В. Займалися мотичним землеробством і тваринництвом.

В. Займалися мотичним землеробством і тваринництвом.

Г. Використовували залізні знаряддя праці та зброю.

 

ЧОМУ? Трипільська культура датується IV —III тис. до н.е. її характерними особливості такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою; хати будувалися каркасні; проміжки між стовпами заплітали лозою й обмазували ззовні та зсередини товстим шаром глини; розміри будівель становили 100 —140 м2; стіни розписували яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом. Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювалося піччю, складеною з глиняних вальків. За підрахунками, у такому будинку мешкало 20 осіб, отже поселення налічувало близько 500 — 600 осіб. Очолювала таку родину жінка, оскільки, як засвідчують пам'ятки, це був час матріархату. Більшість статуеток, знайдених в ареалі цього періоду, присвячено жінці. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби. Це були скотарсько-хліборобські громади з колективною власністю на худобу. Провідними галузями господарства трипільців були орне землеробство, скотарство. Вимощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові, льон. Рало із застосуванням тяглової сили великої рогатої худоби різко підвищило загальну культуру землеробства; виникла можливість переходу до перелогової системи землекористування. Хоча трипільці й почали вживати металеві вироби, їхні знаряддя праці загалом зберігали неолітичний характер. Крем'яна індустрія, як і раніше, мала велике значення. В низці районів мешкання трипільців виявлені численні копальні, пов'язані з добуванням кременю, а також спеціальні майданчики на поселеннях, де працювали майстри.

Питання №2. Вкажіть назву міста-держави Північного Причорномор’я, назва котрого перекладається з грецької як «щаслива»:

А. Танаїс.

Б. Фанагорія.

В. Горгіпія.

Г. Ольвія.

ЧОМУ? Античні міста Північного Причорномор’я— міста-держави, засновані греками в 7 — 5 століттях до н. е. на узбережжі Чорного моря в межах сучасної території України. Найбільшими з них були Тіра (на місці сучасного Білгорода-Дністровського), Ольвія (біля села Парутино, на правому березі Бузького лиману), Керкінітіда (на місці сучасної Євпаторії), Херсонес (біля сучасного Севастополя), Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Головною причиною колонізації була примусова еміграція частини вільного населення з рабовласницьких держав Греції. Найбільше переселялося сюди греків з Мілета та інших малоазійських грецьких міст. Пізніше відбувалося переселення з деяких острівних міст та з метрополії, зокрема з Афін. Північне Причорномор'я вабило греків своїми хлібними, рибними та іншими багатствами. В розвитку торгівлі була зацікавленна також місцева знать, яка одержувала предмети розкоші, зброю, вино, оливкову олію, тканини, художній посуд та інше. Найдавнішим на території України було грецьке поселення на острові Березань, засноване в 7 столітті до н. е. Виникнувши як колонії грецьких міст-метрополій, античні міста скоро стали самостійними рабовласницькими містами-державами. Ольвія, Тіра, Херсонес і деякі інші протягом усього свого існування були самоврядними містами (полісами). Міста, засновані на узбережжі Керченської протоки, в 5 столітті до н. е. ввійшли до складу Боспорського царства.

Питання №3. Золота пектораль, війна з військом Александра Македонського, поховання у курганах, звіриний стиль – це словосполучення, які характеризують історію:

А. Трипільців.

Б. Скіфів.

В. Кіммерійців.

Г. Сарматів.

ЧОМУ? Єдиними пам'ятками життя кочових-скіфів є могили-кургани,найвідоміші з них Гайманова Могила,Товста Могила (саме з ній археолог і поет Борис Мазолеський знайшов пектораль), Солоха (золотий гребінь), Чортомлик (срібна амфора).

Питання №4. Визначте основного зовнішньополітичного партнера Київської Русі у ІХ–ХІ ст.: А. Польське королівство.

Б. Московське царство.

В. Золота Орда.

Г. Візантійська імперія.

