Всесвітній потоп та післяпотопна цивілізація

В багатьох священних книгах (сумерів/сіверів, скіфів/аріїв, індуїстів, еллінів, християн, іудеїв тощо) розповідається про Всесвітній потоп. І, на диво, всі ці історії дуже схожі, наче писалися з одного-єдиного (О.Блаватська вважала з санскритського [3, C. 270]), джерела інформації. Не зважаючи на те, що назви країн й імена богів і головних героїв і різняться одне від одного.

Наприклад, еллінська версія Всесвітнього потопу свідчить, що бог Зевс (за версією В.Даниленка, має трипільське походження [4]) вирішив покарати нащадків титанів (!) за гріховне і безбожне життя. Методом знищення людей був запланований безжальним Зевсом - тотальний потоп.

Дізнавшись про це, Прометей попередив про вказані наміри свого сина Девкаліона. Останній збудував для себе та своєї жінки Пірри корабель, завдяки якому вони і спаслися. Саме Девкаліон, за свідченням еллінських міфів, і став родоначальником еллінів – творців еллінської цивілізації [13].

Прометей, який (за еллінськими міфами) передав людям вогонь та технології, був покараний Зевсом і прикований ним до гори на Кавказі (нині землі української Кубані та Ставропілля знаходяться в російській окупації).

Враховуючи те, що Трипільска цивілізація України існувала щонайменше протягом V-III тис. до н.е., власне еллінська цивілізація прив’язується до І тис. до н.е. – І тис. н.е., ми не можемо не погодитися з російським дослідником В.Конелесом, що легенда про ковчег Ноя аж ніяк не може бути єврейською [10].

Хоча б тому, що євреї, як народ, з’явилися лише через 3 тисячі років після предків українців – трипільців. І відбулося це не раніше ІІ тис. до н.е. А іудео-християнска версія Біблії (з маніпулятивно дописаними фрагментами про історію «древнього» єврейського народу до більш древнього тексту Біблії), взагалі з’являється після Нікейського собору християнської церкви у IV ст. н.е.

Останній, як відомо, пройшов під диктовку імператора Великої Романії (більш відомої як «Візантія»), якій була потрібна нова державно-теологічна доктрина для зміцнення цієї багатонаціональної імперії.

В цілому ж версії про Всесвітній потоп, викладені у священних книгах провідних релігій світу, дійсно, дуже схожі [3; 6; 8; 9; 10; 13].

Зороастрійська версія Потопа ( Древня Персія / Аріан), викладена в священній книзі «Авесті», переповідає про патріарха Ійму (аналог біблейного Ноя). Верховний бог Ахурамазда повідомляє Ійму про рішення богів знищити все людство, даючи йому таким чином шанс на спасіння…

Арійські брахмани з Індії (древня назва - Ар’я Варта /Варта аріїв), між іншим, вважають Потоп – кордоном зміни етапів розвитку людства. Скіфо-арійська версія, поширена в Індії / Ар’я Варті («Махабхарата» та ін.), переповідає про чудесне спасіння героя Ману.

Бог Вишну (Всевишній – В.Б.), який з’являється перед Ману у вигляді риби, повідомляє йому про майбутнє. На сьомий день три світи потонуть в океані. Коли Всесвіт розчиниться в океані, до Ману прийде корабель, створений Вишну. Ману має взяти на цей корабель всіх тварин, рослин і насіння, яке може дати життя… Після довгого плавання корабель пристає до вершин Гімалаїв…

Як можна побачити з арійських міфів, корабель будує не головний герой Ману (як Ной у Біблії), а сам бог Вишну, котрий припливає у вигляді риби.

В цьому зв’язку цікаво відзначити наступне:

· Перші християни, як перепустку на перші катакомбні (нелегальні) церковні збори, показували викарбувані на руках зображення риби.

· В Індії й досі переповідають історії про те, що, начебто, Їсус Христос, перед тим, як розпочати свою пророчу діяльність, вивчав в Індії вчення іншого скіфського пророка Будди.

· Геродот пише про скіфський народ будинів, з якого, на нашу думку, походить рід пророка Будди.

· Сакральна земля Тибет (Азія, Гімалаї), так само, як і нагір’я Тібесті (Африка, Лівія), «чомусь» носять ім’я головної скіфської богині Табіті (ІІІ-ІІ тис. до н.е.), культ якої був поширений в Древній Україні (кургани навколо найдавнішого храму планети - Кам’яної Могили).

· Польський лінгвіст-сумеролог Ян Браун [14], стверджує, що у сумерської/шумерської мови та мов тибето-бірманської групи є дуже багато спільного, а український дослідник С. Наливайко впевнений в тому, що мова сіверів (Чернігівщина), кімерів (Крим) і сумерів (Месопотамія) є спорідненими [12].

В Полінезії (Мікронезія, о. Паллау) і досі розповідають міф про Потоп, яким боги покарали людей. В живих там лишилася одна жінка… Показово, що у полінезійців дуже шанують Мауї (син бога сонця Ра) та його сестру Сін (богиня Місяця).

Імя Мауї – дуже схоже на Ману і на … Майя. Саме так – Майя звали матір скіфського пророка Будди і … народ в Латинській Америці, який створив самобутню цивілізацію. А народ сінди проживав в українській Кубані ще до Геродота. Ймовірно, назва сучасної країни Індії походить від назви скіфської країни Сіндики, яка знаходилась в українському Приазов’ї.

Бог Ра, начебто, має єгипетське походження, богиня Сін – сумерське. І як це вони дісталися аж до Полінезії, що знаходиться в Тихому океані?.. І як тоді пов’язати це з народом ма орі з Нової Зеландії, який чи не єдиний в тамтешніх місцях є землеробським і вирізає з дерева сувеніри в гуцульському стилі?..

Біблейну (іудео-християнську) версію про Ноя ми теж знаємо [2]. Знаємо нині й те, що вона була запозичена з міфів Сумеру/Шумеру, датованих IV-ІІІ тис. до н.е., тобто, задовго до появи семітів (євреїв та арабів) [16].

Отже, зміст цієї драматичної історії із Всесвітнім потопом (в різних, дуже схожих варіаціях) на диво схожий. Мовляв, Бог (один з богів) був дуже розлючений, м’яко кажучи, не зовсім гарною поведінкою людей на землі, і зненацька надсилає велику повінь, яка раптово топить це нерозумне, невдячне і гріховне людство.

Попутно ця вселенська повінь невмотивовано знищить і величезну кількість всіляких тварин та рослин, які, за нормальною логікою, до гріхів людства не мають жодного відношення. Але, що зробиш, волю богів не обговорюють і мусять сприймати як даність!

Водночас, не бажаючи відмовитися від своєї ідеї про те, щоб почати новий експеримент із залюдненням землі «більш правильними людьми», Бог вибирає одного «праведного» чоловіка, якого попереджає його через своїх посланців про цю жахливу повінь.

Як наслідок, попереджений чоловік (а чому, до речі, на жінка? – бо це вже міф патріархату?) будує корабель, на якому спасає свою родину і «всякої тварі по парі». Після цієї помсти богів (у вигляді потопу) людство, начебто, починає нове життя… І воно, до речі, нічим не краще від життя людей до так званого Всесвітнього потопу …

 

Мал. 1.19. Боги месопотамського Сумеру/Шумеру (VII-III тис. до н.е.), імена яких (Ан, Енліль, Енкі/Ея) вперше згадуються в печерних ермітажах Кам’яної Могили (ХХІІ-ІІІ тис. до н.е.).

Серед них бог місяця Сін, ім’я якого в доісторичні часи носила українська річка Дон. Там же, в українській Кубані, де протікає річка Ея і стоїть місто Ейськ, жив народ сінди. Країна цього народу звалася Сіндіка. Ймовірно, це і була справжня Індія, яку прагнув завоювати скіфо-еллінський цар Олександр Маке дон ський.

Мал. 1.20. Вавилонський камінь (Месопотамія, 12 ст. до н.е.). Меандри, які були винайдені творцями Мізинської цивілізації (ХХІІ-Х тис. до н.е.), в символахвавілонськихбогів Ана (зліва) і Енліля.

 

 

Проте, комплексний аналіз геологічних умов життя людства в різні періоди його існування не дає вагомих фактологічних підстав для підтвердження міфу про Всесвітній потоп.

Наприклад, біблійний Всесвітній потоп (VІ тис. до н.е.), що наробив великого лиха жителям Чорноморського та Азовського узбережжя (мал. 1.10), як аргументовано свідчить В.Мойсеєнко, не мав наслідків глобальної цивілізаційної катастрофи [8], яка б тотально знищила населення на території сучасної України та прилеглих до неї земель.

Хоча, звичайно, підняття рівня води приблизно на 100 метрів від рівня прісноводного озера, яке було до цього на місці Чорного моря, не могло не привести до масштабних людських втрат та масового переселення людей з берегів вказаного озера в усі боки світу.

І, як можна побачити з карти затоплення берегів Чорного моря середземноморськими водами, найбільше потерпіли від того затоплення саме українські землі. Тому й виглядає достатньо переконливою теза про те, що праукраїнські племена стали рухливим ядром глобальних міграційних процесів того часу на території євразійського континенту.

