Цементи, види, властивості. Техніка пломбування.

ПЛОМБУВАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ. КЛАСИФІКАЦІЯ. СТОМАТОЛОГІЧНІ ЦЕМЕНТИ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА. ПОНЯТТЯ КОНТАКТНОГО ПУНКТУ, ЗНАЧЕННЯ ЙОГО ПОРУШЕННЯ В ПАТОЛОГІЇ ПАРОДОНТУ. СТОМАТОЛОГІЧНІ АКСЕСУАРИ ДЛЯ ЙОГО ВІДНОВЛЕННЯ. ШЛІФУВАННЯ ТА ПОЛІРУВАННЯ ПЛОМБ: ІНСТРУМЕНТИ, ЗАСОБИ, МЕТОДИКА.

Заключним етапом у лікуванні карієсу та його ускладнень є пломбування зуба, тобто заповнення порожнини зуба пломбувальний матеріалом з метоювідновлення анатомічної форми та фізіологічної функції зуба. У сучасній стоматологічній практиці застосовують широкий асортимент пломбувальних матеріалів, які, проте, мають позитивні і негативні властивості. Для одержання оптимального клінічного ефекту при пломбуванні зубів лікар мусить знати основні параметри пломбувальних матеріалів — їхні хімічну природу, фізичні та механічні властивості, знати реакцію тканин зуба й періодонта на пломбувальний матеріал, а також зміни, що настають у пломбувальному матеріалі у процесі пломбування.

Всі пломбувальні матеріали вітчизняного виробництва повинні відповідати нормативно-технічній документації (ТД), яка містить вимоги до пломбувального матеріалу. Міжнародна організація зі стандартизації (ІСО) забезпечує високу якість пломбувальних матеріалів.

Пломбувальні матеріали класифікуються:

за призначенням:

ü Постійні

ü тимчасові

ü лікувальні

ü герметики

за природою:

Ø цементи

Ø пластмаси

Ø амальгами

Ø композити

 

Всі пломбувальні матеріали за своїм призначенням поділяються на п'ять груп:

I. - постійні — для відновлення анатомічної форми і функції зуба;

II. - тимчасові, які застосовують для тимчасового закриття порожнини зуба при лікуванні неускладненого або ускладненого карієсу;

III. - лікувальні — для підкладок під пломбувальний матеріал постійних пломб;

IV. - пломбувальні матеріали для заповнення кореневих каналів зубів;

V. - герметики — для профілактики карієсу зубів.

 

Наведена класифікація у певній мірі умовна, тобто відбиває лише клінічне призначення пломбувальних матеріалів, однак полегшує практичне використання їх; пломбувальні матеріали однієї й тієї ж групи часто мають різні показання до застосування.

 

З позицій матеріалознавства пломбувальні матеріали поділяють на чотири групи:

v цементи,

v пластмаси,

v амальгами,

v композити.

 

Стоматологічні пломбувальні матеріали повинні відповідати таким основним медикотехнічним вимогам:

ü - не розчинятись у ротовій рідині;

ü - мати необхідну «життєздатність» і тверднути у порожнині зуба протягом 15-30хв;

ü - коефіцієнт теплового розширення повинен за своїм значенням наближатися до коефіцієнта теплового розширення емалі й дентину;

ü - тверднути у воді або в слині; мати малу теплопровідність та мінімальне водопоглинання;

ü - мати стабільність кольору; добре імітувати тканину зуба після затвердіння;

ü - бути індиферентним до тканин зуба, нетоксичним;

ü - мати рН близьким до 7 під час та після затвердіння;

ü - не давати усадки; мати твердість, близьку до твердості емалі зуба;

ü - дуже повільно стиратись і не мати абразивних властивостей.

 

Зрозуміло, що створити пломбувальний матеріал, який відповідав би усім наведеним вище вимогам, практично неможливо. Тому правильний вибір матеріалу, ретельна підготовка каріозної порожнини і точне додержання технології використання матеріалу дають змогу одержати високий клінічний ефект.

Якість пломбувальних матеріалів визначають їхні технологічні, експлуатаційні й біологічні властивості. До технологічних властивостей належать текучість матеріалу, тверднення й кінець затвердіння, зручність замішування; до експлуатаційних — міцність, довговічність, естетичність; до біологічних властивостей — ступінь індиферентності до тканин зуба й рота.

Для кожного пломбувального матеріалу існує своя стандартна консистенція, або нормальна густотаї замісу формовочної маси (цементного тіста, пасти). Замішувати пломбувальний матеріал слід точно за інструкцією, у якій зазначено співвідношення порошку й рідини, необхідних для одержання нормальної густини замісу, тривалості змішування.

