Зовнішнє середовище господарювання

Зовнішнє середовище в широкому розумінні є сукупність господарських суб’єктів економічний, суспільних та природних умов, національний та міждержавних структур.

Від характеру впливу зовнішнє середовище поділяється на мікро- та макросередовище.

Мікросередовище – середовище прямого впливу на підприємство. Його утворюють певні суб’єкти, споживачі, конкуренти, держоргани, фінансово-кредитні установи. Основні фактори мікросередовища:

- економічні;

- природні;

- науково-технічні;

- політичні;

- демографічні;

- екологічні.

Макросередовище – охоплює матеріальнотехнічні та економічні умови, суспільні відносини та інститути і інші чинники, що впливає на підприємства та їхнє мікросередовище опосередковано.

 

Рис. 1.1.Функціональна організаційна структура управління підприємством.

 

К – генеральний керівник; Л – лінійний керівник; Ф – функціональний керівник; В - виконавець.

 

Ринок є проявленням економічних відносин між людьми, що виникають в результаті 4-х процесів: виробництво, розподіл, обмін, споживання.

Ринок – сфера товарного обігу і пов’язаних з ним сукупність товарно-грошових відносин.

Функції ринку:

1. Зв’язок між виробництвом і споживанням;

2. Регулятивно-контролююча (що, скільки і коли, для кого виробляється);

3. Стимулююча.

Структура ринку:

1. Ринок споживачів;

2. Ринок виробників;

3. Ринок проміжних продавців (посередників);

4. Ринок державних і громадських установ;

5. Міжнародний ринок.

Принципи поведінки господарюючих суб’єктів:

1. Принцип соціального процесу;

2. Принцип свободи підприємництва:

а) ініціатива самостійної діяльності (на сів ризик);

б) самостійність вибору напрямків діяльності;

в) суверенітет у прийняті будь-яких рішень;

г) право розподілу майном і прибутком.

 

Поняття про ресурси.

Ресурси виробництва складають необхідні умови продуктивної діяльності людини, є втіленням тих потенційних можливостей, якими розпоряджається суспільство на кожен даний момент свого розвитку. Інвестиції – це сукупність усіх видів коштовностей, матеріалів, грошових інтелектуальних прав користування та інших, що вкладають в об’єкти підприємницької діяльності з метою одержання прибутку або соціального ефекту (для держави).

Інвестиції в основні фонди всіх галузей матеріального виробництва та приріст виробничо-матеріальних запасів здійснюється у формі капітальних вкладень.

Ресурси підприємств, що формуються за рахунок інвестицій поділяються на: матеріальні, нематеріальні, фінансові та трудові.

Матеріальні ресурси мають матеріальну речовинну основу та в залежності від участі у виробництві поділяються: на засоби праці і предмети праці.

Засоби праці багаторазово беруть участь у виробничому процесі, зберігаючи при цьому свою натуральну форму.

Предмети праці повністю використовуються протягом усього виробництва і змінюють свою форму.

Сукупність засобів і предметів праці складають засоби виробництва (див. Додаток В).

Нематеріальні ресурси – це права на використання об’єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інші майнові права (патент, промисловий зразок, корисна модель, товарний знак, свідоцтво).

Нематеріальні активи – кошти, які вкладаються в нематеріальні ресурси.

Фінансові інвестиції – це фондовий ринок (цінних паперів), кредитно-валютний ринок (надання кредитів та операцій з валютою), боргові зобов’язання (вексельний ринок) – здійснюються у формі фіктивного капіталу.

Трудові ресурси – здатність до суспільної корисної праці населення (це активний і творчий початок виробництва).

Реінвестиції – господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних та фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.

Прибуток – головна частина грошових накопичень, відображає ефективність виробництва, обсяги і якість виробленої продукції, а також характеризує фінансовий результат підприємницької діяльності господарських суб’єктів.

Взаємозв’язок та взаємозаміщення ресурсів.

Проблема використання ресурсів, як і їх можливого взаємо заміщення розв’язується за допомогою визначення цін на ці ресурси попитом і пропозиціями. На даному рівні технології саме ціни на ресурси визначають ту кількість землі, праці, капіталу, які можна використати у виробничому процесі. Попит на конкурентний ресурс вищій, коли ціна на нього нижча. Характер попиту на ресурси означає, що стійкість попиту на будь-який ресурс буде залежати від продуктивності ресурсу при створенні товару, ринкової ціни товару, виробленого за допомогою даного ресурсу.

Тема№2. Персонал підприємства.

1. Поняття, класифікація та структура персоналу.

2. Облік та оцінка трудового потенціалу підприємства.

3. Методика визначення чисельності окремих категорій персоналу.

4. Управління і керівництво кадрами.

5. Продуктивність праці (Пп): сутність, показники і методи її вимірювання.

6. Фактори зміни і зростання Пп. Шляхи підвищення Пп на підприємстві.