Тема 5. Інноваційний потенціал підприємства

План лекції:

1. Поняття і сутність нноваційного потенціалу підприємства

2. Складові інноваційного потенціалу

3. Методи оцінювання інноваційного потенціалу.

Ключові слова:

Інноваційний потенціал, інноваційні зміни, оцінювання інноваційного потенціалу, ресурсний потенціал, інтегральна оцінка потенціалу, SWOT –аналіз.

 

Практика свідчить, що підприємства з великим інноваційним потенціалом можуть успішно здійснювати реалізацію вироб­ничо-значних інноваційних проектів. Отже, підприємства мають різну сприйнятливість до інно­вацій. Йдеться про їх інноваційний потенціал.

Інноваційний потенціал організації – рівень готовності органі­зації до реалізації проекту чи програми інноваційних стратегіч­них змін.

Інноваційний потенціал залежить від параметрів орга­нізаційних структур менеджменту, професійно-кваліфіка­ційного складу промислово-виробничого персоналу, зов­нішніх умов господарської діяльності тощо. Тому оціню­вання інноваційного потенціалу є необхідною складовою процесу розроблення стратегії.

Готовність організації до змін передбачає детальне оцінювання інноваційного потенціалу, з використанням схеми «ресурси – функції – проекти». Цю схему використо­вують ще на стадії обґрунтування інноваційного проекту. Вона охоплює:

— опис проблеми розвитку підприємства і визначення завдання, що входить у програму розв'язання проблеми;

— опис середовища розв'язання проблеми (стан внут­рішнього середовища, чинники зовнішнього середовища, що впливають на інноваційну діяльність);

— оцінювання ресурсного потенціалу щодо визначено­го інноваційного завдання (забезпечення проекту необхід­ними для його реалізації ресурсами);

— оцінювання здатності персоналу досягати визначе­них результатів діяльності (ресурсне забезпечення управ­лінських функцій);

— оцінювання рівня забезпечення проекту необхідни­ми для його реалізації функціями (функціональне забезпе­чення проекту);

— визначення інтегральної оцінки потенціалу органі­зації, її готовності вирішити інноваційне завдання;

— визначення основних заходів, необхідних для досяг­нення певного потенціалу щодо реалізації інноваційного проекту.

 

Таблиця 5.1

Обмеження, що накладаються суб'єктами мікрооточення

на діяльність організації

Суб'єкти мікрооточення	Можливі обмеження
Постачаль­ники	— ціни на матеріальні ресурси, напівфабрикати, послуги; — якість ресурсів і обсяги їх постачання; — терміни і регулярність постачання; — умови постачання
Споживачі	— якість продукції і послуг; — обсяг продажу; — смаки та переваги щодо характеристик продукції; — ціна продукції; — ринки збуту продукції
Конкуренти	— ціна товарів-замінників й аналогічних товарів та їх конкурентоспроможність за якісними характеристиками; — місткість ринкового сегмента; — характер інноваційної та маркетингової стратегії; — технологія формування смаків і переваг споживачів.

 

 

На ета­пі оцінювання внутрішнього потенціалу організації визначають відповідність елементів внутрішнього середо­вища організації завданням ЇЇ ефективного функціонування і розвитку. Ефективне функціонування та розвиток органі­зації значною мірою залежать від досконалості її внутріш­нього середовища, що забезпечується раціональною взаємо­дією усіх внутрішніх елементів системи. Така взаємодія за­снована на принципі динамічної рівноваги — постійному вдосконаленні ключових елементів організації і приведенні у відповідність до них інших. Це формує виробничо-техніч­ний потенціал організації, забезпечує її здатність стабільно функціонувати в межах обраної стратегії, незважаючи на зміни, які відбуваються у зовнішньому середовищі.

Виробничо-технічний потенціал організації — здатність до ста­більної виробничої діяльності в межах обраної стратеги за умов складного і мінливого зовнішнього середовища.

Виробничо-технічний потенціал визначає розвиток усіх елементів організації як виробничо-господарської системи. Проте часто підприємства, що налагодили ста­більне виробництво за певних умов, стикаються із значни­ми труднощами при зміні цих умов. Причиною цього є інертність елементів внутрішнього середовища. Тому в процесі аналізу внутрішнього середовища необхідно з'ясу­вати, які з його елементів можуть сприяти реалізації стра­тегії розвитку, а які є слабкими ланками. Саме слабкі ланки організації є першочерговими об'єктами інноваційної ді­яльності. Від того, наскільки правильно менеджери оцінять загрози, зумовлені їх наявністю, і зуміють їх ліквідувати, залежить здатність організації розвиватись і зміцнюватись.

Сильними сторонами організації вважають міцні ринкові позиції; великі масштаби діяльності; наявність унікальної технології; переваги у сфері витрат; високу квалі­фікацію працівників організації; позитивний імідж; наяв­ність інновацій і можливості їх реалізації; винахідливість у функціональних сферах діяльності; стійке фінансове стано­вище; доступ до закритих для широкого загалу джерел ін­формації; можливість залучення рідкісних ресурсів тощо.

До слабких сторін організації відносять: нездатність фі­нансувати необхідні зміни стратегії; застарілу технологію; відсутність управлінського хисту і концептуального мислен­ня у вищого керівництва; надмірну централізацію управлін­ня; відсутність деяких видів ключової кваліфікації та компе­тенції у працівників; відставання у сфері досліджень і розро­бок; відсутність ефективної системи контролю; неефективні системи мотивації та оплати праці; надто вузьку спеціаліза­цію; слабку маркетингову діяльність тощо.

Ці позиції стосуються безпосередньо інноваційної ді­яльності і дають змогу оцінити інноваційний потенціал ор­ганізації, який формує ії здатність створювати й викорис­товувати інновації і впливає на вибір і реалізацію іннова­ційної стратегії.

Практика свідчить, що великі підприємства з потужним виробничо-технічним потенціалом здебільшого інертніші щодо інноваційних змін, ніж невеликі фірми. Водночас неве­ликі фірми часто мають недостатні ресурсні можливості для реалізації масштабних інноваційних проектів. Отже, одні не цілком налаштовані на зміни, а інші не здатні їх здійснюва­ти, що свідчить про їх різний інноваційний потенціал.

Структура інноваційного потенціалу охоплює ті елемен­ти організації, які обумовлюють її готовність до змін. Так, на інноваційний потенціал позитивно впливає децентралі­зація в прийнятті рішень, низький рівень формалізації і регламентації управлінських робіт, здатність організацій­них структур гнучко перебудовуватися відповідно до змін завдань і умов діяльності. І навпаки, централізовані ієрар­хічні організаційні структури руйнують творчий характер інноваційної діяльності: стабільні відносини і процедури менеджменту чинять активний опір будь-яким інноваціям.

Інноваційний потенціал підприємства багато в чому ви­значається техніко-технологічними характеристиками ви­робничого устаткування, його здатністю до переналагоджу­ваний, перепланування операцій тощо. Ще більше значення мають творча атмосфера співпраці, стиль управління та мо­тиваційні преференції працівників підприємства.

Вплив елементів організаційного механізму на структу­ру і рівень інноваційного потенціалу показано у табл. 5.2.

Таблиця 5.2

Вплив елементів організаційного механізму на структу­ру і рівень інноваційного потенціалу

Елементи організаційного механізму	Інноваційний потенціал
Низький	Високий
Організаційні цілі
Загальні	Максимізація поточних прибутків	Задоволення потреб споживачів
Маркетингові	Максимізація обсягів збуту продукції, що випускається	Визначення перспек­тивних напрямів розвитку продукції та диверсифікації виробництва
Фінансові	Фінансування поточних витрат, орієнтація на власні кошти	Пошук можливостей залучення зовнішніх джерел для інвестування Інноваційних проектів
Виробничі	Забезпечення ритмічності виробництва, мінімізація виробничих витрат	Максимальне викори­стання можливостей існуючої технології щодо розвитку продукту та диверсифікації виробництва
Індивідуальні цілі працівників	Розв'язання поточних завдань у межах свого робочого місця	Пошук можливостей вдосконалення роботи, в т. ч. і поза межами свого робочого місця
Структура і система управління
Тип структури	Лінійна, функціональна, лінійно-функціональна	Лінійно-штабна, лінійно-функціональна з елементами програм­но-цільових організацій­них утворень, матричні та проектні структури
Зв'язки між структурними елементами	Переважно вертикальні, за усталеним скалярним ланцюгом	Поєднання вертикальних і горизонтальних з переважанням горизонтальних
Тип підпо­рядкування	Чітко визначена ієрархія	Постійні зміни лідерів (групових чи індиві­дуальних) залежно від характеру проблем
Практика делегування повноважень	Високий рівень централізації	Високий рівень децентралізації
Рівень стандартизації процедур	Жорсткий розподіл трудових функцій	Тимчасове закріплення роботи за інтегрованими проектними групами
Стиль управління	Авторитарний, заснований на жор­сткому контролі за виконанням по­ставлених завдань	Демократичний, заснований на спів­робітництві та залученні персоналу до розроб­лення рішень
Методи прийняття рішень	Здебільшого індивідуальні, засновані на мину­лому досвіді і здоровому глузді	Евристичні, креативні, із залученням експертів І зовнішніх консультантів, групові
Система інформування персоналу	Оперативна інфор­мація про виконан­ня планових зав­дань певним підрозділом	Докладне інформування про діяльність організації, її проблеми та завдання
Методи управління	Переважно адміністративні	Переважно економічні
Технологія
Технологічні процеси	Стабільні, стандартизовані	Ефективні, здатні до пере налагоджування
Обладнання	Високоспеціалізоване	Універсального типу або гнучкі автоматизовані виробничі модулі
Виробничі приміщення	Спеціально спроектовані під певний виробничий процес з метою пов­ного використання простору приміщень	Універсального типу, наявність резервних площ і можливість перекомпонування виробничого простору
Персонал
Політика набору персоналу	Підбір персоналу за схемою заповнення наявних вакансій	Підбір персоналу за схемою створення робочих місць для ключових працівників
Політика розвитку персоналу	Поглиблення знань згідно з існуючою спеціалізацією	Здобуток знань у суміж­них сферах діяльності
Мобільність персоналу	Мінімальна, здебільшого за ієрархічною градацією	Можливість горизонтальних і вер­тикальних переміщень згідно з розв'язуваними завданнями
Оплата праці	Оплата на основі витрат праці	Оплата на основі досягнутих результатів
Мотивація бажаної поведінки	Заохочення виконавчої дисципліни	Заохочення ініціативності
Організаційна культура	Переважають формальні, знеособлені стосунки	Розвинута організаційна культура, довірливі стосунки у колективі, дух корпоративної єдності

 

 

Ще одним способом оцінювання інноваційного потен­ціалу організації є SWOT-аналіз, який дає змогу не просто оцінити здатність організації реалізовувати інновації, а й визначити, яким чином впливає на цю здатність інноваційний клімат зовнішнього середовища. Стандартна мето­дика SWOT-аналізу осмислюється з погляду інновацій­них можливостей, які може надати середовище господа­рювання та потенціал самої організації. У процесі аналізу фіксують:

— сильні сторони потенціалу фірми, які забезпечать їй використання можливостей, що з'явилися у зовнішньому середовищі; це допомагає визначити відповідну стратегію їх використання;

— слабкі сторони потенціалу фірми, які позбавляють її шансу використати нові можливості або створюють загро­зи для її існування.

Запитання для самоконтролю:

1. Як впливає рівень готовності організації до інноваційних змін на його інноваційний потенціал?

2. Які складові інноваційного потенціалу організації?

3. Якими методами визначається рівень інноваційного потенціалу організації?

4. Розкрити особливості SWOT - аналізу та описати методику його проведення.

5. Охарактеризувати слабкі та сильні сторони організації, що впливають на його інноваційний потенціал.

 

Література: [2], [3], [4], [5], [7], [8], [9], [13], [14].

Тема 6. Комплексна підготовка виробництва на підприємстві, де планується виготовлення інноваційного продукту

План лекції:

1. Сутність і значення комплексної підготовки виробництва

2. Етапи комплексної підготовки виробництва

3. Технічна підготовка виробництва

4. Технологічна підготовка виробництва

5. Організаційна підготовка виробництва

6. Документальна підготовка виробництва

7. Види технологій та значення вибору технології для успішного здійснення інноваційних процесів.

 

Ключові слова:

Комплексна підготовка, науково-технічний прогрес, технічна підготовка, технологічна підготовка, технічний рівень, технічна документаці, технологія, мінлива технологія, стабільна технологія.

 

Зважаючи мінливість зовнішнього середовища, метою інноваційної політики сучасного підприємства повинно бути формування гнучкої системи, яку можна переналагоджувати і змінювати відповідно до нових умов. Зміни слід планувати з оглядку на тенденції науково-технічного прогресу, на інноваційні зміни на підприємстві, що плануються, з урахуванням тривалості життєвого циклу інноваційного продукту.

Потенційні можливості розвитку техніко-технологічної базі підприємства через упровадження новітніх технологій визначаються передусім науково-технічним прогресом.

Науково-технічний прогрес (НТП) — безперервний взаємообумовлений процес розвитку науки і техніки, спрямований на ство­рення нових і вдосконалення існуючих технологій, засобів вироб­ництва і продукції.

Розрізняють еволюційні та революційні форми НТП. До еволюційних форм відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи техноло­гії їх виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у ме­жах одного і того самого покоління техніки, а до револю­ційних — зміну поколінь техніки і кінцевої продукції, принципово нові науково-технічні ідеї, завдяки яким здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки у передових галузях.

НТП є домінантою розвитку продуктивних сил, підвищення ефективності виробництва. Він безпосередньо визначає ступень технічної досконалості та рівень економічного потенціалу технічного базісу виробництва, впливає на технічний рівень підприємства через застосування новітніх засобів виробництва, їх раціональне поєднання у новій технології, яка, у свою чергу, створює нові виробничі можливості.

Тому в межах комплексної підготовки виробництва до випуску нової продукції розрізняють декілька складових:

1. Технічна підготовка виробництва.

Для поглибленого аналітичного оцінювання стану тех­нічного розвитку підприємства, необхідність у якому ви­никає при розробленні спеціальної перспективної програ­ми, можна використовувати й інші показники, зокрема ті, що відображають галузеву специфіку виробництва. До них відносять: механоозброєність праці (відношення середньорічної вартості машин і устаткування до кількості робітників у найбільшій зміні); коефіцієнт фізичного: спрацювання устаткування; коефіцієнт технологічної ос­нащеності виробництва (кількість застосовуваних прист­роїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кінцевого виробу); ступінь утилізації відходів виробництва.

Технічний розвиток підприємства великою мірою зале­жить від маркетингової і виробничої стратегії, які визна­чають планові заходи щодо устаткування і технології, не­обхідні для випуску певного продукту. Наприклад, за умов концентрованого зростання важливо забезпечити збільшення виробничої потужності шляхом придбання нових одиниць обладнання або підвищення продуктив­ності наявного обладнання через капітальний ремонт чи модернізацію. У цьому разі виробнича стратегія орієнту­ється на мінімізацію витрат і технологію масового чи се­рійного виробництва. Якщо ж передбачається реалізація стратегії диверсифікації, то склад технологічного облад­нання, що встановлюється для випуску нової продукції, може радикально відрізнятися від наявного, оскільки впроваджуються нові технологічні процеси.

Отже, вдосконалення техніко-технологічної бази під­приємства слід планувати та орієнтувати передусім на ті заходи, які забезпечать реалізацію обраної ним стратегії діяльності. Для вітчизняних підприємств, що мають обме­жені фінансові можливості, такі заходи переважно орієн­товані на підтримання існуючого технічного рівня шляхом його капітального ремонту та модернізації.

Проектування технології виготовлення нових виро­бів. Охоплює цей етап розроблення міжцехових техноло­гічних маршрутів, тобто маршрутів проходження всіх де­талей і складальних одиниць виробничими цехами, що визначають не тільки схему майбутнього процесу виготов­лення нового виробу, а й номенклатуру плану виробництва кожного цеху, спеціалізацію і кооперування основних цехів підприємства; технологічні карти на кожну деталь чи складальну одиницю (маршрутні — в одиничному, опера­ційні — у серійному й інструкційні — у масовому виробниц­твах), що містять її загальну характеристику (найменуван­ня, матеріал, вид заготовки, маса, норма витрат матеріалу); перелік і послідовність виконуваних операцій; відомості про застосовуване устаткування, інструменти й оснащення, кваліфікацію робітників, норми часу на оброблення, режи­ми роботи й інші необхідні вказівки робітникам.

Організаційна підготовка виробництва до випуску нової продукції є визначальним чинником розвитку підприємства. Визначає його динамічну основу. Організаційна підготовка реалізується у технологічно раціональному існуванню елементів виробництва та забезпеченні необхідної системи виробничих зв’язків, активно впливає на формування технології та техніки. Формується чітка залежність між технічним та організаційним розвитком, що доповнюється ефективністю реалізації економічних, соціальних та юридичних напрямів у декілька етапів розвитку підприємства.

До факторів, за якими досліджується організаційний розвиток підприємства, належать наступні:

- рівень спеціалізації виробництва;

- рівень кооперування виробництва;

- стабільність номенклатури продукції;

- прогресивність застосованих технічних засобів в управлінні підприємством;

- рівень підготовки виробництва, його обслуговання та оперативне управління.

Завершальним етапом комплексної підготовки виробництва є документальна підготовка, яка включає до себе розробку технічної документації на нову продукцію. Це включає до себе експериментальне опробування та визначення в ході його технічних характеристик нової продукції, складання нормативно-технічної документації на неї щодо правил, термінів та умов експлуатації.

Від того, якого типу технологію використовують для виготовлення продукції, залежить тривалість її викорис­тання, оскільки одна й та сама технологія може бути при­датна для виготовлення різних поколінь продуктів (якщо вона плодотворна) або непридатна, і її необхідно замінюва­ти іншою. На рис. 6.1 наведено криві життєвих циклів по­питу (ЖЦП), технології (ЖЦТ) та продукції (ЖЦПр), які ілюструють потенційні можливості різних типів техноло­гій щодо продукування нових товарів.

 

V—обсяг продажу

1. Стабільна технологія V—обсяг продажу

 

2. Плодотворна технологія

 

 

3. Мінлива технологія ЖЦП;...... ЖЦТ;............... ЖЦПр.

 

Рис. 6.1 – Криві життєвого циклу технологій та інноваційних продуктів

 

Використовувати певну технологію доцільно доти, до­ки вона придатна для випуску конкурентоспроможної про­дукції. У багатьох випадках базовий зразок продукції мо­же бути модифіковано, вдосконалено, що сприяє продов­женню її життєвого циклу, а отже, і терміну використання відповідної технології. Проте важливо вчасно зрозуміти, що існуюча технологія вичерпала свої можливості і потре­бує заміни.

Вибір типу технології залежить від сфери, у якій орга­нізація здійснює свою діяльність. Існують суттєві відмін­ності між виробничими технологіями і технологіями обс­луговування. Виробничі технології є фондомісткими, виключають складні технічні системи спеціального призна­чення, а в основі технологій обслуговування — різноманіт­ні засоби комунікації, які є універсальними і переважно не вимагають спеціального технічного оснащення. Отже, са­ме техніко-технологічна база виробничих підприємств потребує постійної уваги для підтримання її в належному стані та своєчасного оновлення.

Потреба в новій технології, як і в кожній новації, обу­мовлена кризовими явищами у функціонуванні підприємс­тва. Як правило, сигналом до здійснення технологічних амін є зменшення обсягу продажу продукції і відповідно погіршення фінансових показників підприємства та показ­ників ефективності виробництва (рис. 6.1).

Рис. 6.1 - Поєднання життєвих циклів попиту, технології та товару за різних типів технології

 

Розвиток організації відбувається нерівномірно. Пере­хідний процес, властивий інноваційним змінам, має поча­ток (точка А) і кінець (точка В). S-подібна логістична кри­ва показує характер руху від початкового до кінцевого ста­ну (за умов рівномірного розвитку цей рух мав би вигляд прямої лінії АВ). Процес ніби поділений на дві приблизно рівні частини АС і СВ. До точки С приріст значення цільо­вого параметра нижче від прямої АС, хоч і вище від рівня попереднього зростання. Тобто нова технологія забезпечує прискорення зростання, але спершу повільно, оскільки внутрішнє середовище організації опирається змінам, а відтак ближче до середньої точки С прискорення стає мак­симальним, а саме значення параметра стає однаковим і на прямій АВ, і на кривій (крива і пряма АВ перетинаються в точці С). Цю частину процесу називають стадією приско­реного зростання. В другій частині процесу, коли явний і прихований опір нововведенню подолано, приріст цільово­го параметра відбувається досить суттєво (вслід за точкою С), але далі уповільнюється, оскільки починають діяти певні обмеження (наприклад, місткість ринку). Другу час­тину перехідного процесу називають стадією сповільнено­го зростання.

Отже, впровадження нової технології, як правило, зу­мовлене відставанням фірми у певних аспектах її діяль­ності, що знижує її конкурентний статус. Якщо аналіз причин відставання свідчить про вичерпання можливос­тей старої технології, про надмірне збільшення витрат на ремонт і модернізацію технологічного устаткування, що все одно не забезпечує продукції тих властивостей, яких вимагає споживач, то настала пора її змінити.

Ілюстрацією сутності процесу технологічних змін, спрямованих на ліквідацію відставання фірми у розвитку її потенціалу, є технологічний розрив (рис. 6.2). Він ха­рактеризує розбіжності у потенціалах (ефективності) но­вої (2) та старої (1) технологій (АР = Р2 - Р1), а також об­сяг коштів (АК = К2 - К1), необхідних для вкладення у нову технологію для досягнення нею результативності, яку на момент заміни має стара.

Після подолання технологічного розриву (АР) вкладати кошти в нову технологію значно вигідніше, ніж у вдоско­налення старої (ремонт, модернізацію тощо). Тому процес заміни однієї технології іншою набуває незворотності.

Невід'ємною частиною багатьох технологій, особливо виробничих, є обладнання (устаткування) — технічні засоби, за допомогою яких виконують технологічні опера­ції, внаслідок чого відбувається зміна фізичних чи хіміч­них характеристик вихідної сировини (напівфабрикатів), її фізичної форми, зовнішнього вигляду.

 

Рис. 6.2 – Технологічний розрив

Характеристики обладнання, задіяного у певній тех­нології, впливають не лише на якість виконання відпо­відних операцій та продукції загалом, а й визначають здатність технології змінюватися. Так, спеціалізоване обладнання придатне для виконання лише тих техноло­гічних операцій, для яких воно і створювалося, а універ­сальне — гнучкіше, воно може виконувати значно біль­ше операцій. Спеціалізоване обладнання спрощує вико­нання операцій, забезпечуючи вищу продуктивність і., вищу якість праці. Це робить його привабливим для застосування у масовому виробництві, на спеціалізованих потокових лініях. Однак перехід на випуск нового про­дукту на таких лініях ускладнений, оскільки необхідно повністю чи частково замінювати обладнання або пере­налагоджувати його.

Досягнення науково-технічного прогресу дали змогу створити нове покоління технологічного обладнання, яке використовують переважно для механічного оброблення деталей із змінними головками. Тому переналагодження його на виконання інших операцій є швидким і простим, що особливо важливо для потокового виробництва. Такі гнучкі роторні автоматизовані лінії різко підвищують ступінь мінливості технології, здешевлюючи процес пере­ходу на випуск іншої продукції і забезпечуючи високу якість робіт.

Розроблення нової технології значною мірою визнача­ється можливостями наявної технічної бази підприємс­тва: перспективний дослідний зразок може так і не стати товаром через складність розроблення промислової техно­логії його виготовлення. Отже, приступати до технологіч­них змін можна, лише зваживши можливості існуючої тех­ніки.

Процес систематичного і цілеспрямованого удоскона­лення виробничих технологій та технологічного устатку­вання характеризує технічний розвиток підприємства і обумовлює стан його техніко-технологічної бази, від якого безпосередньо залежать результати господарської діяль­ності.

В залежності від послідовності виконання робіт виділяють наступні стадії комплексної підго­товки виробництва нового виробу:

а) науково-дослідні роботи по створенню продукції, тобто комплекс досліджень, що проводиться з метою отримання обґрунтованих вихідних даних, принципів та шляхів створення нової або модернізації продукції, що випускається;

б) дослідно-конструкторські розробки - комплекс робіт по створенню конструктор­ської і технологічної документації, виготовлення і використання дослідних зразків виробів;

в) технічна підготовка виробництва - сукупність робіт, що забезпечує конст­рукторську і технологічну готовність підприємств до випуску нового виробу заданого рівня якості при встановлених строках, обсягах випуску та витратах. У свою чергу, технічна підготовка містить конструкторську та технологічну підготовку. Конструктор­ська підготовка передбачає процес створення комплекту конструкторської докумен­тації, необхідної для виготовлення, її принципів експлуатації. Технологічна підготовка містить роботи по створенню та удосконаленню технологічних процесів, оформленню необхідної документації, проектуванню та виготовленню технологічної оснастки;

г) освоєння виробництва - складова частина постачання продукції на виробницт­во, що включає обробку і перевірку підготовленого технологічного процесу та оволо­діння практичними прийомами виготовлення продукції. Освоєння виробництва є кінце­вою стадією всієї підготовки виробництва, після чого починається серійний або масо­вий випуск продукції.

 

 

 

Рис. 6.3 – Зміст і етапи проведення комплексної підготовки виробництва

У процесі розробки та впровадження продукції у виробництво вирішуються наступні основні завдання:

♦ забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт даної продукції;

♦ створення і виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках;

♦ скорочення термінів розробки та освоєння виробництва нової продукції;

♦ забезпечення стабільності та покращення (відповідно до умов ринку) показ­ників якості продукції та ефективної її експлуатації;

♦ забезпечення та підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства;

♦ завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення її позитивного іміджу.

Вихідними даними для планування технічної підготовки виробництва є: планові зав­дання розробки й освоєння виробництва нової продукції; планові нормативи для визна­чення обсягу і трудомісткості робіт кожного етапу технічної підготовки.

Планові нормативи технічної підготовки виробництва поділяються на об'ємні і тру­дові. За допомогою об'ємних нормативів встановлюється обсяг робіт у натуральному вимірі, а за допомогою трудових - у нормо-годинах. До об'ємних нормативів нале­жать: кількість оригінальних деталей, які припадають на виріб відповідної групи склад­ності; кількість технологічних карт на одну деталь за видом обробки; коефіцієнт техно­логічної оснащеності за видами процесів і оснащення за групами складності.

 

Запитання для самоконтролю:

1. У чому виражається значення комплексної підготовки для впровадження нового товару?

2. Які етапи комплексної підготовки виробництва?

3. З чого починається підготовка виробництва до випуску нової продукції?

4. В чому особливості етапу проведення НДДКР?

5. В чому особливості життєвого циклу інновації з довготерміновим етапом НДДКР?

5. На якому етапі відбувається комерціалізація нововведення?

6. Чим технічна підготовка відрізняється від технологічної?

7. Що уявляє собою документальна підготовка?

8. Як зв’язані між собою документальна, технічна та виробнича підготовка?

 

Література: [2], [3], [4], [5], [7], [8], [9], [10], [11], [12].

 

Тема 7. Оновлення техніко-технологічної бази підприємства та планування її розвитку

План лекції:

1. Сутність науково-технічного прогресу та його вплив на техніко-технологічний розвиток підприємства

2. Види технічного розвитку підприємства

3. Напрямки підтримки технічного рівня підприємства

4. Розвиток технології та її вплив на рівень технічного розвитку підприємства

5. Основні показники оцінювання технічного рівня підприємства.

 

Ключові слова:

Технологія, техніка, техніко-технологічна база, технічний рівень, мінливість технології, відтворення технічної бази, технічна підтримка бази, відпрацьювання технології.

Технологія (грец. techne — мистецтво, майстерність) — спосіб пе­ретворення вхідних елементів (матеріалів, сировини, інформації тощо) на вихідні (продукти, послуги).

Технологія є завершальною ланкою і формою матеріалі­зації фундаментальних досліджень, засобом безпосередньо­го впливу науки на сферу виробництва. Важливою характе­ристикою сучасних технологій є їх здатність до мінливості. Так, у сфері інформаційних технологій зміни відбуваються навіть протягом кількох місяців. Проте деякі технології є консервативними щодо змін.

Відомий американський фахівець у сфері стратегічно­го менеджменту Ігор Ансофф виділив три типи технологій за рівнем їх мінливості:

1) стабільна технологія, яка практично залишається незмінною протягом усього життєвого циклу попиту (виго­товлення консервів та інших продуктів харчування тради­ційного асортименту);

2) плодотворна технологія, яка дає змогу модифікувати продукти, що випускають з її допомогою, постійно вдосконалюючи їх здатність задовольняти потреби споживачів (гнучкі автоматизовані системи, роторні лінії, що застосо­вують у машинобудуванні і які здатні до значного перена­лагодження робочої частини при незмінній основі; комп'ю­терні технології, зокрема програмне забезпечення Microsoft Office, кожна наступна версія якого відкриває ширші можливості);

3) мінлива технологія, за якої протягом життєвого циклу попиту на продукт для його виготовлення вико­ристовують нові базові технології (наприклад, телевізо­ри, залишаючись неодмінним атрибутом житла, пережи­ли кілька поколінь базових технологій — від лампових до цифрових).

Вибір типу технології залежить від сфери, у якій орга­нізація здійснює свою діяльність. Існують суттєві відмін­ності між виробничими технологіями і технологіями обс­луговування. Виробничі технології є фондомісткими, включають складні технічні системи спеціального призна­чення, а в основі технологій обслуговування — різноманіт­ні засоби комунікації, які є універсальними і переважно не вимагають спеціального технічного оснащення. Отже, саме техніко-технологічна база виробничих підприємств потребує постійної уваги для підтримання її в належному стані та своєчасного оновлення.

Рис. 7. 1 - Технічний розвиток і проказники технічного рівня підприємства