Як показує практика, густина замісу формованої маси впливає на механічну міцність пломби, її хімічну стійкість і на тривалість тверднення. Для продовження тривалості збереження пломби неабияке значення має тривалість пластичного стану (життєздатності) формованої маси цементу. Тривалість пластичного стану вимірюється часом і його мусить бути достатньо для внесення пломбувальної маси у порожнину зуба, її конденсації й формування пломби. Однак цей пластичний стан не повинен бути тривалим — зменшення ризику попадання слини на пломбу. Формування й обробку пломби закінчують при пластичному стані формованої маси — це сприяє збільшенню механічної міцності та хімічної стійкості пломби, на механічну міцність і хімічну стійкість пломб істотно впливає також температура повітря у приміщенні, яка повинна бути не вище 20 °С.

При неправильному змішуванні цементної маси, порушенні співвідношень порошку й рідини, приготуванні маси, недостатній конденсації пломби порушуються хімічні й фізичні процеси, а це спричиняє лінійну усадку пломби, погіршення крайового прилягання і пломби і виникнення вторинного карієсу.

 

Герметичне закриття сформованої каріозної порожнини — це найважливіша вимога до пломбувальних матеріалів. Пломбувальний матеріал, який не забезпечує герметичного крайового прилягання пломби, не сприяє відновленню захисної функції і не може запобігти розвиткові вторинного карієсу. Крайове прилягання цементу в порожнині залежить від трьох основних факторів:

- величини усадки пломбувального матеріалу при структуруванні;

- коефіцієнта термінового розширення;

- адгезії пломбувального матеріалу до тканин зуба.

 

Велике значення має властивість пломбувальних матеріалів прилипати до тканин зуба, тобто адгезія. Надійність і довговічність пломби залежить від консистенції матеріалу й віку цементу (чи іншого пломбувального матеріалу), дії рідини (води, слини тощо). Найбільшу твердість (у пломбі) мають й силікофосфатні цементи, найменшу — фосфатні цементи.

Неабияке значення має і прозорість пломбувальних матеріалів, яка забезпечує зовнішню схожість пломби з емаллю зуба; така схожість притаманна лише силікатним цементам і є важливим показником естетичної якості цементу.

 

Стоматологічні пломбувальні матеріали мусять також відповідати певним гігієнічним вимогам:

- не повинні після структурування (затверднення) виділяти в контактуючі (з пломбувальний матеріалом) середовища токсичні речовини;

- екстрагування і вимивання компонентів пломбувального матеріалу в концентраціях, не шкідливих для організму.

Клінічний стан пломби прийнято оцінювати за такими критеріями: анатомічна форма, крайове прилягання, кольоростійкість, зміна кольору по периферії пломби, частота виникнення рецидивного карієсу.

Для виготовлення постійних пломб застосовують цементи, полімери, композити і металеві матеріали.

Силікофосфатні цементи

 

Склоіономерні цементи

На початку 70-х років почалися інтенсивні пошуки нових цементів для лікування зубів. Тогочасні фосфатні і полікарбоксилатні цементи не відповідали всім пунктам вимог, що пред'являлися до сучасних матеріалів. Так, насамперед були недосконалі їхній фізичні властивості. Цементи мали низька біосумісність і адгезію до дентину емалі Рентгенконтрастність і прозорість також були недостатні.

Для досягнення цих вимог, особливо -поліпшення сполуки з зубними структурами і збільшення рентгенконтрастності при колишній прозорості, виникла ідея створення компонентів порошку з меленого скла. Представниками розробок у цій області були Wilson A.D., McLean.W. (1988), що на початку 70-х років разом з Kent одержали перший цемент, що містив такі компоненти, як фтористий кальцій, оксид алюмінію й оксид кремнію, що здатні взаємодіяти з кислотами. Ця рецептура пізніше включила ще компоненти фосфату алюмінію і фтористого натрію. Класична фосфорна кислота як кислотний компонент була витиснута. Вже в полікарбоксилатних цементах застосовувалися полікарбонові кислоти. У склоіономерні цементи як співполімери ввійшли поліакрилові, полімалеїнові або поліітаконова кислоти. Реакція зв'язування в них виявлялася такий же, як і у всіх цементів, і проходила з утворенням солей при сполуці металів і кислотних груп. Розплавлене скло, що відповідало прозорої емалі, у процесі виробництва надалі додавалося в окремі сорти цементів. При цьому відразу проводився інтенсивний процес очищення і сортування, що наділяє фракції відповідною якістю. У нового класу водорозчинного склоіономерного цементу кислотний компонент, розроблений спеціальним методом, був висушений при низьких температурах, і сухий порошок введений у готовий препарат. Перевага цього цементу полягати в тому, що усі компоненти в порошку добре сполучилися один з одним.

