Основні функції системи травлення. Типи травлення. Основні принципи і механізми регуляції травлення.

Основні функції системи травлення.

Травлення – сукупність фізичних, хімічних і фізіологічних процесів, що забезпечують обробку і перетворення харчових продуктів в прості хімічні сполуки, здатні засвоюватися клітинами організму. Ці процеси йдуть в певній послідовності у всіх відділах травного тракту (порожнини рота, глотці, стравоході, шлунку, тонкої і товстої кишці за участю печінки і жовчного міхура, підшлункової залози), що забезпечується регуляторними механізмами різного рівня. Послідовний ланцюг процесів, що приводить до розщеплення харчових речовин до мономерів, здатних всмоктуватися, носить назву травного конвеєра. Залежно від походження гідролітичних ферментів травлення ділять на 3 типи: власне, симбіонтне і аутолітичне.

Власне травлення здійснюється ферментами, синтезованими залозами людини. Симбіонтне травлення відбувається під впливом ферментів, синтезованих симбіонтом макроорганізму (мікроорганізмами) травного тракту. Так відбувається переварювання клітковини їжі в товстій кишці. Аутолітичне травлення здійснюється під впливом ферментів, які є у складі прийнятої їжі. Материнське молоко містить ферменти, необхідні для його перетворення у сир. Залежно від локалізації процесу гідролізу поживних речовин розрізняють внутрішньоклітинне і позаклітинне травлення. Внутрішньоклітинне травлення являє собою процес гідролізу речовин всередині клітини клітинними (лізосомальними) ферментами. Речовини надходять у клітину шляхом фагоцитозу і піноцитозу. Внутрішньоклітинне травлення характерно для найпростіших тварин. У людини внутрішньоклітинне травлення зустрічається в лейкоцитах і клітинах лімфоретікуло-гістіоцитарної системи.

У вищих тварин і людини травлення здійснюється позаклітинно. Позаклітинне травлення поділяють на дистантне (порожнинне) і контактне (пристінкове, або мембранне). Дистантне (порожнинне) травлення здійснюється за допомогою ферментів травних секретів в порожнинах шлунково-кишкового тракту на відстані від місця утворення цих ферментів. Контактне (пристінкове, або мембранне) травлення відбувається в тонкій кишці в зоні глікокаліксу, на поверхні мікроворсинок за участю ферментів, фіксованих на клітинній мембрані і закінчується всмоктуванням – транспортом поживних речовин через ентероцит в кров або лімфу.

Функції шлунково-кишкового тракту (ШКТ).

Секреторна функція пов'язана з виробленням залозистими клітинами травних соків: слини, шлункового, підшлункового, кишкового соків і жовчі.

Рухова, або моторна, функція здійснюється мускулатурою травного апарату на всіх етапах процесу травлення і полягає в жуванні, ковтанні, перемішуванні і пересуванні їжі по травному тракту і видаленні з організму неперетравлених залишків. До моториці також відносяться руху ворсинок і мікроворсинок.

Всмоктувальна функція здійснюється слизовою оболонкою шлунково-кишкового тракту. З порожнини органу в кров або лімфу надходять продукти розщеплювання білків, жирів, вуглеводів (амінокислоти, гліцерин і жирні кислоти, моносахариди), вода, солі, лікарські речовини.

Інкреторна, або внутрішньосекреторна, функція полягає у виробленні ряду гормонів, що здійснюють регулюючий на моторну, секреторну і всмоктувальну функції шлунково-кишкового тракту. Це гастрин, секретин, холецистокінін-панкреозимін, мотілін та ін.

Екскреторна функція забезпечується виділенням залозами в порожнину шлунково-кишкового тракту продуктів обміну (сечовина, аміак, жовчні пігменти), води, солей важких металів, лікарських речовин, які потім видаляються з організму. Органи шлунково-кишкового тракту виконують і ряд інших, нетравних функцій, наприклад, участь у водно-сольовому обміні, в реакціях місцевого імунітету, гемопоезі, фібринолізі і т.д.

Загальні принципи регуляції процесів травлення.

Функціонування травної системи, сполучення моторики, секреції і всмоктування регулюються складною системою нервових і гуморальних механізмів.

Виділяють три основних механізми регуляції травного апарату: центральний рефлекторний, гуморальний і локальний, тобто місцевий. Значимість цих механізмів у різних відділах травного тракту не однакова.

Центральні рефлекторні впливи (умовно-рефлекторні та безумовно-рефлекторні) більшою мірою виражені у верхній частині травного тракту. У міру віддалення від ротової порожнини їх участь знижується, однак зростає роль гуморальних механізмів. Особливо виражений цей вплив на діяльність шлунка, дванадцятипалої кишки, підшлункової залози, жовчоутворення і желчевиведення. У тонкій і особливо товстій кишці виявляються переважно локальні механізми регуляції (механічні та хімічні подразнення).

Їжа робить активуючий вплив на секрецію і моторику травного апарату безпосередньо в місці дії і в каудальному напрямку. У краніальному напрямку вона, навпаки, викликає гальмування.

Аферентна імпульсація йде від механо-, хемо-, осмо- і терморецепторів, що знаходяться в стінці травного тракту до нейронів інтра- і екстрамуральних гангліїв, спинного головного мозку. З цих нейронів по еферентним вегетативним волокнам імпульси йдуть в органи травної системи до клітин-ефекторів: гландулоцітамів, міоцитів, ентероцитів.

Регуляція процесів травлення здійснюється симпатичним, парасимпатическим і внутрішньоорганним відділами вегетативної нервової системи. Внутрішньорганний відділ представлений поруч нервових сплетінь, з яких найбільше значення регуляції функцій шлунково-кишкового тракту мають міжм'язове (ауербахівське) і підслизисте (мейснеровське) сплетіння. З їх допомогою здійснюються місцеві рефлекси, замикаються на рівні інтрамуральних гангліїв.

У симпатичних прегангліонарних нейронах виділяються ацетилхолін, енкефалін, нейротензин; в постсинаптичних – норадреналін, ацетилхолін, ВІП, в парасимпатичних прегангліонарних нейронах – ацетилхолін і енкефалін; постгангліонарних – ацетилхолін, енкефалін, ВІП. В якості медіаторів в шлунку і кишечнику виступають також гастрин, соматостатин, субстанція P, холецистокінін. Основними нейронами, що збуджують моторику і секрецію шлунково-кишкового тракту, є холінергічні; нейронами, що гальмують, є адренергічні.

Гастроінтестинальні гормони грають велику роль в гуморальній регуляції травними функціями. Ці речовини продукуються ендокринними клітинами слизової оболонки шлунка, дванадцятипалої кишки, підшлункової залози і являють собою пептиди і аміни. За загальною для всіх цих клітин властивістю поглинати амінний попередник і карбоксилювати його ці клітини об'єднані в АПУД-систему. Гастроінтестинальні гормони здійснюють регуляторний вплив на клітини-мішені різними способами: ендокринно (доставляються до органів-мішеней загальним і регіональним кровотоком) і паракринно (дифундують через інтерстиціальну тканину до поряд або близько розташованої клітини).

Деякі з цих речовин продукуються нервовими клітинами і відіграють роль нейротрансмітерів. Гастроінтестинальні гормони беруть участь у регуляції секреції, моторики, всмоктування, трофіки, вивільнення інших регуляторних пептидів, а також здійснюють загальні ефекти: зміни в обміні речовин, діяльності серцево-судинної та ендокринної систем, харчовій поведінці.

ВИСНОВОК

до першого питання:

Таким чином, система травлення виконує такі основні функції:

­ секреторну (утворення секретів, що забезпечують процеси гідролізу харчових речовин);

­ моторну (подрібнення, перемішування і просування харчової маси травним трактом);

­ усмоктувальну (надходження продуктів гідролізу в кров та лімфу);

­ екскреторну (виділення з організму кінцевих продуктів обміну, а також деяких токсичних речовин);

­ захисну;

­ інкреторну;

­ аналізаторну;

­ гемопоетичну;

­ гомеостатичну.

Усі вони забезпечуються і регулюються відповідними нервовими й гуморальними механізмами, є взаємозалежними та взаємозумовленими.