Чергування Е – О після Ж, Ч, Ш, Щ, ДЖ, Й

1. Після ж, ч, ш, щ, дж, й перед м’яким приголосним, а також перед складами з е та и (яке походить від давньоруського и) пишеться е: веч е ря, в и ш е нь, джерел о, жен и ти, н і женька, пшен и ця, ст а єнь, ув е чері, у чень, черн е тка, четв е ртий, шестид е нка, щем і ти, щет и на.

Після ж, ч, ш, щ, дж, й перед твердим приголосним, а також перед складами з а, о, у та и (яке походить від давньоруського ы) пишеться о: бджол а, буд и ночок, вечор и (пор. веч е ря), жон а тий (пор. жен и ти), і грашок, копій о к, пшон о (пор. пшен и ця), чолов і к, чом у сь, ч о рний (пор. черн е тка), чот и ри (пор. четв е ртий), ш о стий (пор. шест и), щок а.

Примітка. У словах л о жечка — л о жечок, кн и жечка — книжеч о к, л і єчка — л і єчок і под. зберігається е (є), бо приголосний ч у наступному складі в давні часи був м’яким.

2. О виступає замість сподіваного е після шиплячих та й перед м’яким приголосним:

а) В іменниках жіночого роду III відміни в суфіксі -ост(і): безкр а йості, м е ншості, пек у чості, св і жості та ін. (відповідно до в і чності, р а дості й т. ін., де о йде не після шиплячих).

б) У давальному й місцевому відмінках однини деяких іменників: бджол і, на бджол і, на в е чорі, пшон і, у пшон і, щоц і, на щоц і (відповідно до більшості відмінкових форм із наступним твердим приголосним: бджол а, бджол у, в е чора, вечор и та ін.).

в) У закінченнях родового та орудного відмінків прикметників і займенників та числівників прикметникового типу жіночого роду: безкр а йої, безкр а йою, гар я чої, гар я чою, н а шої, н а шою, п е ршої, п е ршою та ін. (відповідно до безкр а його, безкр а йому, н а шого та ін. або до др у гої, молод о ї тощо, де о закономірне).

г) У похідних утвореннях типу вечор і ти, вечор і є (відповідно до в е чора, в е чорові й т. ін.), чорн і ти, чорн і є, чорн и ці, чорн и ти, чорн и ло та ін. (відповідно до ч о рний, ч о рного тощо).

Примітка. У прислівниках типу вор о же, г а ряч е після шиплячих пишеться е; але: тв о рчо, законод а вчо, х и жо та ін.

Чергування голосних у дієслівних коренях

Чергування О — А

1. Це чергування відбувається в коренях низки дієслів, змінюючи їх значення. Дієслова з о звичайно позначають тривалу, нерозчленовану дію або одноразову, закінчену, дієслова з а — повторювану, багаторазову дію: гон и ти — ган я ти, кот и ти — кач а ти, кр о їти — кр а яти, лом и ти — лам а ти, могт и, змогт и, допомогт и та ін., — вимаг а ти, допомаг а ти; ск о чити — скак а ти; схоп и ти — хап а ти; сто я ти — ст а ти.

Однак більшість дієслів має кореневий о, що не чергується з а: в и мовити — вимовл я ти, в и ростити — вир о щувати, прост и ти — прощ а ти, вин о шувати, відгор о джувати, догов о рювати, заспок о ювати, перек о нувати, устан о влювати та ін., але в и провадити — випроводж а ти.

Е (невипадний) — І (невипадний)

2. Це чергування теж відбувається в коренях дієслів, змінюючи їх значення: е виступає в префіксальних морфемах дієслів доконаного виду, і — в дієсловах недоконаного виду: в и гребти — вигріб а ти, в и коренити — викор і нювати, в и пекти — випік а ти, замест и — заміт а ти, зберегт и — зберіг а ти, лет і ти — літ а ти, нарект и — нарік а ти, спостерегт и — спостеріг а ти, причеп и ти — чіпл я ти й чіп а ти (так само в и волокти — виволік а ти, де о чергується з і).

Е чергується з і також у дієсловах із суфіксом -ува- (-юва-), коли наголос падає на кореневий і, та в похідних від цих дієслів іменниках на -ння: брех а ти — набр і хувати, в и коренити — викор і нювати, заверт і ти — зав і рчувати, тес а ти — зат і сувати, чек а ти — оч і кувати; в и коренення — викор і нювання, чек а ння — оч і кування; так само в и полоскати — випол і скувати (де о чергується з і). Але: вив е ршувати, зав е ршувати, перев е ршувати, потребув а ти, прищ е плювати.

Е (випадний) — И

Випадний е чергується з и перед л, р: бер у — бр а ти — вибир а ти, в и стелю — в и слати — вистил а ти, завм е р — замр и — завмир а ти, зап е р — запр и — запир а ти, стер — зітр и — стир а ти та ін.

Чергування У — В

1. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

a) Між приголосними: Наш учитель; Десь у хлібах кричав перепел.