ЧОМУ? До початку Х cт. відносини Русі і Візантії ускладнилися, і влітку 907 р. війська русів знову з'явилися на Босфорі. Околиці столиці піддалися розгромові. У 911 р. Візантія уклала з русами договір, надавши їм право безмитної торгівлі в Константинополі і зобов'язавши утримувати на свої кошти послів і купців Русі під час їхнього перебування в імперії і постачати їх усім необхідним на зворотний шлях.Торговельні зв'язки Русі з імперією стали регулярними: щорічно влітку торговельні флотилії русів прибували до Константинополя, розташовувалися в пригороді і вели до осені торг на ринках Константинополя. Особливим попитом знатних русів користувалися шовкові тканини.З невідомих причин у 941 р. київський князь Ігор зробив новий похід на Візантію, розорив берега Босфору і частину узбережжя Малої Азії, але був розбитий під Константинополем за допомогою «грецького вогню». Ігор не змирився з поразкою і через декілька років він знову спрямував на Візантію свій флот і сухопутні сили, але був зустрінутий на Дунаєві послами імператора. У 944 р. був підписаний новий договір. Підсилився приток русів на службу у війська Візантії.У 967 р. Никифор II Фока запропонував князеві Святославу, щедро заплативши, зробити напад на ворожу імперії Болгарію. У 968 р. Святослав здолав болгар, підкорив їх своєму впливові (не позбавляючи трону государя), але всупереч надіям імператора, почав разом з ними війну проти Візантії. Війна продовжувалася до літа 971 р., коли армія імперії завдала поразки руському князеві. Був відновлений мирний договір. Відносини Русі і Візантії знову стали дружніми, незважаючи на загибель Святослава по шляху з Болгарії в Київ.У 988 р. християнство було прийняте на Русі. Широкий доступ на Русь більш високої візантійської культури був відкритий. Слідом за організацією церкви сюди стала проникати не тільки грецька, але і словяномовна література.З захистом торговельних інтересів пов'язаний і останній похід уже християнської Русі на Константинополь у 1043 р. Його очолив син Ярослава Мудрого новгородський князь Володимир. Похід був невдалим: флот русів був розкиданий бурею і спалений «грецьким вогнем» під Константинополем. Відносини, однак, були улагоджені. У 1047 р. руси вже допомагали Костянтину IX Мономахові (1042-1055) розбити чергового узурпатора. Мономах видав свою дочку за іншого сина Ярослава Мудрого – Всеволода. Торговельні і культурні зв'язки Русі з Візантією і її володіннями в Криму не переривалися до кінця XI ст.Майже повне припинення на тривалий строк русько-візантійських зв'язків було обумовлено спочатку захопленням Константинополя хрестоносцями в 1204 р., а потім – руйнуванням Києва татаро-монголами в 1240 р.

Питання №5. Розгром Хозарського каганату військами Київської Русі відбувся під командуванням князя:

А. Олега.

Б. Ігоря.

В. Святослава.

Г. Володимира.

ЧОМУ? Святослав

Розгром Хазарії

Київська Русь опинилася самим могутнім і послідовним ворогом іудейського Хазарського Каганату. Смертельний удар по Хазарського каганату, що поклав кінець його самостійного існування, було завдано Київським князем Светославом, сином Ігоря.В Літо 6472 від СМЗХ (Створення Світу в Зоряному Храмі), (964 рік н.е.), будучи 22 років від роду, готуючи похід проти Хазарії, Светослав не пішов прямо в лоб по степу через Волго-Донський межиріччя, зробивши майстерний маневр. Всього з 20-тисячним військом він обійшов її стороною, досяг Рязані, по Оці спустився до Волги і далі рушив на 500 човнах з невеликою кількістю війська і відразу ж обложив столицю Ітіль. Хазари не очікували удару з півночі, і не змоги організувати серйозну оборону. Светослав взяв її штурмом, і, як пишуть літописи, не залишив у ній каменя на камені. Далі Світлий Воїн почав похід в Північно-Кавказький регіон, де розбив опорний пункт хазар - фортеця Семендер. Після цього дружина Светослава рушила до Дону, де штурмом взяла і зруйнувала східну фортецю хозарів - Саркел. За переказами, наказав Светослав своїм воїнам відректися від «злата», бо не заради наживи йшли вони воювати, а проти «тьми» - паразитичної хозарської соціальної системи, яка довгі століття грабувала землі наших предків. Таким чином, Светослав, зробивши беЗпрецедентний похід довжиною в тисячі кілометрів, захопив основні опорні пункти хазар на Дону, на Волзі і на Північному Кавказі. Одночасно він створив базу для впливу Слов'яно-Аріїв на Північному Кавказі - Тмутараканське князівство. Ці походи розтрощили міць Хазарського Каганату, який припинив своє існування на рубежі X-XI ст. У результаті походів Великого князя Светослава Давньоруська держава домоглося безпеки своїх південно-східних рубежів і стала в той період основною силою в Волзько-Каспійському регіоні. Хозарський Каганат звалився і дав можливість Русі розвиватися як державі. Одночасно були врятовані слов'янські і багато інших племен, що проживали навколо. В результаті, на багато століть вперед було визначено їх розвиток. Поклавши край хозарської кабалі, Русь очистила зі свого шляху військовий заслон, що закриває торгові шляхи на Схід, що дозволило відродити торгівлю між Європою і Азією

 

Питання №6. До хрещення Київської Русі князем Володимиром було приурочено побудову:

А. Софійського собору.

