Загальні принципи роботи з казкою

1. Усвідомлення — усвідомлення причи­нно-наслідкових зв'язків у розвитку сюжету, розуміння ролі кожного персонажа у подіях, що розвиваються. Загальні запитання: що від­бувається? Чому це відбувається? Хто хотів, щоб це відбулося? Навіщо це було йому по­трібно?

Наше завдання:показати вихованцям, що одна подія плавно витікає з іншої, хоча на перший погляд це непомітно. Важливо зро­зуміти закономірність появи і призначення кожного персонажа казки.

2. Багатозначність - розуміння того, що одна й та сама подія, ситуація можуть мати декілька значень і смислів.

Наше завдання: показати одну й ту саму ситуацію з різних сторін: з однієї так, з ін­шої - інакше.

3. Зв'язок із реальністю — усвідомлення того, що кожна казкова ситуація пропонує нам певний життєвий урок.

Наше завдання: старанно і терпляче опра­цьовувати казкові ситуації з позиції того, як каз­ковий урок буде нами використовуватись у ре­альному житті (в яких саме конкретних си­туаціях).

Робота з ляльками дає змогу вдосконалювати і проявляти ті емоції, які дитина зазвичай, із певних причин, не може собі дозволити і про­явити.

Варіанти зміни казки

1. Калькування. На основі відомої казки пи­шеться нова, в якій діють усі герої оригінальної казки. Наприклад, із казки створюється мульт­фільм, детектив тощо.

2. Перефантазування. Казку перефантазовують: не Червона Шапочка, а Жовта тощо.

3. Фантастичний біном. Головні герої казки шикуються, до них приєднується герой з іншої казки та епохи. Наприклад, Червона Шапочка, Бабуся, Вовк, Літак. Потім складаєть­ся нова казка з використанням нових героїв, що сприяє зняттю стереотипів мислення, вчить знаходити нові засоби вирішення проблеми.

4. Казка навиворіт. Наприклад, Червона Шапочка - зла, а Вовк - добрий; Баба Яга - добра, а Василина Премудра - зла, під­ступна.

5. Заміна автора розповіді. Розповідь каз­ки ведеться від імені негативного героя, ка­мінця на перехресті доріг, від імені голки, в якій смерть Кощія тощо.

У спілкуванні й роботі з людьми є великий простір для творчості. Казкотерапія - ме­тод, який використовує казкову форму для ін­теграції особистості, для розширення й удо­сконалення взаємодії людини з навколишнім світом. Основний принцип цього методу-ду­ховний, цілісний розвиток особистості ди­тини, турбота про її душу. Турбота про душу (в перекладі з грецької) і є терапія. Через те, що ми використовуємо просту і зрозумілу ди­тині форму казки, цей метод називається «казкотерапіею».

Казкотерапія спонукає шукати відображення каз­кових подій у поведінці людей, проблемах і спосо­бах їх розв'язання у реальному житті.

Мета казкотерапії — допомогти людині побачити не так реальний світ, як те враження, яке він на них справляє, тобто свій внутрішній стан. Щоб описа­ти його, вони шукають у реальному світі аналогії і, оперуючи ними, створюють образи, що відповіда­ють їхнім почуттям. Це називається метафорою. Саме метафоричною мовою говорить наша психіка, а точніше — права півкуля головного мозку. Вчені вважають, що ця півкуля мозку відповідає і за наше здоров'я.

Три-чотирирічні діти люблять робити героями своїх казок іграшки, маленьких чоловічків, звірят. Чотири-шестирічні використовують образи фей, принцес... У дітей шести-семи років герої схожі на них.

Кожне заняття казкотерапією має закінчуватися обговоренням: «Чого навчила казка?».

Значення мудрої, доброї казки у вихо­ванні дітей важко переоцінити. Адже це не лише скарбничка мудрості, а й невичерпне джерело розвитку емоційної сфери і твор­чого потенціалу дитини. Ознайомивши ді­тей із змістом казки, слід розглянути з ними сюжет, визначити характери персонажів, оцінити їхні вчинки. Варто також запитати, хто з персонажів найбільше сподобався і не сподобався, чому, проаналізувати деякі си­туації, вислови, образи.