Визначення та класифікація метафор

 

Метафора (грец. metaphora - перенесення) - один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю [20].

З часів античності існують описи деяких традиційних видів метафори:

) різка метафора є метафорою, що зводить поняття, що далеко стоять один від одного;

) стерта метафора є загальноприйнятою метафорою, фігуральний характер якої вже не відчувається;

) метафора-формула близька до стертої метафори, але відрізняється від неї ще більшою стереотипністю й іноді неможливістю перетворення в нефігуральну конструкцію;

) розгорнута метафора - це метафора, послідовно здійснювана впродовж великого фрагмента повідомлення або всього повідомлення в цілому;

) реалізована метафора припускає оперування метафоричним виразом без урахування його фігурального характеру, тобто так, якби метафора мала пряме значення [6, с. 75].

Згідно класифікації, що пропонує Н. Д. Арутюнова, метафори поділяються на такі:

) номінативні - заміна одного дескриптивного значення іншим. Вони слугують джерелом омонімії;

) образні метафори, що слугують розвитку фігуральних значень і синонімічних засобів мови;

) когнітивні метафори, що виникають в результаті зрушення в сполучуваності предикативних слів (перенесення значення), створюють полісемію;

) генералізуючі метафори (як кінцевий результат когнітивної метафори), які стирають в лексичному значенні слова межі між логічними порядками та стимулюють виникнення логічної полісемії [4, с. 10].

Існують й інші погляди на класифікацію метафор. Наприклад, Дж. Лакофф і М. Джонсон виділяють два типи метафор, що розглядаються щодо часу і простору: онтологічні, тобто метафори, що дозволяють бачити події, дії, емоції, ідеї і т.д. як якусь субстанцію (the mind is an entity, the mind is а fragile thing), і орієнтовані, або орієнтаційні, тобто метафори, що не визначають один концепт в термінах іншого, але організують всю систему концептів у відношенні один до одного (happy is up, sad is down; conscious is up, unconscious is down) [15, с. 49].

В утворенні та аналізі метафори беруть участь чотири компоненти. Це - основні та допоміжні суб'єкти метафори, до яких застосовуються парні терміни та співвідносні властивості кожного об'єкта та класу об'єктів. Ці компоненти не повністю представлені в структурі метафори, зокрема непозначеними залишаються властивості основного суб'єкта метафори, що складають її семантику. У зв'язку з цим метафора допускає різні тлумачення. Значення метафори формується ознаками названого класу об'єктів (або їх аналогами), сумісними з суб'єктом метафори [20].

Образ, що міститься у мовній метафорі, зазвичай не набуває семіотичної функції, тобто не може стати означальним певного змісту. Це відрізняє метафору від символу (у вузькому значенні). В метафорі значення є стійким. Воно прямо асоціюється зі словом як своїм означальним. У символі сталим є образ, що виконує функцію означального. Він може бути не лише названий, а й зображений. Значення символу не має чітких меж. Метафору поєднує з символом та відрізняє від знаків та сигналів відсутність регулятивної функції, а значить, і прямої адресації [2].

Метафора є не лише ресурсом образного (поетичного) мовлення, але й джерелом нових значень слів, які здатні виконувати описову та номінативну функції, закріплюючись за індивідом у якості його назв. У цьому випадку метафоризація призводить до заміщення одного значення іншим.

У науці метафора є не тільки найменуванням. Більш суттєва функція метафори у пізнанні полягає у тому, що вона є необхідним засобом мислення, формою наукового міркування. Тому залучення вченими метафор у процеси наукового пізнання видається цілком природним і неминучим.

Аналізуючи та порівнюючи різні наукові термінології, можна повніше та конкретніше з’ясувати значення метафори у ході формування та становлення термінологічних систем, визначити загальне, окреме і специфічне у терміносистемах як природних, так і гуманітарних наук [10, с. 215].

Таким чином, параметри класифікації метафор визначаються своєрідністю планів змісту й виразу, залежністю від контексту та функціональною специфікою метафоричного знаку. Аналіз метафор може проводиться не тільки за яким-небудь одним, але і за різного роду комбінаціям розглянутих вище параметрів.

 

Метафоризація термінів

 

Дослідження процесу породження наукових текстів і його основних мовних одиниць виявило, що в основі цього процесу часто лежить механізм метафоризації. Наукова метафора в найзагальнішому вигляді трактується як одна з мовних універсалій. Ще О.А. Потебня вважав, що метафоризація є загальним законом розвитку мови, його постійним семантичним рухом: «якщо під метафоричністю мови розуміти ту його властивість, за якою будь-яке подальше значення може створитися не інакше, як за допомогою відмінного від нього передування, через що з обмеженого числа відносно елементарних слів може створитися нескінченна безліч похідних, то метафоричність є повсякчасною властивістю мови, і перекладати ми можемо тільки з метафори на метафору» [25, с. 434]. Подібне широке трактування метафори міститься в дослідженні В.Г.Гака, де стверджується, що “метафора - універсальне явище в мові. Її універсальність виявляється в просторі і в часі, в структурі мови й у функціонуванні. Вона властива всім мовам й у всі епохи; вона охоплює різні аспекти мови і виявляється у всіх його функціональних різновидах” [8, с. 11].

