Соціальна робота з людьми похилого віку

СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ

 

Навчально-методичний посібник

для студентів факультету соціальної педагогіки та психології спеціальності «соціальна педагогіка»

 

 

Затверджено

вченою радою ЗНУ

Протокол № 4 від 27.10.2009

 

Запоріжжя

УДК: 364.442.2(076)

ББК: С55.86.я73

М367

 

Мацкевіч Ю.Р. Соціальна робота з людьми похилого віку: Навчально-методичний посібник для студентів факультету соціальної педагогіки та психології спеціальності “соціальна педагогіка”. - Запоріжжя: ЗНУ, 2010. – 84с.

 

Навчально-методичний посібник містить теоретичні положення, основні поняття, актуальні проблеми, а також плани семінарських занять та завдання для самостійної роботи з курсу “Соціальна робота з людьми похилого віку”.

Призначений для студентів ІІІ курсу факультету соціальної педагогіки та психології денного та заочного відділень (спеціальність “Соціальна педагогіка”).

 

Рецензент: О.С. Волярська

Відповідальний за випуск: Н.В.Заверико

 

 

ЗМІСТ

Передмова……………………………………………………………..….4

Модуль 1. Теоретичні основи соціальної роботи з людьми

похилого віку ……………………………………………………...….…..6

Модуль 2. Технології соціальної роботи з людьми похилого

віку …………………………………..……………………………….….39

Плани семінарських занять…………………………………………….…...56

Перелік запитань для контролю з кожного модулю та дисципліни

в цілому………………………………………………………………..…68

Глосарій…………………………………………………………...……..71

Література……………………………………………….………..…..…77

Додатки……………………………………………………….………….80

ПЕРЕДМОВА

Професійна діяльність соціального педагога з людьми похилого та старого віку повинна бути спрямована на виявлення потреб старих людей, розробку і здійснення профілактичних, підтримуючих та відновлюючих заходів. Важливе й значне місце в системі соціальної роботи посідає патронаж непрацездатних громадян похилого віку.

Вивчення курсу “Соціальна робота з людьми похилого віку” полягає в ознайомленні майбутніх фахівців з біосоціальною сутністю старіння та старості; зі старінням населення як демографічним процесом з усіма його соціальними наслідками; із своєрідністю соціальних, психологічних і медичних проблем похилого та старечого віку; з особливостями адаптації до пенсійного періоду життя та ін. Вивчення курсу “Соціальна робота з людьми похилого віку” сприяє професійно-особистісному розвитку фахівця з соціально-педагогічної роботи, формує в студентів установку на оволодіння професійно-важливими знаннями та уміннями в практичній діяльності, сприяє розвиткові професійно важливих якостей особистості (емпатія, толерантність, піклування про інших, спілкування з різними категоріями населення та інші).

Після вивчення курсу студент повинен знати:

- загальні та специфічні риси, притаманні соціальній групі громадян похилого віку в цілому;

- вікові, індивідуальні особливості людей похилого віку, соціальні чинники, що впливають на розвиток особистості в похилому віці;

- цілі, завдання, зміст, форми та методи роботи з людьми похилого віку;

- законодавчу базу охорони та захисту прав людини похилого віку;

- основні напрямки соціальної політики стосовно людей похилого віку;

- основи догляду за немічною старою людиною та інші соціально-психологічні й морально-етичні проблеми;

- про можливі відхилення від норми, які виникають у процесі старіння, та соціальні ризики, пов’язані зі старістю;

- основні потреби людей похилого віку, їх можливості, особистісний потенціал і, відповідно до цього, визначати оптимальне та реальне місце і роль людей похилого віку у суспільних стосунках;

- історичні традиції у ставленні суспільства до людей похилого віку, форми і методи допомоги людям похилого та старого віку в Україні та за кордоном;

- досвід зарубіжних країн з розробки та реалізації державної геронтологічної політики, створення систем соціального захисту людей похилого віку.

