Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну

було продемонстровано, що депресія у нелікованої популяції, збільшує серцево-судинну захворюваність та смертність. Вк виявилося, SSRIs зменшують цей ризик, оскільки два дослідження не виявили ніякої різниці в серцево-судинному ризику між пацієнтами з депресією, які отримували SSRI, і нелікованими контролями без депресії (Cohen et al., 2000; Meier et al., 2001). Sauer і колеги (2001) порівняли показники інфаркту міокарда (ІМ) у пацієнтів, які отримували SSRI, з показниками тих, хто не отримував антидепресанти. Пацієнти, які застосовували SSRI, мали значно нижчу частоту ІМ, ніж пацієнти, які не не лікувалися SSRI. Численні дослідження (Roose, 2001) не показали клінічно значущих ефектів SSRIs на частоту серцевих скорочень, серцеву провідність або артеріальний тиск (більш докладно дивись нижче). Дослідження пацієнтів з депресією з і без ішемічної хвороби серця (ІХС) зареєстрували збільшення активації та агрегації тромбоцитів, що потенційно сприяє утворенню тромбів (Musselman et al., 1998). Лікування SSRIs нормалізує підвищені показники активації та агрегації тромбоцитів, які спостерігалися у нелікованих пацієнтів з депресією та ІХС. Існують докази того, що цей ефект відбувається при відносно низьких дозах і до появи антидепресивного ефекту (Pollock et al., 2000). Проте, вплив на тромбоцитарний серотонін не завжди позитивний: SSRIs підвищують ймовірність серйозної шлунково-кишкової кровотечі, особливо у дуже пацієнтів дуже похилого (Walraven et al., 2001).

 

Циталопрам

Серцева безпека циталопраму вивчалася в проспективному дослідженні за участю добровольців і пацієнтів, і в ретроспективній оцінці даних ЕКГ 40 клінічних випробувань (1789 пацієнтів, які отримували циталопрам) (Rasmussen et al., 1999). Єдиним ефектом циталопраму було зниження частоти серцевих скорочень (вісім ударів на хвилину), але ніяких інших змін на ЕКГ. Були також повідомлення про випадки брадикардії з циталопрамом (Isbister et al, 2001) і низьку частоту гіпотензії і аритмій, включаючи блокаду лівої ніжки пучка Гіса (Mucci, 1997).

Флуоксетин

У 7-тижневому відкритому дослідженні людей похилого віку із захворюваннями серця Roose і колеги (1998b) показали, що флуоксетин не викликав серйозних серцево-судинних змін. Strik і колеги (2000) показали, що флуоксетин був безпечним у 27 пацієнтів з недавнім ІМ (більше 3-х місяців з моменту ІМ) і не було ніяких змін в серцево-судинних індексах у цих пацієнтів порівняно з плацебо. Проте, флуоксетин не продемонстрував клінічної ефективності у цій групі в порівнянні з плацебо (n = 54; WMD = -2,50, 95% ДІ, -5,64 до 0,64). Слід зазначити, що флуоксетин має значний потенціал взаємодії з препаратами, які зазвичай використовуються при лікуванні захворювань серця (Mitchell, 1997).

 

Флувоксамін

Не було виявлено зв’язку флувоксаміну з серцево-судинними змінами або змінами на ЕКГ (Хьювер і співавт., 1995). Флувоксамін є безпечним при передозуванні (Гарньєр і співавт., 1993). Кардіотоксичність не була серйозною проблемою; синусова брадикардія, що не потребувала лікування, була відзначена в кількох випадках.

Пароксетин

Добова доза від 20 до 30 мг пароксетину порівнювалася з нортриптиліном (дозу приводять у відповідність до отримання концентрації в плазмі від 80 до 120 мг/мл) в подвійному сліпому дослідженні 41 пацієнтів з тяжким депресивним розладом і ІХС (Roose et al, 1998a). Пароксетин не був пов'язаний з клінічно важливими сталими змінами частоти серцевих скорочень, артеріального тиску або інтервалом провідності, в той час як нортриптилін викликав "клінічно значущі" зміни в цих показниках і "більш серйозні серцево-судинні ускладнення".

 

Сертралін

369 пацієнтів з нестабільною стенокардією (26%) або недавнім (протягом 30 днів) ІМ (74%) були рандомізовані на отримання плацебо або сертраліну (гнучкі дози, від 50 до 200 мг на день в рандомізованому подвійному сліпому випробуванні) (Glassman et al, 2002). Сертралін не мав істотного впливу на функцію лівого шлуночка у порівнянні з плацебо або на цілу низку клінічних та лабораторних досліджень. Частота важких серцево-судинних ускладнень склала 14,5% при сертраліну, чисельно, але не значно, менше, ніж плацебо в 22,4%.

Щодо відповіді на антидепресанти у всіх обстежених пацієнтів ніякої загальної різниці між сертраліном та плацебо не існувало. Проте, у пацієнтів з більш важкою депресією (HRSD = 18 і мінімум два попередні випадки депресії) були деякі свідчення про більше полегшення симптомів депресії у тих, хто приймав SSRIs, в порівнянні з плацебо (n = 90; WMD = -3,4, 95% ДІ, від -6,47 до -0,33180). Проте, це дослідження й інших в цій області не проводилися належним чином або не були достатньої тривалості, щоб визначити серцево-судинну захворюваність і смертність в довгостроковій перспективі.

