Предмет і види економічного аналізу

ПЕРЕДМОВА

Великі економічні труднощі, яких зазнає більшість підпри­ємств України, є наслідком об’єктивних і суб’єктивних чин­ників, пов’язаних з розбудовою незалежної держави.

Усі країни, які раніше входили до складу Радянського Союзу, пройшли через економічні складнощі і всілякі нега­разди. Однак глибина і тривалість кризових явищ у цих країнах були неоднакові. Ця відмінність не стільки в дії загальних об’єктивних обставин, скільки в глибині розуміння і належному врахуванні та нейтралізації негативних суб’єк­тивних факторів, які зумовили економічні проблеми.

Не маючи на меті розкривати всі чинники кризових явищ, все-таки можна стверджувати, що відсутність кваліфікова­ного всебічного і своєчасного аналізу економічних та інших явищ є одним із тих чинників, які спричинили і зумовлюють руйнівні процеси в економіці. Перехід на ринкові засади в народному господарстві посилив роль економічних законів і фінансових категорій. А це потребує і ґрунтовніших економіч­них знань, і якісно нового аналітичного розуміння діючих процесів і умов господарювання.

Курс економічного аналізу є конкретною методологічною дисципліною. Ґрунтуючись на матеріалах інших економіч­них наук і значною мірою узагальнюючи набуті раніше сту­дентами знання, він дає змогу оцінювати окремі господарські ситуації та вирішувати комплексні економічні проблеми на підприємстві, в галузі тощо.

Вивчення дисципліни починається з теоретичних основ економічного аналізу, яким присвячуються перші чотири роз­діли. В подальшому викладено методику аналізу виробничої та фінансової діяльності промислового підприємства. Зміст посібника передбачає розкриття найбільш суттєвих проблем сучасного економічного аналізу і звертає увагу читача на спо­соби вивчення головних показників підприємства, дію най­більш поширених чинників та на необхідність пошуку, а та­кож стандартні прийоми підрахунку загальновідомих резервів виробництва.

Успіх засвоєння теоретичного матеріалу курсу забезпечує проведення практичних занять. Тому в. посібнику зроблено акцент на їх методологічне забезпечення, визначення обов’яз­кових питань для відпрацювання на заняттях в аудиторіях і через самостійну роботу. З метою найкращого використання часу, передбаченого навчальним планом, розроблено комплекс завдань і наведено необхідну для аналізу вихідну інформацію і таблиці. В деяких випадках вони повністю заповнені, і по­трібно лише проаналізувати економічне явище або процес, роз­рахувати вплив чинників на результати і визначити резерви.

Для перевірки ступеня засвоєння нормативного матеріа­лу та аналітичних навичок у посібнику передбачено окрему частину, де подано завдання для контрольних робіт або опи­тувань. Цей матеріал може бути використаний для розробки екзаменаційних білетів і тестів.

Обсяг посібника не дав змогу всебічно викласти всі особли­вості аналізу окремих показників, питань і напрямів роботи промислового підприємства. Проте автор і не сподівався це зробити, оскільки є певні стадії в засвоєнні наукових дисцип­лін. Подальше поглиблене вивчення економічного аналізу має спиратися на більш докладні підручники, зокрема в галузі опе­ративного, порівняльного, фінансового і стратегічного аналізу.

ПРЕДМЕТ І ВИДИ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

МЕТОД ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

Аналітичний метод

Метод економічного аналізу є головним поняттям у тео­рії економічного аналізу. Кожна наука вивчає свій предмет за допомогою певного методу, визначення сутності якого є першим кроком при її вивченні.

 Існує чимало різних методів. Розрізняють загальні й поодино­кі методи дослідження. Якщо перші звичайно використовують майже скрізь, то поодинокі придатні для розв’язання вузького кола завдань і, як правило, в межах однієї дисципліни.

Формування нових наук і дисциплін спричиняє появу і нових методів наукового пізнання або пристосування до по­треб дослідження вже існуючих.

Під час аналізу використовують здебільшого добре відомі, випробувані практикою методи. Насамперед це стосується методу аналізу. Аналіз — це розбір, розкладання, розчле­нування предметів або явищ на складові частини, влас­тивості, ознаки. Отже, виникає можливість для поглибле­ного вивчення складу, зв’язків, властивостей предметів і явищ. Сам процес розкладання слід проводити, ґрунтуючись на певних правилах, принципах.

Поділ предметів або явищ має враховувати існуючі зако­номірності, склад, внутрішні кордони, зв’язки, функції. Це перший принцип аналізу. Суворе дотримання цього прин­ципу дає змогу відтворити предмет у первісному вигляді.

Послідовне, поетапне відокремлення частин, властивостей від предмета — вимога другого принципу.

Окремі частини, компоненти цілого відіграють неоднако­ву роль у його функціонуванні. Серед них обов’язково знай­деться один або кілька, які формують сутність предмета, його якісну ознаку. Тому пошук цих найважливіших ланок у предметі обумовлює третій принцип — принцип основної ланки. Врахування системної побудови предмета або сис­тем формує четвертий принцип ієрархії. П’ятий прин­цип визначає межі аналізу, ступінь його можливого поглиб­лення. Кінцева зупинка в дослідженні звичайно пов’язуєть­ся з найбільш простими елементами системи, які при цьому зберігають загальні властивості всієї сукупності. Так, товар є найпростіший елемент економічної системи. І, нарешті, шос­тий принцип обумовлює вибір форми аналізу. Загальнові­домі такі форми аналізу: хімічний, математичний, економіч­ний, спектральний, структурний, психоаналіз.

Отже, основним методом курсу аналізу є аналітичний, за допомогою якого таке складне явище, як господарська діяльність підприємства уявно розкладається на окремі, більш прості складові елементи, а потім вивчаються їхні кількісні та якісні сторони, зв’язки й взаємодії.

Крім аналітичного, в курсі застосовують також інші ме­тоди та технічні прийоми. У своїй сукупності еони склада­ють притаманну тільки цій дисципліні методику досліджен­ня економічних явищ.

З’ясувавши сутність головного методу курсу і принципів аналітичного досліджена, можна перейти до вивчення інших методів і технічнихприйомів.

Деталізація

· Більшість показників, що характеризують роботу під­приємств, — підсумкові. В них взаємознищуються від’ємні і додатні відхилення. Розкладання підсумкових показників дає змогу побачити серйозні відмінності і різноманітність первісних показників. Тому виникає потреба йти від загаль­них показників до деталізованих, послідовно розчленовуючи загальні показники на складові. Такий аналітичний засіб називають деталізацією.

Розчленування складних явищ на більш прості, або скла­дові, здійснюється за такими основними напрямками: утво­рюючими факторами, якісними ознаками, підрозділами та часом. При проведенні аналізу тією або іншою мірою дета­лізуються всі загальні показники, які характеризують діяль­ність підприємства. Проте це не означає, що в кожному ви­падку проводиться глибока деталізація по кожному показ­нику або фактору. З метою зменшення трудомісткості аналі­зу застосовують принцип головної ланки, який дає змогу із всієї сукупності інформації відокремити найбільш важливу, яка і піддається достатньо глибокій деталізації. Наприкінці слід зауважити, що деталізація є не що інше, як одна з форм прояву аналітичного методу.

Порівняння і моделювання

Якісну оцінку предметів і явищ можна дати за допомо­гою порівняння. Порівняння — це метод, за допомогою якого предмет (явище), що вивчається, характеризується через співвідношення, вимірювання, зіставлення з інши­ми одноякісними предметами або явищами. Звичайно, по­рівняння проводять з відомими предметами, які виконують роль еталонів певних властивостей або ознак. Такими етало­нами можуть бути норми, нормативи, планові показники, ціни, середні дані тощо.

У практиці економічного аналізу використовують різні види порівнянь. Найчастіше застосовують порівняння з по­точними і перспективними планами, з фактичними показни­камиза минулий період, з показниками споріднених під­приємств, з найвищими показниками в галузі, з середніми показниками, з показниками підприємств інших країн тощо. Порівняння може проводитися по абсолютних, відносних і середніх величинах.

Вибір об’єкта для порівняння дуже впливає на кінцеві оцінки. Тому для зіставлення треба брати такі об’єкти, які дали б змогу зробити глибоку і зважену оцінку предмета або явища, що вивчаються.

Порівняння може дати позитивні наслідки ще й в тому разі, якщо порівнюються предмети, явища, показники, які можна зіставити. Тому порівнюваність — одна із суттєвих проблем економічного аналізу. З цією метою застосовують ряд допоміжних прийомів:

1. Нейтралізація цінового чинника(перерахунок показ­ників обсягу в однакову оцінку).

2. Нейтралізація можливих кількісних відмінностей (різні обсяги виробництва).

3. Нейтралізація відмінностей у структурі (наприклад, роз­рахунок індексів фіксованого складу).

4. Використання при порівняннях однакових періодів часу.

5. Перерахунок показників, що порівнюються, відповідно до єдиної методики.

6. Виключення інших відмінностей в умовах роботи під­приємств, що порівнюються.

Для вивчення складних явищ застосовують метод моделю­вання, при якому будують зменшені предмети або умовні подоби (образи), які замінюють у нашій уяві дійсні предме­ти або явища.

Моделі можуть бути матеріальні (фізичні) й абстрактні. З-поміж останніх слід вирізняти описові (словесні), графічні й математичні. За допомогою моделей досліджують сутність предметів і явищ найбільш простим, а подекуди і дешевим способом. Моделі дають змогу зосередити увагу дослідників на найбільш суттєвих характеристиках предметів або явищ, сприяють швидкому накопиченню необхідних знань у різних умовах роботи. Моделювання добре поєднується з іншими методами і технічними прийомами.

Балансовий метод

Балансовий метод набув поширення як науковий у бух­галтерському обліку. Потім його поступово стали застосову­вати в Інших науках. Наприклад, у колишньому СРСР ба­лансовий метод був головним у плануванні.

Використання балансового методу ґрунтується на обме­женості, кінцевості величини матеріальних ресурсів і жорст­ких взаємозв’язках між окремими елементами сукупності, які у зв’язку з цим виникають.

У процесі аналізу в цьому курсі вивчають баланс товарної продукції, усілякі баланси окремих відхилень, узгодженість дії факторів. Проте особливо часто застосовують сальдовий метод як різновид балансового методу. Цим методом мож­на визначити величину останнього фактора, якщо вже відо­мий сумарний вплив усіх інших факторів, крім нього, і за­гальна зміна результативного показника. Сальдовий метод дуже доречно використовувати там, де прямий розрахунок впливу будь-якого фактора технічно складний або незруч­ний з інших міркувань (наприклад, занадто трудомісткий).

Проте слід дуже обережно користуватись цим методом, оскільки будь-який прорахунок на попередніх етапах при­зводить автоматично до помилки на останній стадії розра­хунку. До речі, ця помилка має системний характер і зберігає загальний баланс показниківабо факторів

Елімінування

Якщо на показник, що аналізується, здійснюється вплив кількох факторів, потрібно встановити роздільний вплив кож­ного з них. Для цього застосовують спеціальний метод — елімінування. Суть цього методу полягає у тому, що, абстрагуючись від взаємовпли­ву факторів, послідовно розглядається вплив кожного факто­ра на результативний показник за незмінності інших фак­торів. У практиці економічного аналізу застосовують кілька способів елімінування.

Ланцюгові підстановки. З метою визначення факторів будують таблицю, в якій зверху перелічують усі необхідні фактори, починаючи з кількісних і завершуючи якісним.