Б. Десятинної церкви.

В. Володимирського собору.

Г. Києво-Печерської лаври.

ЧОМУ? Десятинная церьков была построена в 996 году князем Владимиром Великим. По летописям на возведение первого каменного храма он выделил десятую часть своего состояния, за что церьков и получила свое название.

Питання №7. Засновником Галицько-Волинської держави був князь:

А. Юрій ІІ Болеслав.

Б. Ярослав Мудрий.

В. Роман Мстиславович.

Г. Данило Романович.

ЧОМУ? Об'єднання Галичини і Волині було здійснено волинським князем Романом Мстиславичем, сином Мстислава Ізяславича. Скориставшись безладдям у Галичі, він вперше захопив його 1188, але не зміг утримати під натиском угорців, які також вдерлися до галицької землі на заклик місцевих бояр. Вдруге Роман приєднав Галичину до Волині 1199 після смерті останнього галицького князя з роду Ростиславичів.

Питання №8. Кого з князів Галицько-Волинської держави літописець назвав «самодержцем всієї Русі», «царем на Русі»:

А. Данила Галицького.

Б. Володимира Мономаха.

В. Юрія І Львовича.

Г. Лева Даниловича.

В. Руська.

Г. Балканська

 

ЧОМУ? Аналізовану нами канцелярську мову в тодішній Литві офіційно називали руською мовою2, так само, як і слов'янські землі, за успадкованою традицією давньої Київської Русі, називалися руськими. У Великому князівстві Московському цю мову називали литовською мовою, вважали за чужу й перекладали з неї на свою мову. Тепер у науковій літературі для назви канцелярської мови Литви вживаються різні терміни, наприклад, західноруська, старобілоруська, литовсько-руська, слов'янська канцелярська мова Великого князівства Литовського і под. Це свідчить, що точно назвати її й справді досить важко. Нам потрібен такий термін, який охопив би всі фази розвитку вживаної в литовській державі слов'янської канцелярської мови. Тому чи не найточніше її природу та функції визначає термін канцелярська слов'янська мова литовської держави (Великого князівства Литовського), адже ця писемна мова була створена для канцелярії тієї держави і зникла тоді, коли для канцелярії стала непотрібною, коли її було замінено польською мовою.

Примітки: 1. Оскільки тоді всіх жителів литовської держави називали литвинами (незважаючи на їхню національність чи релігію), то, коли територія стала звужуватися, разом з нею стало змінюватися й офіційне поняття "литвин". Однак серед широких верств населення ще довго залишалася стара назва, наприклад, жителі не тільки Полоцької, Вітебської, Могильовської, Київської, але й Смоленської областей казали, що вони, мовляв, "литвини". На півночі й на сході Русі був уживаний термін литовці, на південному заході, особливо на захід від річки Горинь, - литвини або литваки. Відгомони такої назви зберігалися довго, іноді навіть до наших днів. У Росії XVIII ст. литвин означав не тільки литовця, але й білоруса, а для О. Пушкіна - ще й поляка. 1967 року А. Непокупний у Шейпічах (Пружанського району Брестської обл.) записав твердження людей, що "литвини", мовляв, живуть біля Вовковиська. Слоніма, Барановичів, Гродно. (Непокупный А. П. Балто-северославянские язьковне связи. - Киев, 1976. - С. 154.)

2. Це створює тепер термінологічну плутанину, бо цю мову потрібно відрізняти від справжньої російської (великоруської) мови, яка тоді формувалася у Великому князівстві Московському, поступово звільняючись від впливу старослов'янської (церковної) мови. Г. Хабургаєв щодо терміну росіянин і російська мова пише: "История этнонима русский указывает на то, что одно и то же обозначение в разные периоды истории восточных славян связано с разными обозначениями: русский до XIV в. и русский после XIV в. - зто наименование разных народов (и языков), связанных между собой исторической преемственностью, но ни в коем случае не представляющих один народ (или язык) на разных зтапах развития". (Хабургаев Г. А. Становление русского языка. - М., 1980. - С. 15).

