Спеціальні види звільнення від покарання та його відбування

Спеціальними видами звільнення від покарання та його відбування є: а) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК) та звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 84 КК); б) звільнення від покарання та його відбування неповнолітніх: 1) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК); 2) звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК); 3) звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106 КК); 4) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107 КК).

Конструювання обставин для звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, пов'язаний з наявністю, з одного боку, - особливого фізіологічного і психологічного стану вагітної жінки, а також жінки, яка народила або усиновила (удочерила), годує й виховує дитину, а з іншого, - важливістю вільного материнського піклування про здоров'я та нормальні умови розвитку малолітньої (до семи років) дитини. Отже, ЗУпКВ дві спеціальні норми щодо звільнення від покарання таких жінок за вчинений ними злочин. Одна з цих норм (ст. 79 КК) надає суду право звільнити від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, під час постановления вироку, а інша (ст. 83 КК), - надає право суду звільнити під подальшого відбування покарання жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання.

Юридичний факт для звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи

¹ Про затвердження Порядку подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування та виконання указів Президента України про помилування: Наказ Міністерства юстиції України від 28.09.2012 № 1439/5 // Офіційний вісник України. - 2012. - № 79. - Ст. 3211.

²Матишевсъкий П. С Указ, праця. - С. 293.

років, характеризується наявністю таких умов: 1) спеціальні ознаки суб'єкта - жінка є вагітною або має дитину віком до семи років; 2) такому суб'єкту призначається покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на строк не більше п'яти років такій жінці за вчинений злочин; 3) такий суб'єкт засуджується до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини. За цих умов суд може: 1) звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання; 2) покласти на звільнену особу обов'язки, передбачені ст. 76 КК; 3) встановити іспитовий строк, складовими якого є - строк, визначений законом для відпустки у зв'язку із вагітністю, строк перебування в лікарні у зв'язку з пологами, строк досягнення дитиною семи років щодо вагітної жінки, а щодо жінки, яка має малу дитину, - до досягнення такою дитиною семирічного віку. Отже, до вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до семи років, засуджених до позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкі й особливо тяжкі злочини розглядуваний вид звільнення від відбування покарання не застосовується.

Суд надає засудженій жінці реалізувати свою можливість на виправлення без реального перетерплювання кари, властивої призначеному судом покаранню. У них з'являється можливість у повному обсязі піклуватися про свою дитину, вибирати чи змінювати духовне і моральне середовище проживання. Під час іспитового строку контроль за поведінкою жінки, проявом нею турботи про дитину здійснює КВІ. Ст. 163 КВК України визначає порядок здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (ст.ст. 75-79 та 104 КК), виконанням покладених на них судом обов'язків протягом іспитового строку та контролю за поведінкою звільнених від відбування покарання жінок.

Звільнені від відбування покарання з випробуванням зобов'язані: виконувати обов'язки, покладені на них судом; повідомляти інспекцію про зміну місця проживання; з'являтися за викликом до інспекції; не порушувати громадського порядку. У разі порушення цих вимог, до засудженого застосовуються заходи стягнення від винесення попередження до направлення для реального відбуваня призначеного судом покарання.

Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, згідно з ч. 4 статті 79 КК приймає одне з таких рішень:

- звільняє її від покарання. Стосовно засудженої особи, яка виконала покладені на неї судом обов'язки та не вчинила нового злочину, до суду направляються подання та особова справа такої засудженої для вирішення питання про звільнення її від призначеного покарання. Якщо останній день іспитового строку припадає на

¹ Більш докладно див.: Кримінально-шкояавче право України: [навч. посіб.] /
за ред. проф. А. X. Степанюка. - К., 2008. - С 583-589.

² Кримінально-шкояавче право України: [навч. посіб.] / за ред. проф.
А. X. Степанюка. - К., 2008. - С 588.

вихідний чи святковий день, то подання направляється до суду в перший робочий день після них. У поданні зазначається, як засуджена особа зарекомендувала себе під час перебування на обліку, як виконувала обов'язки, як характеризується за місцем роботи, навчання чи проживання. Щодо звільнених від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, та звільнених під відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, інспекція спільно з відповідними ОВС здійснює контроль також щодо таких питань: чи не відмовилася жінка від дитини та чи не передала її до дитячого будинку; чи не зникла з місця проживання; чи не ухиляється від виховання дитини та догляду за нею?;

- направляє для відбування покарання, призначеного вироком. Так, відповідно до ч. 5 ст. 79 КК у разі, якщо звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням КВІ направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.

Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами про сукупність вироків та про складання покарань.

Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Відповідно до ст. 83 КК засуджених до обмеження волі або позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі або особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Цей вид звільнення від відбування покарання, як і попередній, застосовується для створення сприятливих умов для виховання як майбутньої, так і вже народженої дитини. Юридиний факт для звільнення від відбування покарання жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, характеризується тим, що його складовими є такі умови: 1) спеціальні ознаки суб'єкта - жінка стала вагітною чи народила дитину під час відбування нею покарання; 2) така жінка відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк (за винятком засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини); 3) засуджена має сім'ю або родичів, які дали згоду на спільне з нею проживання, або має можливість самостійно

Там само. - С. 589.

забезпечити належні умови для виховання дитини. За таких умов суд звільняє жінку, яка стала вагітною або народила дититину під час відбування покарання, від відбування покарання в межах строку, складовими якого є: строк, визначений законодавством для відпустки у зв'язку з вагітністю й пологами, строк перебування у лікарні у зв'язку з пологами, строк досягнення дитиною трирічного віку.

Порядок звільнення вагітних жінок від відбування покарання у виді громадських або виправних робіт визначаються ч. З ст. 56, ч. 2 ст. 57 КК, ч. 9 ст. 154 КВК. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється КВІ за місцем проживання.

Звільнення від подальшого відбування покарання у виді обмеження або позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, не є остаточним звільненням від відбування покарання, призначеного вироком суду, оскільки у такому разі вони звільняються судом лише на визначений в законі строк. Після досягнення дитиною трирічного віку або у разі смерті дитини суд має розглянути справу на предмет її остаточного вирішення. Положення ч. 5 ст. 83 КК надає в цьому випадку суду право, залежно від поведінки засудженої, прийняти одне з трьох рішень: 1) повністю звільнити засуджену від подальшого відбування покарання; 2) замінити його більш м'яким покаранням; 3) направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком суду. Суд за поданням КВІ може направити засуджену для подальшого відбування покарання у виді обмеження або позбавлення волі, призначеного за вироком суду, за умови, що засуджена, яка була звільнена від такого виду покарання, відмовилася від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично (три і більше разів) вчиняла правопорушення, кожне з яких потягло за собою адміністративне стягнення і які свідчать про небажання жінки, звільненої на певний час від покарання, стати на шлях виправлення. Отже, суд приймає рішення про направлення засудженої жінки для відбування покарання, призначеного за вироком суду. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого жінка була звільнена від покарання. Якщо ж у період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами ст.ст. 71 і 72 КК.

ЗУпКВ встановлює вичерпний перелік підстав, за наявності яких неповнолітня особа, що вчинила злочин, може бути (а в деяких випадках повинна бути) звільнена: 1) від покарання за вчинений злочин (ст.ст. 105 і 106 КК); 2) від реального відбування покарання, призначеного вироком суду (ст. 104 КК України); 3) достроково від подальшого відбування частково відбутого засудженим покарання, призначеного вироком суду (ст. 107 КК України).

¹ Матишевський П. С Указ, праця. - С. 304.

² Ці питання розглядаються у темі 23 цього посібника.

Питання для самоконтролю

1. Дайте поняття інституту звільнення від покарання та його відбування.

2. У чому полягає відмінність звільнення від покарання та його відбування від звільнення від кримінальної відповідальності?

3. Які підстави (критерії) класифікації звільнення від покарання та його відбування розглядає теорія кримінального права?

 

4. Охарактеризуйте звільнення від покарання особи у зв'язку з втратою нею суспільної небезпеки.

5. Які умови звільнення від покарання особи у зв'язку із закінченням строків давності передбачені КК України?

6. Охарактеризуйте звільнення від відбування покарання з
випробуванням.

7. Які обов'язки можуть бути покладені на особу, яка звільняється
від відбування покарання з випробуванням?

8. Які кримінально-правові наслідки звільнення від відбування
покарання з випробуванням закріплені КК?

9. Розкрийте кримінально-правовий зміст звільнення від
подальшого відбування покарання.

10. Охарактеризуйте звільнення від подальшого відбування покарання особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена.

11. Охарактеризуйте звільнення від подальшого відбування покарання особи у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

12. Розкрийте кримінально-правовий зміст заміни покарання більш м'яким.

13. Які умови умовно-дострокове звільнення від відбування покарання закріплені у ст. 81 КК?

 

14. Який порядок заміни виправних робіт штрафом?

15. Охарактеризуйте особливості звільнення від покарання та його відбування на підставі закону про амністію?

 

16. Охарактеризуйте звільнення від відбування покарання на підставі акта про помилування.

17. Які спеціальні види звільнення від покарання та його відбування передбачені КК України?

18. Охарактеризуйте звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років.

Рекомендована література

Березовсъкий А. А. Кримінологічні основи амністії: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / А. А. Березовський. - Одеса, 2007. - 19 с

Герасименко В. П. Заміна покарання більш м'яким при його відбуванні за кримінальним правом України: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В. П. Герасименко. - X., 2007. - 20 с.

Золотаръов А. I. Звільнення від кримінальної відповідальності, від покарання та його відбування за злочини у сфері господарської діяльності: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / А. І. Золотарьов. - К., 2008. - 23 с

Іванюк Т. І. Обставини, які пом'якшують покарання, за кримінальним правом України: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Т. І. Іванюк. - К., 2006.-17 с.

Івасюк І. Г. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.09 «кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» /1. Г. Івасюк. - Л., 2002. - 20 с

Квашис В. Е. Гуманизм советского уголовного права / В. Е. Квашис. - М.: Юрид. лит., 1969. - 150 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: [підруч.] / за ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. І. Тапія. - Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002. - С 342-365.

Матишевсъкий П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: [підручник для студентів юрид. вузів і фак.] / П. С Матишевський. - К.: A.C.K., 2001. - С 288-310.

Меркулова В. О. Жінка як суб'єкт кримінальної відповідальності: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня докт. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В. О. Меркулова. - К., 2003. - 33 с.

Митрофанов И. И. Освобождение от уголовной ответственности в Украине: к вопросу о правовой природе и регулировании / И. И. Митрофанов // Библиотека криминалиста: научный журнал. -2014.-№ 2.-С. 326-337.

Митрофанов 1.1. Правова природа інституту звільнення від покарання та його відбування / 1.1. Митрофанов // Право і держава в дослідженнях молодих науковців: матеріали VII-Ї всеукраїнської наук.-практ. конф., 21 березня 2014 року: зб. матеріалів конференції. -Одеса: Вид-во ПП «Фенікс», 2014. - С 61-66.

//оуково-практичний коментар кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - 3-тє вид., перероб. та доповн.-К.: Атіка, 2004. - С 162-185.

//оуково-практичний коментар до Кримінального кодексу України/ відп. ред. С. С. Яценко. - 2-ге вид., перероб. та доповн.- К.: А.С.К.,2002.-С. 161-192.

//оуково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. - 2-е вид., перероб. та доп. - К.: Дакор, 2008. - С. 239-249.

Положення про здійснення помилування: затверджене Указом Президента України від 16.09.2010 № 902/2010 II Офіційний вісник України. - 2010. - № 71. - Ст. 2554.

Про застосування амністії в Україні: Закон України від 1 жовтня 1996 року № 392/96-ВР (в редакції Закону № 3465-VI від 02.06.2011) // ВВР. - 1996. - № 48. - Ст. 263; ВВР. - 2011. - № 51. - Ст. 580

Про затвердження Порядку подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування та виконання указів Президента України про помилування: Наказ Міністерства юстиції України від 28.09.2012 № 1439/5 // Офіційний вісник України. - 2012. - № 79. - Ст. 3211.

Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким: Постанова ПВСУ від 26.04.2002 р. № 2 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / Верховний Суд України; за заг. ред. В. Т. Маляренка. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - С 180-184.

Тищенко К. М. Помилование в уголовном праве / К. М. Тищенко. -М.: Изд-во ВНИИ МВД России, 1994. - 80 с.

Чепелюк О. В. Амністія та помилування в Україні (кримінально-правове та кримінологічне дослідження): автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О. В. Чепелюк. - К., 2009-16 с.

Школа С. М. Кримінально-правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / С. М. Школа. - К., 2004. - 20 с

ТЕМА 20 Судимість

20.1. Поняття судимості.

20.2. Наслідки інституту судимості.

20.3. Погашення судимості. Строки погашення судимості.

20.4. Зняття судимості.

Поняття судимості

Наявність інституту судимості, як засобу кримінально-правового впливу, у кримінальному праві зумовлена потребою протидії рецидиву злочинів, оскільки його (рецидиву) масштаби є реальною загрозою успішному здійсненню соціально-економічних реформ. Статистичні дані рецидиву перебувають в тісному зв'язку з динамікою первинної злочинності та судимості. Тому ЗУпКВ встановлює правило, відповідно до якого особа, яка відбула покарання за вчинений злочин, протягом певного часу вважається такою, що має судимість. У цей період на особу покладаються певні обмеження її правового статусу, пов'язані з вчиненим раніше злочином. З відбуттям засудженим покарання реалізація кримінальної відповідальності не закінчується. Завдяки цьому останнім елементом, що складає зміст кримінальної відповідальності (з точки зору статики розуміння кримінальної відповідальності як кримінально-правової категорії), з відбуттям якого вона вважається вичерпаною, є судимість.

Судимість, насамперед, пов'язана з особистістю людини, з її особливим правовим станом, що визначає в багатьох випадках його соціальну позицію і роль у суспільстві. Це, своєю чергою, вимагає підвищеної уваги до питання про правову сутність і соціальну природу судимості, оскільки негативні наслідки, породжувані нею в житті конкретної особи, відіграють визначальну роль. Судимість має пряме відношення до виконання покарання, адаптації осіб, які відбули покарання, - проблемі складної і багатогранної, що охоплює комплекс питань морального, психологічного і практичного характеру щодо ресоціалізації особи.

Учення про судимість та її значення, проблеми погашення та
зняття судимості розроблялося багатьма науковцями:

А. А. Абдурахмановою, В. І. Горобцовим, М. В. Грамматчіковим,
М. П. Євтєєвим, В. В. Єраксіним, Б. О. Кирисем, В. П. Малковим,
В.О. Навроцьким, Л. Ф. Помчаловим, О. І. Санталовим,

О. Ю. Соболевим, Ю. М. Ткачевським, В. І. Тютюгіним,

О. В. Ульяновим, В. Д. Філімоновим, С. С Яценком та іншими. У вітчизняній науці кримінального права інститут судимості досліджували В. В. Голіна, Є. О. Письменський, який захистив за цією темою кандидатську дисертацію «Інститут судимості в кримінальному

¹ Грищук В. К. Кримінальне право України. Загальна частина: [навч. посіб.] /
В. К. Грищук. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007. - С. 543.

² Голіна В. В. Судимість: [монографія] / В. В. Голіна. - X.: Харьков
юридический, 2006. - 384 с.

праві України» у 2009 році, та А. О. Расюк, тема кандидатської дисертації якої повністю охоплює вищеозначені питання.

Проте й сьогодні виникають дискусії при визначенні правових наслідків, породжуваних судимістю. Законодавцем не визначені питання, що стосуються ресоціалізації засудженого. При цьому слід зазначити, що, як результат призначеного покарання, судимість характеризується низкою подібних з ним властивостей і цілей. Так, застосування покарання встановлено КК лише за вчинення особою конкретного суспільно небезпечного діяння за наявності у ньому всіх ознак злочину, передбаченого статтею (частиною статті) Особливої частини КК. Судимість також завжди пов'язана з певним злочином. Правові наслідки, що виникають з визнання особи засудженою, різні і залежать, насамперед, від тяжкості вчиненого злочину. У разі, якщо ж злочинне діяння потягло за собою не призначення покарання, а інші правові наслідки (звільнення від кримінальної відповідальності і покарання з підстав, передбачених КК, або застосування примусових заходів медичного характеру), то відпадає і питання про наявність або відсутність судимості. Отже, зв'язок судимості з певним злочином опосередкований покаранням, призначеним за цей злочин.

Будь-якому виду покарання, передбаченому в ЗУпКВ, притаманний момент засудження. У ряді випадків кримінально-правовий вплив і зводиться саме до засудження (при застосуванні службових обмежень для військовослужбовців (ст. 58 КК) чи у разі закінчення строків давності, якщо з дня вчинення особою злочину і до дня набрання вироком законної сили минули певні строки, встановлені ст. 49 КК. Засудження властиве і судимості.

Як і покарання, судимість - ознака державного примусу, державного засудження, а не суспільного чи спільного державно-правового і суспільного впливу. Так, стягнення, що накладаються комісіями у справах неповнолітніх відповідно до ст. 220 КУпАП, не виступаючи покаранням, не тягнуть судимості. Державне засудження може виразитися лише у формі судового вироку, за яким і може бути застосоване покарання (ст. 62 Конституції України, ч. 1 ст. 17 КПК). Так, відповідно до ч. 2 ст. 373 КПК якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання, звільняє від покарання чи від його відбування у випадках, передбачених ЗУпКВ, або застосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну відповідальність. Судимість обумовлюється обвинувальним вироком,

¹ Письменський Є. О. Інститут судимості в кримінальному праві України:
автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08
«Кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право» /
Є. О. Письменський. - К., 2009. - 20 с

² Расюк А. О. Судимість у кримінальному праві України: автореф. дис. на
здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та
кримінологія, кримінально-виконавче право» / А. О. Расюк. - К., 2012. - 20 с

що передбачає застосування будь-якого покарання, незалежно від того, що винний може бути навіть звільнений від його відбування (наприклад, ст. 75 КК). Якщо суд ухвалює обвинувальний вирок без призначення покарання (ч. 4 ст. 74 КК), судимість не настає.

Судимість може виникнути лише з моменту набрання обвинувальним вироком з призначенням покарання законної сили (ст. 532 КПК). З цього моменту він стає обов'язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України (ст. 533 КПК), тобто здобуває такі властивості, як винятковість (неможливість повторного притягнення особи до кримінальної відповідальності за тим самим обвинуваченням - ст. 19 КПК) і преюдиціальність (обов'язковість зафіксованих у вироку висновків для наступних як кримінальних, так і цивільних справ). Набрання законної сили обвинувальним вироком - єдина підстава відбування покарання. Так, згідно зі ст. 4 КВК підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Отже, у зв'язку з прямою вказівкою в ч. 1 ст. 88 КК, судимість виникає з дня набрання обвинувальним вироком суду законної сили. Системне тлумачення частин 1 і 3 ст. 88 КК та ч. 1 ст. 80 КК дає змогу діійти висновку, що вона (судимість) тісно пов'язана з призначеним покаранням.

Покарання завжди припускає кару, оскільки воно поєднано для засудженого з певними позбавленнями, обмеженнями тощо. Судимість як результат призначеного покарання також містить елементи кари, що виражається в тих чи інших позбавленнях і обмеженнях, наслідках загально правового, кримінально-правового та кримінально-виконавчого характеру. Однак сутність кари в покаранні і судимості неоднакові. Так, В. Д. Филимонов убачає ці розходження, насамперед, у тому, що при покаранні засуджений, як правило, вже має благо, якого він позбавляється (наприклад, має право обіймати певну посаду), тоді як судимість часто позбавляє засудженого лише можливого блага, на право користування яким особа може б ніколи і не претендувала.

Подібно найчастіше застосовуваним на практиці видам покарання (крім так званих «одноактних») судимості притаманний строковий характер. Але виконання таких видів покарання, як позбавлення волі, громадські роботи, виправні роботи, арешт тощо, триває протягом строку, зазначеного у вироку, або - скороченого в передбачених законом випадках. Іншим є строковий характер судимості. Строк судимості визначається видом і розміром (строком) призначеного чи

¹ Филимонов В. Д. Судимость и ее погашение по советскому уголовному праву /

B. Д. Филимонов // Пятая научная конференция Томского государственного
университета им. В. В. Куйбышева. - [Т. 137]. - Томск: Изд-во Том. ун-та, 1957. -

