Тема 1. Основи сталого розвитку суспільства.

Тема 1. Основи сталого розвитку суспільства.

Мета: охарактеризувати сутність поняття «Сталий розвиток суспільства», розглянути основні принципи та передумови сталого розвитку, визначити показники (індикатори), що дозволяють оцінити ефективність дій влади і громади з реалізації сталого розвитку, проаналізувати вплив глобалізації на сучасний світ.

 

План

1. Концепція сталого розвитку.
2. Поняття сталого аграрного та сільського розвитку
3. Глобалізація.
4. Глобальні проблеми сучасності.

Література: [5 с.5-26]; [11 с.7-31]; [14 с.5-29].

 

Концепція сталого розвитку.

Це сучасна концепція, що грунтується на принципах взаємодії суспільства і природи та передбачає гармонізацію економічного й соціального розвитку та збереження довкілля.

Сталий розвиток - це такий розвиток суспільства, який задовольняє потреби нинішніх поколінь і не ставить під загрозу можливості наступних поколінь задовольняти свої потреби» («Наше спільне майбутнє», звіт Комісії ООН під керівництвом Гро Харлем Брутланд, 1987 р.).

Сталий розвиток має бути:

1. Соціально сприятливим, тобто задовольняти рівною мірою культурні, матеріальні і духовні потреби суспільства.
2. Економічно спроможним, тобто здатним оплачувати своє функціонування (витрати покриваються прибутком).
3. Екологічно стійким, тобто здатним підтримувати довготривалу життєздатність екосистем.

 

Складові поняття «сталий розвиток»:

Економіка:

• розумне поєднання всіх форм власності в народному господарстві;
• цивілізована товарно-ринкова економіка;
• демонополізація і вільна конкуренція виробників і споживачів;
• виробництво сільськогосподарської та промислової продукції, культурних благ у достатній кількості для забезпечення основних життєвих потреб усіх жителів планети.

Навколишнє природне середовище:

• забезпечення взаємодії суспільства і природи, людини і біосфери, поновлення відносної гармонії між ними;
• збереження екологічних можливостей економічного зростання для наступних поколінь;
• розроблення і практична реалізація методів ефективного використання природних ресурсів;
• забезпечення екологічної безпеки розвитку.
• широкий розвиток біотехнологій і впровадження маловідходних технологій;
• поступовий перехід до альтернативної енергетики;
• удосконалення методів захисту довкілля;
• екологічна освіта молоді.

Соціум:

• ліквідація голоду злиденності і безробітті;
• турбота про дітей, людей похилого віку, хворих і калік;
• виховання і освіта дітей та підлітків;
• розвиток широкої мережі професійних середніх і вищих навчальних закладів.

Політика і право:

• розвиток сучасної демократії;
• соціальна справедливість;
• забезпечення свободи і рівноправності всіх людей перед законом та ін;

Міжнародні відносини:

• попередження нової світової війни та регіональних конфліктів;
• забезпечення партнерства всіх країн та народів у промисловості, с/г, культурі й науці на основі рівноправного співробітництва;
• надання всебічної допомоги слаборозвинутим країнам.

Інформація:

• високий рівень розвитку науки і техніки і втілення їх досягнень в практику;
• розвиток народної освіти й засобів масової інформації, їх правдивість;
• компютерізація і інформатизація народного господарства та культури;
• масове використання електронних засобів для пропаганди успіхів стратегій сталого розвитку.

 

Головними умовами реалізації сталого розвитку можна визначити такі:

• усвідомлення наявності загрози сталому розвитку;
• формування глобальних, національних, місцевих стратегій сталого розвитку за умов економічного зростання та забезпечення основних потреб людей;
• суттєве зменшення споживання ресурсів;
• винайдення джерел фінансування економічних, екологічних, соціальних, політичних та інших перетворень, особливо для країн, що розвиваються;
• створення нормативно-правової та інституційної бази сталого розвитку;
• створення та удосконалення національних та міжнародних систем моні­торингу щодо ефективності реалізованих заходів та корегування програм розвитку;
• розгортання масової соціальної мобілізації на користь програм сталого розвитку;
• забезпечення наукового опра­цювання проблем та практичних дій щодо реалізації концепції сталого розвитку.

