До поеми С. Кленовича «роксоланія».

 

Ав – 1) тут від Австер, південний вітер; 2) біблійне чоловіче ім’я, на івриті означає «батько»

Аверн, Аверно (гр. – озеро) – озеро в Італії. В античні часи вважалося входом в підземне царство бога Аїда.

Аврора (лат. – передсвітанковий вітерець) – римська богиня ранкової зорі і світанку, співвідноситься із грецькою богинею Еос. Дочка Сонця і Місяця, за іншою версією – дочка Сонця і Ночі. А. уявляли рожевотілою жінкою з довгим хвилястим волоссям, у світлому вбранні. Щоранку вона виїжджає на колісниці, оповіщаючи людей про схід Сонця.

Авсонія, Авзонія – Італія.

Авсон, Авзон – перший цар Італії, син Одіссея і Кірки (варіант: син Одіссея і Каліпсо). Від його імені виникла назва найдавнішого племені північно-західної Італії, а потім і назва країни.

Аквілон, Борей – бог північного вітру, син Астрая (Зоряного неба) й Еос (Ранкової зірки), брат вітрів Зефіра, Нота й Евра. Жив у Фракії, в печері, де панував холод і морок. Зображувався як сильний бородатий чоловік з довгим волоссям, що мав величезні крила.

Аоніди – наймення муз, яке походить від назви тої частини Бестії, де знаходився центр культу муз.

Аполлон – один з провідних богів Олімпу, син Зевса і Лето – богині нічної темряви. Первісно А. був покровителем світла, переможцем зла і носієм допомоги і порятунку. З часом складається уявлення про А. як про бога-войовника, сонячні стріли якого ототожнюються з золотими стрілами, що ними він уражає ворогів. Культ А. – покровителя мистецтв – більш пізнього походження. Бог сонячного світла стає втіленням моральної досконалості, покровителем музичного таланту, що облагороджує пристрасті. Замість лука до рук А. потрапляє ліра, а сам він очолює муз – богинь поезії, мистецтва і науки. А. також вважається і богом передбачень: Зевс поклав на нього обов’язок відкривати людям майбутнє. В античному мистецтві А. традиційно зображувався високим, струнким і безвусим юнаком; його атрибути – ліра, лук, стріли, сагайдак, коротка хламида; голова, як правило, прикрашена вінком з лаврового дерева.

Аркадія – гірська місцевість в центральній частині Пелопоннесу, населена ахейцями. Була поетичним символом багатства та ідилічного побуту, фоном для опису пасторальних сюжетів.

Аскіс – шкіряний мішок. В тексті «Роксоланії» ймовірно йдеться про Акіда, сина бога Пана та німфи Сіметіси, коханогоГалатеї, якого з ревнощів вбив Поліфем.

Астрая, Астрея – дочка Зевса і Феміди, богиня справедливості Діке (Діка), яка правила світом у золоту добу. Коли моральність людей занепала, вона повернулася на небо. За одним із міфів, А. перетворилася на сузір’я Діви. Вік А. – у переносному значенні – щаслива пора.

Ахеронт – річка в підземному царстві Аїда, притока Стіксу. А. – син Сонця й Землі, який спочатку зрошував сонячну розкішну луку. За те, що напоїв титанів під час їх битви з богами, Зевс скинув його в Аїд.

Ахеронтові води – див.: Ахеронт.

Бастарди (італ.) – 1) гібрид від міжвидових та міжродових схрещень тварин; 2) у середньовічній Західній Європі – позашлюбні діти впливових осіб; 3) у поемі С. Кленович ймовірно мав на увазі одне із численних прадавніх сарматських племен – див.: Сармати.

Беллерофонтові води – йдеться про Беллерофонта як сина Посейдона (за найдавнішими міфами). Очевидно, автор має на увазі ще один варіант легенди про джерело Гіппокрена такого ж походження (від удару копита крилатого коня), але в околицях Тройзену в Аргосі, куди Беллерофонт на Пегасі приїхав за нареченою. Див.: Пегас.

Борей – бог північного вітру, син Астрая (Зоряного неба) та Еос (Ранкової зірки), зять афінського царя Ерехтея, дочка якого народила йому крилатих дітей – бореадів Зета та Калаїда.

Борисфен – антична грецька назва Дніпра.

Вага – в прадавніх слов’янських мовах це слово було багатозначним і, окрім прямого, мало додаткові переносні значення: цінність, достоїнство, повага, звідки пішло чимало таких похідних слів, як важливий, відважний, зважитись на щось тощо. За найдавнішими язичницькими (поганськими) віруваннями Осінь, як четверту важливу пору року, створила для людей Земля – центральна складова триєдності Всесвіту, яка віками осмислювалася нашими предками як прародителька і мати-годувальниця усього живого, велика берегиня людства. Отже, ймовірно, у рядках «Прийде Вага, матір осені…» С. Кленович, маючи на увазі саме Матір-Землю, так по-синівськи висловлює до неї максимальну повагу та шанування. При цьому наголос у слові переносився в поемі на перший, кореневий склад.

Вакх – одне з імен грецького бога Діоніса (Бахуса).

Венера – первісно римська богиня садів, пізніше - богиня вроди і кохання, покровителька римлян, ототожнена з грецькою Афродітою.

Венерин пояс, пояс Афродіти – чарівний пояс богині, головний атрибут її привабливості та засіб спокуси. За античними міфами навіть Юнона (Гера) позичала його, щоб спокусити Зевса (Юпітера).

Вергілій Публий Марон (70 р. до н. е.) – найвидатніший римський поет-епік, автор героїчної поеми «Енеїда» - національного епосу римлян.

Вертумн (від. лат. – змінюю) – божество пір року та пов’язаних з ними природних змін.

Галатея – 1) морська німфа, дочка Нерея, уособлення спокійного вранішнього моря, покритого легким білим серпанком. Г. покохала чабана Акіда, якого через ревнощі вбив син Посейдона та німфи Тооси кіклоп (циклоп) Поліфем; 2) жінка, на яку перетворилася прекрасна статуя, створена легендарним скульптором Пігмаліоном.

Гамадріади – німфи дерев. На відміну від дріад народжуються і вмирають разом із своїм деревом.

 

Гамаксобії – одне із рідко вживаних найменувань частини сарматських племен. «Заселяють Сарматію численні племена: венеди – по всій Венедській затоці; вище Дакії – певкіни і бастерни; по всьому березі Меотіди – язіги і роксолани; далі за ними в глибину країни – гамаксобії та скіфи-алани»,– писав у П ст. н. е. Клавдій Птоломей, знаменитий астроном, математик і географ свого часу.

Ганімед – син троянського царя Троя і німфи Каллірої. За незвичайну вроду викрадений богами і поселений ними на Олімпі, де став улюбленцем Зевса. У пізніших міфах сам Зевс в образі орла викрадає Г. Щоб утішити його батька, Зевс подарував йому колісницю з кіньми, що не знали смерті. Г. зображувався прекрасним юнаком, часто з чашею вина, бо виконував на Олімпі роль виночерпія.

Геба – в грецькій міфології богиня юності, дочка Зевса і Гери, сестра Ареса. На Олімпі в палаці Зевса на бенкетах богів Г. мала обов’язки виночерпія, підносячи богам нектар і амброзію. Після освячення Геракла стала його олімпійською дружиною. Зображалася юною дівчиною у вінку з чашею у руці.

Геліке – 1) німфа; 2) дочка Лікаона, яку покохав Зевс, а Гера з ревнощів перетворила на ведмедицю. Зевс забрав її на небо в сузір’я Великої Ведмедиці.

Гелікон – гора на півдні Беотії в Греції, яка вважалася оселею Аполлона та його муз. Їх ще називали геліконідами, геліконськими богинями, геліконськими дівицями.

 

Геліконські богині, геліконські дівиці – див.: Гелікон

Гети – фракійські племена, які проживали в нижній течії Дунаю. Г. потрапляли в залежність від скіфів, македонців, галатів, в І ст. до н. е. були частиною дакської держави Буребісти, пізніше увійшли до складу Римської імперії.

Гіганти – сини Геї та Урана, близький до богів рід велетнів. Г. повстали проти олімпійських богів, кидали на Олімп палаючі дерева і уламки скель. Жорстока боротьба тривала довго, доки на допомогу богам не прийшли кіклоп, сторукі велетні і Геракл. Г. були переможені і замкнені у підземному царстві.

Гіпноз, Гіпнос – бог, що уособлює сон. Син ночі, брат Танатоса (смерті), Г. владарював навіть над богами. Зображувався крилатим юнаком. Атрибути Г. – голівка маку і невеликий ріг.

Гомер – епічний поет-рапсод, зачинатель грецької і всієї європейської літератури, жив у 8 ст. до н. е. Автор епічних поем «Іліада» та «Одіссея». Вони складені гекзаметром, мова насичена іонійьско-еолійською лексикою, текст містить чимало чітких формул, що неодноразово повторюються. Поеми позначені красою вислову і багатством тропіки, драматизмом зображуваних сцен, природністю і реальністю відтвореного життя, винятковою спостережливістю та психологічною чутливістю автора.

Гори Менальські – за античними міфами в північній Аркадії (Греція) це було місце народження та перебування Пана.

Діана – у римські міфології богиня рослинності, ворожби й чаклування. Ототожнена з грецькою Артемідою. Опікується полюванням, дітонародженням, покровителька диких звірів. Храм Д. розташовувався на Авентінському пагорбі, бо вона вважалася також захисницею плебеїв і рабів. У окремих містах культ Д. відправлявся з кривавими пожертвами. Жерцем Д. міг бути лише раб.

