Розділ 2. Класифікація арбітражних органів

 

На основі різних критеріїв прийнято ділити арбітражі, що вирішують цивільно-правові спори, на такі види:

а) Національні та міжнародні арбітражі. Визнання арбітражу національним або міжнародним залежить від того, належить йому право розглядати спори, в яких є іноземний елемент (сторони, предмет позову, факти, що впливають на розвиток правовідносин), чи ні. Арбітраж, організований згідно із затвердженими Міжнародною торговельною палатою правилами, і більшість арбітражів при торговельних палатах держав створені виключно для вирішення спорів, пов'язаних з міжнародною торгівлею, і не мають повноважень виносити рішення по іншим категоріям справ [22, 31].

Арбітраж іноді називають міжнародним не тільки виходячи зі змісту підвідомчості.Термін «міжнародний» набуває іншого значення, коли відображає позанаціональний характер органу, створеного для вирішення спорів.

Необхідно, однак, враховувати, що, вирішуючи спори, арбітражи діють в певних національних кордонах і за нормами національного законодавства

б) Дружнє посередництво та арбітраж на основі закону. Дружнє посередництво та арбітраж, який діє на підставі закону, відрізняються один від одного головним чином за матеріально-правовими підставами, якими керуються третейські суди при винесенні рішень. А звідси випливають і інші відмінності.

Дружнє посередництво не сковано точним застосуванням правових норм: спори вирішуються на базі принципу ex aeque et bono, тобто по справедливості, зрозуміло, як її розуміють відповідні арбітри. Мета посередництва (amiable composition) - відновлення миру між конфліктуючими сторонами, а не визначення того, що повинно належати кожному по закону.

Арбітраж у формі посередництва передбачений ст. VII п. 2 Конвенції 1961 р., яка дозволяє арбітрам виносити рішення в якості «дружніх посередників», якщо між сторонами існує належна домовленість і якщо це допускає законодавство держави [6]. Національное право далеко не всіх держав передбачає можливість дружнього посередництва. Його не існує, наприклад, в Англії і Норвегії [15].

У Франції інститут дружнього посередництва у цивільних справах знаходить обмежене застосування. Згідно ст. 1019 ЦПК будь-які арбітри зобов'язані керуватися імперативними приписами права і можуть виносити рішення за «справедливістю», лише коли відносини між сторонами врегульовані дис-позитивними нормами або взагалі не регламентуються законом [13].

На відміну від дружнього посередництва арбітраж, що проводиться відповідно до норм права, існує практично у всіх країнах, законодавство яких допускає вирішення цивільних і торговельних суперечок в третейському порядку. Тут можно назвати англійський арбітраж, арбітраж при МТП та ін.

Як правило, рішення на основі дружнього посередництва не підлягають оскарженню. Проте ця ознака не є визначальною для розмежування аналізованих видів арбітражу, оскільки оскарження рішень, прийнятих арбітрами на основі закону, також не допускається за законодавством ряду держав.

в) Постійно діючі арбітражі і арбітражі ad hoc. Розподіл арбітражів на постійно діючі та ad hoc відображає відмінності в їх організації. Зазвичай постійно діючим, або інституційним, визнається арбітраж, стабільно існуючий і вирішуючий суперечки, що безперервно надходять. Арбітраж ad hoc створюється для розгляду лише окремої справи.

Зазначене розмежування умовне, оскільки розгляд спорів в інституційному арбітражі здійснюється арбітрами, призначеними у конкретній справі. На відміну від державного суду, де у сторін немає права вибору суддів, склади постійно діючого арбітражу організовуються в міру надобності з урахуванням думок сторін у спорі [16].

Вказуючи на специфіку арбітражу ad hoc, часто підкреслюють його факультативність. Тим самим його протиставляють інституційному арбітражу як обов'язковому. Однак кваліфікація арбітражу ad hoc в якості факультативного не може бути визнана точною, оскільки це поняття неоднозначно. Під факультативним можна розуміти арбітраж, рішення якого для сторон не є обов'язковим або розгляд спорів в якому не є обов'язковим.

У протиставленні постійно діючого арбітражу і арбітражу ad hoc суттєву роль грають інші розмежувальні ознаки, наприклад наявність певної недержавної організації, що створила і опікає інституційний арбітраж. Такими своєрідними «патронами» або креаторами арбітража служать Комітет Ллойда для арбітражу Ллойда, зовнішньоторговельні палати держав для арбітражів, що функціонують при таких палатах, і т. д.

