Тема 9. Результативність діяльності підприємства

 

План

 

1. Поняття, класифікація і методика обчислення доходу підприємства.

2. Прибуток як кінцевий результат діяльності підприємства.

3. Різновиди прибутку підприємства та методика їх обчислення.

4. Розподіл прибутку підприємства.

5. Система показників рентабельності та методика їх визначення.

6. Шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства.

7. Сутність та методичні підходи до оцінки фі­нансово-економічного стану підприємства.

8. Групи показ­ників для оцінки фінансово-економічного стану підприємства.

 

Зміст лекції з теми № 9

 

1.Поняття, класифікація і методика обчислення доходу підприємства.

Дохід є основним джерелом покриття здійснених підпри­ємством витрат та формування прибутку. Це один з найголов­ніших показників, що впливає на фінансовий стан підприєм­ства.

Підприємство отримує доходи як від звичайної діяльності, так і в результаті надзвичайних подій.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або вини­кають внаслідок здійснення такої діяльності. Прикладами зви­чайної діяльності є виробництво та реалізація продукції, роз­рахунки з постачальниками, покупцями та замовниками, пра­цівниками, податковими органами, банківськими установами тощо. До звичайної діяльності також відносять такі операції як переоцінка вартості майна підприємства, списання знеціне­них запасів матеріальних цінностей, економічні санкції за по­рушення договірних зобов'язань або податкового законодавства та інші.

До надзвичайної діяльності підприємства відносять опе­рації, які не відбуваються часто або регулярно і відрізняються від звичайних операцій, наприклад пожежі, стихійні лиха, тех­ногенні аварії тощо.

Звичайну діяльність підприємства поділяють на операційну та іншу (у тому числі фінансову та інвестиційну).

Формування доходу від кожного з видів діяльності має свої особливості. Розглянемо порядок формування доходу від операційної діяльності підприємства.

Дохід підприємства від операційної діяльності склада­ється з доходу від його основної діяльності та інших операцій­них доходів.

Основна діяльність підприємства пов'язана з виробницт­вом та збутом продукції (наданням послуг, виконанням робіт) і має забезпечувати отримання доходів, достатніх для відшко­дування витрат виробництва й обігу та отримання певного прибутку.

У світовій практиці для визначення доходу підприємства від реалізації продукції застосовують касовий метод та метод нарахувань.

При касовому методі доходом або виручкою підприємства за певний період вважається сума грошових коштів, що надійшла від покупців протягом цього періоду в його касу або на розрахунковий рахунок за продукцію, що була фактично відвантажена покупцям (або за фактично здійснені та надані для. них роботи і послуги).

За методом нарахувань доходом або виручкою підприєм­ства за певний період визнається вартість продукції (наданих послуг, виконаних робіт), відвантаженої покупцям протягом цього періоду, незалежно від того, оплачена вона ними у цьо­му періоді, чи ні.

В Україні визначення доходів підприємств здійснюється за методом нарахувань.

Дохід від реалізації продукції (Дрп) визначається за формулою:

 

Дрп = Q * Цр, грн.,

 

де Q – обсяг виробництва продукції в натуральному виразі;.

Цр – ціна реалізації одного виробу, грн.

Чистий дохід підприємства від реалізації продукції (Дч) визначається за формулою:

Дч = Дрп -- ПДВ – АЗ – Він, грн.,

 

де ПДВ – сума ПДВ, яка була включена до складу доходу, грн.;

АЗ – сума акцизного збору, яка була включена до складу доходу від реалізації підакцизної продукції, грн.;

Він – інші відрахування з доходу (сума наданих покупцям знижок, вартість повернених ними товарів та інші суми, що підлягають вилученню з доходу від реалізації), грн.

Під час операційної діяльності підприємство, крім доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), отримує й інші операційні доходи. До таких доходів належать: отримана оренд­на плата за майно, надане у тимчасове користування іншим особам; дооцінка вартості запасів матеріальних цінностей, що знаходяться на складі підприємства; дохід від зростання курсу валюти, якою володіє підприємство на банківських рахунках.

Доходи підприємства від іншої діяльності включають: дохід від участі в капіталі, інші фінансові та інші доходи.