Склоіономерні цементи — це сучасні пломбувальні матеріали, що поєднують властивості силікатних та поліакрилових систем.

Склоіномерні цементи складаються з порошку (тонко змеленого фторсилікату кальцію і алюмінію) та рідини (50% водний розчин кополімеру поліакрил - поліітаконової або поліакрил-полімалеїнової кислоти). У деяких матеріалах кополімер додається до порошку, а як рідина для замішування використовується вода.

За загальноприйнятою класифікацією (R. W. Phillips, 1991), виділяють декілька типів склоіономерних цементів:

І тип — цементи для фіксації коронок, протезів, ортодонтичних апаратів:

(AquaCem, Fuji I, Ketac-Cem);

II тип — відновні (для реставрацій) (Fuji II, Ketac - fil, Chemfil).

1 підтип — для естетичних реставрацій;

2 підтип — для навантажених реставрацій (Fuji IX).

3 тип — цементи для підкладок (Baseline, Aqua lonobond).

В даний час склоіономерні цементи можна підрозділити на наступні групи.

1. По призначенню:

- прокладкові;

- для побудови кукси зуба;

- постійні;

- для фіксації коронок і ортопедичних конструкцій;

- для пломбування каналів штифтами - силерами.

2. По способі затвердіння:

а) хімічного затвердіння:

порошок і рідина, представлена поліакриловою кислотою (ПАК);

порошок і рідина, представлена водою (дистильованої);

б) світлотвердіючі;

в) комбіновані.

Слід зазначити найбільш важливі загальні характеристики склоіономерних цементів:

- здатність утворювати хімічний зв'язок із твердими тканинами зуба;

- відсутність дратівної дії на пульпу;

- незначна розчинність;

- адгезія до дентину і композитів;

- рентгенконтрастність;

- виділення фторидів тривалий час після затвердіння, що обумовлює редукцію каріозного процесу;

- стійкість до кислот;

- адаптованість до кольору зуба;

- коефіцієнт розширення близький до такому в дентину.

Усі ці якості дозволяють успішно використовувати іономерні цементи в клініці, сполучаючись з композитними матеріалами.

Замішують цементну масу протягом 30-40 сек. Робочий час становить 1 хв після закінчення замішування.

У початковій стадії затвердіння склоіономерний цемент (СІЦ) починає звільнятися від іонів алюмінію і кальцію. Після відносно короткого проміжку часу шляхом відділення вологи він переходить у нестабільну, першу фазу, у процесі якої утворюються кальційполіалієнові ланцюги. Слід зазначити, що ця перша фаза дуже чутлива до вологості середовища. Тому СІЦ повинен бути надійно захищений як від утрати вологи, так і від потрапляння слини.

У процесі завершення другої фази (стабільної) відбувається приєднання поліалієнату алюмінію, що утворився. Завершення цієї фази настає приблизно через 2-3 тижні.

Перед внесенням склоіономера в порожнину остання може бути відповідним чином підготовлена Conditioner'OM, що представляє собою розчин поліакрилової кислоти. Він наноситься на чисту суху поверхню дентину за допомогою пензлика або ватяної кульки безпосередньо перед внесенням у порожнину склоіономера.

Хоча склоіономери, як правило, не викликають подразливої дії на пульпу зуба, у незначного числа пацієнтів усе-таки спостерігалася підвищена чутливість запломбованого зуба до різних подразників. В основному, це буває при пломбуванні зубів швидкотвердіючими цементами. Поясненням цього факту може служити наступне: значні зміни рН, що мають місце при швидкому схоплюванні цементу, приводять до дегідратації дентину і виникненню хворобливих відчуттів шляхом включення гідродинамічного механізму чутливості.

Збільшення тривалості стадії гелеутворення при застиганні склоіономерів значно знижує ризик виникнення "післяопераційної" гіперестезії. Для того, щоб цілком уникнути ризику ускладнень такого роду, рекомендуються найглибші ділянки дна порожнини вистилати лікувальною прокладкою.

