Роль міжнародних корпорацій у русі капіталів

 

Міжнародні корпорацій - це головний суб’єкт сучасних міжнародних економічних відносин. На сьогодні, за даними ООН, налічується близько 60 000 міжнародних компаній. На 600 ТНК-лідерів припадає більше чверті світового виробництва товарів. ТНК є найбільшими експортерами капіталу (дві третини прямих закордонних інвестицій). В останні роки ТНК значно розширили свою діяльність у сфері послуг.

ЮНКТАД визначає міжнародну корпорацію як підприємство, що об’єднує юридичних осіб будь-яких правових форм і видів діяльності у двох або більше країнах і проводить спільну політику і стратегію.

Окремо виділяють глобальні компанії та багатонаціональні компанії. Глобальні компанії використовують стратегію стандартизації виробництва й активної економії на масштабах виробництва. Багатонаціональні компанії вирізняються більшою диференціацією продуктів з метою повного врахування специфічних маркетингових факторів країн та регіонів.

Міжнародна корпорація - це форма структурної організації великої корпорації, яка здійснює прямі інвестиції в різні країни світу.

Країна базування - це країна, в якій розташовується головний підрозділ міжнародної корпорації - материнська компанія.

Країна, що приймає (країна-реципієнт) - країна, в якій міжнародна корпорація має філію, дочірню чи асоційовану компанію, що створені на основі прямих інвестицій.

Економіст Р. Вернон визначає міжнародну корпорацію за кількома критеріями:

- величина обороту - якщо обсяг продажів корпорації перевищує 100 млн дол. на рік, то вона належить до міжнародних;

- присутність на ринках країн - корпорація є міжнародною, якщо вона веде свою діяльність як мінімум у семи країнах;

- завдання закордонної філії: якщо мета закордонної філії - продаж товару, який виробляється в країні базування, то така корпорація не є міжнародною (оскільки філія відіграє роль закордонного дистриб’ютора товарів). Корпорація, яка веде в інших країнах лише виробничу діяльність, може вважатися міжнародною;

- величина відсотка закордонних продажів корпорації.

Характерними рисами міжнародних корпорацій є:

- створення системи міжнародного виробництва, яке поширюється на багато країн світу, але контролюється з єдиного центру;

- висока інтенсивність внутрішньокорпоративної торгівлі товарами між філіями, розташованими в різних країнах;

- відносна незалежність філіалів та дочірніх компаній у прийнятті операційних рішень як від країни базування, так і від країни, що приймає;

- глобальна структура зайнятості й мобільність персоналу між країнами в рамках міжнародних корпорацій;

- розробка, передача і використання передової технології в межах замкненої корпоративної структури.

Міжнародні корпорацій можуть мати організаційно-господарську структуру трьох типів:

1) горизонтально інтегрована міжнародна компанія - таку структуру мають компанії - виробники технологічно складної та наукомісткої продукції. Ці компанії оперують у галузях, де за допомогою патентів, ліцензійних договорів мають монопольні переваги перед іншими компаніями;

2) вертикально інтегрована компанія - до цього типу належать компанії, що займаються видобутком та переробкою сировинних ресурсів. Перевагою такої структури є можливість контролювати технологічний процес на всіх його етапах і мінімізувати всі ризики;

3) диверсифіковані компанії - принцип їх функціонування полягає у проведенні операцій на різних, відносно ізольованих ринках. Це дає можливість компанії мінімізувати витрати внаслідок зміни кон’юнктури національних ринків у одній із країн. Крім того, компанії виграють за рахунок диверсифікації виробничо-комерційної діяльності.

Перші теорії, що пояснюють діяльність міжнародних корпорацій, їхню активну участь у міжнародному русі капіталу, з’явилися в 50-х роках минулого століття і грунтувалися на теорії економії масштабу та монополістичної конкуренції.

Теорія розміщення: розміщення виробництва в тій чи іншій країні залежить від наявності ресурсів, тобто цей чи інший товар виробляється в тій країні, де є необхідні ресурси.

Теорія інтерналізації. Вперше цю теорію запропонував Коуз, тому її іноді називають "правила Коуза". Коуз виходив із того, що діяльність ТНК у різних країнах взаємопов’язана: продукція однієї філії використовується у виробничому процесі філії в іншій країні. Крім того, управління філіями може здійснюватися головною компанією з єдиного центру. Виробничі зв’язки і зв’язки управління формують каркас корпоративної структури, а діяльність ТНК спрямована на те, щоб полегшити зв’язки між філіями, дочірніми та асоційованими компаніями. ТНК існують завдяки тому, що такі зв’язки вигідніше встановлювати в рамках однієї фірми (тобто формується так званий внутрішньокорпоративний ринок).

Еклектична парадигма Даннінга (1981 р.) об’єднує окремі елементи різних теорій, підходів до дослідження ТНК, тому й називається еклектичною. Даннінг базувався на чотирьох економічних теоріях:

1) теорії ринкової влади (теорія фірми Таймера);

2) теорії інтерналізації;

3) теорії міжнародно-конкурентної галузі;

4) макроекономічній теорії розвитку.

Еклектична парадигма Даннінга використовується головним чином для аналізу діяльності мультинаціональних корпорацій. Парадигма описує умови, за яких компанія віддасть перевагу перед експортом продукції здійсненню іноземних прямих інвестицій.

Умови поділено на три групи: переваги власності, переваги місцеположення і переваги інтерналізації. На думку Даннінга. успішна діяльність ТНК грунтується на трьох перевагах:

1. Переваги власності. Для перетворення у ТНК необхідно мати переваги власності (конкурентні переваги). Всі активи фірми/компанії, що створюються, можна поділити на видимі (капітал, гроші) і невидимі (технологія, знання, досвід). Саме невидимі активи і є специфічними активами ТНК, які великою мірою визначають конкурентні переваги ТНК.

До таких переваг можна віднести:

- науково-технічні розробки, технології, які створюються в межах ТНК і які є власністю цієї ТНК;

- досвід організаційно-управлінської та маркетингової діяльності;

- індивідуалізація продуктів, тобто наявність фабричної марки чи товарного знака (які неможливо використовувати без ліцензій);

- великі масштаби виробничо-комерційної діяльності, що сприяє зниженню собівартості товару (ефект масштабу);

- необхідність значних капіталовкладень для створення виробництва в інших країнах.

2. Переваги інтерналізації. У межах глобальних інтегрованих комплексів ТНК здійснюється внутрікорпораційний обмін, тобто інтерналізація ринків. Інтерналізуючи свої операції з метою зменшення транзакційпих витрат, ТНК все більшою мірою виступає як організатор неринкових зв’язків, як контролер і координатор глобальної мережі виробництва.

Аналіз транзакційних витрат в умовах інтерналізації став важливим елементом еклектичної парадигми, діставши в ній подальший розвиток у вигляді переваг інтерналізації, що зумовлюють вигоди перетворення національної фірми у транснаціональну.

Переваги інтерналізації:

- уникнення витрат на пошук партнерів та проведення переговорів;

- уникнення витрат на захист прав власності;

- подолання невпевненості покупця відносно суті та вартості технології, то продається;

- можливість компенсувати витрати у разі відсутності в майбутньому ринку збуту (для ТНК характерна висока мобільність ресурсів між її підрозділами);

- можливість уникнення державного втручання;

- можливість контролювати постачання та умови продажу товарів та технологій, що передаються в рамках ТНК (ТНК контролює виробничий процес та ринки збуту філій, навіть не маючи контрольних пакетів акцій, щоб не створювати конкуренції в рамках ТНК);

- можливість використання перехресного субсидіювання лізингових операцій та трансфертного ціноутворення.

3. Переваги розміщення. За наявності переваг володіння компанія має і деякі інші переваги, що випливають із характеристик економіки іншої держави (переваги місцеположення, або дислокації), інакше іноземний ринок обслуговувався б шляхом експорту продукції. Переваги місцеположення визначають місце розміщення інвестицій і є наслідком різної вартості факторів виробництва.

Переваги розміщення:

· розподіл наявних природних та відновлених ресурсів;

· обсяг та динаміка ринку;

· ціни, якість та продуктивність факторів виробництва;

· витрати міжнародного транспорту та зв’язку;

· інвестиційний клімат (стимули та перешкоди в країні);

· штучні бар’єри для торгівлі (можливість обійти шляхом створення філій для того, щоб не втратити ринок збуту);

· наявність інфраструктури (комерційна, юридична, транспортна та телекомунікаційна);

· психологічні або національно-культурні відмінності;

· економічна система та політика уряду;

· регулювання ринку, або рівень втручання держави у функціонування ринку.

Трансфертні ціни - це ціни внутрішньокорпоративної торгівлі між підрозділами однієї міжнародної корпорації, які відрізняються від цін вільного ринку і використовуються для переказу прибутків і зменшення податків.

Трансфертні ціни мають два аспекти - внутрішній та зовнішній.

1. Внутрішній аспект полягає в тому, що трансфертні ціни виконують роль координатора комерційно-виробничої діяльності в межах ТНК.

2. Зовнішній аспект. Трансфертні ціни - це той інструмент, за допомогою якого ТНК намагається компенсувати негативний вплив зовнішнього середовища.

Трансфертні ціни використовуються для:

- Зменшення суми надходжень, що оподатковується. Це можливо тоді, коли країна базування приймає рішення, що прибутки та інші форми доходів закордонних філіалів не оподатковуються до тих пір, поки ці прибутки не переказано на рахунок материнської компанії. Якщо ставка податку за кордоном нижча, ніж у країні базування, то материнська компанія зацікавлена в переказі частини своїх доходів у філії через заниження ціни на експорт товарів та послуг, що йдуть до закордонної філії.

- Зменшення сум сплачуваних податків (мита), що встановлюються за експорт чи імпорт. Досягти цього можна шляхом заниження цін на комплектуючі частини, які постачаються через кордон між філіями та головною компанією.

- Подолання обмежень на репатріацію прибутків, що впроваджуються країною, що приймає, з метою скорочення дефіциту платіжного балансу. В цьому випадку товари постачаються за вищою ціною до філії-споживача в країні, що застосувала валютні обмеження.

- Врегулювання ситуації, коли національна валюта країни, куди здійснюються прямі іноземні інвестиції, схильна до знецінення.

В 1971 р. Херст запропонував модель, що описує ситуацію, коли материнська компанія експортує товари в країну, де розташована її філія.

Практика показує, що чим нижчий рівень розвитку країни, тим частіше корпорації зловживають трансфертними цінами через існування великої кількості обмежень на репатріацію прибутків, нестабільність валюти. Проте таке зловживання спостерігається і в розвинутих країнах. Так, збитки США від зловживання трансфертними цінами оцінюються у 25 млрд. на рік.

Позитивні і негативні наслідки діяльності міжнародних компаній для країн базування та реципієнтів

Припустімо, що ТНК вирішує відкрити філіал в іншій країні: країна А - країна базування, а країна В - країна-реципієнт.

Позитивні наслідки для країни А:

- збільшення експортних надходжень у країні А внаслідок поставок у країну В обладнання, комплектуючих, сировини, товарів.

- скорочення імпорту в країну А різноманітних ресурсів, які використовувалися раніше для виробництва цих товарів;

- збільшення фінансових надходжень до країни А в результаті переказу на рахунок материнської компанії частини прибутків закордонного філіалу, а також оплати філіалом ліцензій та патентів.

Негативні наслідки для платіжного балансу країни А:

- відплив капіталу до країни В для фінансування створення та діяльності філії в країні В;

- скорочення експорту країни А до інших країн, оскільки цей товар виробляється в країні В;

- можливе зростання імпорту за рахунок ввезення в країну А товару, що виробляється в країні В.

Позитивні наслідки для країни В:

- завдяки отриманим капіталам та технологіям у країні В створюється оптимальна комбінація факторів виробництва;

- підвищення рівня кваліфікації робочої сили;

- збільшення експорту із країни В.

Негативний вплив на країну В:

- збільшення імпорту за рахунок комплектуючих виробів та сировини;

- перехід висококваліфікованої робочої сили від національних підприємств до ТНК;

- гальмування розвитку національних підприємств унаслідок невпевненості в успіху конкуренції з іноземними компаніями;

- погіршення платіжного балансу через переказ прибутків іноземному інвестору.