Відповідальність за порушення працівником транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспортного засобу за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн

 

Щодо порушення працівником транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспортного засобув різних країнах неоднаковим є підхід щодо визначення суб’єкта такого діяння. Кримінальні кодекси дев’яти з порівнюваних країн як суб’єкта аналізованого злочину визнають особу, яка зобов’язана дотримуватися правил на транспорті внаслідок виконуваної роботи або займаної посади: ст. 263 КК Російської Федерації, ст. 314 КК Республіки Білорусь, ст. 295 КК Республіки Казахстан, ст. 211 КК Республіки Таджикистан, ст. 262 КК Азербайджанської Республіки, ст. 280 КК Киргизької Республіки, ст. 325 КК Туркменістану, ст. 241 КК Республіки Вірменія, ст. 275 КК Республіки Грузія. Таке формулювання ознак суб’єкта цього злочину відповідає ознакам, передбаченим ст. 208 Модельного Кримінального кодексу, прийнятого 17 лютого 1996 р. на сьомому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав. Кримінальні кодекси чотирьох з порівнюваних країн, у тому числі і КК України, суб’єктом аналізованого злочину визнають працівника транспорту (ст. 276 КК України, ст. 263 КК Республіки Молдова, ст. 83 КК Естонської Республіки, ст. 257 КК Латвійської Республіки). КК Республіки Узбекистан суб’єктом порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту визнає особу, яка керує залізничним, морським, річковим або повітряним транспортом (ст. 260). КК Литовської Республіки суб’єктом такого порушення називає особу, яка недоброякісно здійснювала догляд за транспортними засобами (ст. 278). С.В. Бабанін зазначає, що «на сьогоднішній день транспортні засоби можуть перебувати у будь-якій власності, у тому числі й у приватній, спричинення суспільно небезпечних наслідків від порушення правил на транспорті залежить не від наявності чи відсутності в особи трудових відносин з транспортним підприємством, а від характеру виконуваної нею діяльності щодо дотримання правил безпеки руху та експлуатації транспорту. Тому вважаємо, що відповідальність осіб, які є працівниками транспорту, і осіб, які такими не є, повинна передбачатись в одній кримінально-правовій нормі». Тому автор пропонує к контексті даної норми визначити суб’єкта, як «особи, яка зобов’язана дотримуватися правил на транспорті внаслідок виконуваної роботи або займаної посади».

Іншим елементом складу злочину про порушення працівником транспорту правил безпеки руху та експлуатації транспорту, підходи щодо якого різняться у законодавців країн - колишніх республік СРСР, є об’єктивна сторона, а саме визначення суспільно небезпечних наслідків. Чотири країни, серед яких і Україна, залишили з часів СРСР у кримінальному законодавстві відповідальність за створення небезпеки для життя людей або настання інших тяжких наслідків при порушенні правил безпеки руху або експлуатації транспорту (ч. 2 ст. 77 КК України 1960 р., ч. 1 ст. 276 КК України 2001 р., ч. 4 ст. 295 КК Республіки Казахстан, ч. 3 ст. 278 КК Литовської Республіки, ч. 2 ст. 83 КК Естонської Республіки). Інші країни - республіки колишнього СРСР кримінально караним визнають лише такі порушення правил на транспорті, які призвели до реальних суспільно небезпечних наслідків. Проте підходи до криміналізації настання таких наслідків також не є однаковими. Так, чотири з порівнюваних країн суспільно небезпечними наслідками визнають лише заподіяння шкоди здоров’ю або життю людини (ст. 263 КК Російської Федерації, ст. 295 КК Республіки Казахстан, ст. 262 КК Азербайджанської Республіки, ст. 275 КК Республіки Грузія). Інші порівнювані країни, у тому числі і Україна (ч. 2 ст. 276 КК), крім шкоди здоров’ю або життю людини, суспільно небезпечними наслідками визнають заподіяння великої або особливо великої матеріальної шкоди (ст. 314 КК Республіки Білорусь, ст. 211 КК Республіки Таджикистан, ст. 280 КК Киргизької Республіки, ст. 325 КК Туркменістану, ст. 241 КК Республіки Вірменія, ст. 263 КК Республіки Молдова, ст. 278 КК Литовської Республіки). КК Естонської Республіки до суспільно небезпечних наслідків відносить нещасні випадки з людьми, катастрофу, аварію або інші тяжкі наслідки (ст. 83); КК Латвійської Республіки - суттєві порушення роботи транспорту (ч. 1 ст. 257), катастрофу, аварію або інші тяжкі наслідки (ч. 1 ст. 257); КК Республіки Узбекистан - людські жертви, катастрофу або інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 260).

Підходи щодо відповідальності за порушення правил безпеки руху та експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту у країнах колишнього СРСР також неоднакові. Найбільш суворі санкції за це діяння у випадку спричинення смерті двох або більше людей передбачені КК Киргизької Республіки - від семи до п’ятнадцяти років позбавлення волі, КК Латвійської Республіки - від трьох до п’ятнадцяти років позбавлення волі, КК Республіки Молдова - від п’яти до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Найбільш м’які санкції за це діяння передбачають КК Російської Федерації - до семи років позбавлення волі, КК Республіки Білорусь - від двох до семи років позбавлення волі. КК України за це діяння передбачає від п’яти до десяти років позбавлення волі (ч. 3 ст. 276 КК) [6, 186-193].

Таким чином, науковці зазначають, що серед колишніх держав СРСР щодо правової кваліфікації злочину щодо порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту є різними. Так, різними є визначення суб’єктів злочину, у більшості держав це - особи, яка зобов’язана дотримуватися правил на транспорті внаслідок виконуваної роботи або займаної посади. які призвели до реальних суспільно небезпечних наслідків. Також різними підходами також є визначення об’єктивної сторони: деякі КК країн поряд з суспільно небезпечними діями передбачають настання наслідків у вигляді заподіяння шкоди здоров’ю або життю людини (ст. 263 КК Російської Федерації, ст. 295 КК Республіки Казахстан, ст. 262 КК Азербайджанської Республіки, ст. 275 КК Республіки Грузія), а інші - крім шкоди здоров’ю або життю людини, суспільно небезпечними наслідками визнають заподіяння великої або особливо великої матеріальної шкоди (ст. 314 КК Республіки Білорусь, ст. 211 КК Республіки Таджикистан, та інші). Підходи щодо відповідальності за порушення правил безпеки руху та експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту у країнах колишнього СРСР також неоднакові. Найбільш суворі санкції за це діяння у випадку спричинення смерті двох або більше людей передбачені КК Киргизької Республіки - від семи до п’ятнадцяти років позбавлення волі, КК Латвійської Республіки - від трьох до п’ятнадцяти років позбавлення волі, КК Республіки Молдова - від п’яти до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Найбільш м’які санкції за це діяння передбачають КК Російської Федерації - до семи років позбавлення волі, КК Республіки Білорусь - від двох до семи років позбавлення волі. КК України за це діяння передбачає від п’яти до десяти років позбавлення волі (ч. 3 ст. 276 КК). На мою думку, передбачення тривалих строків позбавлення волі за аналізований злочин не сприятиме досягненню такої мети покарання як виправлення засуджених і, відповідно, запобіганню вчиненню нових злочинів засудженими. Тому достатнім є встановлення максимального строку позбавлення волі за це діяння до 10 років.

 

 

Висновки

 

Правопорушення на транспорті мають загальні родові ознаки злочинів і проступків і класифікуються, як і в інших галузях суспільної діяльності. Вони поділяються на: кримінальні злочини; адміністративні проступки; цивільно-правові делікти; дисциплінарні проступки. Найбільший ступінь небезпеки мають кримінальні злочини. ККУ містить розділ «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту». Одним із видів злочинів зазначеного розділу міститься в статті 276 ККУ порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту. Вони поділяються на: порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв'язку, якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків; порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв'язку, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або заподіяли велику матеріальну шкоду; вище зазначені порушення якщо вони спричинили загибель людей.

Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого статтею 276 ККУ, є безпека руху або експлуатації залізничного, водного або повітряного транспорту. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати життя і здоров'я особи; власність, довкілля, інші блага. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 276 ККУ включає в себе: 1) діяння удвох формах: а) порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту; б) недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв'язку; 2) наслідки, залежно від яких диференційована відповідальність в різних частинах ст. 276 ККУ; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками, що ним заподіяні. Порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту полягає у вчиненні дій, заборонених такими правилами, чи. навпаки, у невиконанні дій, які належить вчинити відповідно до нормативне закріплених вимог. Недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв'язку полягає у порушенні технології робіт, використанні в ході ремонту неналежних інструментів, пристосувань, запасних частин і витратних матеріалів, відсутності випробувань після ремонту чи проведенні його не за повною програмою тощо. Причинний зв'язок між порушенням правил безпеки руху або експлуатації транспортних засобів, а також недоброякісним ремонтом і передбаченими наслідками є тоді, коли дія або бездіяльність закономірно, з необхідністю потягли за собою настання наслідків.

Суб'єкт злочину спеціальний. Це осудна особа, яка досягла 18-річного віку і є працівником залізничного, водного або повітряного транспорту (згідно з чинними правилами руху й експлуатації залізничного, водного, повітряного транспорту та ремонту його об'єктів до відповідних видів робіт допускаються лише особи, які досягли 18-річного віку). Остання ознака означає, що така особа: а) перебуває у трудових відносинах з відповідним транспортним підприємством; б) дії вчинено у зв'язку з виконанням трудових обов'язків по убезпеченню руху чи експлуатації або проведенням ремонту транспорту. Особа, яка не наділена вказаними вище ознаками суб'єкта злочину, за дії, внаслідок яких сталися транспортна аварія чи катастрофа і, відповідно, настали вказані в ст. 276 наслідки, підлягає відповідальності за статтями КК про злочини проти життя і здоров'я особи, проти власності. Суб’єктивна сторона даного злочину вимагає встановлення психічного ставлення особи до діяння і його наслідків. Що стосується діяння, то воно може бути вчинене з прямим умислом або через злочинну недбалість. До наслідків вина може бути тільки необережною, у вигляді злочинної самовпевненості або недбалості.

До кваліфікуючих ознак злочину передбаченого ст. 276 ККУ відносяться дії, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження або заподіяли велику матеріальну шкоду (ч. 2 ст. 276 КК); спричинили загибель людей, тобто смерть однієї або декількох осіб (ч. 3 ст. 276 КК).

Призначення покарання - це загальнообов’язкові правила, якими повинен керуватися суд у кожному випадку призначення покарання винній особі. Це система правил, яка приводить у дію механізм санкції статтей Особливої частини ККУ. За чинним ККУ, порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту, караються: якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків, - караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років; якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або заподіяли велику матеріальну шкоду, - караються позбавленням волі на строк від двох до семи років; якщо вони спричинили загибель людей, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Щодо зарубіжної практики, то науковці зазначають, що серед колишніх держав СРСР щодо правової кваліфікації злочину щодо порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту є різними. Так, різними є визначення суб’єктів злочину, у більшості держав це - особи, яка зобов’язана дотримуватися правил на транспорті внаслідок виконуваної роботи або займаної посади. які призвели до реальних суспільно небезпечних наслідків. Також різними підходами також є визначення об’єктивної сторони: деякі КК країн поряд з суспільно небезпечними діями передбачають настання наслідків у вигляді заподіяння шкоди здоров’ю або життю людини (ст. 263 КК Російської Федерації, ст. 295 КК Республіки Казахстан, ст. 262 КК Азербайджанської Республіки, ст. 275 КК Республіки Грузія), а інші - крім шкоди здоров’ю або життю людини, суспільно небезпечними наслідками визнають заподіяння великої або особливо великої матеріальної шкоди (ст. 314 КК Республіки Білорусь, ст. 211 КК Республіки Таджикистан, та інші). Підходи щодо відповідальності за порушення правил безпеки руху та експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту у країнах колишнього СРСР також неоднакові. Найбільш суворі санкції за це діяння у випадку спричинення смерті двох або більше людей передбачені КК Киргизької Республіки - від семи до п’ятнадцяти років позбавлення волі, КК Латвійської Республіки - від трьох до п’ятнадцяти років позбавлення волі, КК Республіки Молдова - від п’яти до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Найбільш м’які санкції за це діяння передбачають КК Російської Федерації - до семи років позбавлення волі, КК Республіки Білорусь - від двох до семи років позбавлення волі. КК України за це діяння передбачає від п’яти до десяти років позбавлення волі (ч. 3 ст. 276 КК). На мою думку, передбачення тривалих строків позбавлення волі за аналізований злочин не сприятиме досягненню такої мети покарання як виправлення засуджених і, відповідно, запобіганню вчиненню нових злочинів засудженими. Тому достатнім є встановлення максимального строку позбавлення волі за це діяння до 10 років.