Визначення поняття ” право ”

Визначення поняття ” право ”

Не зважаючи на те, що існували різні уявлення щодо права, всім уявленням щодо права минулого і сьогодення притаманні спільні ознаки: 1. право це соц.. явище, без якого неможливе нормальне існування цивілізов. сусп..; 2. право повинно слугувати інтересам суспільства в цілому, а не окремим групам чи класам; 3. це міра, стандарт, модель поведінки.

  Право – систематизована сукупн. заг.-обовязкових правил повед., встановлених або санкціонованих д-вою для врегулювання сусп.. в-н, виконання яких у разі необхідності забезпечується засобами державного примусу. (з т.з. нормат. школи).

Ознаки права: 1. встановлене або санкціоноване д-вою – д-ва встановл. правила повед., фіксуючи їх в правових пис. докум; 2. загальнообов’язковість – правила повед. обов’язкові для всіх і кожного без виключення; 3. системність – право це не механічна сукупн., велика к-сть заг.-обовязк. правил повед., а сукупність взаємоповяз. правил повед., які утвор. єдину цілісну систему; 4. регулятивність – право врегульовує в-ни між людьми, визначає їх права і о-ки; 5. формальна визначеність – свій зовнішній вияв право знаходить в правових пис. докум.

Позитивне право – право, яке має походження від д-ви і змістом якого є НПА, які вона приймає.

Природне право – сукупн. прав, які має кожна людина від народження, і які є невідємними і невідчужуваними.

Право з т.з. істор. школи права - це історичне явище, котре як мова так і звичаї народу виникає і розвивається природним шляхом, поступово, непомітно, і його ототожнюють із звичаями та традиціями кожного народу.

 

Право і норми громадс. організацій, норми звичаїв, традицій, ритуалів.

Звичай - правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного його застосування протягом тривалого часу. Звичай як джерело права визнавався ще римськими юристами, якщо при розгляді справи були відсутні конкретні вказівки, виражені в інших формах права. Звичай не повинен суперечити закону, він повинен його доповнювати. Звичай повинен був:

а) виражати тривалу правову практику;

б) відображати одноманітну практику - як дії, так і бездіяльності;

в) втілювати невідкладну і розумну потребу в правовому регулюванні ситуації.

Міжнародний звичай є джерелом міжнародного права у випадках, коли відносини не врегульовані міжнародним договором. В юридичній науці звичаї підрозділяються на правові (звичаєве право) і неправові, або загальносуспільні. Правові звичай тому і називаються правовими, що вони одержують відображення в праві До звичаїв відносять також традиції. Їхнє виникнення не обов'язково обумовлено тривалим існуванням якої-небудь норми. Традиції виражають прагнення людей зберегти успадковувані від попередніх поколінь форми поведінки; вони виникають через розповсюдження якого-небудь прикладу, сприйнятого і схваленого суспільством.

Церкви керуються своїми внутрішньо релігійними правилами і переконаннями, так і чинним законодавством України. Церква поважає право, закони, встановлений в державі порядок, а держава гарантує можливість вільної релігійної діяльності, що не суперечить принципам суспільної моралі і гуманізму.

Про тісний взаємозв'язок права і релігії говорить той факт, що багато християнських заповідей, такі, наприклад, як не вбий”, не вкради” і інші закріплені в законі і розглядаються ним як злочини.

Норми звич. є складовою і не є частиною права. Д-ва встановлює норми для д-сті гром. організацій через ЗУ Про політ. партії, ЗУ Про обєднання громад. Право встановл. д-вою і пошир. на всіх гром.

 

Структура норми права.

Норма права – встановлене або санкціоноване д-вою заг.-обовязк., формально визначене правило повед. заг. характеру, яке регулює найб. важливі сусп.. в-ни. Ознаки: встановлене або санкціоноване д-вою; заг.-обовязк. – обов’язок. для всіх і кожного: формальна визначеність – має зовн. форму виразу, фіксується в НПА; регулює не всі, а найб. важливі сусп.. в-ни; норма права діє у часі безперервно, протягом всього періоду чинності того НПА в яком у вона зафіксована у пис. формі; забезпеченість до виконання у разі необхідності засобами держ. примусу; норми права прийм., змін. чи скасов. за спец. процедурою.

  Структура - це внутрішня побудова норми права, яка виражається у її поділі на складові елементи, пов'язані між собою.

Гіпотеза - частина норми, яка вказує, за яких обставин норма вступає в дію. Відповідає на запитання: Де? Коли? У якому випадку? При яких умовах?

Диспозиція - частина норми, у якій формулюється саме правило поведінки, права і обов'язки. Відповідає на питання: Що потрібно зробити?

Санкція - частина норми, яка встановлює заходи (вид та обсяг) державного примусу, застосовувані у разі її порушення.

Формула: якщо – то – інакше

Приклад: Якщо адвокату у зв'язку з виконанням їм своїх професійних обов'язків стали відомі дані попереднього слідства (гіпотеза), то адвокат зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого або прокурора (диспозиція), а у противному разі адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (санкція).

Проста гіпотеза – передбачена одна умова, що правова норма діяла Складна гіпотеза – передбачена 2 і більше умови, щоб правова норма діяла Абсолютно визначена гіпотеза – вичерпно визначає умови, через які норма права починає діяти Відносна гіпотеза – не містить вичерпного переліку умов (опис в загальному) Альтернативна гіпотеза – щоб діяла норма права, потрібно настання однієї з декількох умов, передбаченій в складній гіпотезі.

Проста диспозиція – передбачає один правовий наслідок Складна диспозиція – передб декілька правових наслідків, які настають одночасно за наявності певних фактичних обставин Абсолютна диспозиція – чітко визначає правило поведінки Відносна – чітко не визначає правило поведінки (субєктам потрібно уточнювати) Альтернативна диспозиція – правило поведінки вказує на настання декількох наслідків, але кінцево передбачає настання одного

Проста санкція – передб одна санкція Складна – декілька санкцій Абсолютна санкція – вичерпно визначає вид і міру юр відповідальності Відносна санкція – (від – до) – встановлю нижчу і вищу межу Альтернативна санкція – (або) – з 2 варіантів юр відповід вибирається 1.

 

Ознаки д-ви.

Д-ва – політ.-терит. організація влади в соц..-неоднор. сусп.., яка виражає волю більшості або меншості н-ня країни, яка здатна за допомогою права та ін.. засобів впливу робити свої розпорядження обов’язковими для всіх і кожного.

Ознаки:

1. суверенітет - юрид. властив. держави, яка виражається у верховенстві і повноті влади всередині країни та незалежності і рівноправності

Ознаки суверенітету:

1. верховенство – держ. влада найвища

2. самостійність – держ. сам ост. приймає ріш. в межах території

3. повнота – влада поширюється на всю територію і на все населення

4. неподільність – держ. влада єдина (поділ на законод, виконавчу, судову обумовлений демократичними вимогами суспільсва і доцільністю)

5. незалежність – у зовн. відносинах рішення приймає самостійно

6. рівноправність – з іншими державами

М.б. зовнішній (право призначати послів і консулів за кордоном, право оголошувати і війну і укладати мир) і внутрішній (право мати свою держ. символіку, наявність власної грош. одиниці, наявність власних збройних сил).

2. Територія — матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Це частина суші, обмежена держ. кордоном; повітр. простір на відстані 35 км від поверхні землі; терит. посольств та ін.. дипломат. представництв; внутр.. водоймища; військові кораблі де вони б не знаходь.; цивільні кораблі в портах прописки.

3. Публічна влада:

- апарат управління - відокремлена від суспільства ланка, що скла­дається з особливої групи людей, які виконують владні та управлінські функції.