C. 102.

фактично застосованого покарання, але не дорівнює строку останнього, а, як правило, є меншим за нього, за такими винятками: відносно звільнених від відбування покарання з випробуванням та жінок, засуджених відповідно до ст. 79 КК, він збігається з іспитовим строком за умови, що не призначалося разом з основним додаткове покарання; для осіб, засуджених до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього покарання; для військовослужбовців - після відбуття покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи у разі дострокового звільнення від цих покарань, а також військовослужбовців, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту. В інших випадках строк судимості складається з трьох періодів: 1) часу між днем набрання обвинувальним вироком законної сили і до дня початку виконання покарання; 2) часу виконання (відбування) покарання чи частини цього часу (при зарахуванні в строк покарання попереднього ув'язнення - ст. 72 КК - тривалість стану судимості відповідно скорочується); 3) іспитового строку (від одного до восьми років), перебіг якого після застосування покарання як строкового, так і одноактного характеру необхідний для погашення чи зняття судимості.

Зазначені «компоненти» ускладнюють установлення загального строку стану судимості на відміну від завжди заздалегідь суворо визначеного вироком суду строку покарання. На тривалість стану судимості значною мірою впливає поведінка засудженого. Добровільне і швидке виконання останнім одноактного покарання (наприклад, сплата штрафу) обмежує стан судимості річним строком її погашення. І, навпаки, ухилення засудженого від відбування покарання може віддалити перебіг кожного з трьох відрізків часу, збільшуючи тим самим і загальний строк судимості.

Залежність строку судимості від поведінки засудженого особливо наочна при виконанні покарання у виді позбавлення волі. Якщо засуджений довів своє виправлення зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці, то в результаті застосування до такої особи умовно-дострокового звільнення зменшується не тільки другий відрізок часу, тобто час виконання (відбування) покарання, але й строк, що обумовлюється ним, погашення судимості. До того ж за наявності передбачених у законі підстав суд вправі скоротити третій відрізок часу, тобто зняти судимість достроково. Однак ні за яких обставин судимість не може бути анульована раніше, ніж закінчиться виконання (відбування) покарання (основного чи додаткового). Вчинення особою, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості нового злочину, перериваючи перебіг третього відрізка часу, значно продовжує загальну тривалість стану судимості, і особа вважається судимою за обидва злочини.

Отже, строк визнання особи судимою прямо пропорційний часу, необхідному для досягнення мети покарання та судимості. У цьому виражається гуманізм розглядуваного інституту: тривалість стану

судимості залежить, насамперед, від самого засудженого та від його поведінки.

Протягом усього строку судимості один з учасників кримінально-правових відносин - засуджений визнається судимим; його правовий статус громадянина змінюється, обмежується, для нього можуть наставати у випадках, передбачених законом, відповідні наслідки кримінально-правового і загальноправового характеру. Кримінально-правові відносини припиняються погашенням або достроковим зняттям судимості. Остання, таким чином, є складовою частиною кримінальної відповідальності, як правило, її завершальним етапом, оскільки ця відповідальність пов'язана з призначенням покарання.

У визначенні поняття судимості мають знайти відображення такі її головні риси: 1) правовий наслідок призначення покарання; 2) обумовленість вчиненим злочином; 3) регламентований законом строковий характер правового стану; 4) установлені законом правові наслідки; 5) мета застосування цього кримінально-правового засобу впливу на винного. Крім зазначених ознак, В. О. Навроцький виділяє ще й таку - особливий правовий статус засудженого (має персональний характер і пов'язана лише з даною особою).

Отже, судимість - це правовий стан особи, що є результатом засудження її судом до будь-якого виду покарання за вчинений нею злочин, який триває з дня набрання обвинувальним вироком законної сили до спливу обмеженого законом строку або до визнання судом цього строку достатнім і полягає в настанні для особи відповідних наслідків кримінально-правового, кримінально-виконавчого і загальноправового характеру у випадках, передбачених КК України, для досягнення і закріплення мети покарання.

20.2. Наслідки інституту судимості

Відповідно до ст. 155 КВК особи, які відбули покарання, несуть обов'язки і користуються правами, встановленими для громадян України, з обмеженнями, що передбачені для осіб, які мають судимість. Такі обмеження можуть бути передбачені тільки законом. Положення закону про судимість поширюються на весь строк відбування як основного, так і додаткового покарання, а у випадках, передбачених пунктами 5-9 ст. 89, пунктами 2—4 ч. 2 ст. 108 КК, - і на певний строк після відбуття покарання.

