Соціальні аспекти старості і старіння

 

Старіння – це перехід у систему нових соціальних ролей, а також, і в нову систему групових і міжособистісних відносин. Не завжди усвідомлюється, що старіння – соціально обумовлений процес, який відбувається протягом усього життя, тісно пов’язаний зі ступенем адаптації в попередні роки – у молодому й середньому віці. Як зазначають О.О.Богомолець, І.І.Мечников, О.В.Нагорний та інші дослідники в галузі медичної та соціальної геронтології, старіння організму відбувається не лише за медико-біологічних причин, підкоряючись генетичній програмі і лише фізіологічним та психологічним віковим змінам в організмі людини як біологічної істоти, але й значною мірою обумовлено соціальними причинами, тобто залежить від умов існування та життєдіяльності людини, від якості та способу життя, рівня цивілізованості суспільства, доступності соціальних благ та послуг тощо. Б.Г.Ананьєв вказував на необхідність комплексного підходу до процесу старіння, виділяючи в ньому біологічні, психологічні та соціальні складові і встановлення між ними взаємозв’язку. Біосоціальна сутність людини дає підстави розглядати особистісно-психологічні зміни пізнього віку як сукупність взаємовпливу біологічного і соціального в їх генезі. Таким чином, старіння включає в себе спільний вплив і спільну обумовленість біологічних, психологічних і соціальних чинників, пов’язаних з індивідуальним існуванням особистості та її віковою мінливістю, з віковим спадом й одночасно із збагаченням психічних можливостей, з рівнем соціальної активності, що впливають на процес старіння, тощо.

Геронтологи вважають, що необхідно знайти та розробити шляхи для подолання та нейтралізації дисгармонії, яка виникає між біологічною і соціальною сторонами людської природи, між бажаннями та можливостями старої людини служити суспільним інтересам та брати участь у житті своїх рідних.

І.Розоу пропонує розглядати такі культурно-соціальні чинники, що визначають, по-перше, специфіку процесу старіння, по-друге, становище людей похилого віку в суспільстві: володіння власністю й прибуток, стратегічні знання, працездатність, взаємна залежність поколінь, традиції й релігія, втрата ролей і рольова невизначеність. Ці соціальні чинники одночасно є й тими індикаторами, які формують ставлення до людей похилого віку.

Володіння власністю й прибуток. Прибуток - це те, на чому тримається економіка літньої людини, а якщо його немає – літня людина потрапляє в залежність від добродійності суспільства. Власність є основною в забезпеченні незалежності й безпеки літньої людини.

Чинник власності й доходу літніх людей в Україні відмінний від цього чинника в найбільш розвинених країнах. По-перше, у нашому, пострадянському суспільстві практично немає таких літніх, які володіють власністю в тій мірі, в якій вона забезпечувала б їхню фінансову незалежність. Власниками зараз стають найбільш енергійні й заповзятливі люди молодого й середнього віку. Це не відповідає уявленням літніх людей про соціальну справедливість.

По-друге, сьогодні в усьому світі існують пенсійні фонди й різні види страхування, що гарантують забезпечену старість. У нашій країні цей вид допомоги й підтримки тільки народжується й нинішні літні люди вже не зможуть ним скористатися. Таким чином, літні люди в нашій країни повністю залежать від державних виплат, пенсій й інших соціальних виплат.

Стратегічні знання, як правило, з’являються в результаті тривалого життя. У сучасному світі роль спадковості знань стала значно слабкішою. Стрімкий розвиток суспільства й науково-технічний прогрес знецінили поняття досвіду літніх людей, котрий зберігся тільки в деяких галузях знання й мистецтва. Досвід уже не еквівалентний знанням, і літнім людям не вдається включитися в соціальну еволюцію. Тому вони не можуть бути зразком для наслідування для молодих, не можуть бути для них авторитетами й не вшановуються вже як "стратегічні вчителі".

Працездатність. Як ми вже розглядали в попередніх темах, з віком знижуються фізичні й психічні можливості людини. По-перше, при старінні (нормальному і патологічному) істотно змінюються нейродинамічні параметри активності мозку та режим роботи ЦНС, що часто виражається в обмеженні зовнішнього й внутрішнього перцептивного простору когнітивних процесів і визначається як "звуження обсягу психічної діяльності". По-друге, якщо ми умовно приймемо здоров'я молодої людини 17-20 років за 100%, то до 65 років рівень здоров'я знижується до 69%, до 75 років - до 60%. Тому для того, щоб робота виконувалася літніми людьми якісно, їм рекомендується однотипна звична діяльність у тих сферах, в яких вони працювали найбільш тривалий час, де ними накопичений великий досвід. Як вважають деякі вчені, швидше за все, літні люди можуть зберігати своє соціальне функціонування в низькопродуктивних і примітивних технологіях.