Питання №10. Основним наслідком битви на Синіх Водах було:

ЧОМУ?

Питання №11. Вкажіть українські землі, які входили до складу Речі Посполитої:

А. Закарпаття і Бессарабія.

Б. Буковина і Слобожанщина.

В. Волинь і Причорномор’я.

Г. Поділля і Галичина.

ЧОМУ? …

Питання №12. Основним наслідком Берестейської церковної унії було:

А. Міське самоврядування.

Б. сільське самоврядування.

В. Управління Річчя Посполитою.

Г. Управління Великим князівством Литовським.

ЧОМУ? Магдебурзьким правом називають один з різновидів прав міських общин, які із Західної Європи поширювалися на українські землі, починаючи з XIV ст. Його назва походить від назви міста Магдебург в Саксонії, яке у 1188 р. отримало від власника - архієпископа Віхмана - право на самоврядування, яке 1294 р. підтвердив саксонський курфюрст (князь) Альберт. Грамоти разом зі збірником норм звичаєвого права Саксонії Ейхе фон Ренкова "Speculum Sacsonum" "Саксонське зерцало" та міського муніципального права (jus municipale) і утворили так зване магдебурзьке право.

В Україні першими одержали право самоврядування закарпатські міста, які входили до Угорського королівства (Хуст, Тячів, Вишкове). 1339 р. його одержав Санок, a 1356 p. - Львів. До середини XVII ст. його мала більшість великих міст України. В них діяло не класичне магдебурзьке право, а пристосоване до місцевих умов. Тому його норми були перероблені і поєднували такі правові джерела: а) праці юристів М. Яскера, П. Щербичата Б. Гроїцького щодо пристосування саксонських правових норм до польських; б) українське звичаєве право; в) правові норми Литовських статутів.

Магдебурзьке право регулювало діяльність органів влади та управління міста, цехових корпорацій, норми цивільного і кримінального права, судоустрій та провадження справ у судах. Головним органом влади визначався магістрат, який складався з ради (розпорядчого органу) і лави (судового органу). До ради населення міста щорічно обиралися від 6 до 24 райців і писар на чолі з бурмистром, до лави (скабінат) - 12 лавників (присяжних) на чолі з війтом (суддею). Війт (солтис) вважався найвищим міським урядовцем. До молодших урядовців належали комісар (межувальник), городничий (комунальна служба), возний (судовий виконавець), кат, інстигатор, перекладачі, канцеляристи.

Міщани, які жили на магдебурзькому праві, вважалися вільними, мали право власності у місті, платили податки у міську казну, виставляли ополчення. Місто могло мати власну казну, шинок, млин, лазню, проводити щотижневі торги та щосезонні ярмарки, кошти від яких потрапляли у міський бюджет.

Цивільні тяжби городян розглядали і рада, і лава. Процес в них мав усний, гласний та змагальний характер. Кримінальні - лише лава, a процес був інквізиційний, з допитами і тортурами (за потреби). Апелювати можна було лише до королівського суду, який затверджував вирок. Діловодство у містах велося польською або латинською мовою.

Отже, хоча українські міста використовували лише форму магдебурзького права, а не його змістовну сутність, воно відіграло прогресивну роль у розвитку правової системи України і позитивно вплинуло на тодішнє суспільне та економічне життя.

Ключові поняття: магдебурзьке право, магістрат, рада, райці, лава, лавники, війт, солтис, бурмистр, возний.

Історико-правова подія: 1188 р. - надання м. Магдебургу права на самоврядування.

Питання №14. «Доба морських походів» запорозького козацтва на початку ХVІІ ст. пов’язана із отаманом:

А. Д. Вишневецьким.

В. Кримське ханство.

Г. Московське царство.