Вони не виробляють матеріальні чи духовні блага, лише управляють суспільними справами. (вибори, призначення)

- апарат примусу - спеціалізовані загони озброєних людей, наділених повноваженнями у разі необхідності від імені держави застосовувати силу для забезпечення виконання велінь та розпоряджень держави, що містяться у приписах правових норм. (армія, міліція, служба безпеки).

Населення

Отримання податків

Зміст правовідносин.

ПВ – це сусп.. в-ни, врегульов. нормами права. ПВ -це врегульовані нормами права вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв'язку між правомочними і зобов'язаними суб'єктами — носіями суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності — і забезпечуються державою. Структура: суб’єкт, об’єкт, зміст.

Суб'єктивне юридичне право - вид і міра можливої (або дозволеної) поведінки суб'єкта права, що встановлені юридичними нормами для задоволення його інтересів і забезпечуються державою.

Суб'єктивний юридичний обов'язок - вид і міра належної (або необхідної) поведінки суб'єкта права, що встановлені юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечуються державою.

Елементами суб. права є:

1. право на свої дії (право голосувати, право подати позов до суду)

2. право на чужі дії (право вимагати сплати боргу., передати майно)

3. право на захист

 

Предмет науки ТДП.

ТДП – наука про загальні закономірності виникн., функціонування та розвитку д-ви і права. Предмет теорії держави і права — об'єктивні властивості держави і права, основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державних і правових явищ. Предмет науки теорії держави і права є історичним. Він змінюється в міру залучення до сфери пізнання нових властивостей і явищ правової і державної дійсності, а також вилучення всього того, що виявляється ілюзією, помилкою, оманою. ТДП відповідає на питання: чому, в силу яких причин і умов на певному етапі розвитку сусп.. виникли д-ва і право; що є джерелом їхнього розвитку; яке місце і роль д-ви в політ. системі сусп..; яке місце права як регулятора сусп.. в-н; які історичні типи і форми д-ви і права мали місце в минулому і функціонують на сьогодні… Вплив д-ви на право: д-ва створює право; д-ва забезпечує реалізацію норм права для регулювання сусп.. в-н; д-ва охороняє право застосовуючи міри покарання. Вплив права на д-ву: право визначає структуру, компетенцію і повноваження органів д-ви; право формує імідж д-ви.

 

Підзаконні НПА і їх види.

НПА — офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Підзаконний НПА — акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм.Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов'язковості.

3 загальні – стос. всього н-ня

4 місцеві – на рівні обл.., районну

5 відомчі – приймає міністр в межах своєї компетенції.

Видаються на основі законів, відіграють допоміжну та деталізаційну роль.

Укази та розпорядження ПУ

Не повинні суперечити КУ та ЗУ, видаватись в межах повноважень. Акти ПУ – скріплюються підписами премєр-міністра та міністра відповідального за акт і його виконання (контрасигнатура - міністри беруть відповідальність за виконання акта). Укази здебільшого видаються з метою усунення прогалин у праві.

Розпорядження приймаються з поточних або оперативних питань.

Рішення і постанови ОМС

Приймаються в межах їх компетенції та діють на території відповідних міст, районів, сіл, селищ.

5. Локальні – розпорядження прийняті на рівні підприємства.

Психологічна школа права.

Петражицький. Він і його прихильники заявляють про існування 2 систем права: 1. позитивне право, що виражається в законах і підзаконних актах 2. інтуїтивне право, зміст якого обумовлюється не потребами реального життя а психікою людей, тобто їх емоціями, настроями, переживаннями. Емоції бувають 2 видів: моральні (однобічне переживання особою його о-кузд. ті чи ін.. дії по відношенні до ін.. ос., але при цьому ін.. ос. немає права вимагати від першої ос. виконати моральний о-к. Приклад перехожий і жебрак) і правові (це двосторонні емоції, коли пережив. однією ос. її о-ку по віднош. до ін.. сторони поєдн. з переживанням останнім права виконання даного о-ку. Приклад: на ринку).

