Подовження приголосних перед Я, Ю, Є, І

4. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються (а на письмі позначаються двома літерами), коли вони стоять після голосного:

а) Перед я, ю, і, є в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знар я ддя, знар я ддю, на знар я дді та ін.; житт я, житт ю, у житт і; мот у ззя, у мот у ззі; кол о сся, кол о ссю, у кол о ссі; гілл я, гілл ю, на гілл і; знанн я, знанн ю, у знанн і; зб і жжя, зб і жжю, у зб і жжі; стор і ччя, стор і ччю, у стор і ччі; підд а шшя, підд а шшю, на підд а шші; а також у похідних словах: гілл я — гілл я стий, гілл я чка; житт я — житт є вий (і життьов и й), житт є пис та ін. Але: знань, знар я дь, підд а ш, стор і ч, уг і дь.

Якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подовження зберігається: відкритт я — відкритт і в, почутт я — почутт і в.

б) Перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (за винятком родового множини із закінченням -ей): судд я, судд і, судд ю, с у ддів і т. ін.; статт я, статт і, статт е ю (але в родовому множини — стат е й); рілл я, рілл і, рілл ю, рілл е ю; Ілл я, Ілл і, Ілл ю, Ілл е ю та ін.

в) Перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини ІII відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м’який або шиплячий приголосний: м о лодь —м о лоддю, мить — м и ттю, мазь — м а ззю, вісь — в і ссю, міць — м і ццю, сіль — с і ллю, тінь — т і нню, п о дорож — п о дорожжю, ніч — н і ччю, р о зкіш — р о зкішшю.

Але: м о лодість — м о лодістю, п о вість — п о вістю, кров — кр о в’ю, м а тір — м а тір’ю, пр и горщ – пр и горщю. В називному відмінку однини вони закінчуються на два приголосних (у тому числі шч – на письмі щ), губний або р.

г) Перед я, ю в прислівниках типу зр а ння, навманн я, спрос о ння; попідвік о нню, попідт и нню;

д) перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова л и ти (л и тися): ллю, ллєш, ллєм о, ллєт е, ллють, лл є ться, лл ю ться, а також у похідних: в и ллю, налл ю та ін.

Примітка. Приголосні не подовжуються в словах: кут я, попад я, свин я, у формах числівника тр е тя, тр е тє та ін.

ПРАВОПИС ПРЕФІКСІВ

З- (ІЗ-, ЗІ-)

1. Префікс з перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с: сказ а ти, спалахн у ти, ств е рдити, сфотографув а ти, схил. Перед усіма іншими приголосними пишемо з (іноді із): зб а вити, звест и, зж и тися, ззирн у тися, зсад и ти, зц і пити, зчеп и ти, зш и ток, ізн о в.

Префікс з-(с-) виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зекон о мити, зігнорув а ти, з’їзд, зорієнтув а тися, зум о вити, зг а слий, зм а зати, знадл и вий, скорот и ти, склад і под.

У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, пишемо здебільшого префікс зі-: зібг а ти, зігн у ти, зідр а ти, зізн а тися, зіпсув а тися, зіст а вити, з і ткнення, зіщ у литися тощо. Префікс зі - вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить сполучення губного та йотованого звукосполучення: зів’ я лий, зім’ я ти, зіп’ я стися тощо. У деяких словах префікс зі- чергується із зо -: зігрів а ти й зогрів а ти, зімлів а ти й зомлів а ти, зіпрів а ти й зопрів а ти, зітл і ти й зотл і ти.

БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ін.

2. У префіксах – без-, від- (од), між-, над-, об-, перед-, під-, понад-, пред-, роз-, через- – кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкр а їй, безкор и сливий, відкритт я, в і дстань, міжконтинент а льний, міжплан е тний, надпот у жний, обпал и ти, обтрус и ти, передпл а та, передч а сний, підтр и мка, понадпл а новий, представн и к, розтягн у ти, р о зчин, розхит а ти, черезпл і чник.

ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-

3. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживається переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прег а рний, презавз я тий, прекр а сний, прем у дрий, прекр а сно, препог а но; префікс при- вживається переважно в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: приб і гти, прибудув а ти, прикрут и ти, приб о ркати, пришв и дшити; прибутт я, прит у лок, пр и браний, прив а бливо.

Крім того, префікс пре- виступає у словах през и рливий, през и рство й у словах старослов’янського походження: преосвящ е нний, препод о бний, прест о л, а префікс при - вживається в іменниках та прикметниках, утворених від поєднання іменників із прийменниками: пр и гірок, пр и ярок; прибер е жний, прикорд о нний.

Префікс прі - вживається тільки в словах пр і звисько, пр і звище, пр і рва.

ПРАВОПИС СУФІКСІВ

ІМЕННИКОВІ СУФІКСИ

ИК, -НИК та ін.

1. Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишемо з и: брат и к, в у злик, передов и к; гірн и к, кулем е тник; газівн и к, працівн и к; хл о пчик, пр а порщик.

Примітка. Слід відрізняти український суфікс - ик від іншомовних - ик, - ік ( - їк). В іншомовних суфіксах пишеться и або і (ї) відповідно до правил правопису и та і (ї) в словах іншомовного походження: іст о рик, м е дик, ф і зик, але: мех а нік, проз а їк, х і мік.

-ИВ(О)

2. Суфікс -ив-(о), що вживається для вираження збірних, понять, які означають матеріал або продукт праці, пишемо тільки з и: в а риво, д о бриво, к у риво, м е ливо, мер е живо, м і сиво, мор о зиво, п а ливо, п е чиво, пр я диво, але: м а рево (не матеріал і не продукт праці).

-АЛЬНИК, -ИЛЬНИК та ін.

3. У суфіксах -альник, -ильник, -ільник, -альність після л перед н завжди пишемо ь: постач а льник, уболів а льник, фрезерув а льник; волоч и льник, маст и льник; пол і льник, відповід а льність, гені а льність.

-АЛЬ, -ЕНЬ, та ін.

4. Кінцевий приголосний у суфіксах -аль, -ень, -ець (-єць), -ість, -тель завжди м’який, а тому всі слова з цими суфіксами пишемо з ь: ков а ль, скрип а ль; в е летень, в’ я зень; бельг і єць, мовозн а вець, перем о жець; зд а тність, св і жість; вихов а тель, люб и тель.

-ИНН(Я), -ІНН(Я) та ін.

5. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я) [-янн(я)] пишемо з двома н.

Суфікс -инн(я) вживається в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: бобов и ння, гарбуз и ння, картопл и ння, павут и ння; але: кам і ння, кор і ння, нас і ння.

Суфікс -інн(я) мають іменники середнього роду, що утворюються від дієслів із голосними основи и та і: гор і ти — гор і ння, нос и ти — нос і ння, ход и ти — ход і ння, шаруд і ти — шаруд і ння.

Суфікс -анн(я) [-янн(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосним основи а (я): гук а ти — гук а ння, гул я ти — гул я ння, зрост а ти — зрост а ння, спри я ти — спри я ння.

Суфікс -енн-(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, в яких наголос падає на корінь: зв е рнення, напр у ження, підн е сення, удоскон а лення.

-ЕН(Я) [-ЄН(Я)]

6. Суфікс -ен(я) [-єн(я)] вживається в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовчен я, гусен я, чаєн я.

-ЕЧОК [-ЄЧОК], -ЕЧК(А) [-ЄЧК(А)], -ИЧОК, -ИЧК(А) та ін.

7. Суфікси зменшено-пестливих слів - ечок [-єчок], -ечк(а) [-єчк(а)], -ечк(о) [-єчк(о)] не слід змішувати із суфіксами -ичок, -ичк(а): останні бувають тільки в словах, що походять від іменників із суфіксами -ик, -иц(я): в о гничок, к о шичок, в у личка, п а личка. В інших випадках уживаємо суфікси з е (є): верш е чок, міш е чок, кра є чок; д і жечка, коп і єчка, Мар і єчка, р і чечка; вік о нечко, слов е чко, я є чко.

-ЕНК(О) [-ЄНК(О)], -ЕНЬК(О, А) [-ЄНЬК(О)]

8. Слід відрізняти суфікс -енк(о) [-єнк(о)] від суфікса -еньк(о) [-єньк(о)]: суфікс -енк(о) [-єнк(о)] вживається здебільшого в іменниках, що означають прізвища: Горді є нко, Кр а вченко, зрідка — у загальних назвах: безб а тченко, ковал е нко; суфікс -еньк(о, а) [-єньк(о)] вживаємо для творення пестливих назв: б а тенько, конич е нько, с е рд е нько; н і женька, топ о ленька.

-ИСЬК(О) [-ЇСЬК(О)], -ИЩ(Е) [-ЇЩ(Е)]

9. За допомогою суфіксів -иськ(о) [-їськ(о)], -ищ(е) [їщ(е)] утворюються слова переважно з емоційно-негативним відтінком від іменників усіх родів, причому після приголосного пишемо и, після голосного — ї: гно ї сько, дівч и сько, хлопч и сько; в о гнище, поб о їще, стан о вище.

-ОВИЧ, -ІВН(А) [-ЇВН(А)]

10. При творенні чоловічих імен по батькові вживаємо тільки суфікс -ович: Вас и льович, Д о рошович, І горович, Мик и тович, Олекс і йович, Ю рійович.

При творенні жіночих імен по батькові вживаємо суфікс -івн(а), від імен на - й — -ївн(а): Бор и сівна, Вас и лівна; Горд і ївна, Серг і ївна, Ю ріївна.

Від таких імен, як Григ о рій, Ілл я, Кузьм а, Лук а, Мик о ла, С а ва, Хом а, Я ків, відповідні імена по батькові будуть: Григ о рович, Григ о рівна; Ілл і ч, Ілл і вна; Кузьм и ч (і К у зьмович), Кузьм і вна; Лук и ч, Лук і вна; Микол а йович (і Мик о лович), Микол а ївна (і Мик о лівна); С а вич (і С а вович), С а вівна; Хом и ч (і Х о мович), Хом і вна; Я кович, Я ківна.

Примітка. При творенні імен по батькові в основах імен відбувається чергування і з о: Ант і н — Ант о нович, Ант о нівна; Ф е дір — Ф е дорович, Ф е дорівна.

-ІВК(А) [-ЇВК(А)], -ОВК(А)

11. В іменниках жіночого роду, утворених від іменників та інших частин мови, вживаємо суфікс -івк(а) [-ївк(а)]: гол і вка,дол і вка, ма ї вка, нож і вка, пол і вка, спирт і вка, част і вка, шал і вка, шихт і вка.

У деяких іменниках уживаємо суфікс -овк(а): гол о вка (капусти), дух о вка, зарис о вка, підгот о вка.

-ОК

12. В іменниках чоловічого роду після приголосних уживається суфікс -ок із випадним о в непрямих відмінках: верш о к, гай о к, кий о к, кіл о к, луж о к, струч о к; після м’яких приголосних перед суфіксом -ок пишемо ь: день о к, пень о к.

-ИР, -ИСТ, -ИЗМ, -ІР, -ІСТ, -ІЗМ

13. Іншомовні суфікси - ир, -ист, -изм виступають після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р: бригад и р, команд и р; бандур и ст, дант и ст, пейзаж и ст; класиц и зм, педант и зм, терор и зм; після решти приголосних пишемо -ір, -іст, -ізм: вамп і р, гарн і р, пломб і р; піан і ст, спеціал і ст; модерн і зм, плюрал і зм, але в утвореннях від власне українських коренів пишемо - ист, -изм: боротьб и ст, побутов и зм, речов и зм та ін.

Після голосних у цих суфіксах виступає ї: акме ї ст, геро ї зм, конво ї р.