Іншою суттєвою ознакою, що дозволяє проводити розмежування арбітражу ad hoc та постійно діючого арбітражу, є дія останнього на підставі правил розгляду спорів, що підлягають застосуванню до всіх спорів. В арбітражі ad hoc зазвичай такі правила відсутні, і він керується при розгляді спорів правилами виробництва, встановленими в кожному окремому випадку, якщо інше не прописано законодавством. Навпаки, регламенти інституційного арбітражу представляють собою звід правил, що підлягають застосуванню незалежно від того, згодні сторони суперечки з імператорівтивними нормами таких правил чи ні [16].

Таким чином, інституційним є арбітраж, функціонуючий при недержавній організації, що приймає до розгляду спори в межах своєї компетенції і вирішуючий їх у порядку, встановленому регламентом цього арбітражу. Рішення тут приймають арбітри, призначені сторонами, як правило, із затвердженого списку.

Арбітражем ad hoc потрібно вважати спеціально створений сторонами із зазначених ними осіб арбітраж, не пов'язаний з якою-небудь організацією і має на меті вирішити конкретний спір за правилами, погодженими сторонами або арбітрами.

Необхідно зазначити, що основні з зазначених вище ознак отримали відображення в Конвенції 1961 р. У ст. IV цієї конвенції говориться, що сторони арбітражної угоди можуть на свій розсуд передбачати передачу спорів на вирішення постійного арбітражного органу для розгляду відповідно до регламенту такого органу або на дозвіл арбітражу по даній справі (арбітраж ad hoc) в цьому випадку, зокрема: призначати арбітрів або встановлювати методи їх призначення; місцезнаходження арбітражного суду; правила та процедури, яких повинні дотримуватися арбітри [16].

Визначаючи поняття інституційного арбітражу і арбітражу ad hoc і проводячи їх розмежування, слід враховувати те, що практиці відомі арбітражі, що займають проміжне між зазначеними видами становище, тобто володіють ознаками того й іншого. Наприклад, морський арбітраж США, що є по суті арбітражем ad hoc, характеризується тим, що правила розгляду в ньому суперечок можуть встановлюватися арбітрами, якщо їх не передбачили сторони, які уклали угоду про проведення арбітражу, або якщо в цій угоді не передбачене посилання на застосування арбітражних правил, рекомендованих компетентною організацією, наприклад Американської арбітражною асоціацією. Так, товариство морських арбітрів у Нью-Йорку, що об'єднує більшу частину морських арбітрів США, передбачило обрання третейських суддів з числа членів вказаного товариства. З іншого боку, деякі інституційні арбітражі, наприклад MAC, допускають залучення в якості арбітрів осіб, не згаданих в списку [16].

За останній час в практиці почала розповсюджуватися специфічна форма арбітражу ad hoc, що отримала назву адміністрованого арбітражу. Ця форма характеризується наявністю певних відносин з організацією, яка здійснює по відношенню до арбітражу адміністративні функції: організацію розгляду спорів, пересилання матеріалів і повідомлень, призначення арбітрів у випадках розбіжностей сторін, вирішення питання про відвід арбітрів, надання необхідних для проведення засідань арбітражу приміщень, організацію стенографування, перекладу і т. п. Зазначені функції виконуються на прохання сторін спору і кваліфікуються як надання сприяння у проведенні арбітражу. Задоволення прохань сторон про надання сприяння повністю залежить від розсуду адміністративної організації, що зумовлює нестійкість зв'язку адміністрованого арбітражу з такою організацією. Адміністративна організація, таким чином, не є «патроном» арбітражу [16].

Порядок вирішення спорів адмініструючим арбітражем зафіксований в арбітражних правилах, рекомендованих Економічного комісією ООН для Азії і Далекого Сходу (Правила ECAFE) і Економічною комісією ООН для Європи (Правила ЕСЕ). Згідно з Правилами ECAFE сторонам надається можливість домовлятися щодо особи чи організації, уповноважених призначати на прохання сторін одноосібного арбітра, третього арбітра або весь склад арбітражу (ст. II § 3 п. «d»). Правила ЕСЕ встановили, що якщо сторони, що домовилися провести арбітраж у відповідності з цими правилами, не змогли досягти угоди щодо призначення одноособового арбітра або вирішенні справи інституційним арбітражем, то призначення зазначених арбітрів проводиться відповідним органом [10, ст. 4].

