, що функцію конституційого контролю покладається на спеціально створений судовий орган, або інший (не судовий) орган держави.

   Інша назва даної моделі конституційного контролю (асвтрійська або кельзенівська) походить від того, що її ідеологом був відомий європейський вчений-конституціоналіст ХХ століття Ганс Кельзен, який її обгрунтував на зразу ж після Першої світової війни і вона з успіхом була впроваджена в австрійській конституційній системі міжвоєнного періоду. До слова, яскравим прихильником саме такої системи коонституційного контролю був і наш український вчений професор Львівського університету Станіслав Днітсрняський, який у своєму проекті Конституції ЗУНР 1920 року запропонував створення Державного Судового Трибуналу з функціями органу конституційної юрисдикції.

  Конституційно-правова практика знає сьогодні дві основні процедурні форми здійснення конституційного контролю:

1)  попередній конституційний контроль;

2)  наступний конституційний контроль.

      Попередній конституційний контроль має місце на стадіях парламентського розгляду законопроекту, ще до його промульгації главою держави.

      Наступний конституційний контроль має місце щодо законів уже прийнятих парламентом і введених в дію.

       За природою ініціювання здійснення конституційного контролю його умовно поділяют теж на дві групи:

а) обов’язковий;

б) факультативний.

       Обов’язковим конституційним контролем є такий контроль, який робиться за спеціальним (постійним) приписом;  іншими словами - коли є визначено державою як обов’язок в тих чи інших випадках здійснювати конституційний контроль.

   Факультативний конституційний контроль здійснюється з ініціативи встановлених органів (т.б. - може здійснюватись, а може і не здійснюватись. Для першого необхідна активна дія - проявлена ініціатива). 

Висновки до другого параграфу:

1. Загально визнаними елементами системи правової охорони конституції сьогодні є: а) особливий порядок прийняття конституції; б) особливий порядок внесення змін до Конституції; в) конституційну відповідальність; г) конституційний контроль.

2. Кожен з цих елементів має свої напрацювання в науці конституційного права та відповідне застосування в конституційно-правовій практиці;

3. Центральним елементом системи правової охорони конституції є інститут конституційного контролю.

Загальні висновки по лекції

 

1. Правова охорона Конституції є важливим атрибутом сучасної конституційної держави.

2. Правова охорона конституції це система політико-правових заходів та юридичних засобів за допомогою яких забезпечується незмінність становища конституції як основного закону держави, закону що має вищу юридичну силу та підвищену степінь стабільності, а також забезпечується належне виконання конституційних норм та дотримання режиму конституційної законності.

3. Елементами системи правової охорони конституції є: а) особливий порядок прийняття конституції; б) особливий порядок внесення змін до Конституції; в) конституційну відповідальність; г) конституційний контроль.

3. Порядок внесення змін до чинної Конституції України поєднав у собі кращий світовий конституційно - правовий досвід та максимально забезпечує базові цінності конституційного ладу України.

4.  інституту конституційної відповідальності в Україні.

5. Конституційна відповідальність є реальним елементом системи правової охорони Конституції України. Суб’єктами конституційної відповідальності в Україні є Президента України, парламент, Уряд, народні депутати України, судді Конституційного Суду України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи, політичні партії, засоби масової інформації та інші учасники конституційно-правових відносин..

6. КСУ є центральним і основним елементом в системі правової охорони Конституції України. Чинним законодавством передбачено реальні можливості щодо охорони положень Конституції України.

 

 

  

 

Тема лекції

«ПРАВОВА ОХОРОНА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ»

План

Вступ.

1.  Поняття, зміст та система правової охорони конституції.

2.   Загально-теоретична характеристика основих елементів системи

правової охорони конституції.

3.  Становлення інституту правової охорони конституції в Україні.

Система правової охорони Конституції України.

4. Порядок внесення змін до Конституції України.

5. Конституційна відповідальність - як та елемент системи правової            

охорони Конституції України.

6. Конституційний контроль в Україні - як центральна ланка системи.

охорони Конституції України.

 

 

Вступ

       На попередній лекції ми говорили про поняття, сутність та зміст конституції держави, зокрема Конституції України. При цьому досить детальну увагу зверталося на ті характерні ознаки, які власне і відрізняють конституцію від інших нормативно-правових актів. Ми звертали увагу на те, що конституція є законом, але не звичним. Це основний закон держави, це закон, що має найвищу юидичну силу, це закон для якого спеціально встановлюється своя (окрема) процедура внесення змін, оскільки сама Конституція, її положення повинні бути більш сталі, більш незмінні ніж всі інші нормативно-правові акти. Тільки в такому випадку можна говорити про те, що Основний Закон держави є дійсно фундаментом, основою, стрежнем і так далі всієї нормативно-правової системи держави.

       Саме тому, як тільки виникла конституція, - перед державою повстало питання про забезпечення стабільності її політико-правового положення. Насамперед мова ішла про збереження її як основного закону держави, як закону що має вищу юридичну силу та закону з підвищеною степеню стабільності.

Розуміння того, що порушення специфічного статусу Конституції може потягти за собою руйнацію всієї правової системи держави, - привело до ідеї створення у державі системи заходів правового характеру направлених на збереження непорушності політико-правового змісту Основного Закону держави.

Окреслена вище проблема, - є предметом сьогоднішньої лекції, яка так і називається «Правова охорона Конституції».

Перед  початком викладу безпосереднього лекційного матеріалу, коротко ознайомлю Вас з основаними спеціальними роботами (науковими статтями, монографіями, іншими публікаціями) по сьогоднішній темі, а також новими роботами:

1. Монографії, підручники, навчальні посібники:

- монографія російського автора Хабрієвої „Правова охорона Конституції”, м.Казань, 1995. ( Звичайно в даній монаграфії нас цікавить насамперед загально- теоретичні напрацювання, а не конкретне законодавства Російської Федерації);

- монографія українських авторів Кресіна І.О., Коваленко А.А., Балан С.В. „Інститут імпічменту”, Київ, Юридична думка, 2004;

- дві невеликі монографії молодих українських вчених –

 Ігоря Слідченка „Тлумачення Конституції: питання теорії та практики в контексті світового досвіду. – Одеса, 2003.

та Юрія Барабаша „Парламентський контроль в Україні (конституційно-правовий аспект).- Харків, 2004.;

- аналітичний збірник „Правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях та висновках”, Київ, „Атака”, 2003. (У Збірнику подано аналіз актів КСУ за статтями та положеннями Конституції України;

Із наукових статей опублікованих у журналі „Право України”, інших періодичних виданнях, варто ознайомитись із статтями присвяченими проблемам конституційної відповідальності

Ольги Майданик ( Право України, № 2, 2001 – „Конституційно-правова відповідальність: ознаки, підстави, суб’єкти”),

київського професора Лідії Тарасівни Крищенко („Віче”, 2001, № 10 – „Конституційна відповідальність Глави держави”),

молодого львівського вченого Зоряни Лунь „(Право України, № 7, 2002 – „Правова охорона конституції: до питання про постановку проблеми”),

 

Інша джерела, разом із відповідними розділами та параграфами підручників з „Конституційного права України”, є рекомендовані Вам у наших методичних виданнях.

І. Поняття, зміст та система правової охорони конституції.

Ідея правового захисту конституції в тій чи іншій формі, як така, в теорії конституційного права фактично відома ще з часів появи і утвердження конституції власне як політико-правової категорії (кінець ХYІІІ - початок ХІХ ст.). Адже, разом із появою конституції, повстають непрості завдання пов’язанні із забезпеченням її верховенства, стабільності, ефективності дії її норм. При цьому виникають проблеми необхідності забезпечення належного дотримання положень конституції як «знизу» - фізичними та юридичними особами, так і «зверху» - самою державною владою, її органами та посадовими особами.

       Початком утворення (своєрідною крапкою відліку) сучасних систем правової охорони конституції взагалі, справедливо вважається поява попередників (праобразів) сучасних органів конституційної юрисдикції. В правничій літературі досить поширеною є думка про те, що конституційний контроль (а саме він, як відомо, визнається одним із центральних елементів сучасних систем правової охорони конституції) як такий був започаткований Верховним Судом США на межі ХYІІІ і ХІХ століть. При цьому, досить часто згадується висловлювання відомого американського політичного діяча минулого Олександр Гамільтона про те, що обов’язок суддів проголошувати недійсними всі закони, що суперечать конституції.   

В той же самий час, в літературі мають місце і інші підходи в цьому питанні. Так, на думку проф. Володимир Шаповала, початком історії конституційного контролю слід вважати створення наприкінці Х YІІІ ст. у Франції спеціального органу до компетенції якого було віднесено визначення неконституційності законодавчих актів (мова іде про Охоронний Сенат за Конституціїю Франції 1799 року), а у витоків самої ідеї правової охорони конституції слід покласти погляди та діяльність абата Сійєсса, Емануель-Жозефа (1748-1836) - відомого політичного діяча і мислителя часів Великої Французької революції (особливої уваги в цьому плані заслуговує його програмна промова виголошена в конвенті 20 липня 1795 року) 

                (Детальніше про це в саттті: Шаповал В. Про генезу конституційного контролю: історико-правовий аспект проблеми // Вісник Академії правових   наук України, 1999, №2, С.104-107.)

       В пізніші часи, особливо кінець минулого - перша четверть нашого століття, ідея правової охорони конституції отримала свій дальший розвиток як у Європі, так і на північно-американському континенті. При цьому, фактично витворилися окремо різні підходи щодо сутності і змісту конкретних форм даного явища і як наслідок - різні системи правової охорони конституції. Важливу роль у формуванні нових підходів щодо розвитку конституційного контролю у Європі (на відміну від того, що встановилось у США) відіграли ідеї відомого австрійського вченого-юриста Ганса Кельзена (1881-1973).

В спеціальній юридичній літературі, як часто буває в подібних випадках, немає єдиного підходу щодо визначення сутності і змісту поняття категорії «правова охорона конституції». Як правило, дану категорію пропонують розглядати у   широкому і вузчому (спеціально-юридичному) розуміні.

В першому випадку (в широкому розумінні цього терміну) мова іде про те, що правову охорону конституції слід розглядати як сокупність (єдність) різноманітних заходів по забезпеченню дії конституції.

В цьому випадку йдеться не тільки про заходи юридичного характеру. Тут можуть мати місце заходи різноманітного напрямку (від освітніх та виховних, і до соціальних та політичних дій). Т.б., коли говорять про охорону конституції в її широкому розумінні, то мають на увазі що на ідею захисту (охорони) конституції мають працювати всі чинники демократичного суспільства.

Так, Вчителі у школі мають пропагувати ідеї демократії та правової держави і вчити дітей строго дотримуватись Конституції, не порушувати її норм та положень, засоби масової інформації зобовязані пропагувати конституційної держави і таким чином формувати світогляд громадян в основі якого має лежати повага до Конституції та її норм, політичні партії в своїй діяльності просто зобов’язані стояти на сторожі конституційного ладу, демократії та парламентаризму. Адже, порушення цих засад потягне за собою і порушення принципів конституції як такої. Звичайно до цієї системи відносин повинні долучитися і держава з усіма її можливими правовими засобами направленими на збереження Конституції.

У вузчому (суто юридичному) розумінні під правовою охороною конституції бачать сукупність засобів по забезпеченню юридичної дії Основного Закону держави.

В цьому випадку йдеться про те, що держава повинна створити всі необхідні умови, коли за допомогою державно-правових засобів та різного роду методів буде надійно забезпеченно чинність та стабільність конституційних норм. Іншими словами треба створити такі внутрішньо-державні механізми та політико-правові інституті при допомозі яких буде надійно забезпечено:

а) верховенство Конституції, - т.б. її вища юридична силу;

б)  становище Конституції як основного закону держави, - т.б. фундаменту її нормативно-правової системи;

в) стабільність Конституції.

 

Правова охорона конституції як певний політико-правовий інститут є новим явищем у нашій конституційно-правовій науці. Тому, у спеціальній літературі сьогодні є різні підходи як у визначенні самого цього явища, так і в віднесенні до його системи тих чи інших елементів. Приведу Вам тільки декілька прикладів висловлювань відомих вчених з цього приводу.  

Так, одні автори до таких елементів системи „правової охорони конституції” відносять «...особливий порядок зміни конституції, відповідальність вищих посадових осіб за її порушення, конституційне правосуддя» (проф. Ю.Юдін), інші - судовий конституційний контроль, конституційну відповідальність, конституційний контроль парламенту, конституційний референдум, вето глави держави (проф.Ж. Овсепян), треті ж - діяльність глави держави як гаранта Конституції, реалізацію права законодавчої ініціативи, особливий порядок внесення змін до конституції, конституційний нагляд і конституційний контроль, нормативне і казуальне конституційне тлумачення (проф.В.Лазарєв).

В окремих випадках, до загальновизнаних елементів системи правової охорони конституції (або як їх ще називають правових засобів захисту конституції, - як то конституційна відповідальність чи конституційна юстиція), відносять наприклад «превентивні і репресивні гарантії» (позбавлення основних політичних прав, можливість заборони політичних партій, інститут надзвичайного стану) (німецький професор Карл Хессе) і т.д..      

       Нам видається що, при визначенні поняття «правова охорона конституції» доцільним є використання як комплексного підходу, т.б. поєднання обидвох («ширшого» і «вужчого» розумння сутності даного явища).

З таких позицій, правову охорону конституції  можна розглядати

яксистему політико-правових заходів та юридичних засобів за допомогою яких забезпечується незмінність становища конституції як основного закону держави, закону що має вищу юридичну силу та підвищену степінь стабільності, а також забезпечується належне виконання конституційних норм та дотримання режиму конституційної законності.  

Відповідно, до основних (центральних) елементів даної системи слід віднести: 

а) особливий порядок прийняття конституції;

б) особливий порядок внесення змін до Конституції;

в) конституційну відповідальність;

г) конституційний контроль.

Кожен із вище перерахованих елементів (складових частин) даної системи на сьогоднішній день має в загальній теорії конституційного права певне теоретичне обґрунтування та відповідну практику застосування в тих чи інших правових системах. 

Окремо варто звернути увагу на те, що коло суб’єктів функціонування системи правової охорони конституції (тобто перелік тих, хто безпосередньо є причетним до дії цієї системи), як правило, включає в себе

1)  фізичних осіб;

2)  народ (націю);

3)  окремі органи державної влади;

4)  главу держави;

5)  окремих (інших) посадових осіб держави і т.д.

Всі вони можуть бути як учасниками однієї із форм правової охорони конституції (брати участь в практичній реалізації одного з елементів системи правової охорони конституції), так і одночасно декількох (наприклад: глава держави одночасно може виступати як ініціатор внесення змін до конституції, як суб’єкт права звернення до органу конституційного контролю і як суб’єкт конституційної відповідальності, тощо).

Висновки до першого параграфу:

1. Правова охорона Конституції – є важливим конституційним інститутом сучасної держави;

2. Правова охорона конституції це система політико-правових заходів та юридичних засобів за допомогою яких забезпечується незмінність становища конституції як основного закону держави, закону що має вищу юридичну силу та підвищену степінь стабільності, а також забезпечується належне виконання конституційних норм та дотримання режиму конституційної законності.