Структурно - механічні властивості харчових продуктів

Для найбільш повної оцінки якості харчових продуктів необхідно знати не тільки їх хімічний склад, а і фізичні властивості, структурно-механічні і сорбційні властивості. На ці властивості впливають багато факторів – агрегатний стан і будова, форми зв’язку води, температура і тиск, технологія отримання та ін.

Матеріали харчових виробництв мають властивості колоїдних, колоїдно-пористих тіл – тісто, хліб, кондитерські вироби, властивості колоїдних тіл – гідрофільних у вигляді розчинів, драглів і студенів, властивості кристалічних тіл – цукор, сіль.

За величиною молекулярних сил зчеплення всі тіла поділяються на дві групи: 1/ тіла, які володіють малою молекулярною концентрацією, тобто малими молекулярними силами зчеплення (пари, гази); 2/ тіла, які володіють значними силами молекулярного зчеплення (рідини і тверді тіла).

В рідинних і твердих тілах сили молекулярного зчеплення приблизно однакові, і різниця між твердим тілом і рідиною визначається дальнім або ближнім порядком розташування структурних осередків – атомів, іонів, молекул.

Основні поняття реології

Реологія – наука про деформації і течії різних тіл, дає можливість зрозу-

міти, що відбуваються при виробництві, транспортуванні і зберіганні продуктів.

Структурно-механічні або реологічні властивості харчових продуктів характеризують їх опірність впливу зовнішньої енергії, обумовленому будовою і структурою продукту, а також якість харчових продуктів і враховуються при виборі умов їх перевезення і зберігання.

Реологічні властивості характеризують поведінку продуктів в умовах напруженого стану, основними показниками якого є напруга, величина і швидкість деформації.

Напруга – це величина внутрішньої сили (Р), яка чисельно дорівнює дії зовнішніх сил (навантаженню), що виявляються при деформації, і віднесена

до одиниці площі (F) перетину тіла.

θ =

Якщо зовнішні сили, прикладені до тіла, будуть на стільки великі, що частки тіла, які переміщуються в процесі деформації тіла втратять взаємний зв'язок, настає руйнування тіла.

Деформація – це процес, при якому під дією зовнішніх сил змінюється відстань між точками тіла, який може супроводжуватися зміною форми і розміру тіла.

Деформації поділяють на зворотні і залишкові. При зворотній деформації тіло після зняття навантаження під дією внутрішніх пружних сил відновлює свою форму. Та частина зворотної деформації, яка протікає в даному тілі миттєво, називається пружною. Зворотна деформація, що протікає в більш або менш тривалий відрізок часу, називається високоеластичною.

При залишковій деформації відбувається зміна форми тіла, яка припиняється після зняття навантаження. Залишкова незворотна деформація називається також пластичною. В твердих тілах пластичній деформації передує пружна частина деформації. В кожному тілі можна знайти як пружно

-еластичні, так і пластичні властивості.

Еластичність – здатність тіла до значної пружної після дії постійного навантаження. При знятті навантаження у тілі, деформованому в межах пружності, спостерігається повне зникнення деформацій, що відбувається не миттєво, а у часі.

При несталому процесі швидкість деформації враховує зміну деформацій у часі (с^-1), а при сталому процесі – зміна деформації в одиницю часу залишається постійною. Швидкість деформації при розтяганні-стиску позначається (с^-1), при зрушенні – ν (с^-1)

V= V =

За агрегатним станом харчові продукти бувають твердими, твердо-рідкими та рідкими.

Для твердих продуктів характерна сталість форми, вони володіють властивостями пружності та міцності.

Твердо-рідкі продукти характеризуються вираженими як пружними, так і пластичними властивостями.

Рідини продукти володіють плинністю – здатністю до незворотних пластичних деформацій під дією власної маси.

Твердість – це властивість тіла перешкоджати проникненню в нього іншого (більш твердого) тіла. Для визначення твердості на поверхню продукту діють твердим наконечником, який може мати форму кульки, конуса, піраміди або голки, яка використовується для більш м’яких продуктів – плодів, овочів та ін.

