Відхилення в чергуванні О – І, Е – І

I. ПРАВОПИС ОСНОВИ СЛОВА

ЛІТЕРНІ ПОЗНАЧЕННЯ ЗВУКІВ³

ГОЛОСНІ

Ненаголошений О

1. У складах із ненаголошеним о пишеться та сама літера (буква) о, що й під наголосом: бо ї ться, бо б о язко; гол у бка, бо г о луб; дощ у, бо дощ; роб і ть, бо р о бить; роз у мний, бо р о зум.

О пишеться й у таких словах, де сумнівний із правописного погляду звук наголосом не перевіряється: лоп у х, сок и ра, со ю з.

2. У деяких словах на місці о перед постійно наголошеним а (я) маємо у вимові й на письмі а: баг а тий, баг а то, баг а тство, баг а ття, баг а ч, гар я чий, гар я чка (пор. гор і ти), гар а зд, каж а н, кал а ч, кач а н, хаз я їн, а також у деяких похідних з іншим наголосом: багат и р (багач), г а ряч е.

Але: гонч а р, кор я вий, лоп а та, пог а ний, роп а, солд а т, тов а р, а також богат и р (велетень, герой), монаст и р.

Примітка Про суфікси - ова-, - ува -, - оват -, - овит -, - уват - див. § 23, п. 8; § 24, п. 1.

Ненаголошені Е, И

1. У складах із ненаголошеними е та и пишеться та сама літера, що й під наголосом: вел и кий, велич е зний, бо в е лич; держ у, бо од е ржати; клекот і ти, бо кл е кіт; нес у, бо прин е сений; шепот і ти, бо ш е піт; крив е, бо кр и во; трим а ти, бо отр и мувати; шир о кий, бо ш и роко.

У словах із постійним наголосом невиразний звук рекомендується перевіряти за словниками: лев а да, лем і ш, киш е ня, мин у лий.

2. Е завжди пишеться:

а) У групі -ере- (повноголосся), а також у групі -еле-: б е рег, д е рево, с е ред; з е лень, пелен а, с е лезень, ш е лест.

б) У суфіксах -еня-, -ен-, -енк-, -еньк-, -ер(о), -есеньк-, -ечк-, -тель: козен я, дор у чений, Юх и менко, р у ченька, с е меро, мал е сенький, кн и жечка, вихов а тель.

в) Коли е при зміні слова випадає: б е резень, бо б е резня; в і тер, бо в і тру; м і тел, бо мітл а; справедл и вий, бо пр а вда; хл о пець, бо хл о пця.

3. а) И пишеться в ряді слів у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: брин і ти, грим і ти, дриж а ти, крив а вий, крин и ця, стрим і ти, трив а ти, трив о га; глит а ти.

б) Інколи ненаголошений и в групах -ри-, -ли- перевіряється наголосом: криш и ти (кр и хта, кр и шка), трим а ти (стр и мувати); блищ а ти (бл и скавка).

Відповідно до вимови в ряді слів не під наголосом пишеться -рі-, -лі-: дрім а ти, дрімл и вий, дрім о та, тріщ а ти, перебр і хувати; зліт а ти.

І

На початку слова пишеться і, а не и: ім’ я, інд и к, і ній, і нколи, і ноді, і нший, існув а ти, і стина.

Ї

Літера ї на означення звукосполучення й + і пишеться:

1. На початку слова й після голосного: ї жа, їж а к, їзд е ць, ї здити, їх, ї хати; до ї хати, при ї хати, кра ї на, мо ї, тво ї.

2. Після м’якого приголосного (на письмі — з м’яким знаком): Ан а ньїн, Вінь ї.

3. Після твердого приголосного (на письмі — з апострофом): з’їзд, об’ ї хати, Зах а р’їн.

4. Також в іншомовних словах після голосного: арха ї чний, геро ї зм, геро ї чний, его ї зм, егоїст и чний, еліпс о їд, на ї вний, проз а їк, ру ї на, целул о їд (див. ще § 90, п. 5 б).

Примітка. Ї не пишеться після префікса, якщо префікс закінчується голосним, а наступний склад починається з і (а не з ї): переін а кшити, доістор и чний, поінформув а ти; так само ї не пишеться у складних словах, де перша частина закінчується голосним, а друга починається з і: староінд і йський.

Я, Ю, Є

Літери я, ю, є пишуться:

1. На початку слова й після голосного для позначення звукосполучень й + а, й + у, й + е: я кість, зн аю, тво є, а також після й у слові вій я (вій ю, на вій ї).

2. Після приголосного для позначення сполучення м’якого приголосного з а, у, е: ряд, л ю ди, ост а ннє.

Апостроф

Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного позначається апострофом.

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’ я зи, у здор о в’ї, м’ я со, рум’ я ний, т і м’я, мереф’ я нський, В’ячесл а в, Стеф’ ю к.

Примітка. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзв я кнути, м а впячий, св я то, тьм я ний, цвях, але: в е рб’я, торф’ян и й, черв’ я к.

Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: зв’яз о к, зв’ял и ти, підв’яз а ти, розм’якш и ти.

2. Після р: бур’ я н, міжг і р’я, п і р’я, м а тір’ю, кур’ є р, на подв і р’ї.

Примітка. Апостроф не пишеться, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: бур я к, б у ряний, кр я кати, ряб и й, ряд, крюк, Р є пін.

3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’яз и кий, від’ ї зд, з’ є днаний, з’ ї хати, з’яв и тися, об’ є м, під’ ї хати, роз’ ю шити, роз’ясн и ти; дит’ я сла, пан’європ е йський, пів’ я блука, але з власними назвами через дефіс: пів-Євр о пи тощо (див. § 26, п. 1 е).

Примітка 1. Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишеться: безім е нний, загітув а ти, зекон о мити, зокр е м а, зум і ти.

Примітка 2. Про апостроф у словах іншомовного походження див. § 92, у прізвищах — § 104, п. 11, у географічних назвах — § 109, п. 8.

ЙО, ЬО

1. Йо пишеться для позначення звукосполучення й + о:

а) На початку слова й після голосного: йог о, йом у, завой о ваний, рай о н, чий о го.

б) Після приголосного, переважно на початку складу: батальй о н, бульй о н, вй о кати, Воробй о в, курй о з, мільй о н, серй о зний, Соловй о в.

2. ЬО пишеться після приголосного для позначення м’якості приголосного перед о: всьог о, Коваль о в, Линь о в, льон, сьог о дні, сь о мий, трьох, цьог о.

Чергування голосних

Чергування О – І, Е – І

1. У сучасній українській мові звуки о, е (у відкритих складах) часто чергуються з і (в закритих складах):

а) При словозміні: 1) водоп і й — водоп о ю, дох і д — дох о ду, кінь — кон я, к а мінь — к а меня, лід — ль о ду, мій — мог о, сім — сем и, у стрій — у строю; ніч — н о чі — н і ччю, п е вність — п е вності — п е вністю, р а дість — р а дості — р а дістю; в и селок — в и сілка, о сінь — о сені — о сінню, у вел и кому — у вел и кім;

2) гір — гор а, ніг — ног а, осіб — ос о ба, слів — сл о во, сіл — сел о;

3) б а тьків — б а тькового, б а тькова; бр а тів — бр а тового, бр а това; Васил і в — Васил е вого, Васил е ва; ковал і в — ковал е вого, ковал е ва; Петр і в — Петр о вого, Петр о ва; шевц і в — шевц е вого, шевц е ва;

4) К а нів — К а нева, К и їв — К и єва, Ф а стів — Ф а стова, Х а рків — Х а ркова, Черн і гів — Черн і гова;

5) вівс а — ов е с, вівц я — ов е ць, вісь — о сі;

6) б і йся — бо ю ся, стій — сто я ти;

7) вів, в і вши — вел а (вест и); зам і в, зам і вши — замел а (замест и); міг, м і гши — м о жу (могл а, могт и); ніс, н і сши — нес у (несл а, нест и); плів, пл і вши — плел а (плест и), а також ріс, р і сши — росл а, рост и.

б) При словотворенні: будівн и к (пор. буд о ва), в і льний (пор. в о ля), к і лля (пор. кол а), підн і жжя (пор. ног а), подв і р’я (пор. двор а), робітн и к (пор. роб о та); з і лля (пор. зел е ний), сільськ и й (пор. сел о) та ін.

О, Е, що не переходять в І

2. О, е не переходять в і в закритому складі в таких випадках:

а) Коли ці звуки вставні або випадні: вікн о — в і кон, земл я — зем е ль, к а зка — каз о к, с о тня — с о тень; в и тер – в и тру, в і тер — в і тру, вог о нь — вогн ю, день — дня, розд е р — розідр а ти, см у ток — см у тку, сон — сну, тр а вень — тр а вня.

Примітка 1. В окремих словах при їх зміні о, е не випадають: лоб — л о ба, мох — м о ху, рот — р о та, лев — л е ва.

Примітка 2. За аналогією до форм книж о к, каз о к маємо о між приголосними в родовому множини й від деяких іншомовних слів: а рка — а рок, м а рка — м а рок, п а пка — п а по к тощо, але: парт, форм, сакль та ін.

б) У групах -ор-, -ер-, -ов- між приголосними: торг — т о ргу, хорт — хорт а, смерть — см е рті, вовк — в о вка, шовк — ш о вку.

Виняток: пог і рдний (пор. пог о рда).

в) У групах із повноголоссям -оро-, -оло-, -ере-, а також -еле-: гор о д, мор о з, п о дорож, п о рох, ст о рож; в о лос, с о лод; б е рег, п е ред, с е ред, ч е рез; з е лень, п е лех, ш е лест та ін.

Але: мор і г, обор і г, пор і г, см о рід.

г) У родовому відмінку множини іменників середнього роду на -ення: зн а чень (зн а чення), пол о жень (пол о ження), тв е рджень (тв е рдження), тв о рень (тв о рення).

д) В абревіатурах і в похідних утвореннях: спецн а з, торгпр е д та ін.

е) У словах іншомовного походження: агрон о м, інжен е р, студ е нт, том та ін.

Примітка. За аналогією з тими словами української мови, де є чергування о, е з і, таке чергування з’явилося й у деяких давно засвоєних словах іншомовного походження: Ант і н — Ант о на, ґніт — ґнот а, к о лір — к о льору, Пр о к і п — Пр о к о па; кур і нь — курен я, пап і р — пап е ру.

Чергування О — А

1. Це чергування відбувається в коренях низки дієслів, змінюючи їх значення. Дієслова з о звичайно позначають тривалу, нерозчленовану дію або одноразову, закінчену, дієслова з а — повторювану, багаторазову дію: гон и ти — ган я ти, кот и ти — кач а ти, кр о їти — кр а яти, лом и ти — лам а ти, могт и, змогт и, допомогт и та ін., — вимаг а ти, допомаг а ти; ск о чити — скак а ти; схоп и ти — хап а ти; сто я ти — ст а ти.

Однак більшість дієслів має кореневий о, що не чергується з а: в и мовити — вимовл я ти, в и ростити — вир о щувати, прост и ти — прощ а ти, вин о шувати, відгор о джувати, догов о рювати, заспок о ювати, перек о нувати, устан о влювати та ін., але в и провадити — випроводж а ти.

Е (випадний) — И

Випадний е чергується з и перед л, р: бер у — бр а ти — вибир а ти, в и стелю — в и слати — вистил а ти, завм е р — замр и — завмир а ти, зап е р — запр и — запир а ти, стер — зітр и — стир а ти та ін.

Чергування У — В

1. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

a) Між приголосними: Наш учитель; Десь у хлібах кричав перепел.

б) На початку речення перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Павличко); Увійшли до хати; У лісі стояв гамір, пахло квітами.

в) Незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер льв, св, тв, хв і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не сунься у воду (Приказка); Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга.

г) Після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було... у Києві; До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села.

2. В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

а) Між голосними: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Була в Одесі; Прочитала в оголошенні.

б) На початку речення перед голосними: В очах його світилась надія; В Антарктиді працюють наукові експедиції.

в) Після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв і под.): Пішла в садок вишневий (Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (Гордієнко).

3. У – В не чергуються:

а) У словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вд а ча, вклад, впр а ва, вступ (і уд а ча, укл а д, упр а ва, уст у п — з іншими значеннями); вза є мини, вл а да, вл а сний, власт и вість, вплив і т. ін.; ув а га, уд а рник, узбер е жжя, ук а з, ум о ва, уст а лення, устан о ва, у я ва, а також у похідних утвореннях: вступн и й, вл а д а р, ув а жність, уд а рницький, ум о вний та ін.

б) У власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдов е нко, Вр у бель, Владивост о к; Уг о рщина, Удович е нко, Ур а л, уверт ю ра, ультим а тум, ут о пія та ін.

Примітка. У поезії поряд із звичайною формою Укра ї на іноді вживається Вкра ї на.

Чергування І — Й

Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у — в.

1. І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а) Після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Павличко); Вірю в пам’ять і серце людське (Б. Олійник).

б) На початку речення: І долом геть собі село Понад водою простяглось (Шевченко); І приковують [гори] до себе очі, і ваблять у свою далечінь імлисту (Коцюбинський).

2. Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:

а) Між голосними: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Малицький).

б) Після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Щоголів).

Примітка. Так само чергується початковий ненаголошений і з й у словах: ім е ння — йм е ння, імов і рний — ймов і рний, іт и — йт и, іт и ся — йт и ся (ід е ться — йд е ться).

3. Чергування і — й не буває:

а) При зіставленні понять:
Дні і ночі; Батьки і діти; Війна і мир.

б) Перед словом, що починається на й, е, ї, ю, я:
Ольга і Йосип — друзі;
І раптом людська тінь майнула.
Куди, для чого, хто і як? (Рильський).

в) Після паузи: Щось такеє бачить око, І серце жде чогось (Шевченко).

Чергування З — ІЗ – ЗІ(ЗО)

Варіанти прийменника з — із — зі (зрідка зо) чергуються на тій же підставі, що й в — у, і — й.

1. З уживається:

а) Перед голосним на початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: З одним рибалкою він дуже подружив (Глібов); Диктант з української мови.

б) Перед приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи: Плугатарі з плугами йдуть (Шевченко); З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка); Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав (Малицький).

Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі.

2. Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги (Коцюбинський); Лист із Бразилії (Франко); I місив новий заміс із тіста старого (Драч); Родина із семи чоловік; Гнат... запріг коні й так їх гнав із села, що вони із шкури вилазили (Стельмах); А вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (Нар. пісня); Із шовку виготовили вітрила.

3. Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ і т. ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Бере книжку зі стола (Леся Українка); Ви зустріли ворога з палаючою ненавистю в очах, зі зброєю в руках (Яновський); Зі школи на майдан вивалила дітвора (Головко); Війнув зі Сходу легіт волі (Павличко); Балада зі знаком запитання (Драч).

Примітка. Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три; позичив зо дві сотні; може виступати й при займеннику мною: зі (зо) мною, але тільки зі Львова.

Приголосні

Літера Г

Літера г передає на письмі гортанний щілинний приголосний як в українських словах: г а дка, гей, мог у тній, плуг, так і в іншомовних (на місці h, g) давнішого походження: газ е та, генерал, гр а мота, Єв а нгеліє; Г е гель, Гом е р, А нглія, Га а га, а також у недавніх запозиченнях, часто вживаних, особливо в звукосполученнях гео-, -лог-, -гог-, -грам-, -граф-; агіт а ція, агр е сія, гориз о нт, магаз и н; геогр а фія, геол о гія, педаг о г, кілогр а м, фотогр а фія (див. ще § 87).