ЧОМУ? Практично відразу після обрання Б. Хмельницького гетьманом Війська Запорозького на чільне місце в його діяльності виходить зовнішньополітичний вектор. Уже в березні 1648 р. на Запорожжі відбулися переговори з посольством коронного гетьмана М. Потоцького, під час яких українська сторона висувала вимоги поновлення давніх прав і вольностей; усунення з полків старшин-«ляхів»; виведення польського війська із Лівобережжя й козацького регіону Правобережжя й скасування тут «управління Речі Посполитої». Після перемог на Жовтих Водах і під Корсунем у травні 1648 р. Б. Хмельницький передав полоненому коронному гетьманові прохання до польського уряду, що передбачали створення по Білу Церкву й Умань (включаючи Лівобережжя) удільної, з визначеними кордонами, держави, вочевидь, як автономної складової Польщі. М. Потоцький, ознайомившись зі змістом прохань, відмовився відіслати їх до Варшави, вмотивовуючи це тим, що уряд ніколи їх не задовольнить. Ураховуючи негативну реакцію М. Потоцького (а він відбивав настрої польської еліти), а також загальну заангажованість більшості козацької спільноти на персону короля, Б. Хмельницький вирішив обмежитися поміркованішими вимогами. Тому відправлене 12 червня До Варшави посольство отримало інструкцію домагатися скасування «Ординації» 1638 р., збільшення козацького реєстру до 12 тис., права самим обирати старшину, повернення православним захоплених Уніатами церков тощо. Уряд і сейм відхилили помірковані прохання Війська Запорозького. Створена для переговорів із Б. Хмельницьким комісія, відповідно до інструкції, уповноважувалася укласти з ним договір на умовах Кумейківської, Переяславської чи Куруківської угод, погодившись на 8-тисячний реєстр, а також не допустити виділення Війську Запорозькому територіального уділу.Проте переговорний процес зірвався, й поновили воєнні дії. Після здобутої 23 вересня 1648 р. перемоги під Пилявцями гетьман продовжив похід, але не з метою виборення самостійності України, а для зведення на трон короля, спроможного реформувати державний устрій Речі Посполитої у такий спосіб, щоб Україна (щонайменше в складі Київського, Чернігівського, Брацлавського, Волинського і Подільського воєводств) отримала статус її державного суб'єкта. Оскільки московський цар і трансільванський князь не поспішали посісти вакантне місце, Б. Хмельницький вирішив підтримати кандидатуру брата Владислава IV Яна Казимира, пов'язуючи з ним надію на реалізацію задуму. Відповідно, відправлене 15 листопада посольство до Варшави мало клопотатися про задоволення скромних вимог: не порушувати прав православної церкви, ліквідувати унпо, амністувати учасників боротьби, збільшити реєстр до 12 тис. Ураховуючи необхідність припинення воєнних дій, Б. Хмельницький та більшість старшин пішли на укладення 21 листопада перемир'я з новообраним королем, але при цьому припустилися фатального дипломатичного прорахунку, погодившись відвести армію з визволених західних і центральних земель, які знову було окуповано польськими підрозділами, «в Україну» — терени козацького регіону. Українсько-польські переговори, що розпочалися 20 лютого 1649 р. у Переяславі, проходили вкрай напружено. Б. Хмельницький рішуче відхилив запропоновані польською стороною умови договору (збільшення реєстру до 12-15 тис., скасування унії, відновлення прав і свобод Війська Запорозького тощо), підкреслюючи право українців на створення незалежної держави в етнічних межах свого проживання. З великими труднощами комісарам удалося домогтися лише згоди на укладення перемир'я та проведення нових трактатів у кінці травня. Прикметно, що відповідно до умов перемир'я вперше польське посольство визнало існування автономної Української держави під назвою Війська Запорозького. Нова позиція української еліти не влаштовувала короля, уряд і сейм Речі Посполитої. Довідавшись про результати переговорів, польський уряд відмовився від проведення комі сії й розпочав воєнні дії. Б. Хмельницький та його союзник хан Іслам-Гірей 15 серпня 1649 р. завдали нищівної поразки королю під Зборовом. Від катастрофи Річ Посполиту врятував хан, котрий у ніч на 16 серпня погодився на переговори з Яном Казимиром, що завершилися укладенням 18 серпня польсько-кримської угоди. Нона передбачала встановлення «вічної приязні» й надання взаємної військової допомоги; виплату Польщею щорічних упоминків; залишення Війська Запорозького при давніх вольностях і 40-тиеячному козацькому реєстрі; дозвіл татарам, що поверталися з походу, брати ясир в українських землях тощо. Упродовж 1650 р. у відносинах із Річчю Посполитою українська сторона домагалася від неї виконання умов договору й намагалася запобігти втягненню козацької України у воєнні дії проти Росії чи Порти. Проте уніатське духовенство не поспішало повертати захоплені храми й майно, тож відправленому в березні до Варшави посольству доручалося знову порушити питання про ліквідацію унії. В другій половині листопада до Польщі виїхало нове посольство, що мало клопотатися про скасування унії, повернення православній церкві храмів і майна, урівняння православних священиків у правах із католицьким духовенством, забезпечення свободи відправлення православних обрядів за межами козацької території тощо. Українська дипломатія прагнула схилити Річ Посполиту до визнання самобутності козацької України. У березні 1650 р. вона порушила питання про заборону панам-католикам приїжджати до маєтків, припинення на деякий час збирання з підданих податків та утримання польських підрозділів східніше лінії Бар — Хмільник. Дипломатам доводилося докладати максимум зусиль, щоб уникнути погіршення (під впливом Венеції й Польщі) відносин із Портою й особливо воєнного конфлікту з Росією. В останньому щонайбільше була зацікавлена кримська знать, котра намагалася розгромити Російську державу й приєднати Астраханське й Казанське ханства. І лише з великими труднощами гетьману вдалося у серпні ухилитися від походу в Росію. Для врегулювання гюльсько-українських взаємин сейм наприкінці 1650 р. ухвалив направити до Б. Хмельницького посольство, переговори з яким мали розпочатися в лютому наступного року. Проте напад польської армії на СхіднеПоділля зірвав їх, а через воєнні дії дипломатичні відносини стали епізодичними. За відсутності Б. Хмельницького, якого хан затримав гіри собі, старшина під час облоги українського війська під Берестечком (перша декада липня 1651 р.) вступила у переговори з королем, намагаючись досягти замирення на умовах Зборівського договору, однак зазнала невдачі. Домігшись військової перемоги, польський уряд вирішив знищити Українську державу, ліквідувати козацький стан, зменшити чисельність козаків до 6--8 тис., відновити дореволюційні соціально-економічні відносини.Розгортання визвольної боротьби на Київщині й Брацлавщині та затятий спротив українських підрозділів під Білою Церквою змусили М. Потоцького поновити переговорний процес із гетьманом. Переговори засвідчили намагання української сторони зберегти чинність Зборівського договору, але через затримку татар Б. Хмельницький мусив поступитися. Укладений 28 вересня 1651 р. Білоцерківський договір істотно обмежував територію козацької держави (вона втрачала Брацлавське й Київське воєводства) й зводив нанівець її автономію: український гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана, позбавлявся права на міжнародні відносини з іншими державами й зобов'язувався (якщо не приведе хана «до послуг королю») порвати з Кримом; чисельність козацького реєстру скорочувалася до 20 тис. Договір також передбачав збереження прав і свобод православної церкви, амністію шляхтичам та дозвіл на їхнє повернення до маєтків тощо.Його умови викликали гостре невдоволення в різних прошарках населення. Взимку 1652 р. польський сейм відмовився від ратифікації угоди. Блискуча перемога Б. Хмельницького на початку червня 1652 р. під Батогом ознаменувала виборення козацькою Україною незалежності. Перед гетьманом постало завдання переконати правлячі кола Речі Посполитої в доцільності визнання факту постання суверенного державного організму. У листах до короля, канцлера й сенаторів він наголошував на неможливості поновлення Білоцерківського договору, на чому наполягала Річ Посполита. В жовтні 1652 р. гетьман відхилив вимоги короля розірвати союз із Кримом і надіслати молодшого сина Юрія заручником до Варшави. Щоб досягти компромісу й уникнути воєнних дій, Б. Хмельницький погоджувався на поновлення статей Зборівського договору, на дотриманні якого повинен був присягнути Ян Казимир.Урешті-решт досягається згода перенести комісію на початок 1653 р., однак її роботу було зірвано наступом польських підрозділів, що призвело до розриву дипломатичних відносин. Спроба Б. Хмельницького у липні 1653 р. поновити їх за допомогою посольства А. Ждановича зазнала невдачі: його члени опинилися у в'язниці. Король та уряд мали намір домогтися капітуляції козацької України на умовах відречення від влади Б. Хмельницького, скорочення козацького реєстру до 6 тис. і перетворення інших козаків на «хлопів у панів своїх» тощо. 22 серпня 1653 р. польська армія перейшла у наступі. Розпочалася Жванецька кампанія, під час якої Річ Посполита й Кримське ханство порозумілися за рахунок українських інтересів. Укладена між ними 15 грудня (в усній формі) Кам`янецька угода передбачала відновлення, відповідно до умов Зборівського договору, прав і свобод лише козацтва, всі інші статті ігнорувалися. Хан погодився також на негайну окупацію козацької України польськими підрозділами, повернення шляхти й відновлення дореволюційних повинностей селян і міщан. Таким чином, політичні наслідки кампанії виявилися для Української держави катастрофічними: не передбачалося визнання навіть її автономії, не кажучи вже про незалежність.

Питання №16. Андрусівське перемир’я та Вічний мир затверджували розподіл України на Лівобережну та Правобережну між:

А. Кримським ханством та Річчю Посполитою.

Московські пункти

Внаслідок зайнятої гетьманськими урядами позиції більшість із статей Андрусівського сепаратного миру не було виконано, а московсько-польські переговори щодо сфер впливу на Українську козацьку державу відразу продовжилися укладанням додаткових до Андрусівського сепаратного договору постанов — так званих Московських пунктів.Згідно з першими Московським пунктами від 14 (04) грудня 1667, Московія надавала Речі Посполитій військову допомогу для боротьби з П. Дорошенком.За другими Московськими пунктами від 9 квітня (30 березня) 1672 передбачалося, зокрема, відкладення спірного питання про передачу Києва Речі Посполитій до 1674.Треті Московські пункти від 13 (03) серпня 1678 передбачали продовжити Андрусівський сепаратний мир ще на 13 років, починаючи з 1 червня 1680. Статті Андрусівськиого сепаратного договору підтверджувалися і під час спеціальних зустрічей («з’їздів») московських і польських дипломатів у Андрусові 17(07) березня 1670, 10 січня 1675 (31 грудня 1674).Андрусівський сепаратний мир був спрямований також проти військової могутності Османської імперії, відображав вимушений компроміс сторін і засвідчував наявність геополітичної рівноваги у Східній Європі. Уряд Османської імперії негативно відреагував на укладений договір і розпочав підготовку до боротьби з обома державами. Водночас Андрусівський сепаратний мир започаткував процес поступової втрати Українською козацькою державою статусу суб’єкта міжнародно-правових відносин. Проте договір 1667 не означав зникнення з карти Європи Української козацької держави, яка, незважаючи на існування двох політичних центрів (Правобережжя та Лівобережжя), продовжувала існувати як єдиний державний організм.

Питання №17. Гетьман І. Мазепа планував звільнити Гетьманщину від панування Московського царства за підтримки:

А. Королівства Швеції.

Б. Великого князівства Литовського.

В. Речі Посполитої. Г. Угорського королівства.

ЧОМУ? Зате наміри шведів змальовувались ясними барвами. Король, як пояснював Мазепа, хоче визволити український народ від московського гноблення, відновити і навіть примножити українські права та вольності. Те саме заявляв у своїх маніфестах Карл XII (хоча б від 26 листопада й 16 грудня 1708р.).На початку квітня було підписано договір між Карлом XII, Мазепою і Запорозькою Січчю. За Нордбергом, інформація якого не викликає сумнівів, ішлося, власне, про два акти. В першому зазначалося, що гетьман і Запорожжя на чолі з Костем Гордієнком зобов'язуються надавати допомогу одні одним і тісно взаємодіяти. Запорожці заприсягнулися в цьому у головній церкві Великих Будищ, а хворий Мазепа — у себе на квартирі. Другий письмовий акт був, власне, договором між Карлом XII, Мазепою і запорожцями. Вони, як свідчить Нордберг, сформулювали 4 статті цієї угоди, Мазепа передав її Карлу XII, і той затвердив.Перехід Запорозької Січі на бік Мазепи й шведів відкривав перед союзниками нові перспективи. Шлях на Південь і Південно-Східні землі був вільним, що давало змогу налагодити стосунки з Туреччиною і Кримом, а також, за словами шведського державного секретаря Олафа Гермеліна, завозити вино та прянощі. І, головне, відновлювалося перерване сполучення зі Станіславом і Крассау, щоправда, кружним шляхом — через Молдавське та Валаське князівства.

Питання №18. Визначте правильний перелік міст, які в різні часи мали статус столиці Гетьманщини:

А. Чигирин, Корсунь, Полтава.

Б. Чигирин, Київ, Біла Церква.

Б. Поділля.

