Фактори та індикатори сталого розвитку аграрного сектора

Стійкість аграрного сектора як складної, відкритої і багаторівневої системи визначається факторами і умовами. Виходячи з усього різноманіття діючих на його чинників та умов, їх можна поділити на дві групи: зовнішні і внутрішні.

Визначальну роль у стійкості відіграють зовнішні фактори та умови: інституційне середовище; доступність ресурсів; конкурентне середовище; розвиненість внутрішнього попиту; державна підтримка; умови міжгалузевого обміну; масштаби і розвиненість ринків збуту; державна науково-технічна політика; інвестиційний клімат; цінова і податкова політика; природні умови; стан навколишнього середовища і природних ресурсів; коопераційно-інтеграційні зв'язки в АПК; соціальний розвиток села; зовнішньоекономічні умови.

На сталий розвиток сільського господарства та окремих галузей впливають також такі внутрішні чинники та умови, як розміщення, спеціалізація і концентрація сільськогосподарського виробництва відповідно з місцевою специфікою; потенціал економічних та інтелектуальних ресурсів; внутрішня інфраструктура; якість і конкурентоспроможність продукції; організаційно-господарські форми підприємства; організація виробництва і управління; інвестиційно-інноваційна активність; облік коливання попиту, пропозиції та цін на ринку; наявність резерву потужностей, ресурсів, сільськогосподарської сировини; мотивація праці.

Особливе місце у сталому розвитку належить інституційному середовищі, яка розглядається як засіб узгодження економічної, соціальної та екологічної складових стійкості.

 

Для кількісної характеристики стійкості аграрного сектора використовується система показників (індикаторів).

 

Економічну стійкість характеризують такі показники:

- Темпи зростання аграрної продукції.

- Виробництво продукції на душу населення.

- Досягнення самозабезпеченості агропродукцією країни, регіону.

- Забезпеченість і збалансованість ресурсів.

- Показники інноваційної активності господарюючих суб'єктів.

- Індикатори фінансового стану підприємства (платоспроможності, фінансової стійкості, оборотності поточних активів і пасивів, прибутковості і рентабельності).

 

Для характеристики соціальної стійкості доцільно використовувати такі показники:

1. Співвідношення рівня оплати праці в сільському господарстві із заробітною платою по економіці в цілому.

2. Співвідношення споживчих цін із середньою заробітною платою в сільському господарстві.

3. Рівень плинності кадрів у сільському господарстві.

 

Екологічну стійкість характеризують показники:

1. Площа сільгоспземель з високою техногенним навантаженням.

2. Землі, схильні до ерозії ґрунту.

3. Площа кислих та заболочених земель.

4. Площа необроблюваних земель.

 

 

1. Глобалізація.

Глобалізація – це процес усе більш тісного зближення, взаємодії, взаємозалежності різних країн і народів світу, перш за все в економічній сфері, але також у сферах інформації, культури, технології, управління та ін.

Процес глобалізації включає:

• Інтернет, супутникове телебачення, туризм;
• Поява великих регіональних зон економічної інтеграції (Євросоюз, Північноамеріканська зона вільної торгівлі);
• Збільшення впливу транснаціональних корпорацій;
• Створення міжурядових організацій (ООН, ВТО, Світовий Банк);
• Вільна торгівля, вільний рух капіталу;
• Транснаціональні ринки;
• Поява нової області знань – глобалістики;
• Мультикультурний світ.

 

Переваги глобалізації світової економіки:

• Поглиблення спеціалізації та міжнародного поділу праці;
• Збільшення масштабів виробництва;
• Вільна торгівля на взаємовигідній основі;
• Розвиток і розповсюдження нових технологій;
• Міжнародна конкуренція;
• Підвищення продуктивності праці (раціоналізація виробництва, провадження інноваційних технологій);
• Збільшення обсягів фінансових ресурсів;
• Спільне вирішення глобальних проблем людства.

 

Проблеми глобалізації світової економіки:

• Можливість переходу контролю над національною економікою від уряду до транснаціональних корпорацій / міжнародних організацій;
• Потенційна регіональна і глобальна економічна нестабільність через взаємозв’язок національних економік – локальні коливання або кризи мають регіональний або глобальний вплив;
• Нерівномірний розподіл переваг від глобалізації серед галузей промисловості держави;
• Посилення залежності менш розвинутих країн від функціонування світової господарчої системи;
• Зростання зовнішнього боргу міжнародним фінансовим організаціям;
• Збільшення технологічного відриву від розвинених країн;
• Зростання безробіття через впровадження нових технологій і зміну структури виробництва.

 

1. Глобальні проблеми сучасності.

Головні ознаки глобальних проблем:

• масштабність;
• надзвичайна гострота;
• загальнолюдський характер;
• необхідність колективного вирішення.

Соціально-екологічні проблеми – це проблеми, порушення унаслідок людської діяльності рівноваги в геологічних, біохімічних процесах землі та біосфери загалом:

• забруднення повітряного і водного басейнів Землі, загрозливе зростання відходів життєдіяльності людини;
• проблема зміни клімату і можливість кліматичної катастрофи;
• збіднення тваринного і рослинного світу планети;
• зменшення площі ґрунтів, придатних для рільництва, знищення лісів.

Глобальні соціально-економічні проблеми:

• проблема ресурсів (енергетичних, сировинних);
• продовольча;
• демографічна;
• економічна відсталість значної кількості країн.

Глобальні соціально-політичні проблеми - проблеми війни та миру.

Проблеми людини:

• масове розповсюдження хвороб (СНІД, сердцево-судинні захворювання, діабет та ін.);
• проблеми культурної спадщини людства;
• проблеми матеріальної і духовної незабезпеченості життя;
• обмеження прав і свобод громадян;
• боротьба з міжнародним тероризмом.

Демографічна проблема

Демографічна проблема нині полягає в стрімкому зростанні населення в країнах, що розвиваються, і в загрозі депопуляції, тобто перевищення кількості померлих над кількістю народжених, в економічно розвинених країнах. Обидва процеси є негативними для людства. Крім того, до демографічної проблеми можна віднести і швидкі темпи розростання міст і міських агломерацій. Збільшується також неконтрольована міграція.

У наш час найгостріша демографічна ситуація склалася в країнах, що розвиваються. У більшості країн Азії, Африки, Південної і Центральної Америки населення подвоюється за кожні 20—30 років. Це переважно економічно слаборозвинені, бідні країни. Стрімке зростання їх населення — одна з причин існування великої армії безробітних і бездомних. Понад 1 млрд. людей у світі постійно недоїдають.

Пік демографічного вибуху в багатьох країнах Азії і Латинської Америки, як відзначають демографи, уже минув, однак чисельність людства ще тривалий час зростатиме. Щоб попередити можливі демографічні катастрофи, уряди більш як 100 країн почали реалізовувати програму планування сім'ї. Населення планети перестане зростати лише за умови, що в кожній родині буде не більше трьох дітей.

Відносно новими демографічними проблемами є "псевдоурбанізація" (Індія, країни Латинської Америки), криза великих міст (США), нелегальна міграція (з Азії до Західної Європи, з Латинської Америки до США та Канади тощо).

 

Продовольча проблема

Останніми роками, як ніколи в останні три десятиліття, увага світу привернута до проблем продовольства. Цілий ряд чинників зумовив підвищення цін на продукти харчування, що досягла нині найвищого рівня з 1970-их років. Ця обставина серйозно позначилася на продовольчій безпеці бідних верств населення світу.

Досі невідома максимальна чисельність населення, яку може прогодувати наша планета. За різними джерелами, вона коливається від 10 до 20 млрд. чол. Невідомо, що трапиться, коли цієї межі буде досягнуто. Наразі 2/3 людства відчувають постійний дефіцит продуктів харчування. До того ж харчування часто є недостатньо калорійним і має нераціональну структуру (нестача вітамінів і білків тваринного походження). При цьому у світі виробляється достатньо продовольства, але географія його виробництва далеко не збігається з географією споживання. Північна Америка і Західна Європа мають надлишок продовольства, але країни, що розвиваються, не мають можливості для його закупівлі в достатній кількості.

Найбільш надійний напрямок вирішення глобальної продовольчої проблеми - зростання виробництва продуктів харчування в голодуючих державах - країнах Азії, Африка і Латинської Америки. Він можливий двома шляхами. Один з них - екстенсивний - передбачає подальше розширення орних, пасовищних та інших угідь. За даними ФАО залишається ще чимало землі для сільськогосподарського використання. Близьюп 1560 млн га можуть бути додані до нинішніх 1,4 млрд га орних земель. Більше половини наявних додаткових земель розташовано в Африці та Латинській Америці. На ці регіони припадає більшість земель, які найкраще придатні для вирощування культур з дощовим зрошуванням.

Перший шлях у багатьох країнах вичерпався або ж потребує значних затрат. Тому основою вирішення продовольчої проблеми є інтенсивний шлях - підвищення біологічної продуктивності вже існуючих угідь. Інтенсифікація сільського господарства в країнах, що розвиваються, пов'язана з біотехнологією, використанням нових високоврожайних сортів (так звана "зелена революція") і нових методів обробітку ґрунту, подальшим розвитком механізації, хімізації, меліорації.