Потім наводиться “добуток факторів”,або результативний показник, і, нарешті, графа для розрахунку величини впливу факторів. В перший рядок таблиці (нульова підстановка) записують планові, чи базові, показники. Для розрахунку впливу першого фактора проводять зміну його величини з планової (базової) на фактичну, а інші дані залишають не­змінними. різниця між одержаним розрахунковим показни­ком (Д) і плановим (базовим) Д становить величину першого фактора. Для розрахунку другого фактора його величину у другій підстановці також замінюють на фактичну величину (перший при цьому тут і далі залишається також на фактич­ному рівні), а величину впливу фактора, що аналізується, ви­значають як різницю між першим, другим і розрахунковим показниками. Така процедура заміщення вихідних планових показників на фактичну величину здійснюється доти, доки в останньому рядку не будуть усі фактичні значення факторів, що вивчаються, а їхня величина впливу не буде визначена як відповідна різниця розрахункових добутків факторів.

Отже,за умови дії чотирьох факторів здійснюються чоти­ри підстановки (не враховуючи нульову), величина кожного фактора визначається як різниця між новим розрахунко­вим показником і попереднім.

Розглянемо методику розрахунків на прикладі аналізу ви­користання трудових ресурсів за даними промислового підприємства (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Вихідні дані для розрахунку факторів

Показник	За планом	Фак­тично	Відхилен­ня від плану	% вико­нання плану
1. Товарна продукція. -.. за місяць, тис. грн.	312,8	293,44	-19,36	93,81
2. Середньоспискова чисельність робітників	200	180	-20	90,0
3. Загальна кількість відпрацьованих усіма робітниками людино-годин	36800	30 888	-5912	83,935
4. Загальна кількість відпрацьованих усіма робітниками людино-днів	4600	3960	-640	86,086
5. Середнє число днів роботи одного робітника (рядок 4:рядок 2)	23	22	-1	95.6
6. Середня тривалість робо­чого дня (рядок 3: ря­док 4) год.	8,0	7,8	-0,2	97,5
7. Виробіток одного робітника:
а) середньомісячний, грн.	1564	1630.2	+66,2	104,2
б) середньодобовий, грн.	68	74,1	+6,1	109,0
в) середньогодинний, грн.	8,5	9,5	+1,0	111,8

 

У таблиціперші чотири показники взяті із звіту за працю, П’ять останніх обчислюютьсяза даними перших чотирьох показників.Як свідчать дані табл. 2.2, обсяг товарної про­дукції не виконаний на 19,36 тис. грн. Це зумовлено дією середньоспискової чисельності робітників (1-й фактор), се­реднього числа днів роботи одного робітника (2-й фактор), середньої тривалості робочого дня (3-й фактор) і середнього-динного виробітку (4-й фактор). Використовуючи табл. 2.1 і дані табл. 2.2, виконаємо відповідні розрахунки (табл. 2.3).

Спосіб абсолютних різниць. Розрахунки, які проводяться в таблиці ланцюгових підстановок, можуть бути спрощені, якщо в кожній підстановці змінити абсолютне значення фак­тора, що розраховується відхиленням його фактичної вели­чини від базової (планової).

 

Використовуючи відхилення по кожномуфактору, вико­наємо розрахунок впливу факторів;

1. Вплив зміни чисельності робітників:

(-20) • 23 • 8,0 - 8,5 = -31,28 тис.грн.

2. Вплив зміни числа днів, відпрацьованих одним робіт­ником:

(-1) • 180 • 8 • 8,5 = -12,24 тис. грн.

3. Вплив зміни тривалості робочого дня:

(-0,2) • 180 • 22 • 8,5 = -6,73.

4. Вплив зміни середньогодинного виробітку:

1,0 • 180 • 22 • 7,8 = +30,89 тис. грн.

Разом               -19,36 тис. грн.

Спосіб відносних різниць. Цей спосіб ґрунтується на об­численні різниць у відсотках. Величина впливу кожного фактора визначається множенням різниці в суміжних індек­сах (відсотках) на плановий обсяг узагальнюючого показни­ка. Розрахунок потрібно вести табличним або безтабличним способами. Використовуючи дані табл. 2.2, проведемо відпо­відні розрахунки (табл. 2.4).

Хоча всі розглянуті способи елімінування відрізняються методикою розрахунків, проте вони дають однакові наслідки, оскільки ґрунтуються на одному й тому самому принципі. У практиці економічного аналізу найчастіше використовують спосіб абсолютних різниць, найменш трудомісткий і надійний вплив на обсяг виробленої продукції і разом зменшили обсяг на 50,25 тис. грн. (31,28 + 12,24 + 6,73). Це і є резерви виробництва.

 

Таблиця 2.4.

Статистичні методи

Серед статистичних методів, що використовуються в аналізі, чільне місце посідає табличний метод.

Таблиці служать накопиченню, опрацюванню і зберіган­ню цифрової інформації. Форму таблиць і їхній майбутній зміст слід передбачати заздалегідь, тобто до початку аналізу явищ. Від усіх інших таблиць аналітична, як правило, від­різняється відносно нескладною будовою, компактністю і наочністю. Вона повинна мати не лише основну, а й додатко­ву для порівняння інформацію (планові і середні показники, дані за минулі періоди), а також проміжні підсумки, відхи­лення, відсотки,

У процесі збору цифрової інформації та заповнення таб­лиць виникає низка технічних складностей, якщо її занадто багато. З метою забезпечення компактності таблиць вихідну інформацію:

1) спрощують чи закруглюють (до тисяч, мільйонів та ін.);

2) скорочують або частково відкидають другорядні дані;

3) об’єднують у групи, проміжні підсумкові показники, передають через середні показники;

4) комбіновано показують частину показників у деталізо­ваному вигляді, а інші розміщують разом в одному рядку (як інші);

5) поділяють на кілька самостійних сукупностей із на­ступним складанням кількох більш простих таблиць із вузь­ким змістом.

Таблиці можуть виконувати роль програми і переліку питань, що вивчаються. Між тим, не слід перебільшувати ‘ значення таблиць: це важливий, однак здебільшого техніч­ний бік аналізу.

Динамічні ряди — це порівняння не двох, а кількох пред­метів, показників. Розрізняють інтервальні й моментні динамічні ряди. Аналіз їх дає змогу визначити:

1) напрям зміни показників (зростання, зменшення, ста­лість або нестабільний характер, його розхитаність);

2) наявність тенденцій у зміні показників;

3) середній рівень показників і варіації. Серйозною проблемою для дослідження є порушення у динамічних рядах. Це пов’язано з неоднаковими інтервала­ми часу, а також із неоднорідними показниками, які потра­пили до загальної сукупності даних. Нарешті, виникають пе­рерви в динамічному ряду у зв’язку з браком інформації.

Широкого використання набули також вибірковий метод і групування, кореляційний метод, середні й відносні показ­ники, а також графічні методи. Ці методи у поєднанні з ком­п’ютерами забезпечують більшу наочність наслідків аналізу.

Аналіз якості продукції

У сучасних умовах господарювання великого значення набуває поліпшення якості виробленої продукції. Це треба усвідомлювати, але не на словах, як це здебільшого було ра­ніше, а повсякденно й копітко займатися цією справою. Ті підприємства, які не позбулися старих стереотипів у роботі, в тому числі нехтували якістю продукції, зараз зазнали відчут­них втрат у конкурентній боротьбі з іноземними виробниками. Красномовним прикладом є робота взуттєвої промисло­вості, та й усієї легкої промисловості України взагалі.

Аналіз якості продукції ґрунтується на системі числен­них показників, серед яких слід вирізнити загальні й част­кові, прямої та побічної дії. Найбільш узагальнюючий харак­тер мають частка продукції, атестована державою як про­дукція вищої якості (зараз цього не роблять), частка про­дукції, яка одержала товарні знаки, в загальному обсязі ви­пуску. Своєрідним знаком якості є фірмовий знак всесвітньо відомих корпорацій, які вибороли славу виробників якісної продукції. Досить надійним показником якості може бути відповідність міжнародним стандартам. Крім того, викорис­товують такі загальні об’єктивні показники якості:

· сортність (легка, харчова, хімічна та інші галузі промис­ловості);

· марочність (харчова, промисловість будівельних мате­ріалів);

· вміст корисних речовинабо шкідливих домішок (%дозагального обсягу або ваги);

· строк служби (ресурс) і надійність;

· призначення одного з частковихпоказників якостіякєдиного провідного (міцність металів, калорійністьхарчів, теплотворність палива тощо).

У процесі аналізу вивчають і такіпобічні показники якості продукції:

· гарантійний термін роботи, кількість і вартість гарантій­них (безплатних для споживачів) ремонтів урозрахунку на один виріб;

· наявність рекламацій, їхні кількість івартість;

· відсоток браку;

· пониження у сортності продукціїза межами підприєм­ства;

· відсоток повернення продукції на виправлення дефектів;

· відповідність моді;

· наявність і рівень попиту на даний виріб тощо. Оцінюючи зміну якості продукції на підприємстві, слід надавати перевагу об’єктивним і кількісним показникам якості, які забезпечують належну точність визначення стану якості продукції. Найбільш вдалою ілюстрацієюцього можебути аналіз показника сортності продукції.

Сортність використовують щодо продукції, в якій допус­каються певні, несуттєві, відхилення деяких ознак і якостей від чинних стандартів і технічних вимог. Зважаючи на кіль­кість передбачених сортів і співвідношення їх у загальному обсязі виробництва, визначають середній показник сортності як за планом, так і фактично. Конкретні дані для аналізу сортності наведено в табл. 5.3.

Виконання плану за сортністю можна визначити трьома основними способами.

Спосіб першосортних одиниць. Наведені в табл. 5.3 по-сортові коефіцієнти (на підставі посортових знижок) слід помножити на відповідну кількість продукції або показни­ки частки і одержані суми додати.    

Плановий коефіцієнт сортності:

К_п = = = 0,96

 

Фактичний коефіцієнт сортності:

К_ф= = =0,961

Оскільки величина фактичного показника більшаза пла­нову, можна зробити висновок, що фактична сортність про­дукції вища від планової,

Спосіб порівняння середньозважених цін. Якщо фактич­на середньозважена ціна одного виробу більша або дорівнює плановій, план за сортністю вважається виконаним. Це дуже простий спосіб, проте він має істотну ваду — його не можна використовувати для розрахунку загального показника по підприємству. Виходячи з даних табл. 5.3:

Планова ціна виробу     8640 грн.: 900 = 9,6 грн.

Фактична ціна виробу    9610 грн.: 1000 = 9,61 грн.

Здійснені розрахунки свідчать також про виконання плануза сортністю.

 

Таблиця	5.3
Сорт	Сортовий коефі­цієнт	За планом			Фактично
		Кількість виробів, шт.		сума, грн.	кількість виробів, шт.		сума, грн.	Виконання плану, %
І	1,0	630		6300	730		7300	115,9
П	0,9	180		1620	150		1350	83,3
Ш	0,8	90		720	120		960	133,3
Разом	х	900		8640	1000		9610	111,2

 

Спосіб порівняння відсотків виконання плану у вартісно­му і натуральному вираженні. Випередження рівня виконан­ня плану у вартісному вираженні 111,2% (9610: 8640 • 100) в порівнянні з натуральним — 111,1% підтверджує факт виконання плану за сортністю.

З наведених вище трьох способів найбільш універсаль­ним є спосіб першосортних одиниць, оскільки він практично виключає вплив зміни й асортименту продукції.

Насамкінець виконують розрахунок впливу зміни кіль­кості та якості продукції на обсяг її випуску у вартісному вираженні.

Розрахунок факторів;

1) зміна кількості виробленої продукції:

(1000 - 900) • 9,6 грн. = +960 грн.;

2) зміна якості (сортності) продукції:

(9,61 - 9,6) • 1000 = +10 грн.

