Тема 4. Сутність і завдання інноваційної політики підприємства

План лекції:

1. Поняття інноваційної політики підприємства

2. Сутність і види інноваційної стратегії підприємства

3. Принципи формування інноваційної політики підприємства

4. Складові елементи інноваційної політики підприємства.

 

Ключові слова:

Інноваційна політика, стратегія, стратегічна спрямованість, тип інноваційної політики, принципи формування інноваційної політики, елементи інноваційної політики.

Інноваційна політика — форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності та оптимальне використання наявного виробничого потенціалу.

Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової, виробничої та економічної діяльності в процесі реалізації нововведень. Управління цією взаємодією має здійснюватися на основі певних норм і правил, які охоплюють:

— організаційні, правові та інші процедури, що визначають порядок формування інноваційної політики;

— фактори, які слід враховувати у процесі її формування;

— розвиток функціональних напрямів діяльності під­приємства;

— механізм реалізації програми інноваційної діяльності;

— методичні засади оцінювання ефективності іннова­ційної діяльності;

— механізм коригування напрямів інноваційної діяльності.

Стратегія — довгострокова модель розвитку організації, яка приймається для досягнення її стратегічних цілей і враховує обме­ження внутрішнього та зовнішнього середовища.

Стратегію будь-якої організації можна охарактеризу­вати як стратегію наступу, стабільного розвитку, захисну.

Стратегія наступу. Вона передбачає стрімкий розвиток організації: збільшення масштабів виробництва, освоєння нових товарів і послуг, вихід на нові ринки збуту, завоювання міцних конкурентних переваг. Базується на наступально-ризиковому та наступальному типах інноваційної політики.

Наступально-ризиковий тип інноваційної політики спрямований на піонерне впровадження радикальних ін­новацій, створених фірмою. Як правило, до такого типу стратегій вдаються венчурні (ризикові) фірми, які спеціа­лізуються на створенні нового продукту. їх інноваційна по­літика відрізняється ризикованістю, великою наукомісткістю створених продуктів, оперативністю упровадження новацій.

Наступальний тип інноваційної політики властивий зазвичай потужним фірмам з власними дослідними лабо­раторіями, відділами, що постійно працюють над створен­ням нових продуктів у відповідній галузі (як, наприклад, компанія Microsoft), або компаніям, що спроможні виді­лити значні кошти на придбання права на випуск нового продукту в іншої фірми. Завдяки своїм великим фінансовим можливостям вони можуть швидко розгорнути масове виробництво нового продукту, завоювати значну частку ринку.

Головними завданням інноваційної політики насту­пального типу є:

— моніторинг споживчого ринку з метою своєчасного виявлення нових запитів споживачів та нових ринкових сегментів;

— моніторинг ринку інновацій для оперативного залу­чення тих із них, що можуть бути вигідними для фірми за­раз і у майбутньому;

— підтримка діяльності власних спеціалізованих нау­ково-дослідницьких підрозділів;

— стимулювання ініціативності працівників фірми у продукуванні нових ідей, організація внутріфірмового під­приємництва;

— оцінювання перспективності нових ідей і їх конс­труктивне розроблення та упровадження;

— внесення змін у внутрішнє середовище фірми, необ­хідних для швидкого упровадження новацій.

Стратегія стабільності. Вона полягає у підтриманні існуючих розмірів підприємства і напрямів його ділової активності. Як правило, її дотримуються фірми, що виго­товляють продукцію із тривалим стабільним попитом. У цьому разі інноваційна політика має забезпечувати умови для підвищення конкурентоспроможності даної продукції з метою утримання позицій і частки на ринку. Такої стра­тегії дотримуються, зокрема, провідні вітчизняні підпри­ємства, що працюють у галузі харчової промисловості — компанії «Світоч», «Крафт Фудс Україна», «Оболонь», «Чумак» та ін. Тривалий життєвий цикл продукції таких фірм дає змогу їм не лише вдосконалювати поточну діяль­ність, а й накопичувати кошти для поступового переходу від випуску одного виду продукту до іншого. Тому таку ін­новаційну політику називають еволюційною. Еволюційний тип інноваційної політики формує умови для досконалі­ших рішень поточної діяльності підприємства: технології виготовлення продукції, її модифікації в межах базової конструкції, розширення ринкової ніші, вдосконалення маркетингових інструментів тощо.

Захисна стратегія. Вона спрямована на утримання позицій фірми на ринку і попередження банкрутства. Опирається, як правило, на інноваційну політику еволюційного типу, однак інноваційний пошук (через обмежені фінан­сові ресурси) зосереджується на заходах, що дають змогу скорочувати витрати на випуск продукції з метою знижен­ня її ціни і збереження конкурентоспроможності. Це не тільки заходи щодо зменшення виробничих витрат, а й проекти реструктуризації, спрямовані на підвищення ефективності управлінської діяльності, проекти реоргані­зації роботи допоміжних та обслуговуючих підрозділів то­що. Крім того, інноваційна діяльність спрямовується на відшукування споріднених видів бізнесу, перехід до яких не потребує значних коштів, водночас даючи змогу фірмі ще певний час протриматись на ринку.

Залежно від кон'юнктури ринку і стійкості фінансово­го становища підприємства в межах захисних стратегій виокремлюють:

— стратегію скорочення витрат;

— стратегію «ліквідації зайвого» (підрозділів чи видів діяльності, які перестали бути рентабельними);

— стратегію диверсифікації (переорієнтації ділової ак­тивності на інший, вигідніший вид діяльності).

Принципи формування