§ 15. Літера Ґ

Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давно запозичених і зукраїнізованих: а ґрус, ґ а ва, ґ а зда, ґандж, ґ а нок, ґат у нок, ґвалт, ґвалтув а ти, ґ е ґати, ґедзь, ґелґот а ти, ґерґот а ти, ґерґот і ти, ґ и ґнути, ґирл и ґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґ о ґель-м о ґель, ґрасув а ти, ґр а ти (іменник), ґратч а стий, ґр е чний, ґриндж о ли, ґрунт, ґ у дзик, ґ у ля, джиґ у н, дз и ґа, дз и ґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґ а н, Ґудзь і под.

Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренл а ндія й Ґренл а ндія, Гібралт а р і Ґібралт а р; Гаріб а льді й Ґаріб а льді, Г е те й Ґ е те.

Коли пишеться Ь

Знаком ь позначається м’якість приголосних звуків.

1. Ь пишеться:

а) Після м’яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: вісь, ґедзь, кінь, мідь, н а морозь, п а лець, суть, швець; бл и зько, в о сьмий, ганьб а, Грицьк о, д я дько, кільц е, молотьб а.

б) Після м’яких приголосних у середині складу перед о: дь о готь, дзьоб, льон, сь о мий, трьох, ть о хкати.

Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження див. § 93; у прізвищах — § 104, п. 9, 12а; у географічних назвах — § 109, п. 9.

2. Зокрема ь пишеться:

а) У словах на:

1) -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки: близьк и й, вузьк и й, вол и нський, дон е цький; бл и зькість, л ю дськість; бл и зько, в і йсько, баг а цько; по-франц у зькому (по-франц у зьки), по-укра ї нському (по-укра ї нськи), по-нім е цькому (по-нім е цьки).

Примітка. У словах баск и й, боязк и й, в’язк и й, дерзк и й, жаск и й, ковзк и й, пласк и й (пл о ский), порск и й, різк и й і похідних утвореннях: б о язкість, в’ я зкість, б а ско, р і зко тощо знак м’якшення не пишеться, оскільки тут з, с разом із к не творять суфіксів -зк-, -ск-.

2) -енька, -енько, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: р у ченька, б а тенько, гол і вонька, сокол о нько; гарн е нький, мал е сенький, свіж і сінький, тон ю сінький.

б) Після м’якого л перед наступним приголосним: їд а льня, кільц е, ков а льський, п а льці, риб а льство, сільськ и й, сп і льник.

Примітка. Не ставиться м’який знак після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: б а лка — б а лці, г а лка — г а лці, галчен я, монг о лка — монг о лці, Нат а лка — Нат а лці, Нат а лчин, риб а лка — риб а лці, риб а лчин, сп і лка — сп і лці, спілч а нський, але: Г а лька — Г а льці, Г а льчин.

в) У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи І відміни й середнього роду на -нн(я), -ц(е) II відміни: друк а рень, їд а лень, крамн и ць, м а триць, піс е нь, робітн и ць, ст а єнь; баж а нь, знань, к і лець, місць, серд е ць і серць.

г) У дієслівних формах дійсного та наказового способу: б у дить, б у дять, зда є ться, к о сить, к о сять, к о ситься, р о бить, р о блять, р о биться, х о дить, х о дять; будь, б у дьте, вин о сь, вин о сьте, вин о сься, кинь, к и ньте, стань, ст а ньте, трать, тр а тьте (див. ще § 83, прим. 1).

Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження та у власних назвах див. § 93; § 109, п. 9.

Коли Ь не пишеться

Знак м’якшення (ь) не пишеться:

1. Після р у кінці складу або слова: в і рте, кобз а р, л і кар, перев і р, секрет а р, теп е р, школ я р, Харк і в.

2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ств(о), - ськ(ий): інжен е р, і нший, к і нчик, м е нший, т о нший, У манщина; вол и нський, громад я нський, освіт я нський, сел я нський; громад я нство, сел я нство. Але: бриньч а ти, д о ньчин, н я ньчин, н я ньчити та ін., бо в твірних основах між приголосними виступає ь: бр е нькіт, д о нька, н я нька.

3. Після м’яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м’які приголосні: в і нця, кінц і вка, к о ристю, ланцюж о к, р а дість, світ, св я то, слід, сміх, сніг, сніп, сьог о дні, танцюв а ти, щ а стя; але: різьб я р (і різьб а р), тьм я ний і похідні від них.

Примітка. Коли ь уживається у формі називного відмінка іменника, то він зберігається й у всіх інших відмінках; коли ж у називному відмінку його нема, то й в інших відмінках він не пишеться; пор.: Г а лька — Г а льці, дівч и н о нька — дівч и н о ньці, письм о — на письм і, р е дька — р е дьці; але: г а лка — г а лці, стор і нка — стор і нці, п а смо — у п а смі.

4. Після л в іменникових суфіксах - алн-(о), -илн-(о): д е ржално, п у жално, ц і пилно та ін., але в зменшених формах ь пишеться: д е ржальце, п у жальце й под.

5. Між подвоєними м’якими приголосними: бутт я, вол о сся, гал у ззя, гілл я стий, житт я, кам і ння, лл є ться, прил а ддя, с і ллю.

6. Після д, н, т перед суфіксами - ченк(о), -чук, -чишин: безб а тченко, П а нченко, Ф е дченко; Радч у к, Степанч у к; Гринч и шин, Федч и шин, але після л пишеться ь: Мих а льченко, Михальч у к.

7. Після ц у кінці – іменників чоловічого роду іншомовного походження: Гал а ц, кварц, пал а ц, па я ц, Су е ц, шприц, а також у деяких вигуках: бац, буц, гоц, клац.

Спрощення груп приголосних

Ж(Д)Н-, -З(Д)Н-, -С(Т)Н-, -С(Т)Л-

1. У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл-, -стн - випадають д і т: т и ждень — т и жня — тижн е вий; виїзд и ти — виїзн и й, по ї зд — поїзн и й, л е стощі — ул е сливий, щ а стя — щасл и вий; вість — в і сник, к о ристь — кор и сний, честь — ч е сний, я кість — я кісний. Але в словах: зап’ я стний, кістл я вий, пестл и вий, хвастл и вий, хвастн у ти, хворостн я к, шістн а дцять літера т зберігається.

Примітка. У прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим - ст, літера т у групі приголосних -стн- зберігається, хоч відповідний звук і не вимовляється: аванп о ст — аванп о стний, бал а ст — бал а стний, комп о ст — комп о стний, контр а ст — контр а стний, форп о ст — форп о стний.

-3(К)Н-, -С(К)Н-

2. У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при творенні дієслів із суфіксом -ну -: бр и зки — бр и знути, брязк — бр я знути, блиск — бл и снути, писк — п и снути, плюск — пл ю снути, тріск — тр і снути, але: в и пуск — випускн и й, виск — в и скнути, риск – рискн у ти.

-С(Л)Н-

3. У групі приголосних -слн - випадає л: м а сло — масн и й, мисль — ум и сний, навм и сне; ремесл о — ремісн и к.

ПРАВОПИС ПРЕФІКСІВ

З- (ІЗ-, ЗІ-)

1. Префікс з перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с: сказ а ти, спалахн у ти, ств е рдити, сфотографув а ти, схил. Перед усіма іншими приголосними пишемо з (іноді із): зб а вити, звест и, зж и тися, ззирн у тися, зсад и ти, зц і пити, зчеп и ти, зш и ток, ізн о в.

Префікс з-(с-) виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зекон о мити, зігнорув а ти, з’їзд, зорієнтув а тися, зум о вити, зг а слий, зм а зати, знадл и вий, скорот и ти, склад і под.

У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, пишемо здебільшого префікс зі-: зібг а ти, зігн у ти, зідр а ти, зізн а тися, зіпсув а тися, зіст а вити, з і ткнення, зіщ у литися тощо. Префікс зі - вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить сполучення губного та йотованого звукосполучення: зів’ я лий, зім’ я ти, зіп’ я стися тощо. У деяких словах префікс зі- чергується із зо -: зігрів а ти й зогрів а ти, зімлів а ти й зомлів а ти, зіпрів а ти й зопрів а ти, зітл і ти й зотл і ти.

БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ін.

2. У префіксах – без-, від- (од), між-, над-, об-, перед-, під-, понад-, пред-, роз-, через- – кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкр а їй, безкор и сливий, відкритт я, в і дстань, міжконтинент а льний, міжплан е тний, надпот у жний, обпал и ти, обтрус и ти, передпл а та, передч а сний, підтр и мка, понадпл а новий, представн и к, розтягн у ти, р о зчин, розхит а ти, черезпл і чник.

ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-

3. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживається переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прег а рний, презавз я тий, прекр а сний, прем у дрий, прекр а сно, препог а но; префікс при- вживається переважно в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: приб і гти, прибудув а ти, прикрут и ти, приб о ркати, пришв и дшити; прибутт я, прит у лок, пр и браний, прив а бливо.

Крім того, префікс пре- виступає у словах през и рливий, през и рство й у словах старослов’янського походження: преосвящ е нний, препод о бний, прест о л, а префікс при - вживається в іменниках та прикметниках, утворених від поєднання іменників із прийменниками: пр и гірок, пр и ярок; прибер е жний, прикорд о нний.

Префікс прі - вживається тільки в словах пр і звисько, пр і звище, пр і рва.

ПРАВОПИС СУФІКСІВ

ІМЕННИКОВІ СУФІКСИ

ИК, -НИК та ін.

1. Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишемо з и: брат и к, в у злик, передов и к; гірн и к, кулем е тник; газівн и к, працівн и к; хл о пчик, пр а порщик.

Примітка. Слід відрізняти український суфікс - ик від іншомовних - ик, - ік ( - їк). В іншомовних суфіксах пишеться и або і (ї) відповідно до правил правопису и та і (ї) в словах іншомовного походження: іст о рик, м е дик, ф і зик, але: мех а нік, проз а їк, х і мік.

-ИВ(О)

2. Суфікс -ив-(о), що вживається для вираження збірних, понять, які означають матеріал або продукт праці, пишемо тільки з и: в а риво, д о бриво, к у риво, м е ливо, мер е живо, м і сиво, мор о зиво, п а ливо, п е чиво, пр я диво, але: м а рево (не матеріал і не продукт праці).

-АЛЬНИК, -ИЛЬНИК та ін.

3. У суфіксах -альник, -ильник, -ільник, -альність після л перед н завжди пишемо ь: постач а льник, уболів а льник, фрезерув а льник; волоч и льник, маст и льник; пол і льник, відповід а льність, гені а льність.

-АЛЬ, -ЕНЬ, та ін.

4. Кінцевий приголосний у суфіксах -аль, -ень, -ець (-єць), -ість, -тель завжди м’який, а тому всі слова з цими суфіксами пишемо з ь: ков а ль, скрип а ль; в е летень, в’ я зень; бельг і єць, мовозн а вець, перем о жець; зд а тність, св і жість; вихов а тель, люб и тель.

-ИНН(Я), -ІНН(Я) та ін.

5. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я) [-янн(я)] пишемо з двома н.

Суфікс -инн(я) вживається в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: бобов и ння, гарбуз и ння, картопл и ння, павут и ння; але: кам і ння, кор і ння, нас і ння.

Суфікс -інн(я) мають іменники середнього роду, що утворюються від дієслів із голосними основи и та і: гор і ти — гор і ння, нос и ти — нос і ння, ход и ти — ход і ння, шаруд і ти — шаруд і ння.

Суфікс -анн(я) [-янн(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосним основи а (я): гук а ти — гук а ння, гул я ти — гул я ння, зрост а ти — зрост а ння, спри я ти — спри я ння.

Суфікс -енн-(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, в яких наголос падає на корінь: зв е рнення, напр у ження, підн е сення, удоскон а лення.

-ЕН(Я) [-ЄН(Я)]

6. Суфікс -ен(я) [-єн(я)] вживається в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовчен я, гусен я, чаєн я.

-ЕЧОК [-ЄЧОК], -ЕЧК(А) [-ЄЧК(А)], -ИЧОК, -ИЧК(А) та ін.

7. Суфікси зменшено-пестливих слів - ечок [-єчок], -ечк(а) [-єчк(а)], -ечк(о) [-єчк(о)] не слід змішувати із суфіксами -ичок, -ичк(а): останні бувають тільки в словах, що походять від іменників із суфіксами -ик, -иц(я): в о гничок, к о шичок, в у личка, п а личка. В інших випадках уживаємо суфікси з е (є): верш е чок, міш е чок, кра є чок; д і жечка, коп і єчка, Мар і єчка, р і чечка; вік о нечко, слов е чко, я є чко.

-ЕНК(О) [-ЄНК(О)], -ЕНЬК(О, А) [-ЄНЬК(О)]

8. Слід відрізняти суфікс -енк(о) [-єнк(о)] від суфікса -еньк(о) [-єньк(о)]: суфікс -енк(о) [-єнк(о)] вживається здебільшого в іменниках, що означають прізвища: Горді є нко, Кр а вченко, зрідка — у загальних назвах: безб а тченко, ковал е нко; суфікс -еньк(о, а) [-єньк(о)] вживаємо для творення пестливих назв: б а тенько, конич е нько, с е рд е нько; н і женька, топ о ленька.

-ИСЬК(О) [-ЇСЬК(О)], -ИЩ(Е) [-ЇЩ(Е)]

9. За допомогою суфіксів -иськ(о) [-їськ(о)], -ищ(е) [їщ(е)] утворюються слова переважно з емоційно-негативним відтінком від іменників усіх родів, причому після приголосного пишемо и, після голосного — ї: гно ї сько, дівч и сько, хлопч и сько; в о гнище, поб о їще, стан о вище.

-ОВИЧ, -ІВН(А) [-ЇВН(А)]

10. При творенні чоловічих імен по батькові вживаємо тільки суфікс -ович: Вас и льович, Д о рошович, І горович, Мик и тович, Олекс і йович, Ю рійович.

При творенні жіночих імен по батькові вживаємо суфікс -івн(а), від імен на - й — -ївн(а): Бор и сівна, Вас и лівна; Горд і ївна, Серг і ївна, Ю ріївна.

Від таких імен, як Григ о рій, Ілл я, Кузьм а, Лук а, Мик о ла, С а ва, Хом а, Я ків, відповідні імена по батькові будуть: Григ о рович, Григ о рівна; Ілл і ч, Ілл і вна; Кузьм и ч (і К у зьмович), Кузьм і вна; Лук и ч, Лук і вна; Микол а йович (і Мик о лович), Микол а ївна (і Мик о лівна); С а вич (і С а вович), С а вівна; Хом и ч (і Х о мович), Хом і вна; Я кович, Я ківна.

Примітка. При творенні імен по батькові в основах імен відбувається чергування і з о: Ант і н — Ант о нович, Ант о нівна; Ф е дір — Ф е дорович, Ф е дорівна.

-ІВК(А) [-ЇВК(А)], -ОВК(А)

11. В іменниках жіночого роду, утворених від іменників та інших частин мови, вживаємо суфікс -івк(а) [-ївк(а)]: гол і вка,дол і вка, ма ї вка, нож і вка, пол і вка, спирт і вка, част і вка, шал і вка, шихт і вка.

У деяких іменниках уживаємо суфікс -овк(а): гол о вка (капусти), дух о вка, зарис о вка, підгот о вка.

-ОК