Новому місці. Лише той, хтознає його, може його приручити»

Прислів’я народу гола. Ліберія

 

Державу створюють люди. На чолі країни стають особистості, обдаровані набутими знаннями і вродженими природними здібностями керманича.

Перша християнська країна Європи Візантійська імперія народилась 8 листопада 324 року. Римський володар Костянтин Великий заснував на узбережжі Чорного моря, на місці грецького міста Візантій, нову, другу після поваленого Риму, столицю – Константинополь. [1, с.100]

В VII столітті на Балканський півострів з Волзької Булгарії прийшла частина тюркомовного народу на чолі з ханом Аспарухом, який в 679 році у країні, заселеної слов’янами, започаткував, залишив відповідну назву Болгарське царство. Його брат Катраг заклав одночасно підвалини Волзької Булгарії, країни на території сучасного Татарстану. [2, с.28]

Поряд з цим, виявляється вражаюча невизначеність творення Київської Руси, прадавньої попередниці сучасної України. Тільки в єдино збереженому, ранньосередньовічному, вітчизняному кодексі прихована буремними роками маловідома звістка. «Повесть временных лет» Іпатіївського літопису сповіщає: «В лето 6455 (947) 11 апреля. Пасха. Иде Ольга к Новгороду, и устави по Мъсте погосты и дань и по Лузе погосты и дань и оброки, и ловище ея суть по всей земле и знамения и места и погосты…. изрядивши, взратися к сыну своему в Киев» [3, с.42; 4, с.29; 5, с.29]

Мова літопису церковнослов’янська, або старослов’янська. Вживалась у давнину македонськими болгарами. Багато сотень років «мертва», як давньогрецька чи латинська. [6, с.197-198] Водночас може «оживити», повідати потаємне, висвітлити визначну подію того часу. Початок 20-річного розбудовчого, мирного, одноосібного правління в наших давніх землях Великої княгині Ольги. Саме в цих рядках міститься нечуване за розмахом і охопленням перше застосування основоположних ознак державності. В переліку понять: устави, погосты, дань, оброки, по всей земле, знамения, ловища, места, изрядвиши.

Все це означало нове життя для людності на обширах Київської землі аж до Новгорода.

Привертає увагу троїстий повтор слова погост. Воно двоскладове. Відповідає нашій сучасній мові. Гость, від лат. hostis – ворог, чужинець. По – (прийменник) означає межу. Таким чином присутність княгині Ольги біля Новгорода свідчить про творення віддалених північних кордонів Київської землі. А також на розмежування на окремі області «по всей земле». Простір природно відокремлений ріками Мстою і Лугою до теперішнього озер Ладога (тоді називалось Нево) належав на той час Норвегії. Він був переданий Києву як посаг за доньку очільника країни Інгігерду для князя Ярослава Володимировича (Мудрого), пізніше у 1019 році. [7, с.20; 8, с.215; 14, с.156-157] Тепер країна географічно дуже віддалена. Тоді була поряд, близьке зарубіжжя. Таким чином Східнослов’янська рівнина щільно межувала з Скандинавським світом. Спорідненим був склад військових дружин. Загальновідомі ватажки з півночі конунги Рюрик (Рерик), Олаф (Олег), Ігор (Інгвар), Аскольд, Дір, а також безіменні попередники посиленою військовою діяльністю «окультурювали» слов’янські племена майже два століття. [9, с.251-256] [10, с.12]

Минуло більше тисячі років. Що приховують рядки літопису? Немолода слов’янська жінка змогла приборкати, очолити жорстоке іноземне військо, використати з мирною метою, розбудувати нову країну. Все це відбулось і стало можливим. Що сприяло її одноосібному правлінню? Вона – Мати. Не тільки свого сина. Мати нашої прадавньої Батьківщини.

Слов’янка Ольга – княгиня, точніше конунгиня, жінка Ігоря (Інгвара), іноземного очільника війська. Вона піклувалась у своїх діях за родову спадщину, за майбутнє свого сина. Відомо, що у Скандинавії жінки усувалися від престолоспадкування.

В зображенні літописця Свята Ольга також правила не як Велика княгиня Київська, а тільки як опікунка малолітнього сина Святослава… Кормлячи сына своего до мужъства его и до взраста его» [11, с.211]

Водночас княгиня виявила відмінні знання і застосувала в наших землях закони ранньосередньовічної Норвегії. Саме в цій країні, довжина якої простягалась на 2650 кілометрів, загальна протяжність берегової лінії становила близько 20000 кілометрів. В перекладі має назву «Північний шлях». Зовсім іншим було життя людей. Існування споконвічно вимагало надзвичайних зусиль для виживання. Землі, затиснуті між горами і морем, завжди були убогі для ріллі. Зараз не перевищують три відсотки, в давнину значно менше. Суворі природні умови: довга, темна зима, коротке літо.

