Основні підходи до визначення статусу терміна в європейській мовознавчій традиції

 

Термін, як і будь-які інші мовні універсали, важко піддається дефінуванню. Через складність та дискусійність такого завдання, в лінгвістиці існує чимало найрізноманітніших спроб визначення термінів. По цей час вченими було дано більш трьох тисяч визначень поняття «термін», які відображають різні міркування щодо цього питання, а також взаємно доповнюють одне одне, але, незважаючи на це, його зміст не є визначеним до кінця. В.Д.Табанакова зробила спробу відповісти на питання, чому досі не існує загальновживаного визначення терміну: «З одного боку, це пояснюється тим, що ще недостатньо розроблені теоретичні основи термінознавства, не диференційовані його головні поняття і не існує єдиного погляду на те, що таке науково-технічний термін. З іншого боку, ті різноманітні визначення, що існують у сучасній літературі, не завжди і не в повній мірі відображають зміст означуваного явища» [цит за 9; 5].

Г.О. Винокур дає робоче визначення терміну, яке є неповним, але відображає його суттєві властивості: «В ролі терміну може виступати всяке слово... термін - не є особливим словом, але слово із особливою функцією, функцією найменування спеціального поняття, спеціального предмета чи явища» [7; 21].

Б.М. Головин пише, що термін - це «окреме слово чи утворене на базі іменника підрядне словосполучення, що означає професійне поняття та призначене для задоволення специфічних потреб спілкування у сфері певної професії (наукової, технічної, виробничої, управлінської)» [цит за 13; 41]. Дане визначення є досить вдалим та містким, хоча деякі моменти можуть викликати заперечення. Сумнівним є, зокрема, той факт, що всі терміни утворюються лише на базі іменника. Такою базою інколи можуть служити також прикметники, дієслова (особливо у шаховій термінології), прислівники (особливо у музичній термінології).

О.С.Ахманова визначає термін як «слово чи словосполучення спеціальної (наукової, технічної і т.п.) мови, яке створене (отримане, запозичене і т.п.) для точного вираження спеціальних понять і позначення спеціальних предметів» [1; 2].

В.П. Даниленко також дотримується точки зору, що «термін - це слово (чи словосполучення) спеціальної сфери застосування, яке називає спеціальне поняття» [13; 19].

Х.Ф. Ісхакова досить конкретно і обмежено визначає термін як «слово (чи словосполучення), прийняте в певній галузі знань (чи виробництва) для визначення якогось поняття цієї галузі» [цит за 22; 116].

Більш-менш повні визначення «терміну» можна знайти у словниках і нормативних документах:

·   слово чи мовний зворот із чітким значенням, особливо такий, що вживається у лексиконі, притаманному якій-небудь специфічній галузі [14; 4];

·   (лат. terminus “границя, кінець, межа”) - це спеціальне слово чи словосполучення, що прийняте в певній професійній сфері і застосовується в особливих умовах. Термін представляє собою словесне означення поняття, яке входить в систему понять певної області професійних знань;

·   слово чи словосполучення, яке є єдністю звукового знаку та співвіднесеного (зв’язаного) з ним відповідного поняття в системі понять даної галузі науки й техніки [1; 5-7].

Найбільш слушною можна вважати думку І.С.Квитки, який, спираючись на різні визначення, пропонує «сумарну» дефініцію: «Термін - це слово чи словесний комплекс, що співвідноситься з поняттям певної організованої галузі пізнання (науки, техніки), що вступає у системні відносини з іншими словами та словесними комплексами і утворює разом з ними в кожному окремому випадку та в певний час замкнену систему, що характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю та експресивною нейтральністю» [цит за 36; 9].

Російський науковець Б.М.Головін також зазначає, що термінології різних галузей професійно-трудової діяльності характеризуються наступними ознаками, які представляють їх лінгвістичну сутність:

·   Головною субстанційною функцією термінології є функція комунікативного обслуговування професійно-трудових потреб носіїв мови.

·   Термінологія складається з набору простих (однослівних) та складених (термінологічних словосполучень) термінів, а також відносин, котрі пов’язують ці елементи. Відносини, що пов’язують елементи термінології, можна типізувати за різними ознаками: матеріальні та семантичні, парадигматичні та синтагматичні, функціональні та генетичні, двосторонні та односторонні тощо.

·   Генетично прості терміни можуть бути загальновживаними, запозиченими або оригінальними одиницями, побудованими з морфем за відомими, найчастіше загальномовними, словотворчими моделями. [цит за 50; 17]

У складі термінологічної лексики будь-якої мови можна виділити два шари:

·   Загальнонаукові терміни, які використовуються в різноманітних галузях знань та належать науковому стилю мови в цілому: експеримент, адекватний, еквівалент та ін. Ці терміни утворюють загальний визначений фонд різноманітних наук та мають невелику частотність використання.

·   Спеціальні терміни, які закріплені за відповідними науковими дисциплінами, галузями виробництва та техніки. Наприклад в лінгвістиці: підмет, присудок, прийменник та ін. В медицині: інфаркт, міома, кардіологія та ін. В цих часткових термінологічних системах концентрується квінтесенція кожної науки. [48; 113]

У відношенні до сфер професійної діяльності людини розрізняються такі групи термінів:

·   Терміни науки

·   Терміни техніки та виробництва

·   Терміни керування

·   Терміни культури та спорту

Серед дослідників виділяється три основні точки зору щодо функцій терміну:

·   номінативна (Г.О.Винокур, I.A.Моісеєв) - тобто функція називання поняття чи явища, присвоєння йому імені;

·   дефінітивна (О.О.Реформатський, В.В.Виноградов, Л.А.Капанадзе, Н.З.Котелова) - тобто функція визначення поняття чи явища, яка передбачає наявність в терміна чіткої та точної дефініції;

·   номінативно-дефінітивна (К.А.Левковська) - тобто функція одночасного називання та дефініювання поняття чи явища.

Найбільш правомірною можна вважати точку зору К.А.Левковської: «Серед повнозначних слів особливими словами в аспекті значення і вживання є терміни, оскільки вони поряд з номінативною функцією (функцією позначення тих чи інших уявлень), яка виконується й іншими словами мови, визначаються також своєю дефінітивною функцією (функцією визначення відповідного поняття)» [цит за 29; 13-15].

Виходячи з функцій терміну, вчені виділяють такі особливості значення слів-термінів, що відрізняють їх від слів-нетермінів:

·   співвіднесеність не з окремим предметом, але з поняттям;

·   потреба в дефінуванні;

·   формування індивідуальних понять, притаманних представникам окремих галузь знань, техніки, професії;

·   співвіднесеність значення терміну із значеннями інших термінів в межах відповідної термінологічної системи;

·   співвіднесеність з окремою професійною діяльністю та інш.

Традиційно до ідеального терміну пред’являються наступні основні вимоги, які варіюються в різних авторів:

·   Однозначність;

·   Точність;

·   Короткість;

·   Системність;

·   Емоційно-експресивна нейтральність;

·   Відсутність стилістичного забарвлення;

·   Індиферентність до контексту;

·   Конвенціональність;

·   Відсутність синонімів та омонімів в межах однієї термінологічної системи. [33]

Бурхливий розвиток науки і техніки в XX сторіччі призвів до швидкого розвинення відповідних термінологій. З’явилась потреба в стандартизації термінів, а також в аналізі, регулюванні і впорядкуванні термінологій різноманітних галузей науки і техніки.

Впорядкування розуміється як приведення термінологічної систему у відповідність до вимог, пред’явлених до термінів. Д.С.Лотте пропонує методи роботи по впорядкуванню технічної термінології з ціллю усунення її суттєвих недоліків, а саме: багатозначність, синонімія, неточність, наявність термінів, що не мають твердо зафіксованих визначень, вживання громіздких та незручних для вимови термінів, перевантаженість іномовними термінами, відсутність термінів для деяких понять, відсутність систематичності у побудові деяких термінів [30; 17-19].

Проте поглиблене вивчення і аналіз різноманітних термінологій та спроби систематизувати їх відкривають вченим чималу складність та не однобічність цієї проблеми. Так, Б.Н.Головин відмічає, що більш поглиблене вивчення термінів і термінологічних систем розбиває ілюзії, що термін повинен бути коротким, однозначним, точним, і приходить до висновку, що «аналіз різних термінологій, проведений різними авторами, ставить під сумнів правомірність пред’явлення до термінів розглядаємих вимог, оскільки значна частина реально функціонуючої термінології цим вимогам не відповідає, тим не менш продовжує обслуговувати відповідні галузі знань» [цит за 7; 26].

