Стаття 17. Захист цивільних прав та інтересів Президентом

України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування

1. Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у ме­ жах повноважень, визначених Конституцією України.

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

3. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інте­ ресів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією Ук­ раїни та законом.

Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

1.       Відповідно до ст. З Конституції України зміст і спрямованість діяльності
держави та її органів визначаються необхідністю утвердження та забезпечення
прав, свобод і законних інтересів людини й громадянина. Тому саме наявність
коментованої статті визначає участь органів державної влади, органів місцево­
го самоврядування як учасників охорони та захисту цивільних прав, свобод і
законних інтересів учасників цивільних правовідносин і насамперед фізичних
осіб. Однак захист в адміністративному порядку, звичайно, не обмежується
тільки фізичними особами, але й стосується юридичних осіб, безпосередньо
держави, АРК, територіальних громад та інших учасників цивільних право­
відносин.

Правову основу адміністративного захисту становить ст. 40 Конституції України, за якою всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, орга­нів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь в установле­ний законом строк.

Тому, зважаючи на положення статей 102, 106 Конституції України, відпо­відно до яких президент України є главою держави і виступає від її імені, є га­рантом прав і свобод людини і громадянина, він займає належне місце в струк­турі суб'єктів захисту цивільних прав та інтересів. Так, Президент України має право скасовувати акти KM України та акти Ради Міністрів АРК, які містять цивільно-правові норми, внаслідок яких порушуються цивільні права та за­конні інтереси фізичних, юридичних осіб та інших учасників цивільних пра­вовідносин. Президент України також наділений правом вето щодо прийнятих ВР України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд ВР Ук­раїни, у тому числі щодо правового регулювання цивільних відносин (ст. 106 Конституції України).

2.       Крім Президента України повноваженнями щодо захисту цивільних прав
та інтересів наділені органи державної влади, органи влади АРК, органи місце­
вого самоврядування. До адміністративного порядку захисту цивільних прав
можна віднести: 1) оскарження дій та актів державних органів у вищестоящий
орган виконавчої влади; 2) прийняття органами держави чи місцевого само­
врядування, які наділені юрисдикційними повноваженнями, рішення щодо
використання способів захисту, визначених ст. 16 ЦК.

На відміну від судового способу захисту цивільних прав та інтересів, захист в адміністративному порядку може здійснюватися виключно у випадках, коли це прямо передбачено Конституцією та законами України.

KM України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і гро­мадянина; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює уп­равління об'єктами державної власності відповідно до закону (ст. 117 Консти­туції України).

3.       Найпоширенішим способом захисту в адміністративному порядку є виз­
нання правового акта незаконним або його скасування. Так, наприклад, від­
повідно до ст. 118 Конституції України рішення голів місцевих державних адмі­
ністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законо-

 

 

 

Стаття 18

давства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом Ук­раїни або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Участь фізичної та юридичної особи приватного права у правовідносинах визначена в Україні загальнодозвільним принципом, тобто дозволено все те, що прямо не заборонено законом. На відміну від вказаного положення, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зо­бов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передба­чені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Це означає, що на відміну від судового порядку захисту цивільного права чи інтересу, органи державної влади (органи влади АРК, органи місцевого само­врядування) можуть використати лише той спосіб захисту, який визначений у кожному конкретному випадку при визначенні юрисдикції того чи іншого адміністративного органу щодо здійснення захисту цивільного права. Так, на­приклад, ряд органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть зобов'язати правопорушника відшкодувати майно­ву шкоду, завдану адміністративним проступком (пункти 1-4 ст. 213, статті 280, 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Пи­тання щодо відшкодування шкоди, завданої правоохоронними органами, може вирішуватися не тільки у судовому порядку (див., наприклад, ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові неза­конними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 р. № 266/94-ВР).

Положення коментованої статті ще раз відображають пріоритет судової діяльності щодо забезпечення прав, свобод та законних інтересів учасників цивільних правовідносин. Такі положення закріплені не лише безпосередньо в Конституції України, а й у галузевому законодавстві. Конституційний Суд Ук­раїни також дає ряд роз'яснень щодо застосування конституційних положень з цього приводу. Так, відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 248² ЦП К (справа громадянки Дзюби Г. П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25 листопада 1997 р. подання скарги до органу, посадової особи вищого рівня не перешкоджає оскарженню цих рі­шень, дій чи бездіяльності до суду.

Стаття 18. Захист цивільних прав нотаріусом

1. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконав­ чого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

1. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які по­кладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Під виконавчим написом нотаріуса слід розуміти підтвердження но­таріальним органом наявності заборгованості (грошових сум чи майна) та розпорядження про примусове стягнення з боржника на користь кредитора

3*5-248

35

Книга перша. Загальні положення. Розділ І

цієї заборгованості. Виконавчий напис вчиняється нотаріусом на борговому документі.

Порядок вчинення виконавчих написів визначений главою 14 Закону Ук­раїни «Про нотаріат» та «Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягу-вачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами — не більше одного року (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»).

2.       Стягнення за виконавчим написом нотаріусів допускається у випадках,
чітко передбачених чинним законодавством. Такі підстави наведені у «Пе­
реліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у
безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердже­
ному постановою KM України від 29 червня 1999 р. № 1172.

До цього переліку входить вчинення виконавчих написів у таких випадках: стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами; стягнення з громадян (фізичних осіб) податкової заборгованості; стягнення заборгова­ності, що випливає з відносин, пов'язаних з авторським правом; стягнення за­боргованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей у закла­дах освіти; стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за ут­римання дітей і підлітків у загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації; стягнення за диспашею; стягнення заборго­ваності з військовослужбовців, звільнених з військової служби, і військово­зобов'язаних після закінчення зборів; повернення об'єкта лізингу; стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном; стягнення за чеками.

3.       Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановлено­
му Законом України «Про виконавче провадження», який визнає виконавчий
напис як підставу виконання і як виконавчий документ (статті 3, 181 Закону).

Виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є громадянин, може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років, а з усіх інших вимог — протягом одного року з моменту вчинення виконавчого напи­су, якщо законом не встановлено інших строків.

Хоча відповідно до ст. 91 Закону України «Про нотаріат» питання про по­новлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого напису здійс­нюється у порядку, передбаченому законодавством про виконавче проваджен­ня, останнє не передбачає поновлення пропущеного строку, пред'явлення ви­конавчого документа до виконання (виконавчої давності) щодо виконавчих написів нотаріуса (ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження»).

Стаття 19. Самозахист цивільних прав

1. Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.