Разом                    + 970 грн.

Перевірка розрахунку:9610 - 8640 = 970 грн.

Частина виробів у процесі виробництва псується через порушення технології, несправності устаткування або низь­ку кваліфікацію чи несумлінність робітників. Це явище має назву “брак продукції”.

Брак може бути остаточним і виправним. При аналізі визначають загальну суму браку І відносну його величину (% браку), а також вивчають динаміку цього показника за ряд періодів. Особливу увагу потрібно приділити виявленню так званого прихованого браку, який з різних причин не об­ліковується, Цей брак фігурує як доброякісні деталі, напівфаб­рикати і навіть готові вироби І є причиною порушення в май­бутньому ритму роботи і несподіваних збитків.

При аналізі браку обов’язково з’ясовують причинийоговиникнення, місцезнаходження, час і винуватців.

Важливими умовами профілактики браку є:

· висока культура й організація виробництва;

· стабільний ритм роботи і постачання;

· впровадження у виробництво сучасних технологій і ус­таткування;

· кваліфікація персоналу, його дисциплінованість і відпо­відальність тощо.

Варто також пам’ятати, що між якістю продукції і вели­чиною браку існують складні й суперечливі зв’язки. Наприк­лад, зростання кількості бракованої продукції не обов’язко­во спричиняє погіршення ЇЇ якості, як це іноді вважається;

Рівень браку — це передусім показник якості роботи, нала­годженості технологічних процесів і чіткої організації ви­робництва. Це також показник порушення ритму виробництва, погіршення організації та контролю за виробництвом.

Аналіз матеріальних витрат

При аналізі матеріальних витрат потрібно враховувати, до якої галузі належить підприємство, що досліджується. Це зумовлює різний вміст матеріалів і сировини у собівартості продукції, тобто матеріаломісткість продукції. Взагалі в об­робних галузях виробництва частка цих витрат дуже вели­ка. Особливо це стосується легкої й харчової промисловості.

Після цього слід також встановити які технологічні про­цеси використовуються і наскільки вони досконалі та су­часні, тобто безвідходні. Сьогодні слід звертати особливу увагу на витрати палива та електроенергії у зв'язку з їх дефіцит­ністю і великою вартістю, У деяких галузях промисловості аналіз використання енергетичних ресурсів має пріоритет­ний характер (енергомісткі виробництва).

 Аналіз матеріальних витрат полягає в порівнянні фактич­ного обсягу їх з плановим чи базовим і в обчисленні дії окремих факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна методика їх дослідження залежать від особливостей технології, а також від видів сировини, матері­алів і енергоносіїв, які використовуються.

Проте завжди слід виявляти вплив двох таких факторів:

1. Зміни питомих витрат сировини й матеріалів на оди­ницю продукції — фактор "норм".

2. Зміни собівартості заготівлі одиниці сировини та мате­ріалів — фактор "цін"..

Останній фактор складається з таких трьох підфакторів:

а) зміни купівельних цін з урахуванням усіх доплат і знижок;

б) транспортних витрат, до яких належать і вантажно-роз­вантажувальні витрати;

в) заготівельних витрат.

Зміна питомих витрат сировини й матеріалів може також відбуватися під впливом причин:

а) пов'язаних із виконанням плану технічного розвитку в заходах, спрямованих на зниження норм витрачання;

б) зумовлених різними іншими відхиленнями від поточ­них норм витрат.

Приклад розрахунку впливу цих двох основних факторів виконується на підставі табл. 8.4.