Як випливає з приведених висловів, в теорії метафори є достатньо підстав розглядати метафоризацію як одну з лінгвістичних універсалій, як основний засіб формування наукового уявлення про реальну дійсність. Ще А.Ейнштейн зазначав, що високим боргом термінологів є пошук загальних закономірностей, з яких шляхом чистої дедукції можна отримати картину народження термінів-метафор [2].

Безумовно, універсальність метафори в різних типах комунікації обумовлена перш за все характером пізнання і розумової діяльності в цілому, усвідомленням як відносності людських думок, так і відносності знання. На думку Г.Г. Кулієва, в процесі пізнавальної діяльності людина постійно пристосовується до умов, що змінюються, при цьому «мова як постійний процес переконструювання семантичного поля (матриці значень) забезпечує нас метафорами, необхідними для засвоєння потоку нової інформації» [14, с. 25]. Отже, поява метафор у мові науки обумовлена головною мовною функцією, а механізм метафоризації відповідно закладений у природі мови. Проте, на нашу думку, було б точніше визначити наукову метафоризацію не як використання нових значень, а як їх виробництво. У цьому сенсі вірним буде твердження про те, що метафора не несе ніякого нового змісту, а породжує його.

Отже, головним для подальшого розвитку концепції наукової метафоризації є поняття про універсальність метафоризації, обумовленою як специфікою пізнавальної діяльності людини, так і сучасним характером науки, що робить цілком закономірними міркування про статус метафори як компоненту наукової думки і методології. Стереотипність наукової метафори також обумовлена її образністю. Поняття образності пов'язане з ідеєю про те, що в ході метафоризації породжується на просто термін, але одночасно візуальний образ. На думку П. Рікера, “дар створення хороших метафор пов'язаний із здатністю бачити схожість. Більш того, яскравість метафор полягає в їх здатності “показувати” значення, яке вони виражають” [29, с. 417]. Головним для П. Рікера є вивчення здатності метафори передавати нову дійсну інформацію. Істинність і достовірність знання про об'єкти дійсності при передачі в тексті засобами метафоризації досягається завдяки образності метафори.

Для наукової метафоризації характерний тільки один етап, в ході якого вирішується загальне завдання, - створити найбільш адекватний термін для вираження певної наукової концепції.

Створенню будь-якого терміну, зокрема і метафоричного, передує складний і довгий період дослідження явища або об'єкту дійсності, тоді як сама термінологічна номінація - миттєвий акт [2].

В останні десятиліття метафора все частіше стала розглядатися не як художній прийом або троп, а як засіб номінації, як вербалізований спосіб мислення. Як підкреслює один з творців теорії концептуальної метафори Дж. Лакофф, «метафоричність - це не є перевагою чи недоліком мислення; це просто неминучість. При використанні метафор краще сприймаються абстрактні поняття і надзвичайно складні ситуації» [15, с. 95].

З погляду джерела метафоризації, велика кількість метафоричних термінів з’являються через екстралінгвістичні чинники: розвиток комп'ютерних технологій; процеси глобалізації; орієнтація на західну економіку, ідеологію і культуру [12, с. 17].

В англійській мові регулярніше в порівнянні з українською використовується як джерело метафоризації лексика економічної, фінансової, професійної, політичної сфер (пор.: bot herder (букв.: паразитуючий пастух) «хакер, із злим наміром контролюючий велику кількість комп'ютерів, що несуть просочування інформації»; designer baby (букв.: дизайнерське немовля) «дитина, при зачатті якого проводили відбір генів»; designer drug (букв.: дизайнер + наркотик) «копія забороненого наркотику, на яку не накладається заборона»; email bankruptcy (букв.: пошта + банкрутство) «необхідність видалити всі повідомлення у зв'язку з тим, що електронний ящик переповнений»; guerilla gig (букв.: партизанська війна + кабріолет) «виступ поп-музикантів в суспільних місцях»; mining (букв.: гірська промисловість) «дуже брудний; жахливий»).

Таким чином, можна констатувати, що використання тропів завжди сприяло різнобічному і колоритному відтворенню в мові різноаспектних природних і життєвих явищ. Виразність, емоційність, прозора асоціативність тропів відкрила їм шлях у різні функціональні стилі мови, навіть в науковий, що зазвичай характеризується конкретикою та беземоційністю. Серед мовних образних засобів на особливу увагу заслуговує метафора, яка не просто виділяє будь-яку особливість чи ознаку схожості у предметі або явищі, а передусім підкреслює у них ознаку істотну, найважливішу, що містить у собі певні узагальнення.