Революційний і національний рухи у ХІХ ст.

 

1. Україна у складі двох імперій.

2. Революційний рух.

3. Національний рух.

1. Для того, щоб адекватно охарактеризувати процеси, що вказані в темі заняття, слід уяснити, що в ХІХ ст. України як держави не існувало. Були українські землі, що знаходилися у складі двох імперій – Російської й Австрійської. У складі Росії було створено дев’ять губерній: Харківська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Подільська, Волинська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська. На них проживало понад 8 млн. людей, здебільшого українців і росіян. Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття були в складі Австрійської імперії Габсбургів. Чисельність населення зазначених регіонів дорівнювала 3,5 млн. людей. За національним складом це були українці (русини), поляки, мад’яри, валахи (молдавани).

Соціально-економічне становище українців, особливо селян у обох імперіях було економічно важким, але суттєво відрізнялося. Для австрійців і поляків українці були чужими за культурою вірою і звичаями, їх слід було онімечити та полонізувати. У Росії кріпосницький гніт мало чим відрізнявся від рабства, але українці тут вважалися руськими, частиною єдиного народу.

Cлід зазначити, що на початок ХІХ ст. понад 90% населення на всіх українських землях становили селяни, більше половини з яких були кріпаками. Тому й промисловий розвиток українських земель значною мірою залежав від розв’язання селянського питання. Зокрема, тільки село могло дати вільну робочу силу, без якої не можна розвивати промисловість. Але для цього потрібно було скасувати кріпацтво. Крім того, ставало дедалі більш очевидними переваги вільної найманої праці над працею кріпаків.

За таких обставин в середині ХІХ ст. відбулося скасування кріпацтва: у підавстрійській Україні – в 1848 р., у підросійській – у 1861 р. При цьому варто відмітити суттєві відмінності й самих зазначених акцій у двох імперіях, і їхніх наслідків. Австрійський уряд мусив дати українським селянам волю на вимогу буржуазної революції, однак залишив практично всю орну землю у поміщиків. За таких обставин, по-перше, капіталістичний і промисловий розвиток на Західній Україні буде дуже повільним; по-друге, через те, що на Західній Україні селян практично позбавлять засобів до існування, значна частина з них відтоді шукатиме кращої долі на американському континенті. Щодо Росії, то тут поштовхом для скасування кріпацтва став її програш у Кримській війні 1853-1856 рр., яка показала переваги капіталістичної економіки західних країн над російською феодально-кріпосницькою економікою. Це спонукало російського царя не тільки «дарувати» селянам волю, але й залишити їм земельні наділи (хоча й дещо урізані) і зобов’язати їх сплачувати за земельні наділи велику плату. За таких умов матеріальне становище українських селян після реформи навіть погіршилося, чимало селян розорилося й втратило землю. Але економіка отримала те, в чому відчувала гостру потребу: вільні робочі руки, додаткові капітали. Врешті-решт все це призвело, з одного боку до економічного буму. Особливо на Катеринославщині й Донбасі, де виявили залізну руду й вугілля, з другого – до появи нових гострих соціальних протиріч, посилення революційного й національного рухів.

 

2. Говорячи про причини виникнення революційного руху в Україні, слід зазначити, що вони пов’язані з розкладом феодально-кріпосницької системи й зародженням буржуазних відносин. За цих обставин в суспільстві визріла думка про необхідність ліквідації кріпацтва й самодержавства. Цілком природно, що підйом антикріпосницьких і антисамодержавницьких настроїв відбувся після Вітчизняної війни 1812 р., яка розкрила кращі духовні якості народу, сприяла піднесенню патріотизму й зростанню самосвідомості людей. Природно й те, такі настрої виникли передусім серед дворянства, офіцерів, які в цей час становили найбільш освічену частину суспільства.

Слід підкреслити, що найбільш яскравими проявами революційного руху в Росії в І половині ХІХ ст. була діяльність Північного й Південного товариств і повстання декабристів, яке відбулося в грудні 1825 р. (Звідси й іменування повстанців – «декабристи»). Варто відразу зазначити, що декабристський рух мав загальноросійський визвольний характер, мав на меті ліквідацію самодержавства й кріпацтва в Російській державі загалом. Учасники руху – здебільшого офіцери-дворяни – не опікувалися питанням про права націй. Тим більше не могло бути й мови про окремі права українського народу, який вважався гілкою триєдиного руського народу.

Однак Україна посідала чільне місце в планах декабристів. Тут, в тодішній Малоросії, в місцях розташування Чернігівського полка, діяло Південне товариство на чолі з полковником Павлом Пестелем. Північне товариство на чолі з Микитою Муравйовим діяло в Санкт-Петербурзі.

При розгляді діяльності двох організацій варто порівняти їхні програмні документи – «Конституцію», написану М. Муравйовим, і «Руську правду» П. Пестеля. Якщо перший з цих документів передбачав заміну самодержавної форми правління на конституційну (тобто обмежену) монархію, то другий – встановлення республіки. Якщо за «Конституцією» селяни мали отримати лише волю, то згідно з «Руською правдою» вони отримували й землю. Отже, можна зробити висновок, що «Руська правда» була більш прогресивним документом. Гадаємо, що далі студенти можуть детально розповісти про повстання декабристів, діяльність Південного товариства, його керівника П. Пестеля, про розправу царизму з декабристами, серед яких були славні нащадки роду Апостолів. Відзначаючи значення руху й повстання декабристів, слід відмітити, що це був перший організований, свідомий виступ проти самодержавства й кріпацтва. Це повстання започаткувало революційний рух в Росії, зокрема в Україні. Організаторами революційного руху на цьому його етапі виступило прогресивні дворянські кола.

Другий етап революційного руху припадає на 60-80-ті роки ХІХ ст. Варто знати його основні риси: по-перше, широкий розмах; по-друге, провідна роль представників демократичної, тобто не дворянської інтелігенції, яка з’являється в умовах буржуазного розвитку країни; по-третє, поширення соціалістичних ідей; по-четверте, прагнення учасників руху знайти опору в селянстві (народі), через що вони називалися народниками. Метою народників було повалення царизму шляхом селянського повстання і встановлення соціалістичного ладу в країні на базі існуючої селянської общини.

Необхідно відмітити, що народницький рух пройшов шлях від створення таємних організацій для ведення агітації на селі і до проведення політичного терору. Високою організованістю й активністю в Україні відзначалася діяльність осередків загальноросійської народницької організації «Земля і воля». В Україні великого розголосу в 1876-1877 рр. набула так звана Чигиринська змова. Група київських народників, яку очолював Я. Стефанович, вирішила використати заворушення селян в Чигиринському повіті. Спираючись на наївний монархізм селянства, вони підробили і розповсюдили від імені царя грамоту, в якій цар нібито закликав селян збиратись у «таємні дружини» і скинути поміщицьке ярмо.

У відповідь на репресії царизму нова народницька організація «Народна воля» зробила основною формою боротьби проти царизму терор проти урядовців. Але після вбивства царя Олександра ІІ у 1881 р., жандарми провели масові арешти народників. Народницький рух увійшов у період кризи і став занепадати.

Уже відзначалося, що після аграрної (селянської) реформи 1861 р. в умовах капіталістичного розвитку країни різко зростає кількість промислових робітників, особливо в Україні. З’являються підприємства з дуже великою кількістю робітників. Причому їхнє становище було край важким. Звідси – поступове наростання робітничого руху, поява робітничих революційних організацій.

Ще в 1870-ті рр з’являються твори К. Маркса і Ф. Енгельса, перекладені на російську мову. Одним з перших на Україні став викладати економічне вчення Маркса та популяризувати основні положення його вчення доцент Київського університету М.І. Зібер. З кінця 1880-х рр. виникають перші марксистські гуртки в низці промислових центрів України. Після створення в 1895 р. у Петербурзі марксистської робітничої організації «Союз боротьби за звільнення робітничого класу» аналогічні «Союзи» починають діяти в Україні, зокрема в Катеринославі. Отже, в 1890-ті рр. відбувається перехід до третього етапу революційного руху, який характеризується, по-перше, тим, що його провідною силою стають робітники; по-друге, його ідеологією став марксизм.

3. Слід пригадати, що починаючи з кінця ХVІІІ ст. в Україні відбувається пробудження інтересу до національного коріння, до української історії, мови, народних звичаїв. На тлі зазначеної другої тенденції з кінця ХVІІІ ст. в Україні розпочинається національно-культурне відродження, проявом якого стала поява наукових праць у галузі української історії, мовознавства, етнографії, фольклору, серед яких: «Історія русів» анонімного автора, «Історія Малої Росії» Д. Бантиш-Каменського, «Малоросійські пісні» М. Максимовича. В художній літературі національне відродження найбільш яскраво проявилося в творчості І. Котляревського, М. Гоголя, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка.

Проте, якщо спочатку шанувати все «малоросійське» було даниною моді, то з середини ХІХ ст. в умовах зародження української політичної нації з’являється ідея здобуття української культурно-національної автономії. Виникає національно-визвольний рух, який часто переплітається з револційниим рухом.

Необхідно розкрити роль Кирило-Мефодієвського братства (1845-1847 рр.) у розгортанні цього руху. Характеризуючи ідейні основи «Братства», слід відмітити, що його члени – В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш, М. Гулак, Т. Шевченко та ін. – відстоювали ідею єдності всіх слов’янських народів включно до створення об’єднаної демократичної слов’янської держави з центром у Києві. Водночас визнавалися рівні права всіх народів на національну самобутність і національно-культурну автономію, вільний розвиток мови та національної культури.

Говорячи про активізацію національного руху в ІІ половині ХІХ ст., слід зупинитися на так званому громадському русі, в якому об’єдналася національно свідома частина української інтелігенції.

Перша Громада виникла в Петербурзі в 1859 р. До її складу входили М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, В. Білозерський. Відмітимо, що завдяки діяльності Петербурзької громади вийшли у світ «Записки о Южной Руси» і «Чорна рада» Пантелеймона Куліша, «Народні оповідання» Марка Вовчка, «Кобзар» Т.Шевченка, альманах «Хата». За ініціативою громади було створено спеціальний фонд з добровільних пожертвувань для видання українських навчальних посібників та науково-популярної літератури. Громадівці стали засновниками авторитетного суспільно-політичного та художньо-літературного журналу «Основа» – першого щомісячника українською мовою, хоча частина матеріалів друкувалася й російською мовою. Громади також виникають у Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі та інших містах. Вони підтримують зв'язки з журналом «Основа». Поступово громади об’єднуються в єдину загальнодемократичну організацію..

Найвпливовішою була Київська громада, що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Громадівці видавали твори українських письменників, підручники, організовувала театральні вистави, концерти, виставки, відкривала недільні школи. У 1862 р. один з активних членів громадівського руху – П. Чубинський – написав вірш «Ще не вмерла Україна», який невдовзі був покладений на музику композитором з Галичини М. Вербицьким і став гімном національно-визвольного руху. Слід також знати, що, його музична складова була затверджена Верховною Радою України як офіційний гімн України в 1992 р., а слова – в 2003 р.

Слід охарактеризувати діяльність київської «Старої громади», яку відродили в 1873 р. такі видатні українські наукові й культурні діячі, як: В. Антонович, М. Драгоманов, М. Зібер, Ф. Вовк, П. Чубинський, С. Подолинський. «Стара громада» стала засновником осередку української думки і науки – Південно-Західного відділу імператорського Російського географічного товариства, першої легальної організації в галузі українознавства.

Один з лідерів київської громади – М. Драгоманов вважається засновником українознавства у світовій науці. Аналіз його наукових та публіцистичних робіт з проблем держави, суспільства, особистості дає підставу назвати Михайла Драгоманова першим українським політологом. За визначенням І. Франка, Тарас Шевченко і Михайло Драгоманов – «два чильних сини України», які піднесли її культуру до світового рівня». Певна річ, їх роль в українському національному русі. заслуговує на окремий розгляд.

Зрозуміло, що розгортання українського національного руху не могло не викликати занепокоєння царської влади. У 1863 р. був виданий циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва (Валуєвський указ) про заборону друкування науково-популярних та релігійних книжок українською мовою. Цю заборону Валуєв «обґрунтовував» тим, що нібито ніякої окремої української мови не було, немає, й бути не може. На Україні також заборонили читання лекцій українською мовою, театральні вистави і навіть співати в школах українські пісні. в 1876 р. цар підписав Емський акт, який заборонив друкування літератури українською мовою в Російській імперії та ввіз її з-за кордону. Заборонялися також «різні сценічні вистави й читання на малоруському наріччі, а також і друкування на ньому текстів до музичних нот». Щоправда, з приводу подібних актів сучасники жартували, що «жорсткість російських законів компенсується необов’язковістю їх виконання».