До доходів від участі в капіталі відносять дохід, отрима­ний підприємством від здійснених ним інвестицій в асоційова­ні, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться за методом участі в капіталі. Цей дохід має місце, коли прибуток, отриманий підприємством-об'єктом інвестування, не спрямо­вується на виплату дивідендів інвесторам, а залишається на його ж подальший розвиток. У такому разі відбувається зростання вартості інвестицій, здійснених підприємствами-інвесторами, пропорційно до їхніх часток у капіталі цього підприєм­ства. Відповідна величина зростання вартості інвестицій, здійс­нених підприємством-інвестором, і є його доходом від участі у капіталі.

Дохід від участі в капіталі (Д_ук) визначається як добуток чистого прибутку, отриманого асоційованим, дочірнім або спільним підприємством, на частку підприємства-інвестора у його ста­тутному капіталі:

 

Д_ук = К_і * П, грн.,

 

де К_і -- частка інвестицій підприємства-інвестора у статутному капіталі асоційованого (дочірнього, спільного) підприємст­ва (у вигляді десяткового дробу);

П -- прибуток, отриманий асоційованим підприємством, грн.

Якщо ж асоційоване (дочірнє, спільне) підприємство зазна­ло збитків, вартість інвестицій, здійснених підприємствами-інвесторами, зменшиться пропорційно їхнім внескам до його статутного капіталу. При цьому підприємство-інвестор матиме втрати від учас­ті в капіталі.

Якщо ж частка інвестицій підприємства до статутного ка­піталу іншого підприємства становить менш як 20% його обся­гу, то доходи, отримані від таких інвестицій, відносять до ін­ших фінансових доходів. До складу інших фінансових доходів включають: отримані дивіденди, відсотки, доходи від фінансо­вої оренди (від наданих в оренду майнових об'єктів з правом їх викупу орендарями) та інші доходи, отримані від фінансо­вих інвестицій (крім доходів, отриманих за методом участі в капіталі).

До інших доходів належать доходи, отримані підприємст­вом від:

-- реалізації необоротних активів і майнових комплексів, фінансових інвестицій;

-- зростання курсу валюти, якою володіє підприємство на банківських рахунках (якщо валютні операції не пов'язані з основною діяльністю підприємства);

-- безоплатно отриманих матеріальних і нематеріальних цінностей;

-- дооцінки вартості основних фондів тощо.

 

2. Прибуток як кінцевий результат діяльності підприємства.

 

Кінцевим позитивним результатом господарської діяльнос­ті будь-якого підприємства є прибуток. Прибуток визначається як перевищення доходів підприємства над його витратами.

Основними функціями прибутку є такі:

-- слугує мірилом, що дає змогу оцінити результати гос­подарської діяльності підприємства;

-- є джерелом винагороди засновникам (власникам) під­приємства. За показником прибутку визначається част­ка доходів засновників (власників) підприємства та розміри очікуваних дивідендів (для акціонерних това­риств);

-- в умовах ринкових відносин прибуток є основним дже­релом фінансування розвитку підприємства та вдоско­налення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування;

-- прибуток виступає критерієм доцільності під час схва­лення господарських рішень на підприємстві. Оскільки більшість рішень підприємства пов'язана з витрачанням ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових), вони мають розглядатись з урахуванням величини прибутку, який підприємство отримає у результаті їхньої реалізації;

-- прибуток є основним фінансовим важелем при форму­ванні надходжень до бюджету країни. Регулюючи роз­міри прибутку, що залишаються у розпорядженні під­приємств, держава стимулює ділову активність підприємств.

На прибуток підприємства впливають різноманітні факто­ри, які можна розподілити на дві великі групи: зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх факторів належать природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок та пільг, штрафних санкцій тощо. Ці фактори не залежать від діяльності підприємства, але суттєво впливають на його прибуток.

Внутрішні фактори поділяють на виробничі та невироб­ничі. Виробничі фактори характеризують наявність та викори­стання засобів і предметів праці, трудових та фінансових ре­сурсів. Ці фактори, у свою чергу, поділяють на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес отри­мання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів та пред­метів праці, фінансових ресурсів, тривалості роботи обладнан­ня, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтен­сивні фактори впливають на процес отримання прибутку че­рез "якісні" зміни: підвищення продуктивності обладнання та його якості, використання прогресивних видів матеріалів та вдосконалення технології їх обробки, прискорення оборотнос­ті оборотних засобів, підвищення кваліфікації та продуктивнос­ті праці персоналу. Зниження трудомісткості та матеріаломіст­кості продукції, вдосконалення організації праці та ефектив­ніше використання фінансових ресурсів.

