Оновлення технічних засобів виробництва

 

Проблема оновлення і розвитку матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва має багатовекторний характер. Її розв'язання можливе тільки на комплексній основі скоординованих дій аграрних і промислових галузей народного господарства, спрямованих на забезпечення продовольчої безпеки країни. Основною формою реалізації нинішньої аграрної політики, яка передбачає створення умов для розвитку конкурентоспроможного виробництва продовольчих ресурсів, підвищення матеріального добробуту населення має стати розроблення Національної комплексної програми соціально-економічного відродження і розвитку агропромислового комплексу України, переведення галузей на сучасну техніко-технологічну основу [16].

Наявність тільки земельних ресурсів не забезпечує повноцінності та ефективності сільськогосподарського виробництва. Важливе значення відіграє матеріально-технічне його забезпечення. Якщо аналізувати рівень фондооснащеності сільського господарства, то за останні роки він склався вкрай незадовільним. Значна частка техніки, обладнання, споруд є застарілою, не придатною до експлуатації. Фізичний знос техніки перевищує темпи її оновлення у 10 разів, а ступінь зносу досягає 90%.

У більшості підприємств технічні засоби виробництва не відповідають їх розмірам і технології ведення сільськогосподарського виробництва. У багатьох суб’єктів господарювання відсутній повний комплект машин для комплексної механізації окремих виробничих процесів. А це призводить до скорочення виробництва трудомістких культур, переходу на ручну працю і зміни спеціалізації виробництва.

Зниження рівня технічної готовності машин та обладнання, зменшення їх кількості, призвели до збільшення в 1,5-2 рази навантаження на трактор. Для прикладу, в Україні на один робочий трактор припадає 150 га площі ріллі, у США - 28 га, Франції - 14 га, Німеччині - 5 га. Порівнявши навантаження на трактор у різних країнах, стає зрозумілим, що в такій ситуації досить проблематично виконувати комплекс необхідних технологічних операцій в оптимальні строки, тобто вчасно посіяти сільськогосподарські культури, обробити під час вегетаційного розвитку та забезпечити мінімальні втрати при збиранні вирощеного врожаю.

За підрахунками в сільськогосподарському виробництві використовується біля 195 тис. тракторів усіх марок, 43 тис. зернозбиральних комбайнів, 16 тис. кормозбиральних та 17 тис. косарок. Слід зауважити, що більша частина з них фізично і морально вичерпала свій технічний ресурс. Це говорить про те, що практично весь машинно-тракторний парк агровиробництва потрібно змінювати, оновлювати та ремонтувати. А це вимагає значних коштів.

Сьогодні ринок складної сільськогосподарської техніки в Україні пропонує нову техніку вітчизняного та іноземного виробництва та техніку іноземного виробництва, що була у використанні. В Україні є 40 підприємств, які виробляють засоби виробництва для села. Основними з них є: ВАТ «Харківський тракторний завод», ВАТ «Південний транспортний завод», концерн «Лан», ВАТ «Херсонські комбайни», ВАТ «Тернопільський комбайновий завод», ВАТ «Новоград-Волинський завод сільськогосподарських машин» та інші.

Матеріально-технічна база АПК сформована в основному за рахунок машинно-тракторних парків реформованих сільгосппідприємств, техніки особистих господарствах населення та машинно-технологічних станцій (МТС). Останнім часом значну конкуренцію з надання послуг сільському господарству створюють особисті підсобні господарства селян. Частка наявних у них тракторів і комбайнів в Україні до загальної кількості є досить високою. Вони мають близько 30% тракторів та 20% зернозбиральних комбайнів. Але найбільша кількість кормозбиральних, силосозбиральних та бурякозбиральних комбайнів традиційно залишається у великотоварних сільгосппідприємствах (80-92%).

Фінансова неспроможність сільськогосподарського товаровиробника забезпечити себе сучасними, якісними матеріально-технічними ресурсами, нераціональність виробничого процесу, високі затрати праці та втрати продукції - все це проблеми, які турбують сучасне вітчизняне сільськогосподарське виробництво. Для вирішення проблеми матеріально-технічного забезпечення агроформувань необхідно:

1. На державному рівні налагодити ринкову систему матеріально-технічного забезпечення агроформувань згідно обґрунтованих потреб. Науковцями Інституту механізації та електрифікації сільського господарства підраховано, що для виконання технологічних процесів щороку належить постачати сільськогосподарським виробникам 42 тис. тракторів і 8,7 тис. зернозбиральних комбайнів.

. Доцільно створити пільгові умови для одержання довгострокових кредитів під низькі відсотки. За даними П.Т. Саблука, сума коштів для відновлення матеріально-технічної бази сільського господарства держави потребує понад 500 млрд. грн. Старіння техніки, порушення правил її експлуатації та періодичності технічного обслуговування призвели до того, що річні витрати на ремонт сільськогосподарської техніки майже у 3 рази перевищують її балансову вартість.

3. Усунути цінові диспропорції на сільськогосподарську та промислову продукцію, які є однією з головних причин збитковості аграрних формувань.

4. Створити сприятливий інвестиційний клімат для вітчизняних та іноземних інвесторів, які мають наміри працювати в аграрній сфері.

5. Підвищити відповідальність промислових підприємств, які виробляють сільськогосподарські машини, за якість, надійність та економічність своєї продукції, виробництво конкурентоспроможних машин.

6. Забезпечити створення регіональних торгово-технічних центрів з реалізації сільськогосподарської техніки, мережі технічних центрів, технічного обслуговування і ремонту сільськогосподарських машин.

7. Сформувати в економічно стабільних та великотоварних сільськогосподарських підприємствах власний машинно-тракторний парк. Для малих підприємств створити сервісну систему.

. Перетворити інженерно-технічні служби аграрних підприємств в технологічні кооперативи, пункти прокату, сфери лізингу.

9. Удосконалити амортизаційну, податкову, цінову та інвестиційну політику. При застосуванні існуючих норм амортизації основних засобів сільськогосподарські підприємства не в змозі створити необхідний амортизаційний фонд для відновлення основного капіталу.

Зміцнення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств повинно здійснюватися на основі розвитку маркетингової інфраструктури, яка включає товарні біржі, агроторгові доми, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, сервісні пункти, банки, кредитні спілки, промислово-фінансові групи, страхові компанії, інформаційно-консультаційні центри, дорадчі служби. Інфраструктурні складові мають забезпечити докорінну трансформацію існуючої системи матеріально-технічного забезпечення.