Діана нічна – в метафоричному значенні синонім Місяця

Доріда – 1) дружина Нерея, мати нереїд; 2) невелика область в гірській частині Стародавньої Греції, яка складалася із кількох міст.

Еври – вітри.

Евр – один із чотирьох вітрів античної міфології (брат Борея, Зефіра та Нота). Ранковий вітер, спочатку східний, згодом – південно-східний, дме під час зимового повороту сонця.

Елліни – первісна назва північного грецького племені, перенесена згодом на всіх грекомовних, що протиставлялися варварам.

Ерихтонія – Афіни. Від імені Ерихтоній – в грецькій міфології один із перших царів Аттики, другий цар Афін після засновника міста Кекропа, народжений землею Геєю від Гефеста, мав напівзміїне, напівлюдське тіло.

Есонід – син Есона, тобто Ясон. Есон – син Кретея. Правив після його смерті в Іолку, поки брат по матері Пелій не забрав владу в свої руки, а самого Е. зробив простим городянином. Щоб перемогти Пелія, Ясон з аргонавтами здійснив героїчну подорож до Колхіди і повернув Греції Золоте руно.

Етна – діючий вулкан на о. Сицилія в Італії.

Ефір (гр. – верхні шари повітря; небо) – 1) грецький бог, уособлення верхнього променистого шару повітря, яким дихали боги. Пізніше – субстанція, яка заповнює небо (у Гомера та в гр. поезії), нематеріальна, неподільна, вічна – всеохоплюючий елемент всесвіту, світобудови (Аристотель); 2) узагальнена назва середовища, у якому поширюються радіохвилі; 3) органічна сполука – безбарвна летка рідина з характерним різким запахом.

Ехо – німфа, уособлення відлуння, яке розлягається горами та лісами. За одним із міфів, в Е. закохався Пан, але вона віддала серце Сатиру. За це Пан помстився Е.: її вбили скотарі. За іншим міфом, Е. закохалася в Наркиса, який був до неї байдужий, од страждань вона так висохла, що залишився тільки її голос. Існує також міф про те, що Гера розшукувала свого чоловіка, а Е. відвертала увагу богині своїми розмовами, за це Гера позбавила її розбірливої мови. Відтоді Е. може повторювати тільки закінчення почутих слів.

Єлисейські поля – здавна одна з головних магістралей у Парижі, на якій і зараз знаходиться резиденція французького президента – Єлисейський палац.

Зевс – у грецькій міфології верховний бог, брат і чоловік Гери, батько богів і людей, голова олімпійської родини богів. Його ім’я означає «чисте небо». Син Кроноса і Реї, належить до третього покоління богів, які повстали проти титанів. Подолавши титанів, З. правив світом, поступившись владою над морем Посейдону, а над підземним царством – Аїду. Основні атрибути З. – егіда і скіпетр. У римлян З. ототожнювався з Юпітером.

Земля арголідська – область на півострові Пелопоннес. У С. Кленовича – Греція.

Зет – 1) син Зевса та Антіопи, могутній воїн та відважний мисливець. Разом із братом-близнюком Амфіоном правив у м. Фіви; 2) тут – один із бореадів – крилатих синів бога північного вітру Борея, брав участь у поході аргонавтів за Золотим руном.

Золоте руно – згідно грецьким міфам – хутро чудесного золотого барана, на якому врятувалися від жертвоприношення Гелла та Фрікс – діти Атаманта (сина Еола, царя Фесалії) та богині хмар Нефели. Під час втечі до Колхіди Гелла упала в море. На її честь ця частина моря була названа Геллеспонтом (наразі Дарданелли). Діставшись Колхіди, Фрікс приніс барана в жертву Зевсу як опікунові втікачів, а Золоте руно повісив у священному гаї Ареса, де його охороняв невсипущий дракон. Пізніше родич Фрікса Ясон здійснив із аргонавтами героїчну подорож, здобув і привіз Золоте руно до Греції в м. Іолк.

Іда – 1) гори (гірський масив) поблизу Трої, на яких пас отару Парис, коли три богині принесли до нього на суд золоте яблуко із саду Гесперид. Тут перебував і Зевс, коли втручався у хід Троянської війни; 2) гора на о. Кріт, на якій, згідно з одним із міфологічних варіантів, народився Зевс.

Іди джерела – див .: Іда.

Ікар – син Дедала. За одним із міфів, загинув, перетинаючи море на штучних крилах, які винайшов і змайстрував йому батько; за іншою версією - разом із батьком щасливо приземлився у царстві Кокала на Сицилії.

Іллірійці – так називали індонезійські племена (долмати, істри, лібурни, япіги, дардани), які в ІІ тисячолітті до нашої ери проживали у Східній та Південно-Східній Європі, а пізніше заселили східне узбережжя Адріатики та деякі області Італії. Згодом в кінці І ст. до н. е. Іллірія була завойована і стала римською провінцією.