Традиції й релігія. Сучасне суспільство можна визначити як "прогресивне". У ньому зникають остаточні постфігуративні елементи. Тому молоді люди приймають і несуть дуже обмежену спадщину. Їхні головні цінності, як визначив І.Розоу, "матеріальні й, скоріше мирські, ніж священні, святі; скоріше орієнтовані на майбутнє, ніж на минуле; скоріше прагматичні, ніж традиційні". Літні люди перестають бути життєздатним символом продовження історії й поваги до традицій та звичаїв. Соціальні зміни в нашій країні свідчать про зміну традиційних орієнтацій, які раніше викликали повагу до літніх людей.

Рольова невизначеність. Кожна людина проходить протягом свого життя певні стадії: дошкільні й шкільні роки, одержання освіти, одруження, турбота про родину, дітей, робота, поява онуків, вихід на пенсію, вдівство. З раннього дитинства й до старості в людини відбувається збільшення репертуару ролей, що вона виконує. При цьому вона "рухається" від низької відповідальності до більш високої, від залежності до незалежності, від малих умінь до більшої компетентності. Безперервна зміна ролей зі збільшенням відповідальності відповідає очікуванням суспільства, і людина має активні уявлення про майбутню роль. Таким чином, ролі структуровані очікуваннями, вимогами й певною активністю, що необхідна при виконанні будь-якої ролі.

У масовій свідомості роль пенсіонера, удівця, просто літньої людини - дуже неясна, й у суспільстві відсутні відповідні рольові очікування. Коли людина старіє, суспільство та сім’я як суспільна одиниця не ставить до неї ніяких вимог, нехтує нею, і таким чином позбавляє певної ролі, змінює статус.

Рольова невизначеність деморалізує літніх людей. Вона позбавляє їх соціальної ідентичності і часто має негативний вплив на психологічну стабільність. Адже повсякденне звичайне життя літніх людей не є виконанням будь-якої ролі. Крім цього, неструктуровані ситуації пізнього життя викликають депресії та занепокоєння (хвилювання), тому що старі люди відчувають вакуум соціальних очікувань та нестачу норм для них.

Втрата ролей. Виходячи на пенсію, людина втрачає одну з головних ролей – перестає бути виробником матеріальних цінностей, "здобувачем" у сім’ї.

У сучасному суспільстві трудова діяльність виконує цілу низку функцій. Вона не тільки забезпечує людині засоби для існування, надає відповідний статус, але й реалізує соціальну активність індивіда. На рівні особистості вона розглядається як здатність до свідомого виявлення та встановлення свого місця в системі суспільних стосунків і самореалізації. Соціальна активність є мірою соціальної діяльності, мета якої - реалізація інтересів суспільства, особистості як члена даної соціальної спільноти. Для будь-якої людини трудова діяльність є підґрунтям її повноцінності, цікавого життя, творчої діяльності. Тому необхідна робота й людям похилого віку, в яких коло особистих інтересів значно обмежується та звужується. Робота забезпечує людину структурою для планування своїх повсякденних справ; вона визначає коло людей, які регулярно зустрічаються; також визначає ролі та функції людини і робить внесок у формування її ідентичності. Цими чинниками визначаються деякі причини, за якими вихід на пенсію може вимагати значної перебудови особистості та способу життя. Зазвичай, якщо вихід на пенсію пов’язаний із різкими змінами в житті людини або якщо її ідентичність тісно пов’язана із професійною роллю, зміни переносяться тяжко.

Можливе вдівство й дорослі діти, які матеріально незалежні, позбавляють літню людину іншої важливої ролі – бути головою родини.

Втрата майбутнього. Суттєвою для літної людини є різка зміна структури її психологічного часу. У хронотопі особистості різко зменшується частка майбутнього часу, який розширював її життєвий простір. Протягом майже всього свого індивідуального шляху людина звикла жити планами, близькими та віддаленими цілями, проектами та задумами – різними формами майбутнього. Між іншим, для багатьох людей похилого віку вихід на пенсію – це втрата майбутнього і життєвий світ уявляється невизначеним та незмістовним.

Респонденти старшого віку схильні розташовувати "кращий" вік у минулому, наприклад, пенсіонери вважають, що кращий вік – 40 років, тоді як молоді люди – у теперішньому. Цей факт також зазначає І.Клименко: вихід на пенсію пов’язаний із втратою перспективи майбутнього та зверненням особистості до свого минулого. У цей час майбутнє не планується, сприймається песимістично, значущість даної часової перспективи для особистості різко знижується. Це період втрати продуктивної діяльності.

Взаємна залежність із близьким оточенням. Тісні контакти й обмін функціями між поколіннями в родині становили найважливіші умови виживання людей похилого віку в суспільстві, де були відсутні інші форми гарантованої підтримки в старості, ніж родинні. Тому контакти й зв’язки між віковими групами були досить тісними, і це породжувало в них відчуття взаємної залежності. Це дозволяло літнім людям брати участь у сімейному розподілі праці аж до глибокої старості, забезпечувало їм належний авторитет та особистісну автономію. Під впливом індустріалізації й демографічних зрушень поступово зростала соціальна диференціація вікових груп, підсилювалася вікова спеціалізація економічних функцій і, нарешті, витиснення літніх людей з ринку праці (офіційний вихід на пенсію) призвело до розриву зв’язків з поколінням дітей.

Зараз молоді люди здатні матеріально забезпечити себе самі, а старше покоління одержує пенсію й інші види соціальної допомоги. Усе це сприяє відносній матеріальній незалежності поколінь один від одного. У зв’язку із цим зменшується необхідність кооперації, і тим самим руйнується сімейна солідарність, взаємна залежність.

Більшість людей похилого віку знаходяться в складних, різноманітних стосунках з родиною, друзями й сусідами. Тим часом, ідеал існування літніх людей - це тісні соціальні зв’язки при досить низькому рівні залежності, тобто раціональне сполучення сімейної турботи й особистісної автономії.

Таким чином, розглянувши наведені вище соціально-культурні чинники, можна зробити висновок про те, що літні люди є досить малою цінністю для сучасного суспільства як у розвинених країнах Заходу, так і в нашій країні. Інакше кажучи, літні люди зазнають девальвацію, знецінювання. Цей факт відображає негативні стереотипи й аттітюди літніх людей у групах молодих.

Отже, старіння – це складний багатогранний процес, який складається з трьох взаємопов’язаних компонентів:

1) біологічне старіння – характеризується змінами організму на фізіологічному рівні, коли функціонування організму уповільнюється, а з часом переходить у стадію регресу;

2) психологічне старіння – характеризує уявлення індивіда про процес свого старіння, специфічне відчуття старості, яке має як об’єктивні ознаки, так і суб’єктивні прояви;

3) соціальне старіння – пов’язане зі змінами поведінки та виконанням соціальних ролей людьми похилого віку.

Усі ці зміни обумовлюють складність пристосування старої людини до соціуму і соціуму до старої людини, що виявляється інколи в негативному ставленні до старих людей у суспільстві, зміні сімейного статусу, зниженні економічного статусу, проблемі надлишкового дозвілля тощо. Ці та інші чинники призводять до того, що старі люди переймаються почуттям власної незатребуваності, непотрібності, занедбаності, що суттєво погіршує їх соціальне самопочуття. Отже, зусилля суспільства повинні бути спрямовані на те, щоб надати людям похилого віку додаткові можливості й створити умови для їх повноцінної участі в житті суспільства.

Тема 6

АДАПТАЦІЯ ДО СТАРОСТІ

Проблема соціальної адаптації людей похилого віку є найбільш складною й комплексною серед того кола проблем, що супроводжують процес старіння особистості. Оптимальне її вирішення є найбільш актуальним завданням у зв’язку зі зміною соціальної й сімейної ролі літньої людини внаслідок припинення нею трудової діяльності і виходом на пенсію, зниження соціального, економічного і сімейного статусу, вікового обмеження життєдіяльності, вікових психологічних і психічних особливостей.

Основний критерій оцінки стану здоров’я людини деякі фахівці вбачають у рівні її здатності до пристосування, тобто в соціальній адаптації людини, у рівні її соціального статусу та самовідчуття у складному світі, що змінюється.

Стан людини в старості тісно пов’язаний з її адаптацією в попередні роки і залежить від впливу широкого кола зовнішніх і внутрішніх чинників: від уроджених якостей (фізичного стану, розумових здібностей), від віку, від стану здоров’я, умов праці, побуту, харчування, стресових ситуацій і т.ін. Багато адаптивних якостей набуваються людиною протягом усього життя. Тому адаптацію до старості варто розглядати в онтогенезі.

Соціальна адаптація в старості – це процес пристосування особистості, яка набула в силу віку нові психологічні та фізіологічні якості, до суспільства і процес пристосування суспільством старих людей до себе. При цьому, на думку Н.Паніної, адаптація представляється двома компонентами: соціальним - ролями, що співвідносяться з даним статусом (нормативними моделями поведінки), й особистісним - діяльністю індивіда щодо виконання цих ролей.

Пенсійний період життя часто розглядається зарубіжними та вітчизняними вченими як кризовий період у житті людини, тому що передбачає значну зміну життєвої ситуації, яка пов’язана як із зовнішніми чинниками (офіційний вихід на пенсію, поява вільного часу, раніше зайнятого роботою, зміна соціального статусу та ін.), так і з внутрішніми (усвідомлення вікового зниження фізичної і психічної сили, пасивно-залежне положення від суспільства і сім’ї, результатом чого є формування нового психосоціального статусу літньої людини). Також варто взяти до уваги, що процес старіння пов’язаний із поступовими змінами можливостей людини (особливо фізичних) у бік їх зниження, тому людині, яка старіє, необхідне адекватне усвідомлення змін, що відбуваються в ній самій, її можливостей та організації її власних дій, поведінки й стосунків відповідно до своїх нових якостей. У зв’язку зі зниженням фізичних та психічних можливостей людина значно трудніше виконує ті дії, які вона зазвичай успішно виконувала протягом тривалого періоду життя, як наслідок, відбувається обмеження життєдіяльності, що поступово збільшується, до якого людина повинна адаптуватися. Проте не завжди людина, що старіє, усвідомлює ці зміни й мириться з ними. Тобто людині, що старіє й постійно змінюється, необхідно, перш за все, активно пристосовуватися до самої себе, що не завжди вдається.

Крім цього, можна виділити велику кількість змін у життєдіяльності літньої людини, які пов’язані з виходом на пенсію та обумовлюють складність її соціальної адаптації. На думку більшості вчених, вони мають подвійний характер. З одного боку - найчастіше негативне ставлення до літньої людини в суспільстві (геронтофобія), зміна сімейного статусу (пов’язана з виокремленням дітей в окреме домогосподарство, вдівством і частим наслідком цих обставин - самотністю, втратою сенсу життя), зниження економічного статусу, проблема надлишкового дозвілля і т.ін. Ці та інші чинники призводять до того, що літня людина переймається почуттям власної незатребуваності, непотрібності, занедбаності, що істотно погіршує її соціальне самопочуття й утруднює адаптацію в суспільстві. З іншого боку – відбувається процес пристосування до нових життєвих умов, вироблюється новий ритм та стереотипи життєдіяльності, пошук нового середовища, контактів, дозвілля.

О.Краснова виділяє такі чинники, що впливають на успішність соціальної адаптації в літньому віці:

1. Рольова визначеність - одна із складових соціальної адаптації особистості, оскільки її значення для успішної орієнтації в соціальному просторі досить велике. Важлива подія в житті індивіда - вихід на пенсію й перехід у вікову групу літніх - ставить перед особистістю нові завдання. У випадку успішного вирішення цих завдань особистість буде адаптована до нової соціальної ситуації, тобто до пенсійного періоду життя. На цьому етапі життєвого шляху індивід приймає нові й залишає старі ролі. При цьому змінюється їх зміст і співвідношення (до старості рольовий діапазон звужується). Адаптація до такої зміни являє собою завдання розвитку в цей період життя. Таким чином, рівень рольової адаптації (відповідності ролей літніх людей очікуванням суспільства) слугує одним із критеріїв соціальної адаптації.

2. Іншими чинниками, що визначають соціальну адаптацію, є ціннісні норми, еталони, традиції суспільства в цілому і людей похилого віку в ньому, тому що адаптація не може проходити поза зв’язком із функціонуванням суспільних відносин у цілому, поза об’єктивними соціальними процесами. Успішність адаптації в нових умовах прямо пов’язана з успішністю (швидкістю, обсягом) оволодінням стереотипами нової групи. При цьому процеси групової ідентифікації й засвоєння групових стереотипів ідуть паралельно й обумовлюють один одного, тобто стереотипи починають засвоюватися в тому випадку, якщо людина ідентифікує себе із групою, повною мірою усвідомлює себе її членом.

3. Рівень зближення ціннісних орієнтацій суспільства і літньої людини, засвоєння нею групових норм, стереотипів та еталонів є ще одним критерієм оптимальної соціальної адаптації. Оскільки відносини між поколіннями, на думку багатьох авторів, обумовлені розбіжністю цінностей: інші, ніж були раніше, соціально-економічні умови, інший вік, різні підходи до сприйняття або споживання матеріальних і культурних цінностей, накопичених людством, інша спрямованість у самооцінці, самопізнанні, саморозвитку. Літня людина може успішно виконувати соціальні ролі пенсіонера, дідуся й ін., засвоїти групові норми, але при цьому не буде адаптована, тому що вона, наприклад, ідентифікує себе з людиною зрілого віку, здатною повноцінно трудитися, а не з немічним пенсіонером.

4. Таким чином, успішність адаптації залежить від ступенів статусної й рольової визначеності, що прямо пропорційні рівню соціальної ідентичності, тобто ступеня ототожнення людиною себе з певною культурною, національною, соціальною і віковою групами. Соціальна ідентичність співвідноситься з об’єктивно існуючими соціальними позиціями. Вона являє собою результат атрибуції (приєднання), входження і розміщення в соціальній позиції; виражається через участь у соціальних групах та інститутах. Тому ще одним критерієм соціальної адаптації людей похилого віку є цілісність самосприйняття, тобто ототожнення себе з людьми певної соціальної групи, що мають певні характеристики.

Активна соціальна адаптація - процес, спрямований на збереження особистості і який передбачає її якісні зміни, може бути засобом збереження й зміни людини в нових умовах. Реалізацію цілей у літньому віці часто розглядають як специфічний вид адаптаційного процесу, що забезпечує активну взаємодію суб’єкта із середовищем. Тому сутність адаптації можна представити в контексті аналізу життєдіяльності літньої людини. Соціальна ситуація розвитку під час періоду старіння змінює певною мірою життєві стереотипи, вимагає адаптації до нових умов. Люди похилого віку змушені пристосовуватися не тільки до нових ситуацій і зовнішніх умов, але й адаптуватися до фізичних, біологічних, психологічних і соціальних змін у собі.

Основним показником адаптації до виходу на пенсію є прийняття старіння за нормальне явище, а вихід на пенсію - як заслужений відпочинок після багатьох років праці. Мірою адаптації до пенсійного періоду є активність і вміння заповнити свій вільний час. Активність повинна бути порівнянна з можливостями людини: якщо вона надмірна, це свідчить, скоріше, про погане пристосування, відображаючи потребу людини показати, що вона дотепер ще молода. Гарна адаптація ґрунтується на реальному розумінні свого положення, на пристосуванні способу життя й планів до умов, що змінилися. Виявлено загальну закономірність: людей, які перед виходом на пенсію мали широкі й жваві інтереси поза своєю професією, улюблені заняття, на які їм завжди бракувало часу, краще пристосовуються до особистої волі.

Для подолання негативного та для активного формування у свідомості старої людини позитивного ставлення до виходу на пенсію необхідна спеціальна підготовка, що сприяє правильній оцінці пізнього періоду життя, усвідомленню літньою людиною суспільних і особистих потреб, інтересів, можливостей, виробленню адекватної життєвої мети й планів на майбутнє.

Дослідження показують, що існують декілька засобів підвищення рівня соціальної адаптації - це спілкування із природою, захоплення мистецтвом, поява нової значущої діяльності, нових інтересів, перспектив подальшого життя, спеціальне навчання, яке дозволяє сформувати необхідні для нових занять навички та уміння у старих людей.

Н. Сачук пропонує три форми підготовки до виходу на пенсію:

1) масове навчання за "спеціальною" літературою (брошури, пам'ятки, інструкції);

2) організація індивідуальних консультацій з різних питань підготовки до виходу на пенсію;

3) створення підготовчих груп за спеціально розробленими програмами.

Кожна з цих форм має свої переваги й недоліки. Хоча перша найбільш доступна, проте відсутність контролю за підготуванням і неможливість індивідуального підходу знижують її ефективність, тому вона може бути рекомендована тільки в поєднанні з іншими методами. Перевагою другого методу є індивідуальний підхід та усна форма подачі матеріалу, що, як відомо, має низку переваг у порівнянні з письмовою. Тільки третя форма підготовки забезпечує оптимальність цього процесу завдяки низці соціально-психологічних феноменів, що виникають у групі. Крім того, ця форма створює передумови інтеграції майбутніх пенсіонерів у колективи, що позитивно впливають на процес адаптації.

Для складання програм соціальної адаптації старих людей необхідно враховувати такі незалежні перемінні: соціальні чинники (стать, вік, професія); відчуження від роботи та повсякденного життя; звички конструктивного використання вільного часу протягом життя; фінансові приготування до пенсії; вибір стилю життя на пенсії.

Таким чином, соціальна адаптація літньої людини носить складний, багатогранний характер, що вимагає особливої турботи з боку суспільства і застосування спеціальних засобів, ресурсів і способів для її успішної реалізації.

 

Тема 7