Для вивчення курсу «Етнографія України»


 

У методичних рекомендаціях наведені плани лекційних і семінарських занять та завдання для індивідуальної і самостійної роботи студентів денного відділення. Виконання цих завдань студентами заочного відділення може бути зараховано як контрольна робота. Рекомендації містять одиниці літератури, які можна використати для підготовки і перевірки знань студентів у вигляді підсумкового модульного контролю (кредитно-модульна система оцінювання).

Робота студентів протягом вивчення курсу «Етнографія України» повинна бути свідомою і систематичною. Щодня треба виділяти час для читання теоретичних праць із рекомендованого списку літератури до практичних занять. Два – три рази на тиждень обов'язково слід приділити час роботі в бібліотеці для опрацювання необхідної монографічної та науково-критичної літератури.

Різні види самостійної роботи, що пропонуються для кожного заняття, виконується на окремих аркушах, їх здають по закінченню кожного практичного заняття викладачеві, а потім, після отримання оцінки, збирають в окрему теку.

Тему реферату студент обирає на початку вивчення курсу, погоджує з викладачем план і літературу до реферату, згодом – написання окремих розділів реферату.

Перевірка знань студентами основного категоріального понятійного апарату навчальної дисципліни здійснюється викладачем під час практичного заняття або в поза аудиторний час.

 

Лекція в організації самостійної роботи студентів

Лекція латинською мовою означає «читання» тобто систематичне, цілісне, аргументоване, усне викладення навчального матеріалу. Курс лекцій не може дати вичерпних знань з «Етнографії України» без ознайомлення студентів методологією предмета та самостійної роботи над ним. Подальшу роботу студент повинен виконувати самостійно, в тому числі на семінарських заняттях.

Провідна роль під час лекції, безумовно, належить викладачу. Разом із тим ефективність лекції залежить не тільки від її якості, досвіду та майстерності викладача, а й від уміння студентів її слухати, розуміти та записувати. Якість засвоєння змісту лекції студентами значною мірою зумовлена їх особистою увагою, зацікавленістю, прагненням опанувати лекційний матеріал.

Слухання лекції – творчий процес, напружена розумова робота студентів, яка супроводжується особливою психологічною підготовкою до активного сприйняття інформації. Правильне слухання передбачає проникнення в смисл кожної думки, кожного вислову викладача. Слухаючи лекцію студент сприймає матеріал, осмислює й прагне його зрозуміти. Тому основою глибокого засвоєння змісту лекції є увага слухачів, тобто їх мимовільна чи довільна зосередженість на певному об’єкті діяльності. Важлива особливість уваги – здатність зосереджуватись одночасно на кількох об’єктах, що дає студенту можливість конспектувати думки викладача, продовжуючи його слухати. Необхідно уважно стежити не тільки за логікою міркувань лектора. Осмислюючи послідовність викладу матеріалу, а й за виразом обличчя, інтонаціями його голосу, жестами, що в комплексі краще допомагає розуміти й засвоювати зміст лекції, виділяти аргументи, узагальнення, висновки, фіксувати їх у конспекті.

На процес сприйняття впливають різні чинники – минулий досвід, раніше накопичені знання, які дають змогу студенту передбачати зміст лекції, сприяють розумовій активності. Адже новий лекційний матеріал краще засвоюється й запам’ятовується, коли він сприймається на певні попередні знання, логічно пов’язаний з ними, доповнює й розвиває їх. У зв’язку з цим студентам, які вивчають етнографію України, для того щоб краще підготуватися до чергової лекції. Необхідно глибоко усвідомити зміст попередньої, уважно прочитавши свої записи та відповідний розділ підручника чи посібника, а також ознайомитися з матеріалом наступної лекції з метою встановлення смислового та логічного зв’язку між ними. Щоб активізувати роботу студентів, зробити її цілеспрямованою, викладач напередодні лекції пропонує спеціальні завдання, спрямовані на зіставлення різних думок, на порівняння різних підходів, на добір фактичного матеріалу тощо. Таким чином, у процесі попередньої підготовки до лекції студенти отримують певне уявлення про матеріал, який під час аудиторних занять потрапляє на вже підготовлений ґрунт. Це дає змогу підвищити ефективність сприйняття лекції, зробити її конспектування більш змістовним.

