Іі. Український літературний процес доби

Пізнього Середньовіччя

Процес оновлення давньої української літератури ІІ половини ХІІІ – першої половини ХV ст. відбувається досить повільно, нерівномірно, переривчасто, довго зберігаючи середньовічний характер і структуру. До наших днів дійшла незначна кількість пам’яток духовної культури, що зумовлювалося трагічними історико-суспільними обставинами їх побутування: в часи ординської навали палала Руська земля, знищувалось культурне надбання великої держави – монастирі, храми, книгозбірні, горіли міста, села. То був один із найкривавіших етапів вітчизняної історії.

Творили літературу в цей час насамперед ті християнські подвижники, які продовжували дбати про збереження віри та духовності русичів. Але вони не отримували жодної фінансової чи моральної підтримки з боку національної шляхти, яка поступово відсторонювалася від духовного і культурного життя русичів.

Час від кінця ХІІІ до середини ХІV ст. представлений найменшою кількістю літературних пам’яток. В оригінальномуписьменстві більшість текстів – зразки ораторсько-проповідницьких творів.

До учительної літератури першої третини ХІV с. відносять і проповіді св. Петра (Ратенського). Відправлений галицько-волинським князем до Візантії як кандидат на Галицьку митрополію, рішенням Вселенського патріарха Петро був висвячений на митрополита Київської і всієї Русі (1308 – 1326), а по смерті – канонізований Царгородом (1338 року). У 1381 р. один із його наступників митрополит Кипріан напише «Житіє митрополита Петра». Ратенський чимало часу приділяв питанням церковно-адміністративним, багато подорожував парафіями своєї митрополії, був також відомий і як іконописець. Збереглося 6 повчальних слів-послань цього автора. Їх головне ідейне спрямування – заклик до збереження та очищення православної віри.

Досить мляво, але все ж тривав і розвиток перекладного письменства кінця ХІІІ – першої половини ХІV ст. незначна кількість пам’яток складається із збірників ораторсько-учительного, житійного та тлумачного змісту: «Ізмарагд», «Золотий ланцюг», «Тлумачна Палея» та ін.

Більшість текстів «Ізмарагду» мають релігійно-моралізаторський характер. У них йдеться про християнські доброчинності, тавруються людські гріхи, у вигляді проповіді викладаються основні приписи релігійної моралі.

Основою релігійної дидактики збірника стали твори найвідоміших отців Церкви ІV – VІ ст.ст. Іоанна Златоуста, Василя Великого, а також проповіді представників руського православ’я Княжої доби Феодосія Печерського, Кирила Туровського, Серапіона Володимирського. Спостерігаються у тексті і прямі запозичення із збірників попередніх часів, зокрема із «Ізборника Святослава» 1076 року. Різні редакції «Ізмарагду» містять неоднакову кількість повчань

Збірник «Золотий ланцюг» був своєрідною енциклопедією різнозмістових дидактичних повчань, присвячених усім сферам релігійного та світського життя, а також включав агіографічні тексти, уривки із Хронографів попередніх часів тощо. У ньому збереглися «слова» Кирила Туровського, проповіді Серапіона Володимирського, різні розповіді на теми старо- та новозавітної історії, постанови Вселенських Соборів, окремі природознавчі відомості тощо. Показово, що М. Возняк, вважаючи (як і переважна більшість медієвістів) такі компілятивні збірники ознакою занепаду українського письменства тих часів, при аналізі «Золотого ланцюга» звернув увагу на окремі прояви гуманістичного світогляду. На його думку, у пам’ятці «нерідко чути… струну людяності у відношенні до сиріт і служби тощо»[9]

Гіпотетично кінцем ХІІІ – початком ХІV ст. датують вчені ще одну пам’ятку перекладного письменства – Тлумачну Палею, в основі якої - вибрані уривки із старозавітних текстів з коментарями та поясненнями. Цей збірник викликає особливий інтерес, оскільки в основу ідейного задуму пам’ятки закладена теологічна полеміка православ’я із представниками іудаїзму та мусульманства. Цим пояснюється специфічна структура Тлумачної Палеї: вибір лише потрібних для полемізування уривків із Біблії, залучення апокрифічних текстів, використання науково-природничого матеріалу тощо – все підпорядковане доказовості переваги християнства.

Ці та інші пам’ятки кінця ХІІІ – першої половини ХІV ст., на думку сучасних дослідників, попри все свідчили «про бодай мінімальний розвиток вітчизняної літератури і про сталість інтересу до творів ораторсько-проповідницького та агіографічного жанрів».[10]

Більш активізується в ці часи вітчизняний фольклор, зокрема відбувається становлення таких уснопоетичних жанрових форм, як балади, історичні пісні та думи. Так, наприклад, у рукописній «Граматиці чеській» Яна Благослава 1571 року дійшов до нас текст баладного вірша-пісні «Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?». Найціннішим надбанням ХІV – ХV століть стали історичні пісні та думи, які донесли нащадкам художньо реалізовані свідоцтва тяжких бідувань, злиденного життя наших предків під гнітом ординських нашесть, руйнувань, плюндрування міст і сіл, знищень і масових поневолень українського люду – з одного боку, а з другого – уславлення мужніх захисників українського народу, козаків. Їх доблесті, звитяги, відданості батьківщині.