Саме в цій країні зародився найбільший визначний здобуток давніх народів Європи. Загальнодержавні закони на основі одаля. Підвалини в словах: «Ніхто не повинний віддавати на сторону спадщину іншого, і ніхто не повинний позбавляти іншого його спадщини». Одаль – невідвласнювальна, спадкова, родова земельна власність. Таке право вбачало в собі продовження в особистості непорушної єдності з поняттями «шляхетність», «знатність», «родовитість». «Той, хто має право на одаля», Особливо, «вільна людина», у непорушній спілці з Землею. [12, с.43,48; 13, с. 47; 14, с.132]

Державні обов’язкові, беззаперечні правила виробились на основі обласних судебників окремих земель. Закони Фростатинга представляли північно-західну частину країни, закони Гулаттінга – південний захід, закони Боргартінга – південь, закони Ейдсиватінга – схід Норвегії. Перші два збереглись до наших днів. Слід зазначити, що у Норвегії ніколи не було кріпацтва. Єдину країну в Європі оминуло це лихо. [13, с.12]

У номадів, кочових народів: іудеїв і мусульман загальнолюдські закони Тора і Коран були отримані через пророків. Вони до цих пір визначають образ життя мільйонів. [15, с.48, 72, 147, 154]

В Норвегії закони співжиття створювалися самими людьми, на щорічних народних зборах – тінгах. Норми з громадського права були привнесені в загальнодержавні. [ ] Вперше застосував законодавство і об’єднав землі Норвегії Гаральд Харфарг, «Прекрасноволосий» (850-932). Сучасник Віщого Олега і Князя Ігоря (Інгвара). Він зробив цілковитий перелом у ведення державного господарства і громадському житті. «Конунг Гаральд привласнив у кожній області спадкові володіння, всю землю залюднену і незаселену, а також море і води» В кінці IX століття Норвегія з’єдналась, згуртувалась в єдине королівство, установилось єдиновладдя. [9, с.83, 12, с.104]

Історія свідчить, що норвезькі конунги успадковують країну на правах одаля родових земель. Конунгом може бути в першу чергу законний син, який з народження володіє одальним правом над державою і вільними мужами. По закону дворової дружини (війська) країна – власність і одаль конунга [11, с.166, 182]

Для порівняння, слід згадати започаткування престолонаслідування у тисячокіломтерово віддаленій і привабливій християнській Візантії. Воно почало затверджуватися тільки з кінця XI століття. Імператором робило не народження, а «божественне обрання». Син василевса не розглядався як обов’язковий спадкоємець. [17, с.157] В сусідній Швеції монархія стал спадковою значно пізніше, з 1544 р. [18, с.13] Саме тому Велика княгиня Ольга, вже при народженні сина, в ім’я заклала право на одаль легендарного попередника діда Рюрика. Достеменно Хререкр – «Потужний Славою». Тронне ім’я взяте після загарбницького захоплення Новгорода. Справжнє ім’я батька Інгвар Хререксон. [19, с.17, 18] [20, с.78] [13, с.225] [21, с.10] [12, с.26]

Особливе виховання майбутнього спадкового керівника, згідно північних законів, виявилось в подальшому оточенні Святослава. При великоможному недолітку два скандинави «кормилець» Асмунд і воєвода Свенельд. «Кормилець» від слова корма, кормчий. Уособлює в собі радника, правознавця, вихователя. В норманському суспільстві існував звичай віддавати сина на виховання до родичів, щоб вийшов освічений лідер.

Так першого об’єднувача Норвегії десятирічного Гаральда Харфарга після смерті батька виховував родовитий і досвідчений Гутторм. Видатного державного діяча, історика і правознавця раннього середньовіччя Сноррі Стурлусона, хлопчиком взяла на виховання можновладна знатна людина. [11, с.211; 1, с.148; 12, с.10; 20, с.52]

Виняткове ставлення до «богоподібного» Святослава відзначається в рядках вітчизняного літопису «Повесть временных лет». В поході на древлян бойовище розпочинає конунг-дитина. Він кидає спис між вух коня, під його ноги. І тим не менш «кормилець» і воєвода проголошують: «Князь вже розпочав, продовжуємо, дружино, по князю!» Подібний звичай засвідчено у скандинавських сагах. Малолітній очільник війська іде в похід. Повинний бути на полі битви. Так після смерті Гаральда Гілі у Вікіні на Боргартингу було проголошено конунгом однолітнього сина Інги, вихователь Амунд взяв його собі у припіл і так під прапором пішов у битву проти Магнуса Засліпленого. Право на одаль, свого батька Рюрика, засвідчує несучи на руках малого Ігоря, Олег перед Аскольдом і Діром, намісниками Києва. Після цього відбувається «законне» вбивство посадників. [11, с.211; 22, с.12; 20, с.49, 56, 86]

Таким чином, перебуваючи біля Новгорода, княгиня Ольга вперше, серед скандинавських конунгів, створенням погостів в землях Східнослов’янської рівнини, наочно засвідчує, застосовує спадкове право на одаль для свого сина Святослава.