До невиробничих факторів належать постачальницько-збутова та природоохоронна діяльність, соціальні умови праці та побуту тощо.

Таким чином, основними шляхами збільшення величини прибутку підприємства в умовах ринкової конкуренції є зрос­тання доходу за рахунок збільшення обороту продукції, зни­ження собівартості продукції, зменшення інших витрат.

 

3. Різновиди прибутку підприємства та методика їх обчислення.

 

З метою аналізу та забезпечення ефективного управління формуванням прибутку розрізняють такі види прибутку під­приємства:

1. Маргінальний прибуток (Пм). Він є джерелом покриття всіх постійних витрат підприємства. Обчислюється так:

 

Пм = Дч – Взм, грн.,

 

де Дч -- чистий дохід підприємства, грн.;

Взм -- сума змінних витрат підприємства, пов'язаних з вироб­ництвом реалізованої продукції, грн.

2. Валовий прибуток (П_в):

 

Пв = Дч – Срп, грн.,

 

де Срп - виробнича собівартість реалізованої продукції, грн.

3. Операційний прибуток, або прибуток від операційної діяльності підприємства (Поп):

 

Поп = Пв + Дін.о – Вадм – Взб – Він.о, грн.,

 

де Дін.о - інший операційний дохід, грн.;

Вадм - адміністративні витрати, грн.;

Взб - витрати на збут, грн.;

Він.о - інші операційні витрати, грн.

4. Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування (П зв.оп):

 

Пзв. = Поп + Дуч + Дін.ф + Дін – Вук – Він.ф – Він, грн.,

 

де Дуч - доходи підприємства від участі в капіталі, грн.;

Дін.ф - інші фінансові доходи, грн.;

Дін - інші доходи підприємства, грн.;

Вуч -- втрати від участі в капіталі, грн.;

Він.ф -- інші фінансові втрати, грн.;

Він -- інші витрати підприємства, грн.

5. Прибуток від звичайної діяльності підприємства (Пзв.д).Ве­личину податку на прибуток визначають, виходячи з суми прибутку від звичайної діяльності до оподаткування та діючої ставки податку на прибуток:

 

П зв. * % Пна приб.

Пзв.д = Пзв. – -------------------------------, грн.,

%100

де % Пна приб.-- ставка податку на прибуток, %.

6. Чистий прибуток підприємства (Пч):

 

(Дн.д.– Вн.д) * % Пна приб. н.д

Пч = Пзв.д + Дн.д – Вн.д – --------------------------------------------, грн.,

100%

 

де Дн.д -- доходи від надзвичайної діяльності підприємства, грн.;

Вн.д. - витрати, пов'язані з надзвичайною діяльністю підпри­ємства, грн.

 

4. Розподіл прибутку підприємства.

 

Важливе місце у фінансовій політиці підприємства посідає розподіл та використання прибутку як основного джерела фі­нансування його інвестиційних потреб і задоволення економіч­них інтересів власників.

Основними принципами розподілу прибутку є такі:

-- прибуток, отриманий підприємством у результаті його господарської діяльності розподіляється між державою та підприємством як господарюючим суб'єктом; частка прибутку, що надходить до держави, визначається встановленими законодавством ставками податку;

-- визначення напрямів використання прибутку, що зали­шається у розпорядженні підприємства, знаходиться у його компетенції.

Порядок розподілу та використання чистого прибутку, тоб­то прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків та обов'язкових платежів, фіксується у статуті підприємства.

В умовах ринкових відносин велике значення має обґрунтування співвідношень у спрямуванні прибутку на цілі вироб­ничо-технічного розвитку, соціального розвитку, формування фінансового резерву, на виплати засновникам (власникам), ди­віденди акціонерам тощо. Разом з тим, прибуток є джерелом сплати підприємством штрафних санкцій, здійснення відраху­вань на благодійні цілі, а також використовується для пога­шення кредитів, отриманих на інвестиційні цілі.

Формування власного резервного (страхового) фонду здій­снюється на випадок різкого погіршення фінансового стано­вища у результаті тимчасової зміни ринкової кон'юнктури, стихійних лих тощо.

 

5. Система показників рентабельності та методика їх визначення.

 

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками -- прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показ­ником рентабельності.

Рентабельність -- це відносний показник ефективності робо­ти підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відно­шення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресур­си (витрати) використовують у розрахунках.

Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рента­бельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

1. Рентабельність активів (Ра) характеризує ефективність вико­ристання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою:

 

Пзв д

Ра = --------- * 100%, %

Ка

 

де Пзв – прибуток від звичайної діяльності (чистий прибуток) підприємства за рік, грн.;

К_а -- середня сума активів за річним балансом, грн.

Обчислюючи цей показник, виходять як із загального (до опо­даткування), так і з чистого (після оподаткування) прибутку. Єди­ного методичного підходу тут не існує. Тому треба обов'язково заз­начити, який саме прибуток узято.

Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагрегований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за її диверсифікації). У цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається рентабельність за окремими видами діяльності (на­приклад, рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо).

2. Рентабельність власного капіталу (Р) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів і розраховується за формулою

 

Пч

Рвк = ------- * 100 %

Кв

 

де Пч -- чистий прибуток підприємства, грн.;

К_в – середня сума власного та прирівняного до нього капіталу підприємства, грн.;

3. Рентабельність акціонерного капіталу (Рак) свідчить про верх­ню межу дивідендів на акції та обчислюється так:

 

Пч

Рак = ------- * 100 %,

Кст

 

де К_ст -- статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій), грн.

Цей показник можна обчислювати також як рентабельність ак­ціонерного капіталу від звичайних акцій. Тоді з прибутку відніма­ють фіксовані дивіденди на привілейовані акції, а зі статутного капіталу -- номінальну вартість цих акцій.

4. Рентабельність продукції (Р_п) характеризує ефективність ви­трат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулою

 

Прп

Рп = ------- * 100 %,

Срп

 

де П_рп — прибуток від операційної діяльності за певний період, грн.;

Срп -- повна собівартість реалізованої продукції, грн..

Рентабельність продукції можна обчислювати також як відно­шення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Саме в такому вигляді цей показник використовується в зарубіжній практиці.

У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції обчислюється також рентабельність окремих її різно­видів. Рентабельність одного виробу (Рі) розраховується за формулою:

 

Ці -- Сі

Рі = ------------- * 100 %,

Сі

 

де Ці, Сі -- відповідно ціна й повна собівартість і-го виробу, грн.

5. Рентабельність виробничих фондів або рентабельність виробництва (Рвф) обчислюється за формулою:

 

Пч

Рвф = -------- * 100%,

Ввф

 

де Ввф -- середньорічна вартість виробничих фондів підприємства (основних виробничих фондів та нормованих оборотних коштів), грн.

 

6. Шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства

 

Ефективність виробництва — це комплексне відбиття кінце­вих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.

Види ефективності виробництва (діяльності) виок­ремлюються переважно на підставі одержуваних ефектів (резуль­татів) господарської діяльності підприємства.

В залежності від одержаного результату (наслідків) розрізняють економічну і соціальну ефективність.

В залежності від місця одержання ефекту розрізняють локальний і народногосподарський ефект.

Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяль­ності підприємства (організації) за певний проміжок часу.

Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні та соціальні пере­ваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрям­ку діяльності) проти інших можливих варіантів.

За ступенем збільшення ефекту буває первинний (одноразовий) ефект і мультиплікаційний (якщо повторюється та примножується).

Система показників ефективності виробництва (діяльності), що її побудовано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп:

1. узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяль­ності);

2. показники ефективності використання праці (персона­лу);

3. показники ефективності використання виробничих (основ­них та оборотних) фондів;

4. показники ефективності використан­ня фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій). Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів;

5. показники якості продукції.