Калаїд, Калаїс – один із Бореадів, крилатих синів Борея. Брав участь у поході аргонавтів.

Камени – спочатку римські німфи, пізніше - богині поезії, науки, мистецтва, ототожнені з грецькими музами.

Кербер, Цербер – у грецькій міфології син Тіфона та Єхидни, страхітлива потвора. Пізніше у творах Вергілія та Овідія – величезний, жахливий триголовий пес зі зміїним хвостом та усіяним зміїними головами тулубом; охороняв вихід із Аїду (Еребу). В переносному значенні – лютий вартовий, охоронець, якого не обійти.

Кіклопи, Циклопи – у грецькій міфології сини Урана та Геї, могутні велетні-людожери з одним оком посеред лоба, наділені надзвичайною силою. Уран ув’язнив їх в Аїді, а Зевс визволив, і вони допомагали йому у битві з титанами.

Кіркея (Кірка, Цірцея) – міфічна чарівниця, дочка Геліоса та Перси (Персеїди), сестра Еета, мешкала на острові Ееї, де вона обертала на тварин тих, хто потрапляв до неї. Така доля спіткала і супутників Одіссея, яких вона перетворила на свиней, але Одіссей змусив її повернути їм людську подобу завдяки чарівному зіллю, що дав Одіссеєві Гермес.

Кіфара – популярний у стародавній Греції музичний інструмент. Мав дерев’яний корпус, біля якого були дві трохи зігнуті стійки, які сполучалися вгорі перекладиною. До корпуса кріпилися струни – від 4 до 12. На К. грали стоячи, тримаючи її перед собою. К. разом із лірою вважалася інструментом Аполлона.

Клен – у слов’янській міфології – дерево бога-покровителя мистецтв, співців та музикантів. Вважали, що К. приносить щастя, є добрим і святим.

Кліо – одна з дев’яти муз, супутниць Аполлона, дочка Зевса і Мнемозіни. Спочатку, можливо, була музою героїчної пісні. У класичний період вважалася музою історії. Її постійний атрибут – сувій папірусу або пергамента.

Корідон – ім’я закоханого пастуха з твору Вергілія («Буколіки», 2 еклога).

Ксанф, Ксант – 1) епітет кількох героїв античної міфології; 2) в «Іліаді» Гомера – кінь Ахіллеса, який попереджає його та Гектора про загибель у Троянській війні. У поемі «Роксоланія» К. – бог річки Скаманрда, який прибув разом з іншими богами за наказом Зевса на велику раду під час Троянської війни (в гирлі р. Скаманрда у Троаді, Мала Азія, стоїть м. Ксанф); 3) за свідченням першого грецького історіографа Геродота, К. – ім’я грецького аристократа та простуватого філософа з о. Самос, рабом якого був легендарний античний байкар Езоп.

Купідон, Амур – бог кохання за римською міфологією, якому в грецькому епосі відповідає ім’я Ерос.

Лабіринт Дедалів – лабіринт, збудований Дедалом для крітського царя Міноса поблизу Каносса. Споруда складалася з кількох тисяч кімнат, залів та службових приміщень. В Л. перебував Мінотавр. Тесей виплутався з Л. за допомогою клубка ниток, який йому дала Аріадна.

Лібітіна – давньоіталійська богиня землі, із якої все народжується, до якої все повертається. Шанувалася як богиня садів і виноградників, а також як богиня смерті.

Ліей – за «Словником імен і назв» М. Довгалевського – епітет Вакха (Діоніса, Бахуса), тобто такий, що проганяє сум. Звідси – ліейське вино.

Ліра – струнний музичний інструмент. Виготовлявся з панцира черепахи і рогів антилопи. На Л. грав Аполлон.

Люцина – одне з імен богині Юнони, покровительки шлюбу. Вшановувалася заміжніми римськими жінками як богиня-покровителька дітонародження і пологів. На честь Юнони-Л. щорічно 1 березня святкували жіноче свято – матроналії, у час якого матері з немовлятами йшли до храму богині, прикрашали його квітами і вимолювали благословення для своїх дітей. Після пологів жінки приносили Л. подячні жертви.

Марс – давньоіталійський бог, разом із Юпітером і Квіріном входив в трійку славетних богів Риму. Йому був присвячений перший місяць римського року – березень. Вважався богом родючості, дикої природи, засновником і правителем Риму. Ототожнювався з Археєм і став богом війни. Йому присвячено у Римі місце військових оглядів – Марсове поле, на якому спорудили храм. Атрибутами М. були щит і спис. Щит вважався символом непереможності Риму.

 

Меотійське море – Азовське море.

Меркурій – римський бог торгівлі, купців і прибутку. Ототожнювався з Гермесом.

Мнемозина, Мнемосіна (гр. – спогад)– одна із титанід, дочка Урана та Геї, богиня пам’яті, мати народжених від Зевса 9 муз.

Мнемозинині дочки камени – див.: Камени; Музи.