Мал. 1.21. Чорне море до і після Всесвітнього потопу ( приблизно 5,5 тис. років до н.е .). Чорним кольором виділено зони затоплення.

Зверніть, до речі, увагу на карту так званого Всесвітнього потопу (мал. 1.21), і ви побачите, що до 5500 років до н.е. акваторія нинішнього Азовського моря була сушею, а територія нинішнього Кримського півострова повноцінно входила до складу Стародавньої України.

І були ці благодатні землі - цивілізаційно-культурним середовищем нордичної (скіфо-арійської – В.Б.) раси, яка, за свідченням А.Кемпа, приблизно з 5600 років до н.е. почала активне розселення з території тодішньої України (мал. 1.11) [15].

З цієї карти американського вченого ми, зокрема, побачимо тох ар ів/айнів, котрі здійснили свої культурно-цивілізаційні впливи на північно-західний Китай і Японію. В цих країнах і досі проживають їхні нащадки: уйг ур и – в Китаї, айни – в Японії.

В Афганістані, Ірані, Тибеті (нині – Китай), Індії, М’янмі (раніше – Б ір ма), Камбоджі «відзначились» скіфи (саки)/ ар ії. В Іраку (раніше – Месопотамія), Сирії, Палестині – сівери/сумери/шумери.

Дійшли вони, за даними А.Кемпа, і в до-фараонський (до династічний) Єгипет/Кемет. Цікавий такий факт: Єгипет тоді звався Кемет, що означає «чорна земля» або «земля чорноголових».

Досить дивна назва для країни, де чорноземів ніколи не було взагалі. Велична річка Ніл протікає там серед жовтих пісків і глиняних грунтів північно-африканської пустелі.Земля в Єгипті має червоно-жовті кольори і назва країни Кемет, яка перекладається як «чорна земля», просто не могла виникнути як асоціація з тамтешніми ґрунтами.

Проте, ми знаємо з міфології сумерів/шумерів, що вони самі себе називали «чорноголовими». Вони прийшли в Месопотамію з далекої півночі.Якщо провести паралель з Чернігівською областю (в назві якої проглядається «чорна голова») і взяти до уваги, що першим монархом Єгипту був фараон Мена/Менес (на Чернігівщині є місто Мена), ми можемо дійти до дуже цікавих висновків.

Зокрема, дослідник з Одещини П.Гарачук [6], проаналізувавши чисельні історичні джерела та взявши до увагу дані соціально-економічної та фізичної географії Північної Африки та Південної України, дійшов висновку, що Ніл – насправді – Дніпро.

В пониззі Дніпра ця велична українська ріка навесні широко розливається, щедро здобрюючи землі для майбутніх врожаїв. Окрім того, за свідченням П.Гарачука, задового до так званої «нашої ери» на півдні України була збудована розвинена мережа каналів, яка дозволяла в засушливих умовах українського півдня (Херсонщини, Миколаївщини, Криму) вирощувати гарні врожаї зернових та бахчевих культур.

Такі ж точно іригаційні споруди згодом продублюють сівери/сумери/шумери в Месопотамії (нині – Ірак) та Північній Африці (Єгипет, Лівія). Між іншим, якщо записати ім’я народу «сумери» не кирилицею, а латиницею, вийде – «cymery» (кімери).

Саме так – кімери - називають писемні історичні джерела народ (мал. 1.22), який проживав у І тис. до н.е. в українському Криму, а згодом здійснив експансію в Месопотамію (Близький Схід) і Єгипет (Північна Африка).

До наших часів дійшло зображення кімерійця/кімера (сівера/сумера) на еллінській вазі, знайденій в українському Криму. Якщо придивитися до деталей цього малюнка, привертає увагу скіфська шапка, скіфський лук та чернігівський (сіверський) меандр на колчані воїна кімера/сумера/сівера з території Стародавньої України.

До речі, філолог С.Наливайко довів, що мова сіверів, сумерів/шумерів і войовничих кімерійців /кімерів (cymery) – практично, одна й та ж [12].

Своєю чергою, древні карти повідомляють нам, що нинішня Керченська затока в античні часи називалася Боспором кімерійським (мал. 1.23). З цих карт видно, що Боспор кімерійський розділяв Європейську і Азійську Сарматію.

Як вважають експерти, це свідчить, що «чорноголові» чернігівські сівери/сумери/кімери, контролювали великі території в Європі та Азії перед тим, як відправитися на завоювання Близького Сходу та Північної Африки.

Що ж стосується терміну «сармати», на нашу думку, варто провести паралель з «царськими скіфами» (окрім скіфів-орачів і скіфів-скотарів), яких згадує батько історії Геродот [7].

Таким чином «сар» - прочитується як «цар», а «мат» - як «мати/меотіда», що в поєднанні дає «царі Меотіди». Оскільки сармати, безумовно, це - скіфське плем’я, вочевидь, мова іде якраз про легендарних царських скіфів.

Саме тих царських скіфів, курганами яких обсипані степи в материковій Україні та окупованих нині росіянами Криму та Кубані. Вельми показово, що такі ж самі кургани у ІІ тис. до н.е. з’являться в Єгипті під час правління там гіксосів – великих саків [11]. Ймовірно, що тут теж йдеться про царських скіфів, позаяк саки – східні скіфи (в Криму і досі є місто Саки)…

Мал. 1.22. Зображення кімерійця/кімера (сівера/сумера) на еллінській вазі, знайденій в українському Криму. Зверніть увагу на скіфську шапку, скіфський лук та чернігівський (сіверський) меандр на колчані цього воїна з території Стародавньої України

 

Мал. 1.23. Антична карта, з якої видно, що Боспор кімерійський (Керченська затока) розділяв Європейську і Азійську Сарматію. На думку експертів, це свідчить, що сівери/сумери/кімери, контролювали великі території в Європі та Азії перед тим, як відправитися на завоювання Близького Сходу на Північної Африки.

 

І це може бути мовознавчим підтвердженням версії П.Гарачука, що Ніл це – Дніпро. А об’єднання Менесом (першим фараоном Єгипту) держав Верхнього і Нижнього Єгипту, насправді, було об’єднанням у ІІІ тис. до н.е. держав континентальної та кримської України [6].

Окремо варто сказати про вихідців із Стародавньої України, яка пішла на захід сучасної Європи: кельти, германці, балти. А в Центральній Європі осіли – слов’яни (словаки, словенці і поляки).

 

Мал. 1.24. Карта розселення нордичної (скіфо/арійської) раси з території України (VI тис. до н.е.)

 

Отже, за даними А.Кемпа [15], територія Стародавньої України, дійсно, була материнським (чи не звідси й тогочасна назва Азовського моря – Меотіда або Материнське море) ядром древньої індоєвропейської цивілізації. І, швидше за все, її розселення могло бути спричинене (у тому числі) біблійним Всесвітнім потопом.

Останній, за даними геологів, був достатньо грізним явищем, викликаним тектонічними розломами і проривом через Дарданелли солоної води із Середземного моря - в прісноводні на той час Чорне море (Понт Евксінський) та Азовське море (Меотіда).

Хоча не можна списувати і версію про перенаселеність людьми території Стародавньої України, що стала причиною активної експансії наших далеких предків в усі боки світу.

А, судячи зі збігу часу здійснення Всесвітнього потопу та часу того великого розселення (яке відбувалося не тільки з прибережних до морів земель Стародавньої України), ми можемо висловити й припущення про одночасну дію цих вагомих чинників великого розселення народів з території України в середині VI тис. до н.е.

Водночас, мусимо згадати ще про одну версію Всесвітнього потопу, яка теж пов’язана з територією Прадавньої України.

На думку відомого фахівця із санскриту В.Кобилюха, Всесвітній потоп, дійсно, був. Проте, замість корабля місцем спасіння були - українські Карпати, де змогли врятуватися і люди, і тварини, і рослини [9].

Це підтверджується тим, що на території древніх Карпатських гір зберігається дуже багато (тисячі!) реліктових рослин і тварин, яких вже немає в інших регіонах Євразії. Таких рослин і тварин, наприклад, немає на Кавказі, який теж розглядається деякими дослідниками як біблійне місце спасіння людства.

Сам же потоп цей дослідник розглядає не як помсту богів людям, а в контексті танення великого льодовика, в наслідок чого практично вся територія Європи і Центральної Азії була залита водою. Відтак, вважає В.Кобилюх, Карпатські гори виступили місцем спасіння людства в пост льодовиковий період, який в багатьох міфах описується як період Великого потопу.

В будь-якому випадку, чи мова іде про український Крим, чи про українські Карпати, у нас є чимало підстав вважати, що міф про Всесвітній потоп – тісно пов'язаний з історією тисячолітньої Української цивілізації.

І це є ще одним підтвердженням того, що ядро сучасної білої раси сформувалося на території України. Тут же відбувся перший контакт людини з Богом, що згодом знайшло свій прояв в багатьох міфах і легендах минувщини. Але це тема – для окремої розмови…