Пружність – здатність тіла після деформування цілком відновлювати свою первісну форму. Пружність тіл характеризується модулем пружності першого (Е_у), або другого (G) роду, відповідно, при тиску – розтягненні або зрушенні. Величина деформації визначається законом Гука

σ = θ = ν · G

де: E_y – модуль пружності при стиску-розтягненні;

G – модуль зрушення;

σ – напруга стиску-розтягнення;

θ – напруга зрушення.

Фізична модель тіла Гука як при розтягненні, так і при стиску являє собою пружину Використовується цей показник при визначенні пружності м’ясних, рибних виробів, клейковини, борошняних виробів та ін.

Пластичність – здатність продукту до незворотних деформацій, тобто – це здатність текти при навантажені вище критичного, виявляючи залишкові деформації, що розвиваються у часі. В реології при зсувних деформаціях використовують поняття «гранична напруга зсуву», що позначається θ_о. Модель цього тіла (Сен-Венанова) у вигляді пари тертя-ковзан-

ня. При навантажені нижче критичного, тіло поводиться як пружне. Цей показник характеризує якість тіста, карамельної маси та ін.

Міцність – здатність продукту опиратися механічному руйнуванню. Цей показник, зворотний крихкості, визначається при оцінці якості плодів, овочів, цукру-рафінаду та ін. В залежності від характеру зусиль, реологічні властивості продуктів поділяються на зсувні, компресійні і поверхневі на межі поділу з іншим матеріалом:

– зсувні властивості, що визначають поводження об’єму продукту при впливі на нього зсувних або дотичних напружень.

Зсувні реологічні властивості, такі як максимальна напруга зсуву, в’язкість ефективна і пластична, період релаксації – найбільш повно відображають внутрішню сутність об’єкту. Тому їх прийнято вважати основними. За допомогою них розраховують течію продуктів по трубах, робочих органах машин і апаратів, визначають необхідні зусилля для переміщення продукту;

– компресійні властивості, що характеризують поводження об’єму продукту при дії на нього нормальних напруг у замкнутій формі між пластинами або при якому-небудь іншому одноосному розтягненні-стиску зразка продукту. До основних компресійних властивостей відноситься модуль пружності, рівноважний модуль, період релаксації деформації при постійній напрузі і відносній деформації. Ці параметри необхідні при розрахунку процесів шприцювання, формування, дозування і течії по трубопроводах пластично - в’язких продуктів. Ці властивості також можна використовувати для оцінки якості пластично – в’язких (фаршу) і пружно еластичних (ковбасних виробів) продуктів;

– поверхневі властивості, що характеризують поводження поверхні продукту на межі поділу з іншим, твердим матеріалом при впливі нормальних (адгезія або липкість) і дотичних (зовнішнє тертя) напруг. Поверхневі властивості (адгезія, коефіцієнт зовнішнього тертя та ін.) характеризують зусилля при взаємодії між поверхнями контакту при нормальному відриві або зсуві.

Адгезія (р_a) – злипання різнорідних твердих або рідких тіл, що стискаються своїми поверхнями. Це явище поширено в природі й використовується у техніці. Розрізняють 2 види адгезії: специфічна (власно адгезія) і механічна. Перша є результатом сил зчеплення між поверхнями матеріалу, друга – виникає при проникненні адгезива в пори матеріалу, що склеюється, і утриманні його внаслідок механічного заклинювання. Формально адгезію (липкість) визначають по рівнянню, як питому силу нормального відриву пластини від продукту:

р_a =

де: Р_о – сила відриву, Н;

F_o – геометрична площина пластини, м².

Відрив може бути трьох видів: адгезійний – по межі контакту, когезійний – по шару продукту, адгезійно - когезійний – змішаний. При будь-якому виді відриву питому силу часто називають липкістю або тиском прилипання.

Липкість – здатність продукту проявляти більш або менш значні сили взаємодії з іншим продуктом або з поверхнею тари, в якій знаходиться продукт. Липкістю в значній мірі володіють – варена ковбаса, борошняне тісто, овочеві і м’ясні котлетні маси, сир, вершкове масло. При розрізанні вони прилипають до леза ножа, кришаться або ламаються, при розжовуванні липнуть до зубів. Липкість продуктів визначають з метою керування цією властивістю у процесі виробництва і зберігання товарів. Зайва липкість продуктів може порушувати роботу машин, апаратів у зв’язку з можливим прилипанням продуктів до робочих органів і поверхонь машин. Недостатня липкість може вплинути на технологічні процеси перемішування, штампування, формування виробів.

Прилипання обумовлюється зв’язками молекулярного характеру, що виникають між продуктом і твердою поверхнею. Кількість цих зв’язків залежить від площини дійсного молекулярного контакту, що, у свою чергу, визначається в’язкістю продукту, товщиною його шару, тривалістю контактування, тиском притиснення, ступенем жорсткості твердої поверхні та ін.

До основних реологічних властивостей продуктів відносяться пружність, пластичність, в’язкість, щільність. В залежності від умов, у одного і того ж продукту можуться проявлятися різні властивості. Наприклад, макаронне тісто при миттєвому впливі навантаження веде себе як пружне тіло, при інших умовах навантаження більше проявляється в’язкі і пластичні властивості.

В’язкість – властивість рідини надавати опір переміщенню однієї її частини відносно другої під впливом дії зовнішньої сили. Вона реалізується в істинно-в’язких (ньютонівських) рідинах при будь-яких як завгодно малих напругах зсуву (θ) і описується рівнянням Ньютона:

θ = = η · ε абоР = ± η

де: η – коефіцієнт динамічної, або абсолютної, в’язкості, Па.с, характеризує величину зусиль, що виникають між двома елементарними шарами рідини при їхньому відносному зусиллі;

Р – сила опору між двома елементарними шарами, Н;

F – площа поверхні опору шарів, м²;

ε – градієнт швидкості, тобто інтенсивність зміни швидкості по нормалі до її вектора, с^-1.

При підвищенні температури в’язкість зменшується. Визначають в’язкість рідких продуктів, рослинних олій, напоїв, соків, меду. Зворотна величина в’язкості – плинність – виражається в одиницях Па^-1· с^-1.

В’язкість залежить від температури, тиску, вологості або жирності, концентрації, ступеню дисперсності.

Щільність – маса речовини, що міститься в одиниці об’єму:

ρ =

де ρ – щільність продукту, кг/м²;

m – маса продукту, кг;

V – об’єм продукту, м³.

Величина щільності продукту обумовлюється концентрацією в ньому сухих речовин. Наприклад, щільність несолоної яловичини 1-го сорту складає 1048 кг/м³, а яловичини солоної без води – 1054 кг/м³. Підвищення щільності яловичини солоної пояснюється ущільненням тканини при засолі в результаті виділення частини клітинного соку. Щільність жирів обчислюють при визначених температурах: рослинних олій – при 10, 15 і 20 ^оС, тваринних жирів – при 50 і 100 ^оС.

Для деяких харчових продуктів визначають відносну щільність – це відношення щільності досліджуваного продукту до щільності води при температурі 4 ^оС і нормальному атмосферному тиску або відношення маси продукту до маси води, взятих в однакових об’ємах при одній і тій же температурі (при 20 або 15 ^оС).

Щільність характеризує якість харчових продуктів. За її величиною можна судити при кількість спирту в горілці, сахарози в розчині цукру, солі в розсолі; можна встановити склад продукту, його будову, уникаючи складних аналізів. Наприклад, чим вище щільність картоплі, тим більше утримується в ній крохмалю; яблука з більш високою щільністю містять у тканинах менше повітря; чим вище щільність зрілих томатів, тим більше вихід томатного пюре.

Для ряду харчових продуктів (зерна, крупи, овочів, плодів та ін.) важливим показником є насипна (об’ємна) щільність, яка є масою продукту в одиниці об’єму при вільному насипу (з пустотами). Наприклад, насипна щільність картоплі 640, капусти – 430 кг/м³. Показник насипної щільності продуктів використовується для розрахунку швидкості повітря при примусовому вентилюванні насипу овочів, зерна, а також для визначення необхідної кількості тари, ємності овоче- і зерносховищ для розміщення на зберігання визначеної маси продукції, потрібної кількості транспортних засобів.