В. Закарпаття.

Г. Буковина.

ЧОМУ? Наприкінці 80-х рр. XVIII ст. у Польщі, до складу якої як і раніше входила величезна територія Правобережної України, під впливом ідей Великої французької революції, розвернувся широкий рух за реформи. План широких перетворень у Польщі висунула на 4-річному сеймі (1788 - 1792 рр.) шляхетсько-буржуазна партія, що отримала назву "патріотичної". 3 травня 1791 р. була прийнята польська конституція, яка скасовувала виборність королів і вводила спадкову монархію, дозволяла містам посилати своїх депутатів до сейму, а городянам отримувати у власність землі, встановлювала державну опіку над селянами. Не дивлячись на свою обмеженість, конституція давала певні можливості для розвитку в країні ринкових капіталістичних відносин. Проте проти конституції виступила частина польських магнатів, духовенства і шляхти, які, організувавши Тарговицьку конфедерацію, запросили на допомогу російські війська. Услід за Росією свої війська до Польщі ввела і ҐІрусія. Патріотична партія зазнала поразки, а польський сейм, що зібрався в Гродно, був вимушений дати згоду на другий поділ Речі Посполитої. Так у 1793 р. до Росії була приєднана центральна частина Білорусії з містом Мінськом і практично вся Правобережна Україна з містами Біла Церква, Фастів, Житомир, Умань, Бердичів, Вінниця та іншими. Таким чином, вся територія України, за винятком її західних областей, була об'єднана у складі Російської імперії.

Питання №23. Визначте наслідки Столипінської аграрної реформи в Наддніпрянській Україні

на початку ХХ ст.:

А. Притік робочої сили з міст до сільської місцевості.

Б. Ліквідація аграрного перенаселення.

В. Ліквідація поміщицького землеволодіння.

Б. Юліан Бачинський.

В. Павло Чубинський.

Г. Михайло Грушевський

ЧОМУ? Юлыан Бачинський який, на підставі аналізу еміграції українців-галичан, став першим, хто обґрунтував (з марксистських позицій) потребу здобуття політичної незалежності України як головну передумову її дальшого соціально-економічного та культурного розвитку (під девізом: «Вільна, велика, політично самостійна Україна, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!»

Питання №25. Захоплення Львова російськими військами у ході Першої світової війни було наслідком проведення військової операції, що увійшла в історію як:

А. Брусиловський прорив.

Б. Горлицька битва.

В. Галицька битва.

Г. Чотківська офензива.

 

ЧОМУ? Захопленню Західної України Російська імперія надавала першочергового значення. У Маніфесті головнокомандувача російської армії, оприлюдненому в серпні 1914 р., вторгнення російських військ в Галичину оцінювалося як продовження справи Івана Калити, який почав процес об'єднання московських земель: «Хай допоможе Господь царственному своєму помазанику, імператору Миколі Олександровичу всієї Росії, завершити справу великого князя Івана Калити». Ці слова не обіцяли прихильникам національно-державного відродження України нічого доброго. Галичину і Буковину царизм розглядав як частину Росії, а українців, які тут мешкали, як «російських людей».Початок війни склався для Росії вдало. Російська армія розгорнула надзвичайно успішний наступ у Галичині й на Буковині. Австрійські війська змушені були відступати. В ході грандіозноїГалицької битви, австрійська армія зазнала жорстокої поразки. Втрати її становили 400 тис. чол. Близько 100 тис. потрапило в російський полон. Серед полонених виявилося багато українців. Наступ тривав до весни 1915 р.На початку березня 1915 р. після чотиримісячної облоги капітулювала фортеця Перемишль з 117-тисячним гарнізоном. Російська армія заволоділа значною частиною Карпат і готувалася до остаточного розгрому австрійської та угорської армій і окупації Угорщини, відділення її від Австрії.

Питання №26. Українську Центральну раду очолював:

А. Симон Петлюра.

Б. Михайло Грушевський.

В. Володимир Винниченко.

Г. Нестор Махно.

 

ЧОМУ? Російська революція, що почалася в лютому 1917, була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 р. За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії(УСДРП) в Києві 3 березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету.У новоутвореному комітеті не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (В. Винниченко, Д. Дорошенко і їх прихильники з ТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.Таким чином, сформувалися два центри національних сил з різними поглядами на державно-політичну організацію. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення об'єднаної організації, яка дістала назву Української Центральної Ради. Самості