Наочні методи виробничого навчання. Демонстрування

Значну роль у системі методів виробничого навчан­ня відіграють методи, що грунтуються на різних типах наочності. У сучасній дидактиці поняття наочності охоп­лює різні види сприймання (зоровий, слуховий, дотико­вий). Жодне наочне приладдя не має абсолютних пе­реваг перед іншими. Його слід використовувати до­сить гнучко, не перевантажуючи ним уроки, оскільки ще заважає учням зосередитись, обдумати серйозні пи­тання.

У профтехучилищах застосовують різні види демон­страцій, які можна поділити на три основні групи:

1) демонстрування об'єктів і процесів, що вивчають­
ся, у натуральному, природному вигляді (роздатковий
матеріал, макети, моделі, показ прийомів роботи, про­
ведення дослідів);

2) демонстрування зображень, у тому числі й симво­
лічних, умовних (креслення, принципові монтажні, кі­
нематичні, електро-, радіотехнічні схеми та ін.);

3) демонстрування за допомогою інформаційних тех­
нічних засобів навчання, у тому числі й навчального кі­
нематографа і телебачення, комп'ютерів, діафільмів, ко-
допозитивів тощо.

На уроках з виробничого навчання, коли майстер де­монструє зразки матеріалів і виробів, інструменти, ма­шини, апарати, прилади, механізми тощо, він розмі­щує учнів у класі таким чином, щоб усі найважливі­ші частини стаціонарного об'єкта було добре видно всім.

Об'ємні моделі і макети дають змогу більш наочно показати будову і принцип роботи механізму, взаємодію його частин. Деякі натуральні об'єкти доводиться під­давати попередній обробці, щоб чітк'ше продемонстру­вати їх найважливіші частини та процеси, що відбува­ються в них. Для показу внутрішньої будови машин і механізмів їх подають у розрізі, окремі ділянки повер­хонь фарбують у різні кольори. Демонстрацію майстер супроводить коротким, але чітким коментарем, відпо­відає на запитання учнів.

До засобів наочності фактично можна віднести виробничо-технічні документи ■— робочі креслення, тех­нологічні картки, технічні інструкції, схеми, графіки, виготовлені, як правило, у вигляді планшета досить ве­ликих розмірів. Зупинимося на основних дидактичних вимогах до застосування засобів наочності у навчаль-по-виховному процесі.

По-перше, учні повинні знати, що саме і з якою ме­тою вони мають спостерігати, на що треба звернути особ­ливу увагу.

По-друге, необхідно забезпечити чітку видимість за­собу наочності з усіх робочих місць. Скажімо, якщо кіль­кість одиниць роздаткового матеріалу, технологічних карток збігається з кількістю учнів у навчальній групі, то це забезпечує виконання правила більшою мірою, ніж при демонструванні плаката невеликих розмірів з не­розбірливим на відстані текстом.

По-третє, результати навчання поліпшуються у тому разі, коли засоби наочності впливають не тільки на зір, а й на інші органи чуття, скажімо, слух, дотик.

По-четверте, слід використовувати всі можливості для показу явища або процесу в русі. Так, діюча модель радіоприймача, розгорнута на площині, має незаперечні переваги щодо цього перед реальним зразком радіоприй­мача. Такі самі висновки можна зробити, порівнюючи плакат з рисунком двигуна і його діючу модель.

Окремим видом демонстрації є практичний показ трудових процесів майстром. Зрозуміло, навіть квалі­фікований словесний коментар не може замінити реаль-

ної демонстрації процесів, а детальні пояснення прийо­мів монтажу електротехнічної схеми з допомогою елект­ропаяльника малокорисні, якщо учні ніколи не бачили, як працюють з паяльником досвідчені робітники. Прак­тичний показ необхідно використовувати у тих випад­ках, коли треба показати учням правильний спосіб вико­нання трудових дій. Цей висновок справедливий як при роботі з ручними інструментами, так і при управлінні ма­шинами і механізмами.

Підвищення ефективності цих видів демонстрації можна досягти, якщо спиратися на результати дослід­жень відомого психолога і педагога Л. В. Занкова з пи­тань поєднання словесного коментаря і засобів наоч­ності.

Найбільшого поширення набули досліджені Л. В. Зан-ковим дві основні форми такого поєднання. Перша фор­ма: з допомогою слова майстер керує спостереженнями, які проводять учні, а знання про об'єкт, його будову, процеси, що відбуваються в ньому, учні здобувають са­мостійно, шляхом спостереження. Така форма поєднан­ня слова і засобів наочності досить ефективна, вона не тільки забезпечує високий рівень засвоєння знань, а й сприяє розумовому розвитку учнів, зростанню їх спос­тережливості, поглибленню можливостей самостійно здо­бувати нові знання і вміння. Під час виробничої прак­тики у групі майбутніх монтажників радіоапаратури майстер говорить: «Подивіться на цю розгортку діючої моделі радіоприймача. Скільки ступенів підсилення за високою частотою містить схема?» — «Один ступінь під­силення»,— відповідає учень. «Яке призначення колив­них контурів у схемі цього підсилювача?» — продовжує майстер. «Вони забезпечують потрібний рівень частот­ної вибірковості»,— такою є відповідь. Відомості про предмети і процеси учні отримують із словесних пові­домлень майстра, а наочні засоби потрібні для підтвер­дження або конкретизації.

Друга форма різко відрізняється від першої, вона не спирається на активну діяльність учнів, однак потребує менше часу, тому її доцільно використовувати в умовах дефіциту часу. Ця форма забезпечує лише поверховий аналіз об'єкта навчання.

■ Психологи радять вживати обидві форми поєднання слова і засобів наочності: на першому, попередньому, етапі навчання — другу форму, на другому, поглибле­ному,— першу.

Знання форм поєднання слова і засобів наочності, їх порівняльної ефективності дозволяє майстрові творчо застосовувати ці засоби залежно від характеру навчаль­ного матеріалу, інших конкретних умов навчання.