 

Прогалини в праві.

Прогалинами у законодавстві - відсутність у діючій системі законодавства норми права, згідно з якою повинно вирішуватись питання, що потребує правового регулювання. Прогалина у праві — це повна або часткова відсутність у чинних нормативно-правових актах необхідних юридичних норм. Прогалина у законі — це повна або часткова відсутність необхідних юридичних норм у даному законі. Причини прогалин: 1) невміння законодавця відобразити в нормативних актах усе різноманіття життєвих ситуацій, які вимагають правового регулювання (первісна прогалинність);2) невміння законодавця передбачити появу нових життєвих ситуацій у результаті постійного розвитку суспільних відносин, здійснити щодо них певні законодавчі дії (подальша прогалинність);3) технічні помилки законодавця, допущені при розробці законів і у використанні прийомів юридичної техніки. Невірно вважати прогалинами такі випадки: • кваліфіковану мовчанку законодавця, коли він умисно залишає питання відкритим, утримується від прийняття норми, відносить вирішення справи за межі законодавства; • свідоме віднесення питань на розсуд правозастосувача, коли законодавець розраховує на конкретизацію його законодавчої волі правозастосовними та іншими правовими актами. У разі прогалин у цивільно-правових відносинах застосовується аналогія двох видів:• аналогія закону;• аналогія права. Аналогія закону — це вирішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на подібні випадки. Аналогія виключається, якщо вона прямо заборонена законом або якщо закон пов'язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм. Наприклад, відсутність в Україні спеціального законодавства, яке б регулювало правове забезпечення лізингу (комплекс майново-правових відносин, утворених у зв'язку з передачею майна в тимчасове користування), дозволяє заповнити її договором наймання, який є подібним до договору лізингу. Аналогія права — застосовується, коли у законодавстві відсутня норма, що регулює тотожний випадок, тоді на допомогу приходять загальні принципи права: демократизм, гуманізм, законність, справедливість, доцільність тощо. Є прогалини дійсні (коли насправді немає норми, яка б регулювала конкретний випадок) і уявні (коли юрист думає що прогалина є, але насправді її немає). Аналогія закону в рамках ін.. галузей права назив. субсидіарне застосування.

 

Територіальна федерація

11 держ. утворення не є суверенні

12 зовн. та внут.р політика залежить від центр. органів

13 повноаження центр. і місцевих органів розмежовуються на основі конституції

14 субєкти не мають права представництва в міжнародних організаціях

15 збройні сили підпорядковуються центральним органам

16 у мирний час субєктам забороняється утримувати збройні сили

 

27. Поняття правового статусу ос. (громадянина)

