Тема 7. Продукція: сутність, різновиди та конкурентоспроможність

План

1. Продукція як результат діяльності виробничих систем. Класифікація продукції. Вимірники і показники обсягу продукції, сфера їх застосування.

2. Поняття якості продукції, необхідність та значення її підвищення. Показники та методи оцінки якості продукції.

3. Конкурентоспроможність продукції: сутнісна характеристика, чинники забезпечення та методика оцінки її рівня.

4. Шляхи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на підприємстві.

5. Значення та зміст виробничої програми підприємства.

6. Натуральні і вартісні показники виробничої програми.

7. Матеріально-технічне забезпечення виробництва та його організація на підприємстві.

8. Обчислення потреби підприємства в матеріальних ресурсах

 

Зміст лекцій з теми № 7

 

1. Продукція як результат діяльності виробничих систем. Класифікація продукції. Вимірники і показники обсягу продукції, сфера їх застосування.

У процесі виробництва людина взаємодіє з певними засобами виробництва і створює конкретні матеріальні блага. Отже, останні є продуктами праці, тобто споживною вартістю, речовиною природи, пристосованою людиною за допомогою знарядь праці до своїх потреб. Результат праці здебільшого матеріалізується у вигляді конкретного продукту (продукції, виро­бу). Продукція, що виготовляється, протягом певного часу перебуває на різних стадіях технологічного про­цесу і з огляду на це називається незавершеним ви­робництвом, напівфабрикатом чи готовим для спожи­вання продуктом (виробом).

Ясна річ, що в промисловому виробництві ре­зультатом (продуктом) праці є продукція, на підприємствах транспорту -- відповідний обсяг вико­наної роботи (перевезених вантажів або пасажирів на ту чи ту відстань), а в установах зв'язку та бан­ках -- надані юридичним і фізичним особам послу­ги. Іноді продукт праці є водночас і виробленою продукцією, і виконаною роботою, і наданою послу­гою (наприклад, полагоджені годинник, телевізор, холодильник, взуття тощо).

Продукт праці, що існує в готовій для споживання формі, може стати сировиною для виробництва іншого продукту (наприклад, виноград -- для ви­готовлення виноградного соку. вина). Чи стане конкретна спожив­на вартість засобом виробництва або кінцевим предметом спожи­вання, цілком залежить від її функції та місця в процесі праці. Предмети праці, що підлягають обробці в процесі виробництва і змінюють свою форму, перетворюються на продукти праці, котрі розподіляються на засоби виробництва та предмети споживання; стосовно суспільного виробництва в цілому вони називаються про­дукцією відповідно І та II підрозділів, а у промисловості — про­дукцією груп «А» і «Б».

Засоби виробництва, у свою чергу, поділяються на засоби праці та предмети праці, а предмети споживання — на продовольчі і непродовольчі товари. Такий поділ продукції класифікує її за озна­кою економічного призначення. Зрештою для загальної характери­стики продукції (роботи, послуг) практичне значення має застосу­вання системи вимірників її (їхнього) обсягу.

За умов товарного виробництва та ринкової економіки виготовлена продукція, виконана робота -- або надана послуга є товаром, котрий має не лише споживну вартість, а й вартість (мінову вартість). Для постійного й повного задоволення потреб ринку планування та облік товарів, що їх виготовляють на продаж, здійснюється в натуральних (фізичних) і вартісних (грошових) вимірниках. Важливо зважити на те, що міру задоволення потреб ринку можна охарактеризувати, виходячи на­самперед із показників обсягу товарів певної номенклатури та асор­тименту в натуральному вигляді.

Номенклатура продукції -- це перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбаче­но планом виробництва продукції.

Асортимент -- це сукупність різновидів продукції кожного найменування, що різняться за відпо­відними техніко-економічними показниками (за типорозмірами, по­тужністю, продуктивністю, дизайном тощо). Номенклатура і товар­ний асортимент включають стару продукцію, попит на яку збері­гається, а також нову продукцію, дослідні зразки принципово но­вих виробів.