Створенням кордону по рікам Мсті і Лузі вона відмежовує спадщину на власність, отриману вогнем і мечем дружиною легендарного діда Рюрика.

Адже першочерговий обов’язок володаря – захист своєї землі. «Право на землю (одаль) залишається за тим, хто поставив загорожу і житло». «Під охороною вождів прості люди могли поселятися для постійного життя на угіддях, які були раніше принадою (привадою) для грабіжницьких нападів. [20, с.50; 23, с.8]

Через три роки недоліток конунг Святослав своєю присутністю означить входження у спадкоємну власність в землях біля Новгорода. Імператор Візантії у своєму трактаті «Про управління імперією» (950 р.) занотує подію. А поки, в 947 році, мати-княгиня ставить захист і житло по «всей земле». Воно в троїстому повторі слова погост… Пройшло 1067 років.

Вперше, в наш час, облаштування вітчизняних окремих земель може надати Погост на річці Стир. Тепер це селище міського типу Зарічне на півночі Рівненської області. Його відповідність і одночасність з літописними Погостами на гідронімах Лузи і Мсті доведено науковцями в XIX столітті. Закріплено в двох європейсько визнаних джерелах. [16, с.36, 37; 24, с.519, 520]

У розташуванні складників чітко вимальовуються вимоги і ознаки одаля. Погост Зарічне (Зарічненський) знаходиться на вході в берегові землі 480-кілометрової ріки Стир. За півтора кілометра вниз по течії, розташована давня військова споруда. Має округлу форму, діаметром 55Х60 метрів, оточена земляним валом, захищена двома ровами. На південному підвищенні виявлено докази селища кінця тисячоліття. Мале городище і досить велике поселення 250Х100 м. можуть свідчити про постійно діючий військовий табір з тимчасовими побутовими забудовами. Військова частина на вході в погост і відповідні землі уособлювали захист, варту і владу. Були відділені водою і віддалені від цивільного поселення Погоста. [25, с.12-13; 26, с.160-161; 27, с.34]

Історична пам’ять про Погост Зарічне в словнику Брокгауза і Єфрона під останнім п’ятим числом. В землях Східноєвропейської рівнини виявлено і зберігаються ознаки 400 подібних довгочасних військових укріплень.

Сотні безіменних малих розмірів колоподібних городищ біля гирл річок в давніх землях Київської Руси – ймовірні супутники погостів. Свідчення «державної ходи», матері Святослава.

Використання скандинавських законів Ольгою – не виняток. Подібне відбувалося в інших країнах Європи. В той час юридичні норми передавались і могли ходити по рукам як товар і гроші. [Щ.] Так датчанин Гутрум після угоди з королем Вест-Суссекса Альфредом Великим (871-899) створив Данлаг (Дейнло). Область скандинавського права в східній Англії. В назві Нормандія закарбувались історичні зміни, які відбувалися на теренах Франції. Вони пов’язані з тривалою присутністю північних військовців. Заснування Сицилійського королівства на півдні Італії – доказ застосування серед підкорених народів загальнодержавних досягнень давніх скандинавів. [28, с.94; 23, с. 8; 9, с. 228-232; 30, с.10]

Вищезазначене засвідчує, що саме в Норвегії раніше, аніж в Англії, Франції, не кажучи за Німеччину та Італію, з’явилось законодавство, цілком підпорядковане центральній владі. Воно поширювалось, переповідалось в ранні часи усно. [14, с.134; 31, с.69, 70]

Велика княгиня Ольга своєчасно використала досвід північного сусіда. Так саме як Гарольд Харфарг увів систему управління Норвегією, розмежував землі на окремі області і округи. [4, 104] В кожному краї він призначає відповідального (ярла), наглядача за дотриманням закону і порядку з обов’язком стягнення податі. Одержані доходи йшли на утримання дружини. Одну третину на забезпечення своїх потреб [13, 83] Подібне відтворює княгиня раніше в Древлянській землі. Дві частини іде Києву, а третя – Вишгороду, граду Ольги. [12, с. 104; 9, с.83, 32, с.135, 136]

З 947 року дії княгині набувають велетенського розмаху. Вона створює погости «по всей земле». Розділяє військову дружину Русь на частини і розміщує їх в місцях постійного перебування. Військові в таборах біля гирл рік стають носіями і виконавцями законів. Тільки по городищах численних, за зовнішніми ознаками можна відтворити зміни зв’язків давнього суспільства в наших землях. Ольга в своїх діях постає «Управительницею Землі». Археологічні ознаки перебування, залучення скандинавів у великокняжих дружинах на погостах датуються саме середньою і другою половиною X ст.

Охорона в Погостах, адміністративна діяльність варягів на службі київських князів знайшла відгук у родових і навіть королівських сагах Скандинавії. Виконання обов’язків означає «служити», «піти на службу», «стати захисником країни» [28, с.224, 237, 253; 33, с.503-504]

За часів княгині Ольги внутрішнє улаштування влади стає не тільки наближеним, подібним, але і спорідненим з давньосередньовічною Норвегією. В Київських землях набувають мирний досвід застосування військовців майбутні очільники північної країни. Володимир Святославович у Новгороді використовує військові сили конунга Олафа Трюгвоссона. В подальших роках король Олаф I (995-999). За часів київського князя Ярослава Володимировича знайшов притулок і місце служби з своєю дружиною правнук засновника Норвегії Олаф Харольдсон. Майбутній король Олаф «Святий» (1015-1024), «Заступник Норвегії». Його син Магнус після повернення з Києва у 1033 році був зведений на престол. Відновив національну монархію. Згідно дозволу влади Руси, як і тисяч інших військовців з Півночі, ніс службу при імператорі Візантії Харольд Сигурсон, єдиноутробний брат Олава II. В подальшому король Харольд, Суворий Правитель. Саме при Великій княгині служба скандинаві у землях країни та за її межами перестає бути приватною справою. Постає на облік, приносить прибуток Київській владі [34, с.15; 33, с.405; 35, с.95]

Право одаля створює захист державних справ і потреб. Погост на річці Мста закриває вхід в «Перший Великий торговий шлях» на Волгу. Таким чином набирає потужність новий торгово-військовий напрям з «Варяг у Греки». Київ стає центром зовнішньої торгівлі. Про це закарбував Костянтин VII Багрянородний, сучасник і співдоговірник Ольги, в IX главі свого трактату «Про управління імперією».

Використання права одаля всередині країни створює силу взаємних обов’язків. Забезпечує згуртованість в суспільстві, а не примус від центральної влади. Про це в рядках літопису. Військові табори біля Погостів створюють захист природної течії життя місцевого населення. Винагорода відтворюється в поняттях дані, оброки, уроки. Використовується додатковий захист: наявність законів, норм. Виникає врівноважена взаємна залежність представників місцевої влади в особі декількох десятків державних службовців серед десятків тисяч виробників.

Після 200-річної збройної, руйнівної присутності скандинавських військовців наступає рівновага сил очільника країни і народу. Військові іноземці з півночі стають державними службовцями. Їх високий рівень впорядкування застосовується для мирних цивільних потреб. В погостах проходить відбір і вишкіл вітчизняне поповнення – майбутнє 60-тисячне військо князя Святослава. Настає час розквіту державного життя в землях Східноєвропейської рівнини. Військо князя набуває назви – Русь Київська. Країна, землі якої взяла під захист Київська Русь. Визнання і плата за духовний подвиг Великої Княгині.

Таким чином, можна вважати, що Погости – ознаки початку дії державних законів на основі одаля серед населення Східнослов’янської рівнини. Погости – наявність і захист одаля Київського князя Святослава – першого національного очільника.

Більш як тисячолітнє поняття одаль відоме і близьке для норвезького суспільства в наші дні. Воно як наріжний камінь існує в назві найвищого представницького, законодавчого органу країни. Одальстінг – так озвучується нижня палата парламенту, найпівнічнішої і найзахіднішої з материкових скандинавських держав. Країна з 4,5 мільйонами мешканців, є найменш заселеною у Європі.

Згадування про погости розчинилось в часі.

У 1946 році літописне слово Погост Зарічненський зникло з мапи України. Разом з ним видатна, початкова частина історії Княжої доби. Стародавнє, дохристиянське слово Погост лишається «живим» лише в пам’яті людей на клаптику землі з назвою Зарічне. Так пошановують середмістя селища міського типу на півночі Рівненської області.

Ще існує легенда, в якій відображені події, кторі відбувалися за княжих часів. Із стислого змісту пригод, несподіванок, випадків, поданих у послідовному зв’язку, випливає головне. Мета подорожі була відома – Погост. Одночасно, перше поселення згадане – Дубровиця, отримало назву, як і всі наступні, з уст бояр. Цікаво, що містечко у 2005 році відзначило на державному рівні тисячоліття. [Етнокультурна спадщина Полісся. Вип. V. Рівне, 2004. – ст. 230-232]

Це не випадково. Автохтонне населення і «унікальна місцевість, де зберігаються традиції, легенди, вірування тисячолітньої давнини, …творять своєрідний інформаційно-духовний пам’ятник жителям Зарічненщини.» [НАН України. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського, № 133/135, 19.04.2010]

Воістину: «Народам, як і людям, стільки років, скільки вони себе пам’ятають»

 

Список використаних джерел

1. Савинов М.А. «7 тайн Древней Руси». Детектив временных лет». - М., 2013 – с. 100, 148.

2. Мунін Г.Б., Роглев Х.Й. Видатні болгари в історії України. - К., 2012 – с. 28.

3. Фроянов И.Я. Рабство и данничество у восточных славян (VI-X вв.) / И.Я.Фроянов, СпБ.: изд-во СПБУГ, 1996 – с. 42.

4. Повесть временных лет / подг. текста, пер. ст. коммент. Д.С.Лихачёв; ред. В.П.Адрианова-Перетц, 3-е изд. – СпБ.: Наука, 2007 – с. 29.

5. Русский хронограф. М., 2008 – с. 29.

6. Історія української культури. За загальною редакцією І.Крип’якевича. - К., 2002 – с. 197, 198.

7. Пушкарева Н.Л. Женщины Древней Руси / Н.Л.Пушкарева - М.: Мысль, 1989 – с. 20.

8. Лебедев Г.С. Эпоха викингов в Северной Европе: ист.-археол. очерки / Г.С.Лебедев, Л.: Изд-во ЛГУ, 1985 – с. 215, 245.

9. Джонс Г. Викинги. Потомки Одина и Тора / Гвин Джонс. - М.: «Центрполиграф», 2003. – с. 83, 228-232, 251-256.

10. Відейко М. «Коли імперії занепадають» / Голос України, 12.07.2006. - №126 (3876) – ст. 12.

11. Щепкин Евгений, гл. IX «Порядок престолонаследия у древненорвежских конунгов» (Историко-юридические параллели) – ст. 166, 175, 211 (Б.м.г.)

12. Гуревич А.Я. «История и сага». - М., 1972 – с. 10, 26, 43, 48, 100, 104.

13. Гуревич А.Я. «Норвежское общество в раннем средневековье». - М., 1977 – с. 12, 15, 47, 225.

14. Улав Ристе. «История внешней политики Норвегии». - М., 2003 – с. 132, 134, 156-157.

15. Майкл Кин. «Религии мира». - Х., 2003 – с. 48, 72, 147, 154.

16. Энциклопедический словарь / издатели: Ф.А.Брокгауз, И.А.Эфрон. – СпБ.: Тип. акц. о-ва Брокгауз-Эфрон, 1897, т. XX, с. 345, т. XXIV – с.36-37.

17. Бостон Л.М., Бостон С.К. Історія держави і права зарубіжних країн. - К., 2008 – с. 157.

18. Росс З. Швеция: путеводитель Зоун Росс. – М., 2006 – с. 13.

19. Жук М.О. Русь дохристиянська. Невідома вітчизняна війна 945-980 рр. – Х.: ТОВ «Інфобанк», 2002 – с.17, 18.

20. Будур Н. Повседневна я жизнь викингов IX-XI века. – М., 2007 – с. 49-50, 56, 78, 86.

21. Святая Ольга. Владимир Святой: сборник / сост. И.Н.Лисовой, М.Б.Поспелов. – М.: Новатор: Крелов, 1996 – с. 10

22. Заруба В.М. Держава і право Київської та Галицько-Волинської Русі (кінець VIII – поч. XIV ст.), навчальний посібник. – К.:Істина, 2007 – с. 12, 128.

23. Наследие варягов. Диалог культур. – Стокгольм: Государственный музей-заповедник «Московский Кремль», Государстенный исторический музей, 1996 – с.8.

24. Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego I innych Krajow slovianskich / pod. red.: Bronislawa Chlebowskiego, Filipa Sulimierskiego. – Warszawa. 1885 – T.7 – s. 519, 520.

25. Західне Полісся: історія та культура: наук. зб. / ред. А.Українець. – Рівне: О.Зень, 2004 – с. 12-13.

26. Куза А.В. Древнерусские городища X-XIII вв.: свод археологических памятников / А.В.Куза. – М., 1996 – с. 160-161.

27. Кухаренко Ю.В. Средневековые памятники Полесья / Ю.В.Кухаренко. – М.: Изд-во Академии наук СССР, 1961. – с. 160-161.

28. Ловмянский Х. Русь и норманны. – М., 1985 – с. 94.

29. Богданович Т. Страна, правительство. – СпБ., 1906 – с. 10.

30. Нобер Рулан. Юридическая антропология. – М., 1999 – с.69-70.

31. Ричка В. Княгиня Ольга. – К.: Видавничий дім «Альтернатива», 2004. – с. 135, 136.

32. Древняя Русь в свете зарубежных источников. (под ред. Е.Л.Мельниковой). – М.: «Логос», 1999 – с. 503, 504.

33. Джаксон Т.Н. Четыре норвежских конунга на Руси. – М., 2000 – с. 15-20.

34. Литаврин Г.Г. Византия, Болгария, Древняя Русь (IX - нач. XII вв.) / Г.Г.Литаврин. – СпБ.: «Алетейя», 2000 – с.95.

 

Руслан МОРОЗОВСЬКИЙ

Титул

 

ВИВЧИТИСЬ НА УКРАЇНЦЯ

З давніх-давен люди намагались облаштувати особисте та суспільне життя на засадах щирого щастя, чи хоч би щирого прагнення до щастя, яке грунтувалося б на так званих «загальнолюдських» віровченнях, теоріях, утопіях, мріях про гармонію, на ідеалах свободи, рівності, справедливості тощо.Недарма прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року «Загальна декларація прав людини» у ст. 3 проголошує: «Кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність». Високим ідеалам добра жертовно присвячували життя сотні тисяч подвижників: святителів, інквізиторів, єретиків, революціонерів, контрреволюціонерів, мислителів та героїв. В ім'я ідеалів відбувалися і відбуваються повстання, війни та революції. Але під ретельним прикриттям «загальнолюдських високих ідеалів», як правило, процвітає і найганебніша брехня, шахрайство, беззаконня та гніт. І всі на світі наймерзенніші злочини проти людяності відбуваються обов'язково під загальнолюдськими шляхетними, найгуманнішими гаслами. Так було завжди і так буде надалі. Проблема, одначе, полягає в тім, наскільки кожен з нас і всі ми разом здатні самостійно, без чужих підказок, відрізняти обман від правди, підлість від щирості, користь від шкоди, мерзоту від честі – тобто добро від зла.(Ключові слова – відрізняти самостійно). Бо без уміння вчасно відрізняти добро від зла та належним чином попереджувати, або хоча б реагувати на підлуваті виклики замаскованих «добродіїв», обдурені люди приречені на суцільні невдачі. Тобто успішна самостійна діяльність як окремої особистості, так і цілої нації можлива лише за умови постійного цілеспрямованого вишколу кожного окремого індивіда упродовж усього життя, від дитсадка до пенсії і далі, до банальності простій буденній вправності жити. (Ключові слова – вишкіл індивіда). Адже щоб стати, наприклад, звичайним водієм, потрібно буквально зазубрити і знати вдень і вночі, напам'ять, правила, кількасот знаків дорожнього руху та здобути ґрунтовні навички практичного водіння авта. Щоб стати класним футболістом, необхідно тяжкою працею досягти належної спортивної форми та день при дні, невтомно, тупо, до автоматизму, тренуватися умінню забивати голи зі стандартних ситуацій. Тоді зявляться певні шанси(!) на успіх та кар’єрний ріст. І так у кожній сфері людської діяльності, крім (чомусь?) щоденного, банального, буденного житія. Тобто в царині звичайних, повсякденних, на перший погляд другорядних, людських занять ніякої особливої науки, крім повзучого емпіризму, для українця досі нема. І вважається, що так і треба. Тобто – не треба. Наші середні та вищі навчальні заклади, наразі, дають можливість здобути пристойну фахову освіту з багатьох дисциплін. Крім конче необхідної дисципліни –здатності до адекватної поведінки окремої української особи в умовах швидколинної зміни обставин упродовж людського життєвого маршруту, який, незважаючи на примарне розмаїття подій, насправді складається, в переважній більшості, також з елементарно стандартних ситуацій. Родився, учився, закохався, одружився, дослужився, працював, відпочивав, купував, продавав, позичав, кредитував, помилявся, здавав гроші під заманливі проценти шахрайським трастам, елітацентрам, довірчим товариствам, безуспішно намагався повернути украдені кошти, яких просто потрібно було не здавати шахраям, тобто намагався виправити помилки, яких, виконуючи елементарну настанову - «Лукавим шахраяам не довіряй ні за які гроші!», потрібно було банально уникати тощо. Тому надзвичайно важливо, щоб уздовж конкретного біологічного існування кожен окремий, особливо юний, український мандрівник по життю, на непевних відрізках буденної дороги, мав змогу стрічати перед собою і користуватися як заздалегідь самостійно завченими (зазубреними!) та особисто осмисленно сформульованими, так і заповіданими предками правдивими українськими дороговказами у вигляді коротких причт, повчань, засторог тощо.