При використанні СІЦ шар його повинен мати достатню товщину для того, щоб служити, з одного боку, міцною підставою під постійну пломбу, а, з іншого боку, відігравати роль подушки, що амортизує, для ламкого композита. Склоіономер має здатність молекулярне зв'язуватися з тканинами зуба, і, таким чином, збільшує надійність крайового прилягання пломби.

Слід зазначити, що скляний порошок СІЦ містить у середньому 12-17% фторидів, що проникають з цементу в тканині зуба. Ця віддача фторидів є значною перевагою СІЦ перед іншими пломбувальними матеріалами. У результаті цього процесу віддачі фторидів відбувається зміцнення структури дентину й емалі, що перешкоджає можливому впливові продуктів життєдіяльності бактерій на тканині зуба, попереджає рецидив карієсу.

Для ізолюючих прокладок призначені наступні матеріали.

Склоіномерні цементи мають значну адгезію до твердих тканин зубів, вони міцно зв'язуються з дентином і композитними пломбувальними матеріалами без попереднього протравлювання, мають високу біологічну сумісність з тканинами зуба. Зв'язок пломбувального матеріалу з емаллю і дентином відбувається за рахунок хелат-ного з'єднання карбоксилатних груп полімерної молекули кислоти з кальцієм твердих тканин зубів. Крім того, з маси склоіономера протягом певного часу виділяється фтор, що дисоціює в тканини зуба підвищуючи їх карієсрезистентність і запобігаючи розвитку вторинного каріеєсу.

Склоіономерні цементи використовуються для пломбування каріозних порожнин III, V класів у постійних зубах; для тимчасових реставрацій у постійних зубах із несформованим коренем.

Склоіономерні цементи є ідеальним пломбувальним матеріалом для пломбування каріозних порожнин усіх класів у тимчасових зубах. Їх можна використовувати як підкладочний матеріал, особливо при роботі з композитними матеріалами (табл. 1).

Іонобонд (lonobond) - склоіономерний рентгенконтрасний пломбувальний матеріал, має хімічну адгезію до дентину й емалі. Стабільний і стійкий до стирання і розчинення. Найбільше часто використовується як прокладку. Попереджає розвиток вторинного карієсу за рахунок виділення іонів фтору. Показання до застосування: прокладка при лікуванні карієсу і некаріозних пошкоджень зубів; герметизація фісур; лікування невеликих каріозних пошкоджень тимчасових зубів.

 

 

Аква іонобонд (Aqua lonobond) - склоіономерний підкладковий цемент, що замішують на воді, з гарною хімічною адгезією до дентину й емалі, стійкий до стирання і розчинення, рентгенконтрасний. Попереджає розвиток вторинного карієсу за рахунок виділення іонів фтору і гарного крайового прилягання.

Іоносил (lonoseal) - світлотвердіючий, рентгенконтрасний, готовий до використання С1Ц для прокладок. Твердіє протягом 20-30 із при впливі г галогеновим світлом. Тривалий час виділяє фториди, що попереджає розвиток вторинного карієсу. Стійкий до кислот, нерозчинимо. Має гарну адгезію до дентину і композитних матеріалів, відрізняється високими фізико-хімічними властивостями: міцний на розрив і стійкий до стиску. На основі зовсім нової концепції був створений світлотвердіючий склоіономерний цемент, що замішується на воді, для підкладок Аква Ценіт. Він містить мінімальну кількість композита і має всі переваги СІЦ. Аква Ценіт включає, в основному, натрій-алюмінієво-кальцієво-фтористе скло, до якого для поліпшення рентгенконтрастності доданий спеціальний матеріал, а для фотополімеризації - поліакрилові компоненти. Вони ж забезпечують і високу адгезію до дентину, відрізняючи гарною біосумісністю. Аква Ценіт при низькому вмісті композита у своїй сполуці має досить гарні гідрофільні властивості, що забезпечують змочування дентину. У результаті цього досягається висока маргінальна адаптація і процеси полімеризаційної усадки зведені до мінімуму. Аква Ценіт прекрасно зв'язується як з композитами, так і з дентином. При використанні його за методикою "сендвіч-техніки" не слід застосовувати протравлюючу речовину.

Велике значення мали лабораторні і клінічні дослідження різних властивостей СІЦ, у яких зокрема, встановлено, що Аква Іонобонд і Іоносил, використовувані як пломбувальні матеріали, дають гарне крайове прилягання [Wasik A., Liechomski D., 1993], Крайове прилягання Аква Іонофіла в "сендвіч-техніці" з композитами було вивчено Platzer U. et al. (1988). При цьому минулому розглянуті різні типи "сендвіч-техніки" пломбування V і II класів. Іонофіл володів найкращим крайовим приляганням у порівнянні з іншими цементами. Як для порожнин V класу, так і для порожнин II класу "сендвіч-техніка" є найбільш підходящим методом пломбування.

На основі зовсім нової концепції був створений світлотвердіючий склоіономерний цемент, що замішується на воді, для прокладок Аква Ценіт. Він містить мінімальну кількість композита і має всі переваги СІЦ. Аква Ценіт включає, в основному, натрій-алюмінієво-кальцієво-фтористе скло, до якого для поліпшення рентгенконтрастності доданий спеціальний матеріал, а для фотополімеризації - поліакрилові компоненти. Вони ж забезпечують і високу адгезію до дентину, відрізняючи гарною біосумісністю. Аква Ценіт при низькому вмісті композита у своїй сполуці має досить гарні гідрофільні властивості, що забезпечують змочування дентину. У результаті цього досягається висока маргінальна адаптація і процеси полімеризаційної усадки зведені до мінімуму. Аква Ценіт прекрасно зв'язується як з композитами, так і з дентином. При використанні його за методикою "сендвіч-техніки" не слід застосовувати протравлюючу речовину.

Велике значення мали лабораторні і клінічні дослідження різних властивостей СІЦ, у яких зокрема, встановлено, що Аква Іонобонд і Іоносил, використовувані як пломбувальні матеріали, дають гарне крайове прилягання [Wasik A., Liechomski D., 1993], Крайове прилягання Аква Іонофіла в "сендвіч-техніці" з композитами було вивчено Platzer U. et al. (1988). При цьому минулому розглянуті різні типи "сендвіч-техніки" пломбування V і II класів. Іонофіл володів найкращим крайовим приляганням у порівнянні з іншими цементами. Як для порожнин V класу, так і для порожнин II класу "сендвіч-техніка" є найбільш сприятливим методом пломбування.

 

Полікарбоксилатні цементи ( Poly-F-Plus; Carbocement; Adgesor-Carbofine). Порошок містить оксид цинку з добавками магнію та солей кальцію, рідина — це 30-50% водний розчин поліакрилової кислоти. Значними перевагами цих цементів є майже повна безпечність для твердих тканин і пульпи зуба та властивість хімічно зв'язуватися з емаллю і дентином. Вони ідеально підходять для пломбування тимчасових зубів, тому що не потребують ізоляційної про­кладки і мають виражену адгезію до твердих тканин зуба.

У постійних зубах полікарбоксилатний цемент застосовується як підкладочний матеріал і для тимчасового пломбування. Тривалість змішування порошку з рідиною не повинна перевищувати 20-30 сек, з метою максимального використання адгезивних властивостей його слід використати протягом 2 хв. Якщо поверхня цементної маси стає тьмяною і в ній з'являються тонкі нитки, то ця порція цементу непридатна для використання.

 

Поликарбоксилатный цемент

 

Цинк-сульфатні цементи. Основою є сульфат і оксид цинку, які в сполученні з водою утворюють кристали Zn(OH)₂SO₄ і основну сіль, що сприяє твердненню маси. Широко використовуються ці цементи для тимчасових пломб (штучний дентин, дентин-паста, віноксол, Cimpat, Provicol та ін.).

 

Тимчасові пломби і пов'язки

Сучасні матеріали для тимчасових пломб мають наступні характеристики:

- легко замішуються і легко вводяться в порожнину;

- зберігають герметизм на весь період перебування в зубі;

- індиферентні до навколишніх тканин;

- досить легко видаляються з порожнини. Тимчасові пломби накладаються безпосередньо на очищені і висушені дно (лікувальну прокладку) і стінки, заповнюючи всю порожнину. Відтворення анатомічних форм зуба, контактного пункту - обов'язково.

Показання до накладення тимчасових пломб: лікування глибокого карієсу(перше відвідування); лікування пульпіту біологічним методом; тимчасове пломбування після заповнення кореневого каналу.

Тимчасові пломби призначені для короткочасної ізоляції (від 1-3 днів до 2-3 тижнів, іноді більш тривалий час) сформованої й обробленої каріозної порожнини з метою збереження медикаменту, залишеного на дні, в устях кореневого каналу або в каналах зубів безпосередньо, у тому числі для контролю за результатами лікування кореневих каналів зубів. Крім того, тимчасові пломби накладають у випадку відстроченого лікування на більш тривалий час до 3 місяців.

В даний час у вітчизняній стоматологічній практиці використовується штучний дентин, віноксол (цинк-сульфатний цемент), представлений у вигляді порошку, що замішується на воді, а також дентин, що замішується на рослинній олії (дентин-паста). Вони не відрізняються особливою міцністю, не створюють достатньої герметизації, тому використовуються для короткочасного введення в порожнину медикаментів. У зв'язку з цим в останні роки створені більш ефективні тимчасові пломбувальні матеріали, у тому числі і фотополімеризаційні, котрі забезпечують гарну герметизацію каріозної порожнини, більш стійкі до механічних впливів, отже, краще витримують' необхідні тимчасові терміни.

Прикладом можуть служити наступні матеріали:

Дентин – паста. Показання для застосування:

- використовується для покриття лікувальної прокладки (контрольна пломба) в каріозних порожнинах;

-використовується для тимчасових пломб;

Переваги:

хороша адгезія до дентину зуба;

Інструкція по використанню: паста накладається у заздалегідь та висушену каріозну порожнину. Після взяття пасти для пломби баночку потрібно закрити для попередження потрапляння вологи;

Дентин для повязок використовується у якості пов’язок для укріплення та покриття лікарських засобів в каріозній порожнині;використовується для тимчасових пломб;

Переваги:

хороша адгезія до дентину зуба;

достатня міцність;

час замішування складає 1-2 хвилини;

час затвердіння складає 2-3 хвилини;

 

Провікол (Provicol), Voco - цемент, що не містить евгенол. Застосовується для тимчасових пломб і тимчасової фіксації коронок, мостоподібних протезів і вкладок. Не викликає алергії, обумовленої евгенолом. Містить гідроокис кальцію, завдяки чому сприяє мінералізації тканин зуба. Виробляється у виді системи паста-паста, у зв'язку з чим еластичний, легко замішується і вводиться в порожнину.

 

 

Показання до застосування: тимчасові пломби при лікуванні глибокого карієсу; тимчасові пломби при лікуванні і пломбуванні кореневих каналів; тимчасова фіксація коронок, мостоподібних протезів і вкладок.

Циноліент (Zinoment), Voco - цемент на основі цинкоксид-евгенолу. М'яка дія на пульпу і бактеріостатичну дію відкривають для нього широку область застосування. Його відрізняють зручна консистенція і гарна адгезія. Склад: у ЗО г порошку 21 мг цинкоксиду, рідина -20 мг гвоздикової олії.

Показання до застосування: непряма ізоляція пульпи; підкладка, але тільки з наступною ізоляцією при використанні композитів, лікувальне, тимчасове пломбування порожнин; тимчасова фіксація ортопедичних конструкцій.

Септо-пак (Septo-pack), Seplodonf - пластичнапаста, що самотвердіє, утримуючі волокна у своїй масі. Як нейтральну основу паста може бути використана разом з деякими лікарськими препаратами. Застосовується для збереження стерильності після обробки зуба: тимчасове пломбування.

КЛІП (Clip), Voco - світлотвердіючий матеріал для тимчасових пломб на основі поліуританакрилатного полімеру і діоксиду кремнію. Завдяки еластичнійконсистенції легко вводиться і віддаляється.

 

 

Показання до застосування: тимчасові пломби при лікуванні глибокого карієсу; тимчасові пломби при віддаленому методі пломбування, що сприяє виробленню замісного дентину (до 3 місяців); тимчасові пломби при лікуванні і пломбуванні кореневих каналів.

Для герметичних пов'язок можуть використовуватися, в основному, ті ж матеріали, що і для тимчасових пломб. При цьому передбачається внесення лікарських засобів, переважно у виді розчинів, на ватяних тампонах, турундах під пов'язку.

Показання: при ендодонтичному лікуванні на різних етапах впливу (знеболювання, розширення кореневих каналів, знешкодження вмісту каналів).

Якщо необхідність використання за показниками тимчасових пломб і герметичних пов'язок не викликає сумніву в лікарів-стоматологів, дослідників і виробників стоматологічних матеріалів, то застосування так званих лікувальних і ізолюючих прокладок широко дискутується. Особливо часто від прокладок пропонують відмовитися фірми-виготовлювачі бондингових систем, що включають тотальне травлення або просочення дентину з наступним використанням силера. Оскільки вибір матеріалів і методів залишається за дантистом, йому стають необхідні знання про результати сучасних досліджень в області взаємодії зуба з різними пломбувальними системами. Результати багаторічних експериментальних і клінічних спостережень дозволили Brannstrom укласти, що накладення звичайного постійного або тимчасового матеріалу на дентин не приводить до зайвого хімічного роздратування пульпи. Навіть такі матеріали, як силікатні і композиційні, накладені на відкриту пульпу, по його даним, не викликають серйозних ускладнень. Цитотоксичний ефект, що може ініціюватися цими матеріалами, не був більш великим, чим у випадках, коли пульпа покривалася гідроокисом кальцію. З іншого боку, очевидно, що фактором, що передують раннім проявам ушкоджень пульпи під пломбою, є інфекція між пломбою і стороною (дном) порожнини.

 

Імпрегнаційний метод

Під час лікування карієсу тимчасових зубів використовують Імпрегнаційний метод, або метод сріблення. Його застосовують при:

- лікуванні гострого і хронічного початкового карієсу тимчасових зубів;

- по­верхневого карієсу тимчасових зубів;

- циркулярного карієсу тичасових зубів;

- та каріє­су, що поширюється по площині;

- апроксимального карієсу фронталь­них тимчасових різців у період резорбції кореня;

- при локалі­зації каріозної порожнини на апроксимальній поверхні у межах пла­щового дентину, коли препарування каріозної порожнини з будь-яких причин неможливе.

 

Використовують 4 % спиртовий розчин нітрату срібла з наступ­ним відновленям 4 % розчином гідрохінону або 4 % розчином піро­галової кислоти для осадження нерозчинних солей срібла, які з'єдну­ються з декальцинованою поверхнею твердих тканин. Нітрат срібла в комплексі з органічними сполуками утворює альбумінати, що фор­мують захисну плівку на поверхні емалі або дентину. Срібло справ­ляє також бактерицидну дію за рахунок денатурації білків бактері­альних клітин. Проникає по дентинних канальцях на глибину до 0,5 мм (олігодинамічнадія), блокує їх, що сприяє стабілізації каріоз­ного процесу.

Лікування методом с р і б л е н н я. Зуби, що підлягають імпрегнації, ізолюють від слини, їх поверхню очищують від нальоту за допомогою екскаватора і 3 % розчину перекису водню, висушують повітрям. За допомогою ватної кульки наносять розчин нітрату срібла, потім на 1-2 хв залишають відновлювач. Імпрегнацію проводять 3-4 рази щодня або через день. Курс імпрегнацій повторюють кожні 4 міс.

Для імпрегнації, крім нітрату срібла, використовують 40 % роз­чин гідрохінону хлориду, 20% розчин калійферроціаніду.

Як відновлювач, окрім гідрохінону, може використовуватися 5 % розчин аскорбінової кислоти, галаскорбін, 40 % розчин глюкози. Критерієм ефективної імпрегнації є стійке забарвлення ушкоджених тканин зуба в чорний колір. Саме тому, з естетичного погляду, сріблен­ня під час лікування карієсу постійних зубів не застосовують.

У разі поверхневого чи площинного карієсу, що уражує жувальні поверхні, пришийкові ділянки, вестибулярні поверхні зубів, а в різців і апроксимальні поверхні, можна проводити зішліфування каріозної поверхні з наступною імпрегнацією оголеного дентину нітратом срібла. Зішліфування здійснюють за допомогою карборундової чи алмазної головки різної форми.

Лікування методом препарування і пломбуванн я застосовують при поверхневому, середньому та глибокому карієсі тимчасових зубів. Воно полягає в якісному препаруванні та форму­ванні каріозної порожнини і пломбуванні її відповідним пломбувальним матеріалом. Слід зазначити, що препарування та формування ка­ріозної порожнини в тимчасовому зубі є складним завданням. Це зу­мовлено насамперед поведінкою дитини, збільшеним слиновиділен­ням, а також особливостями будови тимчасових зубів. За даними Я. Ф. Комінек (1968), середнім може вважатися карієс тимчасових зубів лише до глибини каріозної порожнини приблизно 1,5-2,0 мм. Більш глибокі каріозні порожнини, враховуючи розмір пультової камери, слід вважати глибоким карієсом.

Препарування каріозної порожнини є складним етапом лікуван­ня через те, що діти погано ставляться до цих маніпуляцій, особливо до застосування бормашини. Тому під час першого відвідування сто­матолога, особливо у маленьких дітей, по можливості не слід вико­ристовувати бормашину. Це відвідування має бути присвячене вста­новленню контакту з маленьким пацієнтом, щоб не залишити в психіці дитини негативної слідової реакції. Припустимим є здійснен­ня первинної часткової некротомії (видалення некротичного денти­ну ручним інструментарієм — емалевим ножем, екскаваторами відпо­відної форми і розміру, та закриття порожнини дентинною пов' яз-кою. Під час другого відвідування лікар проводить остаточну некро-томію, формування каріозної порожнини, антисептичну її обробку і пломбування.

Препарування каріозної порожнини полягає в інструменталь­ному видаленні нежиттєздатних, уражених карієсом тканин зуба. Препарування складається з декількох пов'язаних між собою по­слідовних етапів:

— розкриття та розширення порожнини; некректомія (видалення із зуба зруйнованого дентину та емалі);

— формування каріозної порожнини;

— оброблення країв порожнини.

Під час препарування каріозної порожнини доцільно дотриму­ватися таких умов:

1) використовувати високі і надвисокі швидкісні бори з охолодженням їх водою;

2) не здійснювати значний тиск на тканини зуба, тому що це веде до оборотних змін у пульпі зуба за будь-яких швидкостей обертання бора внаслідок перегрівання тканин зуба;

3) використовувати бори з твердих сплавів чи алмазні головки неве­ликих розмірів, що зменшує перегрівання тканин;

4) використовува­ти справні наконечники, що запобігає вібрації бора;

5) застосовувати гострі (бажано нові) бори;

6) проводити препарування переривчасте, що скорочує тривалість контакту бора з тканинами зуба.

Розкриття каріозної порожнини полягає у видаленні навислої на краях входу в порожнину емалі з метою створення зручного дос­тупу для огляду і подальшого препарування. Для виконання цієї опе­рації краще скористатися турбінним наконечником, фісурним або кулястим алмазним бором. Кулястий бор уводять у каріозну порож­нину і уривчастими рухами (від дна порожнини назовні) видалять навислу емаль. При роботі фісурним бором його бічними гранями випилюють надлишок тканин доти, доки стінки порожнини не ста­нуть прямовисними.

Некректомію починають гострим екскаватором, підібраним за розміром каріозної порожнини. У плащовому дентині волокна роз­ташовані радіальне, тому екскаватор слід заглиблювати в напрямку до осі зуба, у припульпарному дентині волокна розташовані танген­ціальне, тому екскаватор слід заглиблювати в поперечному напрям­ку. Додержання цих правил запобігає випадковому оголенню пуль­пи. Твердіші шари ураженого дентину видаляють за допомогою ку­лястого або конусоподібного бора, виготованого з твердих сплавів. Некротичний дентин краще видаляти за допомогою наконечника ме­ханічної бормашини.

Формування каріозної порожнини передбачає створення такої її форми, яка б сприяла найліпшій фіксації пломби. Особливості фор­мування каріозної порожнини залежать від етапу розвитку зуба, ло­калізації іюрожнини, її глибини, пломбувального матеріалу для по­стійної пломби.

Оброблення емалевого краю — останній етап препарування карі­озної порожнини. У процесі препарування емалі пучки емалевих призм, що мають радіальний напрямок, розсікаються, частково вида­ляються. Пучки призм з такими дефектами згодом можуть руйнува­тися. Тому емалевий край рекомендується зрізати під кутом 40-45⁰ до площини емалі. Формувати емалевий край слід дрібно-зернисти­ми головками циліндричної або конічної форми відповідного розміру.

При препаруванні каріозних порожнин під пломбувальні мате­ріали з низькими адгезивними властивостями (амальгама, силікофос-фатні цементи) доцільно дотримуватися принципів препарування, розроблених Блеком, а саме:

— формувати порожнину шляхом профілактичного розширення зони карієсу для попередження його рецидиву. Такий підхід пе­редбачає видалення всіх ямок і фісур на жувальній поверхні навіть у разі локалізованого ураження однієї з них. Тобто всі, навіть маленькі каріозні порожнини штучно розширюють до горбків, випуклих поверхонь коронки — так званих імунних зон, які майже не уражуються каріозним процесом. При цьому вида­ляється значна частина здорових тканин зуба;

— каріозну порожнину формують з урахуванням ретенції та резистен­тності пломбувального матеріалу. При цьому порожнині надається достатня глибина і формуються необхідні ретенційні пункти;

— унаслідок формування отримують необхідну зручну форму по­рожнини. Іноді форму порожнини слід змінити, щоб зробити її зручнішою для пломбування;

— каріозний дентин видаляють увесь, головним чином при профілак­тичному розширеній порожнини і наданні їй коробкоподібної форми;

— емалевий край додатково обробляють для видалення емалевих призм, що втратили опір, з метою запобігання рецидиву карієсу.

Препарування каріозних порожнин за Блеком