Вимірниками обсягу продукції в натуральному виразі є конк­ретні фізичні одиниці -- штуки, тонни, метри тощо. У практиці планування та обліку обсягу продукції іноді використовують умов­но-натуральні (наприклад, умовні банки консервів, умовні листи шиферу, штуки цегли) і подвійні натуральні показники (наприк­лад, виробництво сталевих труб може вимірюватися тоннами та метрами, тканин — погонними і квадратними метрами).

Вартісні показники розраховуються на підставі натуральних, але водночас, виходячи з узагальненої вар­тісної оцінки витрат та результатів, стимулюють раціональне ви­користання ресурсів, зростання ефективності виробництва.

 

2. Поняття якості продукції, необхідність та значення її підвищення. Показники та методи оцінки якості продукції.

 

Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що зумовлюють придатність продукції задовольняти певні потреби спо­живачів відповідно до її призначення.

Якість продукції пов'язана із споживною вартістю товару, але ці поняття не тотожні. Споживна вартість ха­рактеризує задоволення певної потреби споживачів, корис­ність речі, а якість -- міру задоволення цієї потреби, яка ви­являється у споживанні.

Слід розрізняти поняття якості продукції та поняття її технічного рівня. Поняття технічного рівня виробів за зміс­том вужче від якості, оскільки охоплює сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик. Показники техніч­ного рівня встановлюються при проектуванні нових зна­рядь праці (транспортних засобів, машин, приладів).

Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах диктується такими обставинами, як:

-- потреби науково-технічного прогресу (сучасні технології вимагають кращих якісних характеристик сировини, матеріалів, обладнання тощо);

-- зміна споживчих запитів населення (при кількісному наси­ченні ринку зростають вимоги до якісних характеристик товарів);

-- нестача або обмеженість природних ресурсів (викорис­тання високоякісних: сировини, матеріалів, машин рівноцінне їх збереженню, економії суспільної праці);

-- підвищення значення матеріального стимулювання в рин­кових умовах (кожна людина, яка краще працює, може придбати за свою платню більш високоякісний товар);

-- розвиток зовнішньої торгівлі (вихід і опанування зовнішнього ринку можливі лише за умови виробництва високоякісної конку­рентоспроможної продукції).

Значення підвищення якості продукції полягає в то­му, що недостатній рівень якості має негативні економічні, соціальні та екологічні наслідки.

Економічні наслідки полягають у втратах матеріальних і трудових ресурсів, затрачених на виготовлення, транспор­тування і збереження недоброякісної продукції; додаткові витрати на ремонт техніки; втрати у виробничій інфраструк­турі (дороги, сховища, комунікації) тощо.

Соціальні наслідки проявляються у зниженні темпів рос­ту добробуту населення, падінні престижу вітчизняних то­варів, зменшенні прибутків підприємств та ін.

Екологічні наслідки -- це додаткові втрати на очищення земельних ресурсів, водного і повітряного басейнів, на оздоровлення населення, втрати продуктивності сільсько­господарського виробництва через складну екологічну си­туацію і т. ін.

Оцінка якості передбачає визначення її абсолютного, відносного, перспективного і оптимального рівнів.

Абсолютний рівень якості визначають шляхом обчис­лення певних показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів. Встановлення відносного рівня якості полягає у зіставленні абсолютних показників якості продукції з відповідними показниками аналогічних кращих зразків. Пріоритетні напрями розвитку науки і тех­ніки повинні відображатись у перспективному рівні якос­ті продукції. Оптимальний рівень якості відповідає мінімальній величині загальних суспільних витрат на вироб­ництво і експлуатацію продукції.

Залежно від кількості властивостей, які характеризуються, показники якості поділяються на:

-- одиничні, що характеризують окремі властивості ви­робу;

-- комплексні, за допомогою яких вимірюється група властивостей виробу;

-- узагальнюючі, які характеризують якість усієї сукуп­ності продукції підприємства.

Одиничні показники умовно поділяються на такі групи:

-- Показники призначення (характеризують пристосова­ність виробів до використання та сфера використання).

-- Показники надійності і довговічності (відображають властивість виробу виконувати свої функції протягом пев­ного часу зі збереженням експлуатаційних характеристик; властивість виробу зберігати свою роботоздатність трива­лий час).

-- Показники технологічності (характеризують ефектив­ність конструкцій машин та технологій їх виготовлення).

-- Ергономічні показники (враховують комплекс гігієніч­них, антропометричних, фізіологічних властивостей люди­ни, вимоги техніки безпеки).

-- Естетичні показники (характеризують виразність, від­повідність стилю і моді, оригінальність, гармонійність).

-- Показники стандартизації та уніфікації, що відбива­ють ступінь використання у виробі стандартизованих та уніфікованих деталей та вузлів.

-- Економічні показники (відображають затрати на роз­робку, виготовлення й експлуатацію виробу).

-- Патентно-правові, які відображають ступінь викорис­тання нових винаходів при проектуванні виробів.

Комплексні показники характеризують кілька власти­востей продукції. Згідно з цими показниками продукцію поділяють на сорти, марки, класи.

У процесі господарської діяльності важливо не тільки правильно оцінити якість окремих виробів, але й визначити загальний рівень якості продукції підприємства. Для цього використовується система загальних показників, основними з яких є:

-- коефіцієнт оновлення асортименту;

-- частка сертифікованої продукції;

-- частка продукції, призначеної для експорту;

-- обсяг товарів, реалізованих за зниженими цінами під час сезонного розпродажу;

-- коефіцієнт сортності;

-- питома вага браку в загальному випуску товарної продукції.

Методи оцінки якості продукції поділяються залежно від способу одержання інформації на: об'єктивний (вимі­рювальний і реєстраційний), органолептичний і розрахун­ковий.

Вимірювальний метод -- передбачає використання при оцінці якості продукції технічних засобів контролю.

Реєстраційний метод ґрунтується на спостереженні і підрахунку кількості предметів, випадків.

Органолептичний метод передбачає аналіз сприймань органами чуття людини споживчих властивостей товару.

Розрахунковий метод використовується при визначенні показників якості новостворених виробів; різновидом цього методу є комплексний метод, який полягає у визначенні інтегрованого показника якості продукції шляхом порів­няння корисного ефекту від використання виробу і загаль­них витрат на його створення і споживання.

Залежно від джерел інформації методи оцінки якості поділяються на:

-- традиційний (оцінка якості продукції у спеціалізованих підрозділах);

-- експертний (використовується для оцінки естетичних показників якості);

-- соціальний (ґрунтується на визначенні якості продукції на основі вивчення думки споживачів про неї).

 

3. Конкурентоспроможність продукції: сутнісна характеристика, чинники забезпечення та методика оцінки її рівня.

 

Конкурентоспроможність -- це характерис­тика товару, що відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем за­доволення конкретної потреби, так і за ви­тратами на його забезпечення.

Основними чинниками забезпечення конкурентоспроможності продукції є: продукт, його ціна, канали збуту, система маркетингу, рівень кадрового потенціалу та управлінських структур.

Перший чинник відображає рівень якості продукції, її стиль, унікальність, гарантії та рівень обслуговування, зруч­ність у використанні;

Другий чинник -- рівень ціни порівняно з іншими конку­рентами, систему знижок, форми оплати та можливість від­строчки у платежах тощо;

Третій чинник -- канали збуту -- характеризує форми збуту, стан ринку, систему транспортування та складування;

Четвертий чинник відображає ефективність діяльності маркетингових служб, дієвість реклами, використання сис­тем просування товару на ринок тощо;

П'ятий чинник -- кваліфікаційний рівень персоналу під­приємства, ефективність використання кадрового потенціа­лу, прогресивність управлінської структури та її мобіль­ність тощо.

Методика оцінки рівня конкурентоспроможності то­вару як інтегрального результату дії широкого спектру чин­ників передбачає проведення розрахунків у декілька етапів:

1. Аналіз ринку і вимог споживачів з метою визначення номенклатури параметрів (нормативних, технічних, еконо­мічних), вибір найбільш конкурентоспроможного товару-зразка для порівняння.

2. Обчислення одиничних показників за окремими па­раметрами та визначення сукупності параметрів двох това­рів для порівняння.

3. Розрахунок групових показників на основі одинич­них, що у кількісному виразі відображають відмінність між характеристиками аналізованої продукції та потребами споживачів окремої групи параметрів.

4. Визначення інтегрального показника з усіх груп пара­метрів в цілому, який вказує на рівень конкурентоспромож­ності аналізованого виробу.

Еталон для порівняння має належати до однієї групи товарів з аналізованим виробом, мати визначені умови ви­користання і функціональне призначення, бути характер­ним для вибраного ринку і мати максимальну кількість пе­реваг для покупців. Товар-еталон повинен повністю відпо­відати нормативним вимогам майбутнього ринку.

Розрахунок нормативних параметрів для оцінки конкурен­тоспроможності забезпечується за допомогою альтернативно­го методу, і застосовуваний показник має лише два значення:

1 - якщо товар відповідає нормі;

0 - якщо не відповідає.

 

4. Шляхи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на підприємстві

 

Можливі шляхи підвищення якості та конкуренто­спроможності продукції поділяються на:

-- виробничо-технічні (вдосконалення проектування, використання найсучасніших техніки і технології, вхідний контроль якості сировини, матеріалів і комп­лектуючих, поліпшення стандартизації);

-- організаційні (вдосконалення організації виробництва і праці, методів технічного контролю, підвищення кваліфікації кадрів, дотримання технологічної і вироб­ничої дисципліни, забезпечення загальної культури виробництва);

-- економічні (система прогнозування і планування яко­сті, встановлення прийнятних для виробника і спо­живача цін, економічне стимулювання виробництва високоякісної продукції);

-- соціальні (правильна кадрова політика, створення на­лежних умов праці і відпочинку, мотивація праці, ак­тивізація людського чинника).

Умови ринку вимагають комплексного використання перелічених можливостей забезпечення виробництва якіс­ної конкурентоспроможної продукції.

Ефективним засобом управління якістю і конкуренто­спроможністю є стандартизація, яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції.

Процес стандартизації продукції регулюється сукупністю нормативно-технічної документації. Це:

-- міжнародні стандарти ISO серії 9000;

-- державні стандарти України (ДСТУ);

-- стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок;

-- технічні умови (ТУ);

-- стандарти підприємств.

Стандарт на продукцію є основним нормативно-техніч­ним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.

Стандартизація продукції охоплює:

-- встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих;

-- встановлення норм, правил в галузі проектування;

-- формування єдиної системи показників якості продук­ції, методів її контролю, випробувань, єдиних термі­нів і позначень;

-- створення єдиних систем класифікації і кодування продукції тощо.

Сертифікація продукції -- один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінку відпо­відності продукції певним вимогам та видачу певного документа-сертифіката.

Сертифікат -- це документ, що за­свідчує високий рівень якості продукції та її відповідність вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000. В Україні існує обов'язкова і добровільна сертифікація.

Обов'язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарськими суб'єктами, охоплює перевірку та випробування продукції, державний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитись на відпо­відність вимогам, які не є обов'язковими, за ініціативою суб'єкта господарювання на договірних засадах.

Згідно з вимогами чинного вітчизняного законодавства сертифікація продукції в Україні здійснюється в рамках державної системи сертифікації -- УкрСЕПРО.

Сертифікацію здійснюють державні випробувальні цент­ри з найважливіших видів продукції. На сертифіковану продукцію видається сертифікат відповідності, який містить спеціальний знак відповідності.

Аналогічним зна­ком позначається і сама продукція; він інформує спожива­чів про те, що продукція є сертифікованою за системою УкрСЕПРО.

 

5. Значення та зміст виробничої програми підприємства.

Виробництво і реалізація продукції для забезпечення по­треб ринку є метою діяльності підприємств (звичайно, при одержанні певної величини прибутку). Тому плануван­ня виробництва і реалізації продукції є основним розділом тактичного або перспективного плану підприємства.

Виробнича програма підприємства (план ви­робництва і реалізації продукції) -- це сис­тема адресних завдань з виробництва і до­ставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок.

Для того, щоб правильно сформувати виробничу програ­му підприємства, у його бізнес-плані необхідно представити таку важливу інформацію, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів.

Формування виробничої програми в ринкових умовах має певні особливості, які полягають у тому, що:

-- плани виробництва і реалізації продукції орієнтуються на ринкові потреби конкретних споживачів, на своєчасне і якісне виконання договірних зобов'язань;

-- в основі виробничої програми лежить договір на по­ставку певної продукції, при цьому підприємство самостійно вибирає постачальників, споживачів, встановлює ціни та ін.

-- планування виробничої програми повинно бути гнуч­ким, у поточних і оперативних планах повинні коригува­тись показники плану виробництва і реалізації продукції з врахуванням змін у поставках сировини, фінансових мож­ливостях покупців;

-- пріоритетними у виробничій програмі підприємства стають натуральні показники і показники якості продукції, саме вони відображають ступінь задоволення ринкових по­треб з кількісного і якісного боку;

-- виробнича програма підприємства повинна формуватись із врахуванням можливостей підприємства, його забезпечення різними видами ресурсів та виробничими потужностями;

-- плани виробництва і реалізації продукції повинні бути багатоваріантними і забезпечувати вибір оптимального пла­ну, реалізація якого дасть можливість одержати високий прибуток.

Формування виробничої програми підприємства базу­ється на таких елементах:

1. Ринковий попит. На основі вивчення, аналізу і перспектив розвитку ринкового попиту підприємством укладаються зі споживачами-покупцями (торговельними підприємствами, гуртови­ми посередниками, біржами) угоди на постачання певних видів продукції.

2. Державні контракти. Вони є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету, та поновлення державного резерву.

3. Державні замовлення. Вони є засобом стимулювання збіль­шення виробництва у пріоритетних галузях, впровадження нових технологій, випуску дефіцитних видів продукції, дер­жавної підтримки важливих наукових досліджень. Держава може надавати пільги підприємствам-виробникам, але не за­безпечує їх фінансовими ресурсами.

4. Портфель замовлень на продукцію інших споживачів формується на основі контрактів між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами та відображає його постійні прямі господарські зв'язки. Такі контракти періодично переглядаються та поновлюються.

5. Власні потреби підприємства. Частина продукції підприємства може споживатися безпосередньо ним самим. Тому виробнича програма по­винна враховувати цю кількість. Вона визначається на ос­нові балансів матеріальних ресурсів, які відображають по­требу у них та джерела її покриття.

 

6. Натуральні і вартісні показники виробничої програми

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає нату­ральні і вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях з номенклатури і асортименту.

Номенклатура -- це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент -- це різновидність виробів у межах даної но­менклатури. Звичайно натуральні показники представляються у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри тощо).

Номенклатура виробів підприємства може бути централі­зованою і децентралізованою. Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і держав­них замовлень. Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попи­ту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлюють на основі обсягу поставок:

Q = Ппр – Зп + Зк, натур.од.,

 

де Q -- обсяг виробництва продукції, натур. од.;

Ппр -- обсяг поставок продукції, натур. од.;

З_п, З_к -- запаси продукції на складі, відповідно, на початок і на кінець планового року, натур. од..

При аналізі виконання підприємством плану з номенк­латури і асортименту дається кількісна оцінка виконанню плану шляхом обчислення фактичного випуску продукції в межах встановленого плану і порівняння його з плановими показниками.

Значення натуральних показників виробничої програ­ми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають мож­ливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів у певних товарах і врахувати якісні характеристики товарів.

Основними вартісними показниками виробничої про­грами є обсяги товарної, валової, реалізо­ваної, чистої, валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавер­шеного виробництва.

Товарна продукція є практично скрізь застосовуваним вартісним показником, що дає змогу підсумовува­ти виготовлення різних видів продукції і завдяки цьому визначати загальний обсяг виробництва на тому чи тому підприємстві, а та­кож обчислювати низку макроекономічних та узагальнюючих по­хідних показників розвитку народного господарства. Це, власне, загальна вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, призначених для реалізації різним споживачам. В обсяг товарної продукції включають готову продукцію, послуги, роботи, напівфабрикати і запчастини на сторону, тару, що не входить в гуртову ціну виробу. Обсяг товарної продукції (ТП) визначають за формулою:

ТП = ГП + Р + НФ, грн.,

 

де ГП -- вартість готової продукції, виробленої для реалізації на сторону, грн.;

Р -- вартість робіт і послуг, виконаних на сторону, грн.;

НФ -- вартість напівфабрикатів на сторону, грн.

