Старіння населення: причини, наслідки, прогнози

Старіння населення - найбільш характерне демографічне явище сучасної епохи й обумовлене складним комплексом чинників. Основними, найбільш типовими й природними чинниками, що викликають старіння населення, у світовій науці вважають:

- гуманізація суспільних відносин;

- зростання освітнього й культурного рівня населення;

- підвищення добробуту основної маси населення;

- підвищення доступності та якості медичної допомоги й інших соціальних благ та послуг;

- зниження смертності;

- зниження народжуваності.

Демографічне старіння населення визначається як збільшення частки осіб похилого віку в складі населення. Розміри й темпи приросту населення не однакові в різних країнах. Основною особливістю змін структури населення багатьох країн є помітне зменшення відносної чисельності дитячого населення (0-14 років) і виражене зростання частки населення старшого віку. Для оцінки старіння населення найчастіше визначається відносне число (частка, питома вага) осіб літнього віку в загальній чисельності населення.

Найчастіше як показник старіння суспільства використовується частка людей старшого віку в його структурі (цей показник виражається у відсотках). Зазвичай вважають, що нижня межа старості відповідає віку 60 - 65 років. Найстарішими вважаються люди у віці 80 років і старші. Частка останніх у структурі суспільства розраховується стосовно загальної чисельності населення або стосовно кількості людей у віці 60 років і старші.

В останні десятиліття пропонувалися різні варіанти вікової класифікації для пізнього періоду життя людини. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) у 1963 році прийняла класифікацію, відповідно до якої вік від 60 до 74 років розглядається як літній, 75 років і старші - старі люди, вік 90 років і старші – довгожителі; тоді як інші автори розрізняють людей старшого покоління, як "молодих літніх" - 65-74 років, старих - 75-84 років і дуже старих - 85 років і старші. Експерти відділу демографії ООН в 1959 р. прийняли вік 65 років як межу для виміру процесів старіння й запропонували три рівні, що характеризують демографічну структуру населення:

1) при наявності 4% осіб, старших 65 років - молоде населення;

2) від 4 до 7% - структура зрілого населення;

3) більше 7% - старе населення.

Згідно з Е. Россетом, у процесі старіння населення, залежно від частки в його структурі людей у віці 60 років і більше, розрізняють чотири фази:

1) відсутність ознак демографічної старості - менше 8%;

2) рання перехідна фаза між станом демографічної молодості й старості - 8 - 10%;

3) пізня перехідна фаза між станом демографічної молодості й старості - 10 - 12%;

4) стан демографічної старості - 12% і більше від загального числа людей у суспільстві.

В останнє десятиліття виникла необхідність виділення ще однієї фази - глибокої демографічної старості, про яку можна говорити в тому випадку, коли частка людей у віці 60 років і більше перевищує 15%.

Таким чином, найбільше за інші параметри змінилася вікова структура населення, яка визначається рівнями народжуваності й смертності.

Розрізняють три основних типи вікової структури:

- перший – " прогресивний " - йому відповідає високий показник природного приросту населення, відрізняється дуже високою часткою дітей (до 15 років) у загальній чисельності населення й невеликим відсотком людей літнього віку (60 років і старші).До нього належить більшість країн, що розвиваються, з високим рівнем народжуваності й смертності й порівняно низькою середньою тривалістю життя;

- другий -" стаціонарний " - тут природний приріст перебуває на незмінному рівні, характеризується майже рівними частками молодшої й старшої вікової групи, невеликим приростом населення. До цього типу належать в основному країни Східної Європи;

- третій —" регресивний ", відрізняється великою часткою людей похилого віку й звуженим або збитковим зростанням населення. До третього типу відносяться країни Західної Європи, Північної Америки, Японія, Австралія. Характерні риси останнього типу: невисока народжуваність, порівняно низька загальна смертність і відносно велика тривалість життя.

Процеси старіння населення є в цей час типовими для переважної більшості промислово розвинених країн і країн, що розвиваються.

Проблема прискореного старіння охопила практично всі країни світу. Якщо в 1950 р. кількість людей похилого віку в усьому світі становила 214 млн. осіб, то, за перспективними розрахунками ООН, до 2025 р. їхня кількість збільшиться в 5 разів і перевищить 1 мільярд. Найбільш швидкими темпами збільшується кількість людей, що подолали 80-літній бар’єр, і до 2025 р. їхня кількість збільшиться в 10 разів, з 13 до 135 млн. осіб. У зв’язку із цим ВООЗ навіть було прийнято новий термін - "населення четвертого віку". Це люди вісімдесяти років і старші. (Люди 60 років і старші називаються "населенням третього віку").

Україна відноситься до найбільш демографічно проблемних країн світу. В ній кожен четвертий мешканець - пенсіонер за віком, а кожен п’ятий здолав 50-літній рубіж. За часткою людей 65 років і старших у структурі населення Україна займає 11 місце серед країн світу (для порівняння: Білорусія - 23 місце, Росія - 27-е). Таким чином, з 1950 р. до теперішнього часу кількість людей 60 років і старших в Україні збільшилася вдвічі, а до 2050 р. їхня кількість потроїться. Також частка населення 80 років і старших у порівнянні з 1950 р. збільшиться з 1,3 % до 7,5%. Для порівняння: до 2050 р. частка 80-річних японців буде становити 15,4%, іншими словами, кожен 6-ий японець буде старше 80 років. Поряд зі збільшенням частки людей похилого віку в структурі населення буде відзначатися зниження фізичної працездатності, і в порівнянні з 1950 р. удвічі збільшиться кількість дітей до 15 років. Усе це впливає на середній вік населення країни. Так, якщо в 1950 р. середній вік населення України становив 27,6 року, зараз - 37 років, а в 2050 р. він складе 51,5 року. Якщо Україна ввійшла в десятку країн із найгіршим демографічним станом, то за середньою тривалістю життя вона займає 108 місце у світі. На першому місці Японія, де тривалість життя понад 80 років, за нею йдуть США. У цей час середня тривалість життя в Україні становить 67-68 років. Для порівняння: середня тривалість життя японців - 81,5 року. Для наших чоловіків це 62 роки, для японських чоловіків – 78,8 року, для українок - 73,3 року, для японок - 85 років. За прогнозами через 50 років тривалість життя українців буде 73 роки, у Японії - 87 років. Для чоловіків України через 50 років середня тривалість життя передбачається 64 роки, для чоловіків Японії - 83 роки, для жінок України - майже 80 років, для японок - 92,1 року.

Однією з найхарактерніших рис глобального старіння населення планети є виражене зростання кількості людей 75 років і старших у популяції людей похилого віку. Експерти Комітету ВООЗ відзначають, що проблема полягає не тільки в тому, що збільшується чисельність населення, але й у тім, що відзначається його подальше "постаріння", оскільки зростає кількість людей, що живуть довше. Група "старих" створює додаткові труднощі для служб охорони здоров'я й соціального забезпечення. Швидкий ріст популяції старих привертає спеціальну увагу до цієї вікової групи, тому що захворюваність, обмеження доходів і зменшувана соціальна підтримка визначають місце цієї популяції в групі ризику.

Іншим важливим проявом глобального процесу старіння населення планети, на думку фахівців, є зростання кількості жінок у популяції літніх і старих людей у міру старіння населення. Відзначається, що жінки більше ніж чоловіки доживають до старечого віку. Це пов'язано з істотним розходженням у середній тривалості життя чоловіків і жінок. Наразі різниця між середньою тривалістю життя чоловіків і жінок досягає 10 і більше років.

Таке прискорене старіння населення несе в собі істотні наслідки для держави й суспільства. Необхідність організації всебічного забезпечення життєдіяльності непрацездатного населення, зокрема літніх людей, порушує питання пошуку й залучення додаткових матеріальних, фінансових, соціальних ресурсів, розвитку системи органів і служб, що надають населенню похилого віку різноманітні послуги, а також створення багаторівневої системи підготовки кадрів кваліфікованих фахівців зі спеціалізацією в галузі соціальної геронтології, геронтопсихології й геронтопсихіатрії, медичної геронтології й геріатрії для роботи в цих структурах.

Тема 2