Бо поляка поляки вчать на поляка. Єврея євреї вчать на єврея. Грузини грузина вчать на грузина. Турки турка вчать на турка і т д.

Тільки більшість українців та українок деякі учителі вчать на декого завгодно, крім українця. І не кожен, хто, наперекір деяким учителям, усе-таки вивчився на українця, може почванитись тим, що в скрутні хвилини життєвого путі міг вчасно скористатися правдивими дороговказами. Бо відсутність національно системного, з урахуванням природних особливостей кожного індивіда, навчання українця на українця дуже часто обертається тим, що саме в потрібну хвилину в його голові нема напрацьованого, потрібного саме для даної ситуації, стереотипу дій. І поки сіромаха напружено міркує, що робити, або чого не робити, – його вже декілька разів одурили.

Отже маємо надію, що наступний матеріал стане корисним для шукачів і хранителів життєво необхідних, істин – заповідей, законів, звичаїв та настанов, якими кожен предок наприкінці життєвої дороги прагне поділитися з нащадками для їхнього та наступних нащадків гаразду. Тож не забуваймо, що Боги дали кожному з нас особисту голову та мозок, щоб кожен користувався ними самостійно з допомогою перевірених віками, суто національних заповітів рідних предків, без чужинських агітацій та підказок. А якщо віки не передали нам якихось мудрих настанов – то необхідно їх, згідно з новими обставинами, вимислити, поновити, переформулювати, і, якщо треба, буквально примусити українську молодь завчити напам’ять. Лише таким чином нація стане здатною уникати ганебних ситуацій, коли так звані «інтернаціональні» вожді світових (глобальних) метаморфоз піднімають, наприклад, гасло: «Бога нєт! І всьо должно біть общім!», а через кілька десятиліть: «Бог єсть! І всьо должно біть частним!». І кожного разу звідкись береться незліченна лічба «національних» пропагандистів, агітаторів та журналістів - підгавкувачів, які намагаються переконати мільйони довірливих українських сіромах, що так і треба, бо кожне з глобальних дурисвітських гасел – «безперечна» істина в останній інстанції! І, як правило, примітивно-шахраюватим маніпуляторам людською свідомістю, ніхто заздалегідь не дає вчасної, щоденної, кваліфікованої, загальнозрозумілої нищівної відсічі.

А тепер спробуємо тим, хто знає, але забув – нагадати, а тим, хто не забув, бо з тих чи інших причин, не знає – повідомити та прояснити значення деяких засадничих складових подальшого матеріалу.

Розпочнемо з начебто загальновідомого. Пригадаймо стародавні українські національні добросусідські правила співжиття – «Нагодуй голодного, напої спраглого, одягни нагого, переночуй подорожнього…» тощо, та, заодно, звернемось і дославно звісних, явно запозичених біблією в язичників, «Заповідей любові»:

1. «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були дні твої на землі, яку Боги твої дають тобі!

2. Не вбивай!

3. Не чини перелюбу!

4. Не кради!

5. Не свідчи неправдиво на свого ближнього!

6. Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого тощо…»,

Цими і подібними їм Заповідями пращурівнаші праукраїнські предки між собою та миролюбними пришельцями, в повсякденному добіблійному житті, поза всяким сумнівом, споконвіку керувалися за визначенням. Інакше ми, як національна спільнота, перестали б існувати ще в добу панування мамонтів. Тобто, важко собі уявити, що будь-коли українці могли щоденно жити за заповідями: «Вбивай!», «Чини перелюб!», «Кради!», «Свідчи неправдиво!…» тощо. З іншого боку вочевидь зрозуміло, що четверо з десяти інших імперативних євангельських вказівок, стосовно верховенства іноплемінного єдинобожжя, безперечно запроваджені апологетами юдохристиянства вже в часи боротьби єговообраних з суто автетичними національними світоглядними засадами пригноблених чужовір’ям племен тубільців та аборигенів:

1. Хай не буде тобі інших Богів переді Мною!

2. Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.

3. Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.

4. Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.

