Залучення інвестицій в розвиток матеріально-технічної бази

 

Нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції вимагає відповідного розвитку матеріально-технічної бази галузі. Збільшення розмірів виробничих фондів здійснюється за рахунок додаткових вкладень матеріальних і грошових засобів, направлених на розширення виробничого потенціалу сільського господарства. Стійкий розвиток галузей агропромислового комплексу в умовах становлення ринкових відносин потребує інвестиційної активності, в наданні підприємствам необхідних грошових і матеріальних ресурсів.

Інвестиції - представляють собою довгострокові вкладення на надбання основних фондів і оборотних засобів в процесі господарської діяльності.

Інвестиції - це не тільки вкладення в розширення основних фондів, але і витрати на поповнення і формування оборотних засобів підприємства.

Довгострокові вкладення капіталу в об'єкти господарської діяльності виправдані тільки тоді, коли вони сприяють отриманню прибутку і досягається соціальний ефект.

За об’єктами вкладання розрізняють фінансові і реальні інвестиції.

Фінансові - передбачають покупку цінних паперів, а також цільові грошові внески у виробництво.

Реальні інвестиції - це вкладення капіталу з метою приросту матеріально-виробничих запасів, відтворювання основних фондів. Реальні інвестиції називаються капітальними вкладеннями. В системі національних рахунків під реальними інвестиціями розуміються вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих засобів.

За формою відтворення інвестиції поділяються на загальні і чисті. Чисті інвестиції представляють собою різницю між капітальними вкладеннями і сумою амортизаційних відрахувань. Вони показують, скільки вимагається вкласти додаткових засобів при ефективному використанні власних ресурсів.

В сільськогосподарському виробництві інвестиції спрямовуються на:

. заміну застарілого і зношеного обладнання;

. впровадження нової технології і застосування сучасної техніки і обладнання;

. розширення виробництва сільськогосподарської продукції;

. розвиток нових видів виробництв.

Формування інвестицій в сільське господарство здійснюється на економічній основі з урахуванням швидкості повернення вкладених засобів. А це можливо лише за умови збільшення виробництва високоякісної продукції і зниження її собівартості.

Інвестиції прямо пов'язані з отриманням додаткового чистого прибутку і з скороченням терміну окупності вкладень. Чим менший термін окупності, тим більше стимулів до інвестицій. При тривалому поверненні засобів внаслідок інвестиційних процесів відбувається знецінення ресурсів, що затрачували. Крім того, отриманий чистий прибуток від виробництва продукції може бути вкладений в нове виробництво.

Обов'язковими елементами інвестиційної діяльності в ринкових умовах є:

. вибір конкурентоздатних проектів на конкурсній основі;

. орієнтація на швидку віддачу витрат;

. економічне обґрунтування інвестицій з врахуванням ринку збуту продукції і її якості;

. облік виробничих можливостей конкурентів.

На інвестиції в сільському господарстві в ринкових умовах роблять вплив ряд чинників. На одні з них товаровиробник може впливати, а інші обумовлені зовнішніми умовами і не залежать від підприємця.

До чинників, залежних від товаровиробника, відносяться:

врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби;

вибір об'єкта першочергових інвестицій;

спеціалізація і концентрація виробництва;

технологія виробництва основних видів продукції сільського господарства;

характер інвестицій: довгострокові, короткострокові;

рівень продуктивності праці і собівартість виробництва.

На дані чинники підприємець може впливати протягом виробничого процесу або планувати виробництво продукції і інвестицій на найближчу перспективу.

До чинників, не залежних від товаровиробника, відносяться:

ціни на сільськогосподарську продукцію і продукцію промислового виробництва;

відсоткова ставка на кредит;

податкові ставки на прибуток;

інфляційні процеси;

сезонність виробництва сільськогосподарської продукції;

попит на продукцію з врахуванням співвідношення цін;

обов'язкові поставки сільськогосподарської продукції (квотування виробництва);

вітові ціни на продукцію.

В процесі виробництва сільськогосподарської продукції відбувається поступове зношення і вибуття основних фондів. Це викликає необхідність їхнього простого, а при нарощуванні виробництва і розширеного відтворювання. Головним джерелом відтворювання основних засобів виступають капітальні вкладення.

Капітальні вкладення представляють собою витрати на створення нових, а також на розширення, реконструкцію і модернізацію діючих основних фондів підприємства. За рахунок капітальних вкладень проводиться як відновлення списаних і прийшли в непридатність основних фондів, так і надбання додаткових засобів праці, необхідних для розширеного відтворювання.

За способом участі у виробничому процесі вони підрозділяються на виробничі і невиробничі.

Капітальні вкладення виробничого призначення - це витрати, пов'язані з виробництвом продукції. До них відносяться витрати на надбання тракторів, комбайнів, сільськогосподарських машин і обладнання, робітника і продуктивної худоби, закладення багаторічних насаджень, а також на будівництво будівель і споруд виробничого призначення. Капітальні витрати на формування основного стада здійснюються частково за рахунок засобів, виручених від реалізації вибракованої продуктивної і робочої худоби. Витрати на капітальний ремонт, призначені для відновлення основних засобів, здійснюються за рахунок амортизаційних відрахувань.

Капітальні вкладення відрізняються великими розмірами сум, які необхідні для будівництва виробничих об'єктів або для надбання техніки. Окупність капітальних вкладень в сільське господарство дуже низька, а отже, для прийняття рішення по конкретних інвестиціях необхідно провести економічний аналіз ефективності їхнього використання.

Головним джерелом фінансування капітальних вкладень в сільське господарство є власні засоби підприємств. До них відносяться:

. прибуток від основної виробничої діяльності;

. амортизаційні відрахування;

. засоби фонд економічного стимулювання в тій частині, які використовуються на капітальні вкладення;

. інші засоби господарства.

Формування капітальних вкладень в період переходу до ринкових відносин повинне здійснюватися не тільки за рахунок власних ресурсів підприємств, але при використанні позикових засобів.

Серед позикових джерел виділяються:

. кредити банків;

. внески учасників акціонерних товариств;

. надходження від продажу акцій.

Малоефективно використовуються і капітальні вкладення на надбання техніки для сільського господарства. Витрачені засоби на машини і обладнання в аграрному секторі не сприяли зростанню рівня механізації в таких трудомістких галузях, як овочівництво, кормовиробництво, молочне скотарство. В більшості господарств техніка, що придбавалася, для прибирання картоплі, кормових культур, доробки продукції простоює, тоді як багато видів продукції сільського господарства забираються вручну.

При цьому незадовільним залишається якість техніки, що поставляється. На ремонт тракторів в господарствах витрачається в 2-4 разу більше засобів, ніж на створення нових машин, а запасних частин використовується в 1,5- 1,7 разу більше, ніж на збирання нового трактора на заводі [7].

 

Лізинг технічних засобів

 

Відповідно до викладеного вище і з урахуванням кризового становища фінансово-кредитної системи особливого значення в системі технічного забезпечення АПК набуває лізинг.

Лізинг - це довгострокова оренда машин і обладнання при збереженні права власноті на них за орендодавачем. Фінансовий лізинг передбачає виплату протягом певного періоду своєї дії сум, які покривають повну вартість амортизації обладнання або більшу її частину, а також прибуток орендодавця. Операційний лізинг охоплює термін, менший за амортизаційний період об'єкта лізинга. Після закінчення дії угоди з фінансового лізинга його об'єкт може бути переданий у власність орендаря. Після закінчення дії угоди з операційного лізингу предмет договору може бути повернений власникові або знову зданий в оренду.

Виходячи з класичних уявлень про оренду й лізинг, наведених їх тлумачень і світової практики, можна назвати такі суттєві відмінності оренди від усіх видів лізингу:

) оренда, як уже зазначалося, - це двостороння угода між орендодавцем і орендарем, а лізинг - щонайменше тристороння угода, у якій крім лізингодавця та лізингоодержувача фігурує ще й продавець лізингового майна. За деяких видів лізингу одна юридична особа може виступати як два суб'єкти. Так, у разі зворотного лізингу продавець є одночасно і лізингоодержувачем. Лізингову угоду оформляють, як правило, двома договорами: купівлі - продажу між продавцем і лізингодавцем і власне лізингу - між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Останній має схвалити умови договору купівлі - продажу, а продавець (постачальник) - знати мету придбання майна;

) діяльність лізингодавця принципово відрізняється від діяльності орендодавця. Якщо орендодавець здає в оренду своє майно, то лізингодавець передає в лізинг майно, яке він спеціально придбав, як правило, за прямою вказівкою майбутнього лізингоодержувача. Орендодавцеві оренда забезпечує краще використання його майна, а для лізингодавця у передаванні майна в користування полягає сама сутність його бізнесу. Можна сказати і так: сутність діяльності лізингодавця полягає у фінансуванні тимчасового користування лізингоодержувачем майна шляхом надання йому майнового кредиту;

) роль лізингоодержувача активніша, ніж орендаря. При першому передаванні майна в лізинг лізингоодержувач, як правило, сам знаходить виробника (власника) лізингового майна і вибирає конкретний вид цього майна. На відміну від орендаря, лізингоодержувач наділяється правами і обов'язками, які притаманні покупцеві. Хоча формально покупцем є лізингодавець, майно передається продавцем безпосередньо лізингоодержувачу. Останній виконує всі процедури, пов'язані з прийманням майна;

) у разі оренди орендодавець несе відповідальність перед орендарем за виявлені недоліки об'єкта оренди, а в лізингу лізингодавець відповідає за такі недоліки лише тоді, коли сам вибирав продавця (постачальника) об'єкта лізингу або втручався у вибір лізингоодержувачем постачальника майна, виду майна, його характеристик тощо.

Дефіцит фінансових ресурсів у сільському господарстві є наслідком істотного послаблення його матеріально-технічної бази, руйнування економічних основ оновлення і розвитку. Нестача фінансових ресурсів на рівні сільськогосподарських підприємств означає, що зменшуються парк сільськогосподарських машин, закупівля запасних частин, внаслідок чого не здійснюються в належних обсягах капітальні й відновлювальні ремонти.

За останні роки списано сільськогосподарських машин майже удвічі менше, ніж треба було списати за нормативними строками їх експлуатації. Це призвело до різкого старіння парку машин, збільшення навантаження на одиницю застарілої техніки, подовження строків польових робіт, тривалих простоїв машин з технічних причин. За оцінками учених і фахівців, загальні втрати сільського господарства, пов'язані з нестачею та низьким технічним станом машин, становлять: за перевитратами пального 10-12%, за недобором врожаю - понад 30%.

Проведення реформ і подолання соціально-економічної кризи вимагають значних фінансових і матеріальних ресурсів. Залучити кошти в необхідній кількості для підприємницької діяльності у сільському господарстві надто складно. Значні потреби в коштах і надто малі потужності українських банків не дають змоги останнім резервувати кошти для видачі сільськогосподарським товаровиробникам гарантій по кредитах на оновлення та закупівлю машин і обладнання. З різних існуючих варіантів залучення коштів в економіку сільського господарства найбільш реальний і ефективний на сьогодні є лізинг.

Ефективний вплив лізингу на оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських товаровиробників пояснюється тими потенційними можливостями, які закладені в лізинговій формі підприємницької діяльності, а саме:

·         кредитування у вигляді машин і обладнання на відміну від грошового кредиту, що зменшує ризик неповернення коштів, оскільки за лізингодавцем зберігається право власності на передане майно, тобто лізингове майно виступає в якості застави. У зв'язку з цим за кордоном багато лізингових компаній не вимагають від лізингоодержувача ніяких додаткових гарантій, тому підприємству простіше отримати майно за лізингом, ніж кредит на його придбання;

·         лізинг передбачає 100 % кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дає змогу без різкого фінансового напруження поновлювати виробничі фонди, придбавати дороге майно;

·         умови лізингової угоди гнучкіші порівняно з кредитом, бо дають змогу двом сторонам вибрати вигідну схему виплат;

·         лізингове майно не перебуває на балансі лізингоодержувача, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;

·         лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і відповідно знижується оподаткування прибутку.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою засвідчує дедалі зростаючий вплив лізингу на процес відтворення основних фондів і відкриває широкий доступ користувачам до передової техніки і технологій. По-перше, лізинг дає змогу отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів у вигляді машин і обладнання. По-друге, до лізингових операцій залучаються значні кошти банків, страхових компаній, акціонерних товариств та інших фінансових установ, що перебувають безпосередньо в Україні. По-третє, привабливість лізингу для сільськогосподарських підприємств пояснюється тими потенційними можливостями, які закладені в лізинговій формі підприємницької діяльності. Якщо, наприклад, сільськогосподарські товаровиробники відчувають гостру потребу в техніці і не мають достатніх коштів для її придбання, вони можуть отримати техніку шляхом лізингу, причому на більш вигідних умовах, ніж за договором купівлі - продажу.

Для порівняння: якщо підприємство закуповує техніку за рахунок власних коштів і довгострокових банківських кредитів, то фінансує це з фонду розвитку, який формується за рахунок прибутку після його оподаткування у встановленому законодавством порядку; крім того, сплачує податок на додану вартість із купівлі - продажу. Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій при укладанні лізингового контракту. Лізингові платежі, що сплачуються лізингоодержувачем, відносяться на собівартість його продукції чи послуг, а після повної сплати лізингового майна підприємство, як правило, стає його власником. У цьому випадку кошти, що витрачаються на лізингові платежі, формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.

Лізинг вигідний і державі, оскільки заборгованість підприємств іноземним лізингодавцям не зараховується до загальної фінансової заборгованості країн-імпортерів, на чиїй території перебувають лізингоодержувачі.

З господарської точки зору, лізинг слугує засобом реалізації продукції, розвитку виробництва, впровадження науково-технічного прогресу, створення нових робочих місць, тому держава зацікавлена у підтримці і розширенні лізингових операцій.

Отже, лізинг можна розглядати як одну з найпривабливіших і найперспективніших форм інвестування, здатну значно пожвавити процес оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських товаровиробників та входження економіки України в структуру світового ринку [6].

 

Висновки

 

Отже, технічне забезпечення аграрного виробництва до рівня технологічної потреби вимагає ефективного макроекономічного мікроекономічного механізму регулювання економічних відносин з врахуванням регіонального розвитку. Система інженерно-технічного забезпечення охоплює комплекс питань структурної перебудови та зміни взаємовідносин учасників аграрного ринку: виробників сільськогосподарської продукції, науково-дослідних і проектних організацій, машинобудівних підприємств, продавців технічних засобів, підприємств агротехсервісу та інших учасників ринку. Враховуючи стан і необхідність системного підходу до концепції інженерно-технічного забезпечення аграрного виробництва необхідна держана підтримка та координація галузі із запровадження справедливих і апробованих розвинутими країнами світу економічних умов господарювання з такими основоположними принципами:

введення у систему ціноутворення показника середньої норми прибутку, що забезпечить створення рівних економічних для усіх галузей економіки країни;

- включення у структуру капіталу аграрного виробництва вартості землі, як основного капіталу, для повернення їм земельної ренти;

- формування спеціалізованих ринків для стратегічно важливих видів сільськогосподарської продукції та їхнього законодавчого забезпечення;

- створення системи державного регулювання співвідношення цін на аграрну та промислову продукцію у формі ринкової, ресурсної, цінової, фінансової, кредитної й програмно-цільової підтримки мінімально-відтворювальних цін на аграрну продукцію.

створення умов для реалізації державних програм на державному й регіональному рівнях щодо розвитку сільськогосподарського машинобудування.

- сприяння технологічному переоснащенню аграрних підприємств шляхом здешевлення кредитів на придбання якісної ресурсоощадної вітчизняної сільськогосподарської техніки.

- формування державної та регіональної інноваційно-інвестиційної політики на адаптацію виробництв до вимог ринку для розширеного відтворення та технічного оновлення виробництв.

Регулювання ринкових відносин аграрних підприємств і виробників сільськогосподарської техніки та послуг має здійснюється на основі певних економічних принципів:

- системного підходу до формування ринку технічних засобів, що охоплює аграрних товаровиробників, підприємства сільськогосподарського машинобудування, торгово-комерційні структури та сервісно-технічні служби;

- комплексного підходу до розвитку виробничо-ринкових відносин, як єдиної виробничо-економічної системи, що враховує природно-кліматичну зональність регіонів та забезпечення збалансованого природокористування;

спрямованості державної аграрної політики на забезпечення платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників шляхом впровадження збалансованих цінових, податково-стимулюючих та фінансово-кредитних заходів;

взаємоузгодження економічно-фінансових відносин, які забезпечують обґрунтовані ціни на сільськогосподарську продукцію і товари виробничо-технічного призначення;

державної підтримки інноваційної діяльності інвестиційно привабливих агротехсервіних підприємств які надають конкурентоспроможні інженерно-технічні і сервісні послуги з експлуатації, технічного обслуговування та ремонту техніки;

створення єдиної інформаційної мережі з аналізу і моніторингу та маркетингових досліджень ринку матеріально-технічних ресурсів, як складової частини аграрної економіки;

перспективності формування ринку матеріально-технічних засобів з врахуванням регіональної інфраструктури АПК та прогнозування розвитку територій.

- державної підтримки аграрних товаровиробників з придбання складних високотехнологічних машин та обладнання.

Застосування наведених принципів дозволяє визначити місце регіону за критерієм інвестиційної привабливості для інноваційно-інвестиційних проектів, оцінки внутрішньогосподарських показників підприємств і регіонів з метою вибору ефективних варіантів інвестування.

 

Список використаних джерел

 

1.     Активізація інновацій у сільське господарство України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.economy.nayka.com.ua/index.php?...

2. Білоусько Я.К., Рибницька В.І. Розвиток ринку сільськогосподарської техніки/ Я.К. Білоусько, В.І. Рибницька// Техніка АПК. - 2004. - №10. - с. 14-18.

.   Виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.refine.org.ua/pageid-1283-4.html

.   Виробничі ресурси та спеціалізація сільського господарства [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ua.textreferat.com/referat-4035-4.html.

.   Витрати виробництва та реалізації. Витрати підприємства як основа формування цін [Електронний ресурс]. - Режим доступу: pidruchniki.com.ua/.../vitrati_virobnitstva_realizatsiyi.

.   Ільчук М.М., Зрібняк Л.Я., Мельник С.І. Організація і планування сільськогосподарського виробництва/ За ред. М.М. Ільчука та Л.Я. Зрібняка. Підручник. - Вінниця: Нова Книга, 2008 - 456 с.

.   Інвестування в аграрній сфері [Електронний ресурс]. - Режим доступу: lekcii.com.ua › text.901.html.

.   Мазнєв Г.Є. Методичний підхід щодо обґрунтування територіального розміщення ремонто-обслуговуючих підприємств/Г.Є. Мазнєв// Економіка АПК. - 2009. - №11. с. 102-108.

.   Матеріально-технічна база сільського господарства [Електронний ресурс]. - Режим доступу: udau.edu.ua›library.php?pid=2052.

.   Мацибора В.І. Економіка сільського господарства/ За ред. В.І. Мацибора. Підручник. - К.: Вища школа, 1994. - 415 с.

.   Підлісецький Г.М., Товстопят В. Л. Економічні проблеми технічного забезпечення сільського господарства/ Г.М. Підлісецький, В. Л. Товстопят// Економіка України. - 2008. - №11. - с. 81 - 87.

.   Ремонтне і енергетичне обслуговування виробництва Електронний ресурс]. - Режим доступу: refine.org.ua › pageid-1473-1.html.

.   Рентабельність активів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: uk.wikipedia.org›Рентабельність продукції.

.   Розміри сільськогосподарських підприємств та їх підрозділів. Показники розмірів сільськогосподарських підприємств [Електронний ресурс]. - Режим доступу: agroua.net/economics/...124/doc-206/.

.   Сільське господарство: комплексне технічне забезпечення [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ukrref.com/rf/r-3951.html.

.   Стан та перспективи розвитку ринків продовольчих товарів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: librar.org.ua/sections_load.php?s...id...2.

17. Технічна оснащеність сільського господарства і проблеми відновлення агропромислового комплексу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: refs.co.ua

18.