Студент повинен уміти:

- аналізувати та оцінювати рівень потреб людини похилого віку у соціальній допомозі;

- вибирати доцільні форми, методи та засоби роботи з людьми похилого віку;

- застосовувати на практиці індивідуальний та диференційовний підходи до роботи з людьми похилого віку;

- професійно взаємодіяти з працівниками інших закладів, які надають допомогу людям похилого віку (юристи, психологи, медичні працівники та ін.) для забезпечення координації успішної соціальної (соціально-педагогічної) роботи;

- планувати та організовувати роботу з людьми похилого віку;

- застосовувати знання етики соціального педагога/працівника в обслуговуванні та соціально-педагогічній роботі зі старими людьми;

- використовувати психо- та соціотерапевтичні методи у вирішенні сімейно-побутових проблем людей похилого та старого віку;

- спілкуватися з клієнтами похилого віку (уміння встановлювати контакт, слухати, вести та завершувати бесіду).

Вивчення курсу “Соціальна робота з людьми похилого віку” передбачає знання з курсів “Загальна педагогіка”, “Загальна психологія”, “Вікова педагогіка та психологія”, “Соціальна педагогіка”, “Професійно-етична культура соціального педагога”, “Теорія та історія соціальної роботи”, “Дозвіллєзнавство”. Курс “Соціальна робота з людьми похилого віку” є основою для вивчення курсів “Консультування у соціальній роботі”, “Андрагогіка”.

МОДУЛЬ 1

Тема 1

Тема 2

Тема 3

Тема 4

Тема 5

Тема 6

АДАПТАЦІЯ ДО СТАРОСТІ

Проблема соціальної адаптації людей похилого віку є найбільш складною й комплексною серед того кола проблем, що супроводжують процес старіння особистості. Оптимальне її вирішення є найбільш актуальним завданням у зв’язку зі зміною соціальної й сімейної ролі літньої людини внаслідок припинення нею трудової діяльності і виходом на пенсію, зниження соціального, економічного і сімейного статусу, вікового обмеження життєдіяльності, вікових психологічних і психічних особливостей.

Основний критерій оцінки стану здоров’я людини деякі фахівці вбачають у рівні її здатності до пристосування, тобто в соціальній адаптації людини, у рівні її соціального статусу та самовідчуття у складному світі, що змінюється.

Стан людини в старості тісно пов’язаний з її адаптацією в попередні роки і залежить від впливу широкого кола зовнішніх і внутрішніх чинників: від уроджених якостей (фізичного стану, розумових здібностей), від віку, від стану здоров’я, умов праці, побуту, харчування, стресових ситуацій і т.ін. Багато адаптивних якостей набуваються людиною протягом усього життя. Тому адаптацію до старості варто розглядати в онтогенезі.

Соціальна адаптація в старості – це процес пристосування особистості, яка набула в силу віку нові психологічні та фізіологічні якості, до суспільства і процес пристосування суспільством старих людей до себе. При цьому, на думку Н.Паніної, адаптація представляється двома компонентами: соціальним - ролями, що співвідносяться з даним статусом (нормативними моделями поведінки), й особистісним - діяльністю індивіда щодо виконання цих ролей.

Пенсійний період життя часто розглядається зарубіжними та вітчизняними вченими як кризовий період у житті людини, тому що передбачає значну зміну життєвої ситуації, яка пов’язана як із зовнішніми чинниками (офіційний вихід на пенсію, поява вільного часу, раніше зайнятого роботою, зміна соціального статусу та ін.), так і з внутрішніми (усвідомлення вікового зниження фізичної і психічної сили, пасивно-залежне положення від суспільства і сім’ї, результатом чого є формування нового психосоціального статусу літньої людини). Також варто взяти до уваги, що процес старіння пов’язаний із поступовими змінами можливостей людини (особливо фізичних) у бік їх зниження, тому людині, яка старіє, необхідне адекватне усвідомлення змін, що відбуваються в ній самій, її можливостей та організації її власних дій, поведінки й стосунків відповідно до своїх нових якостей. У зв’язку зі зниженням фізичних та психічних можливостей людина значно трудніше виконує ті дії, які вона зазвичай успішно виконувала протягом тривалого періоду життя, як наслідок, відбувається обмеження життєдіяльності, що поступово збільшується, до якого людина повинна адаптуватися. Проте не завжди людина, що старіє, усвідомлює ці зміни й мириться з ними. Тобто людині, що старіє й постійно змінюється, необхідно, перш за все, активно пристосовуватися до самої себе, що не завжди вдається.

Крім цього, можна виділити велику кількість змін у життєдіяльності літньої людини, які пов’язані з виходом на пенсію та обумовлюють складність її соціальної адаптації. На думку більшості вчених, вони мають подвійний характер. З одного боку - найчастіше негативне ставлення до літньої людини в суспільстві (геронтофобія), зміна сімейного статусу (пов’язана з виокремленням дітей в окреме домогосподарство, вдівством і частим наслідком цих обставин - самотністю, втратою сенсу життя), зниження економічного статусу, проблема надлишкового дозвілля і т.ін. Ці та інші чинники призводять до того, що літня людина переймається почуттям власної незатребуваності, непотрібності, занедбаності, що істотно погіршує її соціальне самопочуття й утруднює адаптацію в суспільстві. З іншого боку – відбувається процес пристосування до нових життєвих умов, вироблюється новий ритм та стереотипи життєдіяльності, пошук нового середовища, контактів, дозвілля.

О.Краснова виділяє такі чинники, що впливають на успішність соціальної адаптації в літньому віці:

1. Рольова визначеність - одна із складових соціальної адаптації особистості, оскільки її значення для успішної орієнтації в соціальному просторі досить велике. Важлива подія в житті індивіда - вихід на пенсію й перехід у вікову групу літніх - ставить перед особистістю нові завдання. У випадку успішного вирішення цих завдань особистість буде адаптована до нової соціальної ситуації, тобто до пенсійного періоду життя. На цьому етапі життєвого шляху індивід приймає нові й залишає старі ролі. При цьому змінюється їх зміст і співвідношення (до старості рольовий діапазон звужується). Адаптація до такої зміни являє собою завдання розвитку в цей період життя. Таким чином, рівень рольової адаптації (відповідності ролей літніх людей очікуванням суспільства) слугує одним із критеріїв соціальної адаптації.

2. Іншими чинниками, що визначають соціальну адаптацію, є ціннісні норми, еталони, традиції суспільства в цілому і людей похилого віку в ньому, тому що адаптація не може проходити поза зв’язком із функціонуванням суспільних відносин у цілому, поза об’єктивними соціальними процесами. Успішність адаптації в нових умовах прямо пов’язана з успішністю (швидкістю, обсягом) оволодінням стереотипами нової групи. При цьому процеси групової ідентифікації й засвоєння групових стереотипів ідуть паралельно й обумовлюють один одного, тобто стереотипи починають засвоюватися в тому випадку, якщо людина ідентифікує себе із групою, повною мірою усвідомлює себе її членом.

3. Рівень зближення ціннісних орієнтацій суспільства і літньої людини, засвоєння нею групових норм, стереотипів та еталонів є ще одним критерієм оптимальної соціальної адаптації. Оскільки відносини між поколіннями, на думку багатьох авторів, обумовлені розбіжністю цінностей: інші, ніж були раніше, соціально-економічні умови, інший вік, різні підходи до сприйняття або споживання матеріальних і культурних цінностей, накопичених людством, інша спрямованість у самооцінці, самопізнанні, саморозвитку. Літня людина може успішно виконувати соціальні ролі пенсіонера, дідуся й ін., засвоїти групові норми, але при цьому не буде адаптована, тому що вона, наприклад, ідентифікує себе з людиною зрілого віку, здатною повноцінно трудитися, а не з немічним пенсіонером.

4. Таким чином, успішність адаптації залежить від ступенів статусної й рольової визначеності, що прямо пропорційні рівню соціальної ідентичності, тобто ступеня ототожнення людиною себе з певною культурною, національною, соціальною і віковою групами. Соціальна ідентичність співвідноситься з об’єктивно існуючими соціальними позиціями. Вона являє собою результат атрибуції (приєднання), входження і розміщення в соціальній позиції; виражається через участь у соціальних групах та інститутах. Тому ще одним критерієм соціальної адаптації людей похилого віку є цілісність самосприйняття, тобто ототожнення себе з людьми певної соціальної групи, що мають певні характеристики.

Активна соціальна адаптація - процес, спрямований на збереження особистості і який передбачає її якісні зміни, може бути засобом збереження й зміни людини в нових умовах. Реалізацію цілей у літньому віці часто розглядають як специфічний вид адаптаційного процесу, що забезпечує активну взаємодію суб’єкта із середовищем. Тому сутність адаптації можна представити в контексті аналізу життєдіяльності літньої людини. Соціальна ситуація розвитку під час періоду старіння змінює певною мірою життєві стереотипи, вимагає адаптації до нових умов. Люди похилого віку змушені пристосовуватися не тільки до нових ситуацій і зовнішніх умов, але й адаптуватися до фізичних, біологічних, психологічних і соціальних змін у собі.

Основним показником адаптації до виходу на пенсію є прийняття старіння за нормальне явище, а вихід на пенсію - як заслужений відпочинок після багатьох років праці. Мірою адаптації до пенсійного періоду є активність і вміння заповнити свій вільний час. Активність повинна бути порівнянна з можливостями людини: якщо вона надмірна, це свідчить, скоріше, про погане пристосування, відображаючи потребу людини показати, що вона дотепер ще молода. Гарна адаптація ґрунтується на реальному розумінні свого положення, на пристосуванні способу життя й планів до умов, що змінилися. Виявлено загальну закономірність: людей, які перед виходом на пенсію мали широкі й жваві інтереси поза своєю професією, улюблені заняття, на які їм завжди бракувало часу, краще пристосовуються до особистої волі.

Для подолання негативного та для активного формування у свідомості старої людини позитивного ставлення до виходу на пенсію необхідна спеціальна підготовка, що сприяє правильній оцінці пізнього періоду життя, усвідомленню літньою людиною суспільних і особистих потреб, інтересів, можливостей, виробленню адекватної життєвої мети й планів на майбутнє.

Дослідження показують, що існують декілька засобів підвищення рівня соціальної адаптації - це спілкування із природою, захоплення мистецтвом, поява нової значущої діяльності, нових інтересів, перспектив подальшого життя, спеціальне навчання, яке дозволяє сформувати необхідні для нових занять навички та уміння у старих людей.

Н. Сачук пропонує три форми підготовки до виходу на пенсію:

1) масове навчання за "спеціальною" літературою (брошури, пам'ятки, інструкції);

2) організація індивідуальних консультацій з різних питань підготовки до виходу на пенсію;

3) створення підготовчих груп за спеціально розробленими програмами.

Кожна з цих форм має свої переваги й недоліки. Хоча перша найбільш доступна, проте відсутність контролю за підготуванням і неможливість індивідуального підходу знижують її ефективність, тому вона може бути рекомендована тільки в поєднанні з іншими методами. Перевагою другого методу є індивідуальний підхід та усна форма подачі матеріалу, що, як відомо, має низку переваг у порівнянні з письмовою. Тільки третя форма підготовки забезпечує оптимальність цього процесу завдяки низці соціально-психологічних феноменів, що виникають у групі. Крім того, ця форма створює передумови інтеграції майбутніх пенсіонерів у колективи, що позитивно впливають на процес адаптації.

Для складання програм соціальної адаптації старих людей необхідно враховувати такі незалежні перемінні: соціальні чинники (стать, вік, професія); відчуження від роботи та повсякденного життя; звички конструктивного використання вільного часу протягом життя; фінансові приготування до пенсії; вибір стилю життя на пенсії.

Таким чином, соціальна адаптація літньої людини носить складний, багатогранний характер, що вимагає особливої турботи з боку суспільства і застосування спеціальних засобів, ресурсів і способів для її успішної реалізації.

 

Тема 7

МОДУЛЬ 2

Тема 8

Тема 9

Тема 10

Тема 11

Розглядаючи зміст соціальної роботи з людьми похилого віку, ми виділили суб’єкта цієї діяльності - фахівця-професіонала, що глибоко розбирається в соціальних і ситуативних труднощах життєдіяльності літньої людини, здатного прийти їй на допомогу, що досконально володіє комплексом загальнотеоретичних і спеціальних знань, сукупністю необхідних умінь і навичок, певними здібностями.

Для соціальних працівників необхідно, насамперед, розуміння й усвідомлення безлічі психологічних, психопатологічних, соматичних, морально-етичних проблем, що виникають у літніх і старих людей, оволодіння методиками й технологіями, які допомогли б і полегшили їхні зусилля в повсякденній практичній роботі й спілкуванні з групами населення, що обслуговуються.

Особливості людей похилого віку висувають вимоги до знань і вмінь соціального працівника. Очевидною є необхідність набуття соціальними працівниками знань у галузі медицини (долікарська медична допомога), в галузі педагогіки й законодавчо-правових актів, що визначають права людей похилого віку, їхні пільги й соціальну допомогу та можливості їхнього використання. Щодо цього велике значення для професійної діяльності має наявність фахової освіти та ступінь інтелектуального розвитку. Особистісні особливості соціального працівника, його товариськість, доброта, чуйність, співпереживання - незамінні якості професіонала.

Не викликає сумніву той факт, що психологічна складова соціальної роботи з населенням старшого віку досить часто є визначальною з точки зору як біологічних змін, так і соціальних чинників, що негативно впливають на моральний стан літньої людини. Знання психології літніх і старих людей вкрай необхідно для успішної діяльності соціальних працівників.

Соціальні працівники повинні мати такі особистісні якості, як:

- моральність (потреба діяти відповідно до вимог етики й моралі, потреба творити добро, приносити людям благо);

- чесність;

- совісність, совість - почуття моральної відповідальності за свою поведінку й застереження від чисто формального ставлення до своїх професійних обов’язків;

- об’єктивність - уникати зайвої емоційності в оцінці проблем старого клієнта;

- справедливість - соціальний працівник повинен завжди бути справедливим стосовно свого клієнта, незважаючи на власні симпатії й антипатії;

- тактовність - якість особистості, якій доводиться мати справу з людьми слабкими, хворими, роздратованими, чиє самолюбство вже достатньою мірою зачеплено тими або іншими обставинами, в яких вони перебувають;

- терпимість - моральна якість, що характеризується поважним ставленням до інтересів, переконань, вірувань, звичок інших людей, уміння приймати їх такими, які вони є;

- уважність і спостережливість;

- витримка й уміння володіти собою;

- доброта й любов до людей;

- самокритичність - уміння аналізувати свою діяльність, уміння виправляти свої помилки, не шукаючи самовиправдання;

- адекватність самооцінки, тобто реальне розуміння своїх професійних і соціальних можливостей розв’язати всі проблеми клієнта, з одного боку, а з іншого боку - не занижувати самооцінку;

- терпіння, обов’язкове при роботі зі старими людьми, що погано бачать або чують;

- комунікабельність - здатність швидко й правильно будувати спілкування;

- оптимізм і сила волі;

- емоційна стабільність самовладання, здатність до саморегуляції, що дозволяє соціальному працівникові володіти собою в різних ситуаціях професійної діяльності;

- прагнення до самовдосконалення;

- творче мислення.

Сумлінне виконання трудових обов’язків, відповідальність, вимогливість до себе й дотримання всіх законодавчо встановлених норм повинні визначати професійний статус осіб, що обрали своєю діяльністю надання допомоги літнім і старим людям. На думку старих людей, їхні вимоги до соціальних працівників такі: насамперед доброта й чесність, безкорисливість і співчуття.

При цьому соціальні працівники повинні:

- надавати повну свободу вибору літній людині найважливішої для неї соціальної проблеми;

- дотримуватися поважного ставлення до часу зустрічі з літньою людиною;

- виявляти доброзичливу зацікавленість до минулого літнього клієнта;

- не допускати фамільярно-іронічного тону при спілкуванні з літнім клієнтом;

- уникати встановлення занадто близьких, довірливих відносин;

- не нав’язувати свою точку зору й свою волю старій людині.

Особливо строго необхідно дотримуватися такого правила — дотримуватися повної відвертості й поінформованості про все, що стосується виконання прохань і доручень старої людини, ставитися до них з повною серйозністю й відповідальністю. Ніколи не можна забувати про те, що найгострішим нагадуванням старій людині про безпорадність, безправність і повну залежність слугує відсутність інформації стосовно її справи. Виявляючи цікавість до дріб’язків повсякденного життя, які так важливі для старих людей, пропонуючи їм вибір, необхідно сприяти самостійності й активності хоча б у справах повсякденних, побутових, саме такий підхід сприяє формуванню й зміцненню в старих людях почуття комфортності, благополуччя й подяки до соціального працівника.

Соціальний працівник зобов’язаний уже при першому знайомстві повідомити літнього клієнта про те, якими соціальними повноваженнями володіє в наданні йому допомоги й вирішенні питань, що його турбують.

Утримання від необачних обіцянок, запевнянь у здатності дуже швидко вирішити всі емоційні, матеріальні, фізичні й інші потреби старих людей, а також урегулювати родинні або сусідські взаємини клієнта повинно стати першою заповіддю соціального працівника.

При догляді за старими хворими, що втратили здатність до самообслуговування, соціальний працівник всією своєю поведінкою і діями повинен підтримувати й пробуджувати бажання якомога довше зберегти максимальну рухливість і виконувати хоча б найелементарніші дії по самообслуговуванню. У будь-якому випадку кожного разу необхідно з повагою ставитися до достоїнства й почуття незалежності старих людей.

У свою чергу, соціальний працівник не тільки не зобов’язаний виконувати всі без винятку вимоги й капризи старої людини, але повинен уміти використати свій авторитет, щоб у шанобливій для старої людини формі пояснити їй сутність соціальної роботи - активізація фізичних і психологічних можливостей клієнта. Яким би старим не був клієнт, його необхідно переконати в тому, що головним у соціальному обслуговуванні вдома є допомога йому якомога довше зберігати незалежність в найелементарнішому самообслуговуванні, звільнивши від більш стомлюючих і життєзатратних дій. І це можливо тільки при його активній участі, пасивність же, вимога задовольнити всі потреби в догляді призведуть до негативного результату, а саме до нерухомості й повної залежності, а можливо, і необхідності в стаціонарному соціальному обслуговуванні. Така принципова позиція соціального працівника виключає загострення взаємин і виникнення конфлікту, а літній клієнт навчається розуміти, що соціальний працівник - не безкоштовний слуга, а партнер, компаньйон, який зобов'язаний:

- сприяти його власній активності;

- допомагати йому самостійно справлятися з життєвими труднощами;

- вселяти почуття захищеності й незалежності;

- уникати інфантилізму, тобто прагнення мати, як у дитинстві, заступника й виконавця всіх бажань і капризів.

Літня людина як об’єкт соціальної роботи є одночасно й суб’єктом, що здатний не тільки усвідомлювати зміст і мету роботи з ним, але й стати або не стати її співучасником.Саме тому соціальний працівник повинен активно протидіяти установці окремих літніх і старих клієнтів сприймати себе як безпомічних і беззахисних і без будь-яких моральних каяттів перекладати на нього всі побутові проблеми й навіть відповідальність за своє життя.

Технологія консультування займає важливе місце в соціальній роботі літніх людей. Вирішення багатьох проблем на практиці вимагає перш за все інформаційного обміну з багатьма фахівцями: лікарями, юристами, психологами та ін.

У практиці соціальної роботи використовують різноманітні види консультування: загальне консультування клієнтів фахівцями соціальної роботи; спеціальне консультування клієнтів фахівцями соціальних служб; договірне консультування з різних організаційних, економічних, професійних та інших питань; консультування-навчання.

Фахівець, проводячи консультування з вирішення персональних проблем клієнтів похилого віку, оперативно узагальнює отриману додаткову інформацію про конкретні результати і спрямовує її на вирішення програмних проблем, які відносяться до даної категорії клієнтів у цілому. У процесі консультування відбувається взаємовплив фахівця та клієнта похилого віку, і від досягнення взаєморозуміння між ними залежить результат.

Соціальне консультування являє собою динамічний процес, що базується на певних принципах:

- доцільність і цілеспрямованість;

- добровільність і ненав’язливість;

- методична грамотність і компетентність.

Консультативна допомога може бути припинена тільки тоді, коли проблема, що хвилює стару людину, вирішується або ж її вирішення з незалежних від соціального працівника причин неможливе, а також у випадку відмови клієнта від співробітництва.

Соціальне консультування може бути у вигляді:

- соціально-медичного;

- соціально-педагогічного;

- соціально-правового.

Психологічне консультування все частіше використовується в соціальній роботі з літніми й старими людьми, чому сприяє біопсихосоціальний підхід до вивчення міжособистісних і соціальних проблем літніх клієнтів, який широко використовується в соціальній роботі.

Психологічне консультування - це безпосередня робота з літніми й старими людьми, спрямована на вирішення різних психологічних проблем, пов’язаних із труднощами в міжособистісних стосунках, де основними засобами впливу є певним чином побудована бесіда.Психологічне консультування орієнтоване, насамперед, на допомогу в реорганізації міжособистісних відносин, що є нерідко причиною життєвих труднощів і конфліктів.

Цей вид допомоги має такі цілі:

- сприяти зміні поведінки, щоб, незважаючи на неминучі соціальні обмеження, людина могла би отримувати задоволення від свого життя;

- розвивати навички подолання труднощів при зіткненні з різними життєвими обставинами;

- забезпечити ефективне прийняття життєво важливих рішень і навчити самостійно переборювати різноманітні емоційні стреси;

- розвивати вміння зав’язувати й підтримувати міжособистісні відносини;

- поліпшувати якість життя клієнтів за допомогою навчання оптимальній побудові міжособистісних стосунків з найближчим оточенням;

- полегшити реалізацію й підвищення потенціалу особистості, навчити клієнта контролювати своє оточення й власні реакції, що провокуються цим оточенням.

Отже, працівники, зайняті соціальною роботою з громадянами похилого віку повинні не просто надати їм необхідну допомогу й послуги, але зробити процес переходу до нового життєвого етапу більш сприятливим, знизивши до мінімуму негативні наслідки старіння.

 

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Тема 1

План

1.Поняття здоров’я в старості. Старечі нездужання та стареча немічність. Засоби їх полегшення.

2.Спосіб життя та його значення для процесів старіння. Відхід із життя (помирання).

3.Стан здоров’я людей похилого та старечого віку. Функціональні зміни органів та систем у процесі старіння.

4.Зміни у поведінці людей похилого віку при хворобах Альцгеймера, Піка, Паркінсона.

5.Домашній догляд за важко та хронічно хворими людьми похилого віку.

6.Особливості харчування людини в похилому віці. Режим та дієта.

Література: 5,6,26,27,28,29,34,35,36,39.

Запитання до самоконтролю

1. Що таке геріатрія?

2. Дайте визначення гетерохронності, гетеротопності, гетерокінетичності процесу старіння.

3. Яке значення мають хронічні хвороби у пізній дорослості?

4. Як неправильне харчування та неправильне використання ліків відображається на здоров’ї старих людей?

5. Які медичні проблеми існують у пізній дорослості?

6. Як можна визначити здоров’я в старості?

7. Назвіть соціально-психологічні чинники, що стимулюють психічні захворювання пізньої дорослості.

8. Поясніть значення термінів: деменція, сенільні та пресенільні психози.

9. Що таке евтаназія? Ваше ставлення до цієї проблеми.

10. Що необхідно зробити після виклику поліклінічного лікаря або до приїзду “Швидкої допомоги” до хворого?

Завдання до самостійної роботи

1. Складіть рекомендації для сімей та для соціальних працівників щодо догляду за людьми похилого віку, які страждають хворобами Альцгеймера, Піка, Паркінсона.

2. Складіть перелік необхідних заходів для догляду за лежачими хворими похилого та старечого віку.

3. Складіть приблизний режим та приблизну дієту для людей похилого та старечого віку.

Тема 2

План

1. Поняття про психічне старіння. Психічний занепад. Щаслива старість.

2. Завдання розвитку особистості у пізній дорослості.

3. Когнітивний розвиток у пізній дорослості. Пізнавальна активність.

4. Психологія старіння. Ставлення людини до старості. Роль особистості у формуванні психосоціального статусу людини в старості. Характеристика особистості в старості.

5. Найхарактерніші психічні стани в старості. Старіння емоційної сфери.

6. "Душевна криза" в похилому віці. Допомога в подоланні горя, стресу, депресії.

Література: 2,3,5,23,26,27,31,34.

Запитання до самоконтролю

1.Назвіть три характерологічні сфери, де відбуваються зміни, пов’язані зі старінням людини.

2.Назвіть періоди психосоціальних криз у житті людини (за Е.Еріксоном) та п’ять фаз розвитку людини (за Ш. Бюлер).

3.Назвіть шість етапів психологічного старіння (за Болтенко).

4.Охарактеризуйте зміни в когнітивній сфері, які спостерігаються в старості. Чи існує різниця між змінами, які викликані власне процесом старіння та супутніми чинниками?

5.Що таке стрес та фрустрація? Які події провокують стрес у похилому віці?

6.Назвіть стадії переживання горя ("процесу скорботи").

7.Яку допомогу може надати соціальний працівник у подоланні горя?

8.Охарактеризуйте соціальну ситуацію розвитку особистості в пізній дорослості.

9.Якою є провідна діяльність та особистісні новоутворення у пізній дорослості?

Завдання до самостійної роботи

1. Складіть рекомендації/пам’ятку для людей похилого віку:

- Як допомогти людям похилого віку запам’ятовувати та не забувати необхідну інформацію.

- Як навчити регулювати емоційні прояви в похилому віці.

- Як подолати горе, депресію в похилому віці.

2. Складіть перелік заходів, спрямованих на подолання стресу в похилому віці.

 

Тема 3

Соціальні зміни в старості

(4 години)

 

План

1.Теорії соціальних змін у старості.

2.Соціальні стереотипи та аттітюди до старості й старіння.

3.Сім’я в житті людини похилого віку. Сімейні стосунки літніх та старих людей. Проблема "батьків та дітей" сьогодні. Взаємодопомога поколінь.

4.Самотність людей похилого віку як соціальна проблема. Економічні та соціальні аспекти самотності в старості. Причини поглиблення процесу самотності.

5.Шляхи вирішення проблеми самотності в похилому віці. Соціальна терапія самотності.

Література: 1,3,4,5,7,10,20,26,27,28,29,32.

Запитання до самоконтролю

1.Зробіть порівняльний аналіз різних соціальних теорій старіння, вкажіть на переваги й недоліки кожної з них.

2.Як ви розумієте ейджизм? До якої з теорій старіння можна віднести це поняття? Як проявляється ейджизм у сприйнятті старості в сучасному суспільстві?

3.Як співвідносяться проблеми самотності та життєва позиція людей похилого віку?

4.Охарактеризуйте сучасні демографічні та соціологічні зміни в сім’ї.

5.Охарактеризуйте особливості сімейних та особистісних стосунків, що впливають на перебіг життя та самотність у похилому віці.

6.Назвіть типи сімейних стосунків різних поколінь. Що спільного та відмінного в характері сімейних стосунків різних поколінь?

7.Дайте визначення поняттям "самотність", "самотній спосіб життя", "ізоляція", "самотність в старості".

8.Назвіть основні форми самотності людей похилого віку.

 

Завдання для самостійної роботи

1. Проведіть дослідження стосунків між молодими та старими людьми за наведеною анкетою.

Анкета

1. Кого із людей похилого віку (родичі, знайомі) Ви могли б назвати своїм другом?

2. Чи знаходите Ви спільну мову з людьми похилого віку або вважаєте, що між вами безодня?

3. Спілкуючись зі старою людиною, Ви перш за все відзначаєте щось смішне та незрозуміле в її поведінці або те, що заслуговує поваги?

4. Чи вважаєте Ви, що старі люди не приносять користі, це тягар для сім’ї та суспільства?

5. Чи готові Ви надати допомогу сторонній старій людині (фізичну, моральну, матеріальну)?

6. Якщо Ви маєте бабусю, дідуся, чи знайомите Ви їх зі своїми друзями або намагаєтесь цього не робити?

7. Хто винен у поганих взаємостосунках поколінь – старі люди чи молодь?

8. Як Ви ставитесь до критичних зауважень з боку старих людей:

а) прислухаєтесь;

б) не звертаєте увагу;

в) благаєте залишити Вас у спокої.

 

2. Складіть власну анкету за цією ж темою, але для людей старшого покоління. Проведіть опитування у групі людей похилого віку та порівняйте результати двох опитувань.

3. Складіть перелік помилкових дій двох сторін у стосунках "старі батьки – дорослі діти".

Тема 4

Адаптація до старості

(4 години)

План

1. Криза пізнього віку: характеристика, особливості перебігу.

2. Вихід на пенсію як соціально-психологічна проблема. Ставлення до виходу на пенсію. Проблема продовження трудової діяльності в пенсійному віці.

3. Особливості соціалізації та чинники соціальної адаптації людини в похилому віці. Спілкування людей похилого віку як сфера соціалізації.

4. Підготовка до виходу на пенсію. Проблема підвищення рівня соціально-психологічної адаптації людей похилого віку.

Література: 3,5,12,23,24,25,26,27,28,38.

 

Запитання до самоконтролю

1.Які існують відмінності між жіночим та чоловічим сприйняттям старості, відмінності в адаптації до старості у чоловіків та жінок?

2.Назвіть типи пристосувань до старості.

3.Назвіть фізичні, економічні та соціальні умови, як