Про всяк випадок звернімо увагу на терміни: «Господь, раб, невільниця, наложниця, ближній» тощо. Ці взаємно протилежні рабовласницькі терміни і поняття в біблійних канонах юдохристянами освячуються та увіковічнюються. Себто, згідно з євангельським декалогом, рабство та невільництво в христянстві ніколи не підлягають скасуванню і мають гегемоніти над грішним людом аж до Кінця Світу апріорі. Тим паче, в усій Біблії ви ніколи і нізащо не відшукаєте такого, улюбленого нинішніми вченими політиками, слова, як «демократія». Але чомусь «прогресивне демократичне людство» досі не звертає уваги на подібні нестиковки та парадокси бібійних ідеологем. Щодо поняття «ближній», то уважний читач в різних місцях «святого письма» зауважить протилежні його трактування. Наприклад, «возлюби ближнього, як самого себе!», одначе в іншому біблійному місці читаєм – найголовніші «вороги твої – домашні твої!». Напрошується висновок, що «домашні твої» не мають права називатися і вважатися тобою «ближніми твоїми». Шукаючи пояснення подібним біблійним заморочкам та протиріччям, допитливий дослідник, до якого роду-племені він би не належав, з великим здивуванням одного разу второпає (напевне від слова тора?), що, з точки зору авторів Біблії (справді - блідої копії тори!), «ближніми» для бідолашного християнина можуть бути лише автори Біблії та їх одноплемінники. Саме тому, на погляд хитрющих проповідників біблеїзму, потрібно любити «ближніх», як самого себе, і саме тому потрібно ненавидіти своїх «домашніх».

Проте, усякі нині сущі земні нації та племена, в залежності від умов боротьби за існування, не зважаючи на тисячолітні титанічні зусилля іноплемінних місіоненрів втілити в дійсність неусвідомлені неюдейською більшістю так званого людства вказівки підступної тори та знівелювати прояви позахристиянського людського розмаїття, стародавні заповіді рідних предків зберегли, якщо не повністю, то принаймні частково. Отже постає сакраментальна альтернатива – забути їх остаточно і назавжди та втратити самобутню правосуб’єктність, тобто щезнути з лиця землі, як, під впливом юдохристиянської експансії, щезли візантійці, латиняни, франки, германи, нормани, пруси, руси, даки, анти, готи тощо в Європі, всі племена індіянців обох Америк, туземці Австралії, тубільці Нової Зеландії та Сибіру, автохтони Полінезії і т. д., і т. п.,чи відновити і в прийдешніх поколіннях розвинути та укріпити споконвічну національну, в нашому випадку, справжню предковічну українську ідентичність.

Наразі питання виживання народів хоч і вічне, але просте. Сильний, хитрий та потужний – виграє, слабкий, простакуватий і немічний – приречений на митарство та погибель. Тому всяка розумна нація прагне в усному або писемному вигляді зберегти та примножити всеперемагаючий досвід близьких і далеких пращурів у вигляді рідних законів, заповідей, декалогів, правил, настанов тощо, які регламентували б та устатковували щоденне життя всіх загалом і кожного індивіда зокрема. Неоціненний вклад в скарбницю української державності та національної ідентичності зробив, зокрема, Микола Міхновський. Він ще на початку минулого століття створив «Кодекс честі свідомого українця» у вигляді славнозвісного, вільного від раболіпних постулатів та двозначних заморочок типу «возлюби ближнього», Декалога Міхновського, який, керуючись насущними потребами революційної доцільності, безкомпромісно і відчайдушно переосмислює та конкретизує з точки зору діяльності борця за волю рідного народу стародавні «Заповіді любові»:

1. Одна, єдина, неподільна, від Карпат аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна – республіка робочих людей.

2. Усі люди – твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди — се вороги нашого народу, поки вони панують над нами й визискують нас.

3. Україна для українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів.

4. Усюди й завсігди уживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.

5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь ворогів його, зневажай перевертнів-відступників — і добре буде цілому твоєму народові й тобі.

6. Не вбивай України своєю байдужістю до всенародних інтересів.

7. Не зробися ренегатом-відступником.

8. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.

9. Допомагай своєму землякові поперед усіх, держись купи.

10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти додаєш їм сили й відваги, не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш.

(Міхновський М.І. Десять заповідей УНП – Львів, 1903)

Безперечно, педантично-щоденне виконання екстремальних заповідей Міхновського під силу не всякому українцю. Але, щоб існувати та діяти, нація обов'язково мусить народити і плекати когорту звитяжців, які, маючи відповідні природні дані, беруть на себе тягар повсякденної відповідальності

за щоденне виконання буквально кожного пункту сформульованого на початку ХХ ст. Декалогу. Але саме такого штибу когорту завзятих українців, на погляд більшості основоположників Української Національної Ідеї, намагався в середовищі української корінної етнонаціональної спільноти витворити тапокликати до процесу творення новітньо-життєздатного українського суспільства Григорій Савович Сковорода ще у ХVIIIcтолітті.