Значення та особливості технічної оснащеності в умовах ринку

 

Рівень технічної оснащеності підприємства визначає ефективність виготовлення продукції основним виробництвом, обумовлює можливість ритмічності її випуску з заданими споживчими властивостями.

Рішення економічних, соціальних та інших завдань підприємства безпосередньо пов’язане з швидким технічним прогресом виробництва і використання його досягнень в усіх галузях господарської діяльності.

На підприємстві він здійснюється тим ефективніше, чим здійснено на ньому технічна оснащеність виробництва, під якою розуміється комплекс конструкторських, технологічних та організаційних заходів, забезпечують розробку і освоєння виробництва різних видів продукції, а також удосконалення що випускаються виробів.

Якість продукції формується, як відомо, під вагомим впливом сучасних досягнень розвитку науки і техніки. Проте тут існує і зворотний зв'язок.

Підвищення якості (технічного рівня) насамперед знарядь праці справляє неабиякий вплив на прискорення темпів певних напрямків науково-технічного прогресу.

Зокрема підвищення надійності машин, устаткування, приладів та інших технічних пристроїв забезпечує розширення масштабів розвитку комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, гнучких автоматизованих виробництв, роботботехнічних комплексів тощо.

Вічних машин немає. Машини будь-якого технічного рівня та якості спрацьовуються, старіють, ламаються. Тобто неминучі не тільки планові, а й непланові ремонти та обслуговування. Залежно від якості, технічного рівня, інтенсивності, умов і кваліфікаційного рівня, для підтримування їх працездатності за строк експлуатації слід витратити 80-120% від початкової ціни для зарубіжної техніки й 200-300% для вітчизняної. За приблизними розрахунками, щороку на ремонт техніки витрачається 10-15% її балансової вартості, що становить 8-9 млрд грн. Тому значущість технічного сервісу важко переоцінити.

Рівень якості засобів виробництва і предметів споживання безпосередньо впливає на структуру виробництва, функціональний розподіл потужностей машинобудівних підприємств. Підвищення технічного рівня засобів праці і якості предметів праці дозволяє використовувати більше інвестиційних і матеріальних ресурсів для випуску споживчих товарів, а поліпшення якості продукції підприємств видобувних галузей створює додаткові фінансові можливості для масштабнішого державного інвестування і швидшого розвитку відповідних галузей обробної індустрії. Технічний рівень машин і устаткування у певній мірі визначає структуру виробничих потужностей, використовуваних для виготовлення нових знарядь праці та запасних частин до них.

Не потребує особливих доказів безпосередній вплив більш надійної техніки та якісних конструкційних матеріалів на ефективне використання основних і оборотних фондів підприємств, обсяг витрачання інвестиційних ресурсів. У зв'язку з цим достатньо навести такий приклад. Технологічні заходи щодо підвищення якості металу шляхом його термічної обробки і покриття пластмасами вимагають майже втричі менше інвестицій, ніж на створення потужностей для адекватного додаткового обсягу його виробництва [12].

В умовах переходу до ринкової економіки, формування ринку технічних засобів і агротехсервісних послуг особливого значення набуває підвищення ролі та відповідальності підприємств машинобудівної індустрії за реалізацію техніки, забезпечення її роботоздатності в гарантійні строки експлуатації, створення сервісних структур з перед- і післяпродажного технічного обслуговування вироблених ними технічних засобів.

Важливою функцією заводів-виробників тракторів, сільськогосподарських машин і знарядь має стати організація оновлення машинного парку в сільськогосподарських підприємствах, у створенні й розвитку вторинного ринку уживаної сільськогосподарської техніки.

Створення вторинного ринку техніки в умовах низької платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників і значного дефіциту матеріально-ресурсних засобів слугує досить вигідною формою підвищення технічного оснащення їх в виробництва [16].

Удосконалення технічної оснащеності сільського господарства, її модернізація в умовах ринкових відносин має особливості, які полягають в слідуючому:

відсутнє централізоване розподілення матеріально-технічних ресурсів (фондозабезпечення), а вільна торгівля ними здійснюється в межах фінансових можливостей кожного аграрного підприємства;

- створено нові форми організації матеріально-технічного постачання, у тому числі машинно-технологічні станції для надання послуг відповідними видами техніки на правах прокату. Машинно-технологічні станції, як організаційна форма використання сучасної техніки в перехідний період, повинні набути в Україні широкого поширення;

надано право продавати, міняти, орендувати, передавати у тимчасове користування іншим підприємствам об'єкти матеріально-технічної бази;

аграрні підприємства можуть для створення МТБ залучати банківські кредити та одержувати техніку і механізми по лізингу, сплачуючи лізингодавцю відповідні кошти за передачу засобів виробництва у використання на умовах інтеграції оренди і кредиту з правом їх послідуючого викупу.

Створення розвиненого ринку матеріально-технічних ресурсів в перехідний період від адміністративно-командної економіки до ринкової стримується низькою платоспроможністю сільських товаровиробників. Такий стан обумовлений рядом об'єктивних і суб'єктивних причин, які можна усунути лише при допомозі держави. До них слід віднести такі: відсутність чіткої перспективної програми розвитку галузі машинобудування, у тому числі сучасних видів техніки для сільського господарства з урахуванням досягнень НТП; наявність диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію при відсутності дотацій держави на основні її види, які діють в країнах з ринковою економікою; недосконалість регіональних оптових ринків засобів виробництва і цін на них; нерозвиненість сфери виробничих послуг з боку обслуговуючих промислових підприємств і незацікавленість останніх в наданні таких послуг по причині низької платоспроможності аграріїв; відсутність стратегії і законодавчої бази щодо організації і функціонування кооперації в аграрному секторі економіки; не функціонує ринок землі, тому відсутня реальна застава для одержання необхідних кредитних ресурсів, так необхідних як для формування фонду власних оборотних коштів і зростання платоспроможності, так і фонду для оновлення матеріально-технічної бази.

Удосконалення матеріально-технічної бази сільського господарства в перспективі може здійснюватися по таких напрямах розвитку промисловості по випуску:

·         нового покоління комбінованих агрегатів з комплексом відповідних причіпних і навісних механізмів для впровадження у виробництво енергозберігаючих та ґрунтозахисних технологій;

·         різних видів малогабаритної техніки для фермерських господарств і селянських присадибних ділянок;

·         нових і удосконалених енергонасичених тракторів і комбайнів вітчизняних заводів (Харківського, Дніпропетровського, Луцького, Херсонського та інших);

·         необхідного технологічного обладнання і комплексів для виробництва, зберігання, приготування і роздачі кормів, інших механізмів, обладнання і приборів для тваринницьких галузей, особливо молочного скотарства і свинарства, які б дозволили механізувати і автоматизувати виробничі процеси та вивести їх з кризового стану.

Для вирішення проблеми матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва необхідно перейти до формування ринку конкурентоспроможних вітчизняних матеріально-технічних ресурсів, системи кредитування, вдосконалення цінової, податкової політики та митно-тарифного регулювання. Доцільно створити широку мережу матеріально-технічної бази, пунктів прокату сільськогосподарської техніки з метою наближення їх до товаровиробників; на державному рівні забезпечити підтримку та функціонування підприємств, що займаються відповідним обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників [9].