Очевидно, не буде зайвим ознайомитися з діяльністю західноукраїнських культурологічних організацій: «Руської трійці» (1833-1837 рр.), «Просвіти» (з 1868 р.), Товариства ім. Т.Г. Шевченка (з 1892 р.). Характеризуючи їх, слід відмітити, що вони сприяли духовному зближенню Західної України з Наддніпрянською.

 

Хронологія

 

 

1814-1861	Роки життя Т.Г. Шевченка
1825, грудень-1826, січень	Повстання декабристів
1830-ті	Діяльність «Руської трійці»
1845-1847	Діяльність Кирило-Мефодіївського братства
	Скасування кріпосництва в Галичині
1853-1856	Кримська війна
	Скасування кріпосництва в Росії
1859 -1861	Виникнення першої Громади в Києві
	«Валуєвський циркуляр» про обмеження видання книг, заборону викладання українською мовою в школах
	Заснування у Львові товариства «Просвіта»
1870-1880-ті	Народницький рух в Україні
	Емський указ царя про заборону видання книг українською мовою та ввозу їх з-за кордону
1876-1877	«Чигиринська справа»
1881, 1 березня	Вбивство народовольцями царя Олександра ІІ
	Заснування у Львові Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка
	Виникнення Загальної Української безпартійної організації
Кінець 1880-х	Утворення марксистських гуртків на Україні
	Утворення у Харкові Революційної Української партії (РУП).

Словник

 

1. Громади – напівлегальні ліберальні культурно-просвітницькі організації української інтелігенції, яка виступала за пробудження національної самосвідомості народу, існували в 1860-1890-х рр. у Петербурзі, Києві, Харкові, Одесі, Полтаві т ін. містах.

2. Декабристи – учасники російського опозиційного руху, члени різних таємних товариств другої половини 1810-х – першої половини 1820-х рр., які організували антиурядове повстання в грудні 1825 р.

3. Капіталізм – суспільний лад, економічна система виробництва та розподілу, що базується на принципах приватної власності, особистої ініціативності, вільної економічної конкуренції.

4. Культурно-національна автономія – форма самоорганізації етнічних груп в унітарній державі, не передбачає створення власної національної державності.

5. Марксизм – філософське, економічне, політичне вчення, основане К. Марксом і Ф. Енгельсом, узагальнена назва сукупності теоретичних і політичних положень, серед яких центральне місце займають положення: про вирішальну роль класової боротьби в розвитку суспільства; про визначну роль додаткової вартості в утворенні капіталу; про діалектико-матеріалістичний погляд на світ; про комуністичне суспільство.

6. Народництво – ідеологія російської інтелігенції у 1860-1910-х рр., яка в пошуках свого місця в житті орієнтувалася на зближення з народом (селянством), служіння народу, досягнення народного блага.

Тести

 

1. Як називався програмний документ Південного товариства?

А «Конституція»

Б «Руська правда»

В «Книга буття»

Г «Статут»

 

2. Як називалися програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства?

А «Книга буття українського народу»

Б «Статут Слов’янського братства святих Кирила і Мефодія»

В «Молода Україна»

Г А і Б

 

3. Який російський указ забороняв ввезення україномовної літератури з-за кордону?

А Валуєвський циркуляр

Б Київське розпорядження

В Московський указ

Г Емський указ

 

4. Автором вірша «Ще не вмерла Україна» був:

А Т. Шевченко

Б І. Франко

В М. Вербицький

Г. П. Чубинський

5. Чигиринська справа – це:

А кримінальна справа проти російських чиновників-корупціонерів

Б спроба київських народників підбурити селян «скинути поміщицьке ярмо»

В справа проти організаторів масових страйків на підприємствах Чигиринського повіту

Г арешт групи студентів-марксистів

 

Колоквіум

8. У чому було схожим і чим відрізнялося становище українців у Російській і Австрійській імперіях?

9. У чому проявлявся розклад феодально-кріпосницької системи?

10. Як вплинула Вітчизняна війна 1812 р. на суспільні настрої?

11. У чому були схожі й відрізнялися програмні документи Північного й Південного товариств?

12. Які основні положення програми Кирило-Мефодіївського товариства?

13. Чого хотіли народники, якими методами вони боролися?

14. Що зумовило виникнення робітничого руху в Україні?

15. Яка роль у національному русі належить громадам?

16. Що ви знаєте про громадську діяльність Т. Шевченка і М. Драгоманова.

17. Що ви знаєте про виникнення Гімну України?

Заняття 6.