Міжнародний рух технологій у рамках ТНК

 

Особливості політики ТНК на ринку технологій:

- Продаж ліцензій на початкових етапах життєвого циклу товарів, причому нерідко власним конкурентам, щоб протягом все більш скорочуваного періоду існування ринкового попиту на технічне нововведення встигнути окупити витрати на НДДКР доходами від реалізації результатів.

- Установлення монопольно високих цін на запатентовану продукцію, обмеження виробництва і випуску нової продукції покупцями ліцензій.

- Придбання блоків патентів, утворення патентних пулів

- Штучне гальмування використання нових винаходів з метою розтягування термінів морального старіння реалізованих винаходів.

- Позбавлення дочірніх компаній самостійності у виборі техніки і технології.

- Використання внутрішньокорпоративного обміну технологіями як засобу зовнішньоекономічної експансії.

- Застосування обмежувальної ділової практики при передачі технології незалежним іноземним фірмам.

- Обмеження на використання технології чи "ноу-хау" після закінчення терміну дії патенту або ліцензійної угоди.

- Зобов’язування покупця технології передавати продавцю здійснені ним удосконалення технології.

- Установлення цін на продукцію, вироблену на базі проданої технології.

- Обмеження обсягів виробництва й експорту, сфер використання ліцензованого виробу.

- Узалежнення продажу технологій від експорту сировини, напівфабрикатів, устаткування і т. п.

- Міжфірмове співробітництво замість конкуренції.

Головні напрями науково-технічних розробок ТНК:

- Інтенсивне удосконалення традиційних видів виробів з метою їхнього кращого пристосування до вимог світового ринку щодо матеріаломісткості, енергоекономічності, безпеки, надійності, зручності ремонту і т.д.

- Концентрація зусиль і науково-дослідної діяльності на принципово нових видах товарів і ринках, де можна чекати високих прибутків.

- Удосконалення наявної і створення нової технології виробництва з метою підвищення продуктивності праці.

- Реалізація нових форм економічної залежності країн, що розвиваються, за рахунок створення в них виробництва лише окремих вузлів і деталей, що постачаються як комплектуючі вироби на дочірні підприємства в інших країнах чи виробництва так званих "зрілих" товарів, життєвий цикл яких минув і норма прибутку від реалізації яких знижується. На частку країн, що розвиваються, припадає усього майже 10 % міжнародного технологічного обміну, при цьому на частку шести країн - більше половини закупівель технологій, вироблених усіма країнами, що розвиваються.

- Активними учасниками ринку технологій є середні та дрібні фірми (до 1 тис. зайнятих), що дістали назву венчурних, чи ризикових, фірм. Перевага дрібних і середніх промислових фірм у галузі обміну науково-технічними знаннями - їх вузька спеціалізація.

За оцінкою ОЕСР, на малі підприємства в розвинутих країнах припадає 10-20 % усіх нововведень, хоча їх частка у витратах на НДДКР становить лише 4-5 %. У США понад 90 % усіх фірм, що працюють у сфері НДДКР, є венчурними компаніями.

Найбільш інтегрованою формою міжнародної передачі технологій транснаціональними корпораціями є розвиток стратегічних альянсів, що їх створюють корпорації при здійсненні найбільш масштабних, технологічно складних проектів.

Основною причиною укладення угод співробітництва є захист наявних або здобуття нових переваг власності. "Технологічні" альянси створюються з огляду на значні та зростаючі витрати на НДДКР, а також прискорення темпів старіння технологій як наслідок НТР та посилення конкуренції у сфері технологій.

Альянси дають міжнародним корпораціям змогу розширити ринки для своїх продуктів та послуг, отримати всі переваги від економії масштабу в рамках стратегії, спрямованої на мінімізацію витрат.