Кожен гром. є людиною, але не кожна людина є громадянином. Правовий статус особи — це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права (тобто як такий, що має правосуб'єктність) координує своє поведінку в суспільстві. Структура правового статусу особи може бути представлена у вигляді таких елементів: - правосуб'єктність; - права; - свободи; - обов'язки; - відповідальність (має вторинний характер — реалізується в результаті вчиненого правопорушення або в зв'язку з невиконанням компетенції чи перевищенням її обсягу. В останньому разі йдеться про правовий статус посадової особи). Правовий статус мають будь-яка особа, відокремлені групи осіб, а також сукупність всіх осіб у суспільстві в цілому — громадянське суспільство (народ). Види правових статусів особи: загальний, спеціальний, індивідуальний. Загальний - статус особи як громадянина держави закріплений у конституції і конституційних законах. Він є загальним, узагальненим і однаковим для всіх незалежно від національності, релігійних переконань, соціального стану; характеризується стабільністю і визначеністю; передбачає рівність прав і обов'язків громадян, рівність їх перед законом; є засадничим для всіх інших; є основою для набуття конкретних суб'єктивних прав, покладення обов'язків і несення відповідальності. Спеціальний - статус особи як представника тієї чи іншої соціальної групи, відокремленої за певним юридико-значущим началом (родом діяльності, віком та ін.), який наділений відповідно до законів та інших нормативних актів спеціальними, додатковими, правами і обов'язками, обумовлений особливостями становища особи і потребами її функціональної спеціальної активності (студент, пенсіонер, військовослужбовець, посадова особа та ін.); є загальним для певного кола осіб. Спеціальний статус доповнює (статус депутата) або обмежує (статус рецидивіста) загальний правовий статус, тобто коректує його. На відміну від загального статусу, який є постійним, спеціальний статус має минущий характер. Індивідуальний - статус особи як індивідуума, який становить персоніфіковані права і обов'язки в їх конкретних, природних і набутих здібностях і особливостях (стать, вік, родинний стан, стан здоров'я, релігійні переконання тощо), відрізняється рухливістю: змінюється відповідно до тих змін, що відбуваються в житті людини. Види правових статусів особи за суб'єктами: • статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, біженців, українських громадян, що перебувають за кордоном;• статус службових і посадових осіб (депутата, міністра, судді, прокурора, голови обласної державної адміністрації та ін.);• статус осіб, що працюють в екстремальних умовах (на оборонних об'єктах, секретних виробництввх) та ін.

28. Поняття свободи в теорії права У праві — закріплена в конституції чи іншому законодавчому акті можливість певної поведінки людини (наприклад, свобода слова, свобода віросповідання) і т.д.). Категорія «свобода» близька до поняття «право» в субєктивному розумінні, однак останнє має на увазі наявність більш чи менш чіткого механізму для реалізації і за звичай відповідного обов'язку держави чи іншого суб'єкту здійснити яку-небудь дію. (наприклад, надати роботу у випадку права на працю). У такому випаду, свобода (як і право в суб'єктивному розумінні) — це міра можливої поведінки суб'єкта суспільних відносин. Вона (свобода) є протилежною обов'язку, який є мірою належної поведінки суб'єкта суспільних відносин. З іншого боку юридична свобода не має чіткого мехінізму реалізації, вона кореспондується із відповідальністю стримуватися від здійснення яких-небудь дій, які порушують дану свободу дій Свободу людини визначають певні ознаки. Слід зазначити, що люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їх природні права. До того ж, у демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За своїм обсягом поняття свободи людини повно відображає принцип, закладений у ст. 19 Конституції України, згідно з яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством. Свободу людини характеризує й принцип рівних правових можливостей, правового сприяння і правової охорони, який закріплюють демократичні конституції, у тому числі, й Конституція України. Водночас свобода людини як об'єктивна реальність виходить за межі, врегульовані правом, і має витоки у системі інших соціальних норм, що панують у демократичному суспільстві. Треба пам'ятати, що поняття свободи може мати неоднакове тлумачення, оскільки, з одного боку, свобода характеризує загальний стан людини, її соціальний статус, а з другого — конкретизується у можливості вчиняти ті або інші конкретні дії в межах, наданих людині мораллю та правом. Можливості такого роду, що надаються нормами чинного права, визначаються як суб'єктивні права людини.

29. Основні причини правопорушень в сусп. Правопорушення - це поведінка, яка повязана з невиконанням вимог правових норм. Це винна поведінка правоздатного індивіда, яка протирічить приписам правових норм, завдає шкоду ін. ос., може потягнути за собою юр. в-сть. Ознаки: наявність правоздатності; це така повед., яка виражається в діях чи безд-сті; неможуть бути правопоруш. думки чи наміри; правопорушення це поведінка яка суперечить нормам права; правопоруш. обовязково передбачає наявність вини. Склад правопорушення — це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності (субєкт, суб. сторона, обєкт, об. сторона). Обєктом правопорушення є ті чи ін. сусп. в-ни. Наприклад обєктом крадіжки є відносини власності. Причини правопорушень — це комплекс явищ об'єктивного і суб'єктивного характеру, здатних детермінувати протиправну поведінку суб'єктів права. До причин належать: аномалії суспільного життя - це невідповідність, хибні напрями, способи, які полягають в економіці, звязані з цим соціальні питання; недосконалість самої людини - це психофізіологічні фактори, біологічні особливості, психічні нервові хвороби, під впливом яких і скоюються правопоруш. Науковці виділ. такі причини: 1. економічні - низький рівень життя н-ня 2. соціальні - оточення 3. біологічні - теорія Ломброзо. Він вважав, що деякі люди народжуються злочинцями.

