Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

Реалізації кримінальної відповідальності підлягає лише психічно здорова особа, яка може усвідомлювати фактичний характер вчинюваного діяння і здатна керувати своєю поведінкою. В іншому випадку, коли через психічний розлад здоров'я особа не може адекватно сприймати навколишню дійсність, застосування до неї покарання та інших засобів, що утворюють зміст кримінальної відповідальності, стає безглуздим і навіть шкідливим. З огляду на це соціально-виховний вплив така особа не сприймає, а стан її здоров'я може погіршитися. Водночас наявність в особи психічного захворювання вимагає застосування до неї заходів лікування, спрямованих на її одужання і запобігання вчиненню нових суспільно небезпечних діянь. На цій підставі ЗУпКВ передбачає можливість застосування до осіб, які страждають психічними чи іншими захворюваннями примусових заходів лікування.

Проблемами кримінально-правового регулювання примусових заходів лікування займалися такі вчені, як: В. Д. Адаменко, Ю. М. Антонян, М. С. Алексеев, С. В. Бородін, В. О. Глушков, В. П. Ємельянов, А. Ф. Зелінський, Г. Б. Калманов, В. М. Кудрявцев,

B. В. Лень, Н. О. Мірошниченко, Р. І. Міхєєв, А. А. Музика,
Г. В. Назаренко, Б. А. Протченко, I. С. Строгович, С. П. Щерба,

C. С. Яценко та інші.

Відповідно до ст. 92 КК України примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь.

Примусові заходи медичного характеру не є складовою змісту кримінальної відповідальності. Не дивлячись на примусовий характер, вони є заходами лікування, а не покаранням і полягають в наданні особі, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, медичної допомоги. Примусові заходи медичного характеру не виражають негативної оцінки вчиненого з боку держави і не тягнуть судимість. У процесі їхньої реалізації особа піддається не каральному, а лікувальному впливу. При проведенні примусового лікування дозволено застосовувати лише методи діагностики, лікування та реабілітації, схвалені Міністерством охорони здоров'я. Вибір методів лікування

може бути обумовлений тільки клінічними показниками. На цій підставі примусові заходи медичного характеру визнаються самостійним кримінально-правовим засобом впливу примусово-медичного характеру, що реалізується відносно осіб, які страждають певними психічними розладами і знаходяться в небезпечному для себе і оточуючих стані. Тому, справедливою є думка тих вчених, які вважають, що за своєю юридичною природою «заходи медичного характеру не є покаранням».

Згідно зі ст. 93 КК примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили: 1) суспільно небезпечне діяння у стані неосудності. Такі особи не підлягають кримінальній відповідальності (ч. 2 ст. 19 КК); 2) злочин у стані обмеженої осудності. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності (ст. 20 КК); 3) злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку. Ці особи не підлягають покаранню, до них за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання вони можуть підлягати покаранню (ч. З ст. 19 КК); 4) злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання. Такі особи можуть бути звільнені від подальшого відбування покарання і суд має право застосувати до них примусові заходи медичного характеру чи передати на піклування органів охорони здоров'я (п. З ч. 1 ст. 93 КК). У разі припинення примусових заходів лікування ці особи можуть підлягати подальшому відбуванню покарання (ч. 4 ст. 95 КК).

У тому разі, якщо особа вчиняє суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, вона не є суб'єктом злочину і відносно неї не може реалізовуватися кримінальна відповідальність. Однак факт заподіяння суспільно небезпечних наслідків свідчить про підвищену суспільну небезпеку хворого. Крім того, наявність хвороби вимагає здійснення над такими особами медичного спостереження. Завдяки цим обставинам до них, аж до видужання чи значного поліпшення стану здоров'я, можуть бути застосовані заходи медичного лікування.

Якщо злочинне діяння вчинюється осудною особою, однак після його завершення вона починає страждати на психічний розлад, що обумовив настання неосудності, така особа не підлягає кримінальній відповідальності. Утім з урахуванням психічного стану хворого, суд може застосувати до нього примусові заходи медичного характеру. Встановивши, що після вчинення злочину в особи наступив психічний розлад, що робить неможливим призначення покарання чи його

¹ Кримінальне право України: Загальна частина: підруч. / за ред.
В. А. Клименка, М. І. Мельника. - 3-тє вид., перероб. та допов. - К.: Юридична
думка, 2004. - С. 302; Яауюзво-практичний коментар Кримінального кодексу
України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - 3-тє вид., перероб. та
доповн. - К.: Атіка, 2004. - С 196.

² Яаукоео-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред.
М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - 4-те вид. - К., 2007. - С 210.

виконання суд постановляє ухвалу про звільнення від покарання і застосування до неї примусових заходів лікування.

Необхідно зазначити, що у разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, яка вчинила злочини у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановления вироку, відповідно до ч. 4 ст. 95 КК така особа підлягає покаранню на загальних підставах, а особа, яка захворіла на психічну хворобу під час відбування покарання, може підлягати подальшому відбуванню покарання.