Шпаруватість – показник, зворотний насипній щільності. Він вказує на щільність при завантаженні навалом плодів, овочів, картоплі та ін. Наприклад, шпаруватість картоплі, цибулі, буряку, баклажанів, моркви – 0,45, між бульбові проміжки складають 40 % до об’єму насипу картоплі. При більшій шпаруватості легше забезпечити вентилювання овочів.

Питомий об’єм (м³/кг) – об’єм 1 кг продукту в кубічних метрах – показник, зворотній щільності, служить для визначення якості продуктів. Наприклад, величина питомого об’єму хліба характеризує його пористість та ін.

Релаксація – властивість матеріалу, що характеризує швидкість (час) переходу пружних деформацій в пластичні при постійному навантаженні. Вона є результатом універсального теплового руху молекул тіла. Визначеною величиною релаксації характеризуються тільки продукти твердо-рідкої структури (м’язова тканина, м’ясний фарш, сир та ін.). Ця властивість продуктів має велике значення при транспортуванні плодів, овочів, хлібних і кондитерських виробів та ін. продуктів.

Кожне тіло має свій період релаксації, що визначається як відношення в’язкості тіла до його модуля пружності на зрушення:

θ =

де θ – час релаксації;

η – в’язкість;

Е – модуль пружності.

Стан тіла, що піддається впливу якої-небудь сили, визначається співвідношенням часу дії напруги, викликаної цією силою, до періоду релаксації. Якщо час впливу деформуючої сили значно менше періоду релаксації, то за цей час не встигає розвинутися залишкова деформація і тіло поводиться як тверде пружне. Чим більше період релаксації тіла, тим в більшій мірі виявляються його пружні і високо еластичні властивості. Для твердих тіл період релаксації досить значний. Для звичайних легко текучих рідин період релаксації дуже малий. Наприклад. для води, він дорівнює 10^-13 с. Релаксаційні властивості відіграють важливу роль при механічній обробці продуктів щодо впливу на утворення форми, розвиток необхідного об’єму і структури продукту.

Повзучість – властивість матеріалу безперервно деформуватися під

дією постійного навантаження. Це явище спостерігається у металах при високих температурах, у матеріалах органічного походження при нормальних температурах. У харчових матеріалах повзучість проявляється дуже швидко, з чим приходить рахуватися при їх обробці.

Тиксотропія – здатність деяких дисперсних систем відновлювати структуру зруйновану механічним впливом. Вона властива дисперсним системам і виявлена в багатьох напівфабрикатах і продуктах харчової промисловості.

Таким чином, структурно-механічні властивості потрібні для визначення і контролю з точки зору якості продукту структурно-механічних характеристик, розробки технологій, які забезпечують отримання дисперсних систем із заздалегідь заданими властивостями; розробки науково обґрунтованих методів розрахунку машин і апаратів з урахуванням особливостей продукту, який обробляється; створення автоматизованих систем контролю і управління технологічними процесами.

У ковбасному виробництві, яке займає провідне місце в виробництві
м’ясопродуктів, за допомогою структурно-механічних властивостей і приладів можна контролювати технологічні параметри сировини і фаршу, якість продукції на будь-якій стадії технологічного процесу фаршовиготовлення (від дозрівання м’яса до набивки фаршу в оболонку або форму), а також консистенцію готових виробів.

Основна мета вивчення структурно-механічних властивостей продуктів харчування – розробка методів регулювання в напрямку найбільш раціонального використання у виробництві. В залежності від результатів вимірів можна пред’являти визначені вимоги до технологічних властивостей сировини, методів її переробки та зберігання, якості готових продуктів.

Моделі ідеальних тіл

Відомо три проміжні моделі ідеалізованих матеріалів – ідеально пружне тіло (за Гуком), ідеально пластичне тіло (за Сен-Венаном), ідеально в’язка рідина (за Ньютоном).

Ідеально пружне тіло є системою, в якій енергія, яка витрачена на деформацію, накопичується в тілі і може бути повернена при розвантаженні.

Ідеально пластичне тіло може бути представлене у вигляді елементу, який лежить на площині з постійним за величиною тертям, що не залежить від нормальної сили. Тіло за Сен-Венаном не почне рухатися до тих пір, доки напруга зрушення не перевищить критичного значення, тобто граничної напруги, після чого елемент може рухатися з будь-якою швидкістю.

Ідеально в’язка рідина характеризується тим, що в ній напруги пропорційні швидкості деформації

τ = η·γ

де η – коефіцієнт в’язкості;

γ – швидкість зсуву.

В’язка течія відбувається під дією будь-яких сил, які б малі вони не були, однак швидкість деформації при зменшенні сил знижується, а при їх зникненні обертається в нуль. Моделі складаються з двох елементів – пружини (тіло Гука) і поршня (тіло за Ньютоном). Вони можуть бути скомбіновані паралельно або послідовно.

Модель пружно-пластичного тіла виходить при послідовному з’єднанні пружного і пластичного елементів (за Гуком).

τ при τ < τ_о пружний стан τ = Gγ

при τ = τ_о пластична течія

τ_о

γ

Модель пружно - в’язкого релаксуючого тіла за Максвелом – це послідовно з’єднані гукивський і ньютонівський елементи. По Максвелу тіло поводиться як пружне або як в’язке в залежності від відношення часу релаксації до тривалості експерименту. Якщо під дією миттєвого зусилля пружина розтягується, а потім навантаження відразу знімається, то поршень не встигає рухатися, і система поводиться як пружне тіло. Однак, з іншого боку, якщо підтримувати розтягнення пружини постійно, вона поступово релаксує, переміщаючи поршень нагору, і система веде себе майже як ньютонівська рідина.

τ

γ =

τ_о τ_о / t

t_рен

t

Модель в’язкого-пружного тіла за Кельвіним – паралельне з’єднання пружного і в’язкого елементів. При розтяганні пружини дія зусилля подовжується, а поршень рухається в рідині. Рух поршня піддається в’язкому опору рідини, тому повне розтягнення пружини настає не відразу, а коли навантаження усунуте і пружина стискається до первісної довжини.

 

 

γ

γ_о τ = Gγ = η·γ

γ/t

t₁ t

t = τ/G

Модель в’язко – пластичного тіла за Шведовим - Бінгамом характеризує матеріали, що у першому наближенні можна розглядати як тіла Сен-Венана. Вони починають текти, коли напруга зрушення досягає максимальної напруги. Якщо немає в’язкого опору, то швидкість течії матеріалу стане великою. У другому наближенні такі матеріали повинні мати ще і в’язкість.

γ τ = τ_о = η_пл·γ

Модель тіла за Шведовим відрізняється від

моделі за Бінгамом тим, що паралельно тілу

α за Сен-Венаном приєднане тіло за Максвелом,

а паралельно по Бінгаму – тіло за Ньютоном.

τ_о τ

 

В технології харчових виробництв багато матеріалів, які не підкоряються законові Ньютона. В’язкість їх при заданих температурі і тиску не залишається незмінною, а залежить від швидкості деформації і інших факторів, тому залежність напруги від швидкості зрушення має нелінійний характер. Ці матеріали одержали назву не ньютонівських речовин. Речовина в залежності від концентрації може проявляти різні види плину.

Рівняння Освальда (степеневий закон) описує криву τ = k·γⁿ ри n < 1

де k – залежність від природи матеріалу і геометричних розмірів вимірювальної апаратури;

n – константа, яка є індексом течії.

 

 

γ

за Освальдом

 

τ

Степеневий закон одержав широке поширення для опису в’язкості різних неньютонівських харчових матеріалів – томатних паст, цукрових сиропів, абрикосового пюре, крохмальних суспензій, майонезу та ін.

Ідеально пластична течія – починається після досягнення граничної напруги, коли спостерігається пропорційність між швидкістю і напругою зрушення. Для характеристики цього виду плину Бігам запропонував рівняння

τ = τ_о + η_пл·γ

де τ_о – гранична напруга, Па;

η_пл – пластична в’язкість, Па·с.

Прикладом до систем, що близькі до рівняння Бінгама, можуть служити маргарин, шоколадні суміші, сиркові і цукеркові маси.

Пластична течія, при якій не спостерігається пропорційної залежності між швидкістю зрушення і напругою, називається неідеально пластичною.

Ділатантна течія – коли при збільшенні швидкості зрушення зростає в’язкість, описується рівнянням Банклі-Гершеля τ = τ_о + k·γⁿ при n < 1. При дуже великих напругах в’язкість може стати нескінченно великою, що призведе до руйнування речовини. Прикладом таких матеріалів можуть служити згущене молоко, деякі розчини цукру, крохмалю та ін.

Матеріал вважається тиксотропним, коли його структура після визначеного часу спокою повертається до первісного стану. Термін тиксотропного руйнування для різних структур змінюється в дуже широких межах.

Матеріали, стан течії яких у часі є протилежним тому, яке дають тиксотропні системи, називають антитиксотропними.

Речовини, структура яких у часі змінюється, володіють властивостями реопексії.

Істино пластичні тіла характеризуються наявністю істинної межі текучості, що співпадає з межею пружності, тобто такою максимальною напругою зрушення, нижче якої експериментально ніякі течії не виявляються.

Найбільш важливим реологічним показником властивостей матеріалу є залежність швидкості деформації від напруги. Для більшості харчових мас ця залежність має складний характер. У цих випадках реологічні властивості характеризуються кривою залежності швидкості деформації від напруги, яка називається кривою течії, або реограмою.

Випробовування в’язкопластичних і псевдопластичних харчових мас показали, що з підвищенням тиску всі реологічні характеристики збільшуються. Тому при розрахунках того чи іншого процесу і проектування обладнання – подрібнення, перемішування, формування, пресування, транспортування неньютонівських матеріалів по трубопроводах, нарізанні та ін. необхідно прагнути до того, щоб обробка харчових матеріалів відбувалася при оптимальному тиску.

3. Теплофізичні властивості

Теплофізичні властивості змінюють характер і швидкість протікання процесу нагрівання або охолодження продукту. До них відноситься питома теплоємність, коефіцієнти теплопровідності і температуропровідності.

Теплоємність характеризує інтенсивність змін температури або охолодження. Питомою теплоємністю називається кількість тепла необхідного для нагрівання одиниці маси речовини на 1 ^оС. Питома теплоємність визначається за формулою

С =

де С – питома теплоємність, Дж/(кг·К);

Q – кількість теплової енергії, Дж;

M – маса тіла, кг;

Δt – перепад температур, ^оС.

На питому теплоємність значно впливають вологість, хімічний склад, структура продукту, характер зв’язку води в ньому та ін.. фактори.

Залежність між теплоємністю матеріалу і його вологістю має лінійний характер. З підвищенням температури теплоємність харчових продуктів збільшується.

Чим більше в продукті води, тим вища його питома теплоємність. Наприклад, теплоємність огірків, які містять 97 % води, близька до теплоємності води. Теплоємність використовують у розрахунках сушильних установок.

Теплопровідність – перенесення енергії від більш нагрітих ділянок про-

дукту до менш нагрітих в результаті теплового руху і взаємодії мікрочасточок.

Теплопровідність приводить до вирівнювання температури продукту. Кількість теплоти, що переноситься при цьому способі, описується законом теплопровідності Фур’є: кількість теплоти ΔQ, що передається за допомогою теплопровідності через елемент поверхні ΔF, перпендикулярний до теплового потоку, за час Δτ, прямо пропорційна температурному градієнту , площі поверхні ΔF і часу Δτ

dQ = - λ

Знак мінус у рівнянні показує, що теплота переноситься в сторону зменшення температури. Коефіцієнт λ в рівнянні Фур’є називається коефіцієнтом теплопровідності [Вт/(м·К)]

λ =

Коефіцієнт теплопровідності λ – це кількість теплової енергії, що проходить через масу продукту товщиною в 1 м на площі 1 м² за 1 годину при різниці температур у протилежних частинах в 1 ^оС.

Теплопровідність залежить від температури і вмісту вологи в продукті. При підвищенні температури, цей показник зростає. Теплопровідність багатьох харчових продуктів з високим вмістом вологи (м’яса, риби, плодів, соків та ін.) близька до теплопровідності води. Меншу теплопровідність мають рослинні олії і сипучі продукти.

Перенесення тепла у вологих матеріалах суттєво відрізняються від передачі тепла у сухих матеріалах, тому що волога впливає на теплопровідність матеріалу, у порах якого вона знаходиться, а також тісно пов’язано з безпосереднім перенесенням вологи усередині матеріалу.

Температуропровідність характеризує швидкість зміни температури продукту.

Коефіцієнт температуропровідності дорівнює кількості теплової енергії, що проходить в одиницю часу через одиницю поверхні при одиничному градієнті внутрішньої енергії. Він характеризує швидкість вирівнювання температури в різних точках температурного поля і залежить від теплоємності, теплопровідності і щільності продукту. Він визначається дослідним шляхом, або за формулою

α =

де: α – коефіцієнт температуропровідності, м²/с;

λ – коефіцієнт теплопровідності,Вт/(м·К);

С – питома теплоємність, Дж/(кг-К);

Ρ – щільність продукту, кг/м³.

Коефіцієнт температуропровідності α визначає теплоінерційні властивості матеріалу і не залежить від вологості продукту, але на теплоємність вологість впливає дуже значно.

Теплопровідність і температуропровідність харчових продуктів значною мірою залежать від ступеня їх пористості, тобто від кількості внутрішньотканинних газів, знижують коефіцієнти тепло- і температуропровідності.

Знання теплофізичних характеристик необхідні для розрахунку кількості теплової енергії для охолодження або заморожування харчових продуктів при перевезенні, зберіганні, переробці, для розрахунку зміни температури усередині сировини, тривалості термічної обробки, тобто нагрівання або охолодження.

Сорбційні властивості характеризують здатність харчових продуктів поглинати з навколишнього середовища пари води і летючі речовини.

Розрізняють 4 види сорбції:

– адсорбцію – поглинання речовин поверхнею продукту;

– абсорбцію – поглинання речовин всією масою продукту;

– хемосорбцію – хімічна взаємодія між речовиною і продуктом;

– капілярну конденсацію – утворення рідкої фази в мікро- і макрокапілярах твердих продуктів.

– десорбція – процес зворотній сорбції, визначає перехід речовин із поверхневого шару в навколишнє середовище.

Сорбція і десорбція пари і газів призводять до змін якості продукту, який може усохнути при нестачі вологи у навколишньому середовищі, набути неприємного запаху або втратити аромат при порушенні умов зберігання.

У харчових виробництвах процеси абсорбції та адсорбції спостерігаються при виробництві спирту, насиченні мінеральної води та інших безалкогольних напоїв двоокисом вуглецю, при очищенні водно-спиртової суміші в лікеро-горілчаному виробництві, при очищенні та стабілізації вин, соків та ін. напоїв.

Гігроскопічність – властивість продуктів поглинати вологу з навколишнього середовища і утримувати її капілярами і всією поверхнею, а здатність до не поглинання вологи – гідрофобність.

Гігроскопічність харчових продуктів залежить від їх структури і складу, а також від температури і вологості навколишнього середовища. Наприклад, високу гігроскопічність мають порошкоподібні харчові продукти, чай, сушені фрукти і овочі, цукор, сіль. Вміст гігроскопічної вологи в продукті залежить від відносної вологості повітря, що характеризує ступінь насичення його водяними парами.

Відносна вологість повітря – це відношення абсолютної кількості вологи в повітрі до тієї кількості, яка необхідна для його насичення при даній температурі.

W = %

де W – відносна вологість, %;

m_абс – абсолютна кількість вологи в повітрі, г/м³;

m_макс – максимальна кількість вологи в повітрі при тих же температурі і тиску, г/м³.