У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у вартісному виразі, призначену для реалізації, незалежно від ступеню її готовності і визначають за

формулою

ВП = ТП ± З нзв. ±. Знф, грн.,

де ± 3 нзв -- зростання чи зменшення залишків незавершеного виробництва, грн.;

±3нф-- зростання чи зменшення залишків напівфабрикатів свого виробництва, грн.

Причому динамика залишків незавершенного виробництва враховується лише на тих підприємствах ма­шинобудування та металообробки, де тривалість виробничого цик­лу для переважної більшості видів продукції перевищує два місяці

Валовий оборот (ВО) -- це обсяг продукції підприємства, незалежно від ступеня її готовності і незалежно від того де вона буде використана; чи в межах підприємства, чи поза ним. Цей показник визначається за формулою

 

ВО = ВП + ВЗО, грн.,

 

де ВЗО -- внутрішньозаводський оборот (кількість про­дукції підприємства, яка використовується всередині нього для подальшої переробки), грн..

Проте міру задоволення ринкового попиту на ту чи ту продук­цію відбиває не обсяг її виробництва в натуральному й вартісному виразі, а обсяг реалізованих (проданих) виробів. Плановий (очікуваний) показник реалізованої продукції визначають виходячи з передбаченого виробничою програмою підприємства на відповідний рік обсягу товарної продукції, з урахуванням зміни залишків, нереалізованих на початок і кінець розрахункового пе­ріоду, а фактичний -- після оплати споживачем (замовником) вар­тості продукції та надходження відповідних грошових сум на бан­ківський рахунок постачальника.

Реалізована продукція (РП) -- це продукція, відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства, або мають надійти у певний період. Їі обсяг визначається за формулою

РП = ТП + Зп -- Зк, грн.,

де Зп, Зк -- залишки готової продукції на складі і товарів відвантажених, але ще не оплачених покупцем відповідно на початок і на кінець планового періоду, грн.

З метою більш повної характеристики динаміки виробництва продукції та показників його ефективності (передовсім продуктив­ності праці) за складання виробничої програми підприємства роб­лять також розрахунки чистої продукції. За вихідну базу для її обчислення беруть обсяг товарної продукції, з вартості якої ви­ключають матеріальні витрати й суму амортизаційних відрахувань, тобто вартість так званої уречевленої праці, елімінуючи вплив ос­танньої на величину загальної вартості продукції, що її виробляє підприємство. За економічним змістом показник чистої продукції відбиває наново створену на підприємстві вартість і завдяки цьому характеризує результати використання саме власного трудового потенціалу. Відтак показник чистої продукції доцільно застосову­вати для об'єктивної оцінки рівня ефективності виробничо-госпо­дарської діяльності підприємства і визначається за формулою

 

ЧП = ТП -- (МВ + А), грн.,

 

де МВ -- вартість матеріальних витрат на виробництво продукції, грн,;

А – сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

 

 

7. Матеріально-технічне забезпечення виробництва та його організація на підприємстві.

 

У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва пере­творюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному по­повненню. Для цього організується матеріально-технічне забезпе­чення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, збері­гання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.

Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. За прямими зв'язками по­ставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальни­ми замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в не­великій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати в посередників -- оптових фірм і магазинів. Вони комп­лектують певний асортимент товарів для продажу і територіальне розміщуються неподалік від підприємств та організацій споживачів.

Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних ре­сурсів, передовсім з однорідними стандартизованими властивос­тями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.

Коло основних постачальників підприємства є досить стабіль­ним, особливо за умов масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних ресурсів і нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та вдосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Проте і без цього може виявитися потре­ба замінити окремих постачальників, розширити їхнє коло. Тому важливою є проблема вибору постачальників.

Вибираючи постачальників матеріально-технічних ресурсів, слід ураховувати низку чинників, у тім числі: відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються й вибирається той партнер, який забезпечує найліпші умови постачання за мінімальних витрат.

Між постачальником і споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця.

Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матер­іали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та великосерійного виробницт­ва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживан­ням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех без­посередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Цен­тралізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізу­вати та автоматизувати транспортно-складські операції.

Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця за інтегрованої системи виробництва й постачання «точно за часом» (японський варіант «канбан»), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включа­ються також і постачальники, які забезпечують виробничий про­цес часто прямо «з коліс», зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

 

8.Обчислення потреби підприємства в матеріальних ресурсах

Потреба в матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному, залежно від їхнього призначення. Кількість технічних засобів, тобто машин та устаткування, обчислюється епізодично за проектування вироб­ничих систем. Розрахунки потреби в матеріалах є регулярними і здійснюються на єдиній методичній основі. Кількість матеріалів певного різновиду, яка потрібна підприємству в розрахунковому періоді в натуральному вимірі (Пз) і яку слід закупити, обчислюєть­ся за формулою

 

Пз = Пзаг + Зк – Зп, натур.од.,

 

де Пзаг – загальна потреба в матеріалах у розрахунковому періоді, натур.од.;

Зп, Зк -- перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду

Матеріали витрачаються на такі потреби: основне вироб­ництво, виготовлення технологічного оснащення, ремонтно-експ­луатаційні роботи, заходи з підвищення технічного рівня вироб­ництва, капітальне будівництво власними силами. Витрати мате­ріалів обчислюються множенням обсягу продукції (робіт) на нор­му витрати матеріалу. Цей засадний принцип конкретизується відповідно до того чи того об'єкта нормування.

Розрахунок потреби в матеріалах є найбільшим відповідальним в укладанні плану матеріально-технічного забезпечення.

Загальна потреба в матеріалах визначається за формулою

 

Пзаг = Пвир + Прем ± Пнзв + Пзап., натур.од.,

 

де Пвир -- потреба в матеріалі на основне виробництво, натур.од.;

Прем -- потреба в матеріалі на ремонтно-експлуатаційні потреби, натур.од.;

Пнзв -- потреба в матеріалі на змінення обсягів незавершеного виробництва, натур.од.;

Пзап -- потреба в матеріалі на створення виробничого запасу, натур.од.

Є декілька методів визначення потреби в матеріалах на основне виробництво:

1. Метод прямого рахунку. Потреба в матеріалах (Пвир) цим методом визначається за формулою

n

Пвир_і = ∑ Нв_і * Q_і, натур.од.,

і=1

 

де Нві -- норма витрат матеріалу на виробництво і-го виробу;

Q_і – обсяг випуску продукції і-го найменування, натур.од.;

n -- кількість найменувань продукції, що виготовляється.

2. Метод розрахунку на основі нормативних термінів зношення. Потреба в матеріалах цим методом визначається за формулою:

 

К

Пвир = --------, натур.од.,

Тз

 

де К -- кількість матеріалів(виробів, деталей) в експлуатації, натур.од.;

Тз -- нормативний термін зношення, рік.

3. Метод рахунку на основі даних рецептурного складу виробляємо продукції.

Розрахунок потреби в матеріалах цим методом здійснюється в три етапи.

I етап: визначається кількість готової продукції (Пгот):

 

n

Пгот = ∑ m_і * Q_і, т,

і=1

 

де m_і -- вага одного і-го виробу, кг;

Q_і -- обсяг виробництва і-го виробу, натур.од.

II етап: визначається кількість матеріалів, яка має бути відпущена в виробництво з урахуванням технологічних втрат (Пвід)

 

Пгот

Пвід = ----------, т,

Квих

 

де Квих -- коефіцієнт виходу готової продукції.

ІІІ етап: визначається потреба у кожному матеріалі (Пмат):

 

Пмат = Пвід * Кмат, т,

 

де Кмат -- питома вага кожного матеріалу в загальному складі суміші.

4. Статистичний метод (індексний). Він використовується, якщо потребу в

матеріалі неможливо визначити методом прямого розрахунку. Потреба в матеріалах цим методом визначається за формулою

 

Пмат = Пфакт * Івир * Інв., натур.од..

 

де Пмат -- фактичні витрати матеріалу у попередньому періоді, натур. од.;

Івир -- індекс змінення виробничої програми;

Інв – індекс змінення норми витрат.

6. Інші методи.

 

Потреба в матеріалах на зміну обсягів незавершеного виробництва визначається за допомогою формули:

n

±Пнзв= ∑ (Дк_і --Дн_і) Нв_і., натур.од.

і=1

 

де Дн_і, Дк_і – кількість виробів у незавершеному виробництві відповідно на початок і кінець планового періоду, натур.од..

Потреба в матеріалі на створення виробничого запасу визначається за формулою: