Наслідком проведення виборів у березні 2002 р. було формування демократичної

опозиції. Його головною складовою став блок партій "Наша Україна" на чолі з Віктором

Ющенком. Поряд з ним до опозиції увійшли Соцпартія Олександра Мороза, блок Юлі

Тимошенко та Компартія Петра Симоненка.

Блок "політичного асенізатора" — Юлі Тимошенко, за яким стояли віддалені від влади

бізнесові структури, зокрема, "Єдині енергетичні системи", поряд із Соцпартією зайняв

Найбільш непримиренну до Президента позицію. Боротьба за збереження державного

Контролю над газотранспортним комплексом України набула політичного забарвлення.

Таким чином, вибори 2002 р. продемонстрували зрілість партійної системи українського

суспільства, падіння впливу лівих сил (Комуністична партія Петра Симоненка (140 000 членів)

взяла 21,8 відсотків голосів виборців, на виборах 1998 р.— 24,7 відсотків), Соціалістична

Партія України на чолі з Олександром Морозом — 7,3 відсотки, у 1998 р.— 8,6 відсотки).

Серйозна поразка номенклатурно-олігархічних партій об'єднаних у виборчий блок "За

єдину Україну" (Народно-демократична партія Валерія Пустовойтенка, Аграрна партія

України Михайла Гладія, партія "Трудова Україна" Сергія Тигипка, партія "Відродження

регіонів" Віктора Януковича взяли вcього 11,8 відсотка, у 1998 р.— загалом 14,2 відсотки.

Серйозно фінансована Соціал-демократична партія (об'єднана) Віктора Медведчука, що

Налічує 150 000 членів та має відділення у всіх райцентрах України, зібрала лише 6,3 відсотки

Голосів (у 1998 р.— 4 відсотки).

Тріумфом демократії можна назвати перший результат (23,6 відсотка)

правоцентристського блоку "Наша Україна" в який увійшов розділений Народний Рух України

(55 000 членів; у 1998 р. блок НРУ-ПРП набрав 15,2 відсотка).

Блок партій "Батьківщини" та Української Республіканської партії "Собор" Анатолія

Матвієнка та Левка Лук'яненка набрали 7 відсотків голосів. Партії "Демсоюз" Володимира

Горбуліна, зелених Віктора Кононова та ін. внаслідок поразки на виборах 2002 р. практично

Зійшли зі сцени. Закономірною була поразка Прогресивної Соцпартії на чолі з Наталею

Вітренко, скомпрометованої "терактом" у Нікополі під час виборів 1999 р.

Катастрофа у Америці 11 вересня 2001 р. дозволила поглянути на українську реальність з

дещо незвичного боку. Як виявилося, "українські Бен-Ладени" теж не дрімають: 27 липня 2002

р. відбулася катастрофа на аеродромі у Скнилові (Львів), в результаті якої 83 людей загинуло а

Було поранено, 31 липня 2002 р. відбулася аварія на “передовій” шахті ім.Засядька з

Численними людськими жертвами. Комісія встановила, що аварія трапилася внаслідок

Економії на техніці безпеки директором Юхимом Зв'ягільським. Всього за останні роки на

Шахтах України загинуло близько 4 тис. чол.

Осінній 2002 р. наступ опозиції змусив Леоніда Кучму вдатися до реверансів в сторону

Росії. Серед підписаних договорів особливу стурбованість демократичної опозиції викликала

Пропозиція утворити з Росією спільний нафто-газовий консорціум — чергова спроба

Підпорядкувати собі стратегічну галузь української економіки.

Внутрішньополітична боротьба у 2002 р. вийшла за рамки країни. Як наслідок цього —

переговори "Нашої України" Віктора Ющенка із польськими та російськими політиками, що

продемонстрували її міжнародне визнання. На цьому фоні українські "сили пітьми" —

СДПУ(о) та інші олігархічні партії опинилися у фактичній міжнародній ізоляції.

Іншою стороною внутрішньополітичної ситуації 2002 р. було загострення боротьби за

Владу між трьома клановими угруповуваннями: київським (СДПУ (о), Віктор Медведчук,

- 248 -

Григорій Суркіс), донецьким (Партія регіонів, Ренат Ахметов, Віктор Янукович) та

Дніпропетровським (партія “Трудова Україна”, Сергій Тигипко, Віктор Пінчук).

В нагороду за підтримку, надану владі під час недавніх виборів, у листопаді 2002 р.