 

Передозування

На відміну від ТЦА, SSRIs, якщо приймаються окремо, рідко є смертельними при передозуванні (Barbey & Roose, 1998; Goeringer et al., 2000). Смерті виникали, коли циталопрам надходив в організм у дуже високих дозах (Ostrom et al., 1996). Проте, інші дослідження, повідомляючи про ускладнення від передозування циталопрамом, не повідомляли про смерть (Grundemar et al., 1997; Personne et al., 1997b). Механізми смертей, про які повідомили Ostrom і колеги (1996), не зрозумілі чітко. Існує низка доказів, що передозування циталопрамом асоціюється з порушеннями ЕКГ (Personne et al., 1997a) та пролонгацією QTc (Catalano et al., 2001). Проте, Boeck et al., і його колеги (1982) не повідомляли про кардіотоксичність від високих доз циталопраму у собак, а у випадках смертей, за повідомленням Ostrom і колег (1996), рівні потенційно кардіотоксичного метаболіту були низькими. Інший потенційний механізм токсичності полягає в тому, що передозування циталопрамом викликає напади, як було показано на тваринах (Boeck et al., 1982.) і у людей (Grundemar et al 1997; Personne et al., 1997a). Glassman (1997) припустив, що передозування SSRI стало причиною занепокоєння і порадив більш розсудливо призначать великі дози таблеток.

________________________________________________________________________________

¹⁸⁰ Ці дані були розраховані за даними статті.

Інші лікарські засоби

Літій

Літій має низку наслідків для серця, які можуть мати клінічне значення у пацієнтів із захворюваннями серця, літніх людей, людей з вищими рівнями літію, гіпокаліємією і коли літій використовується з іншими препаратами, такими як діуретики, гідроксизин і ТЦА (Chong et al., 2001). Загальні, часто субклінічні, ефекти літію включають синдром "слабкості синусового вузла", серцеву блокаду першого ступеня, шлуночкові ектопічні систоли, розгладжування Т-хвиль і збільшення дисперсії QT (Reilly et al., 2000), але несприятливі клінічні випадки рідкісні. Увага і періодичний моніторинг ЕКГ рекомендується для груп ризику або пацієнтів з серцевими симптомами.

 

Міансерін

ефекти міансеріну на серце рідкісні (Peet et al., 1977; Edwards & Goldie, 1983; Jackson et al., 1987), хоча були деякі повідомлення про брадикардію і повну блокаду серця при передозуванні (Hla & Boyd, 1987; Haefeli et al., 1991) і, рідше, брадикардію при терапевтичних дозах (Carcone et al., 1991). Bucknall і колеги (1988) показали, що міансерін добре переноситься більшістюі, але не всіма кардіологічними пацієнтами.

Міртазапін

Ніяких значних ефектів на серцево-судинну систему від міртазапіну не було виявлено (Nutt, 2002). Виявилося, що він має сприятливий профіль безпеки при передозуванні (Velazquez et al., 2001).

 

Моклобемід

Моклобемід не асоціюється з будь-якими значними ефектами на серцево-судинну систему (Fulton & Benfield,1996), і немає ніяких повідомлень про випадки смерті при передозуванні моклобеміду в монотерапії.

Фенелзин

Фенелзин викликає виражену постуральну гіпотензію, особливо у перші тижні лікування, асоціюється зі значною брадикардією. Це не викликає порушення провідності (McGrath et al., 1987a). Виявилося, що його індекс фатальної токсичності при передозуванні менший, ніж більшості трициклічних антидепресантів (Henry & Antao, 1992). Немає ніяких даних безпеки та клінічної ефективності фенелзину у пацієнтів з ІХС.

Ребоксетин

Немає специфічних клінічних або ЕКГ відхилень від ребоксетіну (Fleishaker et al., 2001), тож він відносну безпечний при передозуванні.

 

Тразодон

вважається, що тразодон має низьку кардіотоксичність, хоча були деякі повідомлення про постуральну гіпотензію та, рідше, аритмію (Janowsky et al., 1983).

Венлафаксин

не було виявлено жодних очевидних лабораторних або клінічних змін з боку серця при звичайному використанні венлафаксину (Feighner, 1995). Існують докази того, що в більш високих дозах (більше 200 мг) зустрічається артеріальна гіпертензія в невеликій кількості випадків, а інші рекомендують регулярний контроль артеріального тиску на цій або вищій дозі (наприклад, Feighner, 1995). Існують також докази того, що при передозуванні (понад 900 мг) венлафаксин є просудомним в порівнянні з ТЦА і SSRIs (Whyte et al., 2003) і має більш високий індекс смертельної токсичності при передозуванні, ніж SSRIs (Buckley & McManus, 2002). MHRA також вислолює занепокоєння з приводу підвищення частоти побічних ефектів з боку серцево-судинної системи і використання венлафаксину у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (MHRA, 2004). **

 

Рекомендація

11.9.5.1 Див. рекомендацію 10.14.1.3.