б) На початку речення перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Павличко); Увійшли до хати; У лісі стояв гамір, пахло квітами.

в) Незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер льв, св, тв, хв і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не сунься у воду (Приказка); Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга.

г) Після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було... у Києві; До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села.

2. В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

а) Між голосними: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Була в Одесі; Прочитала в оголошенні.

б) На початку речення перед голосними: В очах його світилась надія; В Антарктиді працюють наукові експедиції.

в) Після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв і под.): Пішла в садок вишневий (Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (Гордієнко).

3. У – В не чергуються:

а) У словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вд а ча, вклад, впр а ва, вступ (і уд а ча, укл а д, упр а ва, уст у п — з іншими значеннями); вза є мини, вл а да, вл а сний, власт и вість, вплив і т. ін.; ув а га, уд а рник, узбер е жжя, ук а з, ум о ва, уст а лення, устан о ва, у я ва, а також у похідних утвореннях: вступн и й, вл а д а р, ув а жність, уд а рницький, ум о вний та ін.

б) У власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдов е нко, Вр у бель, Владивост о к; Уг о рщина, Удович е нко, Ур а л, уверт ю ра, ультим а тум, ут о пія та ін.

Примітка. У поезії поряд із звичайною формою Укра ї на іноді вживається Вкра ї на.

Чергування І — Й

Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у — в.

1. І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а) Після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Павличко); Вірю в пам’ять і серце людське (Б. Олійник).

б) На початку речення: І долом геть собі село Понад водою простяглось (Шевченко); І приковують [гори] до себе очі, і ваблять у свою далечінь імлисту (Коцюбинський).

2. Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:

а) Між голосними: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Малицький).

б) Після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Щоголів).

Примітка. Так само чергується початковий ненаголошений і з й у словах: ім е ння — йм е ння, імов і рний — ймов і рний, іт и — йт и, іт и ся — йт и ся (ід е ться — йд е ться).

3. Чергування і — й не буває:

а) При зіставленні понять:
Дні і ночі; Батьки і діти; Війна і мир.

б) Перед словом, що починається на й, е, ї, ю, я:
Ольга і Йосип — друзі;
І раптом людська тінь майнула.
Куди, для чого, хто і як? (Рильський).

в) Після паузи: Щось такеє бачить око, І серце жде чогось (Шевченко).

Чергування З — ІЗ – ЗІ(ЗО)

Варіанти прийменника з — із — зі (зрідка зо) чергуються на тій же підставі, що й в — у, і — й.

1. З уживається:

а) Перед голосним на початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: З одним рибалкою він дуже подружив (Глібов); Диктант з української мови.

б) Перед приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи: Плугатарі з плугами йдуть (Шевченко); З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка); Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав (Малицький).

Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі.

2. Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги (Коцюбинський); Лист із Бразилії (Франко); I місив новий заміс із тіста старого (Драч); Родина із семи чоловік; Гнат... запріг коні й так їх гнав із села, що вони із шкури вилазили (Стельмах); А вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (Нар. пісня); Із шовку виготовили вітрила.

3. Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ і т. ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Бере книжку зі стола (Леся Українка); Ви зустріли ворога з палаючою ненавистю в очах, зі зброєю в руках (Яновський); Зі школи на майдан вивалила дітвора (Головко); Війнув зі Сходу легіт волі (Павличко); Балада зі знаком запитання (Драч).

Примітка. Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три; позичив зо дві сотні; може виступати й при займеннику мною: зі (зо) мною, але тільки зі Львова.

Приголосні

Літера Г

Літера г передає на письмі гортанний щілинний приголосний як в українських словах: г а дка, гей, мог у тній, плуг, так і в іншомовних (на місці h, g) давнішого походження: газ е та, генерал, гр а мота, Єв а нгеліє; Г е гель, Гом е р, А нглія, Га а га, а також у недавніх запозиченнях, часто вживаних, особливо в звукосполученнях гео-, -лог-, -гог-, -грам-, -граф-; агіт а ція, агр е сія, гориз о нт, магаз и н; геогр а фія, геол о гія, педаг о г, кілогр а м, фотогр а фія (див. ще § 87).

§ 15. Літера Ґ

Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давно запозичених і зукраїнізованих: а ґрус, ґ а ва, ґ а зда, ґандж, ґ а нок, ґат у нок, ґвалт, ґвалтув а ти, ґ е ґати, ґедзь, ґелґот а ти, ґерґот а ти, ґерґот і ти, ґ и ґнути, ґирл и ґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґ о ґель-м о ґель, ґрасув а ти, ґр а ти (іменник), ґратч а стий, ґр е чний, ґриндж о ли, ґрунт, ґ у дзик, ґ у ля, джиґ у н, дз и ґа, дз и ґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґ а н, Ґудзь і под.

Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренл а ндія й Ґренл а ндія, Гібралт а р і Ґібралт а р; Гаріб а льді й Ґаріб а льді, Г е те й Ґ е те.