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Основними з них є:

1.Технологія. За принципом ланцюгової реакції технології спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткування. Продуктивність діючого устатку­вання залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належ­ної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3. Матеріали та енергія. Вони позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції, раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд, дизайн також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо, опановані підприємством для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяль­ності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники -- керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюється дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформу­ватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

8. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елемен­тами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інстру­менти (заходи, стимули); г) економічні правила та нормативи (ре­гулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензу­вання окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціаль­на інфраструктури; е) макроекономічні структурні зміни; є) прог­рами приватизації державних підприємств (організацій); ж) комер­ціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

9. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищен­ня ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держа­ва має створити відповідні організаційні передумови, що забезпе­чуватимуть постійне функціонування на національному, регіональ­ному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних ме­ханізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), їхню діяльність треба зосередити на: 1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому; 2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

10. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефек­тивності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інфор­маційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значен­ня для ефективного розвитку всіх структурних елементів економі­ки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструк­тури.

7. Сутність та методичні підходи до оцінки фі­нансово-економічного стану підприємства.

Фінансово-економічний стан підприємства характеризується ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства за сучасних умов господарювання конче потрібна як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансово-економічний стан підприємства цікавить і його конкурентів, але вже в іншому аспекті -- нега­тивному; вони заінтересовані в ослабленні позицій конкурентів на ринку. Під час здійснення виробничо-господарської діяльності пе­ред підприємством постає безліч різноманітних завдань, успіш­не вирішення яких визначає стабільність та міцність його фі­нансово-економічного стану, що відображає ефективність здійснюваних операцій, фінансову незалежність і платоспро­можність.

Основними загальнодоступними джерелами інформації, на підставі якої можна зробити висновки про фінансово-економічний стан та ефективність роботи підприємства, є його фінансова звітність: Баланс(форма №1), Звіт про фінансові результати (форма №2) та Звіт про рух грошових коштів (фор­ма №3).

Баланс -- підсумковий синтетичний документ про склад засобів діяльності підприємства та джерела їхнього формування в грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року). З 1 січня 2000 року в Україні введено в дію нову форму балансу підприємства, що відповідає міжнародним стандартам здіснення бухгалтерського обліку суб'єктами господарювання.

В активі балансу підприємства за новою формою виділені такі три розділи:

1. Необоротні активи:

1.1. Нематеріальні активи.

1.2. Незаверше будівництво.

1.3. Основні засоби:

1.4. Довгострокові фінансові інвестиції.

2. Оборотні активи

2.1. Виробничі запаси.

2.2. Незвершене вироб­ництво.

2.3. Готова продукція.

2.4. Дебіторська заборгованість.

2.5. По­точні фінансові інвестиції.

2.6. Грошові кошти.

3.Витрати майбутніх періодів.

Пасив балансу підприємства за новою формою складається з п'яти виокремлених розділів:

1. Власний капітал:

1.1 Статутний капітал.

1.2. Пайовий капітал.

1.3. Резервний капітал.

1.4.Нерозподілений прибуток.

2.Забезпечення наступних витрат і платежів:

2.1. Забезпечення виплат персоналу.

2.2. Інші забезпечення.

2.3. Цільове фінансування.

3. Довгострокові зобов'язання:

3.1. Довгострокові кредити банків.

3.2. Відстрочені податкові зобов'язання.

3.3. Інші довгострокові зо­бов'язання.

4.Поточні зобов'язання:

4.1. Короткострокові кредити банків.

4.2. Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями.

4.3. Векселі видані.

4.4. Кредиторська заборгованість.

4.5. Інші поточні зо­бов'язання.

5. Доходи майбутніх періодів.

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів ба­лансу мають важливе економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики фінансового стану підприємства.

Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксова­ну дату здійснюється на підставі аналізу офіційних документів -- звітів про фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал і системи розрахункових показників.

 

8. Групи показ­ників для оцінки фінансово-економічного стану підприємства.

Для характеристики фінансової стійкості підприємства застосовують показники:

1. Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними обіговими коштами (Кзвк):

ВОК

Кзвк = ----------,

Вок

 

де ВОК -- власні оборотні кошти, грн.;

Вок -- вартість оборотних коштів підприємства на початок (кі­нець) періоду, грн. (ф.№1 р.(260+270)).