У цьому розумінні визнання особи судимою тягне для неї не лише несприятливі фізичні та психологічні наслідки, пов'язані з призначенням та відбуванням самого покарання, а й певні

¹ Науково-иряктичний коментар Кримінального кодексу України / за ред.
М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - [4-те вид., перероб. та доповн.]. - К.
Юридична думка, 2007. - С. 198.

² Пункт 5 постанови ПВСУ «Про практику застосування судами України
законодавства про погашення і зняття судимості» від 26 грудня 2003 року № 16 //
Вісник Верховного суду України. - 2004. - № 2. - С. 9-11.

правообмеження після відбуття покарання. Одна частина таких наслідків має винятково кримінально-правовий характер, інша -загальноправовий характер. Крім того, аналіз кримінально-виконавчого законодавства дає нам підстави стверджувати про наявність і кримінально-виконавчих наслідків судимості особи, яка вчинила злочин, та притягнена до кримінальної відповідальності з призначенням показання.

Основні загальноправові наслідки судимості. Загальноправові наслідки судимості полягають у різного роду обмеженнях, що встановлено законом для осіб, які мають непогашену або незняту судимість. Вони різноманітні за обсягом і порядком настання часткових обмежень прав і свобод особи, яка має судимість, що передбачені нормами різних галузей права і застосовуються протягом усього або частини строку, протягом якого зберігаються правові наслідки судимості, але не входять до змісту призначеного конкретного виду покарання. З цього можна дійти висновку, що судимість може впливати на правовий статус особи залежно від власного розсуду законодавця у сфері будь-якої галузі права. Однак правові наслідки судимості різні і залежать, насамперед, від тяжкості, характеру вчиненого злочину, форми вини. Коло таких наслідків за законодавством України достатньо широке. Діє значна кількість законів і навіть ггідзаконних актів, якими передбачені різні обмеження загальноправового характеру для осіб, які мають судимість.

Аналіз чинного законодавства дав можливість констатувати, що загальноправові наслідки судимості можуть полягати в тому, що особа, яка має судимість:

1) не може бути обраною в представницькі органи влади:
депутатом Верховної Ради України (за наявності судимості за вчинення
умисного злочину), депутатом, сільським, селищним, міським
головою (за наявності судимості за вчинення умисного злочину);

2) не може обіймати певні посади. Так, наприклад, особа, яка має
судимість, не може бути: суддею, народним засідателем, присяжним,
третейським суддею, нотаріусом, судовим експертом, членом Вищої

¹ Частина З ст. 76 Конституції України, ч. 4 ст. 9 Закону України «Про вибори
народних депутатів України» від 17.11.2011 № 4061-VI // ВВР. - 2012. - № 10-11. -
Ст. 73.

² Частина 2 ст. 9 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»
від 10.07.2010 №2487-VI//ВВР.-2004.-№ 30-31.-Ст. 382.

³ Пункт 3 ч. 2 ст. 64 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від
07.07.2010 № 2453-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 41^12,
№ 43, №44^15.-Ст. 529.

⁴ Пункт 3 ч. 2 ст. 59 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від
07.07.2010 № 2453-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 41^12,
№ 43, №44^15.-Ст. 529.

⁵ Стаття 18 Закону України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року

пали юстиції. адвокатом (судимість за вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі), членом Центральної виборчої комісії, прокурором, державним службовцем, співробіт­ником органу місцевого самоврядування, співробітником податкової міліції, співробітником місцевої державної адміністрації (за наявності судимість за корисливі злочини), членом Кабінету Міністрів України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, співробітником міліції, членом Національного агентства з питань запобігання корупції, військовослужбовцем та працівником Управління державної охорони України (громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину і якому відповідно до вимог чинного законодавства не може бути надано допуск до державної

№ 1701-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 35. - Ст. 412.

¹ Частина 1 ст. З Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року
№ 3425-ХП (в ред. Закону від 01.10.2008 № 614-VI) // Офіційний вісник України. -
2008.-№81.-Ст. 2729.

² Частина 1 ст. 11 Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994
року № 4038-ХП // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 28. - Ст. 232.

³ Стаття 7 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року
№ 22/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 25. - Ст. 146.