 

Контроль, моніторинг досягнення цілей сталого розвитку, оцінка ефектив­ності використаних засобів та інструментів вимагають розробки відповідних критеріїв і показників - індикаторів сталого розвитку. Комплекс таких індика­торів відіграє ключову роль в діагностиці стану складної системи «природа- економіка-людина» і відкриває можливості корекції цього стану на основі розробки відповідних програм.

Індикатори сталого розвитку (лат. indicator - показник) - це певні, доступні для спостереження та вимірювання, характеристики, нормативи і умови, які дозволяють робити висновки про стан та зміни сталого розвитку.

Навіщо потрібні індикатори?

а). Індикатори використовуються для обґрунтування рішення, яке приймається на основі кількісної оцінки та спрощення.

б). Індикатори допомагають інтерпретувати (пояснювати) зміни.

в). Використання індикаторів допомагає виявити недоліки у природокористуванні та розвитку.

г). Індикатори дозволяють полегшити доступ до інформації для різних категорій споживачів.

д). Індикатори полегшують обмін науково-технічною інформацією.

Індикатори встановлюються в залежності від пріоритетів та завдань сталого розвитку для окремо взятої території, їх поділяють на еко­номічні, соціальні, екологічні та інституціональні.

Демографічна проблема

Демографічна проблема нині полягає в стрімкому зростанні населення в країнах, що розвиваються, і в загрозі депопуляції, тобто перевищення кількості померлих над кількістю народжених, в економічно розвинених країнах. Обидва процеси є негативними для людства. Крім того, до демографічної проблеми можна віднести і швидкі темпи розростання міст і міських агломерацій. Збільшується також неконтрольована міграція.

У наш час найгостріша демографічна ситуація склалася в країнах, що розвиваються. У більшості країн Азії, Африки, Південної і Центральної Америки населення подвоюється за кожні 20—30 років. Це переважно економічно слаборозвинені, бідні країни. Стрімке зростання їх населення — одна з причин існування великої армії безробітних і бездомних. Понад 1 млрд. людей у світі постійно недоїдають.

Пік демографічного вибуху в багатьох країнах Азії і Латинської Америки, як відзначають демографи, уже минув, однак чисельність людства ще тривалий час зростатиме. Щоб попередити можливі демографічні катастрофи, уряди більш як 100 країн почали реалізовувати програму планування сім'ї. Населення планети перестане зростати лише за умови, що в кожній родині буде не більше трьох дітей.

Відносно новими демографічними проблемами є "псевдоурбанізація" (Індія, країни Латинської Америки), криза великих міст (США), нелегальна міграція (з Азії до Західної Європи, з Латинської Америки до США та Канади тощо).

 

Продовольча проблема

Останніми роками, як ніколи в останні три десятиліття, увага світу привернута до проблем продовольства. Цілий ряд чинників зумовив підвищення цін на продукти харчування, що досягла нині найвищого рівня з 1970-их років. Ця обставина серйозно позначилася на продовольчій безпеці бідних верств населення світу.

Досі невідома максимальна чисельність населення, яку може прогодувати наша планета. За різними джерелами, вона коливається від 10 до 20 млрд. чол. Невідомо, що трапиться, коли цієї межі буде досягнуто. Наразі 2/3 людства відчувають постійний дефіцит продуктів харчування. До того ж харчування часто є недостатньо калорійним і має нераціональну структуру (нестача вітамінів і білків тваринного походження). При цьому у світі виробляється достатньо продовольства, але географія його виробництва далеко не збігається з географією споживання. Північна Америка і Західна Європа мають надлишок продовольства, але країни, що розвиваються, не мають можливості для його закупівлі в достатній кількості.

Найбільш надійний напрямок вирішення глобальної продовольчої проблеми - зростання виробництва продуктів харчування в голодуючих державах - країнах Азії, Африка і Латинської Америки. Він можливий двома шляхами. Один з них - екстенсивний - передбачає подальше розширення орних, пасовищних та інших угідь. За даними ФАО залишається ще чимало землі для сільськогосподарського використання. Близьюп 1560 млн га можуть бути додані до нинішніх 1,4 млрд га орних земель. Більше половини наявних додаткових земель розташовано в Африці та Латинській Америці. На ці регіони припадає більшість земель, які найкраще придатні для вирощування культур з дощовим зрошуванням.