2. Коефіцієнт маневреності (К_м):

 

З

К_м = --------,

ВОК

 

де 3 -- вартість запасів підприємства на початок (кінець) пері­оду, грн. (ф.№1 р.(100+120+130+140)), грн.;

ВОК -- обсяг власних оборотних коштів на початок (кінець) періоду, грн..

3. Коефіцієнт автономії (К_авт):

Кв

К_авт = --------,

П

 

де Кв -- власний та прирівняний до нього капітал підприємства на початок (кінець) періоду, грн. (ф.№1 р.(380+430+630));

П -- загальна величина пасивів підприємства на початок (кі­нець) періоду, грн. (ф.№1 р.640).

4. Коефіцієнт співвідношення власних та залучених дже­рел коштів (Кв/з):

 

Кв

Кв/з = ---------------,

ДЗ + ПЗ

 

де ДЗ -- довгострокові зобов'язання підприємства на початок (кінець) періоду, грн. (ф.№1 р.480);

ПЗ -- поточні зобов'язання підприємства на початок (кінець) періоду, грн. (ф.№1. р.620).

Перевищення власних коштів над залученими свідчить про фінансову стійкість підприємства. У цьому разі Кв/з > 1.

Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно розраховуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов'я­зання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні ак­тиви мають різну ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності — загальної, термінової та абсолютної.

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л):

 

ГК

Кабс.л = --------,

ПЗ

 

де ГК -- грошові кошти та їхні еквіваленти, грн. (ф.№1р.(230+240));

ПЗ -- поточні зобов'язання, грн. (ф.№1 р. 620).

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності має перебува­ти в межах 0,2 - 0,35. Якщо ж коефіцієнт набуває значення, нижчого за 0,2, то це означає, що у підприємства виникає ри­зик неспроможності покриття своїх невідкладних зобов'язань.

2. Коефіцієнт критичної (швидкої) ліквідності (Ккр.л):

 

ГК + ПФІ + Деб.З

Ккр.л = ----------------------------,

ПЗ

 

де ПФІ -- поточні фінансові інвестиції, грн. (ф.№1 р.220);

Деб.З -- дебіторська заборгованість, грн. (ф.№1 р. (150+160+170+180+ +190+200+210)).

Нормальним вважається стан, коли значення цього коефі­цієнта перевищує одиницю.

3. Коефіцієнт покриття або коефіцієнт поточної ліквід­ності (Кп л):

 

ГК + ПФІ + Деб.З + З

Кп л = --------------------------------,

ПЗ

 

де З -- вартість запасів, грн. (ф.№1 р.(100+120+130+140)).

Нормальним вважається стан, коли значення цього коефі­цієнта перевищує 2.

Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутко­вості, але однозначний зв'язок між цими показниками простежуєть­ся тільки в перспективному періоді. У перспективі висока прибут­ковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроково­му періоді такого прямого зв'язку немає. Підприємство з непога­ною прибутковістю може мати низьку ліквідність унаслідок вели­ких виплат власникам, ненадійності дебіторів тощо. Отже, забез­печення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимізації фінансово-економічних рішень.

 

Рекомендована література

1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994р. № 334/94 – ВР // Податковий кодекс «Головбуха» - 2006. Часть 1. – Киев: ООО «Универсал – Бизнес» № 1(63), 2006. – С. 75 -- 162.

2. Закон України “ Про податок на додану вартість„ від 03.04.1997 № 168/97 – ВР (з подальшими змінами і доповненнями) // Фінансова консультація, 1997. -- № 21.

3. Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 3 „Звіт про фінансові результати”.

4. Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 15 „Дохід”.

5. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч.посібник.-- К.: Атіка, 2002. -- С. 339 – 366.

6. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посібник – К.: В-во А.С.К., 2004. -- С. 334 -- 394.

7. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного.-- Вид.

3-тє, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. -- С. 433 – 464.

8. Економіка підприємства: теорія і практикум (За редакцією Міщенко Н. Г., Ященко О. І): Навчальний посібник. – Львів: „Магнолія 2006”, 2008. -- С. 445 -- 473.

9. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємств. Навч.посіб.—К.: „Каравела”, 2003. -- С. 229 -- 258.

10. Методичні вказівки щодо самостійної роботи з дисципліни „Економіка підприємства.”