Бікамералізм у світовій парламентській практиці.

Двопалатна структура парламенту або бікамералізм.

Історично сформувалися 3 осн. причини Б. Верхні палати вводилися: 1)для представництва аристократії(палата Лордів);2)для стримування радикалізму нижніх палат, забезпечення послідовності і наступності у політиці;3)для представництва на загальнодержавному рівні інтересів суб’єктів федерації у федеративних держав. Сьогодні двопал. П. діють майже в усіх федеративних і чверті унітарних держав. В пост соціальних держ.- Словенія, Чехія, Хорватія, Польща, Румунія; В колишніх радянських республіках бікамералізм має Росія, Білорусь, Узбекистан, Казахстан, Киргистан (1 пал.-2-сьог.знову1).

Двопалатні парламенти були утворені в деяких унітарних постсоціалістичних державах — Польщі, Румунії, Чехії, а також у Словенії і Хорватії, що виникли в результаті розпаду СФРЮ. У колишніх радянських республіках, що стали незалежними державами, бікамералізм було запроваджено спершу в Росії, яка є федеративною державою, і Білорусі, а потім — у Казахстані й Узбекистані. У Киргизстані парламент спершу був однопалат­ним, потім — двопалатним і знову однопалатним. Не останню роль у впровадженні бікамералізму в постсоціалістичних дер­жавах, у тому числі тих, що утворились на території колишньої Югославії, відіграло прагнення правлячих сил застрахуватись від можливого комуністичного реваншу. За допомогою верхньої палати можна було б нейтралізувати або істотно обмежити полі­тичний вплив лівих сил у разі перемоги їх на виборах до ниж­ньої палати парламенту. Однією з реальних (але не декларованих) причин впровадження бікамералізму в унітарній державі може бути (і нерідко є) прагнення глави держави через верхню палату впливати на нижню і на законодавство в цілому.

Серед аргументів на користь існування двох палат політологи називають такі:

— двопалатний парламент забезпечує більш широке представництво, що дозво-

ляє враховувати інтереси більшої кількості суспільних груп, зокрема сформованих

за територіальною ознакою;

— двопалатна структура парламенту сприяє забезпеченню інтересів більшої

кількості суспільних груп, що дозволяє вчасно виявляти дестабілізаційні соціальні

процеси та відвертати небажані наслідки;

— наявність двох палат дозволяє уникнути поспіху під час ухвалення парламен-

том важливих державних рішень;

— запобігання другою палатою політизованим рішенням, що ухвалюються біль-

шістю нижньої палати, котра, як правило, виражає інтереси правлячих партій;

— забезпечення плюралізму інтересів у процесі ухвалення рішень1;

— убезпечення від зміни політичного status quo 2;

— забезпечення стабільнішої роботи уряду.

Серед аргументів “проти” політологи та правники, як правило, називають такі:

— уповільнення законодавчого процесу;

— загроза адміністративного впливу в разі призначення членів верхньої палати;

— загроза інституційного конфлікту в разі низької правової культури учасників

політичного процесу;

— консервативність представництва верхніх палат і гальмування політичних і со-

ціоекономічних трансформацій.

 

Для верхніх палат майже універсальною назвою є «сенат». її мають верхні палати парламентів США і президентських республік Латинської Америки, а також Австралії, Канади, Філіппін та інших. В Європі таку назву мають верхні палати парламентів Бельгії, Ірландії, Іспанії, Італії, Польщі, Румунії, Чехії і Франції. Такі назви верхніх палат, як «палата лордів» (Великобританія), «палата округів» (Хорватія) або «палата радників» (Японія) є винятком із загального правила.

  Для того, щоб верхні палати виконували своє призначення, вони мають відрізнятися від нижніх способом формування та обсягом компетенції. Верхні П. формуються шляхом виборів, призначення і поєднанням обох способів. В Австрії,Індії, Норвегії, Франції вер. палати формуються шляхом непрямих виборів, а в Італії і США- шляхом прямих виборів. Верхні палати ФРН і Канади формуються призначенням. У першому разі членів верх.п. призначають уряди земель, а в другому - генерал-губернатор. Іноді верх.п. формуються за змішаною системою(вибори+призначення)Бельгія, Ірландія.

  У деяких країнах строк повноважень В.П. не встановлений, її склад оновлюється частинами(Аргентина, Бразилія, Індія,США, Франція, Японія,тощо). У більшості суч. парламентів права В.П. обмежені,порівняно з правами з правами нижніх палат, причому що далі процес формування В.П. віддалений від виборчого корпусу, то меншим є обсяг їх компетенції.

Типи бікамеральних систем визначаються індексом бікамералізму, запропонований американським науковцем А. Лійпхартом. Основою визначення показників індексу бікамералізму є принципи формування двох палат (конгруентність – електоральні райони, представництво меншості, принципи формування палат та оновлення верхньої палати, віковий ценз, тривалість мандату) та їхні законодавчі функції (симетричність, якщо кожна з палат має рівні законодавчі повноваження, асиметричні – нерівні повноваження з посиленими функціями нижньої палати). Відповідно за індексом бікамералізму від 1.0 до 4.0 виокремлюють сильний бікамералізм, поміркований бікамералізм та слабкий бікамералізм.

Ступінь конгруентності/некогруєнтності (від розмірів виборчих округів та кількості кандидатів на місце у верхній та нижній палаті), симетричності /асиметричності (обсяг повноважень кожної з палат) визначається цілим комплексом чинників.

Головними інституціональними рисами неконгруетного бікамералізму (тобто палати сформовані за різними принципами) є:

·   представництво територіальних одиниць у другій палаті;

·   невиборче представництво в другій палаті (наслідування або призначення);

·   непрямі вибори у другу палату;

·   різні розміри палат (верхня палата менше);

·    віковий ценз;

·   селекційні критерії, включаючи експертизу, обрання членів другої палати;

·   більш тривалий час перебування на посаді члена другої палати;

·   часткове оновлення другої палати.

Інституціональні особливості симетричного бікамералізму:

·   обидві палати мають однакові повноваження щодо прийняття законопроектів;

·   мають рівні ініціативні можливості;

·   мають однакові важелі політичного контролю;

·   сенат погоджується із призначеннями в уряді;

·   існує певний розподіл праці під час імпічменту;

·   треба постійно погоджувати питання між двома палатами.