Закріплення нового матеріалу забезпечується внаслідок запам’ятовування. Запам’ятати основний зміст лекції означає логічно пов’язати його зі знаннями, які студент вже має. Логічно-смислове запам’ятовування ґрунтується на глибокому проникненні в сутності явища чи події, аналізі інформації, виявленні найсуттєвішого, узагальненні. Тому студентам необхідно постійно розвивати і вдосконалювати таке вміння. Мимовільне запам’ятовування лекції відбувається без вольових зусиль слухача, адже значний інтерес до почутого, наявність зв’язку нової інформації з власними знаннями зумовлює запам’ятовування шляхом логічної переробки нового матеріалу. Слід враховувати, що обидва види пам’яті ефективні на лекції лише за умови розумової активності студентів. Розумовий розвиток студента відбувається за умови осмисленого запам’ятовування, свідомого засвоєння знань, набутих на лекції. Водночас, студент повинен враховувати, що процесу запам’ятовування протистоїть забування – процес пам’яті, який призводить до втрати чіткості та зменшення обсягу закріпленого в пам’яті матеріалу. Найшвидше воно відбувається відразу після сприйняття матеріалу. Учені доводять, що вже через одну годину після зачитування логічно пов’язаного матеріалу в пам’яті слухача залишається близько 70 ℅ інформації, через 3-4 дні – 45℅ , через 2 тижні – 30℅. Основними засобами проти забування є повторення (неодноразове відтворення матеріалу) та заучування (багаторазове повторювання), а також застосування знань на практиці (наприклад, під час семінарських занять). Дуже корисним в організації самостійної роботи студенті є метод повторення. Його використання дає змогу ліквідувати можливий розрив між пройденим матеріалом, і тим, який вивчається; допомагає систематизації матеріалу тощо. Хоча слід враховувати, що в процесі навчання неможливо повністю виключити заучування, адже окремі факти, дати, імена, цифри запам’ятовуються головним чином шляхом кількаразового повторення.

Лекцію необхідно не тільки уважно слухати й ретельно засвоювати, а й обов’язково записувати. За правильної організації самостійної роботи одночасне конспектування та слухання лекції не послаблює, а навпаки, посилює увагу студента. Конспектування («конспект» латинською мовою означає «огляд») – важлива складова самостійної роботи студентів. Його сутність полягає в процесі розумового засвоєння та стислому викладенні прослуханого чи прочитаного. Конспектування змісту лекцій дисциплінує мислення студента, змушує його продумувати, відбирати й узагальнювати лекційний матеріал, розвиває уміння самостійно викладати свої думки, логічно пов’язувати їх між собою, активізує роботу пам’яті, полегшує запам’ятовування, створює основу для подальшого відтворення матеріалу. Вміло написаний конспект дає змогу легко згадати лекцію, вільно орієнтуватися в її змісті. Все це допомагає в подальшому самостійному вивченні етнографії України, в тому числі при підготовці до семінарських занять.

Однак слід враховувати, що конспектування лекції – досить складна форма самостійної роботи, оскільки вона обмежена в часі, протягом якого необхідно зробити запис. Деякі студенти не записують зміст лекції, доводячи, що її конспектування заважає уважно слухати викладача, сподіваючись запам’ятати або використати записи однокурсників. Натомість, враховуючи, що конспект є індивідуальним посібником, а кожному запису притаманні певні особливості, студент повинен створювати його самостійно. Частина студентів замість конспекту прагне скласти детальний план теми лекції або записати, на їхню думку, найголовніше, що також не дає необхідного позитивного результату, адже відсутність пропущеної основної інформації з часом призводить до руйнування логічної побудови лекційного матеріалу, робить неможливим його відновлення. Інші студенти, навпаки, не бажаючи глибоко вникати в зміст інформації, намагаються записати лекцію майже дослівно, благаючи викладача говорити повільніше. При цьому ігнорується той факт, що записування не повинно бути механічним, що воно має не заважати, а допомагати студентові зосереджувати увагу. Усі ці підходи є помилковими, адже блокуються активне сприймання, робота власної думки під час лекції, а витрата часу є непродуктивною.

Розумова робота студента підчас конспектування лекції полягає в тому, щоб чітко зрозуміти тему і план викладу матеріалу, вміти відрізнити істотне від другорядного, усвідомити зв’язок між окремими положеннями, засвоїти закономірності, гіпотези, оцінки та висновки. Для цього необхідно, щоб студент уважно слухав і раціонально записував, тобто конспектував лише головні ідеї, концептуальні положення та висновки, а також їх докази, аргументи, щоб виділити в лекції найсуттєвіше для конспектування, студентам необхідно уважно стежити за характером викладу матеріалу. Тоді неважко помітити, що найважливіші думки виділяються лектором різними прийомами – темпом мови, інтонацією, повторами, безпосереднім підкресленням тощо. Як правило, чим складніший зміст лекції, тим повільніше вона викладається. Її швидкість уповільнюється на тому місці, де рекомендується зробити запис. Осмислення лекції дає змогу студентові виділити й записати головні положення, після чого – фіксувати аргументи та факти, які або передують висновкам, або викладаються після висновків як їх докази. Загалом запис лекції має бути максимально стислим, але конкретним і точним за змістом.

При конспектуванні лекції рекомендується враховувати її структуру, що як правило, складається з трьох частин: вступу, основного змісту та висновків. У вступі викладач визначає предмет лекції. Формулює її актуальність, мету, головну ідею, вказує джерела і літературу, рекомендації щодо подальшого самостійного вивчення теми. У цій частині лекції важливо зрозуміти й записати формулювання мети лекції та її головної ідеї, оскільки в них визначається завдання, проблемна ситуація, яка буде вирішуватися студентами під керівництвом викладача. У другій частині лекції висвітлюються головні питання її змісту. З кожного питання формулюються короткі висновки, робляться узагальнення, які завершують певну частину змісту лекції й підводять її до наступного розділу. Все це студенту необхідно конспектувати. При цьому записи мають складатися не тільки з теоретичних положень і висновків. Бажано й доцільно, щоб вони супроводжувалися необхідними фактами, що підтверджують ці положення. Важливим є конспектування загальних висновків лекції де підбивається логічний підсумок розкритої теми, формулюються загальні положення, рекомендації.

Суттєву роль відіграють форма й техніка конспектування лекції. Записи мають бути зручними для їх подальшого використання та економними за технікою виконання. Зошит для запису має містити великі поля, куди вносяться доповнення, власні думки при подальшій самостійній роботі з етнографічними джерелами та відповідною літературою. Можна робити записи й на окремих аркушах. При підготовці до виступу на семінарських заняттях ці аркуші легко підібрати з різних конспектів і звести їх разом. У результаті звичайний конспект перетвориться в тематичний, тобто присвячений якійсь одній проблемі.

Для студента важливо оволодіти вмінням виділяти окремі положення, висновки, їх докази та обґрунтування. Таке розчленування змісту конспекту має виділятись абзацами, підкреслюватися, виявлятися у самій формі запису. Інколи в тексті залишають вільне місце для наступної вставки пропущеного матеріалу. У складанні конспекту студенту допомагають студенту допомагають навички використовувати поля, колонки, умовні знаки, підкреслення окремих положень, термінів, важливих дат, фактів тощо.

З метою прискорення темпу конспектування, звільнення часу для розумового сприймання змісту лекції застосовуються скорочення окремих слів. Як правило, при конспектуванні лекції студенти використовують власну систему скорочень, яка виробляється поступово й постійно вдосконалюється.

 

Рекомендуємо дотримуватися таких корисних порад:

- скорочуйте назви, які можна скоротити, застосовуйте абревіатуру;

- використовуйте наукові знаки, загальновідомі символи, наприклад: =; -; ≤; ≥; ≈; ≡; ∕; × ; ℅ тощо;

- терміни, словосполучення подавайте у вигляді загальноприйнятих скорочень, що корисно запозичити студенту для конспектування найуживаніших слів. Наприклад, слово держава – д-ва; національний – «нац.»; область – «обл..»; сільське господарство – «с/г»; звичаєве право – « з/п» тощо.

Оволодіння певними елементами «стенографії», які можна кваліфікувати як робочі скорочення, дасть змогу значно продуктивніше використовувати час. Разом із тим важливо, щоб такі скорочення не ускладнили читання власних записів, адже випадкові скорочення призводять до того, що через певний час їх важко чи взагалі неможливо зрозуміти. У результаті конспект стає незрозумілим, тому найзручніше спочатку подати термін чи словосполучення повністю, а в дужках чи на полях – його скорочений варіант. У такому разі місце запису першого скорочення можна буде легко знайти.

Конспект лекції бажано опрацьовувати того ж дня, коли вона була прослухана. Необхідно уважно прочитати записане, підкреслити чи якось виділити найголовніше, пронумерувати окремі положення, тези, доповнити пропущене, виправити помилки, уточнити значення окремих слів, фраз, незрозумілих скорочень тощо. Особливу увагу слід приділяти термінологічно-понятійному апарату, якщо в лекції містяться нові, незнайомі поняття, терміни, імена, то їх треба засвоїти. Все це дає можливість уявно відтворити лекцію, проаналізувати й осмислити матеріал, а отже, ґрунтовніше його засвоїти. При подальшому самостійному вивченні теми лекції попередні записи доповнюються новими, взятими з посібників, підручників. Таке систематичне поповнювання, що супроводжується самостійною критикою й аналізом поданого викладачем навчального матеріалу, розвиває глибокі знання, навички систематичної праці над книгою, сприяє формуванню самостійного мислення.

Отже, студент повинен сумлінно працювати до лекції, під час лекції та після лекції. Слід зазначити, що вміння слухати, засвоювати, конспектувати й опрацьовувати лекцію дається не одразу, а набувається з досвідом, завдяки наполегливості та працьовитості студентів. Проте цими навичками повинен оволодіти кожний студент, який прагне вивчати не тільки етнографію України, а й інші предмети. Необхідно підкреслити, що лекції з етнографії України читаються в тісному зв’язку з семінарськими заняттями. Фактично відбувається їх чергування: лекція – семінарське заняття, знову лекція і т. д. За такої системи організації вивчення етнографії України є можливість раціонально поєднати лекції та семінарські заняття із самостійної роботи студентів, суттєво покращивши рівень засвоєння студентами програмного матеріалу.

 

Самостійна підготовка студентів до семінарських занять

Семінар («семінар» латинською мовою означає «розсадник», а в буквальному розумінні – поширення знань шляхом усних виступів і обговорень) у вищій школі – це активна форма начального процесу, вид практичних занять, який передбачає обговорення під керівництвом викладача підготовлених студентами доповідей і повідомлень чи проблемного, заздалегідь не підготовленого питання, участь студентів у дискусіях, виступи з доповненнями до відповідей колег.

На семінарах студенти розширюють, поглиблюють і зміцнюють набуті на лекціях і під час самостійної роботи знання, накопичують у пам’яті нові факти, положення, вчаться критично аналізувати документи і матеріали, набувають навиків публічних виступів, ведення полеміки, обстоювання власних поглядів, виробляють уміння користуватися науковою термінологією й поняттями. Участь у підготовці й обговоренні питань, які виносяться на семінарське заняття, допомагає глибше засвоїти етнографі України, розвиває самостійність у підходах до аналізу актуальних питань соціально-економічного, суспільно-політичного, культурного та релігійного розвитку на різних етапах вітчизняної історії.

Залежно від мети, завдань і змісту у вищій школі використовуються різні типи семінарських занять. Кожний з них має особливу структуру і методику проведення. Передусім слід підкреслити важливість проведення вступних семінарських занять, тобто на початку вивчення всього курсу чи певного періоду історії етнографії України. Такі заняття проводяться з метою викликати інтерес до семінарської роботи, психологічно підготувати студентів до цього виду навчання, надати план занять, список літератури та джерел, методичні поради тощо. Це сприяє усвідомленню студентами важливості семінарської роботи, необхідності брати в ній активну участь.

Семінар – (розгорнута бесіда) найбільш поширений на першому курсі. Характерною особливістю є чітко сформульовані, тісно пов’язані між собою питання певної теми, які формулюються як пізнавальне завдання і на які студенти мають давати відповіді в результаті самостійного вивчення програмного матеріалу. Цей вид семінару не передбачає підготовки письмових доповідей чи рефератів, але вимагає знання фактичного матеріалу з того чи іншого питання, уміння аргументовано викласти свої знання в усній формі. У результаті бесіди з одним студентом заняття поступово переростає в розгорнуту бесіду з іншими учасниками семінару, з’ясовуються другорядні питання, що сприяє глибшому засвоєнню матеріалу. Надалі вирішення одного пізнавального завдання приводить до постановки й розв’язування наступного.

Структурно семінар-бесіда має обов’язкові складові, які викладач раціонально використовує в процесі роботи:

1. Вступне слово керівника семінарського заняття, під час якого він визначає місце питань, що виносяться на обговорення, із етнографії України. Їх зв’язок з питаннями, що вивчалися раніше, ставить конкретне завдання цього семінарського заняття.

2. Основна частина семінару, на яку відводиться найбільше часу, – це бесіда з питань, що виносяться на заняття. Викладач ставить запитання до всієї групи, але вибирає серед бажаючих того, хто буде відповідати першим. Надалі до обговорення питань залучаються інші студенти, які доповнюють чи виправляють своїх попередників. Так семінарське заняття переростає в розгорнуту бесіду з групою.

3. Заключне слово керівника семінару до окремого питання потрібне, якщо проблема не з’ясована повністю чи розкрита неправильно. За цих умов викладач зобов’язаний доповнити чи уточнити питання. Натомість заключне слово після закінчення розгляду всієї теми наприкінці заняття обов’язкове. Викладач оцінює рівень підготовки студентів до заняття, виставляє відповідні бали, підбиває підсумки та робить узагальнення з теми, дає завдання на наступне заняття.

Семінар – доповідей і повідомлень ставить вищі вимоги до студентів на всіх етапах підготовки до нього. Ретельно готуючись до цього виду семінарських занять, студенти ґрунтовно вивчають і конспектують різні джерела та літературу, продумують відповіді на питання, винесені для розгляду. Під час семінару доповідачі послідовно й логічно викладають свої думки, аргументуючи їх конкретними фактами. Інші студенти уважно слухають виступаючого, зазначають слабкі та сильні сторони його доповіді з метою доповнити, виправити колегу чи вступити з ним у полеміку. Цей вид семінарського заняття дає змогу обговорювати спеціально підготовлені студентами письмові доповіді – реферати, заздалегідь визначати опонентів. Викладач повинен стимулювати підготовку до заняття студентів (наприклад, за допомогою масового експрес-опитування), адже за цієї форми занять дехто може проігнорувати підготовку до семінару, покладаючись на своїх колег-доповідачів. Натомість бажано, щоб усі студенти готувалися виступити і в ролі доповідача, і в ролі опонента, залежно від «сценарію», який запропонує викладач. Структурно семінар доповідей і повідомлень складається з таких елементів: вступне слово керівника семінару, доповіді студентів з окремих питань, обговорення та оцінювання кожного виступу, підбиття підсумків заняття викладачем.

Семінар – диспут – один із найефективніших методів активізації процесу самостійного мислення. Дискусія, тобто колективне обговорення питань, інколи виникає стихійно, під час проведення й інших типів семінару, інколи планується викладачем заздалегідь у формі семінару-диспуту. Семінари дискусійного характеру сприяють виробленню в студентів уміння обговорювати проблеми і знаходити шляхи їх вирішення, висловлювати й аргументувати свої погляди. Слухати один одного. Виступати в ролі критиків.

Ефективність проведення дискусії досягається за умови дотримання такої схеми проведення семінарського заняття: спочатку висувається проблема (завдання), яка потребує вирішення; далі визначається гіпотеза, створюється ситуація, за якої учасники семінару повинні самостійно з’ясувати проблему; нарешті відбуваються науковий пошук, вирішення проблеми шляхом зіставлення різних думок, їх аргументації та доказу на основі раніше набутих знань.

Враховуючи певні особливості при підготовці до семінару-диспуту з етнографії України, рекомендуємо використовувати деякі поради:

Готуючись до диспуту, необхідно виділити основні поняття, пов’язані з предметом обговорення, уточнити значення термінів, які передбачається використати. Важливо, щоб студенти, які беруть участь у дискусії, вкладали в терміни та поняття однаковий зміст. Інакше можливі двозначність, нерозуміння позиції опонента. Починайте спростовувати конкретні положення лише після того, як з’ясували предмет диспуту, уважно вислухали й переконалися, що правильно зрозуміли позицію опонента, чітко визначили розходження з власною думкою. Ставлячись з повагою до поглядів і переконань свого опонента, водночас намагайтеся передусім довести внутрішню суперечність положень, які він обстоює. Висуваючи тезу (думка, правильність якої треба довести), добирайте докази й аргументи (положення, за допомогою яких обґрунтовуються тези), стежте за їх логічністю, щоб у них не було суперечностей. Для прикладів добирайте типові, а не випадкові факти. Не плутайте спростування способу доведення, який застосував опонент, і сутності самої тези. Критикувати треба неправильну думку, а не самого опонента. Пам’ятайте, що в суперечці не слід переходити на особистості, принижувати гідність опонента, ображати його різкими або грубими словами. Визначивши помилкові докази, спробуйте довести, що ці докази не стосуються безпосереднього предмета обговорення і не доводять правоти опонента. Ставте опоненту точні й чітко сформульовані, зрозумілі, коректні запитання. Не плутайте при цьому звичайне запитання з риторичним, яке не потребує відповіді.

Отже, особливості проведення будь-якого виду семінарського заняття свідчать, що воно безпосередньо пов’язане із самостійною роботою студентів (СРС), передбачає вироблення студентом на основі вивченого матеріалу власного погляду на конкретну проблему, формування самостійного та оригінального мислення. Кожен студент повинен усвідомити, що семінар проводиться не лише заради перевірки й оцінювання успішності його знань. У процесі практичної роботи необхідно прагнути з’ясувати причини власних успіхів і невдач, використовувати позитивний досвід своїх колег, щоб надалі ще ефективніше проводити самостійну роботу. Сумлінна систематична самостійна підготовка й активна участь у роботі семінару – обов’язкова вимога до всіх студентів. Тому важливо, щоб на кожному семінарському занятті активно працювало якомога більше студентів, адже, сама їх недостатня підготовленість є основною причиною незадовільної роботи на семінарських заняттях. На жаль, деякі студенти обмежуються переписуванням рекомендованого навчального матеріалу, зачитуючи готові тексти на семінарі. Інші при підготовці до семінару з етнографії України використовують лише один підручник (посібник) чи конспект лекцій. Часто причина полягає в дефіциті часу, завантаженості з інших, передусім професійно орієнтованих дисциплін. Така «самостійність» має формальний характер, адже вона є неповною й приносить значно менше користі, ніж активна пізнавальна діяльність.

Поради загального характеру, які необхідно послідовно використовувати при підготовці до семінарського заняття:

1. Докладно ознайомтеся з темою і планом заняття, кожним на розгляд питань.

2. Знайдіть і замовте у бібліотеці відповідні рекомендовані джерела та літературу, насамперед обов’язкову.

3. Прочитайте документальні етнографічні джерела й основну літературу до кожного з питань семінару, намагаючись осмислити прочитане.

4. Законспектуйте необхідний матеріал, випишіть цитати.

5. Те саме зробіть із додатковою літературою, маючи на меті з’ясувати окремі деталі того чи іншого питання.

6. Складіть план і текст свого виступу на семінарському занятті з кожного питання.

Загальні рекомендації до самостійної роботи студентів (СРС)

Самостійна робота студентів (далі СРС) – одна з основних форм навчального процесу в сучасній вищій школі, головний засіб опанування програмного матеріалу і практичних умінь. У структурі навчального процесу вона здійснюється, з одного боку, поза межами аудиторних занять, коли студент в основному індивідуально оволодіває знаннями, спираючись при цьому на певні вказівки та поради викладача. З іншого боку, самостійна робота – це систематична, цілеспрямована праця студента, що здійснюється під час аудиторних занять, на яких він слухає, засвоює, конспектує лекції; бере участь у семінарських заняттях тощо. Сьогодні, у зв’язку з упровадженням сучасних технологій навчання, відбувається активна переорієнтація зі звичайного інформування студентів, запам’ятовування ними значного обсягу інформації на всебічний розвиток особистості, самостійне здобуття знань, набуття певного досвіду індивідуальної науково-творчої роботи тощо. СРС дає можливість реалізувати найголовніші завдання індивідуальної роботи при вивченні етнографії України – добитися міцного засвоєння студентом програмного матеріалу, глибокого знання найважливіших етнографічних джерел, уміння знаходити й аналізувати відповідну навчальну та наукову літературу, виділяти найголовніше, робити правильні висновки й узагальнення, формувати власний погляд на проблеми.

Для того щоб опанувати курс «Етнографія України», скласти залік та іспит, студент повинен оволодіти методикою (слово «методика» давньогрецькою мовою означає «спосіб пізнання» ) індивідуальної роботи, тобто навчитися самостійно вирішувати чимало питань, які постають перед ним. Правильна організація самостійної роботи дає можливість розширити і систематизувати свої знання, вчить раціонально використовувати вільний час, самостійно контролювати й оцінювати індивідуальну працю, підвищує результативність засвоєння знань. Працюючи вдома чи в бібліотеці, студент вчиться стежити за науковою інформацією, останніми досягненнями історичної науки, опановує ефективні індивідуальні прийоми пізнання, що дають змогу з найменшими витратами сил і часу отримувати знання з різних джерел тощо.

Слід наголосити, що ефективна СРС можлива лише за умови відповідного інформаційно-методичного забезпечення навчання, тобто підготовлених методичних рекомендацій, списків джерел та літератури, тематики семінарів, рефератів, а також – уміння викладачів правильно визначити обсяг і структуру змісту навчального матеріалу, який виноситься на самостійне опрацювання, організувати індивідуальну діяльність студентів. Загальновідомо, що випускники шкіл приходять до ВНЗ, маючи різний рівень підготовки до самостійної роботи. Натомість успішність навчання передбачає певну попередню підготовленість самих студентів до пізнавальної діяльності, наявність у них необхідного мінімального рівня теоретичної та практичної готовності до самостійної навчальної роботи. Її ефективна організація вимагає розвитку в студентів таких якостей, як воля, наполегливість, активність, цілеспрямованість, дисциплінованість, сумлінність, бажання та здатність проводити самостійну роботу. Чимало залежить від всебічного розвитку особистості, результатом якого є потяг до знань, прагнення постійного вдосконалення.

Процес, спрямований на вивчення етнографії України, передбачає різні форми самостійної роботи (конспектування, опрацювання та засвоєння лекційного матеріалу, роботу з документальними етнографічними та історичними джерелами та літературою, індивідуальне написання реферату, підготовки тематичної папки та семінарського заняття, заліку, іспиту тощо). Оскільки всі форми навчання мають бути націлені на досконале вивчення курсу, дуже важливо знайти раціональне співвідношення між ними, досягти їх високої ефективності.

Основою самостійної роботи студентів (СРС) при вивченні етнографії України є систематичне вивчення джерел і літератури, а її успіх значною мірою залежить від наявності в студента необхідних збірників документів і матеріалів, навчальних посібників і підручників. Разом з тим нерідко недостатня підготовленість пояснюється невмінням студента своєчасно знайти необхідну літературу в бібліотеці.

Звичайно, завдання студента значно полегшується, якщо він отримав від викладача плани семінарських занять, де подано список основних джерел і літератури, зібраних з конкретних тем або питання, а ще краще – методичний посібник, в якому містяться конкретні поради щодо підготовки до тієї чи іншої теми з етнографії України. Методичні рекомендації орієнтують студента на правильне вирішення конкретного завдання, допомагають йому організувати самостійну роботу, зробити її цілеспрямованою, націлити індивідуальне мислення на аналіз і систематизацію матеріалу. Однак студенту треба вміти самостійно здійснювати пошук необхідної літератури. Студент повинен знати основні вимоги бібліографії, вміти користуватися каталогами, бібліографічними картками, замовляти необхідні книги, застосовувати науковий апарат і бібліографічні видання довідково-інформаційного характеру тощо.

Для студента – першокурсника пошук необхідних джерел і літератури може стати серйозною проблемою. Тому варто звернутися за допомогою до бібліографів, консультантів бібліотеки, які допоможуть виявити необхідну довідкову літературу, бібліографічні покажчики, засвоїти принцип роботи з бібліотечним каталогом тощо. Надалі студент повинен прагнути самостійно відшуковувати необхідні джерела і літературу. Сподіваємося, що в цьому допоможуть наші поради:

1. Щоб знайти потрібну книгу, студент повинен уміти користуватися каталогами. Вони становлять перелік літератури, яка зберігається в бібліотеці. Каталог складається з карток, які містять основну інформацію про те чи інше джерело ( автора, заголовок, місце видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок, бібліотечний шифр тощо).

Наприклад: 902.9 Е-88 Етнографія України: Навч. посіб./ За ред. проф. С.А.Макарчука. – Вид. 2-е, перероб. і доп. – Львів: Світ, 2004. – 520 с.

У лівому верхньому кутку картки вказується шифр книги, який показує місце книги на бібліотечній полиці. У правому нижньому кутку – каталожний індекс: ББК Т-3, який показує, в яких розділах каталогу відображення ця книга.

Студент повинен знати, що в бібліотеці є різні каталоги: алфавітний і систематичний каталог книг, алфавітний каталог періодичних видань, алфавітний каталог авторефератів і дисертацій, алфавітний каталог літератури, виданої іноземними мовами. В алфавітних каталогах картки розміщені в алфавітному і водночас – зворотно-хронологічному порядку прізвищ авторів чи заголовків книг. До них слід звертатися, коли студент знає прізвище та ім’я автора чи назву книги. Необхідно враховувати, що на перше місце ставиться картка з описом останнього переробленого, доповненого видання, а далі – всі попередні. Праці окремого автора розміщуються за алфавітом їхніх назв. Усі ж видання, незалежно від року їх опублікування, містяться в службовому каталозі, яким користуються співробітники бібліотеки, а також у читацькому систематичному каталозі.

У систематичному каталозі картки розміщені відповідно до їх змісту, тобто за галузями знань. Такий каталог складається за певною схемою, з якою студенту варто ознайомитися, щоб прискорити пошуки необхідної літератури. У систематичному каталозі картки розміщені відповідно до їх змісту, тобто за галузями знань. Такий каталог складається за певною схемою, з кою студенту варто ознайомитися, щоб прискорити пошуки необхідної літератури. У систематичному каталозі книги відображено українською, російською та іноземними мовами. Картки на іноземні книги стоять за латинським алфавітом наприкінці кожної рубрики.

Після того, як інформація про необхідні книги знайдена, студент повинен чітко й розбірливо заповнити «Вимогу-розписку»: вказати номер бібліографічного квитка, дату, власне прізвище, шифр книги, прізвище її автора, назву, рік і місце видання, необхідний том (чи номер, якщо це журнал). Якщо виникає потреба визначити (наприклад, у разі підготовки реферату), що взагалі написано з тієї чи іншої теми, необхідно звертатися до бібліографічно-довідкового відділу. Для пошуку літератури з певної теми слід використовувати друковані бібліографічні покажчики, які побудовані за розділами, а іноді й за підрозділами. У цій структурі допомагають розібратися допоміжні покажчики (іменний, алфавітний, географічний). Важливе значення має ознайомлення з ретроспективними бібліографічними покажчиками, які подають у систематизованому вигляді праці, що вийшли впродовж певного терміну. Починати пошук необхідно з останніх видань літератури, а потім поступово розширювати його масштаби, використовуючи посилання на інші джерела. Разом з тим слід враховувати, що орієнтуватись у величезному масиві історичної інформації нині стає дедалі складніше. Натомість спеціальної навчальної історичної літератури та довідково-бібліографічних видань дуже мало. Тому насамперед радимо використовувати ту літературу, що подана в семінарських і лекційних заняттях до кожної окремої теми.

Під час самостійної роботи відбувається не лише пізнання історичного змісту джерела, а й одночасно його аналіз, оцінка й засвоєння. Тому студент повинен не обмежуватися лише поверховим ознайомленням, переглядом тексту документа, виписуванням кількох цитат, а прагнути детально й досконало його вивчити. Водночас необхідно пам’ятати, що неточно прочитаний, а тим більше тенденційно сприйнятий документ може стати джерелом неправильної інтерпретації. На основі критичного аналізу історичних джерел треба прагнути самостійно розібратися в тих чи інших аспектах кожного питання, визначити власне ставлення до подій, показати своє вміння підкріплювати фактами висновки.

З метою підвищення ефективності праці студентів над курсом «Етнографія України» пропонуємо рекомендації щодо роботи з документами під час підготовки до семінарських занять:

1. Сформулюйте загальне уявлення про структуру та зміст тексту (з’ясуйте, хто автор; ознайомтеся з назвою, структурою; перегляньте текст, зорієнтуйтеся, з яким видом документа маєте справу: законодавчим актом, статистичним, етнографічним джерелом, документом особистого походження тощо; визначте мету його створення (зверніть увагу на дату та місце написання; реконструюйте, спираючись на в









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь