Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Розділ 4. Інформаційна база наукових
ДОСЛІДЖЕНЬ........................................... 63 4.1. Роль інформації у наукових дослі 4.2. Структура та призначення наукових 4.3. Принципи збору інформаційного Розділ 5. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ НАУКОВОЇ МЕТОДОЛОГІЇ.......................................... 77 5.1. Місце теорії в наукових дослідженнях 77 5.2. Методологія і методи наукового 5.3. Діалектичний підхід в економічних Зміст Розділ 6. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ......................................... 91 6.1. Основні групи загальних методів............. 91 6.2. Логічні закони та правила........................ 98 6.3. Правила аргументації............................. 105 Розділ 7. СПЕЦІАЛЬНІ МЕТОДИ ЕКОНОМІЧ 7.1. Методи збору та узагальнення інфор 7.1.1. Методи спостереження та збору даних 113 7.1.2. Методи вибіркового спостереження... 120 7.1.3. Методи групування................................. 123 7.1.4. Таблично-графічні методи....................... 127 7.2. Методи аналізу......................................... 133 7.2.1. Методи інформаційно-логічного 7.2.2. Методи детермінованого (функціо 7.2.3. Методи стохастичного (кореляцій
7.3. Методи прогнозування........................... 170 7.4. Методи моделювання............................. 178 7.5. Програмно-цільовий метод..................... 182 7.6. Евристичні методи................................... 186 ДОДАТКИ.................................................................. 191 Додаток А. Основні показники наукової та інноваційної діяльності в Україні 192 Додаток Б. Приклади обґрунтування теми наукових досліджень...................... 212 Додаток В. Правила оформлення резуль Зміст і------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------ MM____________________________________________________________________________________________ Глосарій......................................................... 253 Навчально-методичні матеріали.............. 273 Рекомендована література для поглиб
ВСТУП Незважаючи на те, що підвищується науковість лекцій, молоді фахівці не завжди вміють застосовувати набуті знання та в цілому недостатньо підготовлені до творчої наукової роботи. Тому необхідно глибше, у повному обсязі оволодівати програмними матеріалами навчальних закладів та постійно удосконалювати свої знання, набувати навичок дослідника, розширювати теоретичний кругозір. Без цього важко орієнтуватись у постійно зростаючому обсязі наукової інформації. Процес підготовки кваліфікованих кадрів сьогодні все більше орієнтується на самостійну роботу, близьку до дослідницької. Завдання цього підручника — максимальною мірою сприяти розвиткові наукової творчості у будь-якій діяльності, зокрема у галузі економіки. Науково-дослідна робота — це головний шлях набуття, примноження й оновлення знань, який передбачає уміння ставити наукові завдання, плану- Вступ вати їх виконання, організовувати збір та обробку інформації, а також створювати умови для генерування нових ідей та їх практичної реалізації. Досвід наукової роботи набувається протягом усього творчого життя вченого, а фундаментом для нього є знання основ методології наукових досліджень. Студентам ці знання допоможуть під час освоєння нових дисциплін, самопідготовки, написання курсових і дипломних робіт, рефератів, проходження виробничої і педагогічної практики, у процесі навчання в аспірантурі тощо. Крім того, оволодіння методологією наукових досліджень, безумовно, буде корисним і поза рамками навчального процесу — під час ведення диспутів / спорів, обстоювання різних поглядів, вибору найбільш аргументованих позицій. Ознайомлення з цим підручником, на думку авторів, дасть читачеві цілісне уявлення про науку як систему знань і знаряддя пізнання, сформує погляди на методологію наукового пізнання, сутність за-гальнонаукових та спеціальних методів і принципів проведення дослідження та оформлення їх результатів. Для наочності більшість із названих вище питань буде орієнтовано на підготовку та проведення економічних досліджень. Зокрема, це стосується вибору теми, послідовності досліджень, методів пошуку й обробки інформації, аналізу отриманих результатів, формулювання висновків і пропозицій.
Розділ 1 НАУКА ЯК ПРОДУКТИВНА СИЛА 1.1. Предмет і сутність науки та її головна функція Наука — явище складне і багатогранне. Дати їй остаточне визначення не можливо. У літературі є багато різних підходів щодо цього. Часто науку розглядають як форму суспільної свідомості або систему достовірних, безперервно оновлюваних знань про об'єктивні закони розвитку природи і суспільства. Під терміном наука також можна розуміти сукупність соціальних інструментів або доцільну діяльність певної спрямованості чи систему знань, що постійно розвивається як безпосередня продуктивна сила суспільства. Разом із цим наука — це також особлива форма людської діяльності, яка склалася історично і має своїм результатом цілеспрямовано відібрані факти, гіпотези, теорії, закони і методи дослідження. Безпосереднім завданням науки є опис, пояснення і прогнозування процесів та явищ дійсності на основі законів, що нею відкриваються. Предметом науки є пов'язані між собою форми руху матерії або особливості відображення їх у свідомості. Матеріальні об'єкти природи визначають існування багатьох галузей знань, які, у свою чергу, адекватно відображають, відтворюють структуру об'єктів у системі наукових знань про них. Отже, наука — це знання, зведені в систему. Однак не всі знання, зведені в систему, адекватні науці. Наприклад, практичні посібники зі слюсарної, теслярської, ковальської справи є певною системою знань, але їх не можна віднести до наукових, оскільки вони не розкривають нових явищ у технології виробництва, а містять конкретні прийоми виконання робіт, що постійно повторюються. Слід розрізняти поняття наука і знання. Знання — це продукт науки і водночас її матеріал. Знання можуть бути буденними і науковими. Наукові знання відрізняються від буденних послідовним і систематизованим характером, а також тим, що створюють нові поняття, закони і теорії. Якщо основою буденних знань є прості індуктивні узагальнення, емпіричним чином встановлені правила, то наукові знання спираються на методи пізнання і закономірності. Кожна наука включає в себе такі важливі компоненти: теорію, методологію, методику і техніку досліджень, результати досліджень, що надходять у практику, вчених з їх знаннями і здібностями, науково-дослідні заклади. Сучасна система наукових знань представлена такими основними групами наук: природничими, технічними, суспільними. Вони між собою тісно взаємопов'язані. Складний, комплексний характер сучасних проблем вимагає поглиблення інтеграції суспільних, природничих і технічних наук. У свою чергу, міждисциплінарні дослідження потребують відповідних форм організації науки — мобільних, гнучких,ефективних. Наука виникла із практики і розвивається переважно на її основі. Головна функція науки полягає у пізнанні об'єктивного світу. Протягом багатьох століть єдиною функцією науки було знання — накопичення фактів і розкриття закономірностей навколишнього світу. Наука вивчала світ "яким він є", але не ставила питання про те, "яким він має бути". Промислова революція розставила нові акценти — зародилася і почала розвиватися нова функція науки, пов'язана з її участю у розвитку та вдосконаленні матеріального виробництва. А науково-технічний прогрес XX ст. привів до становлення ще однієї функції науки — функції управління.
1.2. Класифікація наук Форми існування матерії визначають існування багатьох галузей знання, які об'єднуються у три великі групи: природничі та технічні (фізика, хімія, біологія тощо), суспільні науки (економіка, філологія, історія та ін.) та наука про мислення (філософія, логіка, психологія тощо). Загальна класифікація сучасних наук установлює взаємозв'язки між трьома головними розділами наукового пізнання, колене з яких створює цілу систему. Для подальшої класифікації наук використовують методологічний, гносеологічний і логічний підходи. Методологічний підхід базується на взаємодії, взаємопроникненні та синтезі діалектичних, загальних і конкретно-наукових принципів класифікації, різних сфер пізнання і суспільної практики. Тому методологічні принципи класифікації наук зумовлені природою відображених ними зв'язків — зовнішніх і внутрішніх. Зовнішні зв'язки ґрунтуються на принципі координації, тобто узгодженості, відповідності, а внутрішні — субординації, або підпорядкованості. Виходячи з гносеологічного підходу, принципи класифікації наук поділяються на об'єктивні і суб'єктивні. У першому випадку зв'язки наук виводяться зі зв'язків самих об'єктів, у другому — залежать від здатності суб'єкта до абстрактного мислення. З логічного погляду класифікація наук базується на виділенні різних сторін загального зв'язку між ними, врахуванні співвідношення загального і часткового, абстрактного і конкретного за двома принципами — спаду загального і зростання конкретного. За характером спрямованості та відношенням до суспільної практики науки поділяють на фундаментальні і прикладні. Мета фундаментальних наук — пізнання матеріальних основ і об'єктивних законів руху та розвитку природи, суспільства і мислення як таких, безвідносно до можливого практичного використання. У зв'язку з цим фундаментальні науки прийнято називати "чистими". Безпосереднім завданням прикладних наук є розробка на базі досягнень фундаментальних наук не лише конкретних пізнавальних, а й практичних проблем, пов'язаних з активною цілеспрямованою діяльністю людей. Відтак показником ефективності досліджень у сфері прикладних наук є не лише отримання істинного знання, а і його безпосереднє втілення, значення для життєдіяльності людини.
Класифікація наук відбивається на структурі наукових закладів, плануванні та координації до- сліджень у різних сферах науки, зв'язках міме теоретичними, прикладними науками і практикою, організації бібліотечної справи і бібліотечної класифікації тощо. 1.3. Науково-технічний потенціал України В Україні до початку 90-х років XX ст. було створено потужний науково-технічний потенціал, тобто сукупність кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних ресурсів науки, об'єднаних певними організаційними принципами і структурою управління. Рівень науково-технічного потенціалу визначається системою кількісних та якісних показників, основні з яких представлено у табл. 1.1 та дод. А. Таблиця 1.1. Розвиток науково-технічного потенціалу України
Закінчення табл. 1.1
Джерело: Україна в цифрах у 2002 році: Короткий статистичний довідник. — К.: Консультат, 2003. — С. 178. В Україні діє розгалужена мережа наукових організацій різних типів, діяльність яких спрямована на забезпечення належного науково-технічного рівня практично всіх сфер національної економіки. У 2002 р. наукові дослідження і розробки виконували 1477 організацій, у яких працювало 107,4 тис. спеціалістів. Традиційно найбільша кількість наукових організацій (майже 70 % від їх загальної кількості) зосереджено у промислово розвинених регіонах (рис. 1.1). Так, у м. Києві знаходяться 25,6 % наукових організацій, у Харківській області — 15,3, Дніпропетровській — 7, Донецькій — 6,2, Львівській — 6,4, Одеській — 4,8, Запорізькій області — 2,8 Уо1. Криза в економіці призвела до значного зниження показників інноваційної діяльності в Україні. Протягом останніх 10 років кількість створених зразків нових типів техніки зменшилась з 593 до 335, кількість комплексно механізованих і автоматизованих цехів, дільниць, виробництв — у 4,6 раза, впровадження нових прогресивних процесів — майже у 4 ра- зи, освоєння виробництв нових видів продукції — майже в 1,5 раза. Найважливішім елементом наукового потенціалу є кадри. У 1990 р. в науці та науковому обслуговуванні було зайнято 313,1 тис. осіб, 2000р. — 120,8 тис, з яких науковий ступінь мали лише 18 % — 4,3 тис. докторів і 17,9 тис. кандидатів наук. Проте ці показники могли б бути значно кращими: слід зважити на те, що протягом останніх років з України виїжджає кожен десятий з числа тих, хто захистив кандидатську дисертацію, та кожен шостий доктор наук2.
Рис. 1.1. Територіальне розміщення і концентрація наукових організацій в Україні, 2002 р. Джерело: Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. зб. / Держкомстат. — К., 2003. — С 11. Для того щоб вивести економіку України на бажаний рівень, необхідно реалізувати інноваційну модель, а це вимагає належного фінансування та відповідних стимулів. Світова практика доводить: якщо на науку спрямовується менше 2 % ВВП, починається скорочення науково-технічного потенціалу, а за ним — руйнація економіки. Створення необхідних умов для розвитку і використання науково-технічного потенціалу — найбільш правильний і короткий шлях для здійснення позитивних змін у науково-технологічній та інноваційній сферах. Обсяги річних витрат на науку в розрахунку на одного дослідника в Україні та окремих зарубіжних країнах представлено на рис. 1.2. Джерела: Становление научной системы Украины: Информ.-аналит. м-лы / Под научн. ред. А.П. Шлапана, Я.С. Яцкива. — К.: ЦИНТП и ИН им. Г.М. Доброва, НАН Украины, 2001. — С. 18; Актуальні питання методології та практики науково-технічної політики / Б.А. Малицький, І.О. Булкін, І.Ю. Єгоров та ін. — К.: УкрІНТЕІ, 2001. — С 112. Частка фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) у ВВП у 2001 р. становила 1,2 %, у тому числі за рахунок держбюджету — 0,37 %. У розвинених країнах світу частка державних витрат на НДДКР у ВВП становить: у Фінляндії — 0,95 %, в Японії — 0,87 %, у Швеції — 0,86 %, в СІЛА — 0,56 % 3. Тим часом у Чехії, Угорщині та Польщі протягом 90-х років XX ст. вдалося зберегти нормальне співвідношення витрат на науку та освіту до ВВП, а з урахуванням зростання обсягів валового продукту — суттєво підвищити рівень фінансування галузей, що мають вирішальне значення для інноваційного розвитку економіки. Аналіз науково-технічного та інноваційного розвитку багатьох країн світу свідчить, що за умов нау-коємності ВВП на рівні 0,9 % наука стає витратною галуззю, а економічну віддачу від інвестування в науку можна отримати лише у разі перевищення цього критичного рівня. Для країн зі значною "тіньовою" економікою цей показник зростає. Так, для України критичне значення наукоємності ВВП має становити 1,7 %, що встановлено Законом "Про наукову і науково-технічну діяльність". Можливо, це — одна з причин того, що Україні зараз невигідне фінансування науки як в економічному, так і в соціальному плані. Країни, що підтримують лише соціокультурну та пізнавальну функцію своєї науки, зазвичай стають донорами інтелектуального потенціалу для інших країн. Попит на фахівців із таких спеціальностей, як біотехнологія, програмування, телекомунікації, теоретична фізика, постійно зростає в першу чергу у високорозвинених країнах світу, зокрема США, Німеччині, Франції, Японії. У результаті відбувається процес "відпливу умів" до країн з більш привабливими для науково-дослідної роботи фінансовими та соціальними умовами. Фінансування науки в України здійснюється з різних джерел, основним із яких є державний бюджет. Рівень фінансування науки з бюджету за період з 1996 по 2000 р. знизився у півтора раза (рис. 1.3). —*—Частка державних витрат —•— Частка іноземних витрат —•— Витрати бізнес-секторів у постійних цінах —і— Частка бізнес-сектору у, Державні витрати в постійних цінах —*— Іноземні витрати в постійних цінах Рис. 1.3. Динаміка наукових витрат економічних суб'єктів в Україні Джерело: Становление научной системы Украины: Информ.-аналит. м-лы / Под научн. ред. А.П. Шлапана, Я.С. Яцкива. — К.: ЦИНТП и ИН им. Г.М. Доброва, НАН Украины, 2001. — С. 19. Крім того, копіти надходять від прямих договорів із замовниками (у тому числі — зарубіжними), від спеціальних позабюджетних фондів. Використовуються власні кошти організацій. Рівень асигнувань на проведення НДДКР з урахуванням дефляторів ВВП становив у 2000 р. близько 35 % рівня 1991 р. Причому, темпи падіння витрат на наукові дослідження та розробки були вищими за темпи падіння ВВП. Слід зазначити, що ряд країн світу, наприклад Японія, Південна Корея, у другій половині 90-х років XX ст. обрали стратегію інтенсивного нарощування науково-технічної сфери. 1.4. Організація науково-дослідної діяльності в Україні. Підготовка кадрів та їх зайнятість Наукова галузь в Україні має розвинену мережу організацій. Вона об'єднує наукові заклади, проектно-конструкторські організації, дослідно-експериментальні лабораторії та підрозділи. До наукових і науково-педагогічних працівників належать: 1) академіки і члени-кореспонденти всіх академій (Національної академії наук України, Української академії аграрних наук, Академії медичних наук України, Академії педагогічних наук України, Академії правових наук України, Академії інженерних наук України)4; 2) всі особи, що мають науковий ступінь і вчене 3) особи, які ведуть науково-дослідну роботу в нау 4) спеціалісти, зайняті науковою роботою на проми Провідною ланкою системи наукових кадрів є наукові працівники вищої кваліфікації, тобто особи, що мають науковий ступінь і вчене звання. У нашій країні будується трирівнева система наукових ступенів: магістра, кандидата наук, доктора наук. Присуджуються вчені звання академіка і чле-на-кореспондента Національної академії наук, професора, доцента, старшого наукового співробітника. Ці звання надають особам за результатами науково-дослідної та науково-педагогічної діяльності. Крім того, в наукових закладах є посади провідного, старшого і молодшого наукових співробітників. Науковий потенціал України зосереджений у чотирьох основних секторах: академічному, галузевому, вищої освіти і заводському (табл. 1.2). Найбільша частина наукових кадрів країни (50 %) зайнята у галузевому секторі. Галузевий сектор науки виконує переважно прикладні дослідження, які забезпечують зв'язок науки з виробництвом. На другому місці перебуває сектор вищої освіти (1/3), де основним завданням науковців є передача знань та підготовка профільних висококваліфікованих спеціалістів. Основним функціонально-структурним підрозділом навчального закладу, що здійснює освітню і наукову роботу, є кафедра. Також при вищих навчальних закладах можуть бути організовані Таблиця 1.2. Розподіл за секторами науки організацій, що виконують наукові та науково-технічні роботи в Україні, одиниць
Джерела: Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. зб./ Відп. за випуск Л.Г. Луценко / Держкомстат. — К., 2002. — С. 10; Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. зб. / Держкомстат. — К., 2003. — С 9. науково-дослідні заклади: інститути, проблемні або галузеві лабораторії, центри, навчальні, дослідні, експериментальні господарства тощо. Решта науковців (близько 20 %) припадає на академічний сектор, де проводяться фундаментальні дослідження. Науково-дослідні інститути академічного сектору здійснюють фундаментальні наукові дослідження, координують свою роботу з іншими дослідними закладами, готують наукові кадри, організовують конференції, пропагують наукові знання. Важливе значення для інноваційного розвитку країни мають регіональні наукові комплекси (великі об'єднання наукових закладів, створені у Києві та Харкові з метою прискорення фундаментальних досліджень і розробки стратегічних проблем, та галузеві наукові центри, націлені на розробку комплек- су проблем переважно в рамках однієї науки або галузі народного господарства). На 2001 р. в Україні за типами наукових закладів за чисельністю фахівців, які виконували наукові та науково-технічні роботи, склалась така структура: 67,54 % науково-дослідних інститутів; 1,79 — конструкторських організацій; 8,99 — вищих навчальних закладів; 7,46 — науково-дослідних та конструкторських підрозділів на промислових підприємствах; 1,79 — проектних та проектно-пошукових організацій; 0,31 — дослідних заводів; 3,47 % інших організацій5. Причому, більше половини організацій виконували наукові дослідження у сфері технічних наук. За ними у порядку зменшення частки слідують сільськогосподарські, медичні та будівельні. Зростає кількість науково-дослідних організацій та вищих навчальних закладів і, навпаки, зменшується кількість конструкторських організацій, дослідних заводів, проектних та проектно-наукових організацій, науково-дослідних та конструкторських підрозділів на промислових підприємствах. Безперечно, це негативно позначається на можливостях матеріалізації наукових розробок, свідчить про погіршення готовності наукового сектору до супроводу інновацій протягом усього їх життєвого циклу. На думку експертів, збільшення загальної кількості наукових організацій в Україні значною мірою пояснюється їх подрібненням. Про це, зокрема, свідчить постійне зниження середньої кількості працівників наукових організацій. У 2000 р. вона становила 128 осіб проти 334 у 1991 р. та 202 осіб у 1995 р. Разом із тим, чисельність працівників основної діяльності наукових організацій з 1991 по 2000 р. скоротилась у 2,2 раза6. Заслуговує на увагу те, що при зменшенні кількості працівників найвищої кваліфікації в наукових організаціях зростає їх загальна чисельність у країні. Отже, дедалі більше людей зі вченими ступенями працюють за межами сфери наукових досліджень. Незважаючи на значне скорочення кількості працівників наукових організацій, насиченість України науковими кадрами залишається досить високою. У розрахунку на 1000 осіб економічно активного населення припадає 5,2 виконавця наукових та науково-технічних робіт, у тому числі дослідників — 3,9. Ці показники відповідають рівню таких країн, як Іспанія, Польща, Чехія, Угорщина, але більш як удвічі поступаються промислово розвиненим країнам, наприклад Японії та Німеччині7. Україна традиційно вважається державою з вагомим науковим потенціалом, визнаними у світі науковими школами, розвиненою системою підготовки кадрів. Основними формами підготовки наукових і науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації є аспірантура і докторантура. Підготовка кандидатів і докторантів наук здійснюється вищими навчальними закладами третього і четвертого рівнів акредитації та науково-дослідними установами. _____________________________________________ Розділ 1 За даними Державного комітету статистики8, після набуття державою незалежності спостерігався стрімкий розвиток мережі закладів, що здійснюють підготовку наукових кадрів. Так, за останні 10 років кількість аспірантур зросла в 1,4 раза (з 312 до 434), докторантур — у 2,3 раза (з 93 до 215) (табл. 1.3). Переважна більшість закладів, що здійснюють підготовку аспірантів, підпорядкована шести міністерствам та академіям наук: Національній академії наук — 29 %, Міністерству освіти і науки — 26, Українській академії наук — 9, Академії медичних наук — 6, Міністерству охорони здоров'я та Міністерству аграрної політики — по 5 %. Схожа ситуація спостерігається і з підпорядкованістю докторантур: Міністерству освіти і науки — 41 %, Національній академії наук — 31, Українській академії аграрних наук — 5, Міністерству охорони здоров'я — 4, Академії медичних наук — 3 %. Аспірантури та докторантури досить рівномірно розподіляються за типами закладів, при яких вони створені. Так, при вищих навчальних закладах працює 46 % (200) аспірантур та 56 % (120) докторантур, а при науково-дослідних інститутах відповідно 54 % (234) та 44 % (95). Стабільне зростання мережі закладів з підготовки наукових кадрів привело до відповідного збільшення їх контингентів. Так, за період 1991—2001 pp. чисельність аспірантів збільшилась у 1,8 раза (з 13,6 до 24,3 тис), докторантів — у 2,2 раза (з 0,5 до 1,1 тис). Переважна більшість аспірантів і докторантів навчаються у галузі технічних, економічних та фізи- ко-математичних наук (що в сукупності становить відповідно 48 та 45 %). Привертає увагу кількісне зростання наукових кадрів, що готуються у галузі державного управління: у 2001 р. навчалось 177 аспірантів та 37 докторантів, що відповідно у 5 та 6 разів більше, ніж чотири роки тому. Розвиток мережі закладів, які надають можливість підвищувати рівень освіти, призвів до відповідного збільшення прийому до аспірантури та докторантури. Так, за 90-ті роки зазначений показник зріс у 1,9 раза. Природним наслідком збільшення контингенту майбутніх наукових кадрів стало зростання кількості осіб, які закінчили аспірантуру та докторантуру. Проте, як і десять років тому, лише один із шести аспірантів залишає заклад із захищеною дисертацією. Ситуація з докторантами ще гірша — там співвідношення один до одинадцяти. Розподіл аспірантур та докторантур за регіонами нерівномірний. Більшість із них зосереджена у м. Києві — відповідно 169 і 89, Харківській області — 58 і 27, Дніпропетровській — 26 і 14, Львівській — 29 і 8, Одеській — 23 і 13, Донецькій області — 24 і 10. В інших регіонах їх кількість обчислюється одиницями, хоча немає жодного регіону, де не було б аспірантури чи докторантури. На 1 жовтня 2001 р. в економіці України працювало 71,3 тис. докторів і кандидатів наук. Кожен третій з них брав участь у виконанні науково-дослідних робіт. Більше половини загальної кількості дослідників вищої кваліфікації, що займаються науково-технічною діяльністю, працює у вищих навчальних закладах, третина — в установах академічного профілю, понад 15 % — у галузевих і наукових організаціях і лише 7 докторів і 121 кандидат наук (0,3 % від загальної кількості) зайняті у заводському секторі науки. Має місце відплив спеціалістів з науково-технічної сфери. Лише в 2001 р. з організацій, які займалися виконанням наукових робіт, вибуло 28 тис. працівників, у тому числі 15,3 тис. безпосередніх виконавців наукових досліджень. У числі тих, хто вибув, понад 1,9 тис. докторів та кандидатів наук. Близько З тис. працівників звільнено за скороченням штату, 134 особи — у зв'язку з виїздом за кордон. Водночас було прийнято на роботу 22,6 тис. працівників, з яких близько 1,7 тис. спеціалістів вищої кваліфікації. Останніми роками зростає число фахівців, які виконують наукові дослідження та розробки за сумісництвом: близько половини спеціалістів-сумісників мають науковий ступінь доктора або кандидата наук. 1.5. Організаційно-функціональна трансформація науково-технічного потенціалу Національні інтереси України вимагають ефективних заходів, спрямованих на збереження її науково-технічного потенціалу, забезпечення ефективного його використання для подолання кризових явищ у соціально-економічному розвитку. З метою організаційно-функціональної трансформації цього потенціалу передбачається реалізувати цілу систему заходів9, а саме: регіони з урахуванням як державних, так і регіональних інтересів та пріоритетів); — посилення відтворювальної функції науково- — оптимізацію матеріально-речової та інтелекту Завдання регіоналізації, у свою чергу, вимагає: — формування системи місцевих джерел фінан — створення територіальних науково-виробни — завершення формування регіональних органі — заснування експериментальних зон науково- Світова практика засвідчує, що інтеграція науки та середнього і малого бізнесу має здійснюватись через спеціальні структури — бізнес-інноваційні центри і науково-технологічні парки, які виступають засобами стимулювання розвитку регіональної економіки. Проведення ефективної науково-технічної та інноваційно-інвестиційної політики на сучасному етапі не можливе без створення дієвого механізму взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади. Головним завданням такого механізму є гармонійне поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів при вирішенні проблем соціально-економічного та екологічного розвитку України, що потребує ефективної системи підготовки та перепідготовки кадрів для всіх галузей і сфер економіки, а також надійного інформаційного забезпечення. 1.6. Міжнародна науково-технічна співпраця України Для України, яка має вагомий науково-технічний потенціал, міжнародна науково-практична співпраця є одним із пріоритетних напрямів державної науково-технологічної політики. У сучасному світі міжнародне співробітництво стало невід'ємною складовою наукового життя. Жодна, навіть найбагатпіа країна у вирішенні актуальних проблем фундаментальних досліджень і визначенні пріоритетів науково-технологічного розвитку не покладається лише на можливості власного наукового потенціалу. Україні вдалося зберегти у діючому стані ряд наукових шкіл лише завдяки співпраці із вченими інших країн та участі у виконанні міжнародних проектів: підписано десятки міждержавних угод про співпрацю у сфері науки і технологій, розвивається науково-технічна співпраця між Україною та Європейським Союзом — реалізуються такі ініціативи: — TACIS — програма технічного сприяння краї — NCO COPERNICUS — програма комісії Євро Крім того, активізується співробітництво з INTAS, спеціальною науковою структурою при Євросоюзі, яка займається фінансуванням спільних наукових проектів з країнами СНД. Досить вагомою є співпраця через американські міжнародні фонди. Зокрема, особливу роль у розвитку наукових відносин міме Україною та СІЛА відіграє Фонд цивільних дослідлсень і розвитку: за його програмами вітчизняні вчені беруть участь у виконанні спільних наукових проектів. Одним із перспективних видів діяльності у науково-технічній сфері є співпраця України з НАТО. У рамках програм Ради євроатлантичного партнерства українськими науковцями отримано понад 480 грантів, причому за їх кількістю Україна посідає друге місце серед країн Ради євроатлантичного партнерства, поступаючись лише Росії. Україною підтверджено її членство у такій міжурядовій міжнародній організації, як Об'єднаний інститут ядерних досліджень. Це надає українським науковцям можливість брати участь у проведенні фундаментальних досліджень у галузі високих енергій.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 135; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.15.229.113 (0.078 с.) |