По елементах і статтям витрат

Класифікація витрат по економічним елементам служить для розрахунку кошторису витрат, для розрахунку потреби по окремих ресурсах в оборотних коштах, для економічного обґрунтування прийняття управлінських рішень.

Кошторис виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з його основною діяльністю за визначений період часу, незалежно від того, чи відносяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні.

Кошторис виробництва складають за такими економічними елементами, що однакові для всіх галузей:

1. Матеріальні витрати (сировина, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара).

2. Витрати на оплату праці.

3. Відрахування на соціальні заходи (36,76 - 42,72%); розмір відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці)

4. Амортизація основних фондів.

5. Інші витрати (витрати по страхування майна, винагороди за винахідництво і раціоналізацію, оплата робіт із сертифікації продукції, оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, орендна плата).

Для внутрішньовиробничого планування, урахування і виявлення резервів зниження собівартості продукції необхідно знати не тільки загальну суму витрат кожного підприємства по тому або іншому економічному елементу, але і розмір витрат у залежності від місця їхнього виникнення. Таку можливість дає класифікація витрат за калькуляційними статтями.

Стаття – це витрати, що відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію. Це групування часто використовується для визначення цін.

Перелік калькуляційних статей залежить від особливостей виробництва.

Орієнтована номенклатура калькуляційних статей витрат наступна:

1. Прямі матеріальні витрати (вартість сировини, основних матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних матеріалів і інших матеріалів).

2. Прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт і наданні послуг).

3. Інші прямі витрати (відрахування на соціальні заходи).

4. Загально виробничі витрати:

4.1.Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями, відрахування на соціальні заходи, відрядження);

4.2.Амортизація основних засобів і нематеріальних активів загально виробничого призначення;

4.3.Витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування, оперативну оренду устаткування;

4.4.Витрати на опалення, освітлення, водопостачання й інше утримання виробничих помешкань;

4.5.Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці, відрахування на соціальні заходи робітників і апарату управління виробництвом, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами, за якістю продукції, робіт);

4.6.Витрати на удосконалення технології й організації виробництва;

4.7.Витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього природного середовища;

4.8.Інші витрати.

5. Адміністративні витрати, тобто загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування і управління підприємством:

- загальнокорпоративні витрати

- витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством і іншого загальногосподарського персоналу

- витрати на утримання основних засобів загальногосподарського характеру

- винагорода за професійні послуги

- витрати на зв’язок

- амортизація нематеріальних активів

6. Витрати на збут

- витрати пакувальних матеріалів

- на маркетинг

- оплата праці робітників збуту

- витрати на утримання основних засобів

- витрати на транспортування

7.Інші (операційні і фінансові, надзвичайні)

 

2. По економічній ролі в процесі виробництва

Основні – витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виробництва.

Накладні – витрати, що утворюються в зв’язку з організацією, обслуговуванням виробництва і управління ним.

 

3. По складу (однорідності)

Одноелементні (прості) – мають єдиний економічний зміст (матеріальні витрати, заробітна плата, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та ін.).

Комплексні (складні) – різнорідні по складу й охоплюють декілька елементів витрат (загальновиробничі, загальнозаводські витрати (адміністративні), на збут та ін).

 

4. По способу включення в собівартість продукції

Прямі – безпосередньо пов’язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на одиницю продукції (основні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо та енергія для технічних цілей, зарплата основних виробничих робітників);

Непрямі – пов’язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той або інший вид продукції, бо вони пов’язані з процесом виробництва в цілому (ВУЕО, цехові, загальнозаводські витрати).

 

Таким чином, сума витрат на виробництво виробу залежить від обґрунтованості так званого “коефіцієнта розподілу”, а методи його визначення дуже суб’єктивні.

Способи розподілу непрямих витрат:

1) пропорційно основної зарплати виробничих робітників (є найбільш поширеним на вітчизняних підприємства):

де – величина непрямих витрат (ВУЕО, цехових або загальнозаводських витрат), що підлягає включенню до собівартості виробу, грн.;

– основна зарплата виробничих робітників в собівартості виробу, грн.;

– відсоток непрямих витрат, який визначається відношенням загальних непрямих витрат по цеху або заводу в цілому (за кошторисом) до фонду зарплати виробничих робітників цеху або заводу за той же період.

Більш обґрунтованими та точними є інші методи розподілу непрямих витрат:

2) для цехових та загальнозаводських витрат – пропорційно сумі основної зарплати та витрат на утримання та експлуатацію обладнання (ВУЕО) за умови, якщо останні обчислені обґрунтованим способом;

3) для ВУЕО – метод кошторисних (нормативних) ставок розрахованих на одну машино-годину: на кожний виріб встановлюється потрібна кількість коефіцієнто- машино-годин () роботи обладнання; загальна сума кошторису ВУЕО по підприємству ділиться на загальну кількість () і визначається планова вартість одного ; добуток планової вартості одного на їх кількість по кожному виробу дає можливість встановити кошторисну (нормативну) ставку ВУЕО на один виріб.

 

У відповідності з другим напрямком класифікації витрат (для прийняття управлінських рішень), витрати можна поділяти так: