Вправа 12. Напишіть анотацію до наукової статті, складіть її тези, використовуючи цитати та виписки. Виправте помилки в оформлюванні літератури.

Ірина Фаріон МОВА ЯК ДУХОВО-НАЦІОНАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН

Мова - найважливіший національний ідентифікатор, завдяки якому кожна нація вирізняється з-поміж инших, усвідомлюючи себе самодостатнім та самочинним суб'єктом історії.

Ольга Федик

Не існує неомовленого буття - про це свідчить Євангелія від Иоанна: «1. Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог. 2.3 Богом було воно споконвіку. 3. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього», а відтак «... І Слово стало тілом, і оселилося між нами...» - акт найменування світу рівнозначний актові світобудови.

Нема грандіознішої метафори над Біблію. Через те кожен інтерпретує біблійні словообрази відповідно до набутого рівня ^цивілізаційного й індивідуального поступу та світовідчуття. Засаднича Йоаннова теза містить полярний синтез словознака: дух і матерія як вічне змагання двох первнів у первинності-вторинності, у началі-похідності, у змісті-формі, зрештою -у бутті-небутті. Ця теза сповна розкриває духову природу мори, надаючи їй трансцендентного (потойбічно-божественного) змісту.

Слово, за Гельдерліном, стало і найнебезпечнішим із благ. Бо воно посвідчує, хто ми є насправді. Воно є нашим домом, у якому ми, живучи, збуваємось. Воно є і нашим творцем, бо ж «ним постало все». І це все, попри свою універсальність, найцінніше своєю окремішністю, як найціннішою є людська індивідуальність, виявлена на тлі загалу. Так і мова не могла бути збережена єдиною для всіх, як і рід людський не міг лишитися одним табуном [3, 37]. Отож різні мови - як різні люди, запорука існування яких -відмінні і подібні до себе, а відтак «кожна нація - це свого роду індивідуальність, головними ознаками якої є особливості психічного складу і типів мислення...» [5, 37].

Мова - категорія духова

Рушієм національного є дух, а екзистенцією

духу є мова.

Вільгельм Гумбольдт.

 

Із біблійної тези очевидно, що слово, а отже, мова - категорія духова, або инакше, за визначним плідником психологізму у мовознавстві Г. Штайнталем, мова - це логіка духу народу. А дух, образно кажучи, це все те, що становить силу і гідність народу і переходить у спадок від одного покоління до іншого. Відтак розмаїтість мов і народів зумовлена різним проявом духової сили, і водночас мова є тою субстанцією, що стимулює загальнолюдську духову силу до постійної діяльносте. Логічним у цьому контексті є висновок В. Гумбольдта: важко собі уявити щось більш тотожне як мова народу та його дух, і народи мають через те різні мови, що їм властиві засадничі духові відмінності [2,71-72]. Мова позначає не самі предмети, а поняття, які дух незалежно від них утворює у процесі мовотворчосте. І саме в цьому утворенні понять, яке слід розглядати як глибоко внутрішній процес, що випереджає артикуляцію, і полягає духова зумовленість і окремішність нації.

На думку Г. Штайнталя, а відтак і О. Потебні, індивідуалізованість духу народу ніде не виражена так яскраво, як у своєрідній формі мови. Власне мова є істинним ядром духу народу [15, 11 б]. Спільні дії індивідуума і його народу головно базовані на мові, якою і з допомогою якої народ думає. Історія мови й історичний розвиток духу народу навзаєм проникні категорії буття, що стисло до пружини виражено у тезі: «Доля мови формує долю народу» [1, 249]. Повертаючи цю тезу у річище теперішніх суспільних обствин, позначених втратою національно-мовних пріоритетів, варто пригадати класиків: перемогу здобуває не сила рук і не досконалість зброї, а сила духу.

Оскільки природа вибрала боротьбу як шлях удосконалення мови (розумій - самого буття), то або боротися - або пропасти; або демонструвати дух як найважливішу народну окремішність у мовній екзистенції - або асимілюватися з кимось; або розуміти закладену Богом гармонію внутрішнього і зовнішнього (змісту-духу та форми-матерії) - або гіпертрофувати матеріяльні потреби коштом єдиного універсального прояву духу - мови.