Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Тема 10. Антикризова діяльність підприємства ⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 7
План
1. Поняття, основні цілі та структурні елементи економічної безпеки підприємства. 2. Необхідність, сутність та види реструктуризації підприємств. 3. Етапи та способи здійснення реструктуризації підприємств. 4. Санація підприємств та її види. Основні етапи класичної моделі санації. 5. Суть та причини банкрутства підприємства. 6. Симптоми банкрутства. 7. Етапи та процедура порушення справи про банкрутство. 8. Ліквідація збанкрутілих підприємств.
Зміст лекції з теми № 10 1. Поняття, основні цілі та структурні елементи економічної безпеки підприємства. За ринкових умов господарювання дуже важливого (якщо не вирішального) значення набуває економічна безпека всіх суб'єктів підприємницької та інших видів діяльності. Економічна безпека фірми (підприємства, організації) — це такий стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інформації і технології, техніки та устаткування, прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам). Необхідність постійного дотримання економічної безпеки зумовлюється об'єктивно наявним для кожного суб'єкта господарювання завданням забезпечення стабільності функціонування та досягнення головних цілей своєї діяльності. Рівень економічної безпеки фірми залежить від того, наскільки ефективно її керівництво і спеціалісти (менеджери) будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища. Джерелами негативних впливів на економічну безпеку можуть бути: 1) свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання (органів державної влади, міжнародних організацій, підприємств (організацій) конкурентів; 2) збіг об'єктивних обставин (стан фінансової кон'юнктури на ринках даного підприємства, наукові відкриття та технологічні розробки, форс-мажорні обставини тощо). Залежно від суб'єктної обумовленості негативні впливи на економічну безпеку можуть мати об'єктивний і суб'єктивний характер. Об'єктивними вважаються такі негативні впливи, які виникають не з волі конкретного підприємства або його окремих працівників. Суб'єктивні впливи мають місце внаслідок неефективної роботи підприємства в цілому або окремих його працівників (передовсім керівників і функціональних менеджерів). Головна мета економічної безпеки підприємства полягає в тім, щоб гарантувати його стабільне та максимально ефективне функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому. До основних функціональних цілей економічної безпеки належать:
- забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості та незалежності підприємства (організації); - забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкурентоспроможності технічного потенціалу того чи того суб'єкта господарювання; - досягнення високої ефективності менеджменту, оптимальної та ефективної організаційної структури управління підприємством (організацією); - досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального потенціалу, належної ефективності корпоративних НДДкР; - мінімізація руйнівного впливу результатів виробничо-господарської діяльності на стан навколишнього середовища; - якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності підприємства (організації); - забезпечення захисту інформаційного поля, комерційної таємниці і досягнення необхідного рівня інформаційного забезпечення роботи всіх підрозділів підприємства та відділів організації; - ефективна організація безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також комерційних інтересів. Головна та функціональні цілі зумовлюють формування необхідних структуроутворюючих елементів і загальної схеми організації економічної безпеки. Основними функціональними складовими типової структури економічної безпеки є: - фінансова складова (досягнення найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів); - інтелектуальна й кадрова складова (збереження та розвиток інтелектуального потенціалу підприємства, ефективне управління персоналом);
- техніко-технологічна складова (ступінь відповідності застосовуваних на підприємстві технологій сучасним світовим аналогам щодо оптимізації витрат ресурсів); - політико-правова складова (усебічне правове забезпечення діяльності підприємства, дотримання чинного законодавства); - інформаційна складова (ефективне інформаційно-аналітичне забезпечення господарської діяльності підприємства) - екологічна складова (дотримання чинних екологічних норм, мінімізація втрат від забруднення довкілля); - силова складова (забезпечення фізичної безпеки працівників фірми і збереження її майна). Загальна схема процесу організації економічної безпеки включає такі дії (заходи), що здійснюються послідовно або одночасно: 1. формування необхідних корпоративних ресурсів (капіталу, персоналу, прав, інформації, технології та устаткування); 2. загальностратегічне прогнозування та планування економічної безпеки за функціональними складовими; 3.стратегічне планування фінансово-господарської діяльності підприємства (організації); 4. загальнотактичне планування економічної безпеки за функціональними складовими; 5. тактичне планування фінансово-господарської діяльності підприємства (організації); 6.оперативне управління фінансово-господарською діяльністю підприємства (організації); 7. здійснення функціонального аналізу рівня економічної безпеки; 8. загальна оцінка досягнутого рівня економічної безпеки.
2. Необхідність, сутність та види реструктуризації підприємств.
Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування економічного потенціалу країни безпосередньо пов'язані з реалізацією активної структурної політики, яка вважається ключовим елементом загальної стратегії розвитку первинних ланок (підприємств, організацій) і в цілому суспільного виробництва. Останню можна здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого — через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств. У Законі України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” процес реструктуризація підприємства визначено як здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, що сприятиме його фінансовому оздоровленню, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. В залежності від мети змін розрізняють три види реструктуризації: санаційну, адапційну та випереджаючу. Санаційна (відновна) реструктуризація застосовується, коли підприємство перебуває у передкризовому або кризовому стані і має за мету вийти з нього. Адаптаційна (прогресивна) використовується за відсутності кризи, але при появі негативних тенденцій з метою їх подолання та адаптації підприємства до нових ринкових умов.
Випереджаюча -- має місце в успішних компаніях, які передбачають можливість зміни умов функціонування і прагнуть підсилити свої ключові позиції та конкурентні переваги. В залежності від об’єкта змін розрізняють наступні види реструктуризації: управлінська, технічна, економічна, фінансова, реструктуризація власності. Управлінська реструктуризація пов'язана зі зміною організаційної структури підприємства, менеджменту, інноваційної, технологічної та маркетингової політики, системи підготовки і перепідготовки кадрів. Технічна реструктуризація повинна забезпечити підприємству відповідний рівень виробничого потенціалу, технології, ефективних систем постачання та ін., що дозволить виготовляти конкурентоспроможну продукцію. Економічна реструктуризація покликана забезпечити достатній рівень рентабельності шляхом оптимізації капітальних і поточних витрат, обсягу продажу, збалансованої цінової політики та ін. Фінансова реструктуризація стосується управління пасивами підприємства, а саме його заборгованістю і передбачає зміну структури пасивів. Реструктуризація власності стосується зміни власника державних підприємств та зміни власності через зміну участі в капіталі та ін. В залежності від тривалості періоду реструктуризації розрізняють дві її форми: оперативну та стратегічну. Оперативна реструктуризація розрахована на декілька місяців, і підприємство вирішує питання підвищення своєї ліквідності за рахунок внутрішніх ресурсів у рамках санаційної реструктуризації. Вона полягає у: - створенні або виділенні нових структурних підрозділів підприємства; - оперативному зниженні дебіторської заборгованості; - зменшенні величини оборотних фондів через виявлення і реалізацію зайвих запасів; - скороченні обсягів основних фондів через реалізацію зайвого обладнання, транспортних засобів тощо; - оцінці і припиненні здійснення неефективних інвестицій та ін. Стратегічна реструктуризація здійснюється в довгостроковому періоді, базується на результатах оперативної реструктуризації і передбачає залучення як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування в межах адаптаційної та випереджаючої реструктуризації. Вона може передбачати такі дії, як: - диверсифікація виробництва;
- завоювання нових ринків збуту; - придбання нового устаткування; - впровадження новітніх технологій; - сертифікація виробництва; - реструктуризація організаційної структури підприємства; - підвищення кваліфікації персоналу; - реструктуризація власності; - купівля-продаж бізнесу. В залежності від повноти вирішуваних проблем реструктуризація буває часткова та комплексна. Часткова (обмежена) реструктуризація використовується підприємством для відновлення технічної та економічної дієздатності; заходами такої реструктуризації можуть бути: додаткова емісія цінних паперів, переоцінка активів, зниження дебіторської заборгованості, переоформлення боргів та ін. Комплексна реструктуризація охоплює більш суттєві зміни у формі розробки нової організаційної структури, технічної, технологічної та продуктової політики, зміни у менеджменті тощо.
3. Етапи та способи здійснення реструктуризації підприємств.
Проведення заходів із реструктуризації для кожного суб'єкта господарювання потребує індивідуальних способів розв'язання завдань щодо виходу з кризового стану. Основними етапами процесу реструктуризації підприємств є: 1. Усвідомлення необхідності змін. 2. Формування команди. 3. Діагностика стану підприємства, виявлення існуючих проблем. 4. Визначення цілей. 5. Розробка бізнес-плану реструктуризації. 6. Реалізація бізнес-плану реструктуризації. 7. Моніторинг реалізації бізнес-плану. 8. Коригуючи дії. Концепцію розвитку підприємства розробляють залежно від умов його господарської діяльності за такими проблемами: організаційні, виробничі, інвестиційні, економічні, зовнішньоекономічної діяльності, управління персоналом, соціальні та екологічні. Концепція розвитку підприємств дає відповідь на питання про те, як саме буде проведено реструктуризацію. Можливими способами реструктуризації підприємства можуть бути такі: - перепрофілювання підприємства (зміна асортиментно-продуктового напрямку роботи відповідно до вимог ринку); - виділення окремих структурних підрозділів для подальшої їх діяльності (з наявних на підприємстві підрозділів виокремлюються нові підрозділи, що дозволяє їм розширити поле діяльності, посилити відповідальність за результати роботи та ін.); - виділення окремих структурних підрозділів як нових юридичних осіб (таке виділення передбачає наявність окремого балансу і всіх наслідків, що випливають зі статусу підрозділу як юридичної особи); - злиття двох і більше підприємств та утворення нової юридичної особи (характерне для випадків, коли одне із підприємств є нерентабельним і вести самостійно господарську діяльність неспроможне). Найважливішим етапом є розробка бізнес-плану реструктуризації -- це трансформація обраного з декількох альтернатив варіанту досягнення встановлених цілей реструктуризації в комплексний план конкретних дій з визначенням строків, ресурсів, відповідальних за їх реалізацію.
Результати реструктуризації оцінюються такими показниками: - прибутковість - досягнення відповідного рівня прибутковості є однією з цілей реструктуризації і водночас показником її успішності; - наявність позитивних грошових потоків від основної діяльності - зростання грошових потоків дає можливість повертати борги та інвестувати кошти в оновлення і зростання виробництва, що свідчить про успішність реструктуризації; - зростання продуктивності праці - із скороченням обсягів продажу на традиційних ринках підприємства повинні знаходити нові ринки збуту або скорочувати чисельність свого персоналу; для оцінки успішності цих дій використовується динаміка зростання продуктивності праці; - зростання продуктивності всіх видів ресурсів - оцінити успішність дій в цьому напрямку можна через показники рентабельності та їх динаміки; - зростання обсягів експорту - орієнтація на зовнішні ринки вимагає використання новітніх маркетингових технологій, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності, успішність реструктуризації в цьому напрямку можна оцінити за темпами зростання експорту.
4. Санація підприємств та її види. Основні етапи класичної моделі санації.
Санація -- це комплекс послідовних взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного,соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності. Процес санації підприємства можна охарактеризувати як систему заходів, спрямованих на запобігання його банкрутству. Цей процес ще називають фінансовим оздоровленням. Санація підприємств може проводитись у трьох випадках: 1. До моменту порушення кредиторами питання про банкрутство, якщо підприємство звернеться за зовнішньою допомогою у спробі вийти з кризи. 2. Якщо підприємство, звернувшись до господарського суду із заявою щодо порушення справи про банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації. 3. Якщо рішення про санацію виносить господарський суд на підставі одержаних пропозицій щодо задоволення вимог кредиторів до боржника і виконання його зобов’язань перед бюджетом. Порядок проведення санації вітчизняних підприємств регулюється чинним законодавством. Ним же визначено механізм фінансового оздоровлення залежно від масштабів кризового стану підприємства та умов надання йому зовнішньої допомоги. У зв'язку з цим розрізняють два види санації: 1.Санація підприємства без зміни статусу юридичної особи. Здійснюється з метою усунення неплатоспроможності підприємства, якщо його кризовий стан є тимчасовим. Санація може відбуватись у таких формах: -- погашення боргу підприємства за рахунок бюджетних коштів (тільки для державних підприємств); -- погашення боргу підприємства за рахунок цільового кредиту банку (здійснює комерційний банк, що обслуговує підприємство); -- переадресування боргу на іншу юридичну особу (такою особою може бути підприємство, що виявило бажання у санації підприємства-боржника; повинна бути згода кредитора); -- випуск облігацій або інших боргових цінних паперів під гарантію санатора (здійснює комерційний банк, що обслуговує підприємство). 2. Санація підприємства зі зміною статусу юридичної особи. Здійснюється за умови глибокої кризи підприємства, має назву реорганізації підприємства; передбачає зміну форми власності, організаційно-правових форм діяльності та ін. Санація в цьому випадку може відбуватись у формах: -- злиття підприємства-боржника з іншим фінансово стійким підприємством; -- поглинання підприємства-боржника підприємством-санатором; -- розділ підприємства (використовується для підприємств з багатогалузевою господарською діяльністю; виділені в процесі розділу підприємства одержують статус нової юридичної особи, а майнові права і обов'язки переходять до кожної з них на основі поділу балансу); -- перетворення у відкрите акціонерне товариство (здійснюється за ініціативою групи засновників); -- передача в оренду (найпоширеніша при санації державних підприємств); -- приватизація державного підприємства (регламентується системою законодавчих актів). Загальновідома модель фінансового оздоровлення підприємства передбачає послідовне здійснення наступних етапів: 1. Аналіз причин виникнення кризової ситуації (причино-наслідковий аналіз). Він проводиться на основі оцінки фактичного фінансового стану підприємства за даними бухгалтерської та фінансової документації. 2. Прийняття рішення щодо ліквідації або санації (якщо виробничий потенціал підприємства зруйнований, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про ліквідацію підприємства; якщо ж підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, прибутковість, має ринки збуту, підготовлений управлінський персонал і продукція відповідає пріоритетним напрямкам, то приймається рішення про санацію). 3. Визначення цілей санації (забезпечення прибутковості, рентабельності, конкурентоспроможності та ін.). 4. Розробка програми санації (це система заходів, розроблених на основі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів та висновків про можливість залучення капіталів). 5. Розробка проекту санації (розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, конкретні графіки і методи залучення коштів, терміни освоєння та окупності інвестицій, прогнозовані результати санації). 6. Розробка бізнес-плану санації, який спрямований на відновлення платоспроможності боржника і досягнення ефективної діяльності з врахуванням наданої підтримки для проведення санаційних заходів. 7. Реалізація санаційних заходів та вихід із кризи. Беручи загалом, проект санації може мати таку структуру: 1. Загальна характеристика підприємства: - фактичний фінансовий стан підприємства (фактичний обсяг реалізованої продукції, прибуток, заборгованість, коефіцієнт платоспроможності та ліквідності); - аналіз причин, унаслідок яких підприємство потрапило в скрутне фінансове становище; - перспективи виходу з цього стану. 2. План фінансового оздоровлення: - виробнича програма на найближчі роки (назва продукції, кількість, вартість); - баланс грошових доходів і витрат (суму необхідної допомоги в розрізі конкретних джерел показують окремо); - розрахунок ефективності заходів, спрямованих на оздоровлення підприємства. 3. Прогнозовані кінцеві результати реалізації проекту. План фінансового оздоровлення може бути складений у формі бізнес-плану. Такий бізнес-план спрямовано на відновлення платоспроможності й досягнення ефективної діяльності з урахуванням наданої державної підтримки для проведення санаційних заходів.
5. Суть та причини банкрутства підприємства
Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди. Згідно із Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” банкрутство – це визнана господарським судом (арбітражем) нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури. Боржником є суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Суб’єктом банкрутства є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом. Як кредитор може виступати будь-яка українська або іноземна юридична чи фізична особа, що має вимоги (претензії) до боржника на підставі як майнових, так і немайнових зобов'язань останнього. ри. Причини банкрутства підприємств (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Їх можна поділити на дві групи: 1. Зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати: - недосконалість законодавчої системи; - високий рівень інфляції; - кризові явища в інвестиційній політиці; - необґрунтована економічна політика уряду; - політична нестабільність суспільства; - несприятлива митна політика; - нестабільний стан світової фінансової системи. 2. Внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві: - недосконалість системи стратегічного планування; - нераціональність управління; - недосконалість механізму ціноутворення; - низький технічний рівень виробництва; - дефіцит власних оборотних коштів; - брак довготермінового інвестування. Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу та ін. Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах із розвинутою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 — внутрішніми причинами. Очевидним є й те, що фактори банкрутства для вітчизняних підприємств є іншими, похідними від кризового стану національної економіки.
6. Симптоми банкрутства
У кризовому стані підприємство опиняється не відразу, а рух до нього починається з погіршення певних показників. Які характеризують його зовнішнє і внутрішнє середовище, тобто являються симптомами банкрутства. Найбільш характерні з них є: -- спад попиту на продукцію і зменшення обсягів виробництва; -- втрата клієнтів і покупців; -- зниження прибутковості виробництва; -- збільшення величини неліквідних оборотних коштів; -- неритмічність виробництва; -- низький рівень вик остання виробничого потенціалу і зниження рівня продуктивності праці; -- скорочення робочих місць; -- збільшення витрат на виробництво і реалізацію продукції; -- припинення поточних платежів і систематичне порушення термінів погашення зобов’язань; -- зменшення потоку грошових коштів від здійснення операцій; падіння ринкової ціни цінних паперів і скорочення виплачуваних дивідендів.
7. Етапи та процедура порушення справи про банкрутство
Основними етапами порушення справи про банкрутство є: -- встановлення факту неплатоспроможності боржника; --документальне підтвердження вимог кредитора, який ініціює порушення справи про банкрутство; -- оцінка майна боржника; -- виявлення всіх можливих кредиторів; -- обґрунтування можливості реструктурізації підприємства або санації; -- реструктуризація підприємства або санація (якщо можливі); -- визнання боржника банкрутом. Процедура порушення справи про банкрутство включає насамперед подання письмової заяви про банкрутство. Заяву про банкрутство можуть подати: -- кредитори (крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечено заставою); -- органи державної податкової служби; -- органи державної контрольно-ревізійної служби; -- сам боржник. Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні утворюють так звані збори кредиторів. Заява про банкрутство подається до господарського суду за місцем знаходження боржника. Письмова заява кредитора (боржника, органів податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби) до господарського суду і є підставою для порушення справи про банкрутство. Якщо боржник у разі його фінансової неспроможності (або загрози такої неспроможності) з власної ініціативи звернувся до арбітражного суду, то до його заяви додаються список боржників і кредиторів, суми їхніх вимог, забезпечених або незабезпечених заставою (якщо вимоги забезпечено заставою, то вказується вартість застави); список майна та його вартість. Заяву кредитора може бути відкликано заявником до прийняття господарським судом рішення про визнання боржника банкрутом. Відкликання заяви боржником можливе тільки за згодою кредитора. Після прийняття заяви проводиться попереднє засідання господарського суду, на якому розглядаються подані документи, заслуховується пояснення сторін і, в разі необхідності, призначається розпорядник майна боржника. Якщо суд вирішує, що всіх процедурних вимог дотримано, то він призначає судовий розгляд справи, надсилає повідомлення всім сторонам судового процесу і публікує повідомлення про рішення суду в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України. Судовими процедурами, які застосовують щодо боржника можуть бути: -- розпорядження майном боржника; -- мирова угода; -- санація з поновленням платоспроможності боржника; -- ліквідація банкрута. У місячний строк (від дня опублікування повідомлення) господарський суд виносить ухвалу, в якій зобов'язує всіх осіб, що подали заяви з майновими вимогами до боржника, скликати збори кредиторів, а якщо кількість кредиторів перевищує десять осіб -- створити повноважний комітет. Повноваження комітету визначаються зборами кредиторів. Будь-яка фізична чи юридична особа (у тім числі сам боржник чи кредитор), які бажають взяти участь у реструктуризації або санації боржника, у той самий строк повинні подати до господарського суду заяви з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу, а також указати умови проведення процесу реструктуризації або санації. У даному разі санація є процедурою, що включає угоду між санатором та кредиторами, спрямовану на врегулювання боргів та фінансове оздоровлення юридичної особи боржника. Отже, першим етапом санації є перехід до санатора боргів боржника; другим -- узгодження умов реструктуризації юридичної особи боржника; третім — узгодження між санатором та кредиторами умов виплати боргу. Практика показує, що реструктуризація може здійснюватись у різних формах через придбання санатором та/або фізичною чи юридичною особами, ним визначеними, усього чи частки статутного фонду боржника для виплати боргів боржника згідно з умовами плану реорганізації; усього чи частки майна боржника (включаючи частину або всі його угоди) з метою одержання коштів для погашення боргів; здавання в оренду (лізинг) усієї або частини власності боржника з мстою розподілу орендних платежів між кредиторами; передачі підприємства в оренду трудовому колективу, якщо боржник — державне підприємство. Реструктуризація може бути інструментом приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства або часток (паїв, акцій) держави в господарських товариствах у таких випадках: якщо боржником є державне підприємство; боржник сам порушив справу про банкрутство; план реструктуризації передбачає процес приватизації боржника. Будь-який план санації має включати черговість задоволення претензій (вимог) до боржника відповідно до умов пропозиції про санацію. За браком пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди кредиторів з умовами проведення санації боржника Господарський суд визнає боржника банкрутом і з цього приводу ухвалює відповідну постанову. Мирова угода це домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочення або розтрочення, а також прощення кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Мирова угода може бути прийнята на будь-якій стадії провадження у справі про банкротство.
8. Ліквідація збанкрутілих підприємств.
Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів і форм власності визначаються положеннями Господарського кодексу України. Таке припинення діяльності може відбутись: -- із власної ініціативи підприємця; -- на підставі рішення суду або господарського суду у випадках, передбачених законодавством; -- у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання; -- на інших підставах, передбачених законодавчими актами України. Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств та організацій можуть бути різними, головними є такі: 1. вартість майна боржника продовжує знецінюватися і бракує будь-якої можливості для її відновлення; 2. жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення реструктуризації або санації боржника; 3. жодний з поданих реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами; 4. запропонований план виходу підприємства (організації) з кризового стану з тих чи тих причин неможливо реалізувати. Ліквідація підприємства за юридичними підставами може бути двох видів: -- добровільною; -- примусовою. Юридичними підставами добровільного припинення діяльності підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Примусово діяльність підприємства припиняється на підставі рішення суду про визначення його банкрутом. Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з власної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредитора, зборів чи комітету кредиторів. Відтак господарський суд приймає відповідну постанову про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу (засновнику визнаної банкрутом юридичної особи; власнику майна банкрута або вповноваженому ним органу; банку, клієнтом якого є банкрут; органу, що зареєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності; усім кредиторам; усім учасникам угод, що в них боржник бере участь; усім учасникам арбітражного процесу; державній службі зайнятості; відповідним профспілковим органам). Цією постановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію. Призначені господарським судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію, якій надаються широкі повноваження. До ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкрутілого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів. Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які, з метою погашення боргу, може бути звернене стягнення на вимогу кредиторів. Мається на увазі все майно боржника, що належить йому з права власності або повного господарського відання. Якщо суб'єкт банкрутства є засновником або учасником господарського товариства та відповідно власником частки в статутному фонді товариства, зазначена частка підлягає викупу або вилученню зі статутного фонду способом його зменшення; одержані кошти включаються до складу ліквідаційної маси. Орендоване майно виключається з ліквідаційної маси. Оцінка ліквідаційної вартості збанкрутілого підприємства має певні особливості, зумовлені характером незвичайної ситуації. Головна особливість полягає в тім, що це активний вид оцінки, на підставі якої приймаються певні управлінські рішення, здійснюються певні практичні дії. Крім того, оцінка ліквідаційної вартості підприємства безпосередньо впливає на інтереси третьої сторони (крім замовників і оцінювачів), а саме: кредиторів, інвесторів, судових органів. На думку провідного американського оцінювача Ш. Пратта, ліквідаційна вартість — це чиста грошова сума, яку власники (власник) підприємства можуть одержати за ліквідації підприємства і окремого розпродажу його активів. У світовій практиці розрізняють поняття упорядкованої та примусової ліквідації, а також відповідно терміни «упорядкована ліквідаційна вартість» і «вимушена ліквідаційна вартість». За упорядкованої ліквідації продаж активів здійснюється протягом визначеного (розумного) строку з тим, щоб одержати за них найвищу можливу ціну. Для найбільш неліквідних активів цей період може становити до двох років. Вимушена ліквідація передбачає негайний розпродаж активів, як правило, усіх одночасно (на одному аукціоні). Спеціалісти розрізняють також ліквідаційну вартість припинення функціонування активів підприємства. У цьому разі активи списуються. Величина ліквідаційної вартості від продажу активів, очищена від супутніх витрат, дисконтується на дату оцінки за ставкою дисконту, яка враховує ризик, пов'язаний із цим продажем. Ліпше, уважає Ш. Пратт, продавати окремо активи, ніж ціле підприємство. Тоді сума виручки є, як правило, вищою. Для визначення ліквідаційної вартості активів використовуються дані балансу підприємства, розраховується ринкова вартість земельних ділянок, вартість інших активів за різними методами оцінки (акумуляції активів, порівняльним або ринковим, дохідним). Визначення ліквідаційної маси здійснюється з метою реалізації активів банкрута і за необхідності майна інших осіб, які відповідають за його зобов'язаннями, для розподілу виручених коштів між кредиторами. Визнання в установленому порядку боржника банкрутом має певні юридичні наслідки: -- припиняється підприємницька діяльність такого боржника (підприємства, організації); -- до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки; -- вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута; -- припиняється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута (організації). Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка визначає порядок продажу названого майна (склад, умови і строки придбання майна).
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-22; просмотров: 327; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.133.12.172 (0.127 с.) |