Питання про те, що є змістом юридичного факта для застосування примусових заходів медичного характеру, в юридичній літературі є дискусійним. Одні автори під ним розуміють сукупність обставин, що визначають необхідність застосування (або незастосування) примусових заходів до особи, яка має психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, умови і порядок їх застосування. Інші визначають його як сукупність обставин, необхідних для призначення примусових заходів медичного характеру психічно хворим особам, які вчинили злочинні чи суспільно небезпечні діяння. Треті говорять про такий юридичний факт як про системне утворення, що складається з трьох умов: вчинення особою забороненого законом про кримінальну відповідальність діяння; наявність у неї психічного розладу, що виключає чи обмежує осудність; а також небезпека такого суб'єкта для оточуючих чи самого себе.

Окремі вчені розрізняють поняття підстави призначення й умови застосування примусових заходів медичного характеру, розуміючи під підставами призначення суспільну небезпеку особи, яка страждає психічними розладами, а під умовами застосування - вчинення особою суспільно небезпечного або злочинного діяння і наявність у неї психічного розладу здоров'я.

Чинний КК юридичним фактом для застосування примусових заходів медичного характеру визнає вчинення особою суспільно небезпечного діяння. Крім того, Пленум Верховного Суду України у

¹ Шакаров Э. Т. Принудительные меры медицинского характера по делам о
невменяемых: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец.:
12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» /
Э. Т. Шакаров. - Ташкент. 1989. - С. 14.

² Уголовный закон. Опыт теоретического моделирования / отв. ред.
В. Н. Кудрявцев, С. Г. Келина. - М.: Наука, 1987. - С. 208.

³ Колмаков П. А. Проблемы правового регулирования принудительных мер
медицинского характера: автореф. дисс. на соискание уч. степ. канд. юрид. наук:
спец.: 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное
право» / П. А. Колмаков. - Санкт-Петербург, 2000. - С. 24.

⁴ Сабитов Р. А. Принудительные меры медицинского характера //
Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / под общ. ред.
В. В. Мозякова. - М., 2002. - С. 168.

Постанові «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» від 3 червня 2005 року № 7 вказує, що «примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів, а примусове лікування щодо осіб, які вчинили злочини та страждають на хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб (ст. 96 КК), - висновку судово- медичної експертизи».

Фактично погоджуючись з вищевказаною думкою, суспільну небезпеку психічно хворої особи, яка вчинила кримінально-протиправне діяння, називають єдиним юридичним фактом для застосування примусових заходів медичного характеру. Суспільна небезпека характеризується юридичним і медичним критерієм. Юридичний критерій охоплює тяжкість вчиненого суспільно небезпечного діяння, поведінка хворого до і після його вчинення, соціально-психологічні установки особи і т. п. Медичний критерій характеризується клінічною формою психічного захворювання, його глибиною і складністю, динамікою протікання хвороби тощо.

При визначенні суспільної небезпеки хворого враховуються клініко-психопатологічні ознаки (зокрема, маревні ідеї певного змісту, спрямовані проти конкретних осіб і такі, що супроводжуються афективною напруженістю з ідеями ревнощів, переслідування сексуального впливу, періодичні психотичні стани, що супроводжуються агресивністю тощо) і соціально-психологічні ознаки (ознаки соціальної дезадаптації, наявність кримінально протиправної поведінки до хвороби, схильність до асоціального впливу).

У звичайному порядку психіатрична допомога може надаватися лише за згодою громадянина чи його законних представників. Однак факт учинення особою забороненого ЗУпКВ діяння свідчить про її небезпеку як для самого себе, так і для оточуючих, завдяки чому заходи лікування застосовуються в цьому випадку незалежно від згоди хворого.

Відповідно до ст. 92 КК метою застосування примусових заходів медичного характеру є обов'язкове лікування особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, а також запобігання

¹ Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру
та примусового лікування: Постанова ПВСУ від 3 червня 2005 року № 7 // Вісник
Верховного Суду України. - 2005. - № 6. - С. 5-10.

² Назаренко Г. В. Принудительные меры медицинского характера: [учеб.
пособ.] / Г. В. Назаренко. - М.: Дело, 2003. - С. 49.

³ Принудительные меры медицинского характера в уголовном праве России /
А. Н. Батанов, А. И. Друзин, А. В. Рагулина [и др.]. - Ульяновск: УлГУ, 2002. -
С. 73.

вчиненню нею нових посягань, передбачених законом про кримінальну відповідальність.

Характерними ознаками примусових заходів медичного характеру є те, що вони: 1) призначаються судом; 2) є заходами державного примусу (ізоляції) психічно хворої людини в приміщенні стаціонарного психіатричного закладу, але такі заходи позбавлені властивостей, характерних для покарання; 3) спрямовані на обов'язкове лікування психічно хворої людини; 4) надають лікарям психіатричного закладу право проводити лікування особи за наявності у неї тяжкого психічного розладу незалежно від її згоди. При цьому під тяжким психічним розладом слід розуміти розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку); 5) мають запобігти вчиненню психічно хворим нових суспільно небезпечних діянь.

З урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого, характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, суд може застосувати один із чотирьох видів примусових заходів медичного характеру, передбачених ч. 1 ст. 94 КК. Якщо, незважаючи на наявність психічного розладу, особа, яка вчинила посягання у стані неосудності, не представляє небезпеки і не потребує надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, примусові заходи медичного характеру не застосовуються. Установивши цю обставину, суд виносить постанову про припинення провадження по кримінальній справи і про відмову в застосуванні примусових заходів медичного характеру. При цьому згідно з ч. 6 ст. 94 КК суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.