Наведені аргументи Б.М. Головина, що їх наводять й інші дослідники, які займались і займаються питаннями стандартизації, впорядкування та систематизації термінології (Д.С.Лотте, А.І.Моісеєв та ін.), дозволяють зробити висновок, що ця сфера містить в собі ще багато спірних та невизначених питань і потребує подальшого вивчення і розробки.

Основи сучасної української наукової термінології почали закладатися в кінці XIX - на початку XX ст. Цей період характеризується досить сформованою загальнонауковою термінологічною лексикою, в той час як спеціальна наукова термінологія тільки починає формуватися. Терміни, як окремий лексичний пласт української мови <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0>, починають комплексно досліджуватись лише із середини XX століття. Посилення лінгвістичного інтересу до аналізу та систематизації технічних термінів зумовлений значним впливом технічної термінології на розвиток української літературної мови, адже саме технічна термінологія є найбільш рухливим шаром загальновживаної лексики.

На сьогодні спостерігається посилення зацікавленості у термінологічних надбаннях НТШ <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%A2%D0%A8> та ІУНМ <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%A3%D0%9D%D0%9C>. Cеред представників НТШ <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%A2%D0%A8> слід виокремити два табори, що мали різні погляди на розвиток української термінології: перший табір об'єднував прихильників термінотворення на основі народної мови (В. Левицький, І. Пулюй, І. Верхратський, І. Кандяк), прибічники другого табору вбачали процес розвитку у запровадженні інтернаціональної термінології в українську лексику (С. Рудницький, М. Вікул, І. Горбачевский).

Сьогодні проводяться численні наукові семінари та конференції, що допомагають виробити та узгодити процес творення технічного термінологічного апарату української мови, наприклад конференція «Проблеми української науково-технічної термінології» (Національний університет «Львівська політехніка» <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82_%C2%AB%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%B0%C2%BB>), «Українська термінологія і сучасність» (Київ, Інститут української мови НАН України <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8_%D0%9D%D0%90%D0%9D_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8>).

Крім того, у 1992 році на базі Львівського політехнічного інституту було створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології, до якого пізніше приєдналися Інститут української мови НАН України, Київський політехнічний інститут <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82> та Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0>. Теоретичними питаннями термінології, проблемами різних галузевих терміносистем та структурою термінологічної лексики української мови займалися такі вчена, як Т.І.Панько, А.А.Бурячок, В.П.Даниленко, Л.О.Симоненко, І.М.Кочан, Н.С.Родзевич, В.В.Ґрещук, А.Д.Хаютіна та інші.

Для української термінології характерні такі лексико-семантичні процеси, як омонімія <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BC%D0%B8>, антонімія <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BC%D0%B8>, полісемія <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%81%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F>, паронімія <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BC%D0%B8>.

·   Омонімія у термінології спостерігається у випадках, коли при виникненні розбіжності між значеннями полісемічного слова <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%81%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F>, втрачається їх спільна основа. Наприклад, термін finish (від лат.«finis») має такі значення: у техніці - «обробка, поліровка», у текстильній промисловості - «чистота поверхні».

·   Антонімія у термінології зустрічається у випадках, коли терміни позначають протилежні поняття, але їх семантичний зміст співвідноситься і окреслює один і той самий рід явищ (гіпердинаміка - гіподинаміка). [35; 158] <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F>

·   Полісемія у терміносистемах виникає у результаті здатності одного мовного знаку відповідати декільком значенням <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F>, що історично обумовлені або взаємопов'язані за змістом та походженням (пара черв'ячна - «з'єднувальний механізм між валом і колесом»; пара малозносна - «матеріал, метали, що використовуються у механізмах з метою зменшення їх зношування»).

·   Паронімія технічних термінів - це явище часткової звукової подібності між термінами при повній або частковій семантичній відмінності (метил <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BB> - метилен).

Науковці відзначають, що при локалізації технічних термінів на українську мову виникають певні проблеми:

·   в основному всі терміни приходять до нас з інших мов, тобто тобто українська лінгвістика отримує технічні терміни в готовому вигляді і вони не є продуктом лінгвістичної еволюції;

·   переклад терміну намагаються зробити, в основному, з російської мови, а не з мови оригіналу;

·   відсутність української технічної літератури та взагалі активностей в напрямку технічної української термінології;

·   звичка використання іншомовних термінів приводить до небажання змінювати технічний лексикон.

На сьогодні питання, пов’язані з теорієй технічних термінів в українському лексикознавстві здебільшого знаходяться у стані розробки.