ЗМ 1. Основні поняття та етапи інноваційного процесу

О. В. Васильєв,

Н. М. Богдан

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

«ЕКОНОМІКА І ОРГАНІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

 

(для студентів 4 курсу напряму підготовки 0305 «Економіка і підприємництво», спец. 6.030504 «Економіка підприємства»)

 

ХАРКІВ – ХНАМГ – 2009

Конспект лекцій «Економіка і організація інноваційної діяльності» для студентів 4 курсу напряму підготовки 0305 «Економіка і підприємництво» спец. 6.030504 «Економіка підприємства» /Авт.: О. В. Васильєв, Н. М. Богдан – Харків: ХНАМГ, 2009.

 

Автори: Васильєв О. В., кандидат економічних наук,

Богдан Н. М.

 

Рецензент: Склярук Н. І., кандидат економічних наук,

доцент кафедри ЕУБ і МГ

 

 

Рекомендовано кафедрою менеджменту міського та регіонального розвитку, протокол № 2 від 3.09.2009 р.

 

 

ЗМІСТ:

Стор.

 

ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ ………………………………..…………………...4

 

1. ПРОГРАМА КУРСУ …………………………………………..…..…….6

Тема 1. Сутність і характеристика інноваційних процесів та інноваційної діяльності …………………………………………………………………...7

 

Тема 2. Еволюція теорій інновацій і сучасні тенденції розвитку інноваційних теорій……………………………...………………………….18

Тема 3. Особливості створення інновацій і формування попиту на них..23

 

Тема 4. Інноваційна політика підприємства ……………………………...27

 

Тема 5. Інноваційний потенціал підприємства ………………………….32

 

Тема 6. Комплексна підготовка виробництва …………………………...38

 

Тема 7. Оновлення техніко-технологічної бази підприємства ….............46

 

Тема 8. Управління інноваційними процесами …………….…………….51

 

Тема 9. Інфраструктура інноваційної діяльності ………………………...74

 

Тема 10. Завдання й джерела фінансування інноваційних процесів……83

 

Тема 11. Моніторинг інновацій ………………………………..….............91

 

Тема 12. Економічне оцінювання інноваційних проектів ………………94

 

Тема 13. Державне регулювання інноваційної діяльності ……………..105

 

 

4. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ …………………….……….………….......110

ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ

 

 

Ринкові умови господарювання створюють для біль­шості ринкових суб'єктів середовище високої конкуренції, яке вимагає від них здатності формувати конкурентні переваги як у сфері виробництва товарів, так і в сфері їх просування на ринок. Конкурентні переваги досягаються завдяки впровадженню новацій — суттєво нових методів і засобів здійснення виробничої та комерційної діяльності.

Підприємницька діяльність ґрунтується на новій ідеї задоволення споживчого попиту в певних товарах чи пос­лугах. Пошук цієї ідеї є реакцією підприємців на зменшен­ня доходу від своєї діяльності, обумовлене насиченням пев­ного сегмента ринку відповідними товарами. Можли­вість створення та використання новації суб'єктами господарювання залежить від загального рівня науково-технічного розвитку країни і ресурсних можливостей. Чим радикальнішою (наукоємнішою) є ідея, взята за осно­ву інновації, тим довшим буде її життєвий цикл і біль­шим ефект від її комерціалізації.

Аналіз сучасної економічної практики свідчить, що ви­соких результатів підприємства можуть досягати лише за систематичного і цілеспрямованого новаторства, націленого на пошук можливостей, які відкриває середовище госпо­дарювання щодо виготовлення і впровадження нових видів товарів, нових виробничих і транспортних засобів, освоєння нових ринків і форм організації виробництва. Це передбачає особливий, новаторський, антибюрократичний стиль госпо­дарювання, в основі якого — орієнтація на нововведення, систематична і цілеспрямована інноваційна діяльність.

Тому для сучасної економіки є найважливішим завданням оволодіти знаннями та навичками у сфері інноваційної діяльності. На це і спрямована програма курсу «Економіка і організація інноваційної діяльності».

Мета вивчення курсу - формування системи знань з управління інноваційною діяльністю, визначення стратегії і тактики інноваційного забезпечення суб'єктів господарювання.

Завдання вивчення курсу - допомогти студентам глибоко засвоїти теорію і практику управління інноваціями на підприємстві, опанувати стратегію і тактику інноваційного забезпечення підприємства, знаходження оптимальних інноваційних рішень.

Предмет вивчення у дисципліні - процес, в ході якого наукова ідея доводиться до стадії практичного використання і починає давати економічний ефект, тобто набуває економічного змісту, а його результат (нововведення) доведене до стадії комерційного використання і одержання ознак ринку.

Вивчення курсу передбачає, що студенти опанували знаннями з таких дисциплін, як: «Вища математика», «Макроекономіка», «Мікроекономіка», «Економіка підприємства», «Менеджмент», «Економічний аналіз» тощо.

В результаті вивчення дисципліни студенти повинні знати сутність і методологічні основи інноваційного менеджменту принципи управління ризиками при управлінні інноваціями, прибутком, інвестиціями і активами,

вміти застосовувати інструменти антикризового управління грошовими потоками, що направлені на інноваційну діяльність, володіти методикою вивчення вартості капіталу та опанування способів оптимізації структури інновацій. Для цього у процесі вивчення курсу треба опанувати теоретичними засадами здійснення інноваційної діяльності, розглянути чинне законодавство, що регламентує її, виявити та вивчити практичні особливості управління інноваційними процесами та підвищення їх ефективності. Методичні вказівки містять стислий зміст курсу, найважливіші теоретичні положення, контрольні запитання для самоконтролю знань і практичні завдання, що дадуть змогу перевірити на практиці отриманні знання з курсу.

 

 

ПРОГРАМА КУРСУ

Ключові слова.

Новація, інновація, інноваційна діяльність, інноваційний лаг, об’єкти та суб’єкти інноваційної діяльності, дифузія нововведення, трансфер інновацій, інноватор, інноваційний процес, фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, відкриття, винахід, комерціалізація нововведення.

Аналіз сучасної економічної практики свідчить, що високих результатів підприємства можуть досягти лише за умов систематичного і цілеспрямованого новаторства, націленого на пошук можливостей, які відкриває середовище господарювання щодо виготовлення і впровадження нових видів товарів, нових виробничих і транспортних засобів, освоєння нових ринків і форм організації виробництва. Це передбачає особливий, новаторський, антибюрократичний стиль господарювання, в основі якого – орієнтація на нововведення, систематична і цілеспрямована інноваційна діяльність.

Інноваційна діяльність (англ. – нововведення) – діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Інноваційна діяльність є невід’ємною частиною виробничо-господарської діяльності підприємства, зорієнтованої на оновлення та вдосконалення його виробничих сил і організаційно-економічних відносин.

Об’єктом інноваційної діяльності є інновація. Слід розрізняти терміни «новація» та «інновація».

Новація (лат. – оновлення, зміна) – продукт інтелектуальної діяльності людей, оформлений результат фундаментальних, прикладних та експериментальних досліджень у будь-якій сфері людської діяльності, спрямований на підвищення ефективності виконання робіт.

Новації постають як відкриття, винаходи, нові або вдосконалені процеси, структури, методики, стандарти, результати маркетингових досліджень тощо. Однак усвідомлення цінності інновацій, а, значить, доцільності її впровадження, не приходить одразу після її появи. Має минути певний час, перш ніж хтось побачить потенційну вигоду від впровадження новинки і ініціює її виведення на ринок.

Інноваційний лаг – період між появою інновації та її впровадженням.

Термін «інновація» запровадив австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883 – 1950), який у 1912 р. у праці «Теорія економічного розвитку» вжив словосполучення «нова комбінація», а у наступних працях застосував термін «інновація».

Поняття «інновація» і «нововведення» можна вважати тотожними.

Угорський економіст Б. Санто визначив інновацію як «такий суспільно-технічно-економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій та у випадку, якщо вони орієнтуються на економічну вигоду, прибуток; їх поява на ринку може принести додатковий успіх».

Однак поширеним є погляд, згідно якому за основу беруть переклад поняття «нововведення». Трактування терміну «інновація» ґрунтується на концепції Й. Шумпетера, який визначав відкриття, винахід нового як початкову подію, а інновацію, тобто впровадження заходу – як завершальну подію, розглядаючи інновацію з погляду економічного застосування.

Отже, світова економічна думка інтерпретує інновацію як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, втілений в нових продуктах і технологіях.

Інновація – кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав втілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності.

Закон України «Про інноваційну діяльність» трактує інновацію таким чином: «Це новостворені і вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери» У зазначеному Законі сказано, що об’єктами інноваційної діяльності є:

- інноваційні програми і проекти;

- нові знання та інтелектуальні продукти;

- виробниче обладнання та процеси;

- інфраструктура виробництва і підприємництва;

- організаційно - технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і соціальної сфери;

- сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

- товарна продукція;

- механізм формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Інноваційний менеджмент – підсистема менеджменту, метою якої є управління інноваційними процесами на підприємстві.

Інноватор – особа, яка ініціює процес впровадження інновації і бере на себе відповідальність за його реалізацію.

Суб’єкти інноваційної діяльності – фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і залучають майнові та інтелектуальні цінності вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Інноваційна діяльність підприємства спрямована на створення і залучення із зовнішнього середовища таких інновацій, які б сприяли підвищенню його конкурентоспроможності, зміцненню ринкових позицій, забезпечували б перспективу розвитку.

Інноваційна діяльність підприємств — це не лише розв'язання технічних завдань щодо створення нового продукту, нової технології чи удосконалення наявних, а й відбір перспективних науково-технічних досягнень, своє­часне патентування винаходів, просування наукомістких товарів на ринок. Провідна роль у реалізації цих завдань належить менеджерам. У світі на одного вченого припадає 10 менеджерів.

Організація та управління інноваційною діяльністю здійснюються фахівцями різних функціональних служб і різних рівнів управління. Завдання щодо впровадження новацій вирішуються менеджерами залежно від рівня уп­равління. Так, менеджери вищої ланки, маючи добре роз­винуту інтуїцію, всебічні знання у галузях економіки, інноватики, володіючи сучасними інформаційними і кому­нікаційними технологіями, визначають перспективні напрями розвитку бізнесу, ставлять стратегічні цілі, ок­реслюють коло інновацій, що можуть бути використані для реалізації поставленої мети. Менеджери середньої управлінської ланки керують втіленням у життя іннова­ційних рішень керівництва, що передбачає вміння кон­солідувати персонал для досягнення цілей, здатність створити відповідний психологічний клімат у колекти­ві, сформувати у ньому відповідні мотиваційні префе­ренції (лат. praefero — уважаю за краще), організувати і координувати роботу виконавців відповідно до визначе­них завдань.

Важливою складовою інноваційної діяльності є праця висококваліфікованих технологів, конструкторів, маркетологів, економістів, фінансистів, які виконують специ­фічні функції з технологічного проектування та конструю­вання новацій, забезпечення фінансами науково-дослід­них і проектно-пошукових робіт, калькулювання витрат ресурсів, цінового проектування, просування на ринок (у разі інновації-товару) тощо. Усі ці працівники є суб'єкта­ми інноваційної діяльності у вузькому значенні (стосовно окремого підприємства). Однак лише частина з них бере на себе відповідальність за прийняття рішення щодо прак­тичного застосування інновацій на підприємстві. Такі рі­шення, як правило, є ризикованими і приймаються зде­більшого вищим керівництвом підприємства або його власником. Якщо вони часто ініціюють залучення іннова­цій, то їх називають інноваторами.

3 моменту прийняття новації до реалізації та розпов­сюдження вона набуває нової якості, тобто стає інноваці­єю. У світовій економічній літературі існує багато визна­чень інновації, причому вітчизняні науковці синонімом терміна «інновації» вважають термін «нововведення». Термін «інновація» запровадив австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883—1950), який у 1912 р. в праці «Теорія економічного розвитку» вжив словосполучення «нова комбінація», маючи на увазі нову якість засобів ви­робництва, що досягалася шляхом певних поліпшень іс­нуючого обладнання, введення нових засобів виробництва або систем його організації. У наступних працях Шумпе­тера, замість терміна «нова комбінація», застосовував тер­мін «інновація».

Поняття «інновація» та «нововведення» можна вважа­ти тотожними, хоча деякі науковці трактують їх по-різно­му залежно від власного розуміння етимології слова. Якщо прийняти те, що слово «інновація» є похідним від латин­ського «novo», що означає змінювати, оновлювати, то під інновацією слід розуміти процес змін, оновлення. Тому, наприклад, угорський економіст Б. Санто визначив інно­вацію як «такий суспільно-технічно-економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій та у випадку, якщо вони орієнтують­ся на економічну вигоду, на прибуток; їх поява на ринку може приносити додатковий успіх». Російський еконо­міст О. Пригожий дає визначення інновації як форми ке­рованого розвитку. При цьому під інновацією він розуміє таку цілеспрямовану зміну, яка вносить у середовище впровадження (організацію, суспільство тощо) нові, від­носно стабільні елементи. Пригожий зазначає, що іннова­ція — це процес, тобто перехід певної системи від одного стану до іншого.

Однак поширенішим є погляд, згідно з яким за основу беруть переклад поняття «нововведення» як innovation, тобто «введена новація». Отже, цим терміном називають об'єкти впровадження (наприклад, за Е. Роджерсом: «Но­вовведення — це ідея, практика або продукт, що сприйма­ються як нові»). Американський економіст П. Лемер тлума­чив інновацію як «новий продукт або послугу, спосіб їх виробництва, новацію в організаційній, фінансовій, науко* во-дослідній та інших сферах, будь-яке вдосконалення, яке забезпечує економію витрат або створює умови для неї».

Аналіз трактувань поняття «інновація» різними вче­ними підводить до висновку, що більшість із них ґрунту­ється на концепції Й. Шумпетера, який визначав відкрит­тя, винахід нового пристрою або технології як початкову подію, а інновацію, впровадження цього пристрою або технології — як завершальну подію, розглядаючи іннова­цію з погляду економічного застосування, що означає створення нових ресурсів або використання вже відомих ц інший спосіб.

Отже, світова економічна думка інтерпретує іннова­цію як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, утілений в нових продуктах і технологіях. З огляду на це терміни «нововведення» та «іннова­ція» можна вважати рівнозначними і використовувати як синоніми щодо кінцевого результату — впровадженої но­вації.

Інновація (нововведення) — кінцевий результат інноваційної ді­яльності, що отримав утілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяль­ності, або нового підходу до соціальних послуг.

Нововведення пов'язане з новим застосуванням існую­чого продукту, використанням нової концепції або ідеї. Воно може трактуватися як новий підхід до конструюван­ня, виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор та його компанія здобувають переваги над конкурентами. Визнання корисності інновації кінцевим споживачем зу­мовлює зміну соціально-економічного середовища. Ко­рисність, функція корисності відрізняють нововведення від відкриття і винаходу. Відкриття і винаходи не мають соціальної та економічної цінності, якщо не стають осно­вою нововведення на ринку. Так, американський еконо­міст Б. Твісс зауважує: «Винахід (новація) — формулю­вання, висування ідеї. Нововведення (інновація) — засто­сування, тобто процес, у якому винахід або ідея набуває економічного змісту».

Інновація вносить зміни у первинну структуру вироб­ничого організму, переводить його у новий стан. Упро­вадження новацій відбувається цілеспрямовано, з метою поліпшення функціонування підприємства, тому можна стверджувати, що інновація є цільовою зміною підпри­ємства як системи, завдяки якій створюється новий за­сіб, призначений для задоволення певної потреби людей.

Класифікація інновацій

Перша класифікація, яка стала класичною і використовувалася до кінця 60-х років ХХ ст., належить Й. Шумпетеру. Він виокремив 5 інновацій:

- Виробництво нового продукту або продукту з якісно новими властивостями;

- Впровадження нового засобу виробництва, в основу якого покладено нове відкриття або новий підхід щодо комерційного використання продукції;

- Освоєння нового ринку збуту певною галуззю;

- Залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів;

- Впровадження нових організаційних форм.

На сучасному етапі інновації класифікують за різними ознаками:

1. За змістом діяльності:

- Технологічні;

- Виробничі;

- Економічні;

- Торговельні;

- Соціальні;

- управлінські.

2. За ступенем новизни виділяють:

— базові (поява нового способу виробництва чи рані­ше невідомого продукту, які започатковують або дають імпульс розвитку нової галузі, наприклад винайдення парового двигуна, атомної енергії, радіо, напівпровідни­ків тощо);

— поліпшувальні (упровадження нових видів вироб­ництв, що реалізують інноваційний потенціал базової ін­новації; вони дають змогу поширювати і вдосконалювати базові покоління техніки, створювати нові моделі машин і матеріалів, поліпшувати параметри продукції, що випус­кається);

— псевдоінновації (інновації, які залучаються фірма­ми у технологічний процес чи продукт, щоб затримати зниження норми прибутку і продовжити життєвий цикл поліпшувальної інновації, наприклад зміна дизайну това­ру, матеріалу, з якого він виготовляється; зміна способу рекламування тощо).

3. За сферою діяльності підприємства:

- інновації на вході в підприємство як систему (те, що надходить у виробництво)

- інновації на виході з виробництва

- інновації у структурі підприємства (цільові зміни).

4. За інтенсивністю інноваційних змін:

- інновації нульового порядку (зберігає і оновлює існуючі функції і частини)

- першого (кількісна зміна)

- другого (перегрупування чи організаційні зміни)

- третього (адаптаційні зміни)

- четвертого (новий варіант – найпростіша якісна зміна)

- п’ятого (нове покоління)

- шостого (новий вид)

- сьомого (новий рід).

5. За рівнем об’єктивного та суб’єктивного сприйняття:

- абсолютна новизна

- відносна новизна

- умовна новизна

- суб’єктивна новизна.

6. За причинами виникнення:

- реактивні (реакція на нові перетворення)

- стратегічні (отримання конкурентних переваг).

Життєвий цикл інновацій

Життєвий цикл інновацій – період від зародження ідеї, створення новинки та її практичного використання до моменту зняття з виробництва.

За своїм характером життєвий цикл інновації відповідає типовому життєвому циклу товару і проходить етапи розроблення, просування на ринок, зростання, зрілості та занепаду, які характеризуються різним співвідношенням витрат, пов’язаних з розробленням та виведенням новинки на ринок, і доходів від її продажу.

Як правило, такі стадії проходить технічно складна інновація, створення якої вимагає попередніх досліджень ефективності технічного рішення, взятого за її основу, конструкторського розроблення дослідного зразка, його апробації, вдосконалення, розроблення технології виготовлення.

Тривалість життєвого циклу інновації залежить від внутрішніх чинників, що обумовлюють здатність фірми-інноватора прискорити процес перетворення ідеї на матеріалізований продукт, придатний до комерційного впровадження, і зовнішніх, які формуються співвідношенням попиту і пропозиції і впливають на тривалість комерційного використання.

Етап розробки. Включає стадії зародження ідеї, проведення науково-дослідних і дослідно-конструктор­ських робіт для перетворення ідеї на придатний для про­мислового виготовлення продукт, розроблення технології його виробництва.

Етап виведення на ринок. На цьому етапі відбувають­ся налагодження технологічного процесу, випуск пробної партії та її ринкова апробація, формування стратегії та ка­налів збуту. На цьому етапі прибуток відсутній, оскільки витрати перевищують доходи від продажу.

Етап зростання. Період швидкого сприйняття нового товару ринком і швидкого зростання прибутків.

Етап зрілості. Характеризується уповільненням тем­пів збуту внаслідок придбання товару більшістю покупців. Товар перестає бути новинкою. Прибуток стабілізується або зменшується у зв'язку зі зростанням витрат на його за­хист від конкурентів. Цим етапом життєвий цикл іннова­ції фактично завершується.

Етап занепаду. Різке падіння збуту і зниження при­бутків. Товар знімають з виробництва.

Як правило, такі стадії життєвого циклу проходить тех­нічно складна інновація, створення якої вимагає поперед­ніх досліджень ефективності технічного рішення, взятого за її основу, конструкторського розроблення дослідного зразка, його апробації, вдосконалення, розроблення техно­логії виготовлення тощо. Цей процес може бути тривалим і не обов'язково завершуватися успіхом. Зокрема, дослі­дження діяльності 120 американських корпорацій у 90-х роках XX ст. засвідчили, що понад 60% усіх їхніх дослід­но-конструкторських розробок не перетворилися на нову продукцію; 50% витрат на НДДКР були спрямовані на но­вовведення, які виявилися комерційно невдалими; комер­ційно успішними були тільки 15% нових видів продукції. Тому нововведення, що вимагають великих витрат, роз­робляються лише великими компаніями, які мають відпо­відні фінансові та інтелектуальні ресурси.

Великий відсоток невдач фахівці пояснюють тим, що інновації часто виникають на базі нових знань, а не но­вих потреб. З метою з'ясування запитів та вимог спожи­вачів і запобігання помилковим рішенням при розроб­ленні нового продукту великі компанії створюють спеці­альні підрозділи для обміну інформацією зі споживачами, на основі якої планують свої подальші дослідження та розробки.

Запитання для самоконтролю:

1. Опишіть сутність і завдання інноваційної діяльності на підпри­ємстві.

2. Як ви розумієте поняття «новація», «нововведення», «інно­вація»?

3. Чим зумовлена наявність інноваційного лага?

4. Які чинники стимулюють підприємство до залучення інно­вацій?

5. Хто є суб'єктами інноваційної діяльності?

6. Наведіть приклади фірм - інноваторів.

7. У чому сутність інноваційної діяльності?

8. Охарактеризуйте етапи інноваційного процесу.

9. Опишіть стадії етапу комерціалізації нововведення.

10. У чому полягає сутність дифузних процесів і формування інно­ваційного середовища?

11. Охарактеризуйте загальну модель інноваційного процесу з урахуванням трансферу нововведень.

12. Охарактеризуйте модель інноваційного процесу в окремій і фірмі.

13. Наведіть класифікацію інновацій за Й. Шумпетером.

14. Вкажіть відмінності між продуктовими, технологічними та рин­ковими інноваціями.

15. Наведіть класифікацію інновацій за різними ознаками.

 

Література: [1], [2], [3], [4], [5], [7], [8], [9].

Типи розвитку економіки

Економічний розвиток соціально-економічної системі неможливий без всебічного і безперервного використання продуктів науково-технічної діяльності. Нововведення здатні суттєво вплинути на економічні процеси і значно прискорити їх.

М. Портер виділів три основних структурних джерела економічного розвитку:

- розвиток на основі виробничих чинників

- розвиток на основі інвестицій

- розвиток на основі інноваційної діяльності.

Ефективність і конкурентоспроможність економіки визначаються співвідношенням цих джерел, яке на різних етапах розвитку було різним.

Екстенсивний тип розвитку (лат. – розширення) – спосіб економічного зростання, досягнення основних цілей шляхом кількісної зміни виробничих чинників на основі існуючого науково-технічного рівня.

Інтенсивний тип розвитку (лат. – напруженість, посилення) – спосіб економічного зростання, що передбачає використання передових науково-технічних досягнень для підвищення продуктивності та результативності соціально-економічної системи.

В основі інтенсивного типу розвитку – застосування найефективніших виробничих чинників для вирішення основних соціально-економічних та екологічних завдань.

Інноваційний тип розвитку – спосіб економічного зростання, заснований на постійних і систематичних нововведеннях, спрямованих на суттєве покращення усіх аспектів господарської діяльності, періодичному перегрупуванню сил, обумовленому логікою НТП, цілями і завданнями розвитку системи, можливістю використання певних ресурсних чинників для створення інноваційних товарів і формування конкурентних переваг.

Перехід господарських систем до інноваційного типу розвитку обумовлений об’єктивними причинами. Тому, що на сучасному етапі рівень конкурентоспроможності економіки країни забезпечують саме науково-технічні інновації.

Високі технології – сучасні наукомісткі, екологічно чисті технології, що є визначальними у постіндустріальному суспільстві.

Процес розвитку економіки на інноваційній основі характеризується динамікою показника наукомісткості виробництва.

Показник наукомісткості виробництва – відношення витрат на науково-технічні дослідження і науково-технічні розробки до обсягу продажу продукції.

В Україні, нажаль, інноваційна активність дуже низька. У рейтингу країн за рівнем досягнутої продуктивності праці Україна посідає 75 місце серед 142 країн. Однак перехід до інноваційного типу розвитку є неодмінною умовою входження на рівних у світову економічну систему.

Запитання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте становлення теорії інноваційного розвитку протягом другої половини XIX — початку XX ст.

2. Наведіть основні положення теорії довгих хвиль М. Кондратьєва.

3. Опишіть сутність інноваційної теорії Й. Шумпетера. Що у ній принципово нове?

4. Охарактеризуйте теорії технократичного суспільства. У чому полягають їх недоліки?

5. Наведіть основні характеристики інноваційної економіки та підприємницького суспільства за П. Друкером.

6. Охарактеризуйте зміну парадигми інноваційного розвитку. В чому ви вбачаєте якісно нову рису сучасного етапу соціально-еконо­мічного і технічного прогресу?

7. У чому сутність екстенсивного, інтенсивного та інноваційного типів економічного розвитку?

 

Література: [2], [3], [4], [5], [7], [8], [9].

І формування попиту на них

 

План лекції:

1.Особливості проведення попередніх досліджень

2. Чинники, що сприяють залученню інновацій

3. Створення попиту на інновації

4. Види попиту на інноваційні продукти.

 

Ключові слова:

Маркетингові дослідження, попит, конкурентні переваги, підприємницький дохід, ринкові позиції, потреби ринку, оригінальний продукт, комерційний успіх.

Виробничо-господарська діяльність підприємства спрямована на задоволення потреб наявних і потенційних споживачів відповідного сегменту ринку. Незалежно від того, до якої галузі належить підприємство, яких споживачів обслуговує, поряд з ним на ринку зазвичай функціонують інші підприємства, що займаються аналогічною діяльністю. Чим привабливішим з погляду отримання доходів є ринковий сегмент, тим щільнішою є на ньому конкуренція. Конкурентна боротьба між суб’єктами господарювання змушує їх дбати про поліпшення своєї діяльності, що можливо робити лише за умови систематичних маркетингових досліджень щодо інноваційних змін та постійних систематичних нововведень.

Насичення ринку певними товарами зменшує підприємницький дохід фірми. Це підштовхує підприємців відшукувати нові можливості для його отримання, які можуть критися у зміні напряму діяльності, в освоєнні виробництва нового продукту, у нових способах використання традиційних ресурсів, у залученні принципово нової техніки і технології, яка радикально поліпшує властивості товару. Все це інновації, які можуть забезпечити підприємству конкурентні переваги, створити умови для зміцнення його ринкових позицій, стабільного розвитку.

Конкурентні переваги – характеристики підприємств, його продукції чи послуг, які забезпечують йому певні переваги над конкурентами. Вони обумовлюються разними чинниками.

Найбільш типові конкурентні переваги:

- нові технології

- нові запити ринку

- нові сегменти ринку

- зміна вартості або наявності компонентів виробництва (в позитивному напрямі).

З огляду на значущість для організації та стійкість конкурентні переваги поділяють на два типи:

1. Переваги низького рангу, пов’язані з доступністю джерел сировини, наявністю робочої сили, отриманням тимчасових податкових пільг. Вони є нестійкими, оскільки можуть бути скопійовані конкурентами.

2. Переваги високого рангу, пов’язані з наявністю у підприємства кваліфікованого персоналу, здатного використовувати сучасні технології у всіх сферах діяльності, вести інноваційний пошук і створювати новинки, отримувати патенти, розвивати і вдосконалювати матеріально-технічну базу підприємства, забезпечувати позитивний імідж підприємства. Такі переваги є тривалими і сприяють вищій ефективності підприємницької діяльності.

Конкурентні переваги не є вічними, вони завойовуються та утримуються тільки за умов ефективної політики і належної організації інноваційної діяльності на підприємстві. Серед них особливо результативні ті, що стосуються характеристик товару. Їх здатність задовольняти потреби споживачів краще, ніж товари інших виробників, забезпечує прихильність споживачів, зростання обсягів продажу, і, в кінцевому підсумку, зростання прибутку компанії.

Чинники, які найбільшою мірою стимулюють залучення інновацій:

- зниження рівня стабільності надходжень матеріальних і сировинних ресурсів, необхідних підприємству

- розширення асортименту продукції, що претендує на те ж саме місце на ринку (конкуренту)

- зміна потреб і бажань споживачів

- економічні потрясіння і нестабільність

- технологічні зрушення, що спричиняють зміну сформованих поглядів.

Інновації повинні забезпечити підприємству конкурентні переваги та створити умови для його ринкових позицій і стабільного розвитку.

Інноваційна діяльність складається з трьох складових:

- Інноваційна ініціатива

- Визначення потреб ринку

- Налагодження виробництва нової продукції для задоволення ринкових потреб.

Успіх чи невдача просування нового продукту на ринок, великий чи незначний попит на нього залежать того, наскільки точно взяті до у ваги особливості його сприйняття потенційними споживачами і від того, якими засобами будуть впливати на попит продуценти нового товару на різних стадіях його життєвого циклу.

За ставленням споживачів до товару розрізнять попит прихований, негативний, нерегулярний, надмірний, нераціональний або відсутність попиту.

Попит – обсяг продукції чи послуги, які споживач хоче і спроможній придбати на певному ринку за певною ціною протягом певного часу.

Прихований попит. Відображає неможливість задоволення потреб споживачів за рахунок наявних на ринку товарів і послуг.

Негативний попит. Може виникати на стадії просування нового продукту на ринок, відображає факт його недолюблювання.

Надмірний попит. Виникає за умови, коли попит перевищує пропозицію. Це дуже сприятлива ситуація для інноваторів.

Повноцінний попит. Передбачає відповідність нововведень бажанням споживачів, перехід нововведення в стадію зрілості.

Нерегулярний попит. Характеризується коливанням попиту протягом тривалого часу.

Нераціональний попит. Попит на товари, шкідливі для здоров’я.

Відсутність попиту. Споживачі, на яких розраховано товар, на зацікавлені або не знають.

Потенційний попит – відображає можливості потенційних споживачів продукції придбати новий товар за встановленими цінами протягом його життєвого циклу.

Внутрішні чинники впливу на попит:

- відповідність галузевим стандартам. Стосується переважно продукції технічного призначення, яка потребує відповідного після продажного обслуговування, у разі нехтування стандартами попит значно зменшується;

- Висока якість нового продукту. Залежно від свого функціонального призначення забезпечує впевненість споживачів у його надійності, корисності, привабливості, підвищенні ефективності роботи при використання новації;

- Відповідність тенденціями моди. Має значення не тільки для легкої промисловості, а й для інших галузей.

- Гарантійне та сервісне обслуговування. Підвищує привабливість покупки завдяки додатковим зручностям при її отриманні та в користуванні, що за інших рівних умов підвищує попит;

- Розмір витрат на наукові дослідження і розробки фірми-інноватора. Достатній їх рівень забезпечує відповідність інновацій запитам споживачів, що сприяє досягненню очікуваного попиту на неї;

- Висока швидкість упровадження інновації. Забезпечує першість у просуванні новинки на ринок, що гарантує переваги в упоподобаннях споживача і відповідно вищий рівень збуту, ніж у можливих конкурентів;