Музи – дочки Зевса і Мнемозини, богині поезії, мистецтв і наук. Жили на вершинах беотійських гір Гелікон і Парнас. Спочатку їх кількість була невизначена, у пізніші часи їх стало дев’ять і кожна з них сприяла певному мистецтву: Кліо – муза історії, Евтерпа – муза ліричної поезії, Талія – муза комедії, Мельпомена – муза трагедії, Терпсихора – муза танців, Ерато – муза любовної поезії, Полігімнія – муза гімнів, Уранія – муза астрономії, Каліопа – муза епосу. М. супроводжували Аполлона, якого називали Музагетом. У Римі М. називали Каменами.

Небо арктойське – північне небо.

Нептун – один із римських богів, пов’язаних з водою. Ототожнювався з грецьким богом Посейдоном. Вважався покровителем коней і кінних змагань. Як морський бог, шанувався моряками і людьми, які вирушали у плавання.

Нереїди – морські німфи, доньки морського бога Нерея й Доріди. Найвідомішими з них були Амфітрита – дружина Посейдона і Фетида – мати Ахілла.

Нерей – морський бог, який уособлював спокійне море. Син Понта та Геї, батько нереїд, вважався мудрим і справедливим морським дідом, покровителем моряків, був наділений дарами віщування та перевтілення. Проживав з дочками-нереїдами у срібному гроті в глибинах Егейського моря. Найчастіше Н. зображували величавим старцем верхи на тритоні з водоростями замість бороди, волосся та повік і з великим тризубцем у руках.

Нерея дочка – див.: Нереїди

Німфи – у грецькій міфології божества природи. Розрізняють Н. річок, морів, джерел (океаніди, нереїди, наяди), Н. озер та боліт – лімнади, Н. гір – орестіади, Н. гаїв – альсеїди, Н. дерев та їх окремих порід – дріади. Деякі Н. смертні. Основними вважалися водяні німфи. Деякі Н. мають антропоморфний вигляд – наприклад, Каліпсо. Від шлюбів Н. та богів народжуються герої. Відзначаються довголіттям, безсмертям, вони лікували і передбачали майбутнє, володіли таємницею життя і смерті.

Обора – скотарник, спеціально огороджене місце для утримання худоби.

Орифія, Оритія – дочка афінського царя Ерехтея, яку викрав бог північного вітру Борей. О. народила від нього Бореадів, а також дочок Клеопатру та Хіону.

Орк – римський бог смерті, який доправляв тіні померлих у підземне царство. Ототожнювався з грецьким Аїдом (Плутоном). Іноді означав саме царство мертвих.

Пан – син Гермеса та німфи Дріопи (інші варіанти: Гермеса і Калісто, Гермеса та Пенелопи, Зевса та Пенелопи). «Козлоногий бог» лісів, отар, пастухів, пасічників, мисливців і рибалок, а пізніше - і всієї природи. Згідно міфів П. народився напівлюдиною-напівцапом – від землі до пояса покритий шерстю, з копитами замість ніг та хвостом, а від пояса – людської подоби, але з кривим носом, ріжками і бородою. Коли злякана мати-породілля кинула немовля, Гермес відніс його на Олімп, де вигляд дитини насмішив усіх богів. Тому й дали йому ім’я Пан (від гр. – «все»). Інша версія походження імені від індоєвропейського кореня «паус» – «робити родючим». Надалі з місцевого божества П. перетворюється на одного із супутників Діоніса разом із сатирами та силенами. Вважалося, що П. бродить горами та лісами, танцює з німфами і грає на власноруч зробленій з очерету семитрубчастій сопілці (сиринзі). Давня римська міфологія ототожнювала П. з Фавном. Священними деревами П. вважалися дуб та сосна.

Парнас – гірський масив в Фокіді. В грецькій міфології – місце, де жили Аполлон і музи. Біля підніжжя П. знаходились Дельфійський оракул і храм Аполлона.

Пегас – за грецькою міфологією чарівний крилатий кінь, якого народила Медуза від Посейдона. Він з’явився на світ з океанських глибин із крапель крові горгони Медузи, яку убив Персей. П. піднявся на Олімп і прислужував там Зевсові, поставляючи йому громи та блискавки. За іншими міфами, боги подарували П. герою Беллерофонту, який убив Химеру, що спустошувала країну. На вершині гори Гелікон від удару копита П. з’явилося чарівне джерело Гіппокрена («коняче джерело»), з якого пили музи і яке давало натхнення поетам.

Пієриди священні – музи. Означенням «священні» автор підкреслює, що йдеться саме про покровительок мистецтв, а не про дочок царя Пієра. Див.: Пієриди.

Пієриди, Пієрійські музи – 9 дочок македонського царя Пієра, який назвав їх іменами 9 муз. П. викликали на змагання у співах самих 9 муз (тезок), програли і були перетворені на сорок. Але поети частенько ототожнювали їх із музами, оскільки останні, згідно з міфом, часто любили спочивати на горі Пієрій.

Плектр, медіатор (від лат. - посередник) – пластинка з пластмаси, дерева, металу, твердої шкіри, за допомогою якої видобувають звуки на щипкових інструментах (домрі, мандоліні тощо).

Плутон – володар підземного світу і царства мертвих, син Крона і Реї, брат Зевса, Посейдона і Деметри. Весь світ був поділений між трьома братами, і П. випало володіти підземним царством. Тому він вважався божеством підземних скарбів і родючості, посилав людям урожай із земних надр. Зображення П. схожі на зображення Зевса – це могутній, цілком зрілий чоловік, який сидить на троні з двозубцем або жезлом в руці. Біля ніг його, зазвичай, лежить Цербер.

Поліфем – син Посейдона та німфи Тооси, кіклоп (одноокий велет-потвора). Згідно античному епосу був вівчарем. Гомер змалював П. людожером надзвичайно лютої вдачі. Мудрий Одіссей перехитрив кіклопа (циклопа), напоївши його вином і випаливши його єдине око.

Понт Евксинський – Чорне море.

Прометей ( гр. – той, що передбачає, віщун ) – у грецькій міфології син титана, двоюрідний брат Зевса. Мати П. – океаніда Клемна, за іншим варіантом – богиня правосуддя Феміда, або океаніда Асія.

Псих – очевидно, якийсь із проміжних вітрів, як Ав.

Руна колхідські – див.: Золоте руно.

Сармати – кочові іраномовні племена, споріднені із скіфами. З ІІІ ст. до н. е. проживали в степах Північного Причорномор’я. До сарматських племен відносять аланів, роксоланів, язиків та ін.

Сатири – у грецькій міфології демони родючості, разом із силенами входили до почту Діонісія. Вкриті довгим волоссям, мають кінські копита і хвости, але тіло і голова такі, як у людей. Закохуються у німф та менад, полюбляють вино і бійки, їхні атрибути – флейта та посуд для вина. З часом їм надали людської подоби: від тваринної зовнішності залишився тільки кінський хвіст.

Сатурн – римський бог землеробства, врожаю, батько Юпітера, ототожнювався з грецьким Кроносом.

Семела (з фригійської – земля) – ліванська царівна, дочка Кадма, мати Діоніса, якій ревнива Гера порадила побачити Зевса не в людській, а в божественній іпостасі. Зевс виконав прохання С. і спалив свою кохану блискавками та вогнем, але встиг порятувати їх недоношеного сина Діоніса та доносити плід у власному стегні.

Семелин синок – Діоніс.

Сенат – 1) у Стародавньому Римі – особиста рада царя, потім – орган, який керував внутрішніми і зовнішніми справами Римської республіки; в часи імперії рішення С. затверджував лише імператор; 2) наразі у багатьох країнах – назва вищої палати парламенту (США, Франція).

Сільван (з лат. – ліс) –давній італійський лісовий бог, що ототожнювався з латинським Фавном або з грецьким Паном, покровитель тварин та отар. Вважали охоронцем будинку і маєтку. Зображувався у селянському одязі, з серпом і плодами. Посвяченими йому тваринами були коза, собака, гадюка.

Скіфія – велика частина Північного Причорномор’я, де з VІІ ст. до н. е. по ІІІ ст. н. е. проживали войовничі іраномовні племена – скіфи (скити), займаючись скотарством, землеробством, торгівлею. У ІІІ-ІІ ст. до н. е. скіфів витіснили сармати, проте скіфська держава у Криму існувала до ІІІ ст. н. е., була знищена готами.

Стентор – грецький воїн, який брав участь у Троянській війні. Мав голос надзвичайної сили, яка дорівнювала силі голосів півсотні воїнів. Загинув, коли вирішив позмагатися у силі голосу із вісником богів Гермесом. Вислів «стенторів голос» вживався для характеристики дужого та дзвінкого людського голосу.

Стікс (гр. – ненавиджу, жахаюся) – одна з річок в Аїді, яка сім разів обтікала підземне царство. Через С. Харон перевозив душі померлих до Аїду. За античними міфами, німфа С. – дочка Океану та Тетії, уособлення мороку та смертельного жаху.

Талія – муза комедії. Зображували у подобі дівчини у легкому одязі, з маскою комедії у лівій руці, з чабанським києм (іноді з бубном) у правій руці і у вінку з плюща.

Тартар – один із перших чотирьох богів. Від Т. Гея народила Тіфона і Єхидну. За уявленнями греків, Т. – темна безодня, розміщена під Аїдом, оточена потрійним шаром мороку і мідною стіною з ворітьми, поставленими Посейдоном. У Т. Зевс ув’язнив Кроноса і переможених титанів, яких охороняли сторукі велети. У Т. – помешкання Ночі. Пізніше під Т. почали розуміти віддалене місце Аїда, де карають грішників.

Титан – тут одне з імен бога сонця Геліоса.

Титани – у грецькій міфології боги першого покоління, народжені землею Геєю і небом Ураном; серед них шість братів: Океан, Кой, Крій, Гіперон, Япет, Кронос, а також шість сестер-титанід: Течія, Феба, Мнемозина, Теція, Феміда, Рея. За намовою Геї, Т. повстали проти свого батька Урана й утвердили владу молодшого брата Кроноса, якого згодом скинув Зевс. Після повалення влади Кроноса Т. повстали проти нових богів-олімпійців, але після десятирічної війни зазнали поразки від кіклопів і сторуких велетів, яких Зевс прикликав на допомогу, і були скинуті в Тартар.

Тринакрія, острів – міфічна назва о. Сіцілія. За античними легендами на Т. дочки бога сонця Геліоса (Феба) випасали його худобу.

Троя фригійська – Фригією називали країну в північно-західній частині Малої Азії, на північно-західному узбережжі якої знаходилося легендарне місто Троя, назва якого виникла від імені володаря Троя та його сина Іла. Там відбувалася міфічна Троянська війна.

Улліс – латинський варіант імені Одіссея.

Фавн -римський бог лісів і ланів, опікувався худобою, чабанами, пастухами; син Піка і Помни, батько Латина. Подібно до Пана, полохає мандрівників у лісах, заходить до людського житла, щоб порушити сон людей. Піклується про родючість землі, може передбачати майбутнє. У жертву Ф. приносили козлів, молоко і вино. Зображували у подобі молодого хлопця з цапиними рогами і вухами.

Фавоній – теплий західний вітер.

Фалерн – за «Словником імен і назв» М. Довгалевського, один із кращих сортів вин у тодішній Італії. Вироблялося вино у фалерському маєтку Північно-Східної Кампанії, звідси його назва.

Фама (лат. – поговір) – сестра титанів, породжена богинею Ніч, уособлення лихослів’я, поговору, лихих чуток.

Феб – латинський варіант імені Аполлона як божества світла.

Феміда – у грецькій міфології богиня правосуддя, дочка Урана і Геї, титаніда, друга дружина Зевса, мати гір та мойр. Зображувалася з пов’язкою на очах, з рогом достатку і терезами в руках.

Форк, Фоос (Тоос, Форка, Форкій, Форкіс, Форкін) – морське божество. Син змії Геї та моря Понта, брат Нерея, Тавманта, Еврібії та Кето. Від шлюбу Ф. із сестрою Кето народилися різні чудовиська: горгони, Єхидна, дракон Ладон, який охороняв золоті яблука в саду Гесперид.

Церера – давньоримська богиня продуктивних сил землі, росту та визрівання зела, а також підземного світу, яка могла насилати на людей божевілля. Пізніші античні легенди ототожнюють Ц. із грецькою богинею родючості Деметрою, називають її дочкою Сатурна та Реї, сестрою Юпітера і матір’ю Прозерпіни. Змінюється і характеристика значимості Церери. Її називають покровителькою корисних для людини городніх рослин, а також богинею материнства та шлюбу, охоронницею сільських общин, захисницею їх врожаю від грабіжників.

Юпітер – у римській міфології бог неба, денного світла, грому, цар богів.

Янус – одне з найдавніших італійських божеств. Бог будь-якого початку: першого місяця року, першого дня будь-якого місяця, початку життя людини. Зображувався людиною з двома обличчями, з яких одне вважалося зверненим у минуле, а друге – у майбутнє. Атрибути Я – ключі і палиця.

Яфет – один із трьох синів біблійного героя Ноя (Старий Завіт), вважався найсправедливішимм, був відомий ще й під ім’ям Яфис. Після закінчення легендарного «всесвітнього потопу» Ной розподілив між дітьми землі. До яфетидів, потомків Яфета, як правило, зараховують народи Європи та північно-східної Азії. Вперше приналежність русичів до загальноєвропейської спільноти підкреслюється у «Повісті врем’яних літ», де вже у вступній частині літопису вони названі «Яфетовими онуками» для підкреслення рівноправності Київської Русі серед інших держав і народів. С. Кленович у своїй поемі, представляючи Заходу рідну країну, продовжує сповідувати цю патріотичну тенденцію.

ЛІТЕРАТУРА

Барвінський О. Огляд історії україно-руської літератури до кінця 18 ст. – Львів, 1901.

Білецький О. Хрестоматія давньої української літератури: До кінця ХVІІІ ст. – К., 1967.

Будовниц И. Словарь русской, украинской, белорусской письменности и литературы до ХVIII века. – М., 1962.

Возняк М. Історія української літератури: В 2-х кн. Кн. 1.– Львів, 1992. - С.250-285.

Гнатюк О. До переоцінки літературного процесу ХV-ХVІІІ ст. // Європейське Відродження та українська література ХІV-ХVІІІ ст.: Збірник праць. – К., 1993. — С.237-265.

Грушевський М. Історія України. – К.-Львів, 1913. – С.139-182.

Грушевський М. Історія української літератури. – Т.1-6. – К., 1993-1996.

Гузар 3. Юрій Дрогобич – поет // Жовтень. – 1984. – №1. – С.135.

Давня українська література: Хрестоматія / За ред. М.Сулими. – К., 1992.

Дорошенко Д. Нарис історії України. – Т.1. – К., 1992. – С.80-11З.

Дорошкевич В. Новолатинская поэзия Белоруссии и Литвы: Первая половина ХVI в. – Минск, 1979.

Древнерусская литература в исследованиях: Хрестоматия. – М., 1986.

Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1995. – С.63-275.

Зілинський О. Духова генеза першого українського Відродження // Європейське Відродження та українська література ХІV–XVIII ст.: Зб. праць. – К., 1993. – С. 276-299.

Золоте слово: Хрестоматія літератури України-Русі епохи Середньовіччя (ІХ-ХV ст.): У 2-х кн.. — Кн. 1, 2. — К., 2002.

Ісаєвич Я. Юрій Дрогобич. – К., 1972.

Кравців Б. Ренесанс і гуманізм на Україні // Європейське Відродження та українська література ХІV–XVIII ст.: Зб. праць. – К., 1993. – С.300-318.

Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. – К., 1994.

Микитась В. Українська література ХІV-ХVІ ст. // Українська література ХІV-ХVІ ст. – К., 1989. – С.5-12.

Наливайко Д. Искусство: направления, течения, стили. – К., 1981.

Наливайко Д. Спільність і своєрідність: Українська література в контексті європейського літературного процесу. – К., 1988.

Наливайко Д. Станіслав Оріховський як український латиномовний письменник Відродження // Українська література ХVІ–ХVІІІ ст.... – С.161-185.

Нічик В., Литвинов В., Стратій Я. Гуманістичні і реформаторські ідеї на Україні (ХVІ- поч. ХVІІ ст.). — К., 1990.

Нудьга Г. На літературних шляхах: Дослідження, пошуки, знахідки. — К., 1990. — С.134-235.

Пахльовська О. Українсько-італійські літературні зв’язки ХV–ХХ ст. – К., 1990. – С.40-50.

Пелешенко Ю. З творчості та діяльності Григорія Цамблака // Українська література ХVІ-ХVІІІ ст. та інші слов’янські літератури: Зб. праць. – К., 1984. – С.21-38.

Пелешенко Ю. Українська література пізнього Середньовіччя (деякі аспекти дослідження) // Слово і час. – 2001. — №4. – С.39-43.

Пелешенко Ю. Українська література пізнього Середньовіччя (друга половина ХІІІ – ХV ст.): Джерела. Система жанрів. Духовні інтенції. - К., 2004.

Радишевський Р. Польськомовна українська поезія кін. ХVІ – поч. ХVІІІ ст. — К., 1996.

Радишевський Р. Українсько-польські літературні зв’язки ХVІ-ХVІІІ ст. (деякі підсумки і перспективи дослідження) // Українська література ХVІ–ХVІІІ ст. та інші слов’янські літератури: Збірник праць. – К., 1984. - С.186-205.

Савчук О. «Павло, котрого вчений гурт іменує солодким словом Русин» // Слово і час. – 1995. — №2. – С.56-60.

Савчук О. Поет-гуманіст Павло Русин з Кросна // Європейське Відродження... – С.151-159.

Сінькевич О. Моральні шукання С.Ф.Кленовича в контексті суспільної думки ХVІ ст. // Секуляризація духовного життя на Україні в епоху гуманізму і реформації: Зб. наук. праць. — К., 1991. — С.193-213.

Українська поезія ХVІ ст. – К., 1987.

Українські письменники: Біо-бібліографічний словник: У 5-и т. – К., 1963. – Т.І.

Філософія Відродження на Україні. — К., 1990.

Циганок О. З історії латинських літературних впливів в українському письменстві ХVІ-ХVІІІ в. – К., 1999. — С. 23-47.

Чижевський Д. Історія української літератури. – Тернопіль, 1994. – С.193-194, 205-212, 304-305.

Шалата М. Юрій Дрогобич і його доба. – Львів, 2000.

Шевчук В. За темною завісою: Роздуми про українську літературу ХІІІ – ІІ пол. ХV ст. // Золоті ворота. – 1991. — №1. – С.104-110.

Шевчук В. Муза Роксоланська: Українська література ХVІ-ХVІІІ століть: У 2 кн. – Кн. І: Ренесанс. Раннє бароко. – К., 2004. – С.44-49.

Шевчук В. Муза Роксоланська: Українська література ХVІ-ХVІІІ століть: У 2 кн. – Кн. І: Ренесанс. Раннє бароко. – К., 2004. – С.65-83, 123-175, 190-200, 216-229, 264-267, 330-346.