Таблиця 8.4. Матеріальні витрати на виріб "А" (20 000 шт.)
	За планом			Фактично			Відхилення
Матеріали	норма витрат, кг	ціна, грн.	сума, грн.	Норма  витрат, кг	ціна, грн.	сума, грн.	(гр. 6- гр. 3)
А	1	2	3	4	5	6	7
1. Литво	2	1,5	3,0	1,8	2,0	3,6	+0,6
2. Прокат чорних
Металів	10	2,5	25,0	11	2	22	-3,0
3. Латунь листова	0,5	3	1,5	0,6	4	2,4	+0.9
4. Інші матеріали	X	X	15	X	X	14	-1
Разом	X	X	44,5	X	X	42	-2.5

Етап деталізації відхилення

При загальній економії матеріалів 2,5 грн. на один виріб перевитрати з двох видів матеріалів склали 1,5 грн. (0,6 + + 0,9). Це й буде резерв зниження матеріальних затрат у розрахунку на 1 виріб. Дані беруть з рядка 7 табл. 8.4.

Аналіз рентабельності

Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект від діяльності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тобто відносний ступінь/прибутковості підприємства або про­дукції, що виробляється. У загальній формі рентабельність розраховують як відношення прибутку до витрат чи застосо­ваних ресурсів (капіталу).

Рентабельність застосованих (інвестованих) ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути визначений як відношення прибутку підприємства до сукуп­ності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу. Останній показник цікавить насам­перед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки він визна­чає верхню межу дивідендів.

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Передусім обчислюється рентабельність усієї реалізованої продукції як відношення прибутку від реалізації до повної собівартості реалізованої продукції. Рентабельність-- продукції можна розрахувати та­кож відношенням прибутку до обсягу реалізованої продукції. У такому вигляді цей показник більше застосовується у за­рубіжній практиці.

Рентабельність окремих видів продукції обчислюється за такою формулою:

де R — рентабельність і-го виду продукції, %;

Ц, С — відповідно піна і повна собівартість і-го виду про­дукції.

У багато номенклатурному виробництві в процесі аналізу рентабельності виробів слід застосовувати спосіб групувань.

Насамперед усі вироби групують за ознакою, рентабельна чи нерентабельна продукція. При цьому визначають кількість нерентабельних видів продукції, розраховують частку у % до загальної кількості виробів, а також, їхню частку в обсязі реалізованої продукції. Треба також визначити, чи є серед нерентабельних виробів такі, що входять до складу найваж­ливіших профільних видів продукції, чи є нові перспективні вироби.

Дуже важливо здійснити групування продукції, що ви­робляється, за рівнем рентабельності:

• вироби з низкою рентабельністю;

• вироби з середньою або нормальною рентабельністю (близь­кою до середньої рентабельності по галузі);

• вироби високорентабельні.

При цьому потрібно дати оцінку частки кожної групи в загальному обсязі реалізації.

Нарешті, здійснюють групування виробів за ознакою сту­пеня та напряму зміни рентабельності порівняно з попе­реднім періодом. При цьому визначають кількість виробів, по яких:

• рентабельність помітно зросла;

• рентабельність суттєво не змінилась;

• рентабельність знизилась.

Групування виробів за названими та іншими ознаками дає змогу краще зрозуміти існуючі проблеми та визначити напрями збільшення прибутковості виробництва. При цьо­му треба враховувати дію на рентабельність продукції таких чинників:

• зміну ринкових цін на продукцію даного підприємства;

• зміну податку на додану вартість;

• зміну рівня собівартості виробу з усіма факторами, які виливають на неї.

Серед чинників, які впливають на собівартість продукції, треба звернути особливу увагу на час випуску продукції. В перший рік, як правило, рентабельність дуже низька, проте наступні кілька років спостерігається підвищення її рівня. Згодом її величина стабілізується, а в кінці виробництва навіть може почати падати. Однією з причин зростання рента­бельності або супровідним їй чинником може бути збільшення обсягів виробництва цієї продукції. Вивчення впли­ву обсягу виробництва на рівень рентабельності — цілком самостійне питання аналізу прибутковості підприємства. Для цього рекомендується будувати графік розрахунку критич­ної точки обсягу виробництва (рис. 10).

Рис. 10. Графік визначення точки критичного обсягу виробництва

Використаємо дані табл. 9.4 за звітом і додатково врахує­мо, що постійні витрати, які не залежать від змін обсягу ви­робництва, взагалі становлять 200 тис. грн., а змінні витрати