Перший шлях у багатьох країнах вичерпався або ж потребує значних затрат. Тому основою вирішення продовольчої проблеми є інтенсивний шлях - підвищення біологічної продуктивності вже існуючих угідь. Інтенсифікація сільського господарства в країнах, що розвиваються, пов'язана з біотехнологією, використанням нових високоврожайних сортів (так звана "зелена революція") і нових методів обробітку ґрунту, подальшим розвитком механізації, хімізації, меліорації.

 

Проблема миру і роззброєння

Глобально постала в наш час геополітична проблема збереження миру. Воєнні конфлікти існували завжди. Про це знаєте з шкільного курсу історії. Але вони ніколи так не загрожували всьому людству, як нині. У другій половині XX ст. у зв'язку з подальшим удосконаленням ядерної зброї і ракетної техніки, нагромадженням інших засобів масового знищення (хімічних і біологічних) виникла реальна можливість знищення цілих країн і континентів у випадку розв'язання третьої світової війни. В арсеналах найбільших країн світу зосереджена така кількість зброї, якої достатньо, щоб знищити все живе на планеті. Атомні й водневі бомби, якщо вибухнуть одночасно, здатні розірвати Землю на шматки. Сукупний світовий запас ядерної зброї становить близько 15 тис. мегатонн, що приблизно дорівнює більш як 1 мли бомб, аналогічних тій, що була скинута на Хіросіму. І хоча ядерна зброя більше не застосовувалась, викликає занепокоєння прагнення окремих держав до безконтрольного з боку міжнародного співтовариства володіння зброєю масового знищення. Нині налічується щонайменше сім "ядерних держав", у т. ч. й таких, що конфліктують між собою (Індія та Пакистан). Ще ряд країн веде активні роботи щодо створення ядерної зброї.

У кінці 80-х - на початку 90-х років XX ст. з припиненням "холодної війни" між двома суспільними системами була знята загроза світового ядерного конфлікту. Однак значна небезпека криється також у локальних конфліктах, що можуть мати регіональне поширення. Так, міжнародні договори про нерозповсюдження ядерної зброї чи про повне припинення виробництва хімічної зброї підписані далеко не всіма країнами світу.

Величезними є також економічні втрати людства від гонки озброєнь. Після Другої світової війни всі країни світу витратили вже близько 10 трлн доларів США на озброєння й утримання армії. Цю величезну суму можна було б використати набагато продуктивніше, наприклад на ліквідацію глобальних проблем людства. Але до цього все ще далеко. Найбідніші, кризові країни, незважаючи на голод і злидні, продовжують вкладати величезні кошти у виготовлення зброї.

Лише спільними зусиллями людство зможе вирішити проблему війни і миру. Світове співтовариство, ООН, НАТО, окремі країни та їх лідери намагаються покращити ситуацію у світі, відвернути загрозу війни. Необхідно ліквідувати військові бази, передусім Росії та США, на чужих територіях. Велике значення має підписання міжнародних угод про скорочення озброєння. А найвагомішим внеском у справу миру на Землі є добровільна відмова від ядерної зброї. Першою державою світу, яка зробила це, стала Україна.

 

Слід зазначити, що початок XXI ст. позначився новою проблемою - проблемою боротьби з міжнародним тероризмом.

 

Екологічні проблеми

До екологічних проблем належать такі зміни стану довкілля, які можуть погіршити (прямо або опосередковано) умови життєдіяльності людини.

Екологічні проблеми нині поширені практично всюди. Це означає, що вони створюють загрозу життєдіяльності не окремим групам людей, а людству загалом, не окремим регіонам чи країнам, а всій планеті.

Екологічні проблеми можуть бути спровоковані стихійними лихами. Так, наприклад, катастрофічні повені часто спричинюють знищення сільськогосподарських угідь, забруднення поверхневих вод і спалах інфекційних захворювань. Аналогічні наслідки можуть спричинювати й землетруси або виверження вулканів тощо.

Водночас екологічна проблема часто є наслідком впливу на природу людства. Упродовж усієї своєї історії людство через господарську діяльність поступово посилювало тиск на природу, усе більше порушуючи в ній екологічну рівновагу. Наслідком цього є забруднення довкілля і своєрідна "відповідь" на порушення людиною природних зв'язків виснаження ресурсів, видозміни окремих природних компонентів і загалом природних комплексів.

Сучасні принципи організації суспільства та його економічної бази є згубними для довкілля. Практично будь-яка галузь людської діяльності небезпечна для природи. Найбільший внесок у створення екологічної проблеми роблять сільське господарство, чорна й кольорова металургія, хімічна промисловість, транспорт і енергетика, особливо атомна.

Ці та інші галузі світової економіки постійно насичують землю, воду й повітря інертними і хімічно активними елементами, радіонуклідами тощо. Зростає шумове та електромагнітне забруднення. При цьому порушуються природні процеси в біосфері. Наслідком такого "захворювання" та отруєння біосфери може бути її повна деградація і загибель. А з нею загине і цивілізація.

 

Проблема захисту літосфери під забруднення. "Найміцніша" оболонка нашої планети забруднюється внаслідок "поховання" шкідливих, у тому числі радіоактивних, відходів. Свій негативний вплив чинять і внесені мінеральні добрива та отрутохімікати, завали "пустої" породи в районах гірських розробок і нагромаджені сміттєзвалища.

Проблема захисту під кислотних дощів. В атмосферу щорічно викидається понад 20 млрд т пилогазових відходів, у яких містяться близько 240 явно шкідливих для людини речовин. Особливо чимало їх там, де електроенергетика базується на спалюванні великої кількості вугілля. Результатом такого забруднення стали так звані кислотні дощі. У викопному паливі, крім вуглеводів, завжди є домішки сірки, фосфору та багатьох інших елементів. При спалюванні ці елементи, так само, як і азот, що міститься в повітрі, утворюють окиси. У результаті різноманітних фізико-хімічних процесів окиси сірки, азоту, фосфору перетворюються на кислоти, які разом з атмосферними опадами потрапляють на поверхню землі. Потрапляючи а ґрунти, кислотні дощі зменшують в них кількість поживних сумішей, пригнічують ріст рослин, а інколи призводять до їх повної загибелі. Найбільш чутливо на випадання кислотних дощів реагують хвойні ліси на великих просторах Західної і Центральної Європи та північного сходу США. Негативно впливають кислотні дощі і на органічний світ водойм. Спочатку зникають планктонні організми, потім гине риба, яка не має корму, а також можлива загибель ракоподібних та молюсків.

Значних збитків завдають окиси й кислоти сірки також матеріалам і спорудам. Посилюється корозія чорних і кольорових металів, мармур і вапняки внаслідок хімічних реакцій перетворюються на гіпс. Це особливо несприятливо позначається на стані архітектурно-історичних пам'яток європейських країн, які, простоявши століття або навіть тисячоліття, можуть бути зруйновані за кілька десятків років. Нині кислотні дощі завдають значної шкоди екосистемам Центральної і Східної Європи, Скандинавських країн, багатьох районів Росії, Китаю та Індії.

Проблема захисту від теплового забруднення. Унаслідок згоряння органічного палива вміст вуглекислого газу у повітрі підвищений. Тим самим порушений природний колообіг вуглекислого газу в природі. Саме це, на думку багатьох учених, і спричинило так званий парниковий ефект і, як наслідок, загальне потепління клімату. За оцінками, подвоєння вмісту вуглекислого газу у повітрі може призвести до підвищення середньої температури на планеті на 2-4 градуси С.

Сприяє потеплінню клімату і безпосереднє теплове забруднення повітря, зумовлене низьким коефіцієнтом корисної дії більшості машин і механізмів. Це вже яскраво помітно над великими агломераціями, мікроклімат яких значно тепліший, ніж на навколишніх територіях.

Зміни клімату впливатимуть, зокрема, на стан здоров'я людей. Потепління вже призвело до збільшення показника смертності в країнах з низьким рівнем доходу на 150 тис. осіб на рік. Вважається, що показники виживання та відтворення бактерій, що заражають харчові продукти і джерела води, під впливом підвищення температури збільшаться, посилюючи тим самим негативний вплив на стан здоров'я населення.

Наслідком парникового ефекту може бути достатнє для глобальної катастрофи потепління клімату. Викликане ним танення криги в Антарктиді, Гренландії, Північному Льодовитому океані призведе до підвищення рівня Світового океану. Затопленими виявляться найзаселеніші частини суходолу. Сотні мільйонів людей вимушені будуть мігрувати в дуже несприятливі для життя регіони. Можуть статися грандіозні воєнні сутички між державами і народами. Життєвий простір людства звузиться як шагренева шкіра.

Проблема руйнації озонового шару. У 70-80-х роках XX ст. учені все частіше стали фіксувати зменшення концентрації озону у стратосфері, особливо над полярними і приполярними районами. Це явище отримало назву озонових дір. Вони небезпечні тим, що зменшення вмісту озону дає змогу вільно проникати на поверхню Землі ультрафіолетовим променям. Тим часом надмірна кількість ультрафіолетової радіації є шкідливою для живих організмів, зокрема збільшує ризик ракових захворювань населення.

Проблема захисту гідросфери від забруднення. Щорічно до гідросфери надходить близько 1800 млрд м куб викидів неочищених і слабо очищених стічних вод. Найбільш забрудненими у гідросфері є річкові й озерні води. Особливо багато нині нечистот є в річках Східної Європи. Загрозливих масштабів набуває забруднення поверхневих вод також у країнах, що розвиваються.

Води Світового океану регулярно забруднюються з різних джерел. Основну масу забруднювачів приносять річкові води. Утім, багато їх надходить і з атмосферними опадами, а також унаслідок господарської діяльності людини в акваторіях океанів і морів. Найбільшої шкоди завдає забруднення нафтопродуктами, яких викидалося до 10 млн т на рік. Крім того, нерідко всі води після промивання танкерів та інших суден зливалися прямо в океан. Іншим великим джерелом надходження нафти є аварії танкерів.

Найбільш забрудненими районами Світового океану вважаються внутрішні моря Європи (Балтійське, Чорне, Азовське, Північне, Середземне) та Азії (внутрішнє Японське, Жовте, Яванське), а також Перська та Мексиканська затоки.

Проблема дефіциту чистої прісної води. Вона виникла через забруднення багатьох водойм, зміни клімату, а також зростання водоспоживання у зв'язку із зростанням чисельності населення. Як наслідок, нині приблизно 1,1 млрд осіб не мають доступу до чистої води.

Багато країн відчувають брак доброякісної питної води. Тому кожного року в країнах, що розвиваються, від хвороб, які спричинені збудниками, поширеними у неякісній воді, вмирає не менше як 4 млн дітей. Крім того, за даними ООН, загострення проблеми дефіциту води погіршить і без того низький рівень санітарії в цих країнах, що стане причиною понад мільйона смертей на рік.

У багатьох, випадках використання водних ресурсів все більше ускладнюється нестійкістю водопостачання, що є наслідком як зростання чисельності населення, так і зміни клімату.

Проблема деградації земель. Кількість земельних ресурсів на земній кулі обмежена, до того ж їх не можна замінити жодними іншими ресурсами. Щороку з активного використання вилучаються мільйони гектарів земель, а це зменшує можливості людства вирішити продовольчу, сировинну, соціальну та інші глобальні проблеми.

Деградацію земель спричиняє багато чинників. Так, відкритий видобуток корисних копалин і підсилена внаслідок господарської діяльності ерозія призводять до повної втрати родючого шару землі і формування "місячних ландшафтів". Проблемою є і виснаження грунтів, оскільки хімічні добрива не можуть повною мірою компенсувати спожитий культурними рослинами гумус. Крім того, залишки добрив накопичуються в ґрунті і разом з отрутохімікатами стають небезпечними забруднювачами найважливішого дай людей природного ресурсу — грунту.

Складовою проблеми деградації земель є проблема опустелення земель, яка у свою чергу нерідко зумовлена проблемою скорочення площі лісів. Внаслідок нераціонального господарювання спустелення відбувається не лише в посушливих регіонах світу (що прилягають до пустель тропіків і помірного поясу). Діяльність людини на Крайній Півночі вже спричинила деградацію тундри. Загалом під загрозою спустелення опинилося 25 % території планети. Через зниження продуктивності сільськогосподарських і пасовищних угідь засоби для існування може втратити понад 1 млрд осіб у понад 100 країнах.

Міркуючи над подальшим існуванням людства у зв'язку із загостренням екологічних проблем, фахівці ООН розробили концепцію стійкого розвитку людства, яка передбачає два підходи: І) стратегію "тотального очищення", що пов'язує стійкий розвиток людства з екологічно чистою енергетикою, безвідходною технологією, замкненими циклами виробництва тощо; 2) стратегію обмеженого споживання.

Країнами світу вже зроблено деякі конкретні кроки для обмеження забруднення атмосфери: підписано протоколи щодо поступового скорочення викидів вуглекислого газу (головного "винуватця" парникового ефекту), щодо повного припинення виробництва фреонів, які руйнують озоновий шар.

 

Основні терміни

«Сталий розвиток» - це такий розвиток суспільства, який задовольняє потреби нинішніх поколінь і не ставить під загрозу можливості наступних поколінь задовольняти свої потреби.

Індикатори сталого розвитку - це показники, які використовуються для оцінки якості життя людей, стану їх здоров'я, стану довкілля, оцінки впливу людської діяльності на стан довкілля і здоров'я людей.

Моніторинг індикаторів сталого розвитку - це контроль за зміною вибраних індикаторів сталого розвитку.

Глобалізація це – процес усе більш тісного зближення, взаємодії, взаємозалежності різних країн і народів світу, перш за все в економічній сфері, але також у сферах інформації, культури, технології, управління.

 

Контрольні питання

1. Чим викликана актуальність проблеми сталого розвитку?
2. Які основні чинники стимулювали появу ідей сталого розвитку?
3. Розкрийте зміст поняття "глобалізація".
4. Охарактеризуйте вплив глобалізації на процес сучасного світового розвитку.
5. Яким чином пов'язана глобалізація з появою і еволюцією ідей сталого роз­витку?
6. Які глобальні проблеми становлять найбільшу загрозу для сталого розви­тку людської цивілізації?
7. Розкрийте зміст поняття "сталий розвиток".
8. На яких засадах розробляються стратегії сталого розвитку?
9. У чому виявляється відставання адаптації систем управління від темпів змін у сучасному світі?
10. Якими є головні передумови реалізації ідей сталого розвитку суспільства на різних рівнях управління?

 

План

1. Система организаций обеднаних націй.
2. Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992р.).
3. Саміт тисячоліття.
4. Цілі розвитку тисячоліття.

Література: [11 с. 36-45]; [12 с.27-51]; [13 с.17-34]; [14 с.12-29].

 

1. Система организаций обеднаних націй.

Однією з найвпливовіших організацій, яка може координувати дії, спрямова­ні на вирішення глобальних проблем у масштабі світової спільноти, є Органі­зація Об'єднаних Націй (ООН).

ООН - універсальна та найбільш представницька організація. Станом на 2010 рік вона об'єднує 192 країни. Тому ООН сьогодні має найкращі можливості для узгодження та спрямування дій практично всіх країн світу на подолання глобальних проблем та перехід до сталого розвитку.

«Об'єднані Нації» - ця назва вперше була використана у Декларації об'єднаних націй від 1 січня 1942 р., коли представники 26 держав зобов'язалися від іме­ні своїх урядів довести до повної перемоги спільну боротьбу проти країн, що розв'язали Другу світову війну. Статут ООН був прийнятий на конференції Об'єднаних націй (Сан-Франциско, США) у червні 1945 р. і вступив у дію 26 жовтня 1945 р. після його ратифікації СРСР, Китаєм, Великобританією, США та Францією (тобто провідними державами, які стали постійними членами Ради безпеки ООН). Цей день вважається офіційною датою створення ООН і що­річно відзначається як День ООН.

Організацію було створено як інструмент глобальної колективної безпе­ки для попередження збройних конфліктів, недопущення або придушення будь-якої агресії. Сьогодні, крім питань військово-політичної безпеки, вона займається вирішенням проблем соціального, економічного розвитку, захис­том довкілля, проблемами біженців, гуманітарної допомоги тощо. За Статутом, цілями ООН є:

• підтримка міжнародного миру та безпеки;
• розвиток дружніх відносин між націями на основі поважання принципу рів­ноправності та самовизначення народів;
• здійснення співробітництва для розв'язання міжнародних проблем еконо­мічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та для заохо­чення й розвитку поваги до прав людини й основних свобод;
• організація та узгодження дій націй для досягнення цих спільних цілей.

Діяльність ООН ґрунтується на загальновизнаних принципах мирного співіс­нування:

• суверенна рівність всіх членів;
• вирішення міжнародних суперечок мирними засобами і так, щоб не загро­жувати миру, безпеці та справедливості;
• утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або застосування її проти іншої держави;
• надання ООН усілякої допомоги країні в усіх діях, що здійснюються відпо­відно до Статуту, і утримання від допомоги будь-якій країні, проти якої ООН вживає заходів превентивного або примусового характеру;
• забезпечення дотримання країнами, які не є членами ООН, тих самих принци­пів, оскільки це необхідно для підтримання міжнародного миру та безпеки;
• невтручання у справи, які стосуються внутрішньої компетенції будь-якої держави;
• сумлінне виконання взятих на себе зобов'язань згідно зі Статутом. Головними органами ООН є: Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки, Еконо­мічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР), Секретаріат на чолі з Генеральним Секре­тарем, Міжнародний Суд та Рада з Опіки. Генеральним секретарем ООН з 1 січня 2007 р. є Пан Ги Мун (Республіка Корея).

Крім головних, ООН має розгалужену систему допоміжних органів (комісій, фондів, програм та комітетів), а також включає низку спеціалізованих та авто­номних організацій, з якими ООН уклала відповідні угоди. Спеціалізовані організації ООН (їх 19) відіграють визначну роль у розвитку світового господарства і охоплюють як різні сфери, так і галузі:

• фінансові: Міжнародний валютний фонд (МВФ) та система організацій Сві­тового банку - Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжна­родна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація -(МФК), Багатостороння агенція з гарантії інвестицій (БАГІ), Міжнародний центр з уре­гулювання інвестиційних суперечок (МЦУІС);
• галузеві: Продовольча й сільськогосподарська організація (ФАО), Міжна­родний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР), Міжнародна ор­ганізація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ІМО), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Організація з промислового розвитку (ЮНІДО), Всесвітня туристична орга­нізація (ВТО), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), Всес­вітня метеорологічна організація (ВМО);
• соціальні: організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Між­народна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ).

Серед чотирьох автономних організацій найбільш впливовими та відомими є Світова організація торгівлі (СОТ) та Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГАТЕ).

Забезпечують реалізацію цілей ООН в певних напрямках програми та фонди ООН, серед яких найбільш відомими є:

• Програма розвитку ООН (ПРООН);
• Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД);
• Програма ООН з довкілля (ЮНЕП);
• Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ);
• Фонд ООН для розвитку в інтересах жінок (ЮНІФЕМ);
• Фонд ООН у сфері народонаселення (ЮНФПА);
• Всесвітня продовольча програма (ВПП);
• Програма ООН з населених пунктів (ООН-Хабітат).

На основі статуту виникла розгалужена система багатосторонніх договорів. ООН розробляє рекомендації, конвенції, заходи, які пропонує прийняти сво­їм членам для подальшого включення в законодавство або введення норма­тивних актів.

Значної уваги ООН надає припиненню військових конфліктів і запобіганню війн, сприянню усуненню суперечностей до того, як вони перетворяться на збройне протистояння. В цьому випадку треба сказати, насамперед, про за­ходи проти розповсюдження атомної зброї і припинення гонки озброєнь. В багатьох випадках ООН виступала арбітром у вирішенні складних міжнарод­них конфліктів.

Загострення екологічних проблем в світі спонукало ООН до розробки заходів охорони довкілля. Світовий океан, повітряний простір, Антарктида були ви­значені як спільне надбання людства, охорона якого має бути справою всіх народів світу.

ООН мобілізує ресурси на подолання масової злиденності. Завдяки фондам ООН, щороку численна група людей з найбідніших країн набуває освіти й ви­соку кваліфікацію, в тому числі в наукових центрах розвинених країн. ООН дбає про найменш захищені верстви населення. Є спеціальні фонди і програми - управління у справах біженців; Фонд розвитку для жінок (ЮНІ- ФЕМ); Фонд у галузі народонаселення (ЮНФПА); Бюро допомоги в разі сти­хійного лиха (ЮНДРО); Всесвітня продовольча програма (ВПП) та ін.

Термінова допомога надається населенню, потерпілому внаслідок бойових дій у різних регіонах. Нині актуальним є залучення до участі в діяльності ООН не тільки урядів, а й різних верств населення, громадських організацій, ді­лових кіл, науково-дослідних закладів, засобів масової інформації.