Більш докладно порядок розгляду справ адмініструючим арбітражем визначався проектом Арбітражного регламенту, підготовленого Комісією ООН з права міжнародної торгівлі. За правилами цього проекту, які, проте, не увійшли в остаточний текст зазначеного регламенту, арбітражу ad hoc надавалася можливість виступати як у формі адмініструючого, так і повністю ізольованого (неадмініструючого) арбітражу [23].

г) Загальні і спеціалізовані арбітражі. Розподіл арбітражів на загальні та спеціалізовані в значній мірі носить умовний характер. Загальний арбітраж зазвичай не розглядає всі без винятку суперечки, інакше кажучи, компетенція його обмежена в порівнянні з компетенцією державнихного суду. Крім того, визнання якого-небудь одного арбітражу загальним не виключає наявності в тій же державі інших спільних арбітражів. Наприклад, в Греції сторони вправі підпорядковувати вирішення спорів одному з декількох загальних арбітражів при Афінській, Салоникській і Пірейській торгівельно-промислових палатах.

Спеціалізований арбітраж розглядає ще більш обмежене в порівнянні із загальним арбітражем коло справ.

Прикладом загального арбітражу може служити арбітраж, обслуговуючий потреби торгівлі взагалі. Прикладом спеціалізованого - діючий у певній галузі торгівлі. Так, якщо регламентом спеціалізованого арбітражу передбачається розгляд спорів, що виникли у зв'язку з торгівлею лісом, то йому непідвідомчі справи, пов'язані з купівлею-продажем нафти.

У числі спеціалізованих можна назвати арбітражний суд при Федерації з торгівлі вовною в Гдині та арбітраж при Комітеті з торгівлі зерном в Роттердамі (Нідерланди). Важливим видом спеціалізованих арбітражів є морські. Їх виникнення було обумовлено наявністю особливої специфіки, що вимагає залучення фахівців в області торгівельного мореплавства і морського права.

Морськими є арбітраж при Комітеті Ллойда у Лондоні, Морська арбітражна палата в Парижі, Морський третейський суд у Гамбурзі, Японський морський арбітраж у Токіо, а також арбітраж при Грецькій палаті по судноплавству в Піреї.

д) Відкриті та закриті арбітражі. Розподіл арбітражу на відкритий і закритий відображає допустимість розгляду спорів, переданих в цей орган будь-якою особою або тільки такою, яка є членом певної корпораціі.

До числа закритих відносяться арбітражі, створені різніми об'єднаннями або картелями і обслуговуючі потреби підприємств та організацій, що входять в зазначені об'єднання.

е) Обов'язковий і добровільний арбітраж. Арбітраж являє собою такий спосіб розгляду спорів, який неможливий без добровільної згоди сторін на цю процедуру. Проте законодавствам ряду країн відомі випадки проведення обов'язкового арбітражу. Наприклад, в Ірландії обов'язковий арбітраж призначається у справах, в яких зачіпаються інтереси державних або муніципальних установ або організацій. Обов'язковий арбітраж передбачається також Правилами арбітражу Франкфуртської фондової біржі. Особи, суперечка між якими виникла у зв'язку з угодами, які підпадають під Статут згаданої біржі, навіть якщо вони не уклали угоди про арбітражний розгляд спорів, має право звернутися до арбітражу, і останній проводиться в обов'язковому порядку.

Отже, практика застосування арбітражного розгляду цивільно-правових спорів у міжнародному праві виробила цілу систему арбітражних органів, які відрізняються за своєю структурою, предметою юрисдикцією, порядком розгляду та наслідками розгляду для сторін. Необхідність такої розгалуженої системи обумовлена багатоманітністю правовідносин, що складаються між суб’єктами міжнародного приватного права. Завядки такому різноманіттю арбітражів сторони можуть обрати найбільш зручний спосіб вирішення конфлікту, підібравши арбітражний орган з прийнятними умовами розгляду та достатньо компетентний у конкретних правовідносинах, що склалися між сторонами.