30 Правомірна повед. як гарантія свободи гром.Правомірна повед. - це така повед., яка відповідає приписам пр. норм. Правомірна поведінка — це суспільно корисна правова поведінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм і охороняється державою. Ознаки правомірної поведінки: 1) є суспільне корисною соціальною поведінкою, забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок, є найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства, задоволення інтересів суб'єктів права;2) втілена в юридичну форму — відповідає нормам і принципам права;3) має свідомо вольовий характер, який виражається зовні у вигляді дії або бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права — додержання, виконання, використання (громадянами), правозастосування (посадовими особами), спричиняє юридичні наслідки — юридичні акти, юридичні вчинки;4) гарантується, охороняється державою. Види: 1. соц.-активна - в основі цієї повед. є внутр. переконання в необхідності саме такої повед. Воно викликане політ. міркуваннями, моральними, ідеологічними, правовими. 2. звичайна - в основі лежить виховання, культура, звички людини. 3. конформна - це єх пасивне пристовування, по такому принципу - як всі, так і я. 4. маргінальна - це праомірна повед. під страхом в-сті. За об'єктивною стороною правомірна поведінка виражається в: дії; бездіяльності (наприклад, відмова обвинуваченого від дачі показань).

31. Поняття соц.-економ. формації та цивілізації як критерію класифікації д-в. Є 2 підходи до типологізації: формаційний (Маркс, Енгельс, Ленін) і цивілізаційний (А. Тойнбі). Згідно формаційного підходу існують такі типи д-в: рабовласницький, феодаоьний, буржуазний, соціалістичний. Формація - це історичний тип сусп., який базується на певному способі вир-тва, який називається базісом. Базіс - це тип економ., виробничих в-н, який будує так звану надбудову, до якої входять всі ін. сусп. в-ни та інститути сусп. життя, які зумовленні базісом.

Цивілізація – це складна система, що включає соц..-економ. умови сусп.. життя, його етнічні і релігійні основи, духовні фактори сусп.. життя, моральні чинники, рівень економічної, політ., соц.. і дух. свободи особи. Виділ такі типи д-в:

1. первинні і вторинні.

Первинні - була притамана командно-адміністративна с-ма влади, домінує примус і переконання (Єгипет)

Вторинні – домінують методи переконання і заохочення (сучасні д-ви)

2. правові і неправові.

Правові – д-ви, в яких права і свободи людей не тільки декларуються на рівні Конституції, але і реально гарантуються до реалізаці.

Неправові - д-ви, в яких права і свободи людей мають суто декларативний х-р, тому що д-ва не спроможна гарантувати гром. зд. і реалізац. цих прав.

3. легетивні і нелегетивні.

Легетивні – влада формується шляхом волевиявлення громадян на виборах.

Нелегетивні – влада формується через заколот, революцію, військовий переворот.

4. демократичні і авторитарні.

Демократичні - людина вища цінність у сусп..

Авторитарні – при владі знаход. одна ос. або група ос., а людина обслуговує потреби влади.

32. Джерела права. Джерела права - спосіб зовнішнього виразу або фіксації права. Є 4 форми або види джерел права: праовий звичай, НПА, правовий прецедент, нормативний чи правовий договір. Правовий звичай - це звичай, який відповідає і-сам більшості н-ня країни, який д-ва зафіксувала в чинному з-стві у вигляді статті і який в силу цього став заг.-обовязк. до виконання. Він є основним джерелом права в країнах Мусульманської правової системи. НПА - це правовий пис. документ, який прийм. уповноваж. на те компетентним органом д-ви в суворій відповідності до встановленого порядку і в якому містяться норми права. За юрид. силою НПА поділ на 2 види: закони і підзаконні акти. НПА є домінуючою формою права в романо-германській або континентальній системі до якої входить і Україна. Перевагт НПА перед ін. джерелами: в ньому чітко та ясно в пис. формі формлюються загально-обовязкові приписи, що зумовлюють доступність їхнього змісту для н-ня; НПА достатньо просто та зручно користуватися для вирішення різноманітних юрид. справ; у разі необхідності в нього оперативно можна вносити зміни і доповнення та зд. контроль за його виконанням. Правовий прецедент - це рішення суду або ін. органу з конкретної справи, згідно з яким у майб. потрібно вирішувати усі аналог. подібні справи. Він є основним джерелом в США, Англії, Австралії. Нормативний чи правовий договір - це угода 2 або більшої к-сті сторін, в якій фіксуються правила у взаємов-нах поміж ними. Правовий договір існує у 2 різновидах: міжнародний договір (спільний акт-документ двох або кількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними.) і колективний договір (угода між власником підпр., установи, організ. від імені якого виступає кервник юр. ос. і трудовим колективом в особі профсп. комітету.).

33. Підстави виникнення ПВ. Правовідносини - це врегульовані нормами права вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв'язку між правомочними і зобов'язаними суб'єктами — носіями суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності — і забезпечуються державою. Виділяють два види передумов виникнення правовідносин: 1) матеріальні (загальні):

- у вузькому значенні — це певні інтереси або блага, що зв'язують суб'єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин;

- у широкому значенні — система соціальних, економічних, політичних, ідеологічних обставин, що спричиняють об'єктивну необхідність у правовому регулюванні суспільних відносин; встановлення доцільних відносин між суб'єктами через надання їм юридичних прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання юридичних обов'язків і відповідальності;

2) юридичні (спеціальні): • норма права; • правосуб'єктність (праводієздатність); • юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідносин, і як їх структурний елемент). Двом видам передумов виникнення правовідносин відповідають два види їх змісту:1) матеріальний — реальні дії, пов'язані з використанням і здійсненням суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків; фактично поведінка (дія чи бездіяльність), яку правомочний може, а правозобов'язаний повинен здійснити;2) юридичний — суб'єктивне юридичне право, повноваження, суб'єктивний юридичний обов'язок, юридична відповідальність.