Зважаючи на викладене вище, зрозуміло, що у межах компетенції ООН є практично всі сфери діяльності людства. Ця організація виступає генерато­ром ідей, трибуною для визначення основних проблем і завдань світового розвитку, узагальнення і поширення досвіду розв'язання глобальних про­блем сучасності.

Статут ООН є найважливішим актом міжнаролдного права. На його принципи посилаються міжнародні правові документи, вони показують можливості по­дальшого прогресивного розвитку принципів та норм міжнародної поведін­ки. На основі цих принципів іде розвиток нових сфер діяльності, які сприяють еволюції міжнародного права, виділенню таких галузей, як договірне право, морське, повітряне, гуманітарне, екологічне, антитерористичне, атомне, пра­во міжнародних організацій та ін.

В 1972 р. в Стокгольмі була проведена одна з перших Конференцій ООН з довкілля, яка засвідчила включення урядів країн у вирішення екологічних проблем, які стали стримувати соціально-економічний розвиток. Стала роз­виватися екологічна політика та дипломатія, право довкілля, з'явились нові інституції державного управління - міністерства та відомства з довкілля. У 80-ті рр. почали говорити про екорозвиток, розвиток без руйнування до­вкілля, необхідність стабільного розвитку екосистем. У 1980 р. була прийнята Всесвітня стратегія охорони природи (ВСОП), де вперше містилася згадка про сталий розвиток. Друга редакція ВСОП була названа «Турбота про планету Земля - Стратегія сталого життя» і була опублікована в жовтні 1991 р. В ній підкреслювалось, що розвиток повинен базуватися на збереженні живої при­роди, захисті структури, функцій та різноманіття природних систем, від яких залежать біологічні види. Для цього необхідно зберігати системи підтримки життя (життєзабезпечення), біорізноманіття та забезпечувати стале викорис­тання поновлюваних ресурсів. З'явились дослідження з екологічної безпеки як частини національної та глобальної безпеки.

Організація Об'єднаних Націй вперше запропонувала і взяла на себе впро­вадження концепції розвитку, реалізація якої повинна охоплювати більшість країн світу - концепції сталого (збалансованого) розвитку. Сьогодні в межах ООН розроблений універсальний механізм узгодження рішень держав, який необхідно використовувати в інтересах збалансованого розвитку. Отже, ООН започаткувала глобальний процес переосмислення суті та пере­оцінки результатів попереднього розвитку цивілізації, зорієнтованого на до­сягнення економічного зростання без огляду на можливі негативні для до­вкілля наслідки. Поява глобальних проблем у різних сферах життєдіяльності людей свідчила про системний характер небезпечних змін, що виникали під впливом антропогенних чинників глобального масштабу. Відповідь на нові загрози вимагала такого ж загальнопланетарного підходу, глобального мис­лення, спільних та узгоджених у межах усього світу дій.

 

1. Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992р.).

У червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища й розвитку. Ця конференція відома ще як саміт «Планета Земля», оскільки в ній брали участь керівники 178 країн світу, пред­ставники 1600 неурядових організацій.

Конференція констатувала, що людство переживає вирішальний момент сво­єї історії: протиріччя між характером розвитку цивілізації та природою до- сягли межі, і подальший рух по цьому шляху веде до глобальної катастрофи. Сутність конфлікту в тому, що люди, оволодівши матеріало- та енергоємними технологіями, зруйнували рівновагу екосистеми біосфери. Людство для своїх потреб вилучило із земних надр та залучило в соціоекономічні процеси такі маси речовини, які біосфера не здатна переробити без порушення природ­ної рівноваги (гомеостазу).

Згідно резолюції ГА ООН 1983 р. була створена Міжнародна комісія з довкіл­ля та розвитку, яку очолила Г.Х.Брутланд, колишня прем'єр-міністр Норвегії. В 1987 р. комісія опублікувала доповідь Г.Х.Брутланд «Наше спільне майбут­нє», яку було схвалено ГА ООН. В доповіді постало питання про необхідність пошуку нової моделі розвитку цивілізації, було сформульовано ідею сталого розвитку, як основу стратегії взаємодії природи і суспільства на засадах еко­номічно, соціально та екологічно збалансованого розвитку, що передбачає можливості задовольнити потреби людей сьогодні і в майбутньому. З цього моменту в обіг вводиться термін «сталий розвиток».