Порядок здійснення акцептного кредитування

Клієнт банку (імпортер) укладає зовнішньоекономічну угоду з іноземним контрагентом (експортером) на купівлю продукції, умовою якої є оплата контракту за допомогою банківського акцепту (1). Імпортер (сам або через посередника) домовляється з банком про можливість останнім акцептувати тратту (2) і очікує поставку. Експортер відвантажує продукцію (3), виписує тратту на банк імпортера і передає її разом з комерційними документами (безпосередньо або через інший банк) банкові, котрий погодився акцептувати тратту (4). Банк імпортера акцептує вексель (5) і повертає його експортеру (або його банкові) (6).

Експортер може дочекатись строку оплати й отримати платіж за векселем або переврахувати акцептований вексель на грошовому ринку. Більш поширеною є саме реалізація банківського акцепту (7). Напередодні терміну оплати векселя імпортер надає у свій банк відповідну суму платежу (8) і після пред’явлення власником банківського акцепту (9) оплачує його, отримуючи при цьому товарні документи (10).

 

Для того щоб експортер мав упевненість у тому, що банк імпортера акцептує тратту, звичайно контрактом передбачається відкриття імпортером безвідзивного акредитива на користь постачальника. Банк імпортера в акредитивному листі зобов’язується акцептувати тратту після її пред’явлення. Отже, ризики експортера, який формально надає комерційний кредит імпортеру, перекладаються на банк-акцеп­тант. У ряді випадків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій з використанням банківського акцепту експортер може, не відсилаючи тратту для акцептування, відразу врахувати її у своєму банку, а вже останній передає вексель у банк-акцептант. Витрати експортера на врахування звичайно компенсуються імпортером.

Для зниження ризику акцептної операції банки надають перевагу акцептуванню товарних векселів, намагаються дотримуватись відповідності термінів погашення векселя строкам виконання контракту, здійснювати контроль за товарно-грошовими потоками. Знижує ризик банку і поєднання акцепту з рамбурсуванням – відшкодуванням клієн­том суми платежу до настання строку платежу за банківським акцеп­том (звичайно за один – три дні залежно від репутації клієнта). Для отримання такого відшкодування банки, як правило, утримують товар­ні документи до внесення клієнтом суми покриття. З цією ж метою банк перевіряє кредитоспроможність клієнта, оформлення угоди стро­ковим зобов’язанням (простим векселем) і навіть може вимагатися лік­відне забезпечення у формі цінних паперів, банківської гарантії тощо.

Поширеною формою акцептної операції комерційних банків є акцептно-рамбурсний кредит. Він застосовується у міжнародних операціях, особливо тоді, коли валюта платежу за контрактом не збігається з валютами країн – суб’єктів угоди.

На відміну від попереднього прикладу, коли банк-акцептант здійснював непокрите трасирування векселя (покриття надходило в банк напередодні строку платежу), акцептно-рамбурсний кредит є різновидом покритого кредиту. Він супроводжується відкриттям безвідзивного акредитиву і забезпечений товарними документами.

Порядок здійснення операції приблизно такий. Імпортер дає доручення банку, з яким є домовленість про акцептування тратт, відкрити акредитив на користь експортера. Після отримання від експортера товарних документів замість акцептованого векселя, банк-акцептант списує суму платежу за векселем та комісії з кореспондентського рахунку банку-імпортера. У разі, коли банк-акцептант і банк імпортера не мають кореспондентських відносин, у здійсненні угоди може брати участь третя особа – банк-комісіонер. При цьому банк-акцептант списує кошти з кореспондентського рахунку комісіонера, а той дебетує кореспондентський рахунок банку імпортера. В обох випадках імпортер вносить суму платежу у свій банк напередодні терміну оплати векселя.

Винагорода банку за здійснення акцептної операції складається з комісійної винагороди, яка сплачується клієнтом відразу ж після досягнення домовленості про акцептування і не повертається навіть у випадку невикористання права на акцепт (витрати імпортера, крім комісії банку, як правило, включають ще й відшкодування експортеру витрат за врахування векселя). Додаткові доходи від здійснення акцептної операції банк-акцептант може отримати за допомогою врахування акцептованого ним векселя, а також депонування банківського акцепту за дорученням його держателя.

Як видно з наведених прикладів, акцептна операція за своєю економічною суттю є гібридом гарантійної (забалансової) послуги та послуги кредитного характеру. Коли банк акцептує тратту і цим гарантує оплату контракту платником, фактично кредит у вигляді відстрочення платежу надається експортером імпортеру, а з боку банку, по суті, має місце гарантійна послуга. І хоч де-юре акцептна операція не має ознак гарантії чи поручительства, де-факто такою є: банк-акцептант відповідає перед пред’явником за прямою вимогою, а його клієнт – за регресивною. Відмінність акцептної операції від авалювання, крім форми, полягає у тому, що банк мусить сплатити суму векселя в будь-якому випадку, тоді як при авалі – лише при невиконанні клієнтом своїх зобов’язань.

Однак акцептна операція може перерости у кредитну за умови врахування банком акцептованого ним векселя, або внесення клієнтом чи за його дорученням покриття (акцептно-рамбурсний кредит). У таких випадках банк, крім комісії, стягує ще й проценти.

Акцептний кредит призначений для покриття потреби в обігових коштах і не може використовуватись для інвестиційних цілей.

У випадку, коли сума контракту або/і ризики надто значні, акцептний кредит може надаватись у формі консормціумного кредитування. Серед членів банківського консорціуму назначають головний банк, якого наділяють повноваженнями в плані організації угоди, за що йому сплачується додаткова комісія.