34. КУ - місце в системі НПА В Україні була розроблена, але не стала чинною Конституція Пилипа Орлика 1710 р. Конституція — основний закон громадянського суспільства і держави, який має вищу юридичну чинність, через який (відповідно до багатовікового досвіду і прагнень народу) затверджуються основи суспільного і державного ладу і механізми їх дії, спрямовані на зміцнення держави і забезпечення прав і свобод громадян. Прийнята 28 червня 1996р. Містить преамбулу і 15 розділів. Основні загальносоціальні ознаки (властивості) конституції: 1. Конституція має основний, установчий характер: закріплює основи суспільно-економічного ладу держави, її форму правління, форму національно-територіального устрою, організацію і систему державної влади і місцевого самоврядування, встановлює принципи їх функціонування, визначає основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина, створює політико-пра-вові умови формування структур громадянського суспільства, встановлює принципи законності та правопорядку.2. Конституція має всеосяжний об'єкт регламентації та впливу. Так, Конституція України 1996 р. якісно відрізняється від попередньої Конституції УРСР обсягом регулювання широкого кола суспільних відносин — політичних, соціальних, духовно-культурних, закріпленням нового статусу особи і громадянина, суспільства і держави, органів державної влади і самоврядування, принципів роботи державного апарату та ін. Конституційні норми є вихідними (первинними), засадними началами для діяльності державних органів і посадових осіб, політичних партій, громадських організацій і громадян.3. Конституція має народний характер: виражає інтереси громадянського суспільства (народу) і повинна служити йому. Вона є насамперед конституцією громадянського суспільства, а не лише держави.4. Конституція має гуманістичний характер: розглядає права людини як найважливішу цінність безпосередньо для самої людини. У ній втілено світові стандарти прав людини, встановлено межі втручання держави у приватне життя громадянина, механізми забезпечення його прав і свобод. 5. Конституція має реальний характер: фіксує фактично існуючу систему суспільних відносин, правопорядок, які склалися на момент її ухвалення.6. Конституція має прогностичний характер: містить значний потенціал розвитку основних інститутів громадянського суспільства, демократичних інститутів публічної влади. В основу перспективної концепції Конституції України покладено досягнення вітчизняної та світової конституційно-правової думки і практики, наприклад, побудова демократичної, соціальної, правової держави. Конституція є своєрідним політико-юридичним путівником, компасом суспільних відносин.7. Конституція має найстабільніший характер порівняно з іншими законами. Юридичні ознаки (властивості) конституції як основного закону: 1. Конституція є актом найвищої юридичної сили (верховний акт). На її основі мають прийматися закони та інші нормативно-правові акти, а також укладатися та ратифікуватися міжнародні договори.2. Конституція становить базу для поточного законодавства і формування правової системи держави. Поточне законодавство розвиває положення конституції. Як юридична база законодавства конституція — серцевина всього правового простору країни, виток формування її правової системи, орієнтир її вдосконалення. її верховенство в національній правовій системі полягає у визначенні взаємозв'язку і узгодженості напрямків розвитку правової культури, юридичної практики й інших ланок правової системи, стимулюванні гармонізації галузей права і систематизації законодавства.3. Конституція містить норми прямої дії, які відповідають основним стандартам сучасного міжнародного права і не потребують будь-яких додаткових законів і постанов для 'їх застосування. Пряма дія конституції властива не лише Конституції України, але й Конституції Автономної Республіки Крим (ухвалена в 1998 p., набрала чинності в 1999 p.), норми якої є нормами прямої дії в межах її території. Пряма дія Конституції служить гарантом охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина.Так, Конституція України гарантує громадянам право звертатися до судових органів країни для захисту своїх інтересів (ст. 8), а також до відповідних міжнародних організацій. Для реалізації ст. 55 Конституції України, яка гарантує право на оскарження в суді дій будь-яких посадових і службових осіб без обмежень, не потрібно звертатися до спеціального закону.4. Конституційні норми мають вищий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, ніж суміщена дія конституційних і поточних норм. Конституційні норми не розчиняються в комплексі останніх, а мають визначальне значення в нормативній регламентації суспільних відносин.5. Конституція має особливу процедуру ухвалення і зміни. Для Конституції України вона визначена в розділі XVIII (2/3 кваліфікованої більшості).6. Конституція має складний дворівневий механізм власної реалізації: а) рівень реалізації конституції в цілому; б) рівень реалізації її конкретних норм.

35. Поняття і структура правопорушення. Види. Правопорушення - це поведінка, яка повязана з невиконанням вимог правових норм. Це винна поведінка правоздатного індивіда, яка протирічить приписам правових норм, завдає шкоду ін. ос., може потягнути за собою юр. в-сть. Ознаки: наявність правоздатності; це така повед., яка виражається в діях чи безд-сті; неможуть бути правопоруш. думки чи наміри; правопорушення це поведінка яка суперечить нормам права; правопоруш. обовязково передбачає наявність вини. Структура правопоруш.: обєкт, обєктивна сторона, суб., суб. сторона. Суб'єкти правопорушення — фізичні і юридичні особи. Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного — фізичні і юридичні особи, адміністративного — переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.). Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злоч