Тема 8: Операції з надання і погашення кредитів

Методичне забезпечення виконання самостійної роботи № 16 –

«Основні засади проведення оцінки кредитоспроможності позичальників зарубіжними банками»

Обсяг – 1 година

Банки країн з розвинутою ринковою економікою застосовують складну систему великої кількості показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Вона диференційована в залежності від характеру позичальника (фірма, приватна особа, вид діяльності), а також ґрунтується як на сальдових, так і на оборотних показниках звітності клієнта.

Американські комерційні банки використовують чотири групи основних показників:

ü ліквідності;

ü оборотності капіталу;

ü залучення коштів;

ü прибутковості.

До першої групи відносяться:

ü коефіцієнт ліквідності – співвідношення найбільш ліквідних коштів та короткострокових боргових зобов'язань), який прогнозує здатність клієнта оперативно і в строк погасити борг банку на основі оцінки структури оборотного капіталу;

ü коефіцієнт покриття – співвідношення оборотного капіталу та короткострокових боргових зобов'язань, що показує межу кредитування.

Показники оборотності капіталу, що відносяться до другої групи, відображають якість оборотних активів і можуть використовуватися для оцінки росту коефіцієнта покриття.

Коефіцієнти залучення складають третю групу і показують залежність фірми від залучених коштів. Основним показником, який використовується в даній групі є коефіцієнт залучення коштів, який розраховується як співвідношення усіх боргових зобов'язань до основного капіталу. Чим вище коефіцієнт залучення, тим гірше кредитоспроможність позичальника.

З третьою групою тісно пов'язані показники четвертої групи, що характеризують прибутковість фірми:

ü норма дохідності;

ü доля прибутку в доходах;

ü норма прибутку на активи;

ü норма прибутку на одну акцію, тощо.

Всі вказані показники взаємопов'язані і утворюють єдину систему. Крім основних показників для оцінки кредитоспроможності можуть використовуватися додаткові:

ü показники забезпечення власним капіталом,

ü рентабельність.

Джерела інформації про кредитоспроможність позичальника:

ü підсумки переговорів із заявником;

ü інспекція на місці;

ü аналіз фінансових звітів;

ü зовнішні джерела.

Іноді банки звіряють власну інформацію з даними інших банків, які мали відносини з потенційним позичальником. Вони також можуть перевірити дані у різноманітних постачальників і покупців цієї фірми.

Іншими джерелами інформації про фірми, особливо великі, виступають комерційні журнали, газети, довідники, державна звітність і т.д.

Першим джерелом інформації для оцінки кредитоспроможності господарських організацій повинен бути баланс з пояснювальною запискою до нього. Аналіз балансу дозволяє визначити, якими коштами володіє підприємство, і який за сумою кредит ці кошти можуть забезпечити. Однак для всебічного і обґрунтованого висновку про кредитоспроможність клієнтів банку, балансових показників недостатньо. Тому, для розрахунку показників кредитоспроможності, слід використовувати: дані оперативного обліку, бізнес-план, відомості, які накопичуються у банках, дані статистичних закладів, дані анкетування клієнтів, інформацію постачальників, підсумки обробки даних дослідження за спеціальними програмами, відомості спеціалізованих бюро по оцінці кредитоспроможності господарських організацій.

Отримуючи інформацію про вивчення банком матеріалів та відомостей, отриманих безпосередньо від клієнтів, експерти кредитного відділу звертаються до архівів свого банку. Якщо клієнт вже отримував раніше кредит у банку, то в архіві знаходяться відомості про затримки у погашеннях боргу та інші порушення.

Банк може встановити контакт з іншими кредитними організаціями, щоб використовувати їх досвід роботи з даним позичальником та отримати відповіді на ряд конкретних питань. Які суми позик отримував клієнт у попередні періоди? Чи своєчасно погашались раніше надані йому кредити? Чи були достатньо високими залишки на банківських рахунках клієнта? Чи проголошувався коли-небудь клієнт банкротом? Всі ці відомості можуть бути отримані в різноманітних кредитних організаціях і доповнені відомостями, які банк може запитати у місцевому або регіональних кредитно-інформаційних бюро, діючих в багатьох зарубіжних країнах.

Кредитно-інформаційне бюро – це фірма, яка збирає інформацію про позичальників і про те, як вони раніше погашали свої борги (тобто їх кредитні історії).

Тільки в Сполучених Штатах Америки діє близько трьох тисяч кредитно-інформаційних бюро, які мають кредитні історії більшості фізичних та багатьох юридичних осіб, що коли-небудь зверталися за позикою.

Великі кредитно-інформаційні фірми США (наприклад, «Дан енд Бредстріт») постійно готують і надають дані стосовно загальних кредитних рейтингів фірм для декількох тисяч корпорацій.

Фірма «Роберт Морріс» готує свій щорічний звіт про позичальників на підставі інформації, наданої кредитними інспекторами, які працюють в банках – членах Асоціації «Роберт Морріс» (Robert Morris Assosiation). Фірма «Роберт Морріс» у першу чергу обслуговує потреби банків, які входять у цю асоціацію. Вона узагальнює отримані дані по галузях та розмірах фірм, визначає середні значення операційних і фінансових показників за рік, а також максимальні і мінімальні значення квартальних показників.

Інша відома фірма «Лео Трей» проводить аналогічну роботу на базі даних податкового управління США. Вона щорічно готує «Альманах торгівельних і промислових фінансових показників», виконуючи розрахунки по 22-х показниках діяльності фірм різних галузей і групувань (по узагальнених даних у відповідності з розмірами активів).

Детальна аналітична інформація по окремих показниках і галузях надається фірмою «Дан енд Бредстріт Кредіт сервіс». Вона обробляє більше одного мільйона фінансових звітів корпорацій та фірм, діючих у 800 різноманітних виробництвах і галузях, перелічених в «Стандартній промисловій класифікації».

При оцінці кредитних заявок працівникам кредитних відділів потрібно проаналізувати не тільки всі питання, пов'язані з конкретним позичальником, але і економічну ситуацію, яка склалася в регіоні і галузі, в якій він діє. Заявки позичальників стосовно кредитів, пов'язаних з міжнародними торгівельно-економічними та фінансовими операціями, розглядаються з урахуванням кон'юнктури світових валютних ринків.

Існує багато різних методик аналізу фінансового стану клієнта і його надійності з точки зору своєчасного погашення боргу банку. В практиці банків США використовуються «Правила шести «Сі», в яких критерії відбору клієнтів позначені словами, які починаються з літери «С»:

1. Характер позичальника (character). Кредитний інспектор повинен бути впевнений в тому, що клієнт може достатньо точно вказати мету отримання кредиту та має серйозні наміри погасити його. Якщо у інспектора немає відповідної впевненості відносно мети кредиту, то вона повинна бути з'ясована. Навіть в цьому разі кредитному інспектору належить встановити: чи відповідально клієнт ставиться до позикових коштів, чи дає він правдиві відповіді на питання банка та чи буде прикладати всі зусилля для виплати заборгованості за кредитом. Відповідальність, правдивість і серйозність намірів клієнта погасити всю заборгованість складають те, що кредитний інспектор називає характером позичальника. Якщо у кредитного інспектора після вивчення документів, наданих позичальником, і бесід з ним виникли сумніви відносно надійності клієнта, його бажання і здатності погасити кредит, то клієнту слід відмовити в кредитуванні. В іншому випадку банк точно буде мати справу з проблемним кредитом, погашення якого ставиться під сумнів.

2. Здатність позичати кошти (capacity). Кредитний інспектор повинен бути впевнений в тому, що клієнт, бажаючий отримати кредит, має юридичне право подавати кредитну заявку та підписувати кредитний договір. Ця характеристика клієнта відома як його здатність запозичувати кредитні кошти. Наприклад, в більшості штатів США і регіонів Росії неповнолітні (особи, які не досягли 18 або 21 року) не мають права відповідати по кредитному договору. Банк зіштовхується з труднощами при стягненні такого кредиту. Кредитний інспектор повинен бути впевнений в тому, що керівник або представник компанії або банку, який звертається за кредитом, має відповідні повноваження, надані йому установчими документами або Радою директорів, на проведення переговорів і підписання кредитного договору від імені компанії (банку). Кредитний інспектор зобов'язаний вивчити статут та установчий договір фірми (банка) для того, щоб визначити, які особи мають повноваження на підписання кредитного договору. Стягнення через судові органи коштів за кредитним договором, що був підписаний не уповноваженими на це особами, може виявитися неможливим, через що банк зазнає значних збитків.

3. Грошові кошти (cash). Ключовий момент будь-якої кредитної заявки полягає у визначенні можливостей позичальника погасити кредит. В цілому позичальник має тільки три джерела погашення отриманих ним кредитів:

ü потоки готівки;

ü продаж або ліквідація активів;

ü залучення фінансів.

Будь-яке з вказаних джерел може забезпечити залишкову суму коштів для погашення кредиту. Однак банкіри надають перевагу потокам готівки в якості основного джерела погашення кредиту позичальником, оскільки продаж активів може погіршити баланс позичальника, а його додаткові запозичення можуть послабити позиції банка як кредитора. Недостатність потоку готівки є важливим показником погіршення фінансового стану фірми і взаємних відносин з кредиторами.

4. Забезпечення (collateral). При оцінці забезпечення за кредитною заявкою, кредитний інспектор повинен отримати відповідь на питання: чи є у позичальника достатній капітал або якісні активи для надання необхідного забезпечення за кредитом? Кредитний інспектор звертає особливу увагу на такі характеристики, як: строк служби, стан та структура активів позичальника. Якщо активи позичальника – це застаріле обладнання або технологія, то їх цінність в якості кредитного забезпечення є незначною, оскільки подібні активи буде важко перетворити в готівкові кошти у випадку недостатності доходів позичальника для погашення заборгованості за кредитом.

5. Умови (conditions). Кредитний інспектор повинен знати, як ідуть справи у позичальника або становище, яке складається у відповідній галузі, а також те, як зміна економічних та інших умов може вплинути на процес погашення кредиту. По документах кредит може здатися надійним з точки зору забезпечення, але ступінь його надійності може суттєво знизитися в результаті зниження обсягів продаж або доходу в умовах економічного спаду або зростання процентних ставок, викликаного інфляцією. Для оцінки стану галузі та економічних умов більшість банків створюють інформаційні центри з базою даних, збирають різні інформаційні матеріали та підсумкові документи про наукові дослідження по галузях, в яких діють їх основні позичальники.

6. Контроль (control). Останнім фактором кредитоспроможності позичальника, тобто її оцінки, виступає контроль, який зводиться до отримання відповідей на такі питання, як: наскільки зміна законодавства, правової, економічної та політичної ситуації може негативно вплинути на діяльність позичальника і його кредитоспроможність?

У світовій практиці досить широко застосовуються такі системи аналізу кредитоспроможності як:

ü PARSER (Person, Amount, Repayment, Security, Expediency, Remuneration);

ü CAMPARI (Character, Amount, Means, Purpose, Ability, Repayment, Insurance);

ü MEMO RISK (Management, Experience, Market, Operations, Repayment, Interest, Security, Control);

ü 4 FC (чотири основи кредитоспроможності: Management quality, Industry dynamics, Security realization, Financial condition)

Вони мають досить багато спільних рис між собою, але відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання характеристик та визначення їх пріоритетності.

Системи CAMPARI та PARSER ґрунтуються на послідовному розгляді зафіксованих у кредитній заявці та фінансових документах найсуттєвіших факторів, що характеризують клієнта з метою виявлення потенційного ризику надання конкретної позики.

Переклад перших складових кожної з перелічених систем аналізу (person, character, management & experience, management quality) означає: репутація позичальника, якість менеджменту, управлінські навички. Системи MEMO RISK і 4 FC мають однакові значення елементів market та industry dynamics – це загальні обставини для бізнесу позичальника, специфіка галузі, динаміка та operations i financial conditions – фінансове становище позичальника, оцінка бізнесу, адекватності капіталу. Також спільним компонентом з усіх вище перелічених систем є: забезпечення, можливість реалізації застави, спосіб страхування кредитного ризику. PARSER, CAMPARI, MEMO RISK, на відміну від чотирьох основ кредитоспроможності (4 FC) мають спільні елементи:

ü визначення можливості погашення кредиту;

ü винагорода за кредитний ризик.

Системи PARSER та CAMPARI також вимагають обґрунтування суми кредиту.

Варто вказати на такі компоненти систем, які не притаманні іншим. Наприклад, система MEMO RISK звертає увагу на досвід позичальника та контроль за його діяльністю, CAMPARI – на експозицію грошових потоків та кредитних потреб, засоби погашення боргу та ціль надання кредиту, PARSER – на доцільність надання позички. При цьому вище наведені системи аналізу кредитоспроможності мають досить багато спільних рис з «правилом шести Сі», яке було детально розглянуто вище.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів французькими комерційними банками включає три блоки:

ü оцінка підприємства і аналіз його балансу та іншої звітності;

ü оцінка кредитоспроможності клієнтів на підставі методик, прийнятих окремими комерційними банками;

ü використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банку Франції.

При оцінці підприємства банк цікавиться наступними питаннями:

ü характер діяльності підприємства і термін його функціонування;

ü фактори виробництва: трудові, виробничі, фінансові ресурси, економічне середовище.

Баланс та інші форми звітності використовуються для оцінки співвідношення сальдових показників та для розрахунку коефіцієнтів кредитоспроможності на основі оборотних показників.

В якості одного із варіантів приватної методики оцінки кредитоспроможності клієнта можна навести методику банку Credit Lione. Вона побудована на оборотних даних клієнта.

Методика являє собою систему оцінки, побудовану на п'яти коефіцієнтах:

К1 = Валютний експлуатаційний доход / Додана вартість

К2 = Фінансові витрати / Додана вартість

К3 = Капіталовкладення за рік / Додана вартість

К4 = Довгострокові зобов'язання / Додана вартість

К5 = Чисте сальдо готівки / Оборот

Кожен із показників оцінюється в межах чотирьох балів, визначається загальний підсумок в балах. До цього підсумку додаються літери А, В, С, Д в залежності від достатності капіталу. Сума балів, літер визначає рівень кредитоспроможності клієнта.

Враховуються також і дані картотеки банку Франції, котра має чотири розділи.

В першому підприємства поділяються на 10 груп, в залежності від розміру активу балансу кожній групі надаються літери від А до К.

Другий є розділом кредитного котирування, що визначає довіру до підприємств. Це котирування засноване на вивченні фінансової ситуації та рентабельності, а також на оцінці керівників, власників капіталів та підприємств, з якими клієнт має тісні комерційні стосунки. Кредитне котирування поділяє підприємства на 7 груп, яким привласнюються шифри від 0 до 6.

Третій розділ класифікує підприємства по їх платоспроможності. Банк Франції фіксує усі випадки неплатежів і в залежності від цього поділяє клієнтів комерційних банків на 3 групи, яким привласнюються шифри 7, 8 або 9. Шифр 7 – це пунктуальність в платежах, відсутність реальних труднощів в грошових коштах протягом року. Шифр 8 надається при тимчасових труднощах, пов'язаних з наявністю грошових коштів, які не ставлять під серйозну загрозу платоспроможність підприємства. Шифр 9 означає, що платоспроможність підприємства дуже скомпрометована.

Четвертий розділ картотеки поділяє підприємства на дві групи: підприємства, цінні папери яких можуть чи не можуть бути перевраховані в Банку Франції.

Останнім часом в західних банках розробляють методи оцінки якості потенційних позичальників за допомогою різних статистичних моделей. Ціль полягає в тому, щоб виробити стандартні підходи для об'єктивної характеристики позичальників. Прикладом такої «класифікаційної моделі» є «модель зета» розроблена групою американських економістів наприкінці 70-х рр. Модель призначена для оцінки вірогідності банкрутства ділової фірми. Американський економіст Альтман запропонував рівняння для оцінки вірогідності банкрутства підприємства. Він використав п ять змінних:

Х1 – відношення оборотного капіталу до суми активів;

Х2 – відношення нерозподіленого доходу до суми активів;

Х3 – відношення операційних доходів до суми активів;

Х4 – відношення ринкової вартості акцій фірми до загальної суми боргу;

Х5 – відношення суми продаж до суми активів.

Для розрахунку числових параметрів моделі Альтман застосував метод багаточисельного дискримінантного аналізу.

Класифікаційне правило, отримане на підставі рівняння, наступне:

– якщо значення Z менше від 2,675, фірму варто віднести до групи потенційних банкрутів;

– якщо значення Z більше 2,675, фірмі в найближчій перспективі банкрутство не загрожує.

Досить широко використовується в західних банках метод кредитного скорингу. Модель оцінки комерційної позички, запропонована американським економістом Чессером, включає шість змінних:

Х1 – відношення касової готівки і ринкових цінних паперів до суми активів;

Х2 – відношення чистої суми продаж до суми касової готівки і ринкових цінних паперів;

Х3 – доход до вирахування процентів і податків до суми активів;

Х4 – загальна заборгованість до суми активів;

Х5 – основний капітал до акціонерного капіталу;

Х6 – оборотний капітал до чистої суми продаж.

Автор використав дані ряду банків по 37 «задовільним» і 37 «незадовільним» позичкам, при цьому до розрахунку були взяті дані балансів позичальників за рік до додержання позики. Підставивши розрахункові показники моделі в формулу «вірогідності порушення умов договору» Чессер правильно визначив три із кожних чотирьох досліджуваних ним випадків.

В період переходу до ринкової економіки вибір показників кредитоспроможності повинен враховувати структуру оборотних коштів і їх джерел, що склалася, особливості затвердженої в країні звітності, ступінь впровадження в господарське життя різних форм власності. Крім того, система показників на стартовому періоді не повинна бути складною, з тим, щоб на підвищувати складність банківських операцій при досить слабкому оснащенні кредитних установ комп'ютерною технікою.

Наприклад, в Угорщині для оцінки кредитоспроможності використовувалось три показники, в Польщі вирішальним фактором була наявність попиту на ринку на готову продукцію потенційного позичальника.

Зарубіжний досвід визначення кредитоспроможності позичальника є дуже необхідним вітчизняним банкам для того, щоб навчитися прогнозувати ймовірність його банкрутства (погіршення фінансового стану), набути відповідного досвіду зі складання довідників та баз даних про діяльність позичальників у країні та навчитися правильно реагувати на негативні тенденції, які відбуваються під час дії кредитної угоди. Крім того усім банкам необхідно застосовувати галузевий підхід при роботі з потенційними позичальниками – суб'єктами господарської діяльності.

Література:

– основна:

ü Міщенко В. І. Банківські операції [Текст]: підручник / В. І. Міщенко, Н. Г. Слав’янська, О. Г. Коренєва. – 2-ге видання, перероблене і доповнене. – К.: Знання, 2007. – 800 с. – С. 248-257

– додаткова:

ü Про банки та банківську діяльність [Електронний ресурс]: закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ // База даних «Законодавство України» офіційного веб-сайту Верховної Ради України. – Режим доступу до бази: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2121-14&p=1324830502254568.

Основні терміни і поняття: ліквідність, оборотність капіталу, залучення коштів, прибутковість, коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт покриття, коефіцієнт залучення коштів, норма дохідності, доля прибутку в доходах, норма прибутку на активи, норма прибутку на одну акцію, рентабельність, показники забезпечення власним капіталом, кредитно-інформаційне бюро, кредитна історія, «Правило шести «Сі», характер позичальника (character), здатність позичати кошти (capacity), грошові кошти (cash), забезпечення (collateral), умови (conditions), контроль (control), PARSER, CAMPARI, MEMO RISK, 4 FC, методика банку Credit Lione, модель Альтмана, модель оцінки комерційної позички Чессера.

Питання для самоперевірки:

1. Охарактеризуйте групи основних показників оцінки кредитоспроможності позичальника.

2. Охарактеризуйте джерела інформації щодо визначення кредитоспроможності позичальника.

3. Охарактеризуйте діяльність кредитно-інформаційних бюро.

4. Визначте сутність та методику застосування «Правила шести «Сі»,

5. Визначте сутність та методику застосування моделі «PARSER».

6. Визначте сутність та методику застосування моделі «CAMPARI».

7. Визначте сутність та методику застосування моделі «MEMO RISK».

8. Визначте сутність та методику застосування моделі «4 FC».

Теми рефератів:

1. Зарубіжний досвід оцінки кредитоспроможності позичальників.

Форми контролю самостійної роботи студента: фронтальне опитування,модульний контроль № 4, підсумкова контрольна робота